Кожен з нас милосердиться над людиною, яка не має зору, бо сліпі люди є дуже нещасними. Вони ніколи не бачать бо краси природи, не бачать обличчя рідного батька-матері, вони завжди в темряві. На Вечірні сьогоднішньої неділі читаємо: „Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе: „Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день? Мої ноги вже не можуть Терпіти спотикання об каміння. Не бачив я сонячного світ- ла, ані образу мого Творця, тож молюся до тебе, Христе Боже: Зглянься наді мною і помилуй мене” (стихира на „Господи, взиваю”). Його „все життя було немов ніч”. Тому оздоровлені сліпці найкраще оцінюють дар зору.
У Маямі дівчинка, на ім’я Бессі Стайкс, через два місяці після народження втратила зір і шістдесят років жила в нещасному стані сліпоти. У 1963 році ця жінка одного дня пальцем потерла своє ліве око і раптом прозріла. З радості вона стала на коліна, почала руками дотикати підлогу, опісля побігла до вікна, поглянула на синє небо та на пальмові дерева і радісно закликала: „Який гарний світ!” Інша дівчина, сліпа від народження, після складної операції почала бачити. Побачивши батька, що стояв біля неї, дівчина з радості заплакала. Скільки років я мала тебе, дорогий татку, але досі не бачила тебе, — сказала зворушено. Світло очей – зір приніс дитині щастя. Яким щасливим мусив бути чоловік сліпий від народження, коли Христос-Спаситель відкрив йому очі і коли він перший раз побачив денне світло, побачив своїх батьків, своїх приятелів й опісля побачив Христа! Він немов щойно на світ народився і для нього почалося нове життя. Цей чоловік відчував ще більшу радість тому, що Христос Господь рівночасно просвітив його душу і він повірив, що Ісус Христос є Сином Божим. Євангеліст Іван свідчить, що він закликав: „Вірую, Господи, – і поклонився йому” (Ів. 9, 38). Ісус Христос дарував цьому сліпонародженому світло для тіла і світло для душі.
Оздоровлений сліпець, простенький, неписьменний і вбогий, пізнав Ісуса Христа, повірив, що Ісус Христос в Сином Божим, Спасителем світу і світлом для світу, а вчені фарисеї на вид цього чуда осліпли душевно. Вони побачили, що Христос-Спаситель повернув зір сліпому, але у своїй злобі ніяк не хотіли повірити, що Ісус Христос і є обіцяним Месією, Христом. Горді фарисеї домагалися, щоб оздоровлений сліпець назвав Ісуса Христа грішником. У своїй злобі фарисеї оскаржували Христа за те, що він у суботу відкрив сліпому очі, отже Христос є грішником, бо нарушив суботу. Каже євангеліст, що фарисеї прикликали цього чоловіка і про мовили: „Богові славу віддай! Ми знаємо, що той чоловік грішник” (Ів. 9, 24). Ісуса Христа, Найсвятішого Сина Божого, Непорочного Агнця Божого, що взяв на себе гріхи світу (Ів. 1,29), лукаві фарисеї назвали грішником і домагалися, щоб оздоровлений сліпець також назвав Ісуса Христа грішником. Яке страшне душевне засліплення і яка злоба?!
Кожної суботи фарисеї ходили до синагоги на спільні моління і на спільне читання старозавітних пророцтв, які сповнилися на Ісусі Христі, а все ж таки не повірили. Затемнення найшло на їхні душі. Тому Христос проказав слова: „На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, сліпими стали” (Ів. 9, 39). Сліпець прозрів, а фарисеї осліпли.
У Святому Письмі часто є згадки про світло. Напочатку світу Бог Творець промовив: „Нехай буде світло. І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви” (Бт. 1, 3-4). Псалмопівець Господ ній мовить: „Господь моє світло й моє спасіння: кого маю боятися?” (Пс. 27, 1). Пророк Ісая описує прихід Христа Месії словами: „Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло” (Іс. 9, 1). Тим світлом є Ісус Христос. Сам Ісус Христос каже: „Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). І знову закликає Ісус: „Поки я у світі, – я світло світу” (Ів. 9, 5).
Божественний Спаситель виразно говорить: „Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві” (Ів. 12, 46). Апостол Петро пише в першому посланні, що Христос „покликав нас з темряви у дивне своє світло” (1 Пт. 2, 9). Перед приходом Ісуса Христа на землю люди ходили у темряві незнання і не знали, для чого вони живуть на землі. В наш час є ще багато нещасних і засліплених людей, які не хочуть знати Ісуса Христа і за це вони будуть засуджені, як це виразно говорить Ісус Христос: „А той суд такий: Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло лихі бо були їхні діла. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не ви явились діла його” (Ів. 3, 19-20).
Христове світло творить великі чуда, воно невіруючих робить віруючими і грішних перемінює на праведних. Читаємо в Діяннях апостолів, що Савло ненавидів Христа і його учнів, він переслідував їх і видавав на смерть. В дорозі до Дамаску „засяяло навкруг нього світло з неба” (Ді. 9, 3), Савло впав на землю і почув голос: „Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?” На питання: „Хто ти, Господи?”, – Савло почув відповідь: „Я – Ісус, якого ти переслідуєш” (ДІ. 9, 5). Те світло Христове так просвітило душу Савла, що він став ревним апостолом Христовим, впродовж цілого життя він проповідував Христа, терпів за Христа і віддав своє життя за вірність Христові. Ось благословенний овоч чудесного діяння Христового світла!
Своєю небесною наукою Христос Спаситель просвітив наші уми. Він навчив нас, що Небесний Отець любить нас безконечною любов’ю. Ісус навчав нас, що за праведне життя після смерті нас чекає вічне, щасливе небо. Він навчив нас, що за кожну молитву, за кожну участь у Святій Літургії, за кожне, гідно прийняте Святе Причастя, за совісне сповнення щоденних обов’язків, за кожне добре діло чекає на нас небесна нагорода. Христос навчив нас, що ми, діти Божі, призначені до неба, де царює наш Небесний Отець! Христос просвітив очі наших душ.
Ми щасливі, що знаємо Ісуса Христа, який є правдивим Світлом, „що просвітлює кожну людину” (Ів. 1, 9). Він – „дорога, істина і життя” (Ів. 14, 6). Які радісні слова Христа, нашого Спасителя: „Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Світло для світу
Одного разу Ісус „ переходивши, побачив чоловіка в роду сліпого”. Сліпий від народження! У нього вічна ніч: не має зору, не мав світла. Для нього образ світу цілком інакше виглядає і є дуже обмеженим. Багато, дуже багато втрачає сліпий за час свого туземного життя.
Дорогі брати і сестри! Подібно як той мешканець Єрусалиму, що сліпий від народження сидів біля храму Божого і не бачив його, так, – в духовному значенні – перебуває сьогодні людство. Саме тепер часи переслідування істинного образу Христа, Господа любови і всепрощення. Людство в більшості ніби незряче, дожидав милостині для притемненого зору свого духа і зубожілого серця, дожидає ласки-сонця віри, бо тільки віра в Бога становить собою справжню оcнову духовного життя і дає для духа світло і зрячість, а для серця блаженну щасливість. Отим сліпцем від народження 6 також і ми, кожний з нас зосібна. Самі в себе, в наслідок первородного гріха, ми є темнотою, ніччю; ми – сліпі, цілковито позбавлені вищого, Божого світла. Сліпі на наші пожадливості й грішні пориви, на наші упадки і потребу покути; сліпі на наші обов’язки, на наші згіршення і їх лихі наслідки; сліпі на речі Божі і таїнства Христові, на внутрішні надхніння, на викиди нашого сумління.
Аж ось надходить Ісус, який про себе й каже: „Я світло для світу”! Цей Христос помазав очі сліпця замішкою з пороху і звелів обмити в Сілоамській купелі. А він, обмивши очі, прозрів.
Той самий Христос – „ світло для світу „ – Похиляється над нами і шле нас до купелі святого Хрещення і Покаяння. Завдяки воді святого Хрещення чи ласки Покаяння, відлискуємо зір духа; новий надприродний світ відчиняється перед нами, як це сталось з євангельським сліпцем… Завдяки святому Хрещенню, крім фізичного зору, природного світла розуму, ми посідаємо ще чутливе око на світло повноти правди, око святої віри. Саме вірою оглядаємо світ задумів Божих, і думаємо так, як думає Бог. Нею посідаємо „світлість життя” (Ів. 8,12); нею пізнаємо повноту правди про найбільші і найпіднесліші питання життя, на яких все інше основується. Око святої віри дає нам повне світло для розв’язки трудних питань, які безустанно тривожать духа людини: – звідки я? пощо живу? Світло святої віри, цілком певної, ясно дає добачити нам: пощо живемо тут на землі, що тут маємо робити, що нас чекає після цього життя або в небі, або в пеклі? Так, ми були сліпі, але через Тайну святого Хрещення ми відзискали зір і черев нього ми побачили великий, красивий, предивний і надприродний світ Божий.
„Я світло для світу” (Ів. 8,12) – це не фраза без значення, а свята правда. Христос Богочоловік освітлює кожну людину, що приходить на світ. Він світить також своїм ученням, а й своїм прикладом. Тому заявляє: „Я світло світу; хто йде ва мною не ходить в темряві, а матиме світло життя!” Однак люди про це дуже часто забувають та легковажать собі світло Христа. Як несповна розуму біжать вони за блудними огниками людських теорій, де за кожним кроком огортає їх щораз то більша темрява, тож, урешті, не знають вони, куди їм спрямувати свої кроки. І хоч Христос запевнює, що „хто йде за ним… матиме світло життя”, то багато людей, наче глухі й сліпі, відвертаються від Христа і марно гинуть.
Це ясне сонечко – Христос – не тільки світить, але й огріває та дає життя. Так, як весняне сонце вирощує зі землі рослини, так, рівночасно, його тепле проміння проганяє зле й їдовите хробацтво в темних вакутин землі. Ісус оздоровляє сліпого від народження, та власне тоді появляються також і вороги Христові. Фарисеї у великій злості взяли оздоровленого жебрака на допит і почали обвинувачувати й Христа в недодержанні суботи; в тому бо дні забороненою була всяка праця. Вони казали, що їм відомо про Мойсея, а звідки Христос – цього не знають, І от жебрак, що прозрів, відказує: „Це ж дивно, що не знаєте звідки він, а він мені очі відкрив… коли б не від Бога був цей, він нічого не міг би чинити „. Однак фарисеї, горді з своєї книжної мудрости, закричали: „ Чи тобі нас учити? „і прогнали жебрака.
Дорогі в Христі! В цій події з’ясовано істину повсякчасного значення. Один з ключів до них дано в події з суботи. Фарисеї, – яких Євангеліє називає побіленими вапном гробами, а в середині повними гнилі, – обвинуватили Ісуса в оздоровленні людини святкового дня. Від їхньої безсердечности, – як колись так і сьогодні, – повинні звільнитись душі, щоб глянути на освіт, як діти, а ще докладніше, як отой сліпороджений, що прозрів – ясним зором бачення правди. Тоді серце людини починає говорити: відкривається перед нею обрав Бога живого, який створив людину зв пороху землі. Ї тепер Він прийшов до неї, усунув уроджені вади зору, – знову ж таки за допомогою землі. Сьогодні, – подібно як прозрілий сліпороджений – ввесь рід людський є на іспиті перед своїм Творцем: чує його слова з Євангелії, тож повинен дати відповідь – або підкоритись сучасним фарисеям і відійти від світла віри, або бачити чудесний світ, повний благодати, щастя і правди, за допомогою ока святої віри.
Оздоровлений жебрак не боявся погроз старшини і фарисеїв. З подиву гідною простотою, з неустрашимою відвагою і мужеством, з серцем переповненим вдячністю і радістю ва одержану ласку, всім оповідає він своє оздоровлення, – хто лиш бажає про це довідатися.
Чи й ми, християни, які одержали ласку святого хрещення, не будемо з вдячністю захищати та співпрацювати з нею у нашому щоденному житті? Дивна постать оцього сліпородженого стоїть перед нами, як несхитний стовп святої віри: хоч Його викинула старшина жидівського народу в синагоги та їхньої спільноти, він стає героєм, визнавцем Христа-Спасителя, учителем правди, апостолом! Зате, що оздоровлений жебрак прилюдно визнав Христа-Бога, фарисеї викляли його і прогнали. Але Христос приймає його ласкаво: при першій зустрічі питається: „Чи віруєш у Сина Божого?” Прозрілий же відказув: „ А хто він, Господи, щоб я вірував у нього? „ Ісус же мовить до нього: „Ти бачив йєго, – Він той, хто говорить з тобою „. Тоді прозрілий закликав: „ Вірую Господи! і поклонився йому „. Той же Христос-Спаситель, дорогі брати і сестри, може й нас питається сьогодні: „Чи віруєш у Сина Божого? „ Багато людей цього світу запитують: „А хто ж він… щоб я вірував у нього?” І Христос їм усім відповідає: „ Ти бачив його – він той, хто говорить з тобою! „ Ти бачиш його в усіх творивах всесвіту, у красі небосклону, у таїнствах природи, в усіх створіннях. Ти бачиш його у твоїй добрій матері, у дбайливому батькові. Ти бачив його, як навістив тебе діймаючий біль, терпіння. – „Він той, хто говорить з тобою „ черев твоє сумління, черев порушення твого серця, коли ти сам-на-сам знаходишся у святині твого духа. Він той, хто говорить в тобою через Євангеліє, черев добру книжку, устами батьків, проповідників, священиків, добрих приятелів. Він той, хто говорить з тобою, може, й на цих хвилях етеру.
Прозрілий скрикнув тоді: „Вірую Господи! – і поклонився йому”. Те саме слід і нам робити: визнавати завжди і всюди, серцем, устами, а головно ділами: „вірую Господи”, що Ти Творець і керманич усього всесвіту. Ти – мій початок і мій кінець. Вірую Господи, що від Тебе я вийшов і до Тебе повернуся. Вірую Господи, що людям чесним, добрим, праведним, справедливим і терпеливим Ти даси вічну нагороду, а невіруючим і беззаконникам, подаси заслужене вічне відкинення і прокляття. Тому Тобі єдиному кланятимусь і служитиму тепер і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ап.: Ді. 38 зач.; 16, 16-34.
В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: – Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа: – Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: – Ці люди колотять наше місто; це юдеї. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: – Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, і, вивівши їх звідти, мовив: – Панове, що мені робити, щоб спастися?
Ті відповіли: – Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
ПЕРШОГО СОБОРНОГО ПОСЛАННЯ ІВАНОВОГО ЧИТÁННЯ. 1 Йо. 68 зач.; 1, 1-7.
Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. Наша ж спільність з Отцем і з його Сином, Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб радість була повна.
Ось та вістка, що ми від нього чули й повідаємо вам: Бог – світло, і ніякої у ньому темряви немає. Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, але ходимо в темряві, ми говоримо неправду й не чинимо правди.
Коли ж ходимо у світлі, як він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ап.: Йо. 34 зач. 9, 1-38.
Одного разу, проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. Спитали його учні: – Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?
Відповів Ісус: – Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. Поки я у світі, я – світло світу.
Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: – Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).
І пішов той, умився, і вернувся зрячим.
Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: – Чи то не той, що все сидів і жебрав?
Одні казали: – То він.
Інші: – Ні, але подібний до нього.
Він же каже: – Це я!
І спитали його: – Як прозріли твої очі?
Він відповів: – Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.
Вони його спитали: – Де він?
Каже той: – Не знаю.
І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм: – Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.
Деякі з фарисеїв казали: – Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.
Інші мовили: – Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода.
І знову кажуть сліпому: – Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?
Той відповів: – Він – пророк.
Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів.
Спитали їх: – Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?
Батьки його у відповідь сказали: – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.
Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.
І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому: – Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.
Озвався той: – Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.
Вони йому сказали: – Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?
Той відповів: – Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?
Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: – Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.
У відповідь чоловік сказав їм: – Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.
Ті у відповідь йому сказали: – Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?
I прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: – Віруєш у Сина чоловічого?
Той відповів: – Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?
Сказав йому Ісус: – І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.
Тоді той сказав: – Вірую, Господи!
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 61 зач. 19, 25-27; 21, 24-25.
В той час при хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: – Жено, ось син твій.
Потім каже до учня: – Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
Ді. 16, 16–34. «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу»
Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї Новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Ісус Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили та благословляли Бога.
У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Адже в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися та славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали.
Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!
Йо. 9, 1–38. «Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого»
Це Євангеліє, майже в цілій главі, оповідає нам про зцілення сліпонародженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. Однак Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що були свідками цього.
Чому так? Нам у житті також не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є для нас і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими!
Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він далі стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпонародженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу.
Будьмо завжди готові, щоб почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, здійснити ще одне чудо в нашому житті. Вчімося бути вдячними Йому!
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 5):
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Тропар (г. 2):
Апостоле Христа Бога возлюблений,* поспіши ізбавити людей безодвітних;* приймає тебе, що припадаєш, той, хто прийняв тебе, як ти припав до грудей.* Моли його, Богослове, щоб розігнав хмару поган, що налягає,* і проси для нас миру і великої милости.
Слава: Кондак (г. 2):
Величні діла твої, дівственнику, хто оповість?* Даруєш бо чудеса і розливаєш оздоровлення,* і молишся за душі наші як богослов і друг Христовий.
I нині: Кондак сліпородженого (г. 4):
На душевних очах осліплений,* до Тебе, Христе, приходжу, як сліпий від народження;* в покаянні кличу до Тебе:* Ти в темряві світло пресвітле.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я Його (Пс. 75,2).
І святому (г. 8): На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5).
Стих: Небеса повідають славу божу, творіння ж рук його сповіщає твердь (Пс. 18,2).
Алилуя (г. 8): Споглянь на мене і помилуй мене (Пс. 118,132).
Стих: Стопи мої направ по слову Твоєму (Пс. 118,133).
І святому (г. 1): Ісповідять небеса чуда Твої, Господи, і істину Твою в церкві святих (Пс. 88,6).
Стих: Бог, прославлюваний на раді святих, великий і страшний є над усіма, що довкола Нього (Пс. 88,8).
Замість Достойно, приспів: Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос (г. 1): Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Причасний: Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Другий: На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5). Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 )
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував, істинний Бог наш, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, св. ап. і євангелиста Йоана Богослова, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, прп. Арсенія Великого, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар. А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе:* Невже заради батьківських гріхів родивсь я без очей?* А чи, може, за невірство поган* – їм на знак – я такий народився?* Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день?* Мої ноги вже не можуть терпіти спотикання об каміння.* Не бачив я сонячного світла, ані образу мого Творця,* тож молюся до тебе, Христе Боже:* Зглянься наді мною і помилуй мене!
Вийшовши з храму, Ісус стрінув чоловіка, сліпого від народження,* і, змилосердившись, поклав грязь на його очі та й сказав йому:* Іди та вмийся в Силоамі!* І він умився та й прозрів, віддаючи Богові славу.* Сусіди ж питали його:* Хто відкрив твої зіниці,* що їх не міг ніхто з видючих злікувати?* Він же, кликнувши, каже:* Чоловік, званий Ісус, сказав мені:* Умийся в Силоамі! – і я прозрів.* Він справді той, про кого сказав Мойсей у Законі як про Христа Месію.* Він – Спас душ наших.
Сліпий, якому все життя було немов ніч,* закликав до тебе:* Господи, Сину Давидів, Спасе наш!* Відкрий мені зіниці,* щоб і я з усіма оспівував твою силу.
Ідучи дорогою,* ти, Господи, стрінув сліпонародженого чоловіка.* Учні ж, здивовані, питали тебе, кажучи:* Учителю, хто згрішив: він, чи батьки його, що сліпим народився?* А ти, Спасе мій, відповів їм:* Ні він не згрішив, ні батьки його,* але щоб виявились на ньому діла Божі.* Мені ж треба вчиняти діла того, хто послав мене,* – діла, яких ніхто інший вчинити не може.* Сказавши це, ти плюнув на землю* і, замісивши грязь, помазав його очі, кажучи йому:* Іди та вмийся в Силоамській купелі.* Він же, умившись, виздоровів і кликнув до тебе:* Вірую, Господи! – і поклонився тобі.* Тому й ми кличемо: Помилуй нас!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
† СВЯТОГО, СЛАВНОГО І ВСЕХВАЛЬНОГО АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛИСТА ЙОАНА.
Святий апостол і євангелист Йоан був сином Зеведея і Саломії та братом святого апостола Якова. Обоє вони, як і їх батько, були невченими рибалками. Коли Христос, побачивши їх у човні, покликав, “вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 22). Йоан був тоді молодий літами. Він з дитинства вірно служив Богу в добровільному дівицтві, і, як кажуть святі Єронім і Августин, за чесноту чистоти став гідним незвичайних дарів Христа Спасителя.
Коли через кілька місяців Ісус Христос зі своїх учнів вибрав дванадцять апостолів, то серед них виявилися брати Йоан і Яків, “й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому” (Мр. 3, 17). Ісус назвав їх Синами грому тому, що як грім чути далеко, так і чути було їх проповідь слова Божого серед народів. Святий Йоан був одним з трьох вибраних учнів, яких Ісус всюди брав зі собою. Так, Петро, Яків і Йоан були при оздоровленні тещі святого Петра, при воскресенні дочки Яїра, при всеславнім Преображенні Христа, а потім і при останній перед страстями молитві в Гетсиманії. Петра і Йоана Господь послав, щоб приготували Останню вечерю. А під час тої вечері Йоан сидів найближче до Христа Спасителя і “схилився йому на груди” (Йо. 21, 20). А святий Йоан Золотоустий каже: “На грудях Христа Йоан почерпнув таку мудрість, якої не вдалося почерпнути нікому зі смертних”. Святого Йоана в Євангелії кілька разів названо “возлюбленим” учнем Ісуса, що святий Григорій Ниський тлумачить так: “Ісус любив його, бо Йоан завдяки своїй великій чистоті став гідний тої вищої і більшої любови. На запитання Йоана, хто з апостолів передасть Спасителя мучителям, Христос сказав, що є ним той, кому Він подасть змочений хліб, “…і вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. І ввійшов тоді за куснем у и:ього сатана” (Йо. 13, 26-27).
Коли воїни в Гетсиманії зв’язали руки Ісуса, а всі апостоли розбіглися, коли навіть Петро зрікся Його в притворі архиєрейської палати, тоді один лиш Йоан перебував при Ньому; він стояв під хрестом і сам Спаситель довірив йому найбільший скарб – Пресвяту Богородицю: “Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе” (Йо. 19, 26-27). “Христос на хресті зробив заповіт, – каже святий Амвросій, – і той заповіт неначе підписав апостол Йоан, гідний свідок такого діла”.
А коли Марія Магдалина “прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!»” (Йо. 20, 2), тоді побігли вони обидва до гробу, але святий Йоан, “той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим” (Йо. 20, 4). Це любов до Спасителя підганяла його, він прийшов до гробу “і побачив, і увірував” (Йо. 20, 8). А коли під час ловлі риб на Тиверіядському озері Христос явився апостолам, то Йоан перший впізнав Його і “каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То – Господь!»” (Йо. 21, 7).
Разом з іншими апостолами був він свідком Вознесення Господнього, а після Зішестя Святого Духа став разом з Петром проповідувати в Єрусалимі “Христа розп’ятого”. Він був свідком:, як святий Петро уздоровив кривого; обох їх ув’язнили, тримали цілу ніч у в’язниці, а наступного дня на суді фарисеї заборонили їм проповідувати Христа Спасителя, але св. апостоли запитали їх: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!” (Ді. 4, 19). Вони обидва пішли до Самарії, щоб покласти руки на тих, кого навернув до віри і охрестив диякон Филип. А після Собору апостол Йоан навчав в Малій Азії, засновуючи в Ефесі та інших містах християнські громади. В Ефесі він пробув до 95 р., коли імператор Домитіян почав переслідування християн. Апостола Йоана перевезли з Ефесу до Риму і тут його бичували, а потім кинули в котел з киплячою олією. Однак, за волею Божою, та олія не завдала апостолу жодної шкоди, а імператор не посмів його далі мучити. Він засудив святого Йоана на вигнання на острів Патмос, поблизу берегів Малої Азії, в Егейськоиу морі.
На тому острові святий Йоан написав книгу своїх об’явлень, яка називається Одкровення. За словами святого Єроніма, вона містить у собі стільки тайн, скільки там є слів. Сам святий Йоан каже, що одної неділі сам Господь наказав йому записати все, що він побачить, і надіслати це сімом Церквам, які є в Азії. У перших трьох главах Одкровень містяться поради і застереження для цих Церков та їх єпископів. У наступних сімнадцяти главах подано об’явлення про майбутню долю Христової Церкви, про переслідування, які на неї чекають, та всупереч яким вона, після зруйнування Римської держави, буде поширюватися і міцніти. Двадцята глава описує боротьбу, яку Церква провадитиме з антихристом та його прихильниками і яка збудеться при кінці світу й закінчиться перемогою Церкви. А в останніх двох главах описано блиск і красу Христового царства і тих, хто це царство успадкує. Вони за добрі діла отримають вічне небо, тоді як грішних чекає вічне пекло.
У 96 р. замість убитого Домитіяна на престолі сів добрий імператор Нерва, який дав свободу всім засудженим за Христову віру. Тоді апостол Йоан повернувся в Малу Азію, де управляв Церквою. Життя його було дуже строге, він не їв м’яса, не пив вина й одежу носив бідну. Вже в ті часи почали зароджуватися всякі єресі, що заперечували Божество Христа Спасителя. Тому апостол Йоан, після тривалих молитов і постів, написав святе Євангеліє, в якому найбільше наголошує на Божество Христа Спасителя (всі інші Євангелія більше говорять про людську природу Ісуса Христа). Воно починається словами: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог” (Йо. 1, 1). Святий Августин каже, що євангелиста Йоана сміливо можна порівняти з орлом, бо він, немов орел на сонце, звернув око своє на вічне сонце Божества. Також святий Иоан написав три послання, котрі входять до Нового Завіту.
Не можна його інакше назвати, як апостолом любови. Бо не лишень сам виявляв до всіх найбільшу любов, але й на кожному кроці цю любов проповідував. Ось кілька фрагментів з його послань: “Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде не знає бо темрява у нього засліпила очі” (1 Йо. 2, 10-11); “Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є” (1 Йо. З, 1-2); “Ми знаємо що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває (1 Йо. 3, 14); “Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б” (1 Йо. 3, 15); “Дітоньки, не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою” (1 Йо. 3, 18). “Любі, любім один одного бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов” (1 Йо. 4, 7-8). “Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала” (1 Йо. 4, 12). “Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого»” (1 Йо. 4, 20-21).
То ж чи не слушно назвати святого Йоана апостолом любови? Передання розповідає таке про нього: В одному місті, поблизу Ефесу, святий Йоан зустрів вродливого юнака і довірив його опіці місцевого єпископа, щоб той привів хлопця до Бога. Через якийсь час, повертаючись з апостольської подорожі, апостол завітав до того міста і запитав у єпископа, де той юнак. Єпископ зі сльозами відповів, що юнак ставка злу дорогу, нині він є ватажком розбійників які промишляють в сусідніх лісах. Святий Йоан, не зважаючи на небезпеку, вирушив до лісу де розбійники його схопили і привели до свого ватажка. А той, побачивши Йоана, став утікати.
Сину мій, – сказав святий апостол, – чому втікаєш від мене, свого отця? Я ж прецінь беззброиний старець. Стій, сину, і не бійся. Є ще надія. Я буду перед Христом відповідати за тебе. Якщо буде потреба, я радий померти за тебе, як Христос помер за нас, за твою душу я віддам свою. Стій і вір, що Христос послав мене!”
А коли юнак залився сльозами, то святий Йоан обійняв його, втішив, вивів з лісу, вивів з -ліпного життя і спас його душу. І була ця любов не словом, а ділом. В останні роки свого життя, коли йому було вже близько ста літ і він вже не мав сили говорити довгих проповідей, то повторював учням своїм усе ті ж слова: “Діти мої, любіть брат брата!”
А коли вони запитали його, чому він повторює постійно те саме, то святий Йоан відповів їм так: “Це заповідь Господа, а якщо б крім неї не було іншої, то й цієї досить було б для спасіння світу!”
Про смерть святого апостола Йоана знаємо, що наступила вона, коли йому виповнилося сто літ. Відчуваючи близький кінець свого життя, святий Йоан велів приготувати собі гріб, попрощався з учнями і мирно закінчив своє життя. Коли через якийсь час після його смерти християни відкрили могилу, то не знайшли тіла, а з могили підносився легенький порошок, який вірні збирали і зцілювали ним хворих. Пам’ять відкриття гробу Христова Церква вшановує 8 травня.
Тропар:
Апостоле Христа Бога возлюблений, * поспіши ізбавити людей безодвітних; * приймає Тебе, що припадаєш, той, хто прийняв Тебе, як Ти припав до грудей. * Моли його, Богослове, щоб розігнав хмару поган, що налягає, * і проси для нас миру і великої милости.
Кондак:
Величні діла твої, дівственнику, хто оповість? * Даруєш бо чудеса і розливаєш оздоровлення, * і молишся за душі наші як богослов і друг Христовий.
У той самий день
Житіє преподобного отця нашого Арсенія Великого
Святий Арсеній народився в середині четвертого століття в Римі в одній з найстаріших і найславніших родин. З юних літ чесноти та вченість святого так прославили його, що Римський папа Дамасій I (366-384), отримавши прохання від імператора Теодосія Великого знайти відповідного учителя для його сина Аркадія, призначив на цей уряд Арсенія і наказав йому їхати до Царгорода. Імператор прийняв Арсенія з великими почестями, бо знав, який то тяжкий обов’язок учителя. Свого сина він цілковито віддав владі вчителя і просив, щоб той був юнакові за батька, більше, як сам цар, бо легше дитині дати на прожиття, як дати їй добру освіту. Тому імператор іменував Арсенія сенатором, тобто високим достойником, дав йому окрему палату, високу платню і призначив багато слуг, щоб йому служили. Одного разу імператор прийшов під час навчання і побачив, що син його сидить, а Арсеній, з шани перед царевичем, – стоїть. Імператор посадив Арсенія в крісло, а синові велів під час науки завжди стояти.
Та попри славу і достаток, серце святого Арсенія прагнуло життя тихого і самотнього, тим паче, що його учень, молодий царевич Аркадій, не корився його вказівкам. Коли Аркадій в черговий раз напакостив, Арсеній висік його різками, тоді злопам’ятний панич задумав звести Арсенія зі світу. Після того святий Арсеній, з Божого об’явлення, покинув палату та почесті і сів на корабель, що прямував до Олександрії. Було це близько 390 р. В Єгипті він подався до Скитської пустелі, що тоді славилася життям своїх відлюдників. Він оселився в маленькій келії і жив тихо, бо боявся, щоб не повернули його назад на царський двір. Він ні з ким не говорив, хіба лиш тоді, коли була крайня потреба; весь час перебував у молитві, у розважанні про смерть і суд, постив, умертвляв своє тіло, завжди спав сидячи і дуже коротко, бо, як сам казав, для монаха досить однієї години сну.
Та слава про його ангельське життя ширилася все далі і далі, й дійшла аж до Царгорода, де на престолі після смерти свого батька сидів імператор Аркадій, учень святого Арсенія. Західною частиною держави правив його брат, і похресник Арсенія, Гонорій. Аркадій написав до святого Арсенія листа, в якому просив його, щоб той простив йому гріх молодости і молився за нього і за Гонорія. Також імператор дозволив преподобному брати з царських доходів із Єгипту все, що йому буде потрібне на утримання тамтешніх монастирів. Святий Арсеній на листа не відписав, а від себе просив передати імператорові, що завжди молиться за всіх, а отже – і за нього. І жодних дарів він не прийняв, бо, посвятившись Богу, не може займатися світовими марнощами.
Один з родичів святого у Римі почув, що Арсеній живе в великій убогості і переписав йому весь свій маєток. Та святий Арсеній не прийняв цієї спадщини і сказав так: “Ще місяць не минув, як помер мій родич, а я вже мертвий стільки літ, скільки є монахом; як ото ще живий міг заповісти щось небіжчикові”.
Чим більше пригадував він собі вільне життя на царському дворі, тим більше умертвляв своє тіло. Там він носив золотом ткану парчу, тут його одежею була волосяниця; замість добірних страв він їв тут сухий хліб, і то лиш після заходу сонця, а вбогість його була така, що не раз йому не ставало навіть того хліба на нужденне прокормлення. Він, як і інші монахи, плів з пальмового листя кошики, а воду, в якій мочив листя, міняв лиш раз у рік, щоб ще більше умертвляти свій нюх, який звик був колись до дорогих запахів двірського кадила.
Таким строгим життям він нажив собі різних хворіб і, за наказом настоятеля, мусив заживати ліки, а що був бідний, і не мав їх за що купити, то мусив просити милостиню. Потім преподобний Арсеній усе життя дякував Богу, що дозволив йому в біді просити милостиню і так цілком впокорити в собі духа гордости. А понад усе святий полюбив мовчазливість. У церкві на молитві він завжди ставав за стовпом, щоб його ніхто не бачив і щоб він нікого не бачив. Коли ігумен Марко запитав його якось, чому він утікає від братів, святий Арсеній відповів: “Бог один знає, як дуже я вас люблю; та є одна трудність: не можна водночас мати до діла з Богом і з людьми”.
Одного разу відвідали його патріярх Олександрії Теофіл та один дуже знатний вельможа і попросили святого про духовну науку. Преподобний Арсеній запитав їх: “Чи зробите те, про що вас буду просити?”
“Зробимо!” – відповіли вони в один голос.
“То в такому разі, прошу вас дуже, ніколи не приходьте до мене”, – сказав святий слуга Божий.
Преподобний Арсеній часто повторював такі слова: “Я не раз шкодував про те, що говорив, та ніколи не шкодував про те, що мовчав”. Кожного дня він питав себе: “Чого ти сюди прийшов? Навіщо покинув світ і чого тут шукаєш?” Так, завжди пам’ятаючи про Бога, дійшов він до високої досконалости. Він часто просив дати йому науку в благочестивих, але простих, неписьменних монахів, а коли його питали, яка йому, такому вченому, з того душевна користь, він відповідав: “Я навчився латинської і грецької мудрости, та не знаю того, що знають вони, бо не маю їх смирення, яке є початком усякої мудрости”.
Коли близько 430 р. поганські племена стали заходити в Скитську пустелю, преподобний Арсеній перебрався до Троє, а потім до Канопе, в долішнім Єгипті, де пробув десять років. У тому часі одна достойна пані, яка знала святого Арсенія ще з царського двору, поїхала до Канопе, щоб побачити його і попросити благословення. Коли вона припала до його ніг, святий гостро сказав до неї: “Якщо ти прибула сюди, щоб подивитися, як я виглядаю, то подивися – ось я стою перед тобою. А якщо ти чула дещо про триб мого життя, то треба було наслідувати це життя, а не приїжджати сюди. Хіба не знаєш, що невіста повинна жити у своєму домі, тихо і богобоязливо? Чи, може, ти приїхала, щоб потім чванитися: «Ось це я бачила Арсенія», і оповідати про це іншим?” Так уникав він усякого товариства, що віддаляло душу від Бога.
А коли прийшов час закінчити земне життя, Бог об’явив святому Арсенію годину його смерти; він же попросив своїх учнів, щоб після смерти мотузкою прив’язали його за ноги і відволікли в якісь дебри, щоб не плакали за ним, натомість щоб часто поминали його на Службі Божій. Перед самою смертю святий дуже плакав, а коли учні його запитали, може він боїться смерти, відповів: “Так, усе своє життя я боявся її, а тепер боюся найбільше”.
Помер святий Арсеній на 95 році життя, у 449 р.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1683777105400812
о. Петро Фостик
