22 жовтня Церква вшановує пам’ять святих сімох отроків, що в Ефесі.
Життя святих сімох отроків, що в Ефесі
Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн, імператора-кровопивці Деція (249-251). Потоками лилася християнська кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасали вогні, на яких їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно йшов на смерть заради свого Бога і Спасителя.
Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели до нього на суд сімох юнаків із найзнаменитіших родин міста – Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана і Маркела. Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі муки та смерть задля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір, дав їм час подумати до свого повернення, він на кілька днів вирушав у дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усі семеро юнаків сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і готувалися до мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха купити хліба. Той, прийшовши з міста, сказав їм, що Децій уже повернувся і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися до Бога, а після молитви знеможені заснули.
Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід до печери закидати каміннями, щоб святих мучеників заморити голодом. Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що були християнами, за тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день смерти святих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж її замурували.
Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство, свята віра вийшла з катакомб; на місцях, де стояли поганські божниці, тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгорода сидів імператор Теодосій II.
Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість поганства постали єресі; так, з аріянської єресі виникла інша, що відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом в Ефесі був Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному міщанину на ім’я Адолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару для овець, і велів рубати камінь з гори. А робітники під час праці відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Брати прокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А помолившись, стали радитися, що їм робити, і вирішили скріпити себе молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийняти вінок мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що діється в місті.
Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести; люди, що ідуть назустріч, якось дивно вдягнені, й усі голосно вітають його словами: “Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було: інші доми, інші вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за ніч в іншу землю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець хліба, заплатив срібним грошем, а торговці оглядають гріш і дивуються, бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди, оглядають юнака, дивно одягненого й нікому невідомого; дивується й він, бо ж ще вчора знав майже кожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого знайомого – скрізь чужі люди. Повели юнака до старости міста, дали знати і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки має старі гроші? А той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає його ім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати, що він не при тямі, інші бачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. Тоді Ямвлих запитав: “Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і тих, що були з ним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог чудесним способом показує і стверджує тайну воскресіння мертвих; усі поспішили до печери, і там застали шістьох юнаків, що славили Господа, а ще знайшли табличку, яку написали Теодор і Руфин.
Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти силу Божу і поклонився святим мученикам, яких Бог через стільки років пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припиняли молитися і через кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церква вшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор наказав зробити сім срібних домовин і в них покласти тіла святих. Він хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вони явилися йому і попросили лишити їх у печері. Так і зробили. Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато церковних письменників згадують про це докладно. Західні письменники згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімох юнаків, одягнених у тонкі шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, і сьогодні показують печеру сімоx сплячих святих.
Тропар (г. 8):
Благочестя проповідників, і тих, що показують воскресіння померлих,* сім стовпів Церкви, отроків всеблаженних піснями похвалімо.* Бо вони й через багато років нетлінні, ніби зі сну вставши,* возвістили мертвих воскресіння.
Кондак (г. 4):
Ти, що прославив на землі святих Твоїх,* перед другим і страшним пришестям Твоїм, Христе,* преславним воскресінням отроків,* показав Ти воскресіння тим, що про нього не знали,* нетлінні одежі й тіла показав,* і царя упевнив ти, щоб викликував:* воістину є мертвих воскресіння.
Ікона мовить. Свв. сімох отроків, що в Ефесі – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/publish/38682-ikona-movyt-svv-simox-otrokiv-sho-v-efesi/
22 жовтня – Життя святих сімох отроків, що в Ефесі – https://www.youtube.com/watch?v=g4oJs85aOBw
свв. сімох отроків, що в Ефесі – Джерелo: https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/svv-simoh-otrokiv-shho-v-efesi/
У той самий день
Святого рівноапостольного Аверкія, єпископа Єрапольського, чудотворця
Святий Аверкій був третім єпископом Єраполя, міста, нині якого й сліду нема. Коли святий Аверкій став управляти стадом своїм, то більша частина мешканців міста була в поганстві. Святий владика, що ревно дбав про славу Божу, одного разу вночі виважив двері до поганської божниці і потрощив усіх ідолів. Погани, довідавшись про це, хотіли його вбити або спалити живцем, та він сміливо вийшов до них і став їм голосити слово Боже, а ще на очах усього натовпу оздоровив трьох біснуватих. Видиме Боже чудо відкрило поганам очі, вони пізнали правду і наступного дня святий Аверкій охрестив п’ятсот із них. Згодом він проповідував слово Боже в Сирії, Киликії, Месопотамії, а, згідно з переданням, ще й у Римі, за що отримав назву “рівноапостольний”. Науку свою скріпив він численними чудесними оздоровленнями. Помер святий на сімдесят другому році життя, близько 167 р. Пізніше його мощі було перенесено до Царгорода.
Тропар (г. 4):
Істини проповідником,* і чудотворцем дивним показав ти себе,* батьком для сиріт, бадьорим заступником духовного стада,* бісів острахом, обороняючи всіх від їхніх напастей,* заступайся за тих, що взивають до тебе,* Аверкію, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.
Кондак, (г. 8):
Як священика превеликого, і рівного апостолам,* вся Церква вірних вшановує тебе, Аверкію.* Ти ж її у молитвах своїх, Блаженний,* зберігай непереможною,* і непохитною та нескверною проти всяких єресей,* як приснопам’ятний.
рівноап. Аверкія, єп. Єрапольського, чудотворця – Джерелo: https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/rivnoap-averkiya-yep-yerapolskogo-chudotvortsya/
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/#20241022&vita
о. Петро Фостик
