Святий Яків Алфеєвий був сином Алфея і рідним братом св. єван-гелиста Матея. Відрізняти його треба від Якова Заведеєвого, брата св. Івана Богослова, і від Якова, брата Господнього, одного із 70 Христових учнів і першого єпископа Єрусалима. Яків Алфеєвий був у числі 12 Христових апостолів.
Після зіслання Святого Духа Яків навчав у Юдеї, Едессі, Газі, Тирі, Елевтерополі, а також проповідував у Персії. Коли ж світло Божої віри Яків ніс до Єгипту, то в приморському місті Острацині, на кордоні Палестини, зазнав мученицької смерті – після жахливого бичування його розп’яли на хресті.
Тропар:
Апостоле святий Якове, * моли милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак:
Того, що твердо в душі благочестивих догмати мудрости вложив, * похвалами всі звеличаймо Якова благовісника, * бо він предстоїть владичньому престолові слави і з усіма ангелами радується, * молячися неустанно за всіх нас.
Ряд.: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ФИЛИП’ЯН 1, 8-14.
Браття, Бог мені свідок, як тужу за всіма вами любов’ю Христа Ісуса. Молюся і про те, щоб любов ваша дедалі більш і більш зростала у досконалім знанні та в усякому досвіді, щоб ви могли розсліджувати, що ліпше, і щоб ви були чисті й бездоганні в день Христа, повні плодів праведности, які маємо через Ісуса Христа на славу й хвалу Божу.
Бажаю, брати, щоб ви знали, що те, що мені сталося, вийшло радше на користь євангелія, бож вістка, що я у кайданах за Христа, стала відома в цілій преторії та й усім іншим; і більшість братів, яким мої кайдани додали сміливости в Господі, ще більш набрались відваги безстрашно возвіщати слово Боже.
Ап.: ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 5, 12-16.
Того часу, як Ісус був в однім з міст, з’явився чоловік, увесь у проказі. Побачивши Ісуса, упав він ниць і став його благати: – Господи, якщо хочеш, можеш мене очистити.
Ісус простягнув руку, доторкнувсь до нього і каже: – Хочу, очисться!
І вмить покинула його проказа. І наказав йому: – Нікому не говори, але йди та покажись священикові і принеси дар за твоє очищення, як наказав Мойсей, їм на свідоцтво.
Чутка про нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб його почути й вилікуватись від своїх недуг. Та він відходив у місця самітні й молився.
Ап.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 10, 16-21.
Сказав Господь своїм учням: Хто слухає вас, мене слухав; хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.
Вернулись сімдесят два з радістю, кажучи: – Господи, ба й біси коряться нам з-за твого імени.
Він сказав їм: – Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що імена ваші записані на небі.
Того часу Ісус зрадів Святим Духом і промовив: – Прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Еф. 6, 18-24. «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»
Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось у храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є із Господом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без згадки про Бога, то ми немов би безбожники. Тому Ісус Христос закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа.
Кожний із нас переживав цей стан, коли в той чи інший час досвідчив Божу присутність. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший – ні. Він присутній у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто сильно закорінені і перебуваємо в полоні земського світогляду. Дуже важливо зупинятись, дослухатись, входити у Божу присутність. Господь чекає на нас не лише вранці, ввечері чи у храмі, а завжди.
Коли ми пам’ятатимемо про Його повсякчасну присутність, саме в такий спосіб завжди перебуватимемо в молитві!
1 Кр. 4, 9-16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Лк. 4, 22-30. «Чи ж Він не син Йосифа?»
Бачимо, як непросто було для родини Ісуса Христа, тих, які знали Його від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини та підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки й чуда, які Він робив, то не було їм легко сприйняти й усвідомити, що це діє сам Бог.
І так, як родина Спасителя не була готова сприйняти Його як Того, ким Він є, так і ми мусимо зізнатися собі в тому, що не завжди готові сприйняти себе й інших, створених на образ і подобу Божу. Святі були саме тими, які усвідомили і повірили, що вони покликані не просто жити, а жити святим життям і являти своїм життям Бога.
Також і ми усвідомлюймо, що маємо покликання до життя святого, бо ж Господь нас для цього створив.
Владика Венедикт (Алексійчук)
о. Петро Фостик
