Роздумуючи про оздоровленням Ісусом Христом дочки Яіра і кровоточивої жінки, варто спочатку звернути увагу на слова Апостола цієї неділі, в якому апостол Павло навчає ефесян, що саме Христос є тим, хто може поєднати людину з Богом і саму в собі, відновити її внутрішню єдність, єдність її думок і бажань, оздоровити зовнішньо і внутрішньо, допомогти їй подолати перешкоди в дорозі до Бога.
Здійснення цих слів ми бачимо у подіях сьогоднішнього Євангелія. Христос, воскресивши померлу дочку Яіра і оздоровивши жінку з довголітньої кровотечі, дарував їм мирне і щасливе життя. Звернення Яіра і кровоточивої жінки до Ісуса є проявом їхньої віри у всемогутність Христа, Його божественну силу, а тим самим молитвою про поміч. Звернення Яіра до Ісуса Христа можна назвати публічною молитвою, а молитва жінки є таємною, молитвою серця, але обидві ці молитви, ці звернення до Христа мають міцну основу – тверду віру.
У вирішенні своїх життєвих проблем люди докладають багато людських зусиль. Але є ситуації, де людські сили і можливості є обмежені, тому ми не повинні забувати про один важливий засіб – роль і силу молитви. У вирішенні будь-яких проблем християнин завжди повинен поєднувати усі свої вчинки з молитвою. Хоч одні труднощі потребують більше людських зусиль, інші потребують більше молитви, але в кожній ситуації людські вчинки треба поєднувати разом з молитвою, неначе летіти на двох крилах.
В одному місті проживало подружжя. Господь поблагословив їхню працю так, що вони були дуже заможними людьми, але всередині дев’яностих років дружина захворіла. Спочатку цьому не надали великої уваги. Відтак лікування не давало жодних позитивних результатів, бо стан здоров’я погіршувався. Жінка перенесла чотири операції. Лікарі тричі змінювали діагноз. На це пішло дуже багато грошей, навіть продали один із двох будинків, їздили на курорти, навіть за кордон, та стан здоров’я не покращувався. Чоловік був у розпачі, бо любив жінку і боявся її втратити. І ось, коли вже земські чинники не допомагали, вони почали звертатись до найбільшого лікаря — Ісуса Христа, почали більше молитися. Потім почали їздити на молитви до одного священика-монаха. Жінка швидше їздила не з думкою вилікуватись, а гідно підготувати себе до смерті. І сталося диво. Хвороба, як таємно прийшла, так і таємно зникла. Жінка досі не може пояснити, на що вона хворіла і як вилікувалася. Слава Богу, що тепер здорова. А найголовніше, що хвороба допомогла їй відродити віру і надію на Бога, до хвороби вона вірила, що Бог існує, ходила до Церкви, але це була віра поверхнева, формальна. Не було віри в серці. Терпіння допомогло їй відродити у серці віру у Всемогутнього і люблячого Бога. І ця віра врятувала її…
Різні складні ситуації у житті повинні пригадувати нам слова Христа: „У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо” (Мр. 10, 27), і тим самим оживляти віру у силу молитви. Тобто те, що ми не можемо вирішити людськими силами, у цьому може допомогти нам молитва, як вияв віри і надії на силу Божої ласки.
Молитва про Божу поміч у труднощах зміцнить наші людські і духовні сили, дасть нові думки, допоможе знайти спільну мову, порозуміння з ближніми, впевнено здобути земне чи духовне добро.
Отже, в недолі і смутку звертаймо в молитві наші очі до Неба, де перебуває наш добрий Батько, і благаймо помочі і сили для зношення всього, що посилає нам Небо, щоб з допомогою Ісуса Христа ми змогли щасливо дійти до цієї пристані, на якій очікує нас Господь Бог!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 2, 14-22.
Браття, Христос – наш світ, він зробив з двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородкою, тобто ворожнечу, і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб з двох зробити у себе одного нового людини, вчинивши світ між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і світ тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, мають доступ до Отця в одній Дусі.
Отже, ви не чужинці більше і не приходь, але співвітчизники святих і домашніх Божих, збудовані на фундаменті апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісусом Христом. На ньому вся будівля, міцно спою, росте в святий храм у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 8, 41-56.
У той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, бо була у нього дочка одиначка, котрий дванадцять років, і вона вмерла. І як він ішов туди, люди тиснули до нього.
А тут якась жінка, яка хворіла дванадцяти років на кровообіг і витрачала на лікарів увесь свій побут, і ніхто з них міг її зацитувати, підійшовши ззаду, торкнулася краю своєї одежі і вмить стала здоровою – зупинилася її кровотеча.
Ісус запитав: – Хто доторкнувся мені?
А що всі викупили, Петро мовив: – Наставніче, люди коло тебе товпляються і тиснуть!
Ісус сказав: – Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
Приймаючи жінку, яка не втаїться, тремтіча підійшла і впала йому до ніг, визнала перед усіма людьми, чому доторкнулася до нього і як негайно одужала.
Сказав їй Ісус: – Дочко, віра твоя спасла тебе, іді в мирі!
Він говорив ще, як ось приходить хтось із голови синагоги і каже: – Твоя дочка померла, не турбуй більше учителя.
Ісус почувши це, звернувся до нього: – Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івани та Якова з батьком і матір’ю дитини. Всі плакали за нею і голосили.
Він мовив: – Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. Тоді він узяв її за руку і голосно промовив: – Дівчино, пробудись!
І дух її повернувся до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Еф. 2, 14-22. „Ви більше не чужинці і не приходжені, а співвітчизники святих і домашніх Божих”
У цьому світі людина як правило прагне займати різні положення, більше чи менш впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче, щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливо зовсім інше: ми не чужинці, прихожани, які мають хвилюватися за своє земне положення, а ми є співвітчизниками святих, співвітчизниками, учасниками царства Бога.
І ця співгромадянство має кожну людину, яка живе на землі, бо своєю смертю і воскресінням Господь робить всіх учасників Царства Небесного.
Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а потім за цим небесним громадянством жити.
Лк. 8, 41-56. „Дочко, віра твоя спасла тебе!”
Коли уважніше приглянемося до Євангелії, то можемо помітити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна тільки припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов із цікавості, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлюваних чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чудо.
Тому в Євангелії серед тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А ціцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив зі вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалося б, часто приходимо до Бога, але чи торкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашого довіри, аби щось нам дати.
Бог може все, але може все тільки через нашу віру!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 7:
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Слава: Кондак, глас 7:
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
І нині: Богородичний, глас 7:
Як скарбниця нашого воскресіння* тих, що на Тебе надіються, Всепіта,* виведи з рова і глибин прогрішень,* бо Ти спасла єси винних у грісі,* родивши спасення наше.* Ти перед Різдвом – Діва* і в Різдві – Діва,* і по Різдві дальше пробуваєш Дівою.
о. Петро Фостик
