Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло – Мт. 4, 12-17.
Триває різдвяний час, час різдвяної радості від спогаду народження Божого Сина у людському тілі. Його народження стало великою радістю для вибраного народу. І ми, християни, також радіємо з цієї події навіть 2000 років після того, бо вона принесла нам вістку про спасіння і життя вічне.
Час біжить невпинно вперед, віддаляє нас від народження Ісуса у Вифлеємі і переносить нашу увагу до іншої важливої і радісної події у житті Спасителя – хрищення у Йордані. Там Бог об’являє себе людині у всій повноті, як Пресвята Трійця: Отець у вигляді голосу, Син у людському тілі і Святий Дух у вигляді голуба. Євангеліє цієї неділі після Богоявлення розповідає про початок публічної діяльності Ісуса Христа і першу його проповідь: „Покайтесь, бо царство небесне близько” (Мк. 4, 17).
Євангелист Матей описує початок діяльності Ісуса такими словами: „Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло” (Мт. 4, 16).
Народження Ісуса Христа принесло людям не тільки радість, а також духовне світло. Про його народження сповістило світло вифлеємської зірки, а в Йордані Іван Христитель об’явив його людям, як Месію. Приклад життя Ісуса і слова його науки просвітили людство – принесли повноту правди про Бога і людину, про справжнє щастя людини і дорогу до Царства Небесного. Спаситель об’явив нам справжні цінності, якими є безсмертна людська душа, правда, любов і милосердя.
Це світло Божої правди просвітлює світ вже 2000 років. Так, як денне світло допомагає нам краще бачити і розрізняти речі, так і світло науки Христа допомагає людині пізнавати у житі Бога і дію його любові, розрізняти добро і зло, правду і неправду, все те, що стає перешкодою у зближенні людини до Бога. Тих, хто не дотримувався Божої науки, Христос називав духовно сліпими, провідниками сліпих.
В одній із своїх наук Ісус сказав такі слова: „Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). Хто керується у житті світлом Христової науки і вдивляється в приклад його життя, той не потрапить у темряву неправди і незнання, знеохоти і зневіри, безнадії, почуття меншовартості, втрати сенсу життя. Хто увірував в Ісуса і довірився Йому, того Боже світло надійно і впевнено провадить до мети життя – Царства Небесного, захищає від нещасть і допомагає долати різні життєві труднощі.
Сьогодні, коли український народ веде боротьбу за мир у державі, за оновлення нашого суспільства, ми не отримаємо успіхів без цього Божого світла. Саме Христос і його наука можуть вказати нам правильний шлях побудови незалежної держави, зміцнити і об’єднати нас в одну велику родину – український народ.
Ісус Христос прийшов на землю, щоб відкрити очі сліпим і дати світло тим, котрі перебували у темряві гріха. Тому ми, християни, в особливий спосіб покликані йти за Божим Світлом, щоб воно повсякчасно просвітлювало нам дорогу, якою прямуємо до осягнення життя вічного. Для цього ми повинні у своєму земному житті знайти Бога, полюбити Його, об’явити його іншим людям, виконуючи слова Христа: „Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі”. (Мт. 5, 16). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
В неділю перед Водохрещенням чули ми як св. Іван Хреститель закликав людей до каяття. кажучи:
«Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне: (Мт 3,2). Він попереджав людей, щоб приготовляли вузькі стежки їхніх сердець на прихід Небесного Царства й Ісуса Христа. Божого Сина й Царя вселенної. В сьогоднішнім св. Євангелії чуємо ті самі слова з уст самого ж Месії-Христа: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт 4.17).
Це означає, що одинока дорога, яка веде до неба, до вічного щастя це дорога каяття, дорога терпіння, дорога хреста. Дехто спитав би, як це можливе, що Господь Бог, Який любить нас так безмежно, що не пожалів свого єдинородного Сина, але віддав Його на страшні муки й ганебну смерть на хресті, щоб нас спасти від пекельних кар, домагається від нас прямувати до Нього такою важкою дорогою терпіння, хреста? Авжеж правда, нам важко це зрозуміти, бо ми судимо все згідно з нашим людським обмеженим розумом. Тому-то нам важко збагнути цю тайну, що Бог може нас безмежно любити, а рівночасно вимагати від нас, щоб ми в туземному житті переносили важкий тягар терпіннь. Це є неможливим для нашої обмеженої природи й людської любові але є можливим для Божого безмежного духа та Його нескінченої Божої любові, яка може бути з одного боку безмежно ласкава й милосердна, з другого ж безмежно справедлива.
Щоб краще зрозуміти, як Господь Бог може нас безмежно любити. воднораз же й карати, розважмо деякі факти з щоденного життя.
Ми в хворобі йдемо до лікарів, приймаємо неприємні ліки, а то й піддаємось різним операціям чи то самі, чи члени нашої родини. Ми терпимо нераз дуже важко тижнями, а той місяцями, приходячи до себе по такій важкій операції. Однак ніхто з нас не називає лікарів лихими чи злочинними людьми, хоч вони завдали нам чи нашим улюбленим особам важкого болю. Навпаки, ми хвалимо їх і їхній хист, ми платимо їм за ті операції великі гроші! Чому? Бо ми знаємо, шо той біль, який вони, лікуючи нас, нам завдають, не наміряють, але він є доконечним, щоб вилікувати наше хворе тіло та привернути йому втрачене здоров’я. Чому ж тоді ми так дуже критикуємо Господа Бога, того наймудрішого й найкращого лікаря, коли він деколи завдає нам болю, терпіння. Аджеж Він не наміряє нас мучити чи тортурувати, але біль. який нам завдав чи завдає, має на меті оздоровити нашу хвору душу, а то часом і привернути її до життя. Як лікарі завдають нам біль при операціях щоб оздоровити наше тіло, захоронити його перед знищенням, так само й Господь Бог посилає на нас терпіння, хрести, щоб вилікувати й зберегти нашу душу від тої страшної язви – гріха.
Як наше тіло, так і наша душа має своїх ворогів.
Першим й найбільш небезпечним для нашої душі є наше власне тіло, або неопановані пристрасті, бажання, що є наслідком первородного гріха. Воно є нам небезпечнішим ворогом спасіння нашої душі, бо від нього ані заховатись, ані втекти не можемо. Воно зостається з нами й цілий час намагається звести нас з дороги життя. Єдиним рятунком для нас є підкорити його з його ж пристрастями під Божий Закон, Господні Заповіді. Ми мусимо піддати наше тіло під провід нашого ума, просвіченого Божою ласкою і, таким чином, привернути рівновагу в нашій людській природі.
Другим ворогом спасіння нашої душі є цей світ з його багатствами, розкошами, спокусами, які нам так улещують і так дуже манять нашу первородним гріхом звихнену природу. Ми з власного досвіду знаємо, що кожний з нас бажав би бути багатим, могутнім. славним; шо кожний хотів би дати волю нашим пристрастям, зажити розкішним життям. Ми знаємо, як то важко нам доводиться відмовити собі того земного щастя, що його такими яскравими красками змальовують наші пристрасті й наша уява.
А під кінець нашим наймогутнішим ворогом є диявол. Він то знає добре всі наші немочі та й уміє повернути їх проти нас, проти нашої душі, щоб її погубити. Він бо цілим серцем ненавидить Бога Творця, а тому, що Богові нічого зробити не може, намагається принаймні знищити Його образ і подобу, тобто людську безсмертну душу. Всіма своїми силами й диявольським хитруванням намагається звести з дороги Божих заповідей на бездорожжя гріха, щоб погубити й стягнути до місця вічних кар – до пекла.
Щоб нам у тій нерівній боротьбі проти цих трьох ворогів нашого спасіння помогти, Син Божий прийнявся боротьби проти того могутнього ворога, проти диявола. Своїми страстями й хресною смертю він подолав його знищив його силу над нами, так що він тепер ніяк пошкодити не може, хіба шо ми самі добровільно піддаємось під його владу виставляючись на спокуси й допускаючись важкого гріха. Господь Бог помагає нам також у боротьбі проти другого ворога, тобто проти цього грішного світу та його спокусу. Кожну, навіть найменше грішну розкіш, Господь злучив з терпінням, тож коли хтось допускається навіть найменшого гріха, тоді з каплиною тієї земної розкоші-щастя мусить випити повну чашу полину терпіння. Цим небесний Отець повчає нас, що розкоші цього світу, тобто земні добра, не є метою нашого туземного життя. Наша мета й наше щастя є поза цим світом, поза цими земними розкошами, бо воно в небі й у Бозі, що є єдиною метою людини, єдиною Істотою, яка може повністю заспокоїти наше серце, бо бажає безмежного, вічного щастя. Ми могли б порівняти земні добра, що їх у нашому земному житті зустрічаємо, до алеї рож, що мають нам завжди пригадувати на нашу мету, на Господа Бога. Вони наче ті рожі мають пригадувати нам красу, доброту, ласкавість нашого небесного Отця, та й спонукувати нас краще Його пізнавати й до Нього прямувати. Коли ж однак ми пристанемо й зупинимось біля них і, любуючись ними, забуваємо. для чого ми живемо на землі, тоді вони, неначе ті рожі, ранять нас своїми колючками, примушуючи нас схаменутись, і відірвавшись від них. Далі прямувати дорогою до нашої мети – до Господа Бога. Так також і ті терпіння шо їх зазнаємо при недозволенному вживанні тих земних дібр, пригадують нам, що наше щастя не можемо осягнути тут на землі, бо воно жде нас у домі нашого Отця в небі!
Проти третього ворога нашого спасіння, тобто проти нашого власного тіла та його пристрастей ми вже мусимо боротися самі. Ця боротьба – це наша служба Богові. Покута. самовідречення – це єдиний спосіб подолувати перепони, що їх наші пристрасті ставляють нам на дорозі до нашого спасіння – до неба, тому мусимо їх уживати, щоб підбити наше тіло під провід нашого духа. Якщо б існував якийсь інший спосіб до осягнення цієї мети, наш небесний Отець був би його нам напевно вказав, але такого немає! Тому Ісус Христос закликає нас ступати на дорогу покути не лише словами, але й своїм власним прикладом. Хоч Він ніяк не потребував терпіти тут, на землі, бо міг спасти нас яким-небудь ділом, що мало б безмежну вартість перед Богом Отцем і було б надолуженням за всі наші провини. Але Він знав, що якби, не терпівши, закликав нас до несення хрестів – до терпіння, ми могли б Йому закинути, що Він не знає, як то важко є терпіти, тому Він сам прийнявся терпінь. Він ніс такий важкий хрест, що його ледве чи хто-будь з нас міг би понести, тому Він знає, що це є терпіння й має повне право вимагати його від нас, коли хочемо спастися. Тому слухаймо Його голосу й несімо за Ним наші хрести, бо він вимагає того від кожного з нас, кажучи:
«Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт 16.24: Мк 8.34).
о. д-р М.І. Любачівський
Неділя після Богоявлення (Мт. 4, 12-17) – Відеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ – https://www.youtube.com/watch?v=5WOTIXN_YAU&t=2s
Неділі по Богоявленні: ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 224 зач.; 4, 7-13.
Браття, кожному з нас дана благодать в міру Христових дарів. Тому й сказано: Зійшовши на висоту, полонив він полонених, і дав людям дари.
Те «зійшовши» що означає, як не те, що він був зійшов униз у найнижчі частини землі? Той же, хто був зійшов униз, є той самий, що зійшов вище всіх небес, щоб усе наповнити. І він настановив одних апостолами, інших пророками, ще інших євангелистами, пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування тіла Христа, поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного пізнання Божого Сина і не станемо дорослим мужем, у міру повного зросту, повноти Христа.
Неділі по Богоявленні: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 8 зач. 4, 12-17.
В тому часі зачувши, що Івана ув’язнено, Ісус вернувся в Галилею і, покинувши Назарет, пішов і оселивсь у Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: О земле Завулона та земле, Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!
Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло.
З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: Покайтесь, бо царство небесне близько.
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар (г. 1):
Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,* Троїчне явилося поклоніння:* бо Родителя голос свідчив Тобі,* возлюбленим Сином Тебе називаючи;* і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова.* Явився Ти, Христе Боже,* і світ просвітив, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 7):
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
І нині: Кондак (г. 4):
Явився єси днесь вселенній* і світло Твоє, Господи, знаменувалося на нас,* що зі зрозумінням оспівуємо Тебе:* Прийшов єси і явився єси – Світло неприступне.
Алилуя (г. 5): Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, сповіщу з роду в рід істину Твою устами моїми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується, на небесах приготовиться істина Твоя (Пс. 88,3).
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, царя – Христа, що хрестився в Йордані.
І ірмос (г. 2): Не зуміє ніякий язик достойно благохвалити, тривожиться й ум, і то надсвітній, коли оспівує Тебе, Богородице; одначе Ти, благая, прийми віру, бо любов нашу божественну знаєш, бо Ти є християн заступниця, Тебе величаємо.
Причасний: Явилася благодать Божа спасительна всім людям (Тт. 2,11). Алилуя, тричі.
Другий: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. мч. Полієвкта і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1609758059469384
о. Петро Фостик
