V НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ, САМАРЯНКИ. † ПЕРЕНЕСЕННЯ ЧЕСНИХ МОЩЕЙ ВО СВЯТИХ ОТЦЯ НАШОГО МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР У БАРІ.
БОЖИЙ ХЛІБ І ЖИВА ВОДА
„Була б ти відала про дар Божий, ..і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися – то просила б сама в нього, а він дав би тобі води живої „ (Йо. 4,10)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішньому Євангелію розповідається про подію, в якій Ісус дає нам чотири важливі повчання.
Одного разу прийшов Ісус з учнями в самарійський Сихар. Натомившися з дороги, він присів біля криниці Якова. Тим часом „учні його пішли були до міста харчів купити „ (ст. 8). Коли вони принесли харчі, почали припрошувати Ісуса: „ Їж лишень, Учителю”. Але з відповіді його довідалися, що Христос має ще іншу їжу. „ Їстиму я їжу, незнану вам… Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити „ (ст. 31-34).
Подібно просить Ісус у самарянки води, щоб загасити спрагу, коли каже: „ Дай мені напитися „ (ст. 7). Скоро самарянка готова йому її подати, Христос об’являє їй тайну, що про іншу воду йому йдеться: „ Кожен, хто ту воду п’є, знову захоче пити. Той же хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги по віки. Вода бо, що дам Йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне „ (ст. 13 -15).
Подібне зіставлення цих двох речей – матеріяльної і духовної – бачимо, коли Ісус починає говорити про культ Самарян і Юдеїв: Бога слід почитати духом і правдою. Ісус промовив” до самарянки: „ Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на цій горі, ані в Єрусалимі не будете ви поклонятися Отцеві… справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі отець „.
Вкінці, дає Ісус ще й четверте повчання, коли разом з учнями дивиться на лани збіжжя. Він говорить їм про жнива, які повинні спонукувати їх, щоб приготовлялися до жнив духовних: „ Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли… „ (ст. 35).
Дорогі брати і сестри! Євангельська розповідь про хліб і воду служать для того, щоб краще об’явити людям божеську особу Христа-Спасителя, його таїнственну злуку з Отцем небесним. Наука ж про почитання Бога і жниво мають на меті познайомити нас з ролею і працею Церкви, яка всеціло напрямляється до того, щоби черев почитання Бога духом з’єднати в собі всі народи світу, почавши від Самарян.
Це правда, що люди в загальному, їдженням і питтям хочуть насититися та вгасити спрагу; та Христос часто може відізватись до нас словами: „Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися „ (Ів. 6,26). І дальше напоминає Христос: якщо хочемо направду насититися і загасити спрагу, тоді треба працювати „не на ту їжу, що проминає, але на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував „ (в. 6,247). Щоб людство не голодувало душевно під час мандрівки туземного життя, Спаситель дає нам чудесну їжу і напиток – свовбі Божої науки, своїх святих Тайн, а зокрема Пресвяту Євхаристію. Як довго живе людина па землі, так давнє її бажання злучитися з Богом, який є одинокою й остаточною поживою людських душ. Якраз Ісус Христос задовольнив бажання людини тим, що дав їй змогу не лиш тужити, бажати, пізнавати Бога, але й ним кормитися. Тому Христос впевняв усіх: „ Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає… Я хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги по віки” (Ів. 6, 33-35). „Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хто цей хліб їстиме, житиме по віки. І хліб, що його я дам, це тіло моє за життя світу „ (6,51). „ Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина і не питимете його кров, не матимете життя в собі „. і дальше впевняє нас Ісус: „Хто тіло моє Їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той в мені перебуває, а я – в ньому… хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме „ (6,53-56.58).
Дорогі брати і сестри, ось де правдива пожива для зголоднілих людських душі, де вода жива для наших спраглих душ! Людська душа всією своєю істотою прагне до правди, вдоволення і безконечного щастя. Цю ж спрагу людських душ заспокоює Христос своєю наукою і ласкою святих Тайн. Нам лиш потрібно вслухатися в науку Христову, пізнати його, бо знати Господа Ісуса – це стільки, що й осягнути вічне, надприродне життя. Каже Ісус: „Вічне життя в тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа” (Їв. 17,3). Тому, можна сміло твердити, що найнещасливішою, найбільш голодною і спраглою на світі є та людина, яка по правді не знає Христа-Ісуса. Юдеї його не пізнали і через це зненавиділи і явно відцуралися Христа-Чоловіколюбця. Первосвященик Каяфа не пізнав Ісуса і видав на нього присуд, як на богохульника. Ірод, юдейський цар, не пізнав Христа, і разом зі своїм двором насміхались з Божої Премудрості. Римський намісник Пилат не поцікавився Христовим Царством і його правдою, тож видав невинного Ісуса на розп’яття. Те саме діється й по нинішній день.
Ми ж віримо, що Христос-Бог, початок і кінець усіх створінь; Він Володар усіх володарів. В нім усі скарби „премудрості і знання (Кол. 2,3). Він єдиний посередник між Богом і людьми. В його руках вся доля всіх людей: „Все передане мені моїм Отцем” (Мт. 11,27), каже Ісус. „ Дана мені всяка влада на небі й на землі” (Мт. 28,18). „Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене „ (Ів. 14,6). „ Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є” (Ів. 7,37).
Джерело живої і животворної води тепер відкрите для всіх у Христовій Церкві. Проте, як же багато людей сьогодні жадібно п’є не воду спасіння, але смертоносну отруту недоладних розкошей і приємностей цього світу, що їх черпають кухликом своїх пожадливостей? Хто п’є таку воду, „знову захоче пити”, каже Ісус. Бо всі блага і все щастя туземного життя ніколи не наситять людини.
Дорогі в Христі, кожна людина на світі має в собі вроджену свідомість вищої сили, яка кермує всесвітом, яка 6 джерелом життя і від якої залежить теж усе життя людини. Тому й природно виникає питання: Як, у якій формі маємо почитати це Найвище Єство-Бога? І тут знову Христос дає повчання; „ Бог – Дух. Ті, що йому покланяються, повинні в дусі й правді поклонятися” (Ів. 4,24). Тобто – почитання Бога не залежить від місця, але від людини, яка має вшановувати Бога всією своєю істотою, всім своїм серцем, всією своєю душею. Без цього наше почитання Бога буде порожнім лицемірством і не принесе жодної користі для наших душ. Шану віддаватимемо Богові всією нашою істотою, коли визнаємо його нашим єдиним найвищим авторитетом, метою нашого життя, підкоряючись постійно його святій волі, виконуючи його незмінні закони і заповіді.
Так почитаючи Бога, співдіятимемо з його святою Церквою, яка оживляє все наше життя і веде нас до спасіння. Тож духом почитаймо Господа і славім його безконечну доброту, його опіку і безмежну любов до нас.
Маємо вшановувати Бога, дорогі брати і сестри, не лише „духом„ але й „ правдою „. Що це значить? Старозавітні жертвоприношення і обряди юдеїв були лиш прообразами і тінню правди. Коли ж Христос-Богочоловік повис на хресті, встановляючи повсякчасну Безкровну Жертву за гріхи світу, то саме тоді прославив він Бога правдою. Тому то постійне приношення тієї безкровної жертви Нового Завіту є, воднораз, найдосконалішим прославленням і почитанням Бога правдою. Слідом за цим всі наші вчинки і діла будуть проникнуті любов’ю до Бога і наших ближніх і саме це буде найкраще почитання Господа у правді. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
У поворотній дорозі з Єрусалиму до Галилеї Спаситель проходив через Самарію і зупинився втоплений виснажливою дорогою при криниці Якова, що була близько самарійського міста Сихар. Він зостався там сам відпочивати, а своïх апостолів послав до міста, щоб вони там купили дещо їжі на дорогу. Як Він так відпочивав при криниці, вийшла з міста жінка Самарянка, щоб набрати собі води. Ісус, втомлений довгою виснажливою дорогою під гарячим палестинським сонцем, звернувся до неї з проханням, щоб вона дала Йому напитись води. Його прохання здивувало Самарянку, бо вона пізнала в Ісусi жидовина; а жиди ворогували завзято з самарянами ще з того часу, як вони повернулися з неволі Вавилонської. Самаряни бо не були чистими євреями, але мішаниною тих євреїв, що зісталися в Палестині з давними мешканцями тієї землі. Згідно з законом Мойсеєвим, як на це натякає Спаситель, євреї мали обов’язок любити тільки своїх земляків, а ненавидіти всіх інших.
„Ви чули як було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь свого порога” (Мт 5,43).
Тож звертається вона до Нього:
„Ти юдей а просиш у мене жiнки самарянки напитися? Не мають бо зносин юдей в самарянами „ (Йо 4,9).
Та Iсус, який навчав своїх апостолiв любити ворогів:
„Я вам кажу: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що вас переслідують…” (Mт 5,44)
не зважає на її відмову, а лучить своє прохання з уділюванням води живої, що є в Його владі:
„Як би ти знала про дар Божий, і хто є той, що каже тобі: Дай менi напитися, то просила б сама в нього, а він дав би тобі води живої” (Йо 4,10).
Тiєю живою водою, яка повік гасить спрагу людини і став в ній джерелом води, що пливе в життя вічне, є Його Божа наука. Вона бо навчає правдивих почитателів Бога як треба Богові служити в дусі й правді (Й. 4,23). До часу Христа Спасителя були три місця, на яких почиталося могутнього Єгову. Одне місце почитання це була святиня Єрусалимська, бо сам Бог повчив царя Давида, як мас виглядати храм; а його син Соломон збудував той величавий храм у Єрусалимі. Лише ізраїльтянам дозволялося приносити в ньому свої жертви, всi iншi народи були виключені. А тому, що вони не дозволяли самарянам там почитати Бога, то вони приносили жертви в Бетелі і в Гаді, де збудували жертовники на вершках гір.
З приходом Iсусa Христа, Божого Сина, став чинним Новий Заповiт, а з ним давні місця богопочитання були знесені й нові установлені. як про це говориться в листі до Євреїв:
„Коли каже новий (Завіт), то об’являє перший старим. А що передавнене й застаріле – те близьке знищення” (Євр 8,13).
Тому – той запевняє Ісус самарянку:
„Та на.. дійде час, ба вже й тепер він є, що справжні поклонники кланятимуться Отцевi в дусі й правдi. Бо таких поклонників шукав собі Отець. Бот – Дух. Ті що Йому поклоняються, повинні в дусі й правді поклонятись” (Йо 4,23с).
Найдосконаліша релігія тих часів була релігія ізраїльська, але й вона ще не була досконалою, бо дуже зовнішньою, змисловою. Вони почитали Бога жертвами кривавими й безкровними, що їх приносили щодня вранці й увечорі в святині. Ці приноси зі звірят і земних плодів були тільки символами. Ними вони заявляли своє переконання, що Бог Творець і Властитель веленної має право вимагати від них зречення деякої їхньої власности, а саме: волiв, ягнят, голубів, муки, олії чи навіть грошей, як знак їхнього підкорення Йому. Тими жертвами ізраїльтяни признавали владу Бога над собою і те, що вони піддаються Його законові. Ті приноси однак виробляли в народі мильне переконання, що коли вони принесли жертви Богові, то вже сповнили все зi свого боку я були оправдані перед Богом. Так думав і фарисей у притчі про Митаря й фарисея (Лк 18,1-14):
„Фарисей ставши, молився так у собі: Боже дякую тобі, що я не такий, як інші… Пошу двічі на тиждень, а усіх моїх прибутків даю десятину…” (Лк 18.11с).
Те саме було й з іншими символічними обмиваннями й очищуванням рук, тiла чи всякого домашнього посуду. Та вони лише очищували по-левітському. це значить: так очищений жидовин мiг являтися в святині перед Бо гом, приносити Йому жертви й молитися, вони однак не були спроможні очищувати душi вiд грiхiв. Тому й не диво, що Господь побачивши, що жиди не розуміють завдання жертв, впроваджених законом, каже:
„Коли б то вже хтось з вас зачинив двері, щоб вам на моїм жертовнику не палити марно вогню! Не до вподоби ви мені стали, говорить Господь сил, і не милi менi приноси з ваших рук. Бо від сходу сонця аж до його заходу велике моє ім’я між народами й на кожному місці приноситься моєму iменi кадило й жертва чиста” (Мал 1,10с).
Цими словами Господь відкидає всi жертви и приноси звірят і плодів, тому що вони були неспроможні освячувати душі людські. Він прийняв лише одну криваву жертву, тобто жертву свого єдинородного Сина на хресті та й тi всi жертви безкровні, що їх Церква свята приносить Йому по цілому свiтi вiд сходу сонця до заходу. Бо в них Його єдиний Син приноситься ввесь час небесному Отцеві, виєднюючи в Нього прощення наших гріхiв i всiх тих ласк, яких нам потрібно до осягнення вічного спасіння.
Це розумів Спаситель, коли говорив самарянці про те, що його правдиві шанувальники почитатимуть Отця в дусі й правді (див. Йо 4,23). Давні жертви були неспроможні спасти людей, бо не могли звільнити чи очистити їхніх душ вiд грiха первородного й від їхніх особистих гріхів. Про те говориться в листі до Євреїв:
„Закон бо, мавши лише тiнь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, якi приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. Чи ж їх не перестали б приносити, коли б тi, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? Власне навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи” (Євр 10,1-4).
Жертви й обмивання матеріяльні торкалися тільки з зовні їхніх тiл й, очевидно, не могли очищати їхніх душ. Тільки одна жертва Христова, яка продістається до нутра людини, може очистити й душу від усякої нечистоти повсякденних і важких гріхів. З того виходить, що лише таку успішну жертву треба приносити, iншi ж нічого не вартi, бо в ні чому не помагають. Таку справжню жертву приніс Ісус Христос, як про це говориться в листі до Євреїв:
„Христое же, в’явившись як архиерей майбутніх благ… не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. Бо коли кров волiв i бикiв та попiл а телиці, як покропить нечистих, освячув, даючи їм чистоту тiла, то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!” (Євр 9,11-14).
Своєю одинокою жертвою Христос знищив гріх і відкупив усіх людей, як про те звiтув той сам лист:
„Тепер же Вiн (Христос) раз назавжди з’явився при кiнцi вiкiв, щоб знищити гріх своєю жертвою. I як призначено людям раз умерти, потім же суд, так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох…” (Євр 9,26cc).
Христос своєю кривавою жертвою задоситьучинив повністю за гріхи людства, а нам залишив безкровну жертву. Про не то говорить Господь, устами пророка Малахії, прорікаючи, що в майбутньому по цілому світі приноситимуть Йому люди таку жертву успішну, а нею в Божественна Літургія. В ній єдинородний Син Божий, найвища істота, правдивий Бог приноситься в жертву небесному Отцеві безкровним способом. Ця жертва є повторенням тiєї кривавою жертви на хресті, яку Вiн приніс одинокий раз на горі Голготі. Вона бо в духовим почитанням Бога, тому й торкається нашої душі й нашої совісті, очищуючи ту духову частину людини и учиняючи й дитиною Божою і спадкоємцем Небесного Царства. Але й жертва сама по собі не помагає, бо щоб ми могли очистити наші душі, мусимо співдіяти з Божою ласкою. Ті ласки, що їх виєднав нам Спаситель на хресті й ті що ми приймаємо в його безкровній жертві Літургії, дають нам лише нагоду очищення, вони самі не очищують. Вони лише помагають нам у тому ділі, коли ми виконаємо необхiднi умови, щоб прийняти очищення душі. Цього ж бо вимагає від нас Христос, кажучи:
„Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той житиме життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Йо 6,54).
Самоарозуміло, що не можна приступати до всесвятої трапези Господньої без відповідного приготування, бо ж остерігає нас апостол народів св. Павло:
„Хай, отже, кожний випробовує себе самого й тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той хто їсть і п’є, не розрізняючи тіла Господнього, суд собi їсть і п’є” (1 Кор 11,28).
Отже до прийняття Тіла й Крови Господньої нам треба приготовитись у Тайні Покаяння. Щойно після того, як очистимо в ній душу від гріхів, можемо приступати до прийняття пресвятої Євхаристії. Другим способом правдивого богопочитання в дусі й правдi є той, що його нагадує Спаситель апостолам:
„Їжа моя, каже до них Ісус, чинити волю того, хто мене послав і довершити його діло” (Йо 4,34).
Обов’язком кожної людини на землі в сповняти волю Отця небесного. А Його волею в спасти душі всіх людей, тобто привести їх до Нього в такому самому стані, в якому вони вийшли з Його Божих рук в акті сотворення. І то від нас вимагає Господь, щоб ми найперше спасали нашi власні душі, а дальше також, щоб ми помагали й іншим людям спастися. Так бо ми молимось до Нього, проказуючи Молитву Господ ню:
„Нехай буде воля Твоя, як на небi так і на землі” (Мт 6,10).
Це значить, ми просимо Всевишнього, щоб людям поміг так точно й досконало сповняти Його волю, як її сповняють ангели й святі в небі.
о. д-р М.І. Любачівський
РЯД: ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 11, 19-26; 29-30.
В тих днях апостоли, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, дійшли аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. Були ж між ними деякі з Кипру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
Чутка про це дійшла до вух церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
Тоді він вирушив у Тарс розшукати Савла і, найшовши його, привів в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й навчали силу людей. Уперше в Антіохії називали учнів християнами.
Тоді учні, хто скільки міг, постановили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу; що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави й Савла.
У той час Петро, обходячи всі місця, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Там він найшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років, він був розслаблений. Петро сказав до нього: – Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!
І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, й навернулися до Господа.
Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка, абож Сарна. Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить
СВ.: ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують душ ваших і мають з цього звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас некорисно.
Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, бажаючи у всьому поводитись добре; тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскорше я міг до вас вернутись.
Бог миру, що возвів із мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, Господа нашого Ісуса, нехай зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, діючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава на віки віків. Амінь.
РЯД: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 4, 5-42.
В той час Ісус прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосифові. Була ж там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої години.
Аж ось надходить жінка з Самарії води брати. Ісус каже до неї: – Дай мені напитися.
Учні його пішли були до міста купити харчів. Каже до нього жінка самарянка: – Юдей єси і просиш пити в мене, жінки-самарянки?
Не мають бо зносин юдеї а самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: – Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої.
Мовить до нього жінка: – І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? Хіба ти більший від батька нашого Якова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його?
Ісус у відповідь сказав їй: – Кожен, хто п’є цю воду, знову хоче пити. Той же, хто питиме воду, якої я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода бо, що я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне.
Каже до нього жінка: – Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати.
Він каже до неї: – Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди.
Озвалася жінка й каже: – Нема в мене чоловіка.
Він відповів їй: – Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. П’ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала.
Жінка каже до нього:
– Бачу, пане, що ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися.
Ісус каже до неї: – Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. Ви вклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння. Але надходить час, – ба вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді. І таких поклонників Отець собі шукає. Бог – Дух; і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися.
Жінка каже до нього: – Знаю, що має прийти Месія, тобто Христос, і як прийде, все звістить нам.
Каже їй Ісус: – Це я, що розмовляю з тобою.
Тут надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?»
Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям: – Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?
І вийшли з міста й пішли до нього.
Учні тим часом стали просити його, кажучи: – Їж, учителю.
Він сказав їм: – Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте.
Учні заговорили один до одного: – Чи не приніс хто йому їсти?
Каже до них Ісус: – Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. Хіба ви не кажете: ще чотири місяці, і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви – вони вже для жнив спілі. Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи укупі. В цьому справджується приказка: хто інший сіє, а хто інший жне. Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.
Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». І коли прийшли до нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і він лишився там два дні. Та й багато інших увірували через його слово. І вони сказали жінці: – Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу.
СВ.: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати:
Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.
Блаженні голодні нині, бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Ді. 11, 19–26, 29–30. „Тож учні, кожний із них за спроможністю, ухвалили послати братам”
Бачимо, наскільки була великою солідарність між її членами, від самих початків Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша частина перебуває у потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб допомогти. Кожному з нас також важливо цього не забувати, що ми єдині в Церкві. То ж маємо усвідомлювати, що навколо нас є люди, які в потребі. Так, ми не можемо всім допомогти, однак, це лише на перший погляд. Бо якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею, увагою, молитвою.
У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні й не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях.
Завжди запитуймо себе, чого Бог хоче, як я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.
Йо. 4, 5-42. „Була б ти відала про дар Божий, і хто Той, хто каже тобі: Дай мені напитися”.
Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа із самарянкою, то увагу привертають кілька аспектів. По-перше, жінка приходить по воду в обідню пору. Тоді життя в цій частині континенту вирувало або вранці, або ввечері, удень була спека. Тому в полудень ніхто не працював, тим паче не приходив по воду.
Самарянка приходить у спеку тому, що сподівається нікого не зустріти: соромиться, бо всі знали про її невзірцеве життя. Але вона зустрічає там не тільки людину, а Бога. І бачимо, що ця зустріч з Ісусом, цей діалог з Христом, який почався як звичайний, переходить у пізнання того, ким є Христос.
Так і наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком можемо пізнати Його. Бог має велику педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінилися, так само, як тоді Христос не тиснув на самарянку. Він поволі відкриває нам правду про життя, правду про себе. Тому вміймо бути терплячими до себе й до інших.
Не біймося, коли не можемо змінитися відразу. Будьмо витривалішими, адже Бог деколи потребує часу, щоб попрацювати над нами.
Лк. 6, 17-23. «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі».
На перший погляд таке висловлювання Господа може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними, або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас не раз є інакші.
Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли будуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного.
Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним. (Вл. Венедикт Алексійчук)
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
До джерела опівдні прийшов ти, Джерело чудес,* щоб уловити Євин плід,* бо і Єва, обманена змієм, вийшла колись опівдні з раю.* Оце наблизилась самарянка, щоб зачерпнути води.* Побачивши ж її Спас, каже:* Дай мені напитись води і я напою тебе водою живою.* Сповнена мудрости, вона побігла в місто,* щоб звістити народові:* Прийдіть і погляньте* на Христа Господа, Спаса душ наших!
Коли прийшов до криниці Господь,* самарянка благала Добросердого:* Дай мені воду віри* і матиму джерельну воду, радість і спасіння.* Життєдавче, Господи, – слава тобі!
До джерела прийшов споконвічний* і співістотний Син і Слово Отця,* бувши Джерелом оздоровлень.* Тоді з Самарії прийшла жінка зачерпнути води.* Побачивши її, Спаситель каже: Дай мені напитися води* і йди та приклич свого чоловіка.* Вона ж, – як до людини, а не до Бога,* – пробуючи потаїтись, каже: Не маю чоловіка.* А Учитель до неї: Правду ти сказала – не маю чоловіка,* бо п’ять чоловіків мала ти,* але й той, що його нині маєш, не є твій чоловік.* І здивувалась вона тим словом, побігла до міста* і голосно повідала народові, кажучи:* Ходіть і побачите Христа,* що дає світові велику милість.
При криниці Якова стрінув Ісус самарянку* та й просить у неї напитися води той,* що хмарами обгортає землю.* О, чудо! Той, кого носять херувими, з блудницею розмовляє!* Просить води той, хто на водах землю завісив!* Води шукає той, хто наливає джерела й озера,* вельми бажаючи приєднати ту,* що її поневолив ненависний ворог,* і, як єдиний добросердний Чоловіколюбець,* напоїти живою водою ту, що тяжко томилася грішною гарячкою.
На висоту чеснот піднісся ти, блаженний Угоднику Христовий,* і славним чудотворцем появився у Мирах.* Спочиваючи тілом у Барі і достойну честь приймаючи,* блаженний між святителями,* ти духом всюди відвідуєш вірних і всіх з біди визволяєш.* У молитвах нині тебе призиваємо і щиро благаємо:* Помолися, святителю Миколаю, Спасові всіх,* щоб подав мир світові і душам нашим велику милість.
На висоту чеснот піднісся ти, блаженний Угоднику Христовий,* і славним чудотворцем появився у Мирах.* Спочиваючи тілом у Барі і достойну честь приймаючи,* блаженний між святителями,* ти духом всюди відвідуєш вірних і всіх з біди визволяєш.* У молитвах нині тебе призиваємо і щиро благаємо:* Помолися, святителю Миколаю, Спасові всіх,* щоб подав мир світові і душам нашим велику милість.
Радісно вшануймо, вірні, похвальними піснями* перенесення цінних мощей нашого заступника,* що всі країни просвіщає чудесами,* утішає скорботних і бідних захищає.* Він бо завдяки милостині став боржником у Бога* і за це сторицею прийняв нагороду.* До нього ж усі ми взиваємо:* Помолися, святителю Миколаю, Спасові всіх,* щоб подав мир світові і спас душі наші.
Своїми чеснотами, богоносний Миколаю,* ти ввійшов в ангельські палати* і стоїш перед твоїм Владикою Христом,* якого ти був найсмиреннішим слугою.* З твоїх мощей ти виточуєш миро,* допомагаєш вірним своїми чудесами і до Бога приводиш правовірних.* Та не з Барі тебе призиваємо, а з небесного Єрусалиму,* де ти радісно втішаєшся з апостолами, пророками і святителями.* Помолися сьогодні Спасові всіх,* щоб подав мир світові і спас душі наші.
Святителів красу і славу отців,* джерело чудес і великого заступника вірних* вшануймо спільно похвальними піснями, взиваючи:* Радуйся, охоронцю Мирян, архиєрею почесний і стовпе непохитний!* Радуйся, свічнику всесвітній, що всі країни просвічуєш чудесами!* Радуйся, скорботним божественна радосте* і принижених щирий оборонче!* Не переставай, всехвальний Миколаю,* і нині молитися Христу Богові за тих, що з вірою і любов’ю* шанують завжди радісну та всесвяту пам’ять твою.
Пророк Давид, що через тебе став богоотцем,* у пісні тому, хто величність тобі дарував,* таке звістив про тебе:* Стала цариця по твоїй правиці!* Він бо появив тебе як матір життя,* бо зволив Бог стати з тебе людиною без батька,* щоб оновити свій образ, знищений пристрастями,* і знайти заблукану в гірських пропастях овечку, взявши на рамена,* та й принести до Отця і за своєю волею приєднати до небесних сил* та й спасти, Богородице, світ у Христі,* що має велику й щедру милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Тропар (г. 4):
Настав день свята світлого,* місто Барі радіє і з ним вся вселенна ликує піснями і співами духовними.* Днесь бо священне торжество перенесення чесних і багатоцілющих мощів святителя й чудотворця Миколая,* як сонце незаходиме, возсіяло світлозоряними лучами* і розганяє темряву спокус і бід від тих, що з вірою взивають:* Спасай нас як заступник наш великий, Миколаю.
Слава Кондак (г. 3):
Як звізда зійшла від сходу до заходу,* так мощі твої, святителю Миколаю,* а море освятилося твоїм шестям* і город Барі приймає через Тебе благодать,* бо задля нас ти явився як чудотворець найкращий, предивний і милостивий.
І нині: Кондак свята (г. 4):
В переполовення законного празника, всіх Творче і Владико,* до предстоящих глаголив Ти, Христе Боже:* Прийдіть і зачерпніть воду безсмертя.* Тому до Тебе припадаємо і вірно кличемо:* Щедроти Твої даруй нам,* бо Ти є джерело життя нашого.
Прокімен (г. 4):
Як величні діла твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа; Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
І святому (г. 7):
Возхваляться преподобні у славі і возрадуються на ложах своїх (Пс. 149,5).
Алилуя (г. 4):
Натягни лук і успівай, і царюй, істини ради і лагідности, і справедливости (Пс.44,5).
Стих: Возлюбив Ти справедливість і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8).
І святому (г. 2): Священики Твої зодягнуться в праведність і преподобні Твої возрадуються (Пс. 131,9).
Причасний:
Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров, у Мені перебуває і Я – в ньому, сказав Господь (Йо. 6,56). Алилуя, тричі.
Другий:
На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5). Алилуя, тричі.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
† ПЕРЕНЕСЕННЯ ЧЕСНИХ МОЩЕЙ ВО СВЯТИХ ОТЦЯ НАШОГО МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ З МИР У БАРІ
Пам’ять великого покровителя Руської землі святого Миколая Чудотворця ми вшановуємо 6 (19) грудня. Сьогодні святкуємо перенесення святих мощей з міста Мир до Барі, в Апулії (провінція в Італії). Ця подія відбулася 1087 р. за правління грецького імператора Олексія Комнина, в часи, коли турки нищили християнські землі і серед інших розорили в Ликії місто Мири, де в церкві покоїлися мощі святого Миколая. Тоді святитель Миколай явився ві сні одному священикові з міста Барі на ім’я Луп, і сповістив йому свою волю, аби його мощі було перенесено до Барі. Луп розповів про це об’явлення; усе місто перебувало у великому піднесенні і тоді вислали три кораблі до Мир.
Церква, де покоїлися святі мощі, збереглася цілою, при ній мешкали чотири монахи. Мощі святого Миколая знайшли під підлогою церкви; вони поширювали на ціле приміщення надзвичайний аромат. Загорнувши покривалом, мощі перенесли на корабель, також узяли і двох монахів з цієї церкви і подалися до Барі, куди прибули 9 травня 1087 р., в неділю увечері після 20-денної подорожі. Усе місто вийшло на берег, духовенство на чолі з єпископом Урсоном ішли зі свічками і кадилом. Зі співами і плачем вірних святі мощі перенесли до церкви святого Венедикта.
Зразу ж після цього вірні розпочали будову великої церкви на честь святого Миколая, яку закінчили через три роки. Сюди було перенесено мощі святого і в золотій домовині покладено на престолі. Там вони покояться і до нині, і до нині з них витікає цілюще благовонне миро.
Під час перенесення святих мощей з Мир до Барі діялися великі чуда. Уже в перший день по прибуттю до Барі зцілилося близько 40 хворих і калік, і ці чуда повторювалися кожного дня. Нехай же поміч святого Миколая, покровителя святої Руси, не полишає нас ніколи, а молитви наші до нього нехай не припиняються, як не припинялися усі ці віки.
Тропар:
Настав день світлого торжества, * город барський радіє і з ним уся вселенна ликує піснями і співами духовними. * Днесь бо священне торжество перенесення чесних і багатоцілющих мощів святителя й чудотворця Миколая, * як сонце незаходиме, возсіяло світлозоряними лучами * і розганяє темряву спокус і бід від тих, що з вірою взивають: * Спасай нас як заступник наш великий, Миколаю.
Кондак:
Як звізда зійшла від сходу до заходу, * так мощі твої, святителю Миколаю, * а море освятилося твоїм шестям * і город барський приймає через Тебе благодать, * бо задля нас Ти явився як чудотворець найкращий, предивний і милостивий.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1429557030822822
о. Петро Фостик
