Великий піст — це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих.
З цією метою виділено три суботи в пості.
У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в инші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів.
Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг святої Літургії, то суботу в пості призначено на осібне поминання померлих.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 325 зач.; 10, 32-38.
Браття, згадайте перші дні, коли ви, тільки що просвічені, витерпіли таку велику силу страждань: ви були то виставлені самі прилюдно на зневаги та на знущання, то ставали учасниками тих, що того зазнали. Ви бо страждали разом із в’язнями і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще й постійне. Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
Ще бо трохи, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
А праведник мій вірою буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.
ДО СОЛУНЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. За упокій: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 8 зач. 2, 14-17.
В той час, переходячи, Ісус побачив Леві, сина Алфея, що Сидів на митниці, і каже до нього: – Іди за мною!
Той устав і пішов слідом за ним.
І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо чимало було із них, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, сказали його учням: – Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?
Ісус, почувши те, сказав їм: – Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. За упокій: Йо. 16 зач. 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Євр. 10, 32–38. «Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду»
У житті ми не раз кажемо до інших людей: не будь таким довірливим, бо ти маєш голову на плечах, маєш сам думати, не дозволь себе використати, обдурити. Чому так є? Бо часто нашу довіру інші люди використовують собі на користь, а нам на шкоду. Нерідко буває, що нас хтось обманув, перехитрив, скористався нашою довірливістю. Усі ми маємо негативний досвід довіри до людей. Внаслідок чого часто закриваємось від інших, не маємо відваги вірити їм. І це якоюсь мірою позначається на нашій довірі до Бога.
Ми не вміємо цілковито довіритись Богові. Погляньмо на малих дітей, які довіряють своїм батькам у всьому. Саме тому Господь ставить дітей у приклад, щоб і ми були, як діти, щоб мали таку ж певність щодо Бога, як діти щодо батьків. Які мають переконання, що немає речей неможливих для батьків.
Наскільки ми покладаємось на Бога, чи більше – на свої здобутки, на свій досвід, на свої знання, на свій розум. І це правда, що багато нам допомагає наш досвід, наші знання, але ми також бачимо наскільки цей наш досвід і знання нас підводять.
Тож усе більше покладаймося на Бога. Звичайно, робити маємо все, що можемо і на що здатні, але все більше віддаваймо себе, свою долю та кожну людину Господеві!
Вл. Венедикт Алексійчук
Мр. 2, 14–17. «Той устав і пішов слідом за Ним»
Євангеліє розповідає про покликання одного з апостолів, хоч усі решта апостолів – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей та всі інші – зразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали це на потім. Саме тому апостоли виконали те призначення, яке для них передбачив Бог.
Скільки разів до нашого серця приходили добрі думки, а ми їх відкладали на потім або ж взагалі забували про них… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче втілювати це в життя. Не відкладати, а цим жити. Коли Бог нас до чогось кличе, то знає, що ми здатні це здійснити. Наша проблема полягає саме в тому, що ми часто знаходимо виправдання, чому не виконуємо того чи іншого.
Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він не доручав би нам того, чого не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, – не відкладаймо, робімо це негайно!
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 5, 24–30. «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним»
Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічне життя. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освічености, статусу настає час, коли вона мусить відійти з цього світу. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям.
Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічности тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали тут, на землі, на вічність, – життя з Богом. Через повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.
Вл. Венедикт Алексійчук
ПРО ЗАДУШНІ ДНІ
Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі або чи ще може покутують за свої провини в чистилищі. Тому говоримо про Церкву воюючу, прославлену й терплячу. Усіх членів цієї троякої Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Ту взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами а передусім жертвою святої Літургії.
І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Про цю практику Другий Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву каже: “Признаючи вповні цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі від самих початків християнської релігії плекала пам’ять померлих з великою побожністю” (§ 50).
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними.
ПОМИНАЛЬНІ СУБОТИ
Субота — день молитви за померлих
У нашому церковному календарі не тільки кожний день у році присвячений якомусь празнику чи святому, але й кожний день тижня має свого покровителя.
У понеділок свята Церква почитає ангельські хори, які в небі посідають перше місце після Пресвятої Богородиці. Вівторок присвячений святому Йоанові Хрестителеві, бо він є символом усіх пророків. У середу пригадуємо зраду Ісуса Христа і початок Його страстей та віддаємо честь Животворящому хресту, на якому помер наш Спаситель. У четвер почитаємо святих апостолів і святого о. Миколая. У п’ятницю віддаємо поклін Христовим мукам і його смерти на хресті.
У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі. Тому Церква присвятила суботу Всім святим, що відійшли до вічности, але ще не ввійшли у вічний і блаженний відпочинок зі святими в небі. Богородиця не має окремого дня в тижні, тому що кожного дня тижня Церква величає її у своїх богослуженнях. Три дні в тижні (середа, п’ятниця і неділя) по-особливому прославляють Пречисту Діву Марію у зв’язку з муками, смертю і воскресенням Ісуса Христа, у чому вона брала активну участь.
М’ясопусна субота
Крім згадування про померлих у кожну суботу тижня, маємо ще в нашому церковному році деякі суботи, церковні богослужби яких уповні присвячені молитвам і поминанню померлих. Ті суботи звемо задушними, або поминальними. До них належить субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта субота Великого посту та перед Зеленими святами.
М’ясопусна неділя згадує день Страшного Суду. І тому в суботу перед тим молимося “за всіх від віків померлих християн” , себто за всіх тих, які коли-небудь і де-небудь померли або згинули, про кого, може, ніхто ніколи не молиться, щоб усі вони могли стати на Страшному Суді по правиці вічного Судді.
Друга, третя і четверта суботи Великого посту
Великий піст — це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих. З цією метою виділено три суботи в пості. У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в инші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів. Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг святої Літургії, то суботу в пості призначено на осібне поминання померлих.
Зеленосвяточна субота
Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресення було завершенням справи відкуплення людського роду. Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн. Студитський монаший устав, написаний близько 980 року в студитському монастирі в Константинополі, подає, що в М’ясопусну й Зелену суботи всі монахи йшли на цвинтар молитися за померлих монахів.
Димитрієва субота
У требнику митрополита Петра Могили сказано ще про поминання померлих у суботу перед празником святого великомученика Димитрія. Та це поминання не є традицією ані Східної Церкви, ані нашого українського народу. Цей звичай прийшов до нас від московської Церкви. Підставою для поминань у цю суботу стала перемога великого князя Димитрія Івановича Донського над татарським ханом Мамаєм 8 вересня 1380 року на Куликовому Полі. Князь Димитрій Донський (1362-1389) після перемоги наказав щорічно поминати воїнів, які полягли в тій битві. З часом почали поминати не лише воїнів, а днем поминання стала субота перед святим Димитрієм, мабуть, тому, що сам святий був воїном.
IНШІ ПОМИНАЛЬНІ ДНІ
Третини; Дев’ятини; Сороковини
Східна Церква має прадавній звичай поминати померлих 3-го, 9-го і 40-го дня після смерти, тому і ці дні звуться третини, дев’ятини й сорочини або чотиридесятини. Ті поминання сягають апостольських часів. Посна Тріодь у синаксарі (духовній науці) на М’ясопусну суботу пояснює, чому якраз у згадані дні поминаємо померлих: “Творимо третини, бо третього дня змінюється обличчя покійника, дев’ятини, бо 9-го дня розкладається усе тіло, крім серця, а сорочини, бо 40-го дня розкладається і серце”.
У требнику Петра Могили говориться і про духовне значення тих поминальних днів: “Поминання 3-го дня означає, що померлий вірив у Христа, Який воскрес 3-го дня, а також і те, що померлий зберіг три богословські чесноти: віру, надію і любов. Поминанням 9-го дня просимо Господа Бога, щоб через заступництво небесних ангельських хорів упокоїв померлого зі святими на місці грішних ангелів. Поминання 40-го дня на спомин 40-денного Христового посту й 40-го його перебування на землі по своєму воскресенні, а також на спомин 40-го посту Мойсея і пророка Іллі”.
Вищеназвані поминання називаються також сорокоустами. Слово “сорокоуст” дослівно означає: сорок уст, себто моління 40 устами чи священиками. Вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родини у 3-ій, 9-ий чи 40-ий день смерти, давали на відправи до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й через 40 днів, тобто сорок разів по сорок. У часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих. Тепер звемо сорокоустами окремі моління за померлих під час Великого посту.
Колись давніше у нас був звичай при відправі парастасу чи панахиди ставити в церкві на тетраподі посудину з коливом. Коливо — грецьке слово, означає кутя, або варена пшениця з медом. Пшениця означає, що тіло померлого колись воскресне, подібно як зернятко пшениці, посіяне в землю, на якийсь час наче завмирає, а відтак сходить і плід приносить. Солодкість меду є символом вічної радости і щастя в небі. Разом із кутею ставлять також три хліби, що мали б означати принос-жерт-ву для померлих. Цю практику схвалює і рекомендує Львівський Синод з 1891 року. (Титул XII, Гл. 1, §2).
Роковини смерти й похорону
Виявом нашої любови до тих, що відійшли до вічности, є також наші моління в роковини їхньої смерти чи похорону. Це похвальний християнський звичай у роковини давати на відправу святої Літургії, парастасу чи панахиди. Так ми засвідчуємо нашу любов до дорогих нам померлих і нашу вдячність їм.
День після празника храму
Львівський Синод зазначає, що це звичай нашої Церкви — наступного дня після празника храму правити святу Літургію і чин за померлих. Якщо б той день випав тоді, коли не можна правити Літургії за померлих, то це поминання треба перенести на инший найближчий день (Титул XII, Гл. І).
Проводи на цвинтар у воскресному часі
У нашого народу був гарний звичай другого або третього для Великодніх свят або також у Томину неділю йти з процесією на цвинтар і там, на гробах, ставити хліби та правити панахиди. Ця практика має символічне значення: живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресення.
Зеленосвяточні поминки на гробах героїв
У новіших часах на землях Галицької України був звичай іти на Зелені свята з процесією на могили тих, які віддали своє життя за Рідний Край, і там правити панахиди за спокій їхніх душ.
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
Тропар (г. 2):
Апо́столи, му́ченики і проро́ки,* святи́телі, преподо́бні і пра́ведні,* що до́бре по́двиг зверши́ли і ві́ру зберегли́,* ма́ючи сміли́вість до Спа́са,* за нас Його́ як благо́го молі́ть, мо́лимося, щоб спасли́ся ду́ші на́ші.
Тропар за спочилих (г. 2):
Пом’яни́, Го́споди, як благи́й слуг Твої́х* і все, чим у житті́ нагріши́ли, прости́,* бо ніхто́ не є безгрі́шний, ті́льки Ти, що мо́жеш і переста́вленим да́ти упокі́й.
Слава: Кондак за спочилих (г. 8):
Зі святи́ми упоко́й, Хри́сте,* ду́ші слуг Твої́х,* де нема́є бо́лю, ні печа́лі,* ні зітха́ння,* але́ життя́ безконе́чне.
І нині: Богородичний (г. 8):
Тебе́ як тверди́ню, і пристано́вище ма́ємо,* і моли́твеницю благосприя́тливу до Бо́га,* Яко́го ти породи́ла,* Богоро́дице безневі́сна,* ві́рних спасі́ння.
Прокімен (г. 8): Веселі́ться в Го́споді і ра́дуйтеся, пра́ведні (Пс. 31,11).
Стих: Блаже́нні, яким про́щено беззако́ння і яки́м гріхи́ покри́то (Пс. 31,1).
І за померлих (г. 6): Ду́ші ї́хні у блаже́нстві перебува́тимуть (Пс. 24,13).
Алилуя (г. 4): Візва́ли пра́ведні, і Госпо́дь почу́в їх, і від усі́х скорбо́т ї́хніх ви́зволив їх (Пс. 33,18).
Стих: Бага́то скорбо́т у пра́ведних, і від усі́х них ви́зволить їх Госпо́дь (Пс. 33,20).
Стих: Блаже́нні, яких ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди, і па́м’ять їх з ро́ду в рід (Пс. 64,5).
Причасний: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить по́хвала (Пс. 32,1).
Другий: Блаже́нні, яких ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди, і па́м’ять їх з ро́ду в рід (Пс. 64,5). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє – молитвами пречистої Cвоєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, преподобних і богоносних отців наших, і святого, якого є храм, і святого священномученика Василія, пресвітера Анкирського, і всіх святих – душі слуг Своїх, що переставилися від нас, в оселях праведних оселить, на лоні Авраама упокоїть, і до праведних залічить, і нас помилує і спасе як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02mW4DeevYFUjuiCRT3FLgiufEdCwUuNzebwzJwKFeZzLnfiFmXeXYv2cggNM7SfyJl&id=61561600955421
о. Петро Фостик
