ІІІ – НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ХРЕСТОПОКЛОННА. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА. СВЯТИХ 40 МУЧЕНИКІВ, ЗАМУЧЕНИХ У СЕВАСТІЙСЬКОМУ ОЗЕРІ.
«Хто не бере свого Хреста і не йде слідом за Мною, той не достойний Мене» (Mт.10:38).
Хрестом перемагається будь-яке зло, яке тільки існує у світі. Система охорони здоров’я в Україні знаходиться в стані глибокої та не закінченої реформи, яка несподівано проходить випробовування коронавірусом. Коронавірус – це голос розп’ятого людьми Бога з Голгофи до цілого світу.
Хрестопоклінна неділя – це середина Великого посту.
Вона звертає увагу людей на рамена розп’ятого Спасителя, котрі придавлені хрестом, виготовленим нашими гріхами. Цей хрест з розп’яттям Ісуса Христа бачимо у храмі на тетраподі. Його зображення пригадує терпіння Спасителя, пролиту на ньому святу кров, там залишені невидимі терпіння Бога у людському тілі. І тому ми поклоняємося Другій Божій Особі, котра залишила на хресті терплячу любов для спасіння світу. Вершина величі і любові Ісуса Христа виявляється у добровільно вибраній хресній дорозі життя. Хресна дорога почалася від народження у печері аж до завершення на горі Голгофі. Люди прибили Спасителя до хреста, котрий безмежно любив їх та підняв із собою всі їхні гріхи. Це був справжній подвиг любові до людей, перед якою померкло навіть сонце. Невинний Ісус прибитий до хреста благає Небесного Отця: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34). Хіба може бути щось вище і краще, ніж ця чудова молитва любові? Цю молитву може перефразувати кожний з нас по відношенню до ближнього.
«Господи, Царю небесний, прости всі гріхи моїм противникам, тим, хто мене ображає, обмовляє, ненавидить, робить ворожбитства, гнівається, вбиває і т.д.».
Коронавірус – це хрест і знак часу, а також іспит для суспільства – залишитися людьми.
Славою Бога є спасенна людина, а найбільшим добром Церкви є здорова людина духовно і фізично. Український народ зараз проходить випробовування пандемією коронавірусу. Така ситуація зумовлює людей до покаяння, очищення, беззастережної довіри до Бога та віри в живого Воскреслого Ісуса Христа. Пандемія під назвою «коронавірус» спаралізувала майже весь світ. Кожна година може коштувати сотень тисяч людських життів і тому треба на колінах перед Богом просити прощення і покаяння. Спитаєте «За що?» і «Чому?» людство отримало хворобу «коронавірус».
Всі ми отримали саме ту хворобу, яка була нам потрібна для опам’ятання.
Ми перестали цінувати здоров’я і тому отримали цю хворобу, щоб усвідомити, що здоров’я – це дар Божий і його потрібно шанувати.
Ми перестали цінувати природу, тобто знищуючи її: вирубуючи ліси, забруднюючи води, отруюючи землі і мисливством знищуючи тварин та спалюючи траву, а тому отримали таку хворобу, щоб наше перебування в природі було якнайменшим.
Ми перестали вміти співіснувати в сім’ях і тому ця хвороба закрила нас в наших будинках, щоб знову навчилися жити як сім’я.
Ми перестали поважати людей похилого віку, тому й отримали цю хворобу, щоб згадати, які вони вразливі.
Ми перестали цінувати медичних працівників і фармацевтів, щоб дізнатися, які вони незмінні.
Ми перестали поважати вчителів і тому ця хвороба закрила школи, щоб батьки самі могли спробувати вчити дітей.
Ми думали що можемо за гроші купити все, бути всюди і зустрітися з ким хочемо і коли захочемо, тому ми отримали цю хворобу, щоб усвідомити, що це не є звичайністю.
Нами заволодів гріх Мамони – багатства і грошей, тому вільний час ми проводили в супермаркетах, на базарах у свята і неділю, через що ця хвороба їх закрила, щоб зрозуміти – щастя неможливо купити.
Багато уваги ми приділяли нашому зовнішньому вигляду, пластичним операціям і салонам краси та завжди порівнювали себе з іншими, тому ця хвороба закрила наші обличчя масками.
Люди вважали себе господарями на цій землі, зневажливо до неї відносилися і тому отримали цю хворобу, щоб щось невидиме і мікроскопічне могло приручити нас і дати нам вказівки, як бути смиренними.
Ми занедбали свою віру і тому змілів наш духовний світ.
Ця хвороба в нас багато забирає, але в той же час дає можливість багато чого навчитися і зрозуміти те, що в житті найважливіше. Ми отримали хворобу «зшиту» по наших мірках гріхах. І тому теперішньому суспільству вона справді була дуже потрібна.
«Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той не достойний мене» (Mт.10:38).
Коли люди не бояться Бога, то будуть боятися коронавірусу. Кожний день для вас може закінчитися ізоляцією або смертю. Станьмо під хрестом і своєю молитвою, допоможімо владі стримати захворюваність і смертність.
Якщо Бог зумів закрити пащі левам Даниїла, розвести Червоне море для Мойсея, зупинити сонце для Ісуса Навина, відчинити в’язницю для Петра, дати дитину безплідній Сарі та воскресити померлого Лазаря. Він здійснить чудо і для тебе! Просто повір…
+Василь Івасюк
Правлячий Архиєрей
Коломийської єпархії
Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест.
У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.
Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос: „Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною… Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу.
Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: „Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини: Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… „.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле Воскресення.
Основний гимн цієї неділі — пісня „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Звідки ця велична пісня? Її взято з молитви „Воскресеніє Христово видівши… ” воскресної утрені Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій пасхальній, глибоко догматичній молитві з’являються якраз слова: „Хресту Твоєму… „.
Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні „Про почитання святого хреста” каже: „Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення: „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства”.
Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це великий гимн слави на честь Господнього хреста. „Радуйся, життєдайний хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків, дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся, життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо, захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала, переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість”.
„Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, — Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню”.
ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так. У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі. Тепер співають тропар „Спаси, Господи… „, після нього співають тричі „Хресту Твоєму… ” і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.
Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого хреста:
„Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо: Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізмаїльських людей. Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи: Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.
Цього дня, замість „Святий Боже”, співаємо на Літургії „Хресту Твоєму… „. Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної відправи цілий тиждень аж до п’ятниці і при тому поклоняємося святому хрестові та побожно його цілуємо.
Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.
Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя святого хреста святого Єфрема Сирина († 373):
„Хрест — воскресення мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків. Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність для дівиць… Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених… Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки — усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
РЯД.: АПОСТОЛ: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 4, 14 – 5, 6.
Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.
Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.
Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив: Син мій єси, я сьогодні родив тебе.
Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека.
МУЧЧ.: АПОСТОЛ: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 12, 1-10.
Браття, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про того, хто витерпів від грішників такий великий спротив проти себе, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом.
Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: Мій сину, не легковаж Господньою карою і не, падай духом, коли він тебе картає, бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає.
На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як зі синами. Хіба є такий син, якого батько не карає? Коли ж вас виховано без картання, якого всі зазнають, ви незаконно роджені діти, а не сини. А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, чи не багато більше ми маємо коритися Отцеві духів, щоб жити? Ті бо на короткий час, як уважали слушним, так нас карали; він же нам на користь, нас карає, щоб нас зробити учасниками святости своєї.
РЯД.: ЄВАНГЕЛІЄ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 8, 34 – 9, 1.
Сказав Господь: – Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.
І сказав їм: – Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.
МУЧЧ.: ЄВАНГЕЛІЄ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 20, 1-16.
Сказав Господь притчу оцю: Царство небесне подібне до чоловіка-господаря, що рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. Домовившись із робітниками по динарію денно, він послав їх у свій виноградник.
А вийшов коло третьої години, побачив інших, що бездільно стояли на ринку. І сказав їм: – Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.
І ті пішли. Коли він знову вийшов, біля шостої та дев’ятої години, зробив так само. Вийшовши коло одинадцятої, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: – Чого тут увесь день стоїте бездільно?
Кажуть йому: – Бо ніхто не найняв нас.
І він сказав їм: – Ідіть і ви у виноградник.
Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: – Поклич робітників і дай їм заплату, почавши від останніх аж до перших.
Ті, що прийшли коло одинадцятої години, взяли по динарію. Коли приступили перші, думали, що дістануть більше. Але й вони взяли по динарію. І взявши, стали ремствувати на господаря, кажучи: – Ті останні одну годину працювали, і ти зрівняв їх з нами, що несли тягар і спеку дня.
Той, відповідаючи одному з них, сказав: – Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія ти згодився був зо мною? Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. Хіба не вільно мені робити зо своїм, що захочу? Чи око твоє лукаве тому, що я добрий?
Так то останні будуть перші, а перші – останні.
Євр. 4, 14 – 5, 6. «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»
Часто в різноманітних обставинах та ситуаціях ми бачимо свою людську обмеженість, чуємо свою слабкість, свою безпомічність щось зробити, на щось вплинути. Навіть на свої вади і гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Ісуса Христа, Його смерть і воскресення.
Важливо повсякчас собі усвідомлювати, що Господня благодать нам конечно потрібна для спасення. Ми самі по собі не можемо дати собі ради і завжди маємо шукати й уповати на Бога, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити цього всього в собі, завжди просімо про Божу благодать.
І так як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить і спасе.
Мр. 8, 34 – 9, 1. «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною».
Взяти Хрест Господній – значить прийняти обставини свого життя такими, якими вони є.
Нам завжди важко їх прийняти, завжди щось не так. Ми носимося зі своїми планами, маємо свої переконання, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити. Однак не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога. Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, які є в цю мить нашого життя, і жити в них за Божими законами. Брати хрест – це також приймати себе таким, яким я є в цю мить мого життя. Коли ми це приймемо – зразу прийде радість і настане мир, бо ми приймемо Бога, який стоїть за тим.
Ми почитаємо Хрест Господній, виставляємо його для поклоніння і співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!» Віддаємо честь і шану Хрестові, бо на Хресті відбулося наше спасення. Знаємо, що екзорцист завжди має зі собою хрест, щоб нагадати дияволові, що він уже переможений і не має ніякої сили над людиною. Через якийсь обман він, можливо, заволодів особою, як і через обман диявол спокушає нас, але він ніколи не має над нами сили.
Частіше вдивляймося в Хрест, споглядаймо Хрест, поклоняймося Хрестові, цілуймо Хрест, бо це місце нашого спасення! Хрест – це місце і гарантія нашої свободи в Ісусі Христі!
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
† СВЯТИХ 40 МУЧЕНИКІВ, ЗАМУЧЕНИХ У СЕВАСТІЙСЬКОМУ ОЗЕРІ
Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним ворогом імператора Костянтина Великого. Знаючи, що Костянтин є оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн, прогнав усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив, заборонив християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне переслідування вірних. У місті Севастії, в Малій Вірменії, стояв дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за правління імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки цього легіону, а служили в ньому самі християни, під час війни з галами своєю молитвою і відвагою причинилися до славної перемоги римського війська над ворогом.
Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був поганин Агриколай. А коли наказ Ліцинія, щоб усі покланялися поганським божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих вояків того легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться ідолам. Їхній славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій Великий, Григорій Ниський (його брат), Єфрем, Гавдентій;про мучеництво вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом того, як з давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині почитає їх пам’ять окремою службою.
Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна сила не відлучить їх від Христа Спасителя, то він наказав цих сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і пообіцяв свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на суді та співали псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали свідчення найбільшої відваги й найбільшої любови до свого Спасителя. Їх знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони до небесного Отця і просили:“Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди, любови і справедливости.
Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед вельможею стало 40 славних, безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства та ще більші почесті, аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не знав він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть – це дорога до найбільшої слави, до найбільшого багатства, до вічної нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки, всякого щастя і любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану муку. Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї панували сильні північні вітри. Мучитель наказав усіх 40 мучеників тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких було напалено, щоб цим ще більше спокусити святих воїнів.
Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у своїй похвальній бесіді святим 40 мученикам, “на морозі тіло від охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить, зуби починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль проймає аж до костей, тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там здається, немов би вогонь усе спалив – і поволі наступає смерть”. А святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в ополонки і голосно молилися:“О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з себе цю одежу смертного тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля нас ходив обдертий і нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан? Холод нестерпний, але натомість є вічне небо;за одну ніч страшних мук ми осягнемо щасливу вічність. Інші умирають через свої злочини, а ми вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові! Коли ж умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”.
І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над дияволом, щоб не зменшилося це число сорок, освячене постом Мойсея, Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви.
Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а там, в озері, святі мученики у нестерпних муках моляться Богу, і щораз тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі відходити, бо людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне дух, хоч і диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав перемогу злий дух;один з них, що був уже так близько до неба і нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і страх проймає його. Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там Христос Спаситель возноситься видимо, а Його ангели кладуть на голови святих мучеників вінці, як сонце ясні.
“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і стрибнув у воду на місце відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число, знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч. Вранці, за наказом мучителя, святих витягнули, вже майже без життя, молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб відвезти їх на спалення. Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться божкам. До його бездушного тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і гірко заплакала. Плач її не через те, що син перетерпів таку муку, а через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала його Богові;бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на землі страждання. А сльоза матері чудо діє;відкрилися очі Мелитона, усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його вже спішить до Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе його тіло на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись возстало на вічну славу. І спалено було їх тіла, щоб сповнилося слово Святого Письма:“…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та через три дні святі мученики явилися єпископові Петрові і показали місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ зі священиками, і ясна зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо сьогодні. За словами святого Григорія Ниського, три дні і три ночі стояли вони у воді;святий Василій, однак, говорить лиш про одну ніч. Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила його мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті. Також і Кесарія Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні домовини, а в Царгороді на честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву.
Імена святих 40 мучеників такі:1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4) Мелитон, 5) Дометіян, 6) Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр, 10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент, 14) Іліян, 15) Екдикій, 16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій, 22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27) Євтихій, 28) Євтих, 29) Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай, 33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій, 37) Ісихій, 38) Гай, 39) Гордіян, 40) Леонтій.
Тропар воскресний, глас 7:
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* створив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Також Хресту, глас 1:
Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
І мученикам, глас 1:
Страстоносці всечеснії, сорок Христових воїнів, непохитні лицарі,* ви, що перейшли крізь вогонь і воду,* стали співгромадянами ангелів.* З ними же моліться Христові за тих, що з вірою вас хвалять:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас вінчав,* слава Тому, що через вас подай всім зцілення.
Слава: Кондак мученикам, глас 6:
Все воїнство світу покинувши,* на небесах ви до Владики прилучилися, сорок страстотерпців Господніх:* крізь вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли ви славу з небес і вінців множество.
І нині: Кондак Хресту, глас 7:
Вже полум’яне оружжя не охороняє врат едемських,* на Нього бо прийшло преславне погашення – Древо хресне;* смерти жало і адову перемогу прогнано,* і став Ти, Спасе мій,* перед тими, що в аді, кличучи:* Увійдіть знову в рай.
Замість Трисвятого:
Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо.
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
о. Петро Фостик
