У 1972 році югославський літак летів на висоті тридцять тисяч футів. Раптом у літаку вибухнула бомба, закладена ворожими шовіністами. Літак загорівся і люди загинули, врятувалася лише одна стюардеса, на ім’я Весна Вулонік. Із такої страшної висоти впала вона на землю, дістала безліч ран, переломи костей і перенесла складну операцію, але залишилась живою. У розмові із журналістати вона сказала: „Люди не можуть зрозуміти, що зі мною все добре”, а до лікаря, який проводив операцію, сказала: „Докторе! Є Бог на небі! Бог врятував мене від смерті”. Справді, Боже Провидіння вберегло її перед смертю.
Одного року в Пенсильванії, в копальні вугілля, обвалила ся земля і присипала 25 вуглекопів, на глибині двох миль під землею. Рятункова сторожа працювала день і ніч, щоб порятувати робітників, а родини їхні плакали, молилися й очікували чуда. Серед живих залишилося лише шість вуглекопів, бо катастрофа захопила їх в такому місці, де було чисте повітря, а це трапляється дуже рідко. Вуглекопи щиро і рев но благали в Бога порятунку, молилися протягом дев’яти днів свого підземного ув’язнення. Десятого дня машина про била стіну вугілля в тому місці, де вони сиділи. Коли витягли першого чоловіка на поверхню землі, він промовив: „Боже, дякую тобі! Ти звільнив нас від смерті. Деякі люди кажуть, що Бог помер. Бог живе! Він вирятував нас від смерті!” Боже Провидіння охоронило цих вуглекопів від загибелі.
Кожного дня помирають люди і кожного дня родини зі сльозами в очах відпроваджують своїх дорогих на місце вічного спочинку. Ісус Христос повертав життя померлим (Мт. 11, 5). Він воскресив дочку Ліра, яка померла (Мр. 5, 41-42). Він воскресив Лазаря, який чотири дні лежав у гробі (Ів. 11), а сьогодні ми прослухали про чудо воскресіння юнака в Наїн, мертве тіло якого несли на цвинтар. А був це дуже сумний похорон: мати відпроваджувала на цвинтар сина-одинака. Бідна жінка! В минулому зложила до гробу свого мужа, а тепер відпроваджувала на той самий цвинтар одинокого сина.
У Палестині тоді був звичай, що попереду похоронного походу ішли жінки, так звані плакальниці, які жалібним голосом і жалісним плачем витискали сльози з очей усіх учасників похорону. За плакальницями йшли мужчини, які грали на флейтах, а за ними слідували сусіди і знайомі. Ми можемо собі уявити, що діялося в серці бідної жінки-матері і вдови, коли похід зближався до цвинтаря.
Та несподівано серед темряви безнадійності блиснуло ясне світло. До міської брами Наїн зблизився Ісус Христос і з ним „сила народу”. З одного боку – похід смерті, з іншої – похід життя. В одному поході мерлець, син-одинак, в другому поході – Предвічний Син Божий, той, хто сказав: „Я – Воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши житиме” (Ів. 11, 25). Каже євангеліст, що Ісус змилосердився над жінкою і промовив: „Не плач”. Благословенні слова!
„Ті, що несли, зупинилися”. Ісус „доторкнувся мар, і ті, що несли (померлого) зупинилися”. В ті часи ізраїльтяни не мали домовин: за тодішнім звичаєм тіло померлого обвивали білим простирадлом і так несли до гробу на марах, подібних до довгого кошика. Тоді Спаситель промовив: „Юначе, кажу тобі, встань”. Відразу мертвий ожив, підвівся і почав говорити. І Христос „віддав його матері” (Лк. 7, 14-15).
На всемогутнє слово Сина Божого смерть щезла і прийшло життя. На його слово смуток, біль, сльози і плач перемінилися в радість, щастя і мир. Раділи всі учасники похорону, але найбільшу радість відчувала мати воскреслого сина. З глибини душі вона дякувала Христові за чудо воскресіння, за несподівану радість. Євангеліст свідчить, що страх огорнув усіх присутніх і вони прославляли Бога, кажучи: „Великий пророк устав між нами”, “Бог навідався до народу свого” (Лк. 7, 16). Те чудо скріпило віру народу.
Ісус Христос уміє потішити кожну людину. Бувають випадки, що людина переживає страшний біль, жаль, самотність, смуток, пригноблення і здається їй, що немає рятунку, нема виходу, нема розв’язки, нема надії, – все пропало, навіщо жити на землі. Але, якщо християнин має сильну віру і довір’я до Христа і, якщо щиро попросить у нього помочі, потіхи і розради, то з певністю знайде її.
Як дивно не раз поступають люди! Маємо Святе Письмо, в якому сам Дух Святий повчає, що правда, щастя і життя є в Бозі. Ісус Христос з любов’ю закликає до себе всіх людей: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас” (Мт. 11, 28), а нещасні люди відвертаються від Христа-Спасителя, шукають розради там, де ще ніхто і ніколи не знайшов щастя, або вірять фальшивим пророкам, які від- вертають людей від Божої правди і від Божих заповідей.
Це чудо воскресіння сина бідної вдови має кріпити і нашу віру в майбутнє воскресіння. Скоріше чи пізніше, ми всі помремо, але всі ми також воскреснемо до нового життя. Кожен цвинтар, кожен гріб, похорон і кожен гомін похоронних дзвонів пригадує нам правду, що колись і нам будуть дзвонити та що колись ми воскреснемо. Каже Христос: „Надходить час, коли всі, хто в гробах, голос його (Сина Чоловічого) вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя” (Ів. 5, 28-29). Христос закликає всіх вставати зі сну душевного до ревного життя в Бозі. Він промовляє: „Юначе, кажу тобі встань” або „Дівчино, кажу тобі встань”, або „Лазарю, вийди з гробу оспалости”.
Ісус Христос потішив горем прибиту матір вдову. Він завжди готовий потішити кожного і кожну з нас. Він дає розраду всім, хто вірить у нього і звертаються до нього в своїх клопотах. Каже Святе Письмо: „Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки” (Євр. 13, 8). У щирій молитві звертаймося до Христа Спасителя у всіх своїх потребах. Ісус Христос ніколи нас не розчарує, бо він Наш Спаситель і любить нас безконечною любов’ю. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
„Юначе, кажу тобі, встань!” (Лк. 7,14)
Імовірно Ісус Христос воскресив багато померлих, однак Євангелія згадує лише про три випадки, а саме про воскресіння доньки Яіра, яка щойно віддала духа, – про молодця в Наїм, якого вже несли на погребання, – та про одного чоловіка на ім’я Лазар, який вже чотири дні лежав у гробі. – сьогоднішня Євангелія розповідає нам про воскресіння сина вбогої вдовиці в містечка Наїм. – Одного разу Ісус, в оточенні своїх Апостолів входив у браму цього містечка, аж тут побачив похоронний похід. На марах, ва тодішнім звичаєм, несуть померлого хлопця, за ним, ридаючи, ступав печальна мати, вдовиця і багато народу, який зійшовся, щоб співчувати та співболіти в безталанною матір’ю. Вона вже й так прибита горем свого повдовіння, тепер же передчасно тратить одиноку потіху і поміч у своєму житті, втрачає надію на підмогу в будучності. Коли Ісус побачив цю ридаючу матір, не міг не прийти її з поміччю, та й не вчинити чуда. Того часу ніхто не просив Ісуса про допомогу; він сам, зворушений болем безталанної матері, наближається до неї і каже: „ Не плач!” Потім спиняє тих, що несли померлого юнака, доторкається до мар, і рішучим та певним голосом приказує, як Творець і Бог всього сотвореного: є Юначе, тобі кажу, встань!” І мертвий підводиться та починає говорити. Тоді Ісус віддає його матері. Тут Христос наглядно показав, що він є дателем життя і паном всього створеного світу, тож навіть померлому наново може дати життя.
Дорогі брати і сестри, в тому померлому хлопцеві можемо добачити все людство, а поміж ним і нас самих. Христос уже раз стрінув кожного з нас, а саме тоді коли ми були охоплені провиною первородного гріха, як сини смерти. Тоді Він промовив до нас: є Юначе, тобі кажу, встань”, – бо оплакувала нас наша мати – Церква свята. Ісус, – в особі свого священика – спонуканий милосердям, приступив до нас і доторкнувся до нас життєдайною водою св. хрещення, обдарував життям і віддав нас утішеній матері-Церкві.
Той померлий юнак, у духовному значенні, це один з багатьох духово померлих, – поган, відступників, неприятелів Божих, а то й тих, які, хоч і християни, в невірні своєму покликанню, прямують дорогою безвірства і гріха. За їх похоронними марами йде зболіла, страждальна мати – Церква, яка у різних закутинах світу простягає свої руки до Господа, благаючи про ласку милосердя для духово померлих своїх дітей. Що сталося б з духово померлими людьми, якщо б мати-”Церква не молилася постійно біля їхніх мар? Там, де в печальна мати, їй назустріч відразу виходить Христос, коли грабарі несуть померлу дитину. Він бачить страждальну матір-Церкву по цілому світі, особливо ж на наших рідних Землях. Він, зворушений милосердям, кличе до неї: „Не плачі” Той же Христос приступає до грішника, безвірка чи безбожника, і дотикається до його душевної труни, приказуючи: „ Тобі кажу, встань! „ Встань в твоїх лихих схильностей! Встань з твоїх провин! Встань до нового життя в Бозі! І так, як померлий молодець встав і почав говорити, так і навернений починає висловлювати каяття та прославляти Бога. Ї його Ісус віддає матері-Церкві. Печальна мати своїм плачем і молитвою привернула померлому синові життя. Ось образ того, що сьогодні, і щодня, діється підчас Безкровної Жертви, коли то Церква свята благає Того, що єдиний може привернути життя, щоб Він прийшов та через святі Тайни Покаяння і Євхаристію розбудив душевних мерців до життя. Ця ж мати-Церква підносить угору Кров Христову і благає милосердя й отримує від Бога ласку, щоб грішник пізнав свій стан, свою ваду, щоб зірвав з гріхом і навернувся, – воскрес до нового життя в Бозі.
„Юначе, тобі кажу, встань! „ – І ми може вже встали, вже воскресли до нового життя ласки і в живими учасниками Безкровної Жертви Христової, довершуючи її своїми щоденними терпіннями. Але й на нас мусить Господь показати свою силу, як давець життя. Бо і в нас ще так багато того всього, що стримує і перешкоджає повноту Божого життя у наших душах. Ми такі швидкі побиватися за пусту славу, такі зависні одні одним, не бажаємо нести взаємного тягаря життя і тим не виконуємо закону Христового. Дозволяємо вести себе облудним пожадливостям, не слухаючи осторог власного сумління та голосу Божого. Який же то міцний подих смерти і розклад у нас, християн; і як же то мало миру, спокою, любови, палкої ревності і Божого життя! І горе нам, коли б мати-Церква не молилася, не ридала, не підносила своїх благальних рук до Господа, щоб нас воскресити до нового, повного ревности і запалу, християнського життя! І вона робить це на всякий лад: Чи то постійними моліннями і жертвою Богові посвячених осіб, чи то передусім через Безкровну Жертву, в якій Христос разом з Церквою виєднує в Отця Небесного силу й ласку, щоб палали ми святою любов’ю і щораз мужніше й повніше жили духом посвяти для того, що є Боже. Ісус у святому Причасті приходить до наших душ і дає нам своє власне життя. Силою цієї поживи ми йдемо, як колись пророк Ілля на гору Хорив (1 Цар. 19,8), на гору небесного житла. Господь є повновладним паном життя і смерти. Він у святому Хрещенні, як і у святій Тайні Сповіді, визволив нас багато разів в кайданів смерти, і привернув життя. Він, схилився над нами немічними і, на просьбу матері-Церкви, вдихнув у нас нове життя. Що більше, Він живить нас постійно своїм Пресвятим Тілом і Кров’ю, сповняє нас своєю снагою і жаром любови. Доторкнувшись до нас, Він усуває всяку слабість і духовну оспалість так, що живемо життям воскреслого, який вже не вмирає. Тоді ми все можемо в тому, хто нас укріпляє (Фил. 4,13). „Я живу, і ви будете жити”, – каже Христос – бо „я є воскресіння і життя”. А Ісус „має – згідно з владою, що її дав йому Отець над усяким тілом, – дарувати життя вічне… „. „Життя ж вічне в тому, щоб пізнати тебе, Єдиного, істинного Бога, і тобою посланого Ісуса Христа (Ів. 17,3). Бог в особі Христа Ісуса явився на землі, щоб усім людям дати життя вічне, тобто життя ласки і вічної прослави. А воно існує у пізнанні і підчиненні тому, кого він послав – Ісусові Христові. Хто ж відкидає Христа і не хоче признати його Божого походження і посланництва, заперечує самого Бога, який послав його. Визнати ж Божу природу Христа і його спасительну місію, значить: прийняти Його Божі слова, підчинитись йому і зберігати Божі заповіді; найважливіша ж між ними – „щоб ви любили один одного, як я вас полюбив”. Спізнати Христа, значить: полюбити Його, бути з’єднаним в Ним, як галузка в виноградиною. Бо хто є поза Христом-Богом, той знаходиться у смертному стані. Тому то Христос міг сказати: „ Я в путь, істина і життя „. Без путі годі йти, без правди й істини не можна мати пізнання, без джерела життя немає і життя. Тож Ісус попереджає нас: Я є дорога, якою ти маєш іти, я є правда, якій ти маєш вірити, я є життя, якого ти маєш бажати і надіятись. Я дорога певна, правда непомильна, життя нескінчене. Я дорога проста, правда найвища, життя правдиве, життя щасливе, життя несотворене. Якщо держатиметеся мові путі-дороги, пізнаєте правду і ця правда визволить вас, з нею осягнете життя вічне. А якщо бажаємо ввійти в життя, зберігаймо заповіді, і житимемо повіки! Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Гал. 200 зач.; 1, 11-19.
Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 30 зач. 7, 11-16.
В той час пішов Ісус у місто, що зветься Наїн, і з ним ішли його учні й сила народу. Коли вони наблизились до міської брами, аж ось виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою. І було з нею чимало людей з міста. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: – Не плач.
І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: – Юначе, кажу тобі, встань!
І мертвий підвівся, і почав говорити. Він віддав його матері. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога й говорили: – Великий пророк устав між нами. Бог навідався до народу свого.
Гл. 1, 11-19. «Євангеліє, яке я вам проповідував, не є за людською мірою»
Що таке Євангеліє? Це та Добра новина, яку пізнали свого часу апостоли, коли перебували з Ісусом Христом, котрий і приніс цю Новину. А саме, що зло і гріх не може вже панувати над людиною, бо в Ісусі Христі людина покликана до життя вічного, до Царства Небесного.
Євангеліє, яку ми проповідуємо, це не лише те, що ми прочитали про Ісуса Христа, почули, чи нам хтось переповів. Остаточна суть Євангелія – це те, що ми особисто зустрілись з Ісусом Христом. Який жив історично і воскрес, однак який є Богом і з яким ми можемо пережити цю зустріч кожної миті нашого життя.
Євангеліє ми не сприймаємо лише з людського досвіду, лише від людей, ніби хтось нас цьому навчив. Бо навіть коли хтось нам вказав шлях до Бога, допоміг, то зустріч із Богом, досвідчення Господа має бути в кожного з нас особисте, і тоді лиш ми стаємо правдивими носіями Євангелія.
Наше свідчення про Бога, наше проповідування про Нього живе настільки, наскільки ми самі живемо Богом!
Лк. 7, 11-16. «Юначе, кажу тобі, встань!»
Можемо лише собі уявити, яке горе було в цієї жінки! Вона була вдовою, значить, уже не мала чоловіка, а тепер втрачає і єдиного сина. Людина в такому стані не бачить сенсу життя, перед нею все чорніє. Саме в цей людський розпач, у смуток і безнадію входить Господь і повертає життя синові цієї жінки. Подібне може ставатись і в нашому житті, бо кожен не раз переживає важкі моменти. Саме тоді Господь може прийти до кожного з нас – через нашу довіру до Нього.
Якщо ми довіряємо Богові, якщо віримо, що Він може діяти всюди й повсякчас, то маємо пам’ятати, що Господь може принести в будь-яку хвилю розпачу своє світло. Отож важливо в будь-яких ситуаціях, навіть найскладніших, здавалося б, безвихідних, усвідомлювати, що Бог через нашу довіру до Нього може нас і все навколо нас змінити.
Тож віруймо в Бога повсякчас – і Він матиме змогу діяти в нашому житті!
Вл. Венедикт Алексійчук
Коментар Євангелія на Неділю 20-ту після Зіслання Святого Духа (Лк 7, 11-17) – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-20-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha-lk-7-11-17/
Тропар, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Слава: Кондак, глас 3:
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
І нині: Богородичний, глас 3:
Діва днесь предстоїть у церкві* із ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця предвічного Бога.
Прокімен (г. 3): Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 46,7).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2)
Алилуя (г. 3): На Тебе, Господи, я уповав, щоб не посоромився навіки (Пс. 30,2).
Стих: Будь мені Богом захисником і домом прибіжища, щоб спасти мене (Пс. 30,3).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. рівноап. Аверкія, єп. Єрапольського, чудотворця, свв. сімох отроків, що в Ефесі, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
