ІХ НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО. † СВЯТОГО АПОСТОЛА МАТІЯ. СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА СИМЕОНА ЛУКАЧА.
Наше життя основується на вірі в Бога
Свята Євангелія представляє нам Ісуса Христа, як він іде по розбурханих хвилях Ґенезаретського озера. Його учні, яких буря була захопила посеред озера й грозила затопленням, побачивши його, що Йшов по водi наче по суші, налякались, бо думали, що це привид якийсь або дух. Їм навiть на гадку не спало, що це міг бути їхній Учитель, який стільки чудес зробив на їхніх очах. Побачивши їхній перестрах, спричинений своєю появою й їхнє клопітливе положення серед тiєї грізної бурі, Ісус намагається успокоïти їх словами:
„Бодрітесь, це я, не бійтеся!„ (Mт 14,27).
А тому що вони ще ніколи чогось подібного не бачили й все ще сумнівались, чи то вони все бачать на яву й чи то дійсно Спаситель, який іде в їхньому напрямі, св. Петро домагається доказу від Христа, кажучи:
„Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” (Mт 14,28).
Йдучи назустріч його бажанню й бажаючи водно раз запевнити своїх апостолів, що це дійсно Він сам, і таким чином їх успокоїти, Христос каже добродушно: „Підійди!” Спонуканий заспокоюючими словами й усмішкою Спасителя, св. Петро, може навіть і не усвідомляючи собі того, що робить негайно вийшов із човна на воду й дивне диво, почав іти по воді наче по суші. Але коли глянув на буруни, що неначе налітали на нього й на вітер, який шарпав його одежу, опамятався і зрозумівши що зробив, налякався. Й у ту саму мить, коли страх огорнув його, почав потопати i крикнув:
Господи рятуй мене! (Mт 14,30), „Iсус же притьмом простягнув руку, вхопив його й сказав до нього: Маловіре, чого ти сумнівався?” (Mт 14,31)
Ця подія з життя нашого Спасителя мав повчити нас, що нам ні чого боятись, коли ми віримо в Бога й покладаємо нашу надію на Його всемогутню поміч. Здається немає такої людини, яка б у своєму житті не мала нагоди переконатись, що Господь Бог є близько неї й у бiдi в небезпеці, готовий їй допомогти, хоч би не знать що там їй грозило. Каже наша пословиця:
„Де потреба найбільша, там поміч Божа найближча!” Нам лише треба мати в серці велике довір’я й уповання на Господа, а вiн за них винадгородить нам своєю допомогою. Люди, які пережили світові війни, або жовніри, що брали участь у корейській, а останьо в В’єтнамській війні й зостались живими, могли б без сумніву багато розказати, як то не раз Господь чудесним способом рятував їх вiд бiди й небезпек. Багато їхніх приятелів і товаришів по зброї вмирали на їхніх очах, а їм і волосина з голови не спала, хоч і були близько себе. То що ж спасло Їх, спитаєте? Ми, що віримо в всемогутнього Бога, скажемо: це божа всемогутня рука рятувала їх від неминучої смерти в тих війнах, які мали мільйони людських жертв. Для прикладу скажу вам подію, що і переказав один австрійський священик, парох маленького тирольського сільця в горах Альпах. Він розповів таку дивну пригоду, що йому трапилася в тому сільці. В ньому на схилі височенної гори жила в маленькій хатині стара жінка. Її хатка, неначе те ластів’яче гніздо приліпилась до схилу гори самотня, без жодного захисту, бо довкола неї не було ані деревини. А мала вона дивний звичай, розказував далі парох: „Приходила щороку до нього й давала йому на Службу Божу до Всемогутньої Божої Правиці”. Дивне то було намірення й тому парох собі його так живо пригадував. Одного разу під час дуже сніжної зими, казав він далі, коли лявiни, цілі сніжні гори зсуваються додолу, стояв вiн з кількома людьми й дивився на ту хатину оточену з усіх боків снігами, що наче потопала в них. Аж несподівано, ні звідси нi звідти, побачили вони, як із вершка гори почали сунути височенні вали снігу й якраз на оту хатину. Здавалось, що вони порвуть її й про глинуть у собі, так що й сліду по ній не зостанеться. Але ось на їхнє здивування, ті сніжні маси розділюються надвоє перед тією хатиною і а страшним грюкотом зсуваються вділ, пориваючи з собою, неначе сірники, столітні дерева-ялиці й велитенське каміння, навіть не торкаючись хатини. Щойно тоді я зрозумів, сказав парох, намірення тiєї старенької жінки, що молилась і давала на Божественну Літургію до всемогутньої Божої Правиці. І та правиця якраз у тій хвилині зберегла її хатину й ïï саму вiд загибелі.
Але пощо нам шукати аж так далеко, коли напевно ми самі мали не раз нагоду переконатися про діяння тiєї всемогутньої Божої правиці, що її відчули, на собі самих або на комусь з наших рідних чи свояків. Може іноді здавалось нам або котромусь а наших рідних, що вже не мав жодного рятунку й доведеться загибати, але згодом усе щасливо закінчилося. Тому в таких важких хвилинах пам’ятаймо звертатись до нашого всемогутнього Господа Творця й благати Його про поміч. Нам треба мати сильне переконання, що він це та дина Істота, яка може нам у всякій бiдi допомогти. Чому? Найперше тому, що він всемогутній і може поспішити нам з допомогою, бо для нього немає нічого неможливого. Як же сам Ісус Христос каже:
„Неможливо в людей, але не в Бога, бо в Бога все можливо” (Мр 10,27; Mт 19,26; Лк 18,27).
Він може зробити все, що тільки захоче, як на це вказує псалом:
„Бог наш на небі, все що захотів, він сотворив” (Пс 113,3).
Та він не лише може, Вiн також хоче нам допомогти, бо він любить нас своєю безмежною, Божою любов’ю. I тому нас, як дітей своїх, запевняє словами: „Направду кажу вам:
Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім’я… Про сіте ж — і одержите, щоб радощів ваших було вщерть” (Йо 16,23). Або при іншій нагоді: „Просіть і дасться вам, шукайте и знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо хто просить одержує; хто шукає, знаходить; хто стукав тому відчиняють” (Мт 7,70; Лк 11,9; Мр 11,24).
Чи міг би хто ясніше й досадніше висловити готовість й охоту поспішити нам iз допомогою, як Ісус Христос повищими словами? А якщо, не зважаючи на це ми ще сумніваємось у Божу готовість нам допомогти в не щасті й бідi, то гляньмо на хрест святий i на Того, хто на нього розп’ятий! Подумаймо лише, коли небесний Отець не пожалів віддати за нас, для нашого спасіння, свого єдиного Сина, коли послав Його на такі страшні муки й ганебну смерть на хресті, то хiба зможе він відмовити нам чого-небудь, коли з довір’ям і здачею на його волю проситимемо Його? Так бо запевняє нас Спаситель:
„I все, чого проситимете в молитві з вірою, одержате” (Mт 21,22)
Крім того, Господу Богу, ніщо не коштує, хоч би й цілий світ Він хотів нам подарувати. Ми самі дуже часто відмовляємо дечого нашим дітям чи приятелям, тому що ми до певної міри скупі й жаліємо розлучатися з нашими речами чи грішним. Думаю, що навіть ми самі були б щедрішими, якщо б ця щедрість нам нічого не коштувала й якщо б ми на тому нічого не тратили. Та єдино Господь Бог е тією Істотою, яка хоч би й цілу вселенну комусь подарувала, нічого на тому не тратить, бо своєю всемогутністю може новi свiти – вселенні привести до існування. Тож уже й під тим оглядом він може все для нас зробити. Він єдина Істота, в якоï на устах немає того слова « я не можу » чи « це понад мої сили! Бо як ми вже згадували, Бог усе може, у нього все б можливе. Це б дійсна правда, що на шляху Божого діяння немає жодної перешкоди; вони все зникають, коли Господь хоче що-небудь зробити чи що-небудь осягнути. „що-небудь Він захотів, сотворив”, каже Псалом 113,3. Тому нам треба сильно вірити в нашого небесного Отця й до Нього звертатись у час потреби. Не покладаймося на немічних людей, бо вони не можуть, а дуже часто не хочуть нам допомогти. Покладаймо нашу надію радше на всемогутнього Бога, нашого Творця й небесного Отця. Бо Він може й хоче нам допомогти, очевидно за тією умовою, що ми будемо звертатися до Нього з сильною вірою в серці, так бо навчає нас Христос Спаситель:
„Якщо ти можеш вірити, бо все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,22).
Або при іншій нагоді:
„Про що-небудь проситимете в молитві з вірою, одержите” (Mт 21,22).
о. д-р М.І. Любачівський
Буря, яка застала апостолів на морі, сталася після чудесного розмноження Ісусом п’яти хлібів. Такий зв’язок подій має для нас важливе духовне значення. Святі Отці кажуть, що духовне життя християнина подібне до походу в гори, де треба багато раз підніматися на пагорби і спускатися вниз. Подібно у духовному житті християнина є моменти душевного піднесення, радості, і є моменти духовної прохолоди – смутку, пригнічення, розчарування.
Подібно, як апостоли боролися з хвилями бурі на морі, так і в нашому житті приходять хвилі різних випробувань: спокусливих думок, дрібних суперечок з рідними, непорозумінь, конфліктів, хвороб. Бог допускає такі випробування, щоб вони служили духовному зміцненню нас. Таке зміцнення складається з двох частин. Найперше ситуація випробування має вплинути на наш розум, просвітлити його, спонукати нас глибше обдумати ситуацію, проблему, пізнати і зрозуміти, що є добре і зле, що є корисне і шкідливе для мене, допомогти нам краще зорієнтуватися в ситуації, як правильно поступити в даній ситуації. Коли ми спокійно оцінимо становище, то тоді знайдемо добру та успішну розв’язку.
Пізнання добра і зла в конкретній ситуації допомагає краще пізнати самих себе, свої сили і можливості, що я можу змінити, вирішуючи дану проблему, а що ні.
Одного побожного чоловіка зустрів на вулиці якийсь сектант і почав балакати про Євангеліє. Чоловік зразу хотів йому що-небудь відповісти і відігнати від себе. Але хвилинку спокійно подумав і питає сектанта: „Чи казав Христос їсти Своє Тіло й пити Його Кров? Чи наказував апостолам правити святу Літургію?” Тут сектант цілком розгубився і замовк.
Пізнання ситуації і себе самого повинно вплинути на нашу волю і спонукати нас до конкретних дій, практичного підходу до вирішення проблеми, а зокрема послужити спонукою до молитви, звернення по допомогу до Бога, і стати практичним проявом довір’я і надії на Нього.
Прикладом такої надії є поведінка апостола Петра. Коли він ішов по воді і дивися на Ісуса, тобто покладав на дію на Нього, доти йшов впевнено по воді. Через погляд Петра на Христа, надію на Нього, вода ставала під його ногами твердою основою, як земля. Коли ж Петро звернув свій погляд на сильний вітер і розбурхані хвилі, відвернув на мить свою увагу від Христа, почав перейматися хвилями, тим самим ослабив свою надію на Нього і почав потопати. Але коли знову з надією звернувся до Ісуса про допомогу, скрикнувши: „Господи, рятуй мене!”, був врятований з води: „Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: „Маловіре, чому засумнівався?” (Мт. 14, 30 – 31). Як бачимо, Ісус не тільки врятував його тіло, а також його душу від загибелі у хвилях зневіри і безнадійності. Словами – „Маловіре, чому засумнівався?”, Христос духовно підтримав і зміцнив його духа.
Кожне випробування має відкривати нам обмеженість наших сил і можливостей, зміцнювати зв’язок віри і надії з Богом. Тоді надія на Бога вкаже вихід з ситуації, все розставить на свої місця, допоможе віднайти вартість себе і сенс життя.
Надія на Христа не звільняє нас від випробувань і спокус, але захищає від їх наслідків, шкідливого впливу, дає силу перемагати спокуси.
За прикладом апостола Петра стараймося у вирішенні різних справ завжди покладати надію на Бога. Хай наша надія на Господа Бога помагає нам мужньо, мудро і успішно вести духовну боротьбу, спокійно переживати різні випробування, зближає нас до Бога і єднає з Ним.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: Апостол: – ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 3, 9-17.
Браття, ми співробітники Божі, ви Божа нива, Божа будівля.
За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, інший же най будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. Коли ж хто на цей основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
Хіба не знаєте, що ви храм Божий іо що Дух Божий у вас пробуває? Коли хто зруйнує храм Божий, Бог його зруйнує, бо храм Божий святий, і цей храм – ви.
Ап.: Апостол: – ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ.
В той час вернулися апостоли в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши в місто, зійшли на горницю, де вони пробували: Петро і Іван, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, син Якова. Всі вони пильно й однодушно були на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами.
Тими днями Петро, вставши серед братів, яких зібралось було разом близько ста двадцяти, мовив: – Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який став проводирем тих, що схопили Ісуса. Він був зачислений до нас і прийняв частку служби цієї.
Треба, отже, щоб із цих мужів, що сходились з нами ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Івана аж до дня, коли він від нас вознісся, щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.
І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвише Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: – Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, від якого відпав Юда, щоб іти на своє місце.
І кинули жереб, і жереб упав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.
Ряд.: Євангеліє: – ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 14, 22-34.
Того часу Ісус заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ. І коли відпустив народ, пошов на гору молитись насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. О четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ідучи по морю. Учні, побачивши, що він іде по морю, жахнулись.
– То привид! – заговорили і з переляку закричали.
Та Ісус тієї ж миті мовив до них: – Будьте спокійні – це я, не бійтеся!
Тоді Петро озвавсь до нього й каже: – Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
– Іди! – сказав Ісус.
І вийшов Петро а човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: – Господи, рятуй мене!
Сус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: – Маловіре, чого усумнився?
І як увійшли до човна, вітер ущух. Тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: – Ти істинно – Син Божий!
І перепливши, прибули в землю генесаретську.
Ап.: Євангеліє: – ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час Ісус, скликавши дванадцятьох учнів своїх, дав їм силу і владу над усіма бісами, і зціляти недуги; тоді послав їх проповідувати царство Боже й лікувати недужих. Він до них промовив: – Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ані дві одежі не майте. В яку хату ви не увійшли б, там пробувайте, покіль не вийдете. А як хто вас не прийме, виходячи з того міста, обтрусіть порох з ніг ваших На свідоцтво проти них.
І вийшли вони та, ходячи по селах, звіщали добру новину і оздоровляли всюди.
1 Kr. 3, 9-17. «Ми бо співробітники Божі»
Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо нутів тишитись життям і буттям сам в соми дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником.
Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми неколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас.
І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом .
Ді. 1, 12-17, 21-26. «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві»
Читаючи Євангеліє і твори Отців, Катехизм, ми для себе відкрили багато про Господа і це дуже важливо для нас. Але ще важливіше не тільки знати про Бога, але самому пізнавати Бога. А це відбувається лише в нашій молитві.
Святе Євангеліє, твори Отців чи Катехизм – це розповідь когось про Господа, це їхній досвід Бога, який вони передають нам. Молитва – це місце, де ми самі з Ним зустрічаємось, де ми здобуваємо свій досвід Господа. Якщо молитва перебуває на гідному місці, цей досвід Бога ми будемо мати.
Якщо ж ми занедбуємо молитву, скільки книжок ми б не читали, скільки не чули б лекцій на богословські теми, але ми будемо лише знати про Бога, але не знатимемо Його.
Мт. 14, 22-34. «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса».
Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро посля Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде ďî воді, а людині не властиво ходити ďî воді – почав тонути.
Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «яти» через усілякі обставини нашого життя.
Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа.
Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те , що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Коментар Євангелія на неділю 9-ту після Зіслання Святого Духа – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-9-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha/
Вхідне:
Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа. Спаси нас, Сину Божий, що переобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Тропар воскресний, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний, * погребення прийняв Ти тридневне, * щоб нас визволити від страстей. * Життя і воскресіння наше, * Господи, слава Тобі.
Тропар свята, глас 7:
Переобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
I святому, глас 3:
Апостоле святий Матію,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак воскресний, глас 8:
Воскресиш з гробу, * умерлих воздвигнув Ти * і Адама воскресив Ти, * і Єва ликує в твоїм воскресінні, * і світу кінці торжествують * востання Твоє, * Многомилостивий.
Слава: Кондак святому, глас 4:
Вістування Твоє, що, як світлосяйне сонце,* вийшло на ввесь світ,* просвічує благодаттю Церкву народів,* чудоносний Матіє, апостоле.
І нині: Кондак свята, глас 7:
На горі переобразився Ти* і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи,* щоб, коли побачать, як Тебе розпинають,* страждання зрозуміли добровільне,* а світові проповідять,* що Ти єси воістину Отче сяяння.
Прокімен, глас 8:
Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
І апостолові, глас 8:
На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5).
Алилуя, глас 8.
Стих: Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
I святому, глас 1.
Стих: Ісповідять небеса чуда Твої, Господи, і істину Твою в церкві святих (Пс.88,6).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що на Таворі переобразився.
І ірмос, глас 4:
Різдво Твоє нетлінно явилося, Бог із боків Твоїх пройшов, во плоті явився на землі і з людьми проживав. Тому Тебе, Богородице, всі величаємо.
Причасний:
Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс.88,16-17). Алилуя, тричі.
Священик:
Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святого славного апостола Матія, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
У той самий день
† СВЯТОГО АПОСТОЛА МАТІЯ
Святе Письмо про вибір святого Матія на апостола розповідає так:“Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме:Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами. І ставши тими днями Петро серед братів, – зібралось їх разом яких 120, – промовив:«Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього. Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось. Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови. Бо в книзі псалмів написано:Хай огорожа його стане пусткою, і ніхто у ній хай не мешкає. І:Нехай його уряд візьме другий. Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрещення Йоана аж до дня, коли Він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком Його воскресіння». І поставили двох:Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали:«Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце». І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів” (Ді. 1, 12-26).
Святий Матій (грец. Ματθίας, лат. Matthias) походив з міста Вифлеєма у Юдеї. Він один з перших став учнем Христа Спасителя і належав до 70-и учнів, бачив життя Спасителя, чув усі Його науки і був свідком Його чуд. Після Зіслання Святого Духа на Матія випав жереб проповідувати в Юдеї. Також він проповідував в Антіохії Сирійській, у кападокійському місті Тіяні і в Синопі. Тут його схопили і кинули до в’язниці, з якої чудесним способом його визволив апостол Андрей Первозванний. Потім Матій проповідував на березі Понту в Амасії, а з апостолом Андреєм – в Едесі і Севастії. Згідно з переданням, він проповідував також у Македонії і в Етіопії. Згідно з Мінеї, святий Матій постраждав в краю Колхіс, на схід від Чорного моря. Згідно з іншим переданням, мученицьку смерть він прийняв у Єрусалимі, на яку засудив його первосвященик Ананія, який велів замучити і святого апостола Якова. Жиди мали каменувати святого Матія на місці, що звалося Витласкила (дім побитих камінням). Перед римською владою жиди його оскаржили, що пішов проти імператора, бо зневажив його ім’я.
Климентій Олександрійській (помер близько 220 р.), один з найбільших письменників Церкви, розповідає, що святий Матій безнастанно навчав не лише словами, але й власним прикладом, заохочував до умертвлення тіла, яке треба впокорити і заборонити йому те, чого домагаються змислові пристрасті, а душу слід укріпляти через більше пізнання євангельських правд і любов до них. Мощі святого апостола спочивають у Римі, в церкві Марії Маджоре. Щороку 24 лютого його голову виставляють для публічного почитання.
Тропар:
Апостоле святий Матіє, * моли милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак:
Вістування Твоє, що, як світлосяйне сонце, * вийшло на ввесь світ, * просвічує благодаттю Церкву народів, * чудоносний Матіє, апостоле.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
У той самий день
СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА СИМЕОНА ЛУКАЧА
Блаженний Симеон Лукач (7.07.1893 – 22.08.1964)
Народився у с. Старуня на Станіславівщині. Викладач морального богослов’я Духовної семінарії у Станиславові. Висвячений у 1945 р. на єпископа владикою Григорієм Хомишиним як правонаступник єпархії у випадку арешту. Перший арешт 26 жовтня 1949 р. тривав майже 7 років каторжних таборів у Сибіру. Другий арешт у липні 1962 р. та судовий процес, що розпочався одночасно з II Ватиканським Собором і перетворився на показову атеїстичну пропаганду, став причиною хвороби та смерті. Похований у рідному с. Старуня. Мощі блаженного вшановуються у церкві Св. Івана Богослова у Богородчанах.
На його долю випало з лихвою отримати заплату єпископа переслідуваної Церкви в часі, коли голубину простодушність і незлобивість, як ніколи, треба було помножувати на воістину зміїну – мудру, але не лукаву – хитрість. Слово Боже, яке живим полум’ям палахкотіло в його нутрі і яке він без боязні голосив по всіх-усюдах повіреним його душпастирській опіці вірним, очистило і його слова – «моє священиче сумління не дозволяє мені зрадити імена тих, хто звертався до мене за духовною послугою…» – і зробило його уста закритими для фальші, зради чи неправдомовства.
Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1247811005664093
о. Петро Фостик
