IV НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ, РОЗСЛАБЛЕНОГО. † СВЯТОГО АПОСТОЛА СИМОНА ЗИЛОТА
Наближалося свято Пасхи, яким ізраїльтяни обходили пам’ять визволення з Єгипетської Неволі. Тож Ісус Христос, як кожний побожний ізраїльтянин, вибрався з апостолами до Єрусалиму, щоб там це рокове свято обходити, це значить, споживати ягня жертвоване в Єрусалимській святині. Щоб відсвяткувати свято з усіма приписаними обрядами, Спаситель вибрався вчасніше і, як звичайно, переводив свої дні в святині, де навчав людей, які гуртами збирались довкола Нього. Там, у Єрусалимі, близько святині був ставок, що звався Ветезда. Там було сім притворів, тобто обширних приміщень, які були виповнені різними хворими людьми. Чому? Тому, що це була чудесна купіль, а саме раз у рiк ангел зіступав до неї й порушував її воду:
„і хто перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, хоч яка б там була його хвороба” (Йо 5,4).
Та коли Спаситель одного дня проходив тими притворами попри чудесну купіль, зауважив там паралітика, який 38 літ лежав там безпомічний. Знаючи про це. Спаситель змилосердився над ним i питає:
„Бажаєш одужати?” (Йо 5,6).
А той нещасний каже в вiдповiдь Ісycoвi:
„Не маю нікого Господи, хто б мене, коли ото вода шиться спустив у купіль, бо ось тільки я прийду, а вже інший передомною порина” (Йо 5,7).
Iсус же йому в відповідь каже:
Устань візьми своє ліжко й іди (Йо 5,8).
На звук всемогутнього слова Спасителя паралітик негайно подужав і пішов додому. Якийсь час пізніше Ісус зустрiнув його знову в святині я, наблизившись до нього, сказав:
„Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гіршого тобі не сталося|” (Йо 5, 14).
Ця подія в житті Ісуса вказує на те, що існує певне взаємовідношення між людським тілом і душею. Це значить, що недуга душі може деколи спричинити й недугу тіла. З навчання Церкви святої знаємо, що Господь Бог є справедливий суддя, який за добро нагороджує, а за зло карає. Зі святого Письма Старого Заповіту довідуємося про перші часи існування людей; а відтак в історії ізраїльського народу пізнаємо, що Господь Бог карав людей негайно після того як вони переступили Його Божий закон. Так сталося з Адамом і Євою після первородного гріха; подібно Господь покарав і Каїна за вбивство його брата Авеля. Пізніше покарав людей потопом за їхні гріхи, а Содом і Гомору знищив сірчаним вогнем. В історії ізраїльського народу зустрічаємо безпереривну чергу кар, які наступають незмінно за їхніми гріхами. До цього вони так привикли, що наприклад, апостоли Христові, побачивши чоловіка сліпого від уродження питають Спасителя:
„Учителю хто згрішив? Він – чи його батьки, що сліпим він уродився?„ (Йо 9,2).
Господь Бог є незмінний. Він завжди той самий, тому коли тепер людей відразу ж після гріхів не карає, то це не значить, що він про них незнає або що є безрадний і не може вже їх покарати. Нi, Він завжди зостається той самий всемогутній Творець. Якщо Він зразу не карає, то значить що він терпеливо жде на нашу смерть, щоб тоді вже нас покарати. Тим часом за нашого життя Він дає нам нагоду покаятися, поправитися. А коли ми цього не робимо і далі живемо в гріхах, то тим більшу кару стягаємо на себе. Однак уже й тепер деякі гріхи потягають за собою різні, на нашу думку природні кари, хоч вони остаточно е карою Творця природи, тобто Господа Бога. Ось наприклад, візьмім під увагу гріхи проти шостої заповіді Божої, яких наслідком є тi всi рiзнородні венеричні хвороби, які не лише карають самого грішника, але мстяться в прерізний спосіб на його потомстві. Всi цi хвороби є нічим іншим як караючою Божою волею, яка каже нам:
„Не чужолож!” (Вих 20,14).
Або призадумаймось ще й над тими всіма пілюлями проти запліднення. Скільки то подруж вони роз’єднали, та скільки життя людського вони змарнували? Почекаймо ще отак кілька літ та й побачимо, скільки то лиха ті всі зігнання плоду нанесуть на ціле суспільство тут, Сполучених Штатах. Не кажучи вже про те, що вже самi тi вбивства ненароджених дiтей є доказом звірства, яке поширилось між людьми! Навіть звірюка того не може діяти, бо навіть вовчиця, чи львиця боронить своïх молодих, а людська мати так без серця, бел милосердя позбавляються своєї ненародженої ще дитини. Господь Бог, який прокляв Кайна, кажучи:
„Що ти чинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене а землі. Те пер же ти проклятий від землі, яка відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки” (Бут 4,10),
цілком певно прокляпе також усі ті матері, які так жорстоко вбивають своїх безпомічних дітей.
Вже в поганських часах грижа совісті була загально знаною карою за сподіяні гріхи. Погани гадали, що той голос совiстi це є богині помсти, які день і ніч ціле життя переслідують тих, що скоїли зло чин. I в наших часах с прилади, що злочинці, гнані а переслідувані своєю совістю самі добровильно віддавались у руки справедливости, бо казали, що воліють яку небудь кару, щоб тільки звільнитись від тих постійних докорів сумління. Та крім того є ще й iншi терпіння, які Господь посилає на нас, хоч і не на те, щоб нас карати, але як ліки, щоби нас захоронити перед майбутніми переступлениями Його Божих заповiдей. Як наємо Господь віддав людям усі сотворіння на землі, тобто рослини, дерева, звірята, риби я птиці, щоб були нам до ужитку. Кожне зотворіння призначене служити людині, а воднораз призначене пригадувати їй на Творця, і також на наші обов’язки і мету, тобто на злуку з Творцем у небесному щасті. Щоб нас захоронити перед за великим прив’язанням до тих земних речей Господь злучив з кожним зловжиттям сотвореними речами певного роду безпосередню кару. Ось наприклад, коли хтось за багато їсть, його безпосередньою карою є недомагання шлунка, болі голови й інші терпіння. Або пригадайте собі, які го клопоти мав людина, коли позволить собі випити за багато алькогольних напоїв. Скільки болю їм доведеться перенести через її нерозум i неповздержність? Так, це дійсна правда, що хвороба душі, гріх, потягає за собою також недугу й біль тіла, бо цi дві нерозлучні частини нашої людської істоти тісно злучені з собою, так що коли одна з них хворіє, хворіє також і інша. Тож коли ми хочемо зберегти здоров’я нашого тіла, намагаймося рівночасно уникати всяких проступків, це значить, намагаймося жити боговгодним життям.
Розуміється, додержування беззастережно здорове й сильне тіло. Отже нам не треба думати, що як живемо по Божому нам уже не буде потрібно ні лікарів ні ліків, все -таки захоронить нас від тих хвороб, які б злучені з зловжиттям цих земних речей. Та тому, що наше життя на землі в пробою, за допомогою якої ми маємо вислужити й заслужити в Бога вічне щастя. Тому й нам треба жити згідно з волею Отця небесного. Нам бо треба зрозуміти, що Бог-Творець дав нам свої заповiдi не нате, щоб нас мучити чи щоб нас зробити манекiнами без волі, але тільки на те, щоб помогти нам розвинути як найкраще наші тілесні й душевні снаги. Він бо хоче, щоб ми, як до цього взиває нас наш Христос Спаситель, були досконалими:
„Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний б досконалий” (Mт 5,48).
Про одне нам треба пам’ятати, а саме: уникати всього, що в проти Божого закону, тобто проти волі Бога-Творця, бо Спаситель остерігав кожного з нас словами, які звертає до оздоровленого паралітика:
„Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося” (Йо 5,14).
о. д-р М.І. Любачівський
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 9, 32-42.
У той час Петро, обходячи всі місця, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Там він найшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років, він був розслаблений. Петро сказав до нього: – Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!
І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, й навернулися до Господа.
Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка, абож Сарна. Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: – Прийди до нас якомога скорше.
Петро встав і пішов з ними. І як прийшов, вони його повели у горницю, де всі вдови оточили його, плачучи й показуючи йому одежу, плащі, які робила для них Дорка, бувши з ними. Велівши всім вийти з хати, Петро впав на коліна й почав молитися і, обернувшись до тіла, мовив: – Тавито, встань!
І та відкрила очі, і, побачивши Петра, сіла. Він подав їй руку й підвів її, і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. Довідалась про це вся Яффа, і багато увірувало в Господа.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 5, 1-15.
В той час Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі Овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга.
Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, і довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього: – Бажаєш видужати?
Відповідає йому недужий: – Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить.
Ісус мовить до нього: – Устань, візьми ложе твоє й ходи!
І відразу видужав той чоловік і взяв своє ложе, й почав ходити.
А був то день суботній. Юдеї кажуть тому, що видужав: – Таж то субота. Не личить тобі носити ложе.
Той їм відповів: – Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи.
Спитали його: – Хто той, що сказав тобі: візьми й ходи?
Але той, що видужав, не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. Потім Ісус найшов його у храмі й мовив до нього: – Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось.
Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його.
Ді. 9, 32–42. „Петро став на коліна й почав молитися”
Коли читаємо про Ісусових учнів й апостолів, маємо запитати себе, чому ми не діємо в такому авторитеті, як діяли вони. Чому не робимо чудес, не проповідуємо так, щоб народи наверталися… Хибно було б думати, що ці люди були незвичайними чи Бог тепер не дає нам того авторитету діяти в Його Ім’я, як давав колись своїм першим послідовникам.
Якщо їх щось і вирізняло, то це те, що вони, маючи досвід Бога, могли з такою довірою до Нього звертатись, що Бог творив все нові чудеса. А Бог, який був тоді, тепер той самий. Чому ж Бог тепер не чинить чудес? Хіба тому, що не може? Хіба тому, що дари Святого Духа зараз не потрібні в житті християнської спільноти?
Якщо знаємо, що Бог – Той самий, який був, отже проблема в нас, найімовірніше – в нашій довірі до Нього. А наша довіра зростає тоді, коли ми щораз більше на Нього уповаємо і маємо внаслідок цього плоди. Це немов би замкнене коло, якщо ми більше довіряємо Богові, то маємо більше плодів, а внаслідок цього зростає і наша віра.
Тож все більше покладаймося на Бога, а Бог як чинив чуда, про які читаємо на сторінках Євангелія, а не раз і в нашому житті, готовий ще не мало зробити чудес.
Йо. 5, 1-15. „Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль”.
Бачимо, що в особі Христа Бог «показує» себе людям і виявляє своє божество, свою любов до людини в конкретних обставинах, у конкретній потребі.
Це засвідчує і сьогоднішній випадок. Христос приходить і зауважує біля купелі недужого, який хворіє тридцять вісім років. Це була купіль, у якій люди зцілювалися. Але, як оповідає цей недужий, не було того, хто б його до цієї купелі допровадив, коли зрушується вода. Уявімо собі лише, що всі тридцять вісім років цей чоловік потребував допомоги іншої особи і не було нікого, хто б перейнявся його потребою!
Але ця історія не унікальна, погляньмо довкола себе: скільки є людей, які роками чекають на мою допомогу…
Відкриймо широко свої очі, аби побачити цих людей, які очікують на нашу допомогу не днями чи місяцями, а роками!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Пречистими руками створивши людину,* прийшов ти, добросердий Христе, вилікувати недужих.* Словом твоїм підняв ти з Овечої купелі розслабленого;* вилікував недугу кровоточивої;* помилував навіжену дочку ханаанянки* та й проханням сотника ти не погордив.* Тому й кличемо: Всесильний Господи, – слава тобі!
Коли побачив тебе розслаблений,* отой непохований мерлець, кликнув:* Помилуй мене, Господи, бо постіль стала мені гробом!* І навіщо ж мені жити?* Не потребую й Овечої купелі, бо не маю нікого,* хто б поклав мене в неї, коли заворушується вода.* Та приходжу до тебе, джерела оздоровлень,* щоб з усіма міг я кликати:* Всесильний Господи, – слава тобі!
При Овечій купелі лежала немічна людина* і, бачивши тебе, Господи, кликала:* Не маю чоловіка, що вкинув би мене в зрушені води!* Бо коли я доходжу, то інший мене випереджує* і стає здоровим, а я далі лежу немічний.* І змилувався Спас та й каже до нього:* Задля тебе я став людиною, заради тебе я воплотився,* а ти кажеш: – Не маю чоловіка.* Візьми твою постіль і ходи!* Все тобі можливе, все слухає тебе й підкоряється,* тож, як чоловіколюбець, пом’яни, Спасе, всіх нас і помилуй.
Прийшов Ісус до Єрусалиму в Овечу купіль.* Вона мала п’ять притворів і по-юдейському звалась Витесда.* Біля них лежало безліч недужих,* бо ангел Божий кожного року сходив і зрушував воду,* та й давав здоров’я тим, що з вірою приходили.* Господь, побачивши довголітнього чоловіка, каже до нього:* Хочеш бути здоровим?* А хворий відповів: Господи, не маю чоловіка,* щоб вкинув мене в купіль, коли зрушиться вода.* Роздав я лікарям усе моє майно* і не зміг осягнути тієї ласки.* Та Лікар душ і тіл каже до нього:* Візьми твою постіль і ходи,* проповідуючи всюди мою силу і велику милість!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земні,* бо сотворив владу рукою Своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні ада ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар, глас 3:
Апостоле святий Симоне,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак, глас 2:
У похвалі всі ублажім Симона богомовного,* що ясно поклав премудрости учення в душах благочестивих,* бо престолові слави нині пристоїть і з безплотними веселиться,* молячися неперестанно за всіх нас.
Слава: Кондак, глас 3:
Душу мою, Господи, у гріхах всіляких і безглуздими діяннями тяжко розслаблену,* воздвигни божественним Твоїм заступництвом,* як і розслабленого воздвигнув Ти древньо,* щоб я кликав до Тебе, спасаючись:* Слава, Христе, владі Твоїй.
I нині: Кондак Пасхи, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
† СВЯТОГО АПОСТОЛА СИМОНА ЗИЛОТА
У Галилейському місті Кані в домі одного побожного жида на ім’я Симон було весілля, він одружив свого сина. Зійшлися гості, посідали за столи, у веселій і жвавій розмові та в радісній забаві їм швидко минув час. Там, де сиділи старші віком, була лиш одна бесіда – про те, коли Господь пошле їм Месію, коли сповняться слова пророків, коли Він звільнить народ свій з ярма неволі, яка його давить і тисне. Та хто його знає, як довго ще доведеться чекати, а ворог лютує, казиться, а народ страждає та тільки те й може, що молиться: “Нині Месію, якщо б зіслати з висот неба Господь захотів, то в одну мить, як буря двигнеться люд увесь, повстане народ! У клапті окови порве гнітючі, в порох оберне вражий ’му рід. Та що ж, як надармо днями й ночами люд виглядає, люд Його жде, жде і благає Бога з сльозами кращої долі… Але не приходить Месія, вождь наш, щоб доконати ворога Юди та й підкорити нам цілий цей світ, і владу над ним в наші руки віддати!.. Може, нам треба чекати багато ще літ? Та наша недоля вже міру давно перебрала, народ до Бога возносить руки, в небо несеться голос розпуки – Бог усе чує і числить сльози; а Його сила, яка нас карала, так піднесе нас, усе нам проститься! Бог над нами змилосердиться, де бо недоля тяжить найлютіша, поміч там Божа є найпевніша!”
Правда, тридцять літ назад в Єрусалимі діялися якісь дивні дива. На небі явилася незвичайна звізда, пастухи коло Вифлеєму говорили, що ангел благовістив їм добру вість та велів іти до міста і там поклонитися Дитятку, яке знайшли вони у вертепі, в яслах на сіні. А праведний старець Симеон перед смертю своєю казав у святині, що Бог вже послав Месію. Але з того часу ні слуху, ні духу, і хто його знає, чи: “Ми діждемося Його приходу, може чекати нам ще сотні літ, поки небесна та осолода, поки Месія зійде на світ!”
Так вони втішали себе взаємно. А серед тих весільних гостей були також Ісус, якого називали Сином Йосифа теслі, і мати Його, Марія. Ісус тоді починав прилюдно навчати, і були в Нього учні, бідні рибалки, які горнулися до Нього.
Весілля було саме в розпалі. “Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до Нього: «Вина в них нема». Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати Його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть». Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою». Вони й виповнили їх по вінця. А Він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного». Тож понесли. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого і до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору». Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні Його увірували в Нього” (Йо. 2, 3-11).
Та не лишень учні повірили, коли побачили це перше чудо, яке вчинив Христос Спаситель. Повірив також і молодий, на весіллі якого це чудо сталося, а ним був, згідно з переданням, святий Симон Зилот, пам’ять якого сьогодні поминаємо і житіє якого тут описуємо. Коли ж бо на його очах Христос перемінив воду на вино, Симон увірував, що перед ним Син Божий, він покинув усе і пішов за Ісусом, а що був ревним Його учнем, отримав ім’я “Зилот”, що означає ревнитель.
Коли апостоли після зіслання Святого Духа розійшлися по світу проповідувати Євангеліє, святий Симон упродовж 20 років голосив слово Боже в Єгипті, а потім, разом зі святим Юдою апостолом, проповідував Спасителя в Персії. У місцевості Суанір, за наклепом поганських жерців Зароеса і Артанія, їх схопили і привели на суд. Коли їх силоміць завели до поганської божниці, враз усі ідоли попадали на землю. Тоді багато з поган увірували в Христа. Мучитель, остерігаючись, щоб усе місто не прийняло християнської віри, наказав випровадити апостолів за місто, і там святого Симона розрізали пилою, а святого Юду стяли мечем. Сталося це близько 60 р. після Різдва Христового. Згідно з іншим переданням, св. Симон, після проповідницької місії в Персії, подався аж до Британії і там прийняв мученицьку смерть на хресті.
Тропар:
Апостоле святий Симоне, * моли милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак:
У похвалі всі ублажім Симона богомовного, * що ясно поклав премудрости учення в душах благочестивих, * бо престолові слави нині пристоїть і з безплотними веселиться, * молячися неперестанно за всіх нас.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1186341028477758
о. Петро Фостик
