Святий євангеліст Іван цікаво описав зустріч апостола Томи з воскреслим Христом-Спасителем. Тома ніяк не хотів вірити, що Ісус Христос воскрес із мертвих. Христові учні говорили йому: „Томо, ми бачили Господа” (Ів. 20, 24). „Ми розмовляли з воскреслим Спасителем, він з нами споживав хліб і рибу, ми бачили на його руках рани від цвяхів”. Тома мав лиш одну відповідь: „Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в його бік, не повірю” (16. 20, 25).
Тут слід пригадати, що в часах, коли святий апостол Іван писав Євангеліє, на Сході щирилася єресь докетів, які старалися доказати, що Ісус Христос на землі не мав людського тіла. Вони навчали, що матерія грішна, що людське тіло грішне, тому Ісус Христос, предвічний Син Божий, не міг прийти на землю в людському тілі. Він прийняв лише Вигляд людського тіла. Докети казали, що Ісус Христос, ступаючи по землі, не залишав сліду від своїх стіп та ніколи не відчував спраги, голоду і болю. Тому саме євангелісти свідчать, що воскреслий Христос-Спаситель з апостолами споживав хліб і рибу, хоч його воскресле і одуховлене тіло вже не потребувало поживи. Євангеліст Лука пише: „Апостоли налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: „Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: Це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла i костей не має, як бачите, що я їх маю” (Лк. 24, 37-39).
Апостол Тома, мабуть, був переконаний, що апостоли бачили лиш привид, дух Ісуса Христа. Тома дуже любив Iсуса Христа. Коли Христос-Спаситель промовив до апостолів, що він іде до Витанії воскресити померлого Лазаря і коли апостоли казали: „Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди йдеш?” (Ів. 11, 8), тоді Тома промовив до апостолів: „Ходімо і ми з ним, щоб разом умерти” (Ів. 11, 16). Тома був готовий умерти з Христом, а тут не хоче вірити, що Христос Господь воскрес із гробу. „Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів, а й руки моєї не вкладу в його бік, не повірю” (Iв. 20, 25).
Восьмого дня після Воскресіння Іcyc-Cпacuтель знову з’явився апостолам у вечернику, привітав їх радісним словами: „Мир вам” і тоді промовив до апостола Томи: „Чому Ми не віриш, що я воскрес із мертвих? Ходи сюди! Глянь на мої руки!”. „Подай сюди твій палець і глянь на мої рани. I руку твою простягни і вклади й у бік мій. Та й не будь невіруючий, а віруючий” (1в. 20, 26-27), Який ласкавий Христос Господь, як він з любов’ю допомагає Томі віднайти віру! Тома несміливо став перед Спасителем, поглянув на Христові рани, вложив свою руку в рану боку Христовою, побачив, що це не дух, ані привид, але живий Ісус Христос, тоді при- пав до землі, і з жалем, вірою та любов’ю промовив: „Господь мій і Бог мій!” (Ів. 20, 28). Tu – мій Спаситель, мій Бог, а я Твій слуга! Прости мені моє невірство! Господи, я вже ніколи не буду сумніватися і присягаю, що буду вірний тобі аж до смерті!”
Сьогоднішню неділю можна б назвати неділею Христових ран. Ісус Христос воскрес у прославленому тілі. Всі його рани від жорстокого бичування і болючого розп’яття зникли. Залишилося лише п’ять ран дві на руках, дві на ногах і рана серця, проколеного списом римського сотника. У своїй премудрості Божественний Спаситель залишив цих п’ять ран на вічний спомин. Рани, перенесені з любові до ближніх є най- кращим і найбільш переконуючим доказом посвяти і жертви, вони є найбільш переконливою проповіддю любові.
Громадяни вшановують заслужених вояків, ветеранів, які під час війни були пораненими і ціле життя носять на тілі знаки цих болючих ран. Справжні патріоти деколи навіть з певною гордістю показують ближнім сліди таких ран. Під час Другої світової війни французькому воякові граната вирвала цілу праву ногу. Коли цей вояк прийшов до свідомості, лікар лагідно промовив до нього: „Співчуваю тобі, бо ми втратив ногу”. Вояк відповів: „Ні, я не втратив ноги, я подарував її своїй батьківщині”. Цей вояк був гордий, що дістав болючу рану в обороні своєї держави.
Христові рани проповідують нам безмежну любов Божественного Спасителя до нас грішних. Ці рани на богочоловічому тілі Христа Спасителя побачать усі люди в день останнього суду і для праведних християн ці рани будуть джерелом радості і вічного щастя. В цих ранах праведники вичитають безмежну любов Христа Господа до цілого людського роду.
Римська історія записала цікаву подію із життя римського патріота, героя i полководця Манлія. Манлій був відважним героєм на полі битви і увічнив своє ім’я численними перемогами над ворогами Римської імперії, зокрема над галлійцями. Він кілька разів рятував Рим перед ворожими наїзниками і дістав багато ран на полі битви.
Одного разу зависні земляки оскаржили Манлія в римському сенаті за зраду держави. Це несправедливе оскарження пригнобило невинного героя. В означений день Манлій зайшов до римського сенату, став перед сенаторами, відкрив свої груди, на яких було видно сліди ран, що їх він дістав у битвах і голосно сказав: „Ось ці рани найвимовні ще говорять про те, що я вчинив для нашої батьківщини”. На вид ран заслуженого полководця всі сенатори замовкли, навіть ті, що несправедливо оскаржили його і Манлій спокійно відійшов додому. Рани безстрашного полководця і справжнього оборонця держави були найкращим доказом його жертвенної любові до батьківщини.
Рани Христові – це рани любові і жертви предвічного Сина Божого, наш рятунок від вічної смерті, ціна нашого викупу від вічного пекла. Колись у небі ми побачимо ці пре- святі Христові рани. Великий пророк Ісая говорить, що Христос-Месія „був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані” (Іс. 53, 5). Божественний наш Спаситель витерпів рани за нас, за наші провини. Його paнами вилікувані наші душі від гріхів! Тож, споглядаючи на пресвяті рани нашого Божественного Спасителя, про мовмо словами апостола Томи: „Ісусе Христе, ми Господь мій, і Бог мій”. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Без віри не можна спастися
В неділю Пасхи, як вечоріло і сумерк покрив Єрусалим, Апостоли Христові, охоплені страхом перед юдеями, зачинилися у вечірнику, де перед трьома днями споживали з Ісусом останню святу Вечерю. Аж ось, кімната наповнилася світлом і перед ними несподівано станув Христос у своїй власній особі; Він показав їм свої пробиті руки Й бік та промовив: «Мир вам»! Оклики радості понеслися з наболілих сердець Апостолів; розцвіла усмішка на їх перестрашених обличчях. Ісус ще раз успокоює Апостолів, кажучи їм: « Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю Вас », і дихнувши на них, казав ще: « Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи відпустяться їм, кому ж затримаєте затримаються » (Їв. 20,19-23).
Під час цієї появи воскреслого Ісуса, бракувало лиш одного апостола Томи. Коли ж інші апостоли йому пізніше розказували про цю подію, Тома з повним недовір’ям заявив: « Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його не повірю »! Ось символ надмірної обережности, але й впертого недовір’я. Тома апостол не може повірити в те, що Христос встав із гробу, що Він воскрес і явився апостолам. Він хоче побачити його власними очима, бажає діткнутися його.
Дорогі брати і сестри, протягом усіх віків аж до сьогодні апостол Тома має своїх вірних послідовників у недовір’ї до Бога і Христа-Богочоловіка, перш усього ж до Воскресіння Христового. Багато так званих учених, інколи ж і недовчених людей, повторяють за Томою: «Як не побачу… й руки моєї не вложу… не повірю »! Якщо я побачив би Бога, я повірив би в нього! Якщо я побачив би душу повірив би у її існування! Якщо хтось повернувся б з другого світу, я повірив би, що він існує! Якщо я міг би хоч одним оком поглянути в пекло, тоді й повірив би в нього! Якщо відкрилися б кивоти і щезло б утаєння Євхаристичного Ісуса, я повірив би в нього! Ось, домагання сьогоднішніх послідовників Томи-апостола. А що це все не здійснюється згідно в бажання багатьох невірних Томів, то вони вважають себе виправданими у своєму недовірстві й скептицизмі.
Відповідь Христа Томі була дуже ясна: треба вірити, хоч і не бачимо, не доторкаємося. Але може хтось запитає: Чи розумно поступає людина, коли вірить у те, чого не бачить і коли на тій вірі основує свою будуччину, своє щастя, своє спасіння? Людина ж істота розумна. Невже вона Й далі залишається собою, коли спирається лише на авторитет Бога, коли вірить його об’явленню й живе згідно з ним?
Можемо в цілковитою певністю відповісти: Так, ми й далі залишаємося розумним, і то дуже розумним створінням, яке мудро. і второпно поступає. Чому? Тому, що на світі й в житті є дуже багато речей, яких не можна бачити і доторкати власними руками. Наприклад, душі не можна ані бачити, ані доторкати, ані чути, бо вона в духова; а все, що духове є поза нашими змислами. Намагатися побачити душу це щось такого, як хотіти пізнати барву волосся якоїсь людини за допомогою термометра. Не в тому трудність, що цього не можна здійснити, бо термометр є малий чи великий, а тому, що це термометр, здатний міряти лиш температуру.
Коли приглянемося ближче цілому нашому життю і нашому знанню, то переконаємося, що дуже маленьку частину цього знання ми здобули власним зусиллям чи досвідом. Ї, навпаки, про існування чи діяння багатьох речей ми знаємо лише тому, що повірили авторитетові інших людей. Багато з нас знають про існування дальших частин світу, народів, різних мов, культур і т.д., бо повірили авторитетові своїх родичів, вчителів, Чи інших людей, які це все бачили, простудіювали і нам переказали. Годі ж бо нам особисто переконуватися про те, що вогонь палить, пече, що бритва ріже, що дим зачаджує; ми прийняли ці правди заради авторитету інших людей. Тому, як бачимо, пізнання правди про багато речей за допомогою віри й авторитету інших є притаманне розумній людині, згідне з її природою, тож ніяк не вимагає власного досвіду і пересвідчення про них. Якби кожна людина хотіла особисто про все переконатися, всього доторкнутися своїм пальцем, як невірний Тома, то не здобула б потрібного знання, не зробила б у житті помітного поступу.
Дорогі брати і сестри, коли ж справа мається так у речах, в яких кожна людина може особисто переконатися, може своїм власним зусиллям пізнати, то це стосується до пізнання з віри у справах і правдах, яких досвідом ніхто з людей ніяким чином пізнати не може. А такими правдами, яких людський розум не досягав і до яких принаймні в часі людського життя тут, на землі, ніколи не дійде, є деякі правди Божі. Тож і не диво, чому так важливою в християнському житті є віра, і чому вона є основою нашого спасіння, бо: « Праведник З віри буде жити» (Рим. 1,17), і знає, що без віри не можна спастися.
Коли ж віра є такою важливою в житті людини, тоді, Дорогі в Христі, ми добре робимо, якщо беззастережно довір’яємо Богові й заради його авторитету принимаємо всі правди, які до вірування подає нам Христова Церква, і то іноді такі, що наш обмежений людський розум ніяк зглибити не може. Кому як-кому, але Богові можемо з цілковитою певністю довір’яти і така віра є дуже розумною. Чому? Тому, що Бог це абсолютне, найвище знання і правда. Він усе знає. Перед ним немає нічого закритого в світі фізичному й духовому. Він початок і кінець усіх речей, всього існуючого. Тому можемо і мусимо бути цілком певні щодо всякої правди Божої, бо ва нею стоїть найвищий авторитет Бога. Бог, сама святість і правда не може нікого вводити в помилку чи говорити неправду, бо це спротивлялося б природі Божій, як, наприклад, несумісним з природою вогня є, щоб він холодив замість того, щоб палити, чи з природою сонця, щоб воно, замість променів світла, кидало тінь і темряву.
Тому ми дуже розумно і добре робимо, дорогі брати і сестри, коли віримо Богові; він бо все знає, і не може помилитися, він сама святість, і не може нам говорити неправди та доводити нас до помилок. Для того й наша віра у правди Божі повинна бути міцна й непохитна, бо від неї залежатиме ціла наша вічність. В обороні нашої віри ми маємо бути, готові пожертвувати всі дочасні добра, а то й життя. Зміривши всі земні труди з славою і щастям воскресіння, апостол Павло закликав своїх вірних: «Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (1 Кор. 15,58). «Терплю я оце, але не соромлюся, бо знаю, в кого я увірував» (ІІ Тим. 1,12).
Дорогі в Христі, не просім знаків від Бога для нашої віри, як це робив Тома-апостол і як роблять тисячі-мільйони його послідовників; бо він ва своє недовір’я не дістав від Христа похвали ні нагороди, а радше дотану. Каже йому Ісус: « Подай сюди твій палець і глянь на мої рани. І руку твою простягни і вклади її в бік мій. Та і не будь невіруючий а віруючий »! Тома з тривогою мовив: « Господь мій і Бог мій »! І сказав йому Ісус: « Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,27-29). Будьмо тими щасливцями, бо ми знаємо, в кого ми увірували! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ді, 14 зач.; 5, 12-20.
В тих днях руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони були однодушно у притворі Соломона, і ніхто інший не насмілювався до них приставати, але народ хвалив їх вельми. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила чоловіків і жінок; так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ішов Петро, бодай тінь його на кого з них упала. Сила людей збиралась і з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, яких мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – була то секта садукеїв, – і повні заздрощів, наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, мовив: – Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 65 зач. 20, 19-31.
Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: – Мир вам!
Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. І знову Ісус їм каже: – Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас.
Сказавши це, дихнув на них і каже їм: – Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться.
Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. Інші учні йому сказали: – Ми бачили Господа.
Він відповів: – Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус – а двері були замкнені – і стає посередині й каже: – Мир вам!
Потім каже до Томи: – Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий!
Тома відповів і сказав до нього: – Господь мій і Бог мій!
Каже йому Ісус: – Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!
Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.
Ді. 5, 12-20 «Усі вони перебували однодушно»
Коли придивимось до нашого життя, бачимо, як нам часто бракує цієї однодушності, однодумності. Щоб бути однодумцями з іншими, треба часто вміти вислухати іншу людину і не раз визнавати чиюсь правоту і свої помилки. Ми ж частіше претендуємо на те, що наша думка правильна, не слухаючи іншого? Будь-яка думка завжди суб’єктивна, така, що зазнала впливу обставин, виховання, темпераменту….
Щоб пізнавати правду, щоб бачити щось об’єктивно, дуже важливо дивитись з різних сторін, з різних позицій, з різних середовищ. І саме це завжди збагачує нас, чийсь погляд, чийсь підхід чи розуміння. Тому не біймося інших позицій, інших думок, інших переконань. Вони допомагають нам побачити ситуацію чіткіше, доповнити своє розуміння того, що відбувається. І в цьому полягає однодушність. Не у тому, що всі починають думати однаково, а в тому, що єдність урізноманітнює.
Коли ми сприймаємо одні одних, то все більше доходимо до цієї правди, якою є Господь. І в цій Божій правді всі ми стаємо однодумні, однодушні та єдині!
Йо. 20, 19-31. «Господь мій і Бог мій!»
Коли чуємо Євангеліє про Тому, то одразу, майже автоматично, наче осуджуємо його. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо, – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи невіруючий, – це був лише один момент його життя. В іншу мить він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома був правдивий перед Богом. Він у силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, засумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива.
Господь очікує від нас, щоб ми не грали ролі. Адже Тома міг легко погодитися з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді думав.
Це дуже важливо для нас – не грати ролі! Висловлювати Богові те, що переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома: «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив у собі віру в те, ким є Христос, – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді перед Богом!
Бог хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви.
Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.
Неділя Антипасхи, що з грецької означає „замість Пасхи”, бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст. ) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.
Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. „У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення”.
Неділя Біла, або „в білому”. Колись давно новохрещенці, прийнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю „неділя в білому”.
Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поминання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.
Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення торжеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим празником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: „Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Великдень) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження… Справжню онову ми сьогодні празнуємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя”.
Наша Церква святкує пам’ять святого апостола Томи б жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: „Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись проповідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним”. Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.
о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли ввійшов ти, Христе, через замкнені двері,* Тома, званий Близнюк, не був з ними,* тому й не повірив у те, що йому казали.* Ти, милосердний, щоб його з невірства до віри привести,* сподобив його побачити пречистий бік твій,* та рани на руках і ногах.* Він же, доторкнувшись і побачивши, визнав тебе* – не привидом і не звичайною людиною, – але Богом, закликавши:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Коли ввійшов ти, Христе, через замкнені двері,* Тома, званий Близнюк, не був з ними,* тому й не повірив у те, що йому казали.* Ти, милосердний, щоб його з невірства до віри привести,* сподобив його побачити пречистий бік твій,* та рани на руках і ногах.* Він же, доторкнувшись і побачивши, визнав тебе* – не привидом і не звичайною людиною, – але Богом, закликавши:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Восьмого дня з’явився Спас* невпевненим ще учням на місці зібрання* і, привітавши їх, промовив до Томи:* Прийди, апостоле, діткнись долонь, у які вбито цвяхи!* О, щасливе невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання,* бо з острахом він закликав:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Восьмого дня з’явився Спас* невпевненим ще учням на місці зібрання* і, привітавши їх, промовив до Томи:* Прийди, апостоле, діткнись долонь, у які вбито цвяхи!* О, щасливе невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання,* бо з острахом він закликав:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Крізь замкнені двері прийшов ти між твоїх учнів, Христе.* Томи тоді провидінно не було з ними.* Бо він сказав: Не йму віри, поки і я не побачу Владики,* не побачу його боку, звідки випливла кров, вода – хрищення,* поки не побачу рани, яка вилікувала людину з великої рани – гріха,* поки не переконаюся, що не був це лише дух,* але мав тіло і кості!* Господи, що здолав смерть* і привів Тому до віри, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 7:
Хоч запечатаний був гріб, * як життя із гробу возсіяв Ти, Христе Боже, * і, хоч замкнені були двері, * ученикам представ єси, як воскресення всіх, * дух правий через них обновлюючи нам, * по великій Твоїй милості.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Допитливою десницею * життєдайні Твої ребра Тома провірив, Христе Боже, * бо, хоч замкнені були двері, як Ти увійшов, * він із іншими апостолами кликав до Тебе: * Господь єси і Бог мій.
Прокімен, глас 3: Великий Господь наш і велика сила Його, і розумові Його немає міри (Пс. 146,5).
Стих: Хваліте Господа, бо благий псалом, Богові нашому нехай солодке буде хваління (Пс. 146,1).
Алилуя, глас 8: Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Бо Бог – великий Господь і цар великий по всій землі (Пс. 94,3)
Замість Достойно:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Причасний: Похвали, Єрусалиме, Господа, хвали Бога Твого, Сіоне (Пс. 147,1). Алилуя, тричі.
Коли ж Священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес (3).
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес (3).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй (3). Благослови.
Священик: Христос, що прийшов до учнів замкненими дверми і Тому у вірі утвердив спасіння нашого ради, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар. А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1666203927158130
o. Петро Фостик
