23 березня Церква вшановує пам’ять святого преподобномученика Нікона і 200 його учнів, що з ним постраждали.
Життя святого преподобномученика Нікона і 200 його учнів, що з ним постраждали
Святий Нікон був сином поганина і проживав в місті Неаполі. Мати його була християнкою, однак не могла навернути свого сина до віри Христової, а юнак усією душею віддався військовій службі й веселому життю. А коли він ішов на війну, мати просила його такими словами: “Про одне прошу тебе, сину, якщо коли-небудь потрапиш у небезпеку, осіни себе знаком святого хреста і призови Ім’я Христа Спасителя!”
І сталося, що під час кривавої битви вороги оточили Нікона зі всіх сторін, так, що вже не було для нього порятунку. Тоді він послухав материнської поради, перехрестився і лиш чудом Божим відбився від насідаючого ворога. Всі подивляли його відвагу, але він знав, кому має дякувати за своє спасіння. Повернувшись до дому, Нікон усе розповів матері і, навчений нею правд віри Христові, побажав охреститися. Однак в Неаполі тоді не було священника, бо то були часи жорстокого переслідування християн. Тож Нікон пустився в дорогу і прибув на острів Хіос, де переховувався Теодосій, єпископ Кизика. Той, за об’явленням Божим, прийняв святого Нікона до себе, навчив його правд Христової віри й, охрестивши, залишив при собі. Святий Нікон так зростав у чеснотах, що через три роки його настановили єпископом.
Коли ж Теодосій умирав, то наказав святому Ніконові, щоб покинув з монахами цей край і перебрався на Сицилію. Тож Нікон забрав монахів, а було їх близько 190, і вони пустилися в дорогу через Італію. Святий Нікон дорогою відвідав свою благочестиву матір, яка наче б лиш і чекала його приходу, бо тут таки померла на його руках. У Неаполі святий Нікон навернув багатьох зі своїх давніх товаришів воїнів, а десятеро з них пішло за його прикладом і приєдналося до його 190 монахів. На Сицилії, при горі Тавроменійській, на річці Асинос, вони осіли, заклали красний сад, плодами якого годувалися. 40 років подвизалися тут слуги Божі, аж поки, за гонителя Деція, намісник Сицилії Квинтіян, той самий, що замучив святу Агафію, не послав воїнів і наказав усіх 200 монахів замордувати, а святого Нікона взяти на муки. Слуга Божий сміливо став перед судом, переніс усе, що лиш поганська жорстокість могла видумати, а потім, за наказом мучителя, був убитий мечем. Сталося це 23 березня близько 250 р. при ріці Асинос, поблизу його обителі. Тіло святого чесно поховав єпископ міста Месини. Який кінець спіткав Квинтіяна, знаємо про те з житія св. мучениці Агафії.
Тропар (г. 4):
Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак (г. 4):
Перше преподобно поживши, Ніконе,* зібрав ти лик богопокірних,* які завжди благочестиво слідують тобі.* Від сходу ж до заходу возсіявши,* як сонце світлоносне страждань загравами,* оману умалили ви потоком вашої крові.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Ікона мовить. Св. прпмч. Нікона і 200 учнів його, з ним замучених – https://ktds.org.ua/news/publish/39116-ikona-movyt-sv-prpmch-nikona-i-200-uchniv-iogo-z-nym-zamuchenyx/
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 303 зач.; 1, 1-12.
Багато разів і багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же цих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив наслідником усього і яким сотворив віки. Він – відблиск його слави, образ його істоти, який підтримує все своїм могутнім словом, вчинив очищення гріхів і возсів праворуч величі на висоті, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки унаслідував визначніше від них ім’я.
Кому бо з ангелів він коли мовив:
Син мій єси, я сьогодні родив тебе.
І ще:
Я буду йому за Отця, і він буде мені за Сина.
Коли ж знов уводив Первородного у світ, каже:
Нехай поклоняться йому всі ангели Божі.
Щодо ангелів мовить:
Той, хто вітри своїми вісниками чинить, і полум’я вогненне – слугами своїми.
А про Сина:
Престол твій, Боже, від віку й довіку, і берло правоти – берло твого царства.
Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність тому помазав тебе, Боже, твій Бог єлеєм радости понад друзів твоїх.
Знову:
Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх.
Вони зникнуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються; ти їх, неначе одежу, згорнеш, і, немов одіж, вони зміняться.
Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться.
ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Влкмч.: 2 Тим. 292 зач.; 2, 1-10.
Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчити. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому.
Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм євангелієм, за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Але слова Божого зв’язати не можна. Тому все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 10 зач. 2, 23 – 3, 5.
Одного разу довелось Ісусові переходити ланами, і його учні на ходу зривали колоски. Фарисеї кажуть йому: – Глянь! Чому вони роблять у суботу те, що не дозволено?
Він їм відповів: – Невже ви не читали, що зробив Давид, бувши в потребі, коли він і ті, що були з ним, зголодніли? Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, і дав також тим, що були з ним?
І каже до них: – Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, тому Син чоловічий – владика й над суботою.
І ввійшов знову в синагогу. А був там чоловік, який мав суху руку. І стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, щоб його обвинуватити. І мовив Ісус до чоловіка, який мав суху руку: – Стань посередині!
Потім каже до них: – Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?
Вони мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: – Простягни руку!
І той простягнув, і рука його стала здоровою, як і друга.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Влкмч.: Йо. 52 зач. 15, 17 – 16, 2.
Сказав Господь своїм учням:
Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного.
Вас ненавидить світ – знайте, що він мене перше, ніж вас, ненавидів. Як би ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Згадайте слово, що я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово моє зберігали, зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони виправдання за їхній гріх не мають. Хто ненавидить мене, і Отця мого ненавидить. Якби я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же й бачили й зненавиділи – і мене й Отця мого. Але щоб здійснилося слово, що написане в законі їхньому: ненавиділи вони мене без причини. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, він свідчитиме про мене. Та й ви свідчитимете, бо ви зо мною від початку.
Сказав я вам те, щоб ви не зневірилися. Вас виключать із синагог, і настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові.
Євр. 1, 1–12. «Він говорив до нас через Сина»
Усе існування людини, Всесвіту, наскільки ми можемо осягнути своїм розумом чи уявою, – вияв великої Божої любови. Ця любов була від віків і буде навіки. Але дві тисячі років тому сталось щось особливе, про що ми знаємо, але сутність чого нам важко вловити, – народився Бог.
Господь, якого людина не могла уявити, бо у Старому Завіті було заборонено зображати Бога, цей Бог з’являється в людській поставі. У Всесвіті є множество планет та багато галактик, але саме на нашій Землі, невеличкій планеті, прийшов на світ Господь. Через свою любов до нас став людиною, щоб спасти увесь світ загалом і кожного з нас зокрема.
Народження Сина Божого відбулося задля кожного з нас, бо Бог так полюбив світ, що дав свого Сина.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Мр. 2, 23 – 3, 5. «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи»
Знаємо, що в Старому Завіті, згідно з Господньою настановою, було велике пошанування суботи як святого Божого дня. Але у вшануванні дня суботнього, як і в будь-якій ділянці свого життя, людина часто може витворювати собі помилкові підходи. Як бачимо, тоді не раз святкування суботи відбувалося лише заради традиції. Або, ліпше буде сказати, ті чи інші звичаї, порядки, які додали самі люди до почитання суботи, стали самоціллю, немовби ідолами. Люди часто забували, для кого це все робиться, і замість вшановувати Бога і дбати про людину як вінець Його творіння, дбали лише про виконання тих чи інших правил і постанов.
Господь саме на це звертає увагу: що є важливішим? Чи Бог і людина як Його улюблене творіння, чи те, що встановила сама людина: порядки, правила, закони? У контексті цього в часі Великого посту маємо поглянути на своє життя. Наскільки наше життя і наше богопочитання згідне з Божою волею і наукою Церкви? Чи я поклоняюся Богові та виконую Його настанови, чи під виглядом служіння Богові перебуваю в полоні якихось своїх правил і підходів?
Зрозуміти відповіді на ці запитання дуже легко: що більше ми живемо Богом, то більше виявляємо Його у своєму житті. А якщо ми керувалися обставинами, то це свідчить, що ми дуже далеко від Бога і Його волі.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Йо. 15, 17 – 16, 2. «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!»
Це вказівка, можемо сказати, заповідь, доручення Господа, щоб ми любили одне одного. Адже Бог є любов, як каже євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо одне одного, то даємо можливість Богові перебувати між нами. Ми, як правило, у своєму житті очікуємо на цю любов від інших людей. Сподіваємося, плекаємо надію, спраглі цієї любови. Зауважуємо, що інші дуже часто до нас байдужі, не люблять нас, не цінують. Але ніде в Євангелії ми не знаходимо, щоб Ісус казав: «Очікуйте і сподівайтесь любови від інших!» Євангеліє нам каже, щоб ми любили інших. Коли любимо інших, то не лише здобуваємо одну з чеснот, але, люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм самого Бога (бо ж Бог є любов). Коли дамо їм Бога, вони можуть зустрітися з Ним і, зустрівшись з Господом, самі даруватимуть нам чи іншим любов(Бога).
Отож, незважаючи на інших людей, на те, що вони роблять, як вони до нас ставляться, прагнімо понад усе жити згідно з заповіддю Божою – любити свого ближнього і через цю любов давати йому нагоду зустрітися з Господом.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 2):
Великі подвиги віри,* в джерелі полуменю, як на спокійній воді, святий мученик Теодор радувався;* вогнем бо був спалений, неначе хліб солодкий, Тройці Він себе приніс.* Його молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.
Слава: Кондак (г. 8):
Віру Христову, як щит,* унутрі прийняв ти у серці твоїм,* супротивні сили подолав єси, многострадальче,* і вінцем небесним вінчався ти вічно, Теодоре,* як непоборимий.
І нині: Богородичний, (г. 8):
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби Твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен (г. 7): Возвеселиться праведник у Господі і уповає на Нього (Пс. 63,11).
Стих: Вислухай, Боже, голос мій, коли молитимусь до Тебе (Пс. 63,2).
Алилуя (г. 4): Праведник, як фінік, розцвіте і, як кедр на Ливані, виросте (Пс. 91,13).
Стих: Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс.91,14).
Причасний: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, чесного, славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа мирлікійського, чудотворця, святих славних і переможних мучеників, преподобних і богоносних отців наших, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святих і праведних богоотців Йоакима й Анни, святого, якого є храм, святого преподобномученика Нікона і двохсот учнів його, з ним замучених, великомученика Теодора Тирона і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
