М’ЯСОПУСНА НЕДІЛЯ, ПРО СТРАШНИЙ СУД. ЩО ТАКЕ „М’ЯСОПУСТ”? БОГОСЛУЖБА М’ЯСОПУСНОЇ НЕДІЛІ.
Я голодував, і ви дали мені їсти – (Мт. 25, 31-46.)
У розважаннях Євангелій попередніх неділь ми пізнали, що основним завданням Великого Посту є наше духовне очищення, оздоровлення душі з гріхів молитвою і покаянням. Його плодом є зустріч з Христом, віднова зв’язку віри і любові, духовної єдності, щоб пізніше могти розпізнати і зустріти Його воскреслого, який єднає нас зі щасливою вічністю. Все має бути направлене на обнову духа – зв’язку з Богом через ближніх. Поміччю у цьому є діла віри і любові, які безпосередньо ведуть нас до Христа, а в Нім до життя вічного.
Основною думкою Євангелія цієї неділі є добрі вчинки у житті християнина, а не Божі кари. Всю увагу Ісус зосереджує на добрих вчинках. Майже у кожному реченні своєї науки Христос говорить про добрі вчинки людини, чи їхній брак. Такими думками сьогоднішнього Євангелія Свята Церква хоче не застрашити і налякати нас, а застерегти і попередити, щоб ми не грішили, не були недбалі і байдужі до Божих заповідей, до добрих вчинків, та ще більше, як колись, працювали над поправою свого життя і через добрі діла збирали собі заслуги в небі. Бо брак добрих вчинків у житті принесе людині терпіння у вічності і позбавить цим щастя з Богом. Добрі вчинки свідчать про рівень і силу моїх стосунків з Богом, про певність спасіння, готовність перейти до життя вічного.
Апостол Яків у своєму посланні до перших християн багато уваги приділяє вірі у духовному житті, поєднаній з добрими вчинками. Він пише так:
„Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва (у собі)” (Як. 2, 26).
Коли віра християнина не провадить його до Бога, до зєднання з Ним, то не має жодної користі. Злі духи також вірять в існування Бога, але не люблять Його.
Говорячи про добрі вчинки, Ісус перераховує основні людські потреби: їжа, напій, одяг, житло, подорож, хвороба, як нагоду проявити любов – отримати і дарувати любов ближнім і цим здобути собі ласку спасіння. Апостол Яків виразно пояснює, що самим словом не задовольниш потреби людини, для цього потрібні конкретні вчинки. Словом ми не нагодуємо голодного, не одягнемо бідного.
„Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?” (Як. 2, 14-16).
Ми хочемо у житті конкретних проявів добра, любові, а не лише добрих слів чи обіцянок: роботи, відповідної зарплати, житла, якісних ліків і т.д. Очікуємо добра для себе від ближніх, а інші також у відповідь очікують добра від мене. А яке добро я несу іншим людям своїми вчинками? Добро не виникає само з себе, а випливає з нашої душі і проявляється у конкретних вчинках, а його коріння є у нашій душі: це любов, милосердя, прощення, правда, справедливість, співчуття і інше.
Добрі вчинки, це наші вірні друзі, котрі є завжди поряд з нами і готові нам допомогти, на яких ми можемо покластися у будь-який момент. Святий Варлаам ось як говорить про вартість добрих діл: „Добрі справи приготовляють людину на страшний суд”. І як приклад наводить таке оповідання. Один чоловік мав трьох приятелів. На двох перших в хвилинах поганого настрою, втрати роботи, фінансової кризи, судової справи та в подібних складних життєвих ситуаціях і обставинах покладав великі сподівання. Від третього натомість небагато очікував. Одного дня в цього чоловіка був поганий настрій, бо втратив місце праці, зайшов у грошові борги, більше того, на нього було відкрито судову справу. Тоді він звертається до своїх друзів.
Перший товариш позичив трохи грошей і одяг, але не пішов з ним. Другий приятель тільки певний короткий час пробував піднести його на дусі, але остаточно і до кінця не допоміг в судовій справі. Третій, на котрого найменше надіявся цей чоловік, пішов з ним до суду, ревно боронив його перед суддею і виправдав його перед ним.
Перший приятель – це багатство, другий приятель – це близькі і рідні, але невіруючі, третій приятель – це добрі вчинки, які ідуть з нами на Божий суд і оправдовують нас для життя вічного.
Ментальність – погляд на життя сучасних людей називають ерою споживання. Люди хочуть отримувати, нагромаджувати, споживати різні речі, але самі не хочуть творити, дарувати добро іншим. Таким чином ми наповнюємо світ духом самолюбства, власної користі, вигоди, власного „я”, а не спільного добра. А хто ж тоді має творити те добро, дарувати його у житті, родині, суспільстві, якщо всі будуть тільки отримувати?
Якось зустрілися дві приятельки. Марія запитує Ольгу про те, чи вона дзвонила до своєї подруги Анни, мама котрої померла декілька днів раніше. „А чого б я мала до неї телефонувати”, – відповіла з поривом Ольга. „Анна спалила себе, вона збанкрутувала, і в наших колах вже ніхто з нею не рахується. Зараз вона для мене ніхто”, – закінчила свою відповідь Ольга.
Проблемою сучасного суспільства є те, що нашими приятелями часто є речі, а не особа Бога і ближнього. Наша любов проявляється у речах, ми даруємо іншим речі, красивий вигляд, але не даруємо самих себе, бо любов до ближніх не випливає з серця. А її немає там, бо там немає Бога, джерела любові, бо лише Він може наповнити нас нею.
Наукою про страшний суд Ісус Христос закликає нас відповідально ставитися до власного добра – сумлінного виконання всіх своїх обов’язків, зокрема освячення і спасіння душі, тим самим дбати також про добро ближніх. Тоді ми зможемо впевнено застосувати до себе слова Христа:
„Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу” (Мт. 25, 34). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 8, 8 – 9, 2.
Браття, страва не зближує нас до Бога: ні як не їмо, не тратимо нічого, ні як їмо, не користаємо нічого. Але глядіть, щоб ця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. Бо коли хто бачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сидиш за столом, чи його совість, тому що слабка, не буде заохочена їсти ідоложертовне ? І так через твоє знання може погибнути немічний брат, за якого помер Христос. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабку совість, грішите проти Христа. Тому, як страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не блазнити мого брата.
Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? Коли іншим я не апостол, то – вам, бо ви достовірний доказ у Господі мого апостольства.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 25, 31-46.
Сказав Господь: Коли Син чоловічий прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.
Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: – Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
Тоді озвуться праведні до нього: – Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе?
А цар, відповідаючи їм, скаже: – Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.
Тоді скаже й тим, що ліворуч: – Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене.
Тоді озвуться і ті, кажучи: – Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
Він відповість їм: – Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили.
І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне.
1 Кр. 8, 8 – 9, 2. «Страва не зближує нас до Бога»
Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться.
Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників.
Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.
Мт. 25, 31-46. «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили».
Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо.
Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа.
Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Недільні роздуми над Біблійним текстом про Страшний суд від військового капелана зі Львова о. Михайла Білецького. – http://ugcc.tv/ua/media/88766.html
Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М’ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю.
Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: „Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам”. — А М’ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: „Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливости й кари”.
День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду.
Що таке „м’ясопуст”?
Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М’ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М’ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м’ясо. Звідси й назва цієї неділі — м’ясопуст, що значить відпущення, покинення м’яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго.
Богослужба М’ясопусної неділі
М’ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.
Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: „Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав’ячих Тебе, єдиний многомилостивий”. „Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили”.
Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: „Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл” (Четверта пісня).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли прийдеш справедливий суд вчинити,* Судде праведний,* засівши на престолі твоєї слави,* і страшна вогняна ріка принесе всіх перед твій суд,* щоб у присутності небесних хорів судити людей у страху* за все, що кожний вчинив,* тоді-то, Христе, пощади нас,* і зарахуй, як добросердий, до тих, що будуть спасенні,* молимо тебе.
Книги розгорнуться* і будуть виявлені людські вчинки, Щедрий,* перед твоїм невмолимим судом* і вся долина загомонить страшним скреготом і риданням,* побачивши як надармо плачуть усі грішники,* осуджені справедливим* судом твоїм на вічні муки.* Тому благаємо тебе, Добрий: Пощади нас,* що оспівуємо тебе, єдиний Премилостивий.
Сурми засурмлять* і могили опорожняться* і воскресне з тремтінням вся людська істота.* Ті, що добро чинили,* вельми зрадіють, сподіваючись прийняти заплату,* а грішники дрижатимуть, гірко ридаючи,* коли будуть осуджені на муки й відлучені від вибраних.* Господи слави, у своїй доброті змилуйся над нами* і зарахуй нас до тих, що тебе полюбили.
Коли поставлять престоли та розгорнуть книги* і Бог на суді сяде,* а біля нього з острахом стоятимуть ангели,* і ріка вогняна потече перед ним,* ? який же тоді жах буде!* Що вчинимо тоді ми, люди винуваті в багатьох гріхах?* Як почуємо, що він покличе благословенних до Отцевого царства,* а грішників відішле на прокляття,* то хто перенесе його страшний вирок?* Але ти, єдиний і чоловіколюбний Спасе і Царю віків,* перше ніж прийде кінець, наверни нас покаянням і помилуй.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Слава: Кондак Тріоді, глас 1:
Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затріпоче все,* а ріка вогненна потече перед судищем,* і книги розгорнуться,* і таємне з’явиться,* – тоді ізбав мене від вогню невгасимого* і сподоби мене праворуч Тебе стати,* Судде найправедніший.
I нині: Богородичний, глас 1:
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Створителя Твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава Тому, що пройшов із Тебе,* слава Тому, що визволив нас Різдвом Твоїм.
о. Петро Фостик
