“Завдяки святому Лаврентію Рим став такий славний, як Єрусалим завдяки святому первомученику Стефану” (св. Лев Великий). І справді, святий Лаврентій дав свідчення Христової віри таке світле, що повік його пам’ять буде велика і славна.
Відбувалося це в найстрашніші часи для Церкви:християн люто переслідували, ріками проливалася християнська кров. Не знайшлося місця для вірних у гордому Римі, тож вони сходилися на молитву в підземних печерах, тут ховали своїх замучених братів, тут зміцнювали свою віру, аби витерпіти страждання і муки, які на них чекали, і звідси сміливо йшли на суд нечестивих, прилюдно свідчили славу Христа Спасителя, віддавали за Нього душу й в останньому подиху життя прославляли Його Ім’я. Кожної ночі далеко за містом, серед городів і виноградників, мелькали тіні людей, що раптом щезали, немовби провалювалися під землю. І справді, вони сходили в катакомби, сюди приносили тіла замучених, тут їх ховали, співаючи псалми, тут відправляли Божественну літургію і навчали, роздавали милостиню або приймали її.
В убогих одежах важко було відрізнити людей високого становища від найманих робітників, однак сюди приходили і найвищі достойники держави, бо, попри переслідування, попри катування, кількість вірних зростала. Кожна крапля мученицької крови народжувала нових вірних, і дивувалися з цього кати і ставали ще жорстокішими, намагаючись стерти з лиця землі всякий слід християнства, а воно, навпаки, набирало сили і ширилося всією землею.
У такі часи найбільшої боротьби з жорстоким поганством жив святий Лаврентій і постраждав за Христову віру. Він народився у Римі, походив з іспанської родини. За словами святого Петра Хризолога, Лаврентій відзначався убогістю в земних і багатством у духовних добрах. Його чесноти, зокрема ангельська невинність і чистота, привернули увагу папи святого Сикста (257-258), що був наступником замученого папи святого Стефана. Папа Сикст виявив велику довіру Лаврентієві, висвятивши його на архидиякона Римської Церкви. З давніх-давен, ще від апостольських часів, Церква вибирала сімох дияконів. Одним з перших обов’язків диякона було зберігати церковний посуд і дбати про убогих, хворих, вдів та сиріт, роздаючи їм милостиню, яку вірні складали щедрою рукою. Під проводом святого учителя Сикста (який родом був з Атен, в Греції, і тривалий час проповідував Христову науку в Іспанії, звідки повернувся до Риму і був обраний папою) архидиякон Лаврентій засяяв своїми чеснотами, як ясна зоря, і став гідний мученицького подвигу.
Настав 258 р. Імператор Валеріян наказав жорстоко мучити християн, а особливо єпископів, священиків і дияконів, бо був певний, що коли не стане пастирів, то і стадо розбіжиться. Одним з перших у руки катів потрапив папа Сикст. На нього напали саме тоді, коли він у підземній церкві на цвинтарі святого Каликста правив Службу Божу. Разом з ним ув’язнили Фелікиссима і Агапита, двох дияконів. А коли воїни вели їх до Мамертинської в’язниці, то Лаврентій побіг за ними і, голосно плачучи, як нам оповідає святий Амвросій, говорив до папи:“Куди ідеш, отче, без твого сина? Куди ідеш, священику, без твого диякона? Чого мене залишаєш?”
А святий Сикст відповів йому, що, згідно з Божою волею, за три дні Лаврентій також прийме мученицьку смерть, і наказав йому роздати церковне майно і весь посуд бідним, щоб після їх смерти все це не потрапило в руки поган. Святий диякон сповнив волю свого учителя, роздав весь церковний маєток бідним. Потім він на власні очі бачив, як святого Сикста і двох його дияконів стяли мечем. А невдовзі схопили і Лаврентія і привели його до старости. Той конче хотів довідатися, куди поділися церковні скарби, бо був упевнений, що архидиякон переховує великі маєтки.
“Ви, християни, жалієтеся, – говорив мучитель, – що ми обходимося з вами дуже жорстоко. А я домагаюся лиш одного:Скажи мені, де ваші маєтки, де золото і срібло? Християни віддають останнє, обдирають власних дітей і все віддають у твої руки. Ці скарби потрібні імператорові, щоб утримувати військо, тож скажи, де вони?”
Святий Лаврентій так відповів мучителеві:“Я не заперечую, що Церква має величезні статки і неоціненне майно, а якщо даси мені час, то покажу тобі всі ті скарби”.
Староста погодився. Коли минув визначений час, Лаврентій зібрав усіх хворих, калік, убогих – усіх близько півтори тисячі осіб, і привів їх до старости, сказавши до нього:“Дивися, ось перед тобою всі скарби Христової Церкви”. Коли ж старосту охопив страшенний гнів, святий сказав йому:“Чого гніваєшся? Золото і срібло, якого ти так бажаєш, є ніщо, річчю марнотною, володіння якою приводить до всяких злочинів. А ці нещасні – єдиний скарб Христової Церкви”.
Тоді староста віддав Лаврентія на страшні, нечувані муки. Кати воловими жилами жорстоко посікли все тіло. Потім принесли залізну решітку, розпалили під нею вогонь і стали живцем пекти святого мученика. А Лаврентій, як каже святий Августин, під час цих мук голосно молився до Бога і просив Його, щоб укріпив слугу свого у вірі. Його молитва була такою ревною, що він не відчував сили вогню, який спалював його тіло. Лице святого, як каже Пруденцій (один з найстаріших християнських поетів і письменників, народився 348 р. в Калагурі, Іспанія) сяяло надзвичайною красою, а запах його печеного тіла для вірниx був дуже милий і нестерпний для поган.
Переборюючи тяжкі страждання, святий сказав до мучителя:“Вже одна сторона тіла спечена, бери і їж!” А коли його повернули на другий бік, то святий мученик помер. Під час його страждання один воїн, на ім’я Роман, навернувся і був стятий мечем. Також навернувся начальник в’язниці Іполит, з усіма своїми домашніми. І вони всі загинули від меча, лиш святого Іполита рознесли дикі коні. Тіло святого Лаврентія поховали вночі при дорозі, що вела до Тиволі. Сталося це 10 серпня 258 р. Бог прославив мощі святого мученика численними чудами. Над його гробом згодом було зведено прекрасну церкву, яка, кілька разів відбудована, стоїть до сьогодні і називається “церква святого Лаврентія за мурами”. Під престолом цього храму мощі святого мученика спочивають поряд з частиною мощей святого первомученика Стефана, перенесених сюди з Царгорода 557 р. Тут показують мармурову плиту, до якої була прикріплена решітка, що на ній пекли святого мученика. На тій плиті видно темні місця, сліди від паленого тіла. У Римі є ще шість інших церков, посвячених пам’яті святого Лаврентія. Та найкраща церква, серед посвячених пам’яті святого мученика, є в Іспанії, в провінції Сан-Лоренцо, в місцевості Ескуріяль, зведена у 1584 р. Разом з величавим монастирем має вона вигляд решітки. Іспанці називають її восьмим чудом світу. В церкві є 49 престолів. Багатство її мармурових та інших цінних прикрас не вдасться порахувати. Тут тривалий час, до середини ХVІІІ ст., ховали іспанських королів.
Тропар, глас 4:
Мученик Твій, Господи, Лаврентій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 4:
Вогнем божественним розпалив ти серце своє,* полум’я пристрастей до кінця спалив,* страждальців опоро,* богоносний мученику Лаврентіє,* і в стражданнях викликував ти вірно:* ніщо не розлучить мене від любові Христової.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
