У Галилейському місті Кані в домі одного побожного жида на ім’я Симон було весілля, він одружив свого сина. Зійшлися гості, посідали за столи, у веселій і жвавій розмові та в радісній забаві їм швидко минув час. Там, де сиділи старші віком, була лиш одна бесіда – про те, коли Господь пошле їм Месію, коли сповняться слова пророків, коли Він звільнить народ свій з ярма неволі, яка його давить і тисне. Та хто його знає, як довго ще доведеться чекати, а ворог лютує, казиться, а народ страждає та тільки те й може, що молиться: “Нині Месію, якщо б зіслати з висот неба Господь захотів, то в одну мить, як буря двигнеться люд увесь, повстане народ! У клапті окови порве гнітючі, в порох оберне вражий ’му рід. Та що ж, як надармо днями й ночами люд виглядає, люд Його жде, жде і благає Бога з сльозами кращої долі… Але не приходить Месія, вождь наш, щоб доконати ворога Юди та й підкорити нам цілий цей світ, і владу над ним в наші руки віддати!.. Може, нам треба чекати багато ще літ? Та наша недоля вже міру давно перебрала, народ до Бога возносить руки, в небо несеться голос розпуки – Бог усе чує і числить сльози; а Його сила, яка нас карала, так піднесе нас, усе нам проститься! Бог над нами змилосердиться, де бо недоля тяжить найлютіша, поміч там Божа є найпевніша!”
Правда, тридцять літ назад в Єрусалимі діялися якісь дивні дива. На небі явилася незвичайна звізда, пастухи коло Вифлеєму говорили, що ангел благовістив їм добру вість та велів іти до міста і там поклонитися Дитятку, яке знайшли вони у вертепі, в яслах на сіні. А праведний старець Симеон перед смертю своєю казав у святині, що Бог вже послав Месію. Але з того часу ні слуху, ні духу, і хто його знає, чи: “Ми діждемося Його приходу, може чекати нам ще сотні літ, поки небесна та осолода, поки Месія зійде на світ!”
Так вони втішали себе взаємно. А серед тих весільних гостей були також Ісус, якого називали Сином Йосифа теслі, і мати Його, Марія. Ісус тоді починав прилюдно навчати, і були в Нього учні, бідні рибалки, які горнулися до Нього.
Весілля було саме в розпалі. “Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до Нього: «Вина в них нема». Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати Його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть». Було ж там шестеро кам’яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою». Вони й виповнили їх по вінця. А Він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного». Тож понесли. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, – а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, – то закликав староста молодого і до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, – як уп’ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору». Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, – тож і учні Його увірували в Нього” (Йо. 2, 3-11).
Та не лишень учні повірили, коли побачили це перше чудо, яке вчинив Христос Спаситель. Повірив також і молодий, на весіллі якого це чудо сталося, а ним був, згідно з переданням, святий Симон Зилот, пам’ять якого сьогодні поминаємо і житіє якого тут описуємо. Коли ж бо на його очах Христос перемінив воду на вино, Симон увірував, що перед ним Син Божий, він покинув усе і пішов за Ісусом, а що був ревним Його учнем, отримав ім’я “Зилот”, що означає ревнитель.
Коли апостоли після зіслання Святого Духа розійшлися по світу проповідувати Євангеліє, святий Симон упродовж 20 років голосив слово Боже в Єгипті, а потім, разом зі святим Юдою апостолом, проповідував Спасителя в Персії. У місцевості Суанір, за наклепом поганських жерців Зароеса і Артанія, їх схопили і привели на суд. Коли їх силоміць завели до поганської божниці, враз усі ідоли попадали на землю. Тоді багато з поган увірували в Христа. Мучитель, остерігаючись, щоб усе місто не прийняло християнської віри, наказав випровадити апостолів за місто, і там святого Симона розрізали пилою, а святого Юду стяли мечем. Сталося це близько 60 р. після Різдва Христового. Згідно з іншим переданням, св. Симон, після проповідницької місії в Персії, подався аж до Британії і там прийняв мученицьку смерть на хресті.
Тропар:
Апостоле святий Симоне, * моли милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак:
У похвалі всі ублажім Симона богомовного, * що ясно поклав премудрости учення в душах благочестивих, * бо престолові слави нині пристоїть і з безплотними веселиться, * молячися неперестанно за всіх нас.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1684463975332125
о. Петро Фостик
