ІСТОРІЯ СВЯТА. ЛЮБОВ І СЕРЦЕ. ХРИСТОВЕ СЕРЦЕ СИМВОЛ БОЖОЇ ЛЮБОВИ. НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ. З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ. СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ.
23 червня в п’ятницю, по другій неділі від Зіслання Св. Духа, у церковному календарі маємо свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса Ісуса Христа – Чоловіколюбця. Зазвичай урочисте святкування цього празника переносять на неділю. В цей день Українська Греко-Католицька Церква особливо відзначає велику Божу Любов і Милосердя.
У стихирах вечірньої свята співаємо: «Що такого доброго в нас є Ісусе, задля чого ти так дуже полюбив нас? Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти та позбавили первісної краси? Чи розум, що його ми затьмарили незнанням? Чи правда від якої ми відпали?» Попри нашу гріховність, «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16).
Велика та безмежна любов Ісуса дає надію кожному, хто прибігає до Нього, Його ціле земне життя було доказом цієї любові. Апостол Павло у листі до ефесян пише, що не можна виміряти «широту, довжину, висоту і глибину Христової любови, яка перевищує всяке уявлення» (Еф. 3.14-19). Під час богослужінь священнослужителі виголошують: «…бо Ти благий і Чоловіколюбець», адже «полюбивши своїх, що в світі, полюбив їх до кінця» (Ів.13,1).
Кожна наша Свята Літургія, кожна Вечірня, кожна Утреня і кожне богослужіння закінчується словами: „Бо він Христос, благий і чоловіколюбець”. Ісус Христос любить усіх нас безконечною, вічною, жертвенною любов’ю, він „полюбивши своїх, що в світі, полюбив їх до кінця”, – каже святий Євангеліст (Ів. 13, 1). Свята Церква щодня пригадує нам цю блаженну правду, що Ісус Христос любить нас, а один день у році є особливим способом присвячений Христовій любові; цей день празник Христа-Чоловіколюбця.
Євангеліє, призначене на цей день, є коротким, але воно містить у собі найважливішу, найсвятішу і найбільш потішаючу правду християнської релігії – правду, що безконечний, вічний, всемогутній і найсвятіший Бог любить нас, немічних і грішних людей. Апостол Павло писав до християнської громади в Ефесі, що він згинає свої коліна перед Отцем Небесним і в щирій молитві благає, щоб християни зрозуміли „ширину, довжину, висоту і глибину Христової любови, яка перевищує всяке уявлення” (Еф. 3, 14-19).
У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос каже: „Так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує в нього, жив життям вічним” (Ів. 3, 14-15). Під час довгої мандрівки до обіцяної землі ізраїльтяни нарікали на Господа Бога і на Мойсея, що він випровадив їх з Єгипту на безводну пустелю. Одного разу Господь Бог покарав їх за такі нарікання. Ось що читаємо в книзі Чисел: „Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу. Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: „Згрішили ми, бо нарікали проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк”. І Мойсей помолився до Господа за народ. Господь же мовив до Мойсея: „Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий”. „І зробив Мойсей мідяного змія і повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий” (Чс. 21, 6-9). Цей мідяний змій був прообразом Ісуса Христа, розіп’ятого на хресті. Це дивна історія! Бо в раю диявол прибрав вигляд вужа, а тут вуж є прообразом Спасителя світу Ісуса Христа. Змій був піднесений на стовпі, на дереві; Христос-Спаситель був піднесений на хреснім дереві. Як щирий погляд на мідяного змія оздоровляв і оберігав перед смертю людину, вкушену змієм, так подібно погляд з вірою на Ісуса Христа, розіп’ятого на хресті, лікує душевні рани і оберігає перед вічною смертю кожну людину, зранену сатаною.
Ми почули сьогодні і такі слова Христа Спасителя: „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним світ спасти” (Ів. 3, 16-17). Це найсвятіші і найцінніші слова нашого Божественного Спасителя, бо вони відкривають нам Божу природу, Боже милосердя і глибину Божої любови до нас грішних і немічних сотворінь. Предвічний Син Божий прийшов на землю, щоб рятувати нас від вічної смерті.
Ціле життя Ісуса Христа на землі було доказом його безконечної любові до нас. З любові до нас Син Божий став людиною, народився в убогій стаєнці і тридцять три роки жив на цій долині сліз. З любові до нас Ісус Христос добровільно прийняв на себе страшні терпіння: ув’язнення, жорстоке бичування, зневажливе вінчання терням, глумливий похід на гору Голготу, болюче розп’яття, тригодинне конання і смерть на хресті між двома злочинцями. Розп’яття і смерть Сина Божого на хресті – це вершина безмежної любові Божої до нас грішних.
У час диктатури Олівера Кромвеля в Англії сталася дивна подія. Військовий суд засудив на смерть молодого вояка; увечері, на голос дзвону, він мав бути повішений на шибениці. В означеній годині народ збігся на площу. де нещасний вояк чекав на свою ганебну смерть. Всі присутні з напруженням чекали ударів дзвону, але з дзвіниці виходив лиш якийсь дивний шум. Розлючений Кромвель закричав, чому дзвін не дзвонить, тож вояки поспіхом побігли до дзвіниці і побачили там неймовірну картину. До серцевини великого дзвону була прив’язана шнуром молода дівчина. З кожним колиханням дзвону беззахисне тіло дів чини вдарялося то в одну, то в другу сторону дзвону, і вкривалося ранами, з яких спливала свіжа кров. Вояки відв’язали дівчину від дзвона і занесли її на площу біля шибениці, де стояв Кромвель. Дівчина заявила, що вояк, засуджений на смерть, її наречений. Вона з любові до нього прив’язала себе до дзвону, щоб заглушити його гомін і таким способом врятувати йому життя. Захоплений такою геройською любов’ю дівчини, Кромвель звільнив вояка від кари смерті.
Геройська жертва любові! Дівчина була готова віддати життя за свого коханого, а Христос віддав себе добровільно на смерть за грішних людей. Він – „Агнець Божий” (Ів. 1, 36), що взяв на себе гріхи світу. Святий Іван пише: „Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого примирення за гріхи наші” (1 Ів. 4, 10). „Любов, як смерть сильна”, – каже Святе Письмо (Пс. П. 8,6). Своєю добровільною смертю на хресті „Христос викупив нас від прокляття закону” (Гл. 3, 13). Він помер на дереві ганьби за нас.
У 17 столітті Ісус Христос з’явився праведній монахи- ні Марії Маргариті Алякок у Франції, в Паре-лє-Моніяль, і висловив бажання, щоб вірні християни не забували про його безмежну любов до людського роду та щоб вони молитвою і добрими ділами надолужували йому за безліч гріхів, які немов всесвітній потоп, заливають цілу земну кулю. На цю згадку встановлений Празник Христа Чоловіколюбця.
Закінчуємо це наше розважання стихирою з Утрені празника Христа-Чоловіколюбця. „Глянь на рани Господа Ісуса, який висить на хресті, на кров його, на ціну, якою нас вику- пив, на виразки, прославлені по Воскресінні: голова його схилилась до поцілунку, серце відкрилось для любові, рамена розпростерті до обіймів, усе тіло уклалося до спасіння. Роздумуймо над цим усім і складаймо в нашому серці, щоб він увесь виразився на ньому, так як за нас був прибитий до хреста”. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Празник Серця Христового – Йо. 3,13-17
Дорогі брати і сестри! В давнину, коли ще не було ні гармат, ні танків, а вороги силкувалися здобути якесь місто, тоді вживали вогненних стріл. Погани добачали в вогненній стрілі знамено любови. І цілком слушно, бо як хтось бажає здобути чиєсь серце, то мусить підходити до нього, неначе до укріпленого міста. Інакшими словами: треба довший час добрими ділами, зичливістю і прихильністю з’єднувати собі серце людини. Добрі діла – це начебто вогненні стріли, якими приціляємося, щоби влучити і запалити любов у серці іншої особи.
Вже з природи людина є така, що любить те, що є гарне, добре, приємне. – Щоб налюбуватися чудовими краєвидами, гарними образами, архітворами мистецтва, – люди не жаліють ні часу ні гроша. Не зважаючи ж на це все, неспокійним є людське серце, доки не спочине в Бозі, який є найкращою, найприємнішою, найвеличнішою істотою. Бог, перш усього, є любов. І Бог не хоче, щоб ми його інакше розуміли, а лиш так, що він нас дуже любить. Далі Бог хоче, щоб ми його любили щиріше й сердечніше, ніж люблять себе подруги. Бог хоче цієї любови, тужить за нею, терпить без неї. Тому Бог, щоб потягнути людей до цієї любови, вибирає для цього найкращий спосіб – дає людям Божеську істоту, обдаровану всім тим, що кожній людині може найбільше подобатися та що здатне запалити її любов. Бог узяв до уваги всі можливості людини. Тому Він створив таке серце, як оце наше, а й виповнив його такою любов’ю, якої ніхто інший не мав і не буде мати ніколи.
У кого ж, дорогі брати і сестри, знайдеться стільки відваги, щоб говорити чи писати про любов, якою палає до нас Боже Серце? Любов Божа, бувши „ Словом „, стала Тілом і оселилася між нами „ (Їв. 1,14). Отже, Бог-Слово, що стало чоловіком, є тією вогненною стрілою, якою Господь бажає запалити людські серця любов’ю до себе й ущасливити їх навіки.
Божественний Спаситель коротко накреслює програму свого туземного життя словами: „ Я прийшов, щоб життя мали, і достоту мали” (Ів. 10,10). „Вогонь прийшов я кинути на землю і чого бажаю більше, ніж щоб уже розгорівся? „ (Лк. 12,49). Однак немає Божого надприродного життя без знання Христа-Богочоловіка, і любови до нього. Ніщо нам у цьому так не помагає розпізнавати і розуміти Господа Ісуса та його Духа, як правильне поняття про набоженство до Його Божого, милостивого, доброго, чоловіколюбного Серця. Ніде так легко і так швидко не завчимо любов Бога, як при Серці Христа-Чоловіколюбця, якому Церква Христова віддає особливішу шану, саме в зараз після правника Пресвятої Євхаристії.
Дорогі брати і сестри! Євангелист Іван мав щастя спочити на Христовій груді й відчути биття його серця. Коли він брався описувати любов Господа Ісуса до нас, людей, то написав лиш ці короткі слова: „ Полюбивши своїх, що в світі, до кінця їх полюбив „ (Ів. 13,1). Ось і все! Так, безмірно, безмежно полюбив нас Богочоловік. Його любов така велика, незбагненна, невисловна, як великий, незбагнутий і невимовний є сам Трисвятий Бог – це ж бо любов Божого Серця! Вона своїм початком сягає найдальших берегів вічности, а кінцем своїм потапає у тій же безмежній вічності. Вона вища за небесні вершини, глибша за пекельну пропасть. Ні час, ні простір, ні вічність її не охоплять. Вона є причиною того, що Божий Син покинув багатство і красу неба й зійшов на нашу планету, щоб її ушляхетнити, піднести і збагатити. Вона спонукала Доброго Пастиря, щоб лишив 99 овець у небесній кошарі й пішов шукати однієї заблуканої. Вона милосерного Самарянина поштовхнула, що він схилився над нещасною жертвою розбійників, та й злікував його криваві рани та привернув повне здоров’я. Ця любов сердечно співчуває і нам у нашому горю; вона разом зв нами радіє і разом з нами плаче у наші злиденні дні. Вона все дає для нас, навіть найцінніше життя Богочоловіка, і саму себе, як цілопальну жертву складає повсякчасно. Словом – любов Христова безмірна і безкрая.
„Ось те серце, що так дуже полюбило людей!” – мовить Господь, показуючи нам свої груди. І саме та пламенна, безінтересовна, жертвенна любов Христового Серця має нас побуджувати до взаємної, сердечної, глибокої, жертвенної, святої любови! Бо й наказує Ісус: „Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!” Наша любов до Бога і ближнього ніяк не повинна обмежуватися до самих лише слів, без зобов’язання і без діл, обмежуючись лише до молитов, пісень, зітхань, чи запалювання свічечок перед іконами, а чи й биття поклонів перед ними. Цілком ні! Вона має проявитися ділами, як каже Христос: „У любові моїй перебуватимете, коли заповіді будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю „. „Коли любите мене, мої ваповіді зберігайте!” (Ів. 14,14), бо: „Хто має мої заповіді і зберігає їх, той мене любить! „ (Ів. 14,21).
Освячуємося тільки в стрічі й злуці з Богом. У безпосередній же стик з нашим Творцем і Богом входимо лише тоді, коли творимо його волю. А це домагається жертви, бо виконання того чого хоче або заказує Бог, не завжди йде разом з нашим самолюбством, з нашими забаганками і примхами.
Як мати дитині відкриває свої груди, які її кормили, щоб розбудити в неї любов до себе, так Господь відслонює нам своє серце, щоб показати нам свою любов до нас, і спонукати нас до взаємної любови. Каже Христос до нас своїм Воплоченням і у своєму Різдві: „ Це я для тебе вчинив, людино!” Але воднораз показує на своє серце і повчає: „ Я зробив це тому, що дуже люблю тебе! „ Ісус ходить по землі, навчає, творить діла милосердя, але і вказує на своє серце і каже: „ Це все в любови до тебе! „ Ісус страждає та вмирає на хресті, віддаючи останню каплю крови і води в пробитого серця і каже: „ Все це для тебе і з любови до тебе! „
Тож почитання Христа-Спасителя годі собі представити без культу, без почитання його чоловіколюб’я, тобто, його Пресвятого Серця. Так само, як не можна собі представити його Воплочення, його Різдва, його страстей і смерти, його науки і святих Тайн без любови. Тому: де Христос, там його любов, де Христос, там його серце. Інакше й не може бути! Христа без любови немає. Христос без серця не існує. І такий Христос — в любов’ю, з серцем, завжди хоче і мусить виступати. Таке мусить бути і сьогодні почитання Христа-Спасителя. Маємо вшановувати його всемогутність, його справедливість, його найдосконаліше Божество, а в цім усім його переповнене любов’ю серце, яким він безмежно нас полюбив.
Тому і молимось в церковній пісні: „Серце Христове, моя любове, моя надіє ти одна, без тебе в мене серце студене і непривітне як скала! „ І дальше заохочує нас давня церковна пісня: „ Любовію чистою палай до Серця Божого всегда, до нього все ти прибігай чи радість, щастя, чи біда. – Бо де ж потіху ти знайдеш?, кому відкриєш біль свій ввесь? до кого очі піднесеш, де слово скарги понесеш? „
Тож молімся щиро: „ Благослови всім, Ісусе милий, / що Твому Серцю честь складають, / нехай скарб цей світлий / всі в кожній хвилі / тепер і ввіки посідають. / Ісусе наш, о Боже славимий, / благослови, Ти скарб наш єдиний!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Євр. 306 зач.; 2, 11–18.
Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.
І ще: Буду надіятись на нього.
Та: Ось я і діти, що Бог мені дав.
А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Аджеж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 9 зач. 3, 13-17.
Сказав Господь: Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син чоловічий. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним.
Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ.
ІСТОРІЯ СВЯТА
Назва «Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса Ісуса Христа, Чоловіколюбця» з’явилась у 1940-х роках, після реформування богослужбових книг. УГКЦ перейняла свято від Римо-Католицької Церкви, де культ Христової любови розвинувся у формі почитання Христового Серця.
У 1673-1675 роках св. Маргарита Марія Алякок бачила з’яви Ісуса Христа, який показував їй Своє зранене Серце. Папа Климент ХШ у 1675 р. дозволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву.
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький не вважав, що почитання Божої Любові у вигляді Пресвятого Серця Христового може бути незгідне з духом і практикою східного обряду: «Вдумуючися у любов Христа, християнські душі, Церква, під проводом Св. Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любови Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей… А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під змисли, стаються для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то почитання людської любови до Христа, а з нею і цілого внутрішнього, духового життя Христа прибрало у вселенській Церкві вид почитання Христового Серця, як символу любови».
ЛЮБОВ І СЕРЦЕ
Люди завжди порівнюють любов з серцем. Розуміємо так, що любити когось можна не чимось іншим, а лише серцем. Ісус Христос каже: «Люби Господа, Бога твого, всім своїм серцем» (Мт.22,37). У Приповідках читаємо: «Дай мені, сину, твоє серце”» (Прип. 23,26). Тому Господню любов нам краще зрозуміти на образі Пресвятого Серця.
Ісус як доказ своєї любові до людей дає пробити свій бік і Серце з якого «потекла негайно ж кров і вода» (Ів.19,34).
Передання каже, що меч болю прошиває Серце Божої Матері, коли воїн широким римським списом проколює Серце і бік Її Сина.
Св. Ансельм Кентерберійський у XII столітті так говорить про Серце, пробите через бік Христа: «це пробиття відкрило нам багатство Його доброти, а саме любов Його Серця до нас».
Апостоли на початку проповідували для молодої Церкви про несотвореного Бога-Слово. За словами святої Гертруди, проповідувати про Серце Ісусове Бог застеріг собі на останні часи, щоб остиглий жар любові людського серця знову розпалити.
Просімо нашого Спасителя, щоби Його безмежна любов торкнулась і нашого серця. Нехай воно запалає вогнем Божої Любові, яка попелить пристрасті та очищає серця і душі!
Усі наші літургійні Богослуження кінчаться висловом: «Христос істинний Бог наш… нехай спасе нас, як благий і чоловіколюбець». Звемо Христа Спасителя чоловіколюбцем і Він справді ним є. Церква установила окреме свято на честь цієї Христової любови – Христа Чоловіколюбця, або Пресвятого Серця Ісусового, яке припадає в третю п’ятницю по Зісланні Святого Духа. У цьому дні Утреня звеличує необмежену любов Христа Спасителя до людей такими словами: «Величаємо тебе, Життєдавче Христе, і почитаємо найсвятіше Серце Твоє, що любов’ю до людей палає». Любов Христа Спасителя до людей є вічна, але людство найкраще її пізнало під час земного життя Божого Сина. Ставши людиною, Він своїм життям і хресною смертю за наше спасіння виявив її в найвищому рівні.
НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ (Ів.15,13).
Христос віддав своє життя не лише за своїх друзів, але й за спасіння всіх людей. За добрих і злих, за тих, що Його люблять і тих, що Ним нехтують, Його відкидають, ненавидять, переслідують, або злобно Його промовчують, роблячи Його мало значним для сучасної релігійно збайдужілої людини. Не зважаючи на людські гріхи, Христос своєю любов’ю обнімає все людство. «Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек.33,11).
Про цю необмежену любов Христа до грішників пише ап. Павло римлянам: «Уже пора прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж годі, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла». (Рим.13,11-13).Любов Христа Спасителя, яку ми почитуємо в формі Пресвятого Серця Ісусового – це та необмежена, вічна і життєдайна любов до всіх людей, яку Божий Син засвідчив своїм життям і хресною смертю. Про цю любов Христа Спасителя до всіх людей, віщував пророк Єремія ось так:«Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».
З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ (Єр.31,3,9)
У святій Євангелії Христос гаряче закликає людей, щоб із своїми труднощами й терпіннями приходили до Нього. Він запевняє, що в Його любові всі, що приходять, знайдуть спокій і полегшу для своїх душ. «Приходіть до мене всі струджені й обтяжені, а я вас успокою. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо моє любе й тягар мій легкий». (Мт. 11,28-30)
Ап. Павло закликає свого учня Тимотея молитися за всіх людей, царів і тих, що, при владі, щоб усі вели своє життя спокійно, побожно й пристойно, бо Христос бажає, щоб усі спаслися: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх.» (1 Тм.2,15).
Приналежність до якоїсь спільноти вимагає від людини певного ототожнення, Непомильним ототожненням християнина – справжнього учня Христового, це любов, яка полягає в зберіганні Христової заповіді взаємної любови. Без любови такі прикметники як: християнин, католик, православний, богопосвятний, чи мирянин – є порожніми та позбавлені свого справжнього значення. Тільки взаємна любов робить людей християнами – учнями Христа в повному значенні того слова. «З того всі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13,35). «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі». (Мт.7,21)
Коли б ми, християни, зробили Христову Євангелію законом життя, зникли б з-поміж нас міжусобиці, громадські й міжконфесійні порізнення та ненависть.Св. Іван Богослов каже, що хто твердить: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого (1 Ів.4, 20-21). Святий ап. Петро закликає християн жити у взаємній любові, бо «любов покриває многоту гріхів». (1 Петр.4,8)
Не зважаючи до якого стану, спільноти, чи віросповідання ми належимо, якість нашого християнського існування позначує любов, або брак любови. Про цю найбільшу Христову заповідь ап. Павло так пише до коринтян: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і віддав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І як би я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.»
Бо любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, і усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає”. (1 Кор.13,1-9).
СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ
Почитування Христового Серця – це найуспішніший засіб, який має людина до здобуття свого вічного спасіння. У Христовому Серці, як запевняє Христос, струджена й обтяжена гріхами людина, знайде успокоєння і спасіння своєї душі. Христос прийшов на світ, як Спаситель і Його гарячим бажанням – дати ласку спасіння всім людям. Він закликає всіх приходити до Нього та взяти на себе Його ярмо: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим». (Мт.11,30)
Христове Серце – це найкраща запорука й вияв Божої любови до людей. Любов звеліла Божому Синові стати чоловіком, страждати й померти на хресті, щоб нас відкупити. Кожна людина повинна звертатися до Христа так, як звертався Нього ап. Павло: «Полюбив мене і віддав Себе самого за мене!». (Гал.2,20)
Про Христа Чоловіколюбця Папа Лев XIII каже: «Почитування Христового Серця це найкращий вияв релігії. Люди повинні покладати всі свої надії на цю набожність і шукати в ній спасіння своєї душі, бо вона корисна для всіх». А Папа Пій XII каже : Ця набожність це ядро нашої релігії, правило досконалого життя, бо воно наближає душі до Христа, спонукує їх любити і наслідувати Його».
До почитування Христового Серця гарячи закликав наш український народ Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, видаючи окремий Декрет АЕП Собору 1940 р. про «Культ Христової Любови». У ньому Він твердить: «У парафії, в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом (Христового Серця), усе релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, зникають пороки; між людьми, в родинах настає згода і любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати і любити батьків. З настанням! культу Христового Серця в парафії все міняється, так, як з настанням весни уся природа будиться до нового життя».
Такої оживляючої сили, яку дає почитування Христового Серця, потребує сучасне зматеріалізоване й релігійно байдуже людство. Пресвяте Ісусове Серце, нехай до наших душ і людських спільнот прийде Твоє Царство любови!
о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ
Стихири на „Господи, взиваю я”
Гляньте, небо і земле,* на незбагненний задум Божого чоловіколюб’я!* Оце Єдинородний Син Отця небесного, зійшовши з неба,* прийняв вигляд слуги, понизив себе заради нас* і витерпів різноманітні знущання й муки, і смерть хресну.* Він визволив нас з адових челюстей і отворив нам небесні двері.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Дивіться, дивіться, як полюбив нас Ісус,* більше ніж ангелів!* Бо не від ангелів, але від потомства Авраама він прийняв це:* той, що з Отцем і Святим Духом сидить на престолі слави* та від шестикрилих серафимів приймає трисвяту пісню,* не соромиться називати нас братією своєю,* коли каже до свого небесного Отця:* Я звіщу ім’я твоє братам моїм,* хвалитиму тебе серед громади.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Що такого доброго в нас є, Ісусе,* задля чого ти так дуже полюбив нас?* Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти* та позбавили первісної краси?* Чи розум, що його ми затьмарили незнанням?* Чи правда, від якої ми відпали?* Навряд чи хтось за праведного зважиться вмерти,* а ти, Ісусе, показав свою любов до нас тим, що вмер на хресті за нас грішних і твоїх ворогів,* ставши за нас прокляттям, як каже святе Писання:* Проклятий кожний, хто висить на дереві.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Ісусе, Самарянине всемилостивий!* Яку подяку принесемо тобі за те, що ти, побачивши нас,* як ми під райським деревом попали між розбійників,* обнажені з одежі благодаті та зранені гріхами,* не минув нас, але, змилувавшись, підніс із землі.* Поливши на наші рани олію й вино своєї ласки, перев’язав їх* і привіз нас до заїзду – святої Церкви,* щоб піклуванням її пастирів привернути нам здоров’я.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Як Творець і Вседержитель світу,* що наповняє кожну живину благоволінням,* ти жив нужденніше від нас.* Бо лиси мають нори й небесні птиці гнізда,* ти ж, Ісусе, не мав де голови прихилити:* народився в чужім вертепі і в чужій печері був похований.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Прийди, душе моя, до Ісуса, що лежить у яслах!* Він – маленький, він хлоп’ятко, щоб ми стали дорослими.* Він – обвитий пелюшками, щоб ми звільнилися від смертних кайданів.* Він лежить у яслах, щоб ми перебували в храмах.* Він був на землі, щоб ми були на небі.* Він не і мав місця в заїзді,* щоб ми мали вдосталь світлиць у небі.* Він, бувши багатий, заради нас став убогим,* щоб ми його вбожеством збагатилися.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Скінчивши своє скрите життя* з тобою, Пречиста, в Назаретській хатинці,* пішов твій Син Ісус на пустиню* і жив там із звірами та відбув сорокденний піст з чуванням і молитвою, не уникаючи спокусника.* А ти, залишившись сама у хатинці, молитвами співпрацювала з Ісусом за наше спасіння.* Тому, з любов’ю Ісусового Серця,* величаємо також любов твого Серця до нас, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих 1: Як возлюблені оселі Твої, Господи сил.* Прагне, ба й пропадає душа моя до дворів Господніх (Пс. 83,2-3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Серце моє і тіло моє* возрадувалися Богом живим (Пс. 83,3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Бо птиця знайшла собі храмину* і горлиця собі гніздо, де покладе пташат своїх (Пс. 83,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
(Якщо скорочується Літургію, перейди до Єдинородний Сину).
Другий антифон
Стих 1: Ісповімся Тобі, Господи, всім серцем моїм* розповім про всі чуда Твої (Пс.9,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: І нехай уповають на Тебе* ті, що знають ім’я Твоє (Пс. 9,11).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Бажання убогих почув Ти, Господи,* готовости серця їх послухало вухо Твоє (Пс. 9,38).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Єдинородний Сину
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Третій антифон
Стих 1: Видало серце моє слово добре,* говорю я про діла мої цареві (Пс. 44,2).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Стих 2: Гарний красою понад синів людських,* вилилася врода на губах Твоїх (Пс. 44,3).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Стих 3: Красою Твоєю і добротою Твоєю:* і натягни лук, і успівай, і царюй, істини ради, і лагідности, і справедливости (Пс. 44,5).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Вхідне: Сповідуйтеся Господеві, бо Він благий,* бо на віки милість Його (Пс. 117,1).
Тропар, глас 6:
Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Непереможний Владарю і Господи,* ада переможцю,* я, врятований від вічної смерти,* похвалу виписую Тобі, творіння і раб Твій,* але Ти, що маєш милосердя несказанне,* від усяких бід визволи мене, що взиваю:* Ісусе, Сину Божий, помилуй мене.
Прокімен, глас 4: Повім ім’я Твоє братії, посеред церкви оспівуватиму Тебе (Пс. 21,23).
Стих: Молитви мої воздам перед тими, що бояться Його (Пс. 21,26).
Алилуя, глас 6: Схаменуться і навернуться до Господа всі кінці землі (Пс. 21,28).
Стих: I поклоняться перед Ним усі батьківщини народів (Пс. 21,28).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, Господа, що плоть і кров Свою дав у поживу таїнственну.
І ірмос, глас 2: Увесь Ти є прагнення, увесь насолода, Слово Боже, Діви Сину, Боже богів, Господи, святих пресвятий, тому Тебе всі з Тією, що Тебе породила, величаємо.
Причасний: Хто їсть Мою плоть і п’є Мою кров, у Мені перебуває і Я – в ньому, сказав Господь (Йо. 6,56). Алилуя, тричі.
Священик: Христос істинний Бог наш, що зволив дати списом серце Своє на хресті пробити і любов Свою до нас до кінця показати, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – „Найсвятіше Серце Ісуса” Назарій Муравський, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв
о. Петро Фостик
