Святі отці Григорій Богослов, Григорій Ниський, Йоан Золотоустий, згодом Амвросій, Йоан Дамаскин та інші називають святу Теклю первомученицею, бо вона справді одна з перших постраждала за Христа Спасителя. Житіє її знаємо з дуже давнього, що сягає ще апостольських часів, передання. Свята Текля була дочкою дуже знатних родом і багатих батьків в Іконії. Вона відзначалася надзвичайною красою, при цьому була, як на той час, високо освічена і красномовна. Тож годі було з’ясувати, що більше в ній подивляти, чи велику мудрість, чи дівочу красу, сором’язливість і скромність. Вона була заручена з багатим, славним і вродливим юнаком на ім’я Та мир.
Коли апостол Павло близько 47 р. по Р. Хр. прийшов до Іконії і тут, у домі Онисифора, проповідував слово Боже, то Текля, якій тоді було дев’ятнадцять років, одна з перших навернулася. Слухаючи навчання святого апостола про велике щастя тих, які своє дівицтво посвятили Христу, вона цілковито пожертвувала себе небесному Нареченому і навіть чути не хотіла про того, кого батьки вибрали їй за чоловіка. Озлоблена мати у гніві стала її бити і зневажати, а Тамир оскаржив святого Павла перед суддею і той наказав замкнути апостола в в’язниці. Текля, довідавшись про це, підкупила сторожу і її впустили до в’язниці. Вона припала до ніг апостола, цілувала його окови і слухала його слово. На суді староста наказав святого Павла побити і прогнати з міста, а святу Теклю став упоминати, щоб корилася своїм батькам, бо інакше буде покарана на смерть. Коли свята діва стала прилюдно славити християнського Бога, то суддя за непослух наказав спалити її живцем. Текля сама з радістю вступила у полум’я, але в ту ж хвилю впав густий дощ, погасив вогонь, а свята діва неушкоджена і ніким не затримана вийшла з судилища і пішла за місто, де зустріла одного з учнів апостола Павла. Той відвів її до святого апостола, який переховувався поблизу міста. Разом зі святим Павлом і його учнями вона пішла до Антіохії Сирійської. Староста Олександр, побачивши Теклю, був зачарований її красою і хотів узяти її за жінку. Коли свята діва втекла від його безсоромної напасті, цим зганьбивши його, він наказав її схопити і передати одній знатній жінці на ім’я Трифена, щоб умовила святу дівицю зректися Христової віри й одружитися з Олександром. Коли прийшов день суду, Текля радо прийняла присуд, за яким її мали кинути на розтерзання диким звірам. Перед численним натовпом святу діву вивели без жодного одягу і випустили на неї диких левів і тигрів, але, як каже святий Амвросій, леви припали до її ніг, лизали їх і собою закривали її наготу. Поганський суддя не наважився далі мучити святу дівицю і відпустив її на свободу. Текля якийсь час жила в домі Трифени (яка стала ревною християнкою). А коли довідалась, що апостол Павло перебуває в Мирах Ликійських, поспішила до нього і отримала його благословення. Потім вона повернулася до Іконії, попрощалася зі своєю матір’ю і пішла в пустельні гори Селевкії, де провадила життя в молитвах і постах, багатьох навернула до Христової віри і прославилася чудами. Тут вона й померла, на дев’яностому році життя, й похована, а святий Григорій Ниський називає Селевкію краєм святої Теклі.
Гріб святої Теклі зразу ж після її смерти став місцем паломництва, сюди приходили на молитву прочани зі всіх сторін. Біля її мощей діялися численні чудесні оздоровлення. Над її гробом невдовзі звели церкву, руїни якої збереглися і донині. Близько 477 р. імператор Зенон, за молитвами і поміччю святої Теклі, повернув собі престол, з якого прогнав його Василиск, і в подяку за це у Селевкії Ісаврійській звів величаву церкву на честь святої первомучениці. В Антіохії Сирійській церкву зведено на тому місці, де безбожний Олександр мучив святу Теклю. У Царгороді під кінець сьомого століття було три церкви, присвячені святій первомучениці Теклі, а в одинадцятому постала ще четверта.
Мощі святої зберігаються в багатьох місцях. Голова – в катедральній церкві міста Мілану, яку було побудовано 1386 р. з білого мармуру і присвячено пам’яті святої Теклі. Руку святої король Арагонії Яків II у привіз до Іспанії. Спочатку вона зберігалася в Барселоні, а потім її урочисто перенесли до міста Тарагони.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Го́споди, хоч і ди́ким звірам Те́кля була́ ки́нута* ра́ди любо́ви до Те́бе,* але́ ми́сленно во ви́шніх предстоячи́ престо́лові Твоє́му,* вража́лася незрівня́нній красі Твоїй,* що воплоти́вся чоловіколю́бно,* щоб спасти́ ду́ші на́ші.
Го́споди, хоч і прибігла Те́кля* до ув’я́зненого Апо́стола,* але́ у́зи земни́х при́страстей відки́нула* й у́зами любо́ви міцно прив’яза́лася* до могу́тности Твоє́ї* – Спа́са душ на́ших.
Го́споди, хоч про́ти во́лі своє́ї Те́кля* з учи́телем була́ роз’є́днана,* але́ Тебе́ ма́ла співпрису́тнім у час по́двигу,* і ого́лена з оде́жі – покрива́лася сла́вою Твоє́ю,* і увінчана руко́ю Твоє́ю,* захища́є ду́ші на́ші.
Го́споди, хоч і вогню́ була́ ви́дана чи́ста* і первому́чениця Твоя́,* але́ не згоріла в ньо́му, Зро́шувачем ма́ючи Тебе́,* і се́ред звірів мно́гих нето́ркненою зоста́лася,* руко́ю Твоє́ю бере́жена* – Спа́са душ на́ших.
У подви́жницьких двобо́ях ти во́рога під но́ги ки́нула,* Те́кле всеблаже́нная,* і його́ підступи му́ченицьки розби́вши,* втекла́ од Тами́ра* і ста́ла невістою Христа́ – істинного Возлю́бленого.* Павло́ва співбе́сіднице і Стефа́нова співстра́днице,* сміли́вість ма́ючи,* Первому́ченице Христо́ва між жінка́ми,* ізба́в од бід моли́твами твоїми* тих, що вірно зве́ршують усесвятко́ву па́м’ять твою́.
Матір’ю ти стала надприродно, Богородице,* і несказанно та незбагненно залишилась Дівою;* чуда ж твоїх родин язик сказати неспроможен.* Бо зачаття твоє, Пречиста, було предивне,* і недосяжний є образ родин.* Бо коли Бог хоче, то змінюється і лад природи.* Тому всі ми тебе, за Матір Божу маючи, благаємо щиро:* Молись, щоб спастися душам нашим.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Словам Павловим навчившись, богоневісна Текло, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась Хрестом. Тому моли, всехвальна, Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 8:
Дівства добротою просіяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, Апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
ПРО СВЯТУ ПЕРВОМУЧЕНИЦЮ І РІВНОАПОСТОЛЬНУ ТЕКЛЮ. – https://www.youtube.com/watch?v=3eVV0ngLcd4
о. Петро Фостик
