24 липня Церква вшановує пам’ять святого Шарбеля.
Чернече ім’я, яке прийняв Юсеф Махлуф Шарбель (Сарбелій) було взято ним на честь антіохійського мученика II ст. і складається з коренів зі значенням «цар» і «Бог».
Юсеф Махлуф майбутній святий Шарбель народився в 1828 р. в селі Біква Кафра, що на півночі Лівану високо в горах. Він був четвертою дитиною в сім’ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. Ця сім’я була дуже побожною, працелюбною і аскетичною. Тому, мабуть, і жили трохи заможніше, ніж їхні сусіди. В домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім’єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо зберігали дні посту, обов’язково дотримувалися християнських свят.
Юсеф уже з дитинства був несхожим на своїх братів і ровесників. Печать благоговіння перед Богом завжди була на його благородному обличчі, а мовчазність — притаманною йому рисою. Юзеф ніколи не брав участі в галасливих хлопчачих забавах та часто не по-дитячому молився Богові.
Він відшукав на схилі гори вузький грот, зробив собі крихітний вівтар, поставив зображення Божої Матері, запасся шматками ладану та ревно молився; з того часу й прозвали його «святим». Цей маленький грот і став першим скитом Юзефа. Тут він часто слухав внутрішній голос, який постійно казав: «Твоє життя належить Христові. Йди за Ним!».
Юзеф віддалився від ровесників, від сім’ї, готуючись до найважливішого кроку в своєму житті. І, врешті, настав той час, коли він полишив усе — вітчима, матір, братів і дівчину, яка вважала себе його нареченою. Рішуче пішов із дому, навіть не попрощався із матір’ю. Розумів, що прощання буде тяжким. У той час в Юзефа Маклуфа не було нічого, окрім гарячого, всепоглинаючого бажання служити Господу. Не було в нього навіть пісного коржа, не було провідника, який знав би цю дику місцевість. Дорогою їв коріння рослин, лісові ягоди, дикий мед. У який спосіб Юзеф мав намір відшукати монастир Мейфукської Богородиці, про який чув ще в Біква Кафра. Він вірив: якщо Бог захоче, то обов’язково вкаже йому вірний шлях. Одного дня, на світанку, з вершини гори Юзеф нарешті побачив у долині, серед фруктових дерев, червоні дахи з черепиці зі шпилястими баштами і хрестами, і душа юнака сповнилася благоговіння. Отже у віці 23 років він вступив до монастиря Ліванської Пречистої Діви на півночі від міста Бібльос і розпочав свій новоціат. У монастирі Юзеф звернув увагу на виноградну лозу, що вперто тягнулася вгору і аж на даху розпустила листя. «Ось так і я, — подумав Юзеф, — буду вперто видиратися на самісіньку вершину монашого покликання». У ті часи, як і зараз, у Лівані налічувалося приблизно сімдесят маронітських монастирів, довкола яких було зосереджене усе релігійне і культурне життя нації. Тут вивчали не лише богослов’я, але й необхідні ремесла, впроваджували найновіші технології обробки важкої, своєрідної ліванської землі. Словом, у народі монахів вважали справжніми просвітителями, яких Сам Господь прислав до людей. Два роки суворого послуху у відомих Мейфукському й Аннайському монастирях справді були двома напруженими роками. Селянський гарт і непорушна віра в Господа допомагали юному Шарбелю гідно витримувати життя новоціанта: по п’ять-сім разів на день брати участь у Богослужіннях, вставати опівночі до Всеношної, вдень пасти на гірських схилах худобу, працювати, поки не стемніє, на виноградниках, де він не дозволяв собі з’їсти навіть гроно винограду. Він виконував столярні роботи, вичиняв шкіри, носив із гірських схилів величезне каміння і шліфував його. Після двох років новоціату у 1853 році його відправили до монастиря святого Марона, де він склав чернечі обіти.
Після складання обітів, Шарбеля перевели до монастиря Кіфан, де він вивчав філософію та богослов’я. Священничі свячення відбулися у 1853 році і після них його знову переводять до монастиря святого Марона. Наступні 16 років у монастирі він виконував свої монаші обов’язки та священичу службу. у 1875 році Шарбелю дали дозвіл на пустельницьке життя на горі Аннай, поблизу монастиря, у печері святих Петра і Павла. Наступні 23 роки самітницького життя він прожив у дусі цілковитої відданості Богові.
16 грудня 1898 року під час відправи Божественної Літургії о. Шарбелю стало погано. Інсульт та параліч розбив його святе тіло. Наступні вісім днів о. Шарбель знаходився при свідомості, а в Надвечір’я Різдва 1898 року преподобний Шарбель закінчив свій земний шлях.
Історії з життя
Молодий Шарбель робив усе із захопленням, начебто й не напружуючись, знаходив «віконечко» і для того, щоби вивчати хорали Літургії, читати Євангелію, псалми та інші священні книги. Шарбель шукав для себе все нові й нові заняття, ніколи не скаржився ні на втому, ні на тяжкі умови проживання у келії. В усьому намагався бути схожим на отця-наставника, на тих, хто був для нього прикладом. Особливо тяжким і напруженим видався перший рік послуху. Але жоден чернець не помітив, щоб у чомусь Шарбель виявив слабкість…
Якось сталася дивна подія, що викликала великий подив у монастирської братії. Одного спекотного дня Шарбель простояв на колінах дві години, потім пішов працювати у поле. Під час його відсутности у келію проник якийсь дрібний злодюжка й украв дві тарелі, з яких Шарбель їв. Коли Шарбель повертався у монастир, то побачив неочікувану картину: на стежці, тремтячи зі страху, стояв бідно зодягнений чоловік, а ззаду і спереду його оточили дві отруйні гадюки. І варто було цьому чоловікові лише поворухнутися, як змії, немов за командою, здіймали голови і злісно сичали. Шарбель побачив на стежці свої тарелі й зрозумів у чому справа. В цю хвилину з’явився захеканий отець-настоятель, якого вже повідомили про крадіжку. — Так це правда? Потрібно негайно викликати поліцію. — Прошу вас, святий отче, нікого не потрібно викликати! — вперше наважився заперечити старшому молодий послушник Шарбель. — Погляньте, навіть змії не зачепили бідолаху, навіщо ж його заарештовувати? Змії вже провчили його. Він це запам’ятає на все життя. — Але як нам відстрашити цих гадюк? — Дозвольте, святий отче, я це зроблю. Він близенько підійшов до гадюк, щось тихо, але владно їм наказав. І плазуни із сичанням шмигнули в кущі. А злодій, немов опечений, кинувся навтьоки.
Інший дивний випадок… Одного разу, щоб порозважатись, ченці замість олії налили в його лампу води. Великим було їхнє здивування, коли вони вночі побачили в його келії світло. В лампі справді була вода — сам настоятель монастиря спробував її на смак, бо ченці-жартівники перелякалися і у всьому призналися. В Шарбеля ця вода горіла, як олія, а в келії настоятеля відразу ж загасла. Після цього випадку отцю Шарбелю дозволили прийняти схиму. Шарбель віддав чернечому життю 47 років, 23 із яких прожив схимником.
Одного разу під час спільної молитви вдарила блискавка. Товариші припали до землі, а на Шарбелеві зайнявся одяг. Проте він настільки поринув у молитву, що навіть цього не помітив. Коли до Шарбеля підбігли перелякані браття, він лише підняв голову, здивовано подивився на них і… продовжив молитву.
Господь не покидав пустельника. А дав йому і всім оточуючим знаки особливої любові та вибраності. Одного разу на Ліван напали рої сарани, котра нищила все на своєму шляху. Оточивши Ліван, сарана прямувала на монастирські поля. Занепокоєний настоятель почав просити про молитву порятунку святого о. Шарбеля. Пустельник-чудотворець вибрався на дах своєї келії, скропив навколо себе свяченою водою, поблагословив поле. І диво-дивне. жодна сарана не зачепила монастирських хлібів, спустошивши навколишні поля.
Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п’ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м’яса, не пив вина, спав на вузькій кам’яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Ні від кого не приймав дарунків і грошей за Літургію. Він завжди мовчав, лише в думках повторював слова молитви. Деколи його про щось питали браття, а він здивовано поводив очима і… мовчав. Шарбель був поруч, а водночас — далеко. Правда, інколи йому доводилося відкривати уста — коли отець-настоятель відсилав Шарбеля до поселень, розташованих неподалік, служити Св. Літургію.
Коли через 50 років після його смерті відкрили гріб — не виявили жодного тління, як у людини, що просто заснула. Із нетлінного тіла святого десятки років лилася дивовижна священна цілюща патока, яка за століття аж по вінця наповнила дві труни. Багато її витекло просто на землю.
Отець Шарбель не лише володів здатністю жити у мирі й дружбі з дикими звірами, рятувати людей від стихійних лих, а й зцілювати хворих. Двадцять тисяч зафіксованих зцілень за молитвами до нього відбулося вже після його смерті. А скільки їх залишилось в тайні?
Маронітська церква, до якої належав отець Шарбель, звернувся до Св. Престолу з проханням про його канонізацію за уставом західної Церкви. З 1926 по 1928 рік відбувся так званий «інформативний процес». Місцевий єпископ збирав дані про святість життя Шарбеля і чудеса, здійснені за його молитвами. Вся документація була надіслана до Риму, і почався так званий «апостольський процес». Знову були зібрані свідчення свідків, і в червні 1956 року було офіційно підтверджено, що життя Шарбеля Маклуфа було дійсним подвигом і відрізнялося християнськими чеснотами. Потім були розглянуті і чуда, що здійснювалися за заступництвом Слуги Божого Шарбеля. Для беатифікації потрібен неспростовний доказ як мінімум двох зцілень, які не піддаються науково-медичному поясненню: без цих чудес Церква не може виносити ухвали про беатифікацію.
У листопаді 1965 року були офіційно визнані непоясненними чудесні зцілення черниці Марії Абель Камарі, яка 14 років страждала важкою хворобою шлунку, і Олександра Обеїда, який неймовірним чином прозрів після 13 років сліпоти. Обидва зцілення сталися за молитвами до Шарбеля Маклуфа. Отже, 5 грудня 1965 року в Соборі Св. Петра отець Шарбель був зарахований до лику Блаженних. А для завершення процесу канонізації — останнього етапу визнання його Святим Вселенської Церкви необхідний був доказ ще одного чуда. Серед багаточисельних чудес для експертизи вибрали зцілення від раку Маріам Ассаф Ауад. Воно і послужило останнім свідоцтвом для підписання Павлом VI Декрету про канонізацію.
Святий Шарбель Джерело: https://bpc.org.ua/svyati-maronitska-cerkva/svyatuj-sharbel/
Святий Шарбель Маклюф – Джерело: https://rkc.org.ua/events/svyatyj-sharbel-maklyuf/
Махлуф, Шарбель – Материал из Википедии — свободной энциклопедии – https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BB%D1%83%D1%84,_%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8C
Таємничий Шарбель і його польські чудеса Джерело: CREDO: https://credo.pro/2016/11/167913
Святий Шарбель урятував їй життя Джерело: CREDO: https://credo.pro/2023/05/345600
Чи передбачав св. Шарбель те, що відбувається зараз? Джерело: CREDO: https://credo.pro/2020/10/275076
Жарти з життя св. Шарбеля Джерело: CREDO: https://credo.pro/2016/07/162580
Молитва до св. Шарбеля про зцілення Джерело: CREDO: https://credo.pro/2021/07/160005
Остання молитва святого Шарбеля: «Сталася надзвичайна річ» Джерело: CREDO: https://credo.pro/2023/05/346482
7 фактів про святого Шарбеля Джерело: CREDO: https://credo.pro/2021/07/241232
Кілька історій про святого Шарбеля Джерело: CREDO: https://credo.pro/2014/07/120245
Рана кровоточитиме щомісяця Джерело: CREDO: https://credo.pro/2014/07/118460
о. Петро Фостик
