Хрест – наставник сліпих, лікар хворих, усім померлим воскресення, хрест – наша надія на життя і нагороду, хрест – наша дорога, у хресті прощення, у хресті джерело ласки. Хто нині припаде до підніжжя хреста, той не загине, бо з хреста спливає на нас поміч і втіха. Хрест спас і навернув світ, переміг беззаконня, правду запровадив, землю в небо і людей в ангелів перемінив” (св. Йоан Золотоустий). “Хрест Христовий від сходу сонця і до заходу, від полудня і до півночі зібрав народ в одну Церкву, в одну віру” (св. Єфрем). Хто не візьме хреста на плече своє і не піде за Ісусом, тобто, хто не піде дорогою заповідей Христових і хто не приб є на хресті всіх своїх пристрастей, той не буде мати частки з Христом Спасителем.
І тому завжди знаменуймо себе знаком святого хреста, бо “вже сама згадка про хрест Христовий проганяє диявола і дає нам силу проти його напастей”, і “чого боїшся, коли чоло твоє знаком^святого хреста є озброєне?” (св. Августин). Послухаймо святого Сфрема, який пише: Малюймо на дверях і знаменуймо своє чоло і груди знаком животворящим святого хреста, бо хрест – переможець смерти, вірних надія, світло світу, дверник раю, покоритель єресі. Цю зброю християнинові слід носити і вдень, і вночі, на всякий час і на всяку годину, на кожному місці, без нього нічого не починай, хрестися перед їдою, перед працею, перед спочинком. Знаком хреста огороди члени свого тіла, і зло не приступить до тебе. Коли диявол бачить хрест, то дрижить і втікає. Замість щита огороди себе дорогоцінним знаменем святого хреста; чини це не тільки Рукою, але й думкою у всіх ділах своїх”. Через хресне знамення ми визнаємо дві найважливіші тайни Христової віри: Пресвяту Тройцю і Воплочення Сина Божого. І разом зі святим апостолом Павлом повторюймо: “Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал. 6, 14). Всюди прилюдно знаменуймо себе знаком святого хреста, і напевно “тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого” (Мт. 24, ЗО), і в час суду, коли “заридають усі племена землі” (там само), тоді хрест святий буде нам на славу і на життя вічне.
Торжественне свято Воздвиження Чесного Хреста. В той спосіб вона пригадує нам той факт, що цариця Олена, мати цісаря Костянтина Великого, віднайшла хрест, на якому був розп’ятий наш Спаситель Ісус Христос. його знайдено на горі Голготі, близько того місця, де Христа розіп’ято, а його автентичність підтвердило чудо. здається, що викопавши три хрести, цариця й клир хотіли пізнати, котрий в них є хрест Христовий, і коли вони доторкнулись ним тіла померлої людини, вона негайно ожила. Так. ото Господь чудом вказав на дерево хресне, на якому повисло його Боже тіло. Одержавши такий доказ із неба, цариця Олена, разом з духовенством, піднесли священний хрест, а маси народу падали на коліна й голосно повторяли ту молитву, яку ми так часто чуємо під час Божественної Літургії: „Господи помилуй!”. Отже, не від речі буде розважити над тим, чому католицька Церква почитає Хрест Господній та й чому він став символом перемоги Спасителя над дияволом і над його жалом – гріхом.
Чому Хрест Христовий є в такому великому почитанні серед християн, вказує св. апостол Павло у своїй проповіді такими словами:
„Ми проповідуємо Христа розіп’ятого, ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані, чи юдеїв чи греків – Христа Божу силу й Божу мудрість” (1 Кор 1,23с).
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 126 ЗАЧ.; 2, 6-9.
Браття, ми говоримо про мудрість між досконалими, не про мудрість цього віку, ні про мудрість князів цього віку, що зникають; але говоримо про мудрість Божу тайну, закриту, що Бог призначив перед віками нам на славу; її ніхто з князів цього віку не пізнав, бо якби були пізнали, Господа Слави б не розп’яли, але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. 39 ЗАЧ. 10, 37 – 11, 1.
Сказав Господь: Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.
Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний. Хто своє життя зберігав, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його найде.
Хто вас приймав, той мене приймає; хто ж мене приймає, той приймає того, хто мене послав.
Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної води, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.
Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах.
1 Кр. 2, 6–9. «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те приготував Бог тим, що його люблять»
Нам, як християнам, подобається жити у цьому світі з його певними вигодами і принадами. Але Господь каже, що Він приготував нам щось більше, ніж краса цього світу. Тому завжди цінуючи і дякуючи Богові за ті добра, які він дає у цьому світі, пам’ятаймо, що на нас чекає щось більше, то ж стараймось не зупиняти нашого погляду на тому, що маємо, будьмо свідомими, що головне нас чекає у Вічності.
Лиш тоді, коли ми не будемо «приліплюватись» до вигод цього світу, коли ми не будемо перейматися проблемами і турботами цього світу, а будемо розуміти, що нас чекає щось більше, станемо свобідними від радостей цього світу. Так, як людина часто є готова понести різні подвиги, труди, щоби осягнути щось, готова понести всякі незручності, щоби осягнути собі земне щастя, ще більше потрібно нам прагнути осягнути спасення.
Тож завжди пам’ятаймо що нам приготував Господь у Вічності, що нас чекає в майбутньому.
Мт. 10, 37 – 11, 1. «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене».
Ці слова можуть видаватися дуже різкими. Чи Господь заздрить нашій любові до когось, а тим більше до батьків? Звичайно, йдеться про щось інше – про те, що все, що ми маємо, дає нам Господь.
Дуже важливо за нашими батьками, братами, сестрами, як також турботами і хрестами, побачити Господа. Саме Бог дав нам наших батьків. Кого б ми могли любити, якби Він нам не дав їх, кого б могли шанувати, цінувати, якби Господь не послав їх нам? Тому завжди пам’ятаймо, що вони від Бога. Інше нам важче прийняти – наші проблеми й труднощі. Водночас усе це, ці наші хрести, також мій особистий хрест мені дав Бог.
Важливо побачити Бога за нашими батьками, друзями чи будь-якими іншими цінностями, скарбами; за тими чи іншими прикрощами, хрестами також варто побачити Господа. Так, як для приготування страв є спеції солодкі та гіркі, але одні й інші важливі, як для лікування хвороби є ліки солодкі та гіркі, але ті й інші потрібні, так само в нашому житті.
Усе, що дає Господь, усе посилає нам зі своєї любові, для нашого освячення та спасення!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 4):
Різдво Твоє, Богородице Діво,* радість звістило всій вселенній,* з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш.* Він, розрушивши клятву, дав благословення* і, ударемнивши смерть,* дарував нам життя вічне.
Слава, і нині: Кондак (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби своєї, ось бо віднині ублажать мене всі роди (Лк. 1,48).
Прокімен, глас 3: Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 4б,7).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
Алилуя, глас 5: Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, сповіщу з роду в рід істину Твою устами моїми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується, на небесах приготовиться істина Твоя (Пс. 88,3).
Алилуя (г. 8): Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо Твоє (Пс. 44,11).
Стих: Лицю Твоєму помоляться багаті народи (Пс. 44,13 ).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, з неплідної народжену Діву Марію.
І ірмос (г. 8): Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
Причасний: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, якої Різдва празник звершуємо, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, прп. Теодори Олександрійської і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
У той самий день
Преподобної матері нашої Теодори, що в Олександрії
Свята Теодора походила з Олександрії. Вона була одружена, та одного дня зламала подружню вірність і так злякалася свого гріха, що стала сумніватися у Божому милосерді. Однак за порадою одної старенької ігумені, яка сказала їй, що немає гріха, якого б Господь Бог не простив, Теодора всю себе посвятила покаянню і сльозам. І вона знайшла ласку у Господа Бога, а за Його об’явленням (бо інакше без гріха не могла б того зробити) одягнула на себе чоловічий одяг і, прибравши ім’я Теодор, пішла до монастиря, що поблизу Олександрії, і стала проситися, щоб прийняли її як монаха. Ігумен хотів дізнатися, чи має той Теодор покликання до монастиря, і велів не пускати його всередину. Свята Теодора цілу ніч простояла біля воріт, а слід сказати, що той монастир лежав серед дикої пустелі, а коли вранці дверник запитав, чому він не йде геть, то Теодор, а властиво Теодора, сказав: “Бог мені свідок, що не відступлю від воріт монастиря, радше вмру тут, а не повернуся у світ”.
Ігумен прийняв нового монаха до братії, а той уже від початку став дивувати всіх своїм правдиво святим життям і строгими постами, бо їв лиш один раз на тиждень. Тихий, смиренний, висушений постами Теодор був прикладом для інших монахів, і ніхто не знав, що всі ті подвиги чинить слабосила, в чоловічий одяг прибрана жінка. Одного разу ігумен послав Теодора до Антіохії купити єлею. В місті, коло церкви святого Петра, Теодора зустріла свого чоловіка, привіталася з ним по-християнськи, але він не впізнав у тому монаху свою жінку.
Але на то була воля Божа, щоб свята Теодора спокутувала всі давні гріхи і багато витерпіла у світі. Одна дівиця, що провадила розпутне життя, зробила наклеп на монаха Теодора, звинувативши його у гріху нечистоти. Тоді ігумен при всіх запитав, чи почувається він до гріха. Преподобна Теодора могла одним словом захистити свою честь, але у великому смиренні лиш сказала: “Простіть мені, бо я грішний!” Усі взяли ці слова за визнання вини, й ігумен прогнав Теодору з монастиря. Вона взяла маленьку дитинку, яку зла і грішна наклепниця залишила в монастирі, оселилася в малій халупці посеред пущі і годувала дитя молоком, яке з милосердя давали їй пастухи, що пасли поблизу своє стадо.
Так минуло сім літ, й ігумен прийняв Теодору і її всиновлену дитину назад до монастиря. Туї свята Теодора прожила ще два роки й у великій святості померла (близько 480 р.). Лиш після смерти монахи дізналися, що Теодор був насправді жінкою, і злякалися гріха через осуд невинної слуги Божої у такому тяжкому гріху. Лиш тепер смирення й усі чесноти преподобної Теодори засіяли у повному блиску; лиш тепер усі пізнали, що серед них жила свята. За Божим об’явленням, чоловік Теодори прийшов до монастиря і побачив бездушне, холодне тіло своєї дружини. Душа її вже була увінчана вінцем небесної слави. Він попросив ігумена, щоб дозволив йому залишитися в монастирі й аж до самої смерти подвизався у тій келії, де жила і померла преподобна Теодора. Син святої, на ім’я Теодор, згодом став ігуменом цього монастиря і помер у великій святості.
Тропар преподобній, глас 8:
В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна Теодоро, дух твій.
Кондак преподобній, глас 2:
Тіло твоє постами виснаживши,* неустанними молитвами Творця вимолила за гріх свій* і прийняла досконале прощення й відпущення,* путь покаяння показавши.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1518504948594696
о. Петро Фостик
