У неділю перед Різдвом Христовим наша Церква співає на Утрені такий сідален: „Неприступний Бог з милосердя хотів стати для нас видимим, і приходить у тілі, щоб родитися як людина, в місті Вифлеємі з Пречистої Діви. Тож намагаймося побожно його прийняти, кличучи з острахом: Господи, слава тобі”. З безконечної любові Бог прийшов на землю, але люди не привітали його. Євангеліст Іван записав сумні слова: „До своїх прийшов, і свої його не прийняли” (Ів. 1, 11).
У давні часи, коли ще не було преси, ні радіо, ні телефону, був звичай, що по закінченні війни, державні посланці, при- крашені зеленню, з білим прапором в руках, їхали на білих конях і раз у раз викликували могутнім голосом: „Миp! Mиp! Mиp!”, а народ, спраглий миру, вітав їх радісними окликами, бо кожна людина тужить за миром.
Найдовшою і найстрашнішою була війна, яку ворог Божий, сатана, провадив з людським родом. Та війна почалась ще в раю. Сатана поневолював безсмертні людські душі, робив їх невільниками гріха. Довгі тисячі років народ тужив за миром, за Спасителем, Царем миру. Ця туга за Месією, Спасителем записана в пророчих книгах і навіть у письмах поганських народів. В пророка Ісаї читаємо слова: „Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчинеться земля і …дасть спасіння” (Іс. 45, 8).
Однієї спокійної ночі Цар миру прийшов на землю і небесні ангели заспівали радісну, досі нечувану пісню: „Слава на висотах Богу й на землі мир” (Лк. 2, 14). „Радійте люди і веселіться, бо предвічний Син Божий, Спаситель світу зійшов з неба на землю, щоб зломити силу диявола і принести нам мир”. Здавалося, що ввесь світ торжественно при- вітає Царя Миру, але сталося зовсім навпаки. „До своїх прийшов і свої його не прийняли”, – каже євангеліст.
Цілий світ належить до Христа Бога: сонце, земля, повітря, всі скарби землі, все видиме і невидиме, є сотворінням Божим. „Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього”, – каже євангеліст (Ів. 1, 3). Коли предвічний Син Божий, Спаситель світу прийшов на землю, то годилося, щоб сонце світило, щоб тепле повітря огрівало його, щоб земля приготувала йому вигідне місце народження, але так не було. Сонце не світило, бо була ніч, повітря було зимне, бо була зима, земля не приготовила для Христа царської палати, а темну печеру, стайню і тверду солому. Темрява, солома, печера, зимно це був дар землі для предвічного Божого Сина, який з любові до людей зійшов на землю. „До своїх прийшов, і свої його не прийняли”.
Та, може, хтось скаже: „Сонце, повітря, печера, солома не відповідають за це, що народжений Спаситель у Вифлеємі терпів невигоди, бо ж це мертва, неорганічна природа”. Це правда! А як люди, розумні сотворіння Божі, прийняли Сина Божого? Дуже сумно! Марія і Йосиф з болем серця шукали нічліг для Дитятка Ісуса і не знайшли. „Не було їм місця у заїзді”, – каже євангеліст (Лк. 2, 7). Мешканці Вифлеєму не привітали його! „До своїх прийшов, і свої його не прийняли”.
Це також правда, що мешканці Вифлеєму спершу не знали про народження Спасителя, але дещо пізніше довідалися від вбогих пастирів і від мудреців з Далекого Сходу, що Цар Миру прийшов на землю. В Єрусалимі книжники і законовчителі знали, що Христос має народитися у Вифлеємі Юдейськім, вони вказали дорогу до народженого Христа-Господа мудрецям, але самі не пішли поклонитися йому, а лукавий Ірод послав військо, щоб убити Ісуса Христа, Царя Миру. „До своїх прийшов і свої його не прийняли”.
А може всі мешканці Палестини привітали Христа Господа пізніше, коли над Йорданом з неба пролунав над ним голос Небесного Отця: „Це Син мій любий, що його я вподобав”? (Мт. 3, 17). І тоді не прийняли його і не повірили йому. Навіть тоді, коли Христос творив чуда, ізраїльська еліта вороже ставилася до нього. „Ми не хочемо, щоб отой царював над нами” (Лк. 19, 14). А коли Христос вчи- нив найбільше чудо воскресив з гробу Лазаря, єврейський синедріон задумав убити Христа і Лазаря. „До своїх прийшов, і свої його не прийняли”.
А як виглядає справа сьогодні, дві тисячі років від народження Сина Божого? Чи багато людей цікавиться ним? Увесь світ знає про Христа, навіть час рахують від року його народження у Вифлеємі. Ось тепер перед празником Різдва Христового всюди рух, метушня, закупи, декорації, писання привітів, святочні гостини, все зосереджено на зовнішність, а дуже мало християн задумуються над таїнством воплочення Сина Божого, Спасителя світу. Як тоді, так і тепер Пречиста Діва Марія і святий Йосиф стукають до дверей християнських сердець, шукаючи місця для Христа, Царя миру. Бо Христос бажає народитися в людських душах. Невинна душа, чисте серце це найкращий Вифлеєм для Царя Миру. Святий Єронім, який довгі роки провів у Вифлеємі, каже: „Щасливий хто в своєму серці носить Вифлеєм”. „Тиха ніч, свята ніч” є там, де Спаситель світу, Христос, Месія, Предвічний Бог перебуває своєю ласкою.
Може, не раз ми думали собі: „Якби я жив у Вифлеємі тоді, коли Ісус Христос народився, я з найбільшою приємністю прийняв би до своєї хати Пречисту Діву Марію, святого Йосифа і Дитятко Ісус. Під час Різдвяних Свят Ісус Христос бажає народитися в наших душах.
Пречиста Діва Марія і Святий Йосиф шукають у нас місця для Ісуса Христа. „Ісус Христос учора й сьогодні той самий навіки” (Євр. 13, 8). „От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною”, говорить Ісус Господь (Одкр. 3, 20). Ісус шукає місця, бажає містичним способом народитися в наших душах і цього саме бажає його Свята Церква. Бо „навіть якби Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, ніщо тобі не поможе, як що він не народиться в тобі”, – каже німецький поет. Душа християнина, прикрашена освячуючою ласкою, є найкращим Вифлеємом. Тож у цей празник ми повинні прийняти до душі Євхаристійного Ісуса Христа.
На Святій Літургії наша Церква співає сьогодні такий кондак: „Діва сьогодні йде, щоб невимовне родити у вертепі споконвічне Слово. Радійте на світі всі, почувши це, і прославляйте разом з ангелами і пастирями того, хто має народитися Споконвічного Бога”. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Початок спасіння – віра наша
„ Віра є запорукою того, чого сподіємося „. (Євр. 11,1)
Лиш кілька днів відділяє нас від тієї великої події, яка збулася в історії людства, тобто від Різдва Христового. Святе Євангеліє і Апостольські Читання цієї неділі бажають якнайкраще настроїти нас душевно до цього празника. І в Євангелії ми чули про родовід Христа-Спасителя, і в листі апостола Павла до Євреїв (гл. 11) розказується про основну передумову надприродного життя, про початок спасіння, тобто віру; без неї ні на що не придадуться нам усі святкування, правники і богослужби. Безвартісними стануть величні святині, безкорисними довгі моління, незліченні поклони, свічечки й гарні колядки, якщо їх не оживлятиме неєхитна сильна віра в Бога, що стався чоловіком і помер ради нашого спасіння. Криза сьогоднішніх християн і Церкви це криза віри. Багато людей сьогодні наче втратили здібність вірити. Даремно намагаємося оздоровити людство, пропагуючи терпеливість, любов, миролюбність, якщо в основі цього всього не буде оновлена наша християнська віра.
„ Віра є запорукою того” каже Апостол „чого сподіваємося доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені”. Не інакше, лиш „вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало „. Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву. Ця віра засвідчила про Авеля, „що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів”. Без віри, твердить Апостол, „не можна подобатися Богові; бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають „.
„Вірою Ной, повчений небесним об’явленням про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій” від потопу. Своєю непохитною вірою в слово Боже Ной „ осудив світ і став спадкоємцем праведности „, яка родиться з віри.
„Вірою Авраам, покликаний, послухався і пішов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи куди йде „. Колись сказав був Господь до Авраама: „ Вийди в землі твоєї, в твоєї рідні, і в дому батька твого Е край, що його я тобі покажу… і пішов Авраам, як сказав йому Господь „ (Буття 12,1-4). „Вірою Авраам” каже далі Апостол „ поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина „, про якого мав обітницю від Бога, що з нього народиться численне потомство ; тому його й одержав назад, як символ.
„Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякались царського наказу „. Мойсей же, коли виріс, „ вірою „ відрікся зватися сином дочки фараона; волів радше страждати разом з людом Божим, аніж дознавати дочасної гріховної втіхи”.
Дорогі брати і сестри! Часу не вистачило б мені, якщо бажав би я згадати й решту старозавітніх праведників і пророків, чи й новозавітніх мучеників і страждальників, „що вірою підбивали царства, чинили справедливість, обітниць досягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявляли мужність, наскоки чужинців відбивали”. Інші ж ва віру „наруг і бичів зазнавали та ще й кайданів і в’язниці. Їх каменовано, розрізувано пилою”. За віру святу „їх брано на допити, вони вмирали мечем забиті”. Чимало з них, заради віри в Бога, „тинялися в овечих та козячих шкурах збідовані, гноблені, кривджені „. Праведники і борці за віру, ті „яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами „.
Тож і ми, дорогі брати, маючи навколо себе таку велику хмару свідків і визнавців віри в Бога Христа Спасителя, відкиньмо від себе всяку обману, сумнів і гріх, а біжім витривало до того, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника і завершителя віри.
Безкорисним буде для нас Різдво Христове, якщо Христос-Спаситель не народиться у кожного особисто, не народиться духово у наших зболілих серцях і душах. А це може здійснитися лищ черев віру. Ісус чекає на те, що ми вийдемо йому назустріч в вірою, бо він початок і основа нашого надприродного життя в Бозі.
Апостол Павло змалював нам спільноту, повну терпіння, переслідувану ради віри. Цим він наміряв побудити нас, людей сього віку, до витривалості в затяжній боротьбі за віру. Саме такий геройський приклад витривалої віри находимо в Христі Ісусі, який є засновником і завершителем віри. Без Христа Ісуса, кожна боротьба, кожне терпіння і все людське життя не мав вартості й ніколи не осягне своєї остаточної мети. Своїм життям і прикладом Ісус показав нам, що упокорення, біль, хрест і смерть, перенесені з вірою, доводять до надприродної радості і вічного щастя.
Тому то, дорогі брати і сестри, ідім назустріч Новонародженому Ісусові з сильною, живою вірою. Ми добре свідомі того, яке значення має Христос для нас у нашому житті тепер і в вічності. Віра, яка 6 лише чинністю нашого розуму, розбудить також бажання нашого серця та рішення нашої волі, щоб повсякденно прямувати до як найтіснішої злуки в Христом Ісусом. Тоді й зродиться в нас несхитна надія, що осягнемо наше вічне життя і щастя в Ньому єдиному.
Передріздвяна пора це час ожидання, молитви, благання і приготування до приходу Христа, який хоче прийти і знову народитись у кожній людській душі, з особлившими своїми ласками і дарами. Не будьмо байдужі, холодні й нечутливі, як колись мешканці Вифлеєму, серед яких Христос не знайшов місця, але мусів шукати притулку в печері за Вифлеємом. Нехай кожний віруючий відчинить широко двері свого серця і душі на прихід новорожденного Ісуса, щоби туди свобідно і радісно міг увійти і народитися наш Спаситель. Тоді несплямленими устами і щирим серцем заспіваємо нашу традиційну колядку:
„ Ісусе милий, ми не багаті, золота дарів не можемо дати! Ми дар ціннійший несем від мира це віра серця і любов щира!” Тоді матимемо право молитись далі: „Глянь оком щирим, о, Божий Сину, на нашу землю, на Україну! Зійшли їй з неба дар превеликий, щоб тя славила на вічні віки!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Неділя Отців – це день, в який згадується Христовий родовід. Цей родовід вшановує пам’ять всіх родичів Ісуса Христа зі Старого Завіту. Євангеліє від Матея, а разом з ним і Новий Завіт, розпочинається з довгого, незрозумілого і скучного для більшості сучасних читачів списку імен. Ці імена були цікаві хіба що юдеям новозавітних часів, адже передусім для них було написане це Євангеліє. Декого цей список імен навіть міг відкинути від подальшого читання. Виникає перед нами просте питання: „Навіщо його було розміщувати?”. Насправді для цього є кілька причин.
По-перше, Євангеліє від Матея було написане передусім для юдеїв. Цей родовід засвідчував, що Ісус Христос походить з роду царя Давида. Пророцтво каже, що саме з царського роду повинен був народитися довгоочікуваний Месія. Отже, цей родовід є свідоцтвом про народження.
По-друге, Святе Письмо – це збірка книг. Їх Автором є Господь Бог. Основною сюжетною лінією в усіх книгах є відречення людей від Бога внаслідок гріхопадіння та заходи вжиті Господом, щоб повернути людей за Його участю до благодатного стану. Усі книги Святого Письма тісно і змістовно між собою пов’язані. Родовід Ісуса Христа, яким розпочинається Євангеліє від Матея, є плавним переходом, що пов’язує між собою Старий і Новий Заповіти.
По-третє, згідно слів Христових: „Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мт. 11:12). У Святому Письмі є багато незрозумілого. Адже сам апостол Петро підтверджує, що в Біблії було „дещо малозрозумiле” (ІІ Пт. 3:16). Євангелист Лука описом родоводу Месії доводить, що всі люди походять від Бога і заради всіх нас Господь прийшов у цей світ.
Нині треба задуматися над причиною: „Що примушує людей відкидати Бога і вигадувати різні байки стосовно свого походження від мавп чи ще від когось?”. Основною причиною нехтування Бога є те, що людина боїться відповідальності. Ми всі створені за образом і подобою Божими (див. Бт. 1:26). Отже, ми є далекими родичами Ісуса, а це нас зобов’язує. Тому деяким людям простіше вважати себе нащадками невідомо кого, аніж приймати на себе таку поважну відповідальність за всі свої вчинки. Дійсно, таких людей шкода, бо називати свого Творця „Отцем” чи „Добрим Батьком” (пор.Рм.8:15) вартує такої відповідальності.
Господь Бог є Добрим Батьком у житті людини. Добрий Батько вимагає виконувати Його волю, а рівночасно постити, молитися і зректися гріха. Господня молитва „Отче наш” підтверджує це словами „нехай буде воля твоя” (Мт. 6:10). Досягали святості також великі князі і полководці, святителі і миряни. Наприклад, князь Київський Володимир Великий, праведний митрополит Андрей Шептицький.
Поведінку Доброго Батька бачимо у притчі про запрошених на багату вечерю. „Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти” (Мт.22:2-3). Цар – це Бог і Добрий Батько, Месія – царський син, гості — це запрошені люди. Син Божий запросив людей на весільний бенкет у 29 році, коли почав проповідувати. Однак провідники разом з народом не захотіли прийняти запрошення і відкинули Його як Месію. Ісус вислав до них повторне запрошення, кажучи: „Ось я мій обід зготував: зарізано волів та підгодовану худобу, і все готове, ідіть на весілля” (Мт.22:4). Натомість, запрошені пішли виконувати свої справи: один купив поле, другий — п’ять пар волів, третій одружився, а над слугами почали знущатися і вбили їх. Якщо в людини немає совісті, то вона скоїть злочин та буде спокійно далі жити, насолоджуючись життям. Однак, євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, але більшість з них знову відкинули це запрошення. Тоді цар „вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило” (Мт.22:7). Сповнилися ці слова у 70 році, коли римляни зруйнували Єрусалим.
Спаситель – господар бенкету. Він не засуджує купівлю землі, або п’яти пар волів, або одруження. Господь вибудовує переваги й каже: купуючи землю, працюючи на ній, отримуючи освіту, виховуючи дітей, будуючи собі будинок, роблячи свою кар’єру, не забувайте, що найголовніше — це відгукнутися на Боже запрошення стати учасниками весільної гостини та відгукнутися на заклик Бога, бути з Ним, вірити в Нього і цій вірі підпорядковувати своє життя.
Вибрані стали байдужими до віри в Бога і тому не прийняли запрошення на гостину. Ісус залишає негідних і посилає слуг на роздоріжжя просити на приготовану вечерю всіх, кого тільки зустрінуть. І зібрали слуги і поганих, і добрих так, що весільний зал заповнився гостями (пор.Мт.22:8-10). Ці слова стали виконуватись тоді, коли апостол Петро почав проповідувати Євангеліє іншим народам, допомагаючи їм стати правдивими християнами. Наприклад, у 36 році римський сотник Корнилій та його домашні отримали Святого Духа і заслужили можливість успадкувати Небесне Царство (пор.Дії 10:1,34-48). „Багато бо покликаних, але вибраних мало” (Мт.22:14).
„Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам буде докладеться” (Мт.6:33). Це стосується того, кого ти бачиш у церкві або на вулиці. Того, з ким ти живеш, чи з ким бажаєш розділити своє єдине життя. Того, кому ти обіцяєш щасливе життя чи того, хто обіцяє тобі. Це стосується мабуть усіх тих, хто шукає Царства Божого! Воно є в середині нас й у своїй повноті виявиться у Вічному житті. Його проповідував Христос, воно проповідується нині у Церкві. Бути зарахованим до Божого народу можна лише при одній умові: необхідно сильно цього бажати!
„Багато бо покликаних, але вибраних мало” (Мт.22:14). Ці слова Учителя були колись сказані апостолам й ученикам, але цей заклик звучить і нині до кожної людини. Історія продовжується і повторюється та мало людей приходить на весільну гостину. Хоча деякі запрошені побували на гостині у царя і вони своєю присутністю виявили пошану до нього. Інші вчинили навпаки, на перше місце поставили роботу, торгівлю або сімейні справи, а дехто навіть вдався до злочину – вбили слуг.
Притча показує велику ненависть і заздрість людей до свого керівника. Все так, як і тепер в житті. Незважаючи на це, бачимо щедрість царя і велику його пошану до прав людини і свободу вибору. Цар кличе всіх. І тут виникає думка: як добре зробити правильний вибір у житті, використати можливість, бо „хто знає, чи запросять ще раз?”. І тоді запрошені з роздоріжжя, будуть щасливі.
У другій половині історії стається незрозуміла ситуація: цар виганяє одного запрошеного через те, що на ньому не було весільної одежі. Справедливо можна би зрозуміти того бідного, адже він не готувався йти на таку поважну гостину і був запрошений просто із дороги. Одним із пояснень є те, що згідно традиції на царській гостині при вході всі вмивались й отримували нову святкову одежу. Ось тому, той чоловік стояв мовчки і нічого не відповідав, бо тут і так все було ясно. Це була велика неповага!
Цар добрий, але не наївний. Він вимагає до себе і до інших людей пошани. Хіба це не прекрасно мати нову одежу і почувати себе зовсім по-іншому? Ця гостина – це не тільки питво і забава, це участь у радісному святкуванні і значить бути піднятим до гідності царського друга. Не прийти на гостину – це значить залишитися без подарованої чистої одежі благочестя і святості. Запитаймо себе: „Як буде людині тільки охрещеній в ім’я Пресвятої Трійці, коли буде жити охрещеним атеїстом?”. Існує помилкова думка серед багатьох людей, що „я вже старий і мене вже не зміниш”. Неправда! Не змінюється лише той, хто надіється тільки на свої сили і тому не вдягається в новий спосіб життя! ”У людей це неможливо, Богові, – все можливо” (Мт.19:26). Тому потрібно довіритися Богу та неустанно просити його про милосердя. Одягнувшись в одежу ласки, стаємо учасником царського життя. Перейти від земного життя до Царства Божого можна завдяки праведності і досконалості. Апостол Павло підтверджує: „Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно” (Кл. 3:12-13).
Шлях християнина до святості в теперішний час. Тепер багато людей приймають хрещення, але потім не живуть по-християнськи. Набагато легше йти широкою дорогою, аніж визнавати і перемагати свої особисті слабкості, помилки та спокуси. Серце і розум людини вимагають виконувати Божий закон і завжди просять милосердя у Господа через покаяння.
Апостол Павло до Колосян каже дуже прості й такі важливі слова: „Відкиньте всякий гнів, лютість, злобу, лихослів’я уст ваших, і не кажіть одне одному неправди” (Кол. 3:8-9). Корупція і бездушність чиновників, потоки наклепів і брехні в інтернеті, піднесення блюзнірської злоби в ідеал. Виконання цього заповіту апостола Павла може припинити війни, допомогти дітям сиротам і хворим та зупинити знущання над народами, змінивши життя на краще. Одначе залишити ці гріхи люди не можуть, бо заклопотані турботами про землю, про волів, про влаштування життя, про зарплату, про кар’єру і чим тільки не стурбовані! Потреби і прагнення забирають свободу та приневолюють служити не одному, не двом, не трьом господарям, а безкінечній кількості господарів. Кожна потреба людини стає її господарем, направляючи волю людини до гріха.
Святим стає той, хто знаходить свободу від зовнішніх обставин, від щоденної метушні, від служіння всьому тому, що реально поневолює людину. Бути святим — значить бути вільною людиною, якою неможливо маніпулювати, яка не є рабом гріха, живе простим людським життям, має і землю, і волів, і дружину, і сім’ю, і автомобіль, і роботу, і гроші на рахунку. Вона залишається вільною людиною, тому що підпорядковує себе волі Божій, а все інше вторинне. І найпростіша людина знаходить здатність стати святою. В неї тоді неначе виростають крила тільки тому, що вона насамперед схиляє голову свою перед Богом і приймає Його закон життя.
„З нами Бог” (Мт.1:23). Ісус Христос має своє свідоцтво, складене тисячоліттями з багатьох імен, а наш мистецький хор „Елеус” пройшов від народження тільки одне десятиліття. Щиро хочу подякувати всім учасникам, бо ви направду будуєте Україну в молодих серця й утверджуєте Її в совісті дорослих. Прикарпаття, наче сполучний місток, єднає в собі західноєвропейські віяння й автентичне українське коріння. Схвальні відгуки на концерти колективу знаходимо повсюди.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі „Це Мати твоя”, допоможи не втратити в нашому неспокійному столітті дорогу досконалості.
Господи, через молитви блаженного Миколая Чарнецького, провадь нас дорогою до свобідного спілкування з Богом.
Вл. Василь Івасюк
Пропонуємо Вашій увазі проповідь, яку в неділю, 24 грудня 2023 р., виголосив о. Петро Венгрин, ЧСВВ: – https://www.youtube.com/watch?v=CL0pRjuANIM
Неділя Святих Отців (2022) – проповідь о. Тараса Свірчука, ЧНІ – https://www.youtube.com/watch?v=DscYo1cJapw&t=258s
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Св. Отців: Євр. 328 зач.; 11, 9-10; 17-23; 32-40.
Браття, вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, наслідниками, як і він, тієї самої обітниці, бо чекав міста з непохитними основами, якого будівничий і засновник – Бог.
Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: від Ісаака тобі народиться потомство; бо він розумів, що Бог може і з мертвих воскресити; тому й одержав назад яко прообраз. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і вклонився, спираючись на кінець палиці своєї. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості.
Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили вроду дитятка, і не злякалися перського наказу.
І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Св. Отців: Мт. 1 зач. 1, 1-25.
Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама.
Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду і братів його. Юда породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес породив Есрома, Есром породив Арама. Арам породив Амінадава, Амінадав породив Наасона, Наасон породив Салмона, Салмон породив Вооза від Рахави, Вооз породив Йоведа від Рути, Йовед породив Єссея, Єссей породив царя Давида.
Давид породив Соломона від жінки Урії, Соломон породив Ровоама, Ровоам породив Авію, Авія породив Асафа. Асаф породив Йосафата, Йосафат породив Йорама, Йорам породив Озію. Озія породив Йоатама, Йоатам породив Ахаза, Ахаз породив Єзекію, Єзекія породив Манасію, Манасія породив Амоса, Амос породив Йосію, Йосія породив Єхонію і братів його за вавилонського переселення.
А після вавилонського переселення Єхонія породив Салатіїла, Салатіїл породив Зоровавела, Зоровавел породив Авіюда, Авіюд породив Еліякима, Еліяким породив Азора, Азор породив Садока, Садок породив Ахима, Ахим породив Еліюда, Еліюд породив Єлеазара, Єлеазар породив Маттана, Маттан породив Якова, Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос.
Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.
Народження Ісуса Христа сталося так. Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити.
І от коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: – Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.
А сталося все це, щоб збулось Господнє слово, сказане пророком: Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог.
Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; і не пізнав її, аж поки не родила сина, і він дав йому ім’я Ісус.
Євр. 11, 9-10; 17-23; 32-40. „Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака”
У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер.
Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога.
Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя.
Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.
Владика Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона* і просвітити все, що під сонцем.* Тож приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима* і добрими ділами того,* хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх.* Він народжується у Вифлеємі,* щоб нас, позбавлених райського життя,* зі свого милосердя, знову до нього ввести.
Бог Слово, якому служать херувими,* з’єднався особою своєю з тілом* і поселився в непорочному лоні:* став людиною і йде на землю,* щоб народитися з покоління Юди.* Святий вертепе, приготуйся Цареві всіх,* як величава палата,* а ви, ясла, як престол вогненний, де Діва Марія покладе Дитятко,* на обновлення всього створіння.
У безсловесних яслах Діва складає тебе,* безначальне Слово Боже, що незбагненно зачалося;* бо ти, єдиний Чоловіколюбче, приходиш,* щоб звільнити нас від нерозуму,* в який попали ми з заздрости змія.* Ти уповився пелюшками, щоб розірвати лахміття* і мотуззя гріхів наших.* Тому славимо тебе, Милосердний, і радісно оспівуємо та поклоняємось* тілесному твоєму приходові, що став нам визволенням.
Вертепе, гарно прикрасися,* бо приходить Агничка, що носить Христа.* Ясла, підійміть того,* хто словом звільнив нас, землян, від нерозумних учинків!* Пастирі, на сопілках приграваючи, свідчіть предивне чудо!* А ви, мудреці перські, принесіть Цареві золото, ладан і смирну,* бо появився Бог з Діви Матері.* Тому припадь, Мати, як рабиня, і, поклонившись,* промов до того, кого ти в обіймах тримаєш:* Як то ти зачався і як зріс у мені,* Спасителю мій і Боже?
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Тропар Отців (г. 2):
Великі подвиги віри,* в джерелі полум’я, як на спокійній воді, святі три отроки радувалися;* і пророк Даниїл пастирем левів, наче овець, являвся.* їх молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.
Тропар передсвяття (г. 4):
Готуйся, Вифлеєме, розкрийся всім, Єдеме,* красуйся, Євфрате,* бо дерево життя в вертепі розквітнуло від Діви.* Її лоно раєм мисленним явилось, в якому – божественний сад.* 3 нього ївши будемо жити – і не як Адам помремо.* Христос раждається, щоб оновити упалий колись образ.
Слава: Кондак Отців (г. 6):
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля твоя.
І нині: Кондак передсвяття (г. 3):
Діва днесь гряде, щоб невимовно родити у вертепі превічне Слово.* Радій вселенно, почувши це,* прослав з ангелами й пастирями* того, що хоче явитися дитям малим – превічного Бога.
Прокімен (г. 4): Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я твоє на віки (Дан. 3,26).
Стих: Бо праведний єси в усьому, що створив Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 4): Боже, вухами нашими ми почули і отці наші сповістили нам (Пс. 43,2).
Стих: Ти спас нас від тих, що напастують нас, і тих, що ненавидять нас, засоромив Ти (Пс. 43,8)
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, праведним належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святої преподобномучениці Євгенії і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Навечір’я Різдва Христового
Так, уже завтра настане той святий день, коли Христос народися від Діви Марії! Нині свята Церква приготовляє нас до цього великого празника окремим богослуженням, під час якого читають провіщення пророків про прихід Месії. Стараймося нинішній день перебути в єднанні духа. Ідімо до церкви, нехай навечір’я Різдва не буде для нас визначальне самою вечерею. Звертаймо наші думки до Вифлеєму, де багато століть тому Пречиста Діва і святий Йосиф ходили і просилися прийняти їх на ніч. Але для людей бідних не було місця. Нині кожен з нас мав би за найбільше щастя прийняти їх у нашому домі.
Браття і сестри! У серці кожного з нас Христос Спаситель хоче мати собі помешкання. Та чи чисті наші серця? На Різдво ми причепурили свою хату, одягнули на себе чисту одежу, а серце – залишиться в бруді гріха? Чи зможе та неземна радість, яка нині з сяйвом Вифлеємської зірниці спливає на землю, увійти до серця, оскверненого гріхами?
Пам’ятаймо, що нинішній день – це початок великого свята. Нехай же цим вечором ніхто не зневажить Господа Бога гріхом неуміркованости. Прошу вас і молю, нехай у цей вечір не буде горілки в жодній хаті; нехай той ворог не має доступу, щоб хвиля щастя і душевної втіхи не була осквернена гріхом. Нині пригляньмося до нашої душі, очистьмо совість, щоб чистим серцем привітати Дитя Ісуса.
А після вечері візьміть цю книгу і вголос прочитайте те, що пишемо на завтрашній день. І нехай вас благословить Господь Бог, і Його Пречиста Мати і святий Йосиф. Чекайте хвилі, коли засяє звізда, і тоді щирим серцем, зі сльозами радости воздайте славу Господеві.
У той самий день
Святої преподобномучениці Євгенії
Тропар, глас 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Євгеніє, дух твій.
Кондак, глас 4: Від дочасної слави світу втекла ти, Христа запрагла, благородство душі своєї неушкодженим спасши, мученице Євгеніє всехвальна.
Свята Євгенія була дочкою славного начальника міста Олександрії Филипа та його жінки Клавдії, які були поганами. Прекрасна тілом, вона стала ще красивішою душею, коли випадково взяла до рук листи святого апостола Павла і через них пізнала Христову віру і прийняла святе хрещення. Потім, переодягнувшись юнаком, разом з двома своїми слугами Протом і На- киндом якийсь час перебувала в чоловічому монастирі, після чого повернулася до батьків і привела їх до пізнання святої віри.
Її батько Филип після святого хрещення покинув свій уряд і почав провадити таке святе життя, що невдовзі його поставили єпископом Олександрії. Однак дуже скоро він закінчив свій подвиг мученицькою смертю. Після його смерти родина повернулася до Риму, до міста, з якого вони походили. Свята Євгенія стала тут навертати до Христової віри поган. За навернення дівиці знатного роду Василли її схопили і поставили перед судом; у самий день Різдва Христового (близько 262 р.) вона зі святою Василлою після жорстоких мук загинула від меча. Того дня постраждали також і святі Прот і Накинд. Мати святої мучениці Євгенії померла в найбільшій святості. Про святих Прота і Накинда у своїх листах згадує папа Дамасій І, бо у перший рік його понтифікату було знайдено їх мощі і над ними побудовано церкву. Нині мощі святого Прота спочивають у Римі, в церкві святого Йоана Предтечі, мощі святого Накинда – у церкві святого апостола Павла, мощі святої Євгенії – у церкві Дванадцяти апостолів, а мощі святої Василли – у церкві святої Пракседи.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
