24 ТРАВНЯ – VI НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ, СЛІПОРОДЖЕНОГО. † АПОСТОЛІВ СЛОВ’ЯН СВЯТИХ КИРИЛА І МЕТОДІЯ
Як духовно зростати?
Оздоровлення Ісусом тілесного зору у сліпородженого стало для нього нагодою для духовного прозріння і зросту у вірі. У дискусії з фарисеями оздоровлений відважно свідчив про свою віру у Божественну силу Ісуса Христа, запрошуючи інших стати його учнями.
Побожні християни часом питають: як духовно зрости, підняти стан свого духа, щоб сумніви не руйнували віру, не було знеохоти в молитві, не виникало недовір’я до святих тайн.
Духовний зріст у великій мірі проявляється у здобутті нових духовних дарів. Щоб легше було зрозуміти це, вдамося до прикладу-порівняння з нашого щоденного життя. У житті не можливо обійтися без помочі різних речей, таких як: ручка, ножиці, калькулятор, годинник, комп’ютер, телефон, машина і інші. У придбанні і використанні цих речей виступають дві важливі засади: потреба і розуміння.
Людина купляє певні речі, бо бачить в них потребу, вони помагають у житті, полегшують працю. Однак для повного успіху, користі від них, треба ще добре ознайомитися з ними, навчитися (знати і розуміти) правильно ними користуватися, і тоді віддача від них буде максимальна.
Подібно є в духовному житті. Якщо християнин хоче духовно зрости, наблизитися до Бога, то повинен найперше відчувати потребу Бога, допомоги Його ласки і любові. Чим сильніше це відчуття потреби Бога, тим легше людині встановити контакт з Богом. Цю потребу Бога християнин виражає своєю частою молитвою і участю у Святих Тайнах, які стають доказом його віри і любові до Бога, і це становить першу основу духовного життя, духовного зросту. Витривала молитва і часте прийняття Святих Тайн зміцнюють віру і любов особи до Бога, зміцнюють відчуття потреби Бога, як єдиної основи людського щастя.
Друга важлива засада – це розуміння Божої науки, правд віри, Божих дарів: значення молитви і Святих Тайн, важливості їх ролі у житті християнина. Бо чим глибшим є розуміння цих духовних засобів, тим витривалішою і ревнішою є молитва християнина і частіше прийняття Святих Тайн. Для цього потрібно також часто читати духовну літературу, щоб мати правильне розуміння Божої науки.
Якщо хочемо духовно зрости – бути міцні у вірі, відчувати Божу поміч і любов у щоденному житті – треба молитися до Бога не лише за земні потреби, а й також за духовні, за світло Святого Духа у розумінні Божої волі і провидіння, якими Бог провадить нас до неба, і тоді Боже щастя буде частіше усміхатися нам.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 16, 16-34.
В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: – Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа: – Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: – Ці люди колотять наше місто; це юдеї. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: – Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, і, вивівши їх звідти, мовив: – Панове, що мені робити, щоб спастися?
Ті відповіли: – Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 9, 1-38.
Одного разу, проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. Спитали його учні: – Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?
Відповів Ісус: – Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. Поки я у світі, я – світло світу.
Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: – Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).
І пішов той, умився, і вернувся зрячим.
Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: – Чи то не той, що все сидів і жебрав?
Одні казали: – То він.
Інші: – Ні, але подібний до нього.
Він же каже: – Це я!
І спитали його: – Як прозріли твої очі?
Він відповів: – Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.
Вони його спитали: – Де він?
Каже той: – Не знаю.
І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм:
– Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.
Деякі з фарисеїв казали: – Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.
Інші мовили: – Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода.
І знову кажуть сліпому: – Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?
Той відповів: – Він – пророк.
Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів.
Спитали їх: – Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?
Батьки його у відповідь сказали: – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.
Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.
І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому:
– Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.
Озвався той: – Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.
Вони йому сказали: – Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?
Той відповів: – Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?
Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: – Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.
У відповідь чоловік сказав їм: – Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.
Ті у відповідь йому сказали: – Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?
I прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: – Віруєш у Сина чоловічого?
Той відповів: – Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?
Сказав йому Ісус: – І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.
Тоді той сказав: – Вірую, Господи!
Ді. 16, 16–34. „ Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу”
Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога.
У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали.
Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!
Йо. 4, 5-42. Йо. 9, 1-38. „ Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого.”
Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це.
Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими!
Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу.
Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе:* Невже заради батьківських гріхів родивсь я без очей?* А чи, може, за невірство поган* – їм на знак – я такий народився?* Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день?* Мої ноги вже не можуть терпіти спотикання об каміння.* Не бачив я сонячного світла, ані образу мого Творця,* тож молюся до тебе, Христе Боже:* Зглянься наді мною і помилуй мене!
Вийшовши з храму, Ісус стрінув чоловіка, сліпого від народження,* і, змилосердившись, поклав грязь на його очі та й сказав йому:* Іди та вмийся в Силоамі!* І він умився та й прозрів, віддаючи Богові славу.* Сусіди ж питали його:* Хто відкрив твої зіниці,* що їх не міг ніхто з видючих злікувати?* Він же, кликнувши, каже:* Чоловік, званий Ісус, сказав мені:* Умийся в Силоамі! – і я прозрів.* Він справді той, про кого сказав Мойсей у Законі як про Христа Месію.* Він – Спас душ наших.
Сліпий, якому все життя було немов ніч,* закликав до тебе:* Господи, Сину Давидів, Спасе наш!* Відкрий мені зіниці,* щоб і я з усіма оспівував твою силу.
Ідучи дорогою,* ти, Господи, стрінув сліпонародженого чоловіка.* Учні ж, здивовані, питали тебе, кажучи:* Учителю, хто згрішив: він, чи батьки його, що сліпим народився?* А ти, Спасе мій, відповів їм:* Ні він не згрішив, ні батьки його,* але щоб виявились на ньому діла Божі.* Мені ж треба вчиняти діла того, хто послав мене,* – діла, яких ніхто інший вчинити не може.* Сказавши це, ти плюнув на землю* і, замісивши грязь, помазав його очі, кажучи йому:* Іди та вмийся в Силоамській купелі.* Він же, умившись, виздоровів і кликнув до тебе:* Вірую, Господи! – і поклонився тобі.* Тому й ми кличемо: Помилуй нас!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
І святим, глас 4:
До апостолів подібні і слов’янських країн учителі,* Кириле й Методію богомудрі,* Владику всіх моліть,* щоб усі народи слов’янські утвердив у православ’ю й однодумності,* умирив світ і спас душі наші.
Кондак сліпородженого, глас 4:
На душевних очах осліплений,* до Тебе, Христе, приходжу, як сліпий від народження;* в покаянні кличу до Тебе:* Ти в темряві світло пресвітле.
Слава: Кондак святим, глас 3:
Священну двійку просвітителів наших вшануймо* – тих, що перекладом божественних писань відкрили нам джерело богознання,* з якого аж до нині обильно черпаючи,* ми блаженними величаємо вас, Кириле й Методію,* що пристоїте перед престолом Всевишнього і тепло молитеся за душі наші.
I нині: Кондак Пасхи, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1: Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замістьБлагословен, хто йде в ім’я Господнє,
співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
† АПОСТОЛІВ СЛОВ’ЯН СВЯТИХ КИРИЛА І МЕТОДІЯ
Коли чуємо в церкві старослов’янську мову, знаємо, що це наша понад тисячолітня спадщина, залишена святими рівноапостольними просвітителями слов’ян Кирилом і Методієм. Вони дали нам письмо, т. зв. “кирилицю”, переклали церковні книги на слов’янську мову, просвітили слов’ян, через своїх учнів вони кинули перше зерно Христової віри і в нас на Русі, аж по Буг і Стир – так далеко сягала митрополія святого Методія. Будь же їм честь і слава на небесах і будь їм вічна слава й почитання серед синів Руської землі, для яких їх спадщина навіки вічні буде святим скарбом.
Кирило і Методій походили з міста Солуня в Македонії, були вони синами благочестивого сотника Лева і жінки його Марії. Методій був старший, а Кирило – молодший. Вирісши, Методій вступив на військову службу. За розум і за незвичайну відвагу імператор поставив його воєводою сусідніх слов’янських земель. Так уже влаштувала Божа Премудрість, щоб майбутньому апостолові слов’ян дати нагоду навчитися слов’янської мови. Десять років управляв Методій слов’янськими землями, а потім покинув світ, почесті і статки та пішов на пустельну гору Олімп і там став монахом.
Іншими дорогами провадив Господь святого Кирила, а властиво Костянтина, бо ім’я Кирило він прийняв перед смертю, при монашому постригу. Та ми будемо називати його вже і тепер Кирилом, бо всі слов’янські землі величають його цим іменем. Коли Кирилові було сім літ, він мав пречудний сон: йому снилося, що якийсь воєвода зібрав навколо нього багато прекрасних дівиць, з яких найбільше йому сподобалася одна – на ім’я Софія. Коли він розповів про це батькам, вони пізнали, що Господь подасть йому свою премудрість, бо “Софія” – означає премудрість. Вони віддали Кирила в школу, а він учився так, що невдовзі про нього почули аж на царському дворі.
Грецькою землею управляла тоді благочестива цариця-вдова Теодора, бо син її, Михаїл III, був ще малолітнім хлопцем. Його вчителі взяли Кирила до царської палати, щоб він учився разом з царевичем і своєю пильністю був для нього прикладом і взірцем. Годі казати, що Кирило досягав великих успіхів. Та найпильніше він віддавався читанню Святого Письма і листів святого Григорія Богослова, до якого дуже гаряче молився кожної днини. Крім того, на царському дворі він подивляв усіх своїм благочестям, смиренням, добротою та іншими чеснотами.
Всі любили і поважали чесного юнака, і сам учитель, Теоктист Логофет, полюбив його так дуже, що хотів неодмінно одружити Кирила зі своєю похресницею. Тоді Кирило втік з Царгорода і в одному пустельному монастирі прожив шість місяців. При дворі дуже бідкалися, коли він пропав, і довго шукали, а коли знайшли, то впросили, щоб він повернувся до Царгорода, де патріярх висвятив його на священика і призначив хоронителем книг при церкві святої Софії. У Царгороді Кирило почав навчати; до нього стали горнутися зі всіх сторін учні, а мудрість його так подивляла всіх, що назвали його філософом, тобто мудрим.
Сусідню з греками землю, що звалася Сирія, захопили сарацини. Вони зруйнували тут прекрасне місто Аморею, грецьке військо зазнало поразок у кількох битвах. Сарацини стали гордими зі своєї сили і послали до грецького імператора послів з такими словами: “Пришли нам такого мудреця, щоб він міг вести розмову з нами про віру; нехай він розтлумачить нам, як це ви віруєте в одного Бога, а трьом поклоняєтеся”.
Імператор Михаїл III, порадившись із патріярхом, послав до них святого Кирила та ще одного ученого – Юрія Асинкрита. Близько 851 р. вони прибули до міста Самари, над рікою Євфрат. Там їх прийняв сарацинський князь Амирмушна. В його палаті зібралися поганські мудреці і були певні, що зможуть висміяти науку святого Кирила. У Самарі під тяжким гнітом сарацин проживало невелике число християн. Сарацини, щоб посміятися з Христової віри, розмалювали на зовнішніх стінах християнських домів дияволів, і запитали Кирила, що це мало б означати. Святий Кирило відповів: “Бачу дияволів і гадаю, що вони не можуть жити разом з християнами, тому й утекли надвір. А там, де їх не видно на зовнішній стіні, вони, без сумніву, живуть разом з господарями в їхніх домах”. Ця відповідь покрила гордих поган соромом, але робити закиди проти Христової віри вони не припиняли.
“Магомет, – казали вони, – дав нам закон, і ми всі того закону ревно дотримуємося. А у вас, християн, кожен вірує і живе так, як йому подобається; одні у вас православні, інші єретики, одні монахи, а інші миряни?”
На це святий Кирило відповів: “Ви питаєте мене про дві речі, про віру і про життя. Я відповім вам окремо на одне і на друге. Бог наш – як пучина моря, безмірної ширини і глибини. Хто є духом смиренний і просить допомоги у Нього, той перепливає через те море і знаходить багатство розуму і спасіння. Та хто умом слабкий, самонадійний і не шукає небесної допомоги, той подібний до безумного, що хоче переплисти море на гнилій колоді. Одні з таких гинуть, бо впадають у єресь, інші ледве спасаються, бо їх постійно жене буря невідомости і сумніву. Тому так різняться християни у вірі.
А закон у нас той самий, який дав Господь Мойсеєві на горі Синай. Христос Спаситель прийшов не зруйнувати, а сповнити і удосконалити закон. Він, щоб возвести нас до досконалости, показав нам образ нового життя – чистого, до якого веде вузька дорога. А що створив нас вільними, то хоче, щоб ми самі вибороли собі дорогу до спасіння, зі своєї вільної волі. Більшість християн вибирає легшу дорогу – дорогу подружнього життя, а деякі вибирають тяжку дорогу чистоти і убожества. Тому різняться християни між собою: одні є миряни, а інші – монахи. Якщо нашу віру і закон можна порівняти з безмежним морем, то ваша віра і закон подібні до малого потічка, який кожен без великих зусиль перестрибне. У вашій вірі й у вашому законі нема нічого Божественного – усе людське і легке. Магомет дозволив вам гнів, убивство та інші гріхи; його закон задовольняє всі ваші похоті, тому ви й тримаєтеся його. Наш Ісус Христос, будучи сам Пречистий, хоче, щоби і ми, відкинувши всяку похіть, жили непорочно і свято, бо до Його царства не ввійде ніщо скверне”.
Потім сарацини запитали святого Кирила: “Як це ви, християни, ділите одного Бога на трьох: на Отця, і Сина, і Святого Духа?”
Святий Кирило навчав їх так: “Бог є один, але в трьох Особах. А якщо ваш пророк не навчив вас про тайну Пресвятої Тройці, то хай навчить вас того бодай нерозумне творіння. Погляньте на сонце: бачите на небі вогненне коло, яке випромінює світло і теплоту. Сонячне коло – це образ Бога Отця; як коло не має ані початку, ані кінця, так і Бог безначальний і безконечний.
Промінь світла є образом Божого Сина, як від сонячного кола народжується промінь і не відділяється від нього, так і від Бога вічно народжується і ніколи не відділяється Син Божий. Теплота же, яка виходить як від сонця, так і від променя, – це образ Святого Духа, що предвічно від Отця і Сина ісходить. А так, як сонячне коло, світло і теплота не три, а одне сонце, так і три Особи Пресвятої Тройці – це один, істинний Бог!”
Не знаючи, що на це відповісти, засоромлені сарацини задумали отруїти святого Кирила, але Господь Бог зберіг його, і він, здоровий, щасливо вийшов з сарацинської землі і пішов до свого брата святого Методія на гору Олімп. Тут вони разом постили, молилися і читали святі книги.
У тому часі прийшли до імператора Михаїла III посли від хазарів, що жили між Каспійським та Чорним морем, над Доном, і передали слово від свого кагана (правителя): “Ми з давніхдавен віруємо в одного Бога. Але ось прийшли до нас жиди і намовляють нас прийняти їх закон. Сарацини також накидають нам свою віру. Просимо тебе, царю, пришли нам ученого мужа, нехай він посперечається з жидами і сарацинами. І якщо він осоромить їх, ми приймемо вашу віру”.
Імператор і патріярх попросили Кирила, щоби він потрудився задля слави Божої, а святий Кирило, готовий за Христа піти навіть на смерть, взяв зі собою свого брата святого Методія, і обидва з Царгорода пустилися в дорогу Чорним морем до Криму і прибули до Херсонесу (поблизу нинішнього Севастополя). Тут вони затрималися, щоб вивчити хазарську мову. В цьому місті проживали різні народи: греки, жиди, слов’яни, хазари, сарацини. Брати затрималися тут надовго, а святий Кирило, крім хазарської мови, вивчив також жидівську і сарацинську.
Тут, ймовірно, він почав робити переклад святих книг на хазарську і слов’янську мови. Крім того, вони віднайшли мощі святого Климента, папи Римського (пам’ять його вшановуємо 25 листопада (8 грудня)). Сюди його заслав у вигнання за віру Христову нечестивий імператор Траян ще сімсот літ до того, як до Херсонесу прибули святі Кирило і Методій. Коли ж святий Климент і тут навертав багатьох до віри Христової, імператор наказав повісити на шию святому тяжке залізо і кинути його в море, на дні якого святі мощі пролежали сотні літ. Святі Кирило і Методій з єпископом Херсонесу й усім духовенством відправилися хресним ходом на кораблях у море і просили Бога, щоб Він показав їм мощі свого святого слуги. Вночі усі побачили на одному місці моря незвичайне світло, і там знайшли мощі святого, які сплили на поверхню. З великими почестями мощі святого підняли на корабель і поховали у церкві святих Апостолів; частину тих мощей взяли Кирило і Методій і не розлучалися з ними до того часу, поки вперше не прибули до Риму.
Дорогою до хазарів святі брати потрапили в неволю до дикого угорського племени, та Бог звільнив їх, і вони досягли мети своєї подорожі. Правитель хазар прийняв їх з великою почестю. Подібно, як у сарацинів, вони мали вести суперечку з жидами, магометанами і хазарами. Особливо затятими були жиди, бо вони чулися в силі у хазарській землі і сподівалися навернути хазар у свою віру.
“Скажи нам, – питали вони святого Кирила, – який закон дав Господь Бог перше: закон Мойсея, якого ми тримаємося, чи ваш – християнський?”
“Чи не питаєте ви мене про це тому, – випередив їх святий Кирило, – аби потім сказати, що ліпший той закон, який старший?”
“Так! – відповіли жиди. – Щоб показати, що треба підкорятися старшому законові”.
“А чому ж ви самі не чините так, як радите іншим? – запитав їх святий Кирило. – Та ж ще до закону Мойсея Бог дав закон Ною та Авраамові. Згідно з вашими словами – ви маєте покинути закон Мойсея і триматися старшого закону, закону Ноя”.
Жиди стали виправдуватися: “Ми тому тримаємося Мойсеєвого закону, що всі, які за ним жили, вгодили Богу. І ми надіємося вгодити Йому згідно з законом, який Він дав нам на Синаї, а ви, християни, самі видумали собі закон”.
А святий Кирило сказав їм так: “Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше” (Єр. 31, 31-34).
А потім святий Кирило сказав, що Месія вже прийшов на світ. “Чого ви ще чекаєте? – питав він жидів. – Та ж усі пророцтва про Месію сповнилися. Патріярх Яків провістив, що Месія-Христос прийде тоді, коли скінчиться панування царського роду від Юди. Час той уже давно настав. Царя ви не маєте, Єрусалим зруйновано, жертви ваші Бог відкинув, ви самі розсіяні між народами, як це провістив ще святий пророк Малахія: “Не довподоби ви мені стали, – говорить Господь сил, – і не милі мені приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім’я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва; бо моє ім’я між народами велике, – говорить Господь сил” (Мал. 1, 10-11).
Засоромлені жиди змушені були відступити, а сам правитель і багато хазарів прийняли хрещення з рук святих братів. Каган хазар під страхом кари заборонив поширювати у своїй державі жидівську і магометанську віри. Святі Кирило і Методій залишили священиків, які прибули разом з ними, а самі вирішили повернутися до Царгорода. Каган передав їм листа до грецького імператора, а також по-царськи обдарував їх, але вони сказали так: “Найбільшим буде для нас даром, якщо ти випустиш на свободу всіх невільників, братів наших християн”. Тоді князь випустив на волю 200 греків, що були в полоні, і дозволив їм іти зі святими братами.
Дорогою святі зупинилися на якийсь час у Херсонесі. Святий Кирило провістив смерть херсонеського єпископа, якось сказавши йому ввечері: “Помолися за мене, отче, і благослови мене останнім благословенням, як отець благословить свого сина”. Всі думали, що святий Кирило наступного дня вирушить у дорогу, але він сказав, що попросив благословення тому, що живим єпископа уже не побачить. І справді, вночі єпископ помер.
Поховавши його, святі Кирило і Методій пустилися до Царгорода. Імператор і патріярх привітали їх як апостолів і хотіли настановити їх єпископами, але святі брати відмовилися прийняти такий високий уряд. Святий Методій прийняв ігуменство в монастирі Поліхрон, а святий Кирило залишився при церкві святих Апостолів.
Потім святі брати зайнялися слов’янами, яких було багато в грецькій державі. Всі вони були християнами, та не розуміли церковних книг і богослуження, бо все це правилося грецькою мовою. Тому брати переклали на слов’янську мову найважливіші книги, а для письма святий Кирило уклав абетку з 38 букв, і це письмо до нині називається “кирилицею”. Уклав цю абетку святий близько 862 року. Винайдення кирилиці і переклад Святого Письма та інших церковних книг стало початком навернення слов’ян.
Їх місія з навернення слов’ян почалася в Болгарії, де правив тоді князь Богорис (Борис). Під час війни болгар з греками сестра Бориса потрапила в полон. Вона прожила в Царгороді 38 років, і коли згодом повернулася до Болгарії, принесла туди перші зерна християнської віри. Борис не думав про прийняття християнства. Він попросив імператора послати святого Методія, якому товаришував святий Кирило. Святий Методій, якому Господь Бог дав великий малярський талант, намалював на стіні однієї кімнати таку вражаючу картину страшного суд, що князь Борис попросив пояснити йому, що означає той образ, а після пояснення був зворушений до глибини серця. А коли невдовзі в Болгарії настав великий голод і пошесть, князь пізнав Божу волю і прийняв святе хрещення. Багато з його бояр пішли за його прикладом, однак більшість народу збунтувалася і навіть напали на палату. Та князь на чолі маленької горстки вірних подолав бунтівників і невдовзі весь народ прийняв Христову віру, до чого найбільше спричинилися книги, перекладені свв. братами на слов’янську мову, і богослуження, що правилося мовою, зрозумілою народові.
Святі Кирило і Методій утвердили тут Церкву Христову, висвятили священиків, заснували школи, а потім вирушили до Єрусалиму, де на них чекала нова місія: проповідування Божого слова в інших слов’янських країнах. Там, де зараз нинішня Моравія, частина Чехії, Шлеськ, долішня Австрія і частина Угорщини (Панонія), тоді розкинулася велика Моравська держава, в якій правив князь Ростислав. Значна частина Моравії вже була навернена німецькими священиками, однак народ не розумів латинської богослужбової мови і залишався далі в поганстві.
Тоді Ростислав, а також словенський князь Святополк і панонський Коцель попросили імператора Михаїла про проповідників, які б навчали народ слов’янською мовою. Вибір упав на святих Кирила і Методія, і вони вирушили до Моравії, куди прибули 863 р. Князь Ростислав, коли почув, що святі брати наближаються до Велеграду, головного міста Моравії, вийшов їм назустріч і прийняв їх як апостолів Христової віри, віддавши всю свою країну під їхню опіку.
А слід згадати, що святий Кирило перед мандрівкою до Моравії був висвячений на архиєпископа. І хоч які просторі були слов’янські землі, брати Кирило і Методій всюди проповідували Боже слово, народ приймав святе хрещення, а слава Божа росла і ширилася по цілому світі.
Святі брати подалися також і до Чехії, де охрестили князя Боживоя з його родиною і багатьма підданими; вони звели в Празі церкву Пресвятої Богородиці і церкву святих апостолів Петра і Павла, а також багато інших церков по всій чеській землі. Всюди засновували школи, святий Кирило висвячував священиків, а ті правили Службу Божу слов’янською мовою. Латинські єпископи виступили проти них і звинуватили у єресі, бо, як казали, Службу Божу можна правити лиш єврейською, грецькою і латинською мовами, бо цими мовами Пилат написав на хресті слова Спасителя: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”. Справа потрапила до Риму, і папа Миколай I (858-867) покликав святих Кирила і Методія до Риму, тож брати пустилися в дорогу.
Та поки святі добиралися до Риму, папа Миколай I помер, його наступником став папа Адріян II (867-872). Святі брати стали перед ним і розповіли йому, що вони робили на слов’янських землях, та передали йому частину мощей святого Климента і церковні книги, які вони переклали слов’янською мовою. Папа посвятив ті книги і велів їм правити в Римі Службу Божу по-слов’янськи, святого Методія настановив єпископом, а тих, які противилися літургії слов’янською мовою, назвав “пилатниками”, і заборонив єпископам Заходу непокоїти святих слов’янських апостолів.
У Римі святий Кирило захворів, він уже віддавна мав слабке здоров’я. Його ложе оточили учні, що разом з ним проповідували на слов’янських землях і разом з ним страждали. А він узяв за руку брата свого Методія і сказав: “Брате мій, ми обидва були як дружня пара волів в одному ярмі. І ось я падаю в борозні, закінчується день мій, ти ж тягни далі. Знаю, що рад би ти повернутися в монастир на горі Олімп, та не залишай початого діла, бо в ньому твоє спасіння”.
А потім він поблагословив слов’янські землі, для яких був апостолом, учителем та просвітителем. 14 лютого 869 р. погас наш світоч, помер апостол, ім’я якого для нас цінніше понад усі скарби світу. Тепер він у Бога і молиться, щоб єдність з’єднала дітей слави, для яких він стільки трудився. Помер він на 42 році життя. Поховали його у церкві святого Климента, поряд з мощами, які він приніс. Мощі святого Кирила й до нині спочивають у Римі.
Святий Методій, як митрополит Моравії і Панонії, повернувся на слов’янські землі, однак він і далі багато страждав від латинських владик. Ростислава, князя моравського, вже не було; Святополк видав його в руки німецького короля Людвика, а той наказав нещасливому в’язневі виколоти очі і замкнути в монастирі. Святий Методій виступив проти того злочину і отримав в особі Святополка небезпечного ворога. Врешті-решт латинські священики схопили святого і відправили в Швабію, де в голоді і холоді тримали його півтора року у в’язниці. Аж коли Святополк покаявся і вигнав німців з краю, святий Методій вийшов на свободу, а папа покарав тих, які його гнобили. Та Святополк, провадячи розпутне життя, навіть був радий, що латинські священики виступають проти святого Методія. Наступний папа Йоан VIII (872-882), введений в оману, заборонив святому Методію правити Божественну літургію слов’янською мовою. Тоді слуга Божий вдруге вирушив до Риму, папа дізнався від нього всю правду і дозволив використовувати слов’янську мову в богослуженнях, він визнав Методія митрополитом слов’янських земель, а його митрополію як цілком незалежну від латинських владик. Та коли переслідування як з боку єпископа-німця Вікінга, так і Святополка не припинялися, святий Методій утретє подався до Риму і був там доти, доки Святополк не прислав за ним своїх послів, які перепросили святого, і він повернувся з ними до слов’янських земель. Він утвердив Христову віру в Хорватії, понад Віслою аж до Дністра – всюди, куди ширилася влада Святополка.
Так минуло 24 роки його праці у слов’янських землях, і прийшов йому час закінчити свій апостольський труд. У Квітну неділю 885 р. він пішов останній раз до церкви і тут попрощався зі своїм стадом:
“Дорогі діти, – говорив він, – ви знаєте, які могутні вороги нашого просвічення, та уповайте на силу Господа, який вам допоможе. Завжди тримайтеся дороги Божих законів і бійтеся не тих, що вбивають тіло, а тих, що вбивають душу”.
На митрополита, замість себе, він призначив свого учня Горазда, морав’янина, але вже невдовзі після смерти святого Методія Святополк вигнав Горазда з Моравії, а владичий престол віддав Вікінгові. Горазд пішов до Болгарії, де трудився разом з Климентом, учнем святих братів з часу їх побуту в Болгарії.
Святий Методій помер у вівторок Страсної неділі, 6 (19) квітня 885 р. Тіло його поховано у Велеграді, в церкві Пресвятої Богородиці, в стіні напроти вівтаря. Його наука просвітила і нашу Русь.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
