СВЯТОГО АПОСТОЛА ВАРТОЛОМЕЯ
У житії святого Натанаїла ми вже говорили, що деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому.
Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де (як стверджує святий Єроним та інші письменники Церкви) залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.).
Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Згідно з одними джерелами, його забили до смерти палицями, згідно з іншими – здерли з голови шкіру і повісили стрімголов на хресті, а під кінець стяли голову. Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, котре повторив святий Теодор Студит і святий Йосиф Піснеспівець, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня.
СВЯТОГО АПОСТОЛА ВАРНАВИ
Після зіслання Святого Духа число тих, що повірили в Христа Спасителя і з рук апостолів і вірних прийняли святе хрещення, росло щораз то більше. Весь вірний народ мав одне серце й одну душу, і ніхто не мав жодного маєтку, бо все було спільне, а ті, що володіли селами чи будинками, все продавали і гроші віддавали в руки апостолів, щоб вони допомагали всім потребуючим. “А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кипру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів” (Ді. 4, 36-37).
Це перша згадка у Святому Письмі про святого апостола Варнаву. Син багатих батьків, що мали маєток на Кипрі і в Єрусалимі на ім’я Йосія, або Йосиф, з єврейського роду левітів, який, згідно з переданням, був учений у Письмі і товаришував у науках Савлу (обидва вчилися у школі Гамалиїла), що згодом став зватися Павлом, учителем і апостолом вселенної, Варнава продає село і віддає гроші апостолам, до яких вже віддавна належав духом. Апостоли назвали його Варнава, тобто син утіхи, “бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри” (Ді. 11, 24), а назвали його так, щоб відрізнити його від іншого “Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст” (Ді. 1, 23), одного з 70 апостолів.
І сталося дуже велике чудо – найбільший гонитель Христової Церкви, учений в законі і затятий у ненависті до Ісуса Савло навертається та стає ревним проповідником святої віри. Він приходить до Єрусалиму і хоче долучитися до учнів, але всі боялися його, бо не вірили, що він навернувся. “Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів” (Ді. 9, 27). І прийшов час, що не лишень жиди приймали Христову віру, в Антіохії учні стали проповідувати слово Боже грекам. “Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа. Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію” (Ді. 11, 21-22). А він прийшов туди, побачив благодать Божу і зрадів серцем, бо “пристало багато людей до Господа” (Ді. 11, 24). І, мабуть, багаті були жнива, бо святий Варнава пішов до Тарсу, до святого Савла, а потім обидва вернулися до Антіохії і цілий рік тут навчали. Зросла вельми тут громада вірних, і тоді “в Антіохії вперше учнів називано християнами” (Ді. 11, 26).
Прийшли до Антіохії з Єрусалиму деякі пророки і провістили, що в усьому світі настане голод, а вірні Антіохії вирішили послати допомогу, хто що мав, братам в Юдеї, “пославши її старшим через руки Варнави і Савла” (Ді. 11, 30). Там, в Єрусалимі, вони перебували тоді, коли ангел Господній у чудесний спосіб вивів святого Петра з в’язниці, і бачили, що слово Господнє росте і шириться. Виконавши доручення антіохійської громади і забравши з собою молодого Йоана, названого Марком, “Варнава ж та Савло… повернулися з Єрусалиму” (Ді. 12, 25). Тут Дух Святий об’явив учителям Антіохійської Церкви, щоб вони послали Варнаву і Савла на діло, яке Він їм призначив. “Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили” (Ді. 13, 3). Через покладення рук вони прийняли єпископську гідність і, взявши зі собою згаданого Йоана Марка (його пам’ять вшановуємо 30 жовтня), розпочали свою подорож з метою навернення поган. Тривалий час діяльність святого Варнави тісно пов’язана з життям святого Павла. Вони разом були в Селевкії, потім на Кипрі, проповідували Христа розіп’ятого в Саламині і пройшли весь острів, аж до Пафосу, і прибули в Пергію Памфілійську. Тут від них пішов Йоан Марко, бо, боячись майбутніх трудів, повернувся до Єрусалиму. Апостоли ж вирушили до Антіохії Пісідійської, тут проповідували в божниці і серед поган, тут жиди вигнали їх з міста. “Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію” (Ді. 13, 51). Злобні жиди хотіли їх каменувати, бо своїм навчанням вони навернули багато жидів і греків. Пройшли святі апостоли Ликаонські міста, Лістру і Дербу та їхні околиці; в Лістрі погани хотіли віддати їм честь як богам і голосили: “«Боги в людській подобі зійшли до нас». І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові” (Ді. 14, 11-12). Тоді Павло і Варнава роздерли одяг на собі і стали навчати. Тут жиди каменували святого Павла, тож наступного дня обидва апостоли повернулися в Дербу, Лістру, Іконію й Антіохію Пісідійську, всюди навчаючи і настановляючи старших і священиків, пройшли Пісідію, Памфілію і Атталію, “а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили” (Ді. 14, 26). Так закінчилася їх перша подорож, сповнена трудів і страждань, й водночас чудес, Божої благодаті і тисяч навернень до правдивої віри.
Коли в Антіохії почався спір про обрізання, конечне воно є чи ні, вірні послали Павла і Варнаву до Єрусалиму, щоб разом з іншими апостолами вирішили цю справу. Йшли вони через Фінікію і Самарію, навертаючи поган, а в Єрусалимі на першому Соборі, на якому “зібралися апостоли та старші” (Ді. 15, 6), вирішили, що обрізання не зобов’язує християн. На цьому ж зібранні “вся громада… почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами” (Ді. 15, 12). Потім до всіх церков розіслали рішення Собору. В Антіохію з Павлом і Варнавою послали також Юду, названого Варсава, і Силу з листом, який дає найкращі рекомендації Павлові і Варнаві. “Ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа” (Ді. 15, 25-26). Коли святі апостоли прибули в Антіохію, радість усіх була велика. А вони продовжили навчати тут народ. Невдовзі Павло запропонував Варнаві знову відвідати міста, в яких вони проповідували Боже слово. Святий Варнава хотів взяти з собою Йоана Марка, а святий Павло був проти того.
Тож святі апостоли вирішили, задля більшої користи для поган розійтися. “Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кипру” (Ді. 15, 39). Завдяки книзі Діяннь апостолів ми стисло розповіли про дотеперішні подвиги святого Варнави. На цьому закінчується історична частина його життя. У Святому Письмі знаходимо ще лиш одну згадку про Варнаву, у Першому посланні святого Павла до коринтян: “Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати?” (1 Кор. 9, 6). Вона свідчить лиш про те, що в час, коли був написаний лист, а це близько 57 р., Варнава ще жив. Згідно з переданням, святий Варнава згодом навчав у Римі і в Медіолані, де був єпископом і заснував церкву; а ще передання стверджує, що Варнава знову зустрівся з Павлом і той послав його до Коринту. Однак у Святому Письмі про це жодної згадки нема. Знаємо, що він навчав з Йоаном Марком на Кипрі. Святий Варнава помер мученицькою смертю в Саламині. Погани, підбурені сирійськими жидами, схопили святого апостола, його мучили і врешті-решт каменували. Тіло святого поховав Йоан Марко, а на груди святого Варнави поклав Євангеліє від Матея, яке покійний сам переписав. Цю книгу апостол завжди носив зі собою і заповів покласти її у свій гріб як знак того, що Христова наука понад усе була йому дорога. З часом гріб святого апостола пішов у небуття. Щойно 478 р. на тому місці почали діятися численні чуда; хворі тут оздоровлювалися, тому це місце названо було названо “Місцем здоров’я”, однак ніхто не знав, в чому причина такої його великої зціляючої сили. Єпископом Саламини тоді був Антимій. Йому тричі об’явився св. Варнава і сказав, що на “Місці здоров’я” лежать його мощі, а ще він доручив єпископові боронити Христову віру, бо єретики напосілися забрати саламинську церкву. Єпископ пішов хресним ходом на згадане місце і в землі там знайшли цілком неушкоджене тіло святого апостола з Євангелієм на грудях. Імператор Зенон (474-491) побудував у Саламині величну церкву святого Варнави, а Господь прославив гріб апостола численними чудами.
Тропар:
Вогнеподібний язик у силі Духа прийнявши, * Слово, що прийшло у плоті, ви всюди проповідували; * Його ради той – у главу усічений, а той – камінням побитий, * і ви є апостольського лику окраса, Вартоломею й Варниво. * Тому пам’ять вашу почитаємо й просимо: * Моліть Христа Бога, * щоб ми прийняли гріхів відпущення.
Кондак Вартоломея:
Явився Ти, як велике сонце, вселенній, * сяянням учень і чудес великих, * світло проводячи тих, що Тебе почитають, * Вартоломею, апостоле.
Кондак Варнави:
Господній був Ти істинний служитель, * із сімдесяти апостолів явився Ти першим, * осяяв Ти з Павлом проповідь твою, усім звіщаючи Христа Спаса. * Ради цього піснеспівами божественну пам’ять твою, Варнаво, творимо.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
