ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ. ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ. ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ. ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО. ХРИСТОВЕ РІЗДВО. – ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА. ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ. ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ
Німецький художник Йосиф фон Фюріх, який збагатив християнське мистецтво численними релігійними картинами, є автором досить незвичної картини. Понад чарівною блакиттю неба Небесний Отець з любов’ю споглядає на Предвічного Сина Божого, який піднявся зі свого величного трону і здіймає зі себе всі ознаки Божої величі. Здіймає Син Божий свою царську корону і замість неї вкладає собі на голову вінок із терня. Він віддає Отцеві Небесному жезл Божої царської влади і бере в руки тростину символ приниження і погорди. Стоїть він, предвічний Син предвічного Отця, одягнений у священичі ризи, в стихарі, в єпітрахилі та у фелоні і готовий зійти на землю, щоб принести себе в жертву за спасіння людського роду. Нижче, на тій же картині, бачимо вифлеємську печеру, стаєнку, в якій спочиває маленька Дитинка, а біля неї Пречиста Діва Марія і святий Йосиф. Понад печерою зносяться небесні ангели, співаючи радісну пісню: „Слава на висотах Богу й на землі мир” (Лк. 2, 14).
Ця символічна картина пригадує нам зміст празника Різдва Христового і показує велику жертву, яку Син Божий приніс для нас, нещасних людей, щоб повернути нам вступ до небесного щастя. Предвічний і Єдинородний Син Божий з любові до людського роду прийняв на себе людське тіло, став людиною, подібною нам у всьому, крім гріха, щоб терпінням і смертю відпокутувати провини всього людського роду. Божа природа другої особи Пресвятої Трійці злучилася з людською природою таким дивним способом, що Ісус Христос, будучи правдивим Богом, став і правдивим чолові ком в одній особі Слова Божого і тому кожна чинність Ісуса Христа мала безмежну вартість. Один стогін, одна сльоза, одна краплина крові Вифлеємської Дитинки могла надолужити за всі провини цілого людського роду. А що Син Божий вибрав на землі тяжку дорогу праці, поту, терпіння, крові і смерті, то зробив він це з безконечної любові, бо Божа любов меж не має (Ів. 13, 1). Ніхто з нас і ніхто з людей не може усвідомити таїнство народження Сина Божого у Вифлеємі. Наша Церква співає чудовий ірмос: „Таїнство бачу я дивне й преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським — Діва, оселею ясла, в яких лежить неосяжний Христос Бог. Його оспівуючи, величаємо”. Предвічний Бог почав жити новим життям як Богочоловік. Безконечний став немовлятком, всемогутній став немічною дитинкою, радість ангелів і святих плаче, і це все з любові до нас грішних і немічних. Яка безмежна любов! Яке приниження! Яке упокорення! Справді, незбагненне таїнство покори, пониження, таїнство любові і милосердя. „Слово стало тілом, й оселилося між нами, і ми бачили його славу, славу Єдинородного від Отця” (Ів. 1, 14).
Задумаймося над цим таїнством! В убогій стаєнці ми бачимо безконечного, предвічного, премудрого, всемогутнього Бога у виді немічного немовляти. Ця Дитинка сповита пеленами в яслах це Цар царів і Володар вселенної! Рученята тієї Дитинки держать всю вселенну; заплакані очі цієї Дитинки споглядають на ввесь світ; уста цієї Дитинки вирішують вічну долю людських душ; божеський ум цієї Дитинки проникає у всі тайни від сотворення світу аж у безмежну вічність; на обличчя цього Дитятка найвищі Херувими і Серафими не сміють глядіти; його усміх є радістю всіх ангелів і святих. Так Христос полюбив нас!, „так Бог полюбив світ” (Ів. 3, 16). Він прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь”, прийшов „щоб землю з небом в одно злучити”, співаємо в наших колядках. Предвічний Син Божий прийшов на землю, щоб відчинити нам вступ до неба.
Ми, віруючі християни, повинні скласти Христові Богові якийсь дар у празник його народження у Вифлеємі. Що ж ми можемо дати йому, нашому Спасителеві і Богові? Чим ми можемо віддячитись йому за це, що він став чолові ком і народився з Діви для нашого спасіння? Наша колядка дає нам на це влучну відповідь: „Ісусе милий, ми не багаті, золота, дарів не можем дати. Но дар цінніший несем від мира – це віра серця і любов щира”. Жива віра і щира любов це найкращий дар для Христа-Спасителя.
Різдво Христове це празник віри. Пречиста Діва Марія повірила ангелові, що вона буде матір’ю Сина Божого. Святий Йосиф повірив ангелові, що Марія стала матір’ю за діланням Святого Духа. Віра спонукала мудреців з Далекого Сходу відбути подорож до Вифлеєму і вони повірили, що вбога Вифлеємська Дитина є предвічним Богом. Убогі пастирі повірили словам небесного посланця і поспішили до стаєнки поклонитись Христові-Цареві.
„Щасливі ті, що повірили”, – каже Христос (Ів. 20, 29). Численні мільйони мешканців нашої планети, упродовж віків вірили в Христа Спасителя, жили тією вірою і та віра була джерелом їхнього щастя. Тож, під час святкування празника Різдва Христового ми повинні відновити себе у святій вірі.
Ми повинні жити вірою завжди і всюди. Не забуваймо, що Різдво Христове продовжується вже дві тисячі років. „Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки” (Євр. 13, 8). Христос постійно родиться в християнських душах, освячених Божою ласкою. Невинне серце, праведна душа, — це най- кращий подарунок для Божого Сина. Гарно пише німецький поет: „Навіть якби Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, ніщо тобі не поможе, якщо він не народиться в тобі”. Тож треба нам жити вірою, маємо бути ревними, побожними християнами. Нам треба брати участь у Святих Літургіях не лише на Різдво і на Великдень, але кожної неділі.
Ми повинні відновити себе також у любові до Христа- Спасителя і в любові до наших ближніх, бо хто справді любить Христа, той любитиме і братів та сестер в Ісусі Христі. Від щирої душі бажаю вам, дорогі браття і сестри, щоб Христовий мир і його свята любов увійшли у ваші віруючі душі і серця. Будьмо носіями миру і любові.
Наш поет Олександр Козловський запрошує до любові словами:
Будь кришталем, коли ти з каміння,
будь фіалкою, коли ти рослина,
солов’єм, коли ти пташина,
а любов’ю, коли ти людина.
Mи люди! Ми християни! Mи діти Божі! „Бог є любов, і хто перебуває в любові той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4,16). Тож живімо в мирі і в любові! Хай той мир, який Спаситель світу приніс нам з неба на землю, буде для вас джерелом правдивого щастя! Святкуйте в мирі, любові, з Богом у серці! Христос Рождається!
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Перед двома тисячами років, серед тишини темної ночі сталося небувале чудо. Над Віфлеємською стаєнкою, недалеко Єрусалиму, несподівано в’явилася надзвичайна ясність. Темряву ночі прошила небачена ще досі ясна звізда. Всемогутнє Боже Слово, заповіджене перед віками, передсказане пророками, ожидане людством, сталося Тілом. У людському тілі народився Спаситель, воплочений Бог, щоб оселитися поміж людьми. Наперед приходить Він у вигляді людини, а пізніше зостане між нами під видами хліба і вина. Бог – Творець усесвіту створив поміст поміж собою і людством. Слово Боже втілилося в людину, щоби опісля людина безперервно втілювалася в Бога. Щоби люди всіх поколінь і рас ставалися синами Божими, спадкоємцями неба, учасниками його щастя.
В волотистому промінні мандрівної зорі, над вифлеємським вертепом знімались незчисленні хори ангелів. Ці посланці неба звіщали світові услів’я миру і засяг діяльності навороженого Спасителя, співаючи: „ Слава на висотах Богу і на землі мир, людям його вподобання! „
Христос прийшов на землю, щоб примирити грішне людство з Богом, щоби ввести спокій-мир поміж людьми, відкрити перед нами таїнство синівства Божого, усвідомити нам, що всі люди є собі братами, а Бог – нашим Отцем, до якого молимось у щоденній молитві: „ Отче наш, Ти, що єси на небесах… „.
Ангели, посланці Божі, співаючи над Вифлеємом, звістили людству не лише мир Христовий, але воднораз вичислили умови цього миру. Мир Христовий, як ножний інший мир, оснований на обопільних зобов’язаннях. Їх небагато і вони легкі, тобто, Божа прослава на землі й добра людська воля. Без додержання цих двох умов не може бути й мови про здійснення Христового миру взагальному, і в наших душах поодиноко.
Триєдиний Бог у співіснуванні й взаємному відношенні до трьох Божих осіб зазнав від віків невисловної Божої слави. Божа досконалість і діла його всемогутності захоплюють і полонюють всіх небесних духів, які безперервним адоруванням віддають йому прославу. Пророк Ісая й Іван Євангелист бачили відкрите небо й незчисленних ангелів та святих, які перед Трисвятим Богом співали: „Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель… вся земля повна його слави” (Ів. 6,3; Откр. 48; 7,14-12). Славу Божу голосить також цей гарний, незміренний, необнятий всесвіт, своїм існуванням, величністю, точністю укладу. Славу Богові віддає гармонійна краса всієї живої і неживої природи. Але не про цю славу йдеться. Ця слава Божа не залежить від нас.
Бог Творець домагається прослави для себе від розумних, свобідних створінь, від людей, в яких є відблиск подоби Божої. Бог домагається свідомого і добровільного визнання його імені й авторитету, його абсолютного права до нас і світу. Бог домагається, щоби розумні створіння віддавали йому шану і послух словами та вчинками своїми, в приватному й публічному житті та релігійних практиках.
Бог домагається тієї прослави не лише для себе, але також для воплоченого Слова Божого. Про це виразно об’явив він нам на горі Тавор, наказуючи: є Це мій улюблений Син, що я його вподобав: Його слухайте! „ (Мт. 17,5). Маємо слухати Бога-Чоловіка, бо він є найвищим нашим законодателем і володарем, світлом, істиною, дорогою і життям. Христос – це проблема світу! Таке, чи інакше відношення до нього самочинно нормують дії й будуччину чи то поодиноких людей, чи то цілих спільнот. Христос – не тільки немічне дитя у яслах і не лише муж болів, розіп’ятий на хресті, – не тільки автор зворушливих притч про милосердного Самарянина й Блудного Сина, – не тільки безмовне Ягнятко, утаєне у Пресвятій Євхаристії. Але Христос також творець нашого життя і ладу: Він формує всю людську моральність. Христос – це той, хто сміливо п’ятнував могутніх цього світу, сівачів кукілю зла, насилля, фальшу й облуди. Як найвищий Володар, грозив він їм судом Божим: „Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а в середині повні кісток мертвих і всякої нечистоти „ (Мт. 23,27). Бичем з мотуззя виганяв Ісус із храму геть усіх, разом із вівцями й волами, перекидаючи столи міняйлів в їхніми грішми. Він наказвував: є Не робіть дому Отця мого торговим домом! „ (Ів. 2,14-16).
Христос також переможець смерти. Він Володар неба і землі, який прийде колись у славі судити живих і померлих. Христос – не тільки любов і милосердя, але також справедливість, суд і вічна кара!
Ось – повний образ Волоченого Слова Божого – Христа-Ісуса! Йому маємо віддавати нашу прославу, наш поклін, пошану і беззастережний послух. „Все бо від нього, через нього і для нього. Йому слава на віки” – навчає апостол Павло (Рим. 11,36).
Однак, щоби це все як слід зрозуміти, щоб признати над собою Бога-Творця і свою цілковиту залежність від нього, щоб віддавати йому найвищу шану та добачати в усіх людях наших співбратів, для цього необхідно мати принаймні одробину доброї волі. Добра воля для цього є безумовна. Вона рушійна сила людини. Бракувало її колись у мешканців Вифлеєму, і вони не прийняли Христа-Спасителя. Що більше, лукавий Ірод і ввесь Єрусалим з ним затривожилися, коли почули що народився Спаситель світу.
Дорогі брати і сестри! Як колись, так і сьогодні бракує людям доброї волі. У багатьох людей ввійшов наче „дух приголомшення „. „ Засліпив він їм очі, заціпенів їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв” – каже Христос (Ів. 12,40). Ось, чому то мир Христовий, що в різдвяну ніч прийшов на землю, не може закорінитися і на ній запанувати. Бо люди чи то спільно, Чи поодиноко не дотримуються умов цього миру, тобто не віддають належної слави Богові й не мають в собі достатньо доброї волі. Не дбають про неї, не виявляють її в щоденному житті, в боротьбі зі злом та у творенні добра. Зате гоніння лукавих Іродів і драма Голготи Христової раз-у-раз розгортається на світі. Христос далі страждає в членах своєї Церкви. Закон Божий і природний невпинно допчеться і викидається з щоденного життя. Люди все більше й більше затирають у собі подобу Божу, затрачують пам’ять про мету й призначення своє на землі.
Ось чому мир Божий счезає з наших душ, з наших родин, держав і в-поміж народів. Христос, висилаючи своїх учнів у світ проповідувати Божу благовість, наказував Їм: „ В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І як той дім достойний, нехай ваш мир зійде на нього; а як недостойний, нехай ваш мир до вас повернеться „ (Лк. 10,5; Мт. 10,13).
У день народин Спасителя світу, дорогі брати і сестри, молім Новонародженого Ісуса і робім усе, що в наших силах, щоби в усіх людських душах, у наших домах родинах, селах, містах, у нашій страждальній батьківщині й цілому світі запанував мир Христовий. Щоби цей мир Божий, який заєдно спливає на людство, не відбивався від нього, як від льодової скелі, а повертався до Христа. Проте намагаймося, щоб мир Божий перебував між нами, щоб він проникнув й утішав зболілі людські серця. Тож віддаймо славу Всевишньому Богові й трошки нашої доброї волі для зберігання Божих заповідей і Його велінь, а тоді напевно настане мир у наших душах, мир з Богом і поміж людьми. Він стане запорукою спокою і щастя дочасного і вічного. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
РІЗДВЯНА ПРОПОВІДЬ В КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ РАДІО ВАТИКАНУ 25 ГРУДНЯ 2023 РОКУ. – https://www.youtube.com/watch?v=X2w_eEOJZus
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 4, 4–7.
Браття, коли сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва – Отче! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник з Божої ласки.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 3 зач. 2, 1–12.
Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі сходу і спитали: – Де цар юдейський, що народився? Бо ми бачили його зорю на сході і прийшли поклонитись йому.
Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитував у них, де Христос має народитись. Вони йому сказали: – У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком:
І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менший між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.
Тоді Ірод покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли з’явилась зоря, і відіслав їх у Вифлеєм, кажучи: – Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли найдете, сповістіть мені, щоб і я пішов йому вклонитись.
Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що бачили на сході, ішла перед ними, аж поки не прийшла й не стала зверху, де було дитятко. Побачивши зорю, вони зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. І, попереджені вві сні не завертати до Ірода, пустились іншою дорогою у край свій.
Різдво Христове
Дві тисячі років тому відбулася подія, яка радикально змінила шлях людства. Я твердо переконаний в тому, що ми як людство ще дотепер до кінця не усвідомили, що сталося. Кожна людина, як сьогодні, так і колись, завжди шукала й шукає Бога. В особі Ісуса Христа Бог сам приходить до людини, Бог є з людиною, Бог приходить як людина. Тому нам, християнам, дуже важливо бути свідомими й розуміти, який великий дар ми маємо. Жодна релігія не може похвалитися тим, що Бог прийшов до свого народу.
А християнство – це навіть не релігія, бо в релігії людина шукає Бога. У християнстві Бог сам приходить до людини. Маємо задуматися над цією великою тайною, яка вже дві тисячі років є незбагненною для людського розуму: як Бог стає людиною? Тому в цей Різдвяний день маємо спитати себе:
Христос народився, Христос воплотився – а що це означає для мене?
Вл. Венедикт Алексійчук
20 грудня 386 або 388 року святий Йоан Золотоустий, виголошуючи проповідь у річницю смерти мученика Філогонія, єпископа антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового Різдва 25 грудня окремо від празника Богоявлення. Він сказав, що цей празник „можна б без помилки назвати матір’ю всіх празників”.А це тому, що „від нього, — каже він далі, — дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Пасха, Вознесення і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не народився по тілі, то і не христився б, — що дало Богоявлення; і не розп’явся б, — а звідси Пасха; і не зіслав би Святого Духа, — що творить П’ятдесятницю. Так, отже, від Христового Різдва вийшли всі ті празники, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини міг би цей празник слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня це найбільш подиву гідна з усіх подій”.
Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії людського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини встановлення цього великого празника і на його історію у Західній і Східній Церквах.
ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово „Епіфанія” чи „Теофанія”, що значить „З’явління” чи „Богоявлення”, у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.
Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір’я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір’я, царські часи, велике повечер’я зі співом „З нами Бог”, на Літургії „Єлици” і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ
Празник Христового Різдва відділили від Богоявлення спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збірнику, доведеному до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерти мучеників під 25 грудня написано: „День Христового Різдва у Вифлеємі” . А в иншому розділі записано таку заввагу: „За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п’ятницю, у 15-ий день новомісяця”.
Який був головний мотив римської Церкви, щоб Христове Різдво святкувати 25 грудня?
У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна, або Хроноса. Ті святкування звалися Сатурналії. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь, „непереможного сонця” , по-латинськи „соліс інвікті” . Цісар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовому полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що в цей час наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день уважався народженням сонця і його перемогою над темрявою ночі.
У вищеназваному Календарі Філокала, що подає поганські і християнські свята під 25 грудня, також зазначено: „наталіс інвікті”, себто „народження непереможного”. Слово „непереможний” це звичайний епітет богів, а в цьому випадку бога-сонця.
Отож християнський Рим, щоб протидіяти поганському Риму, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце-Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня. Святі Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різдвяні богослуження називають Христа Сонцем Правди чи Сонцем Справедливости.
Якщо Римська Церква празнувала Христове Різдво 25 грудня, то инші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Празник Христового Різдва з Риму перейшов ще за життя святого Амвросія († 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Франції, і до инших країн Європи.
Коли 25 грудня стало празником Христового Різдва, його й почали вважати днем самої події народження. До цього часу щодо дати народження Ісуса Христа було багато різних думок і суперечок, бо святе Євангеліє про це нічого не згадує.
Святий Климент Олександрійський (к. † 215) говорить, що за його часів одні уважали 20 травня днем Христового Різдва, инші 6 або 10 січня, а на його думку, це було 18 листопада. В одному творі з III-IV ст., який приписують святому Кипріянові, згадується 28 березня як день Різдва Спасителя. У надписі на статуї святого Іпполита Римського (к. † 235) дату Христового Різдва подано на 25 березня. У поясненнях святого Іполита щодо книги пророка Даниїла є така заввага: „Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, у 42-ому році Августа, від Адама 5500 року” . Святий Епіфаній Кипрський († 403) в полеміці з алогами доводить, що Христове Різдво було 6 січня, а Хрещення — 8 листопада.
Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат инших празників, залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Благовіщення і Різдво Йоана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Христове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).
ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ
За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: „Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!” А відтак далі говорить: „Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з’явився людям через народження… Від з’явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей… ”
Святий Йоан Золотоустий († 407) з великою ревністю започатковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: „Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би цей празник і новим і притім давнім, — новим тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що він скоро зрівнявся з найдавнішими і виріс до однакового з ними ступеня”.
У своїй проповіді він вважає 25 грудня справжнім днем Христового народження, доводячи, що свідком того є дуже швидке поширення цього празника й велике його цінування вірними; свідком того є також документи, які зберігаються в Римі, про перепис цісаря Августа. Укінці, на користь 25 грудня, на його думку, промовляє і те, що зачаття Ісуса Христа за святим Лукою настало через шість місяців після зачаття Йоана Хрестителя. А його зачаття мало статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випасти на грудень.
Дещо пізніше новий празник увійде в практику у двох инших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єрусалимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході празнували Христове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня.
Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладко-півець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО
„Дивне і преславне таїнство бачу: вертеп — небом, Діва — херувимським престолом, ясла — місцем, де народився незмістимий Христос Бог, — Його оспівуючи, величаємо” (Канон утрені празника).
Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. „І Слово стало тілом і оселилося між нами”, — каже євангелист Йоан (1, 14). „Бог Предвічний народився” , — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колиска нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й адорувати.
Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва новонародженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики невимовної небесної радости, що час спасення вже настав.
Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.
ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА.
Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.
Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: „Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозволити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо „коли” це поняття часу, а „як” веде нас до тілесного родження… Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, споріднене з нами, привести назад до себе ціле людство”.
Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: „Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом”.
Святий Йоан Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: „Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — вдолі, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи… Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою… ” (Твори, Т. 6, с. 692).
А в иншій різдвяній проповіді він каже: „Чи може щось рівнятися з цим празником? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Природа, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом” (Твори, Т. 12, с. 787).
Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: „І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, дияконами — пастирі, священиками — ангели, архиєреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — вочоловічення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — дископокровець”.
Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. „Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з’явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити” (Гимн І, 82). „День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян” (Гимн IV, 14). „Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости” (Гимн IV, 148). „Найвищий кормився молоком Марії тоді коли всі створіння кормилися Його багатством” (Гимн IV, 149). На литійних стихирах вечірні празника співаємо: „Небо й земля нині з’єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир… ” Стихира стиховні вечірні каже: „Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир”.
ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ
Друге, чим святі Отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. „І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах” (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.
Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: „Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобідний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польовий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі. Той, що розв’язує, в’яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно носиться. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!” (Пролог).
Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, народження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!” (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: „Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих” (Гимн І, 92-94).
ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ
Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужень.
Святий Йоан Золотоустий свою першу різдвяну проповідь починає словами невимовної радости й захоплення: „За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з’явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося”. А в иншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: „І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра” (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Григорій Богослов, закликаючи до радости, каже: „Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Предвічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться темрява, знову з’являється світло… Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чоловіколюбиві й боголюбиві”.
Наші різдвяні богослуження повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: „Сьогодні веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Вифлеємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки”. На стихирах хвалитних утрені: „Веселіться праведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недослідимий Господи, слава Тобі”.
Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принесли йому в дар нашу віру й любов.
Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: „Поклонися Різдву, через котре ти висвободився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом… іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне торжество небесних і земних сил”.
На вечірні празника, величаючи Божу Дитину, співаємо: „Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з’явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — звізду, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіть і радіймо з Господом,* розповідаючи про оце таїнство:* перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає,* херувим відступає від дерева життя* і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи.* Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги;* прийшовши від пречистої матері, він не зазнав жодної зміни.* Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був,* і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я.* Тому до нього закличмо:* Народжений з Діви, Боже, помилуй нас!
Коли Господь Ісус народився від святої Діви,* усі просвітилися:* пастухи пригравали, мудреці поклонялися, ангели співали,* Ірод же затривожився, бо появився в тілі Бог,* Спаситель душ наших.
Царство твоє, Христе Боже, царство всіх віків,* влада ж твоя від роду до роду,* бо ти прийняв тіло від Святого Духа* і став людиною від Вседіви Марії.* Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже* – світло від світла, сяйво Отця.* Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе,* бо ти − образ слави Отця,* ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви.* Боже, помилуй нас!
Чим тобі, Христе, віддячимось за те,* що ти задля нас з’явився на землі як людина?* Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку:* ангели − співання, небо − зорю,* мудреці –дари, пастухи − сповіщення чуда,* земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву.* Споконвічний Боже, помилуй нас!
Мудреці, перські царі,* пізнавши відкрито небесного Царя, що на землі народився,* ведені ясною зорею, прийшли у Вифлеєм,* несучи добірні дари: золото, ладан і миро;* побачивши, що у вертепі лежить немовля,* йому вони, впавши ниць, поклонилися.
Отець змилувався, і Слово тілом стало,* а Діва народила Бога, що став людиною.* Зоря сповіщає, мудреці поклоняються,* пастухи дивуються, створіння ж радується.
Коли Август єдиний володів землею,* багатовладдя людей скінчилося;* коли ти став людиною з Чистої,* знищене було ідольське багатобожжя.* Під єдиним мирським царством міста опинились,* а тут народи повірили в єдину владу Божу.* З веління цісаря записувались люди,* записались і ми, вірні, в ім’я Бога нашого, що став людиною.* Велика твоя милість, Господи, − слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Перший антифон
Стих 1: Ісповімся Тобі, Господи, всім серцем моїм,* розповім про всі чуда Твої (Пс. 9,2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: На раді праведних і соньмі –* великі діла Господні, явлені в усіх волях Його (Пс. 110,1-2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Ісповідування і велич – діло Його* і правда Його перебуває повік віку (Пс. 110,3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Блажен муж, що боїться Господа,* заповіді Його дуже любі Йому (Пс. 111,1).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що родився від Діви, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Сильне на землі буде сім’я його,* рід правих благословиться (Пс. 111,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що родився від Діви, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Слава і багатство в домі його* і правда його перебуває повік віку (Пс. 111,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що родився від Діви, співаємо Тобі: Алилуя.
Третій антифон
Стих 1: Сказав Господь Господеві моєму:* Сиди праворуч Мене, поки не покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх (Пс. 109,1).
Тропар (г. 4): Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Стих 2: Жезл сили пошле Тобі Господь від Сіону* і володій посеред ворогів Твоїх (Пс. 109,2).
Тропар (г. 4): Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Стих 3: З Тобою начало в день сили Твоєї,* у світлостях святих Твоїх (Пс. 109,3).
Тропар (г. 4): Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Вхідне: Із утроби перед зірницею родив Я Тебе – клявся Господь і не розкаявся:* Ти єрей повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,3-4).
Тропар (г. 4):
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак (г. 3):
Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
Замість Трисвятого: Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
У Христа зодягнулися. Алилуя.
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Прокімен (г. 8): Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній (Пс. 65,4).
Стих: Воскликніте Господеві, вся земля, співайте ж імені Його, віддайте славу хвалі Його (Пс. 65,2).
Алилуя (г. 1): Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь (Пс. 18,2).
Стих: День дневі передає слово і ніч ночі об’являє розуміння (Пс. 18,3).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, у вертепі народженого царя – Христа.
І ірмос (г. 8): Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи величаємо.
Причасний: Ізбавління послав Господь людям своїм (Пс. 110,9). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що народився в вертепі у Вифлеємі Юдейському і дав Себе покласти в ясла спасіння нашого ради, молитвами пречистої своєї Матері, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
