25 квітня Церква вшановує пам’ять святого апостола і євангелиста Марка.
З історії святого
Йоханан на прізвисько Маркус (латиною означає «молот») був небожем Варнави (Кол 4,10), можливо левітом, як і Варнава, або принаймні прислужником у синагозі. Марко у Євангелії згадує факт, який оминають інші євангелисти: юнак, якого ледь не схопили, але він утік, залишивши в руках переслідувачів покривало (Мк 14,51). Це може бути вказівка на нього самого. Святий Петро називає Марка своїм сином (1 Пт 5,13), швидше за все з огляду на те, що він його охрестив. Марко став родоначальником літературного жанру – «Євангеліє» [1].
В Римі св. Марко зустрів Павла та Варнаву, котрі саме в той час (бл. 44 р.) вирушали в місійну подорож до Антіохії і взяли майбутнього Євангелиста із собою. Проте, пізніше їхні шляхи розійшлися і Марко разом з Варнавою подалися на Кіпр, який був батьківщиною Варнави, а ймовірно і матері першого з Апостолів. На початку 60 рр. Марко знову перебуває в Римі поряд зі св. Павлом і ймовірно від його імені відвідує християнські спільноти (про це згадують послання до Колосян, Філемона та Тимофія). На Посланні до Тимофія закінчуються згадки про Марка, що містяться в Святому Писанні, дальше його життя відоме з традиції [4]. В 60-хх роках святий Марко надалі перебуває поряд зі св. Петром. Традиція називає його interpres Petri, тобто перекладачем Петра, бо супроводжував його у звіщенні Слова Божого по синагогах та громадських місцях, а на прохання вірних записав катехези Верховного Апостола. Саме Євангелії виникло перед 62 роком (цього року було написане Євангеліє від Луки), ймовірно в 50-хх роках. Воно призначалося для християн навернених з язичництва (про що свідчить пояснення єврейських слів та звичаїв), а його метою було довести, що Ісус Христос правдивий Месія та Син Божий. Святому Маркові приписують також заснування першої єпископської кафедри в Олександрії (Єгипет), куди його послав св. Петро [4].
Не володіємо точними даними про мученицьку смерть цього Апостола. Дехто подає 68 р. в Олександрії за панування Нерона, інші – в роки панування імператора Траяна (98-117). Перекази згідні в тому, що причиною його мученицької смерті була ненависть язичників, яку викликала його апостольська ревність. Тіло Святого було поховане в печері, в якій збиралася олександрійська спільнота, а на початку IV ст. на цьому місці було збудовано церкву [4]. В Олександрії тіло покоїлося до 828 р., коли правитель-мусульманин вирішив зруйнувати його храм, а мармурові плити і колони використати на потрібну собі будівлю. З побоювань, що тіло євангеліста буде осквернене і пропаде, двоє купців потайки його вивезли до Венеції, прикривши корзину свининою, щоб мусульмани не робили митного огляду. План вдався, тому св.Марко став покровителем Венеції [1].
Що до нас мовить ікона святого?
Святий євангелист Марко своїм праведним життям і мученицькою смертю засвідчив правдивість Христової науки та утвердив віру в Ісуса серед багатьох поган [3]. Тому на іконах святий зображається як чоловік зі сувоєм у руках – інструментом проповіді Євангелія. На іконах святого Марка зображають лева – символ даного євангеліста.
Лев асоціюється зі св. Марком, оскільки його Євангеліє підкреслює величність Христа та його царську гідність, а лев традиційно вважається царем звірів. Євангеліє від Марка починається з пророчого голосу Йоана Хрестителя, який плаче в пустелі, як рикаючий лев [2].
Джерела:
- https://credo.pro/2023/04/62265
- https://dyvensvit.org/top/1025012/
- http://www.sde.org.ua/zmi/zlus/item/2119-sobor-sv-marka-u-veneciji.html
- https://www.rkc.lviv.ua/news_view-Svyatuj_Marko__YEvangelist-ua
Підготував: бр. Вадим Поліщук, IV курс
Ікона мовить. Св. ап. і євангелиста Марка – Джерелo: https://ktds.org.ua/news/our-publish/38273-ikona-movyt-sv-ap-i-yevanhelysta-marka/
Святий Марко́ (євр.: מרקוס, гр.: Μάρκος) — був жидом. Святу віру він пізнав уже після воскресіння Ісуса Христа, до котрої навернув його апостол Петро. Святий Марко допомагав апостолу Петру писати послання, а той любив його як свого сина. Про це можна дізнатися зі слів самого святого верховного апостола: “Вітає вас Церква, що у Вавилоні, вибрана з вами, і Марко, мій син” (1 Пт. 5, 13). Разом з апостолом Петром Марко прийшов до Риму, тут він за розповідями свого учителя близько 40 р. написав своє Євангеліє, яке Петро схвалив і похвалив. Євангеліє від Марка починається з розповіді про святого Йоана Хрестителя, який був “голосом вопіющого в пустелі” (див. Мр. 1, 3), тому на іконах євангелиста Марка бачимо намальованого лева, який символізує пустелю.
Святий Петро послав святого Марка проповідувати Євангеліє до Єгипту. І поніс святий євангелист світло Христової науки до Олександрії, Пентаполю, Либії та інших поганських народів. В Олександрії заснував він християнську церковну громаду, число вірних росло, а про святість життя навернених святим Марком в Олександрії пише учений і чесний жид Філон (добрий знайомий апостола Петра з Риму): “Насамперед вони погорджують усяким дочасним добром і нічого на землі свого власного не хочуть мати. В кожному місті, де живуть, мають доми, посвячені на молитву, в тих домах чесно служать свої тайни, слухають читання книг пророків і піснями, згідно зі своєю наукою, величають Бога. Деякі з них виходять з міста і, покинувши всякі світські заняття, залишаються жити в пустелі, бо знають, що товариство людей є перешкодою до великих чеснот. Умертвлення тіла – це основа, на якій будують інші чесноти. Ніхто з них не їсть і не п’є до заходу сонця, вина не п’ють і м’яса споживають мало, хліб присмачують тільки сіллю. Серед них є і жінки, призвичаєні до такого життя, багато з них у дівицтві вже постаріли, не з примусу, а добровільно, задля чесноти чистоти посвятилися вони на дівицтво. На молитву встають рано, окремо чоловіки і окремо жінки. Є й такі, що впродовж семи неділь безнастанно постять. Сьомий день у них – святий. Священики і диякони служать в церквах правило, а над усіма є найвищий єпископський престол”.
Погани і жиди бачили, що число християн щораз більшає, вони чули і бачили, що святий Марко чудами утверджує віру Христову, бо хворих оздоровляє і померлих воскрешає. Тож уся їхня злість обернулася проти нього і кілька разів святий змушений був іти з Олександрії до Пентаполю та в інші міста, і в кожному з них він настановляв єпископів, висвячував священиків і дияконів та проповідував науку Христа Спасителя. Він уклав і передав вірним Службу Божу, яка називалася Літургія святого Марка. І нині деякі молитви з неї копти використовують у своїй літургії. В Олександрії християни мали церкву на місці, що звалося Букол (волівня). Там, коли святий євангелист на Пасху правив Службу Божу, на нього напали погани і силоміць виволокли на вулицю. Тут його зв’язали, закинули на шию мотузку і тягнули святого вулицями міста по гострому камінню. Кров святого заливала землю, тіло шматками відпадало, а він голосно величав Господа і прославляв Його Ім’я. Потім святого Марка кинули до в’язниці.
Вночі явився Спаситель і промовив до нього: “Мир тобі, Марку, євангелисте мій!”
А той, припавши лицем до землі, радісно вигукнув: “Слава Тобі, Ісусе Христе, єдина втіхо і надіє моя!”
Наступного дня погани волочили по камінню святого Марка доти, доки той у муках не віддав душу свою в руку небесного Отця. Тіло мученика хотіли спалити, однак вітер погасив вогонь. Вірні забрали святі мощі і поховали при церкві 25 квітня (8 травня) 68 р.
Близько 815 р. святі мощі євангелиста було перенесено до Венеції, де возноситься одна з найкращих церков у світі – церква святого Марка. Мощі св. Марка були у великому почитанні серед вірних як в Олександрії, так і у Венеції. Ще в четвертому столітті приходив до Олександрії святий єрей Філором, аби поклонитися тим святим мощам, над якими було возведено величаву церкву з монастирем, що стояв ще у восьмому столітті.
До сьогодні Олександрійська Церква, яка завжди була, після Римської, найвизначнішою, називається престольною Церквою святого Марка. До шостого століття в Олександрії зберігався плащ святого Марка, яким вкривали кожного нововозведеного на престол патріярха.
Тропар:
У верховного Петра Ти навчався,* апостолом Христовим був Ти і, як сонце, засяяв Ти країнам:* олександрійцям був Ти прикрасою, блаженний,* Єгипет від лести через Тебе звільнився,* євангельським твоїм ученням просвітив Ти все, як світло, стовпе церковний.* Ради цього, пам’ять твою вшановуючи, світло празнуємо, Марку богогласний.* Моли Бога, що Його Ти благовістиш,* щоб прогрішень відпущення подав душам нашим.
Кондак:
З висоти прийнявши благодать Духа, розрушив Ти красномовні видумки, апостоле, * і, всі народи зловивши, Марку всеславний, Твоєму Владиці Ти привів, * проповідуючи божественне Євангеліє.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перебуваючи на другому боці Йордану,* закликав ти, Ісусе, до тих, що були з тобою:* Друг Лазар уже помер, і сьогодні складають його до гробу.* Тому радію я ради вас, мої друзі,* щоб ви пізнали, що я Бог незмінний,* і все знаю, хоч і видима я людина.* Отож, ходімо оживити його,* щоб смерть відчула його перемогу й повну свою поразку.* Явно це зроблю, подаючи світові велику милість.
Наслідуючи, вірні, Марту й Марію,* пошлімо до Господа, як прохання, наші добрі вчинки,* щоб він прийшов воскресити наш духовний розум,* що лежить мертвий у гробі нечутливого лінивства,* не пам’ятаючи про страх Божий,* і позбавлений життєздатности.* Тому кличемо: Поглянь, Господи, і як колись Щедрий,* своєю присутністю ти дивно воскресив друга Лазаря,* так і нас усіх оживи, подаючи велику милість.
Вже два дні лежить Лазар у гробі.* Він бачить усіх від віку померлих* і споглядає на лячні дива й незліченну силу тих,* що їх держить ад у своїх обіймах.* Тому гірко ридають його сестри,* споглядаючи на його гріб.* Христос же йде воскресити свого друга,* щоб усі одноголосне закликали:* Благословенний ти, Спасе, – помилуй нас!
Богогласних проречень літописця* і Єгипту наставника великого* достойно оспіваймо, вірні, взиваючи:* «Марку мудрий, вченнями і молитвами твоїми,* до не схвильованого життя всіх нас,* як апостол, провадь!»
Супутником став ти обраного Знаряддя* і з ним пройшов усю Македонію,* а в Римі учнем ставши Петра,* солодкомовним тлумачем ти виявився,* і постраждавши Богодостойно, спочив єси в Єгипті,* Марку всемудрий.
Висохлі і випалені душі оживив ти* світлими дощами Євангелія.* Тим-то днесь, божественний Марку,* пам’ять твою радісно* торжествує і восхваляє з нами Олександрія,* поклоняючись твоїм мощам.
Пролилася благодать із уст твоїх,* Марку апостоле,* і став єси пастирем Христової Церкви,* навчаючи словесних овець* вірувати в Тройцю єдиносущну* в єдиному Божестві.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
