25 серпня Церква вшановує пам’ять святого апостола Тита.
Життя святого апостола Тита.
Святий Тит народився на острові Крит, походив він з багатої і славної родини, тому змалку навчався всякої поганської мудрости, та з часом в його руки потрапили книги Святого Письма Старого Завіту, зокрема пророка Ісаї. Вже тоді, читаючи ці книги, він зрозумів, що поганство не може заспокоїти потреб його серця, що має бути інша, затаєна від нього правда, якої він не знає. І ось на Криті поширилася вістка, що в Єрусалимі, в юдейській землі, явився Пророк і Учитель, що навчає, як треба жити, аби спасти душу, і називає себе Ісусом Христом, Сином Бога живого. Тит подався до Єрусалиму і там слухав науки Христа Спасителя, бачив Його чуда, перебуваючи серед апостолів аж до воскресення і вознесення Ісуса Христа. Коли після Зішестя Святого Духа апостоли стали говорити різними мовами, тоді Тит дуже здивувався, почувши і свою критську говірку з їх уст.
Зі Святого Письма знаємо, що Тит був найвірнішим учнем святого Павла, він товаришував апостолові у його подорожах, ділив з ним усі труднощі і переслідування.
Тит, зачислений до сімдесяти апостолів, цілковито посвятив себе проповідуванню святого Євангелія. Коли він познайомився з апостолом Павлом, цього не знаємо. З Послання святого Павла до галатів (див. Гал. 2, 1-3) відомо, що Тит супроводжував Павла до Єрусалиму на перший Собор апостолів. Знаємо також, що Павло двічі посилав Тита до Коринту, щоб там на місці з’ясував деякі спірні питання і навів порядок у тамтешній громаді (див. 2 Кор. 8, 6. 16. 22-23; 12, 18).
Після першого ув’язнення в римській в’язниці святий Павло разом зі святим Титом прибув на острів Крит, і тут настановив його єпископом. Передання оповідає, що правителем Криту тоді був чоловік сестри Тита, Рустил, сина якого воскресив святий Павло. Після цього чуда Рустил зі своїми рідними і багатьма міщанами прийняв хрещення. Тут Павло і Тит розлучилися: апостол пішов далі проповідувати науку Христа Спасителя, а Тит залишився на Криті.
З Нікополя апостол Павло написав своє Послання до Тита, в якому дав своєму учневі багато добрих порад. Бо нелегко було святому Титові навчати своїх краян, які мали не найліпшу славу. Святий Павло пише, що їх власний пророк назвав їх брехунами, злою худобою і обжирниками – “Свідоцтво це правдиве” (Тит. 1, 13). І тому апостол Павло так навчає святого Тита: “Ти ж говори, що личить здоровому вченню: Старі щоб були тверезі, поважні, помірковані, здорові у вірі, любові, терпеливості. Старі жінки так само нехай поводяться, як освяченим личить: щоб не були злоріки, ані віддані пияцтву, щоб добра навчали, щоб молодих навчали любити своїх чоловіків та дітей, щоб були стримані, чисті, хазяйновиті, добрі, підвладні власним чоловікам, – щоб слово Боже не ганьбилося. Так само і юнаків умовляй, щоб були помірковані, даючи самі себе на зразок добрих діл: повноти в ученні, поважности, здорового та бездоганного навчання; щоб супротивник осоромився, неспроможний нічого злого проти нас сказати” (Тит. 2, 1-8). Крім того, Павло просить, щоб Тит, коли прийде по нього посланець, прийшов до Нікополя, бо задумав там перезимувати (див. Тит. 3, 12).
Апостол Павло дуже любив його і називав “щирим сином” (Тит. 1, 4); до коринтян він пише, що “я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого” (2 Кор. 2, 13); а в іншому місці: “Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита” (2 Кор. 7, 6).
Після другого ув’язнення у Римі, святий Павло у Другому посланні до Тимотея пише, що святий Тит пішов у Далматію (2 Тим. 4, 10). Передання оповідає, що після ув’язнення апостола Павла Тит поспішив до Риму і що у Римі він був свідком смерти святого Павла. Потім він повернувся до свого стада й утверджував Христову віру на Криті та на сусідніх островах. Спочив у Бозі в глибокій старості, у віці 95 літ, повний радости, бо в хвилю смерти бачив ангелів, які прийшли забрати його душу.
Мощі святого Тита спочили в церкві в Гортині. Коли 823 р. сарацини захопили і спустошили острів, то з мощей св. Тита залишилася лиш голова, яку й нині зберігають на Криті.
Тропар (г. 3):
Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак Тита (г. 2):
Приятелем Павла явився єси, апостоле,* з ним проголосив ти нам слово Божественної благодаті,* проповіднику тайн, Тите всепам’ятний,* тому й кличемо: не переставай молитися за нас усіх.
Ікона мовить. Св. ап. Тита – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/publish/39243-ikona-movyt-sv-ap-tyta/
Повернення мощей святого апостола Вартоломея
Тропар (г. 3):
Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак Вартоломея (г. 4):
Ти явився сонцем Церкви,* яке просвічує світлістю науки та страшними чудами тих,* які тебе прославляють, Вартоломею, Господній апостоле.
Деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому.
Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.).
Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня.
У той самий день
Во святих отця нашого Мина, патріярха Царгородського.
Святий Мина був священиком і настоятелем гостинниці святого Самсона. Патріярхом Царгорода, після усунення єретика Антима (536 р.), настановив його папа святий Агапіт. Упродовж свого правління він постійно змушений був боротися з єрессю євтихіян. Патріярх Мина провістив, що святий Євтихій, його наступник, буде великим світилом Церкви. Помер 553 р. у глибокій старості.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.online/m/#20240825&vita
о. Петро Фостик
