„ Заспокійтесь, – це я, не страхайтеся! „ (Мт. 14,27)
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає дивну подію в життя Христа-Спасителя. Одного разу Ісус наказав своїм учням, щоб вони перепливли на той бік Геневаретського озера. Тим часом Спаситель пішов на самоту, щоб помолитися. Коли ж човен був уже посеред озера і ним кидали розбурхані хвилі, учні побачили, що хтось наближається до них, ступаючи по запінених хвилях. Вони зжахнулися, і в переляку закричали: „ То привид!” Ісус тієї ж миті мовив до них: „ Заспокійтеся – це я! Не страхайтеся! „
Дорогі брати і сестри! Коли розважаємо цю подію, бачимо, що вона є наче відбиткою життя всього людства і кожного з нас зокрема. З волі й веління Божого людство пливе по морю туземного життя, прямуючи до берега вічності. Під час плавби цього життя, серед темряви ночі й розбурханих вод не раз наближається до нас Спаситель, а ми жахаючися та з переляку кричимо: „ То привид!” І слушно, бо, вдивляючись у лябіринт подій, мусимо признати, що на світі в хтось надзвичайно проворний і запобігливий, хто людину постійно впроваджує в оману. б хтось невидимий, невловимий, без виразного обличчя, але існуючий, могутній, що може прибрати всяке обличчя, всякий вигляд, навіть прикидатися Спасителем-Ісусом. б хтось, хто може говорити рівними мовами і належати до кожного народу. Є хтось, хто раз-у-раз діє проти васад і вчення Христа. Тож людина має завжди перед собою і Христа, і його „привид”, яким в відвічний ворог Божий, антихрист. Ці дві істоти діють: одна з нами, друга проти нас – в усіх обставинах життя.
Христос-Спаситель при різких нагодах повчає людей, як вони мають жити, щоб їх життя було добре й щасливе. Він нам пригадує, що людське життя можна гарно й достатньо влаштувати, але згідно 8 законом Божим, працюючи в поті чола, без кривди для ближніх, чесно, справедливо, в думкою про життя вічне. Христос представляє людське життя таким, яким воно в дійсности є.
Цілком інакше поводиться Христовий привид-Антихрист. Він спокушає людину пристрастю, обманом, притемнює розум мріями, втомляє сподіваннями розкошей, вигід, наживи. Почуття справедливости він притемнює надмірним себелюбством, кривдою ближнього, розбещеною жадливістю, вживанням. За потоптання правд і законів Божих Антихрист обіцює свободу і добробут, запевнює рай на землі, без утоми, праці й терпіння.
Христос не зневіряється, не розчаровується невірністю і частими впадками людини. Так само й сатана. Тож у стіп трагічної помилки людини, при гробі квітучих обіцянок і запашних надій знову видно одного і другого. Христос, як завжди, той самий, повний доброти, милосердя і любови. Антихрист раз-у-раз інакший, в іншій одежі та з іншими ідеями. Один і другий знову представляють зболілій, зламаній, іноді ж скривавленій людині обрав її будуччини, але кожний з іншого кута бачення.
Христос показує, як єдиний засіб загального відродження і щастя – працю, хрест і терпіння. Сатана ж незмінно приваблює облудою, представляє нові уявні й недосяжні ідеї і погляди, буцімто правдиві, конкретні й єдиноспасаємі. Так ото наближаються й говорять до людей: Христос і Антихрист. І, як звичайно, вибір будуччини залежить від людської волі, від того, кому людина повірить, за ким вона піде: чи ва Христом, чи за привидом Христа, Антихристом.
Тому й не диво, дорогі брати і сестри, що власне тоді, як шаліли морські филі, по яких зближався Христос до заляканих апостолів, Петро, – щоби впевнитися чи це направду Спаситель, а чи привид його, – повний затривоження сказав до Ісуса: „Господи, коли це ти, повели мені водою прийти до тебе!” Яке ж це дивне і, воднораз, незручне прохання, воно ж бо вимагало безспірного чуда, щоб людина могла ступати по запінених, кипучих хвилях моря. Але для Христа-Спасителя немає нічого неможливого! Щоб переконати своїх учнів, з ними ж і всіх людей, що він не привид, не омана, але правдивий володар всесвіту й природи, Ісус каже до Петра апостола: „ Прийди!” І Петро, як завжди послушний Христовим велінням, без надуми виходить з човна, увесь задивлений в Ісуса, і починає іти по воді. Що ж давало Петрові силу йти безстрашно по глибоких, розбурханих водах моря? Не що іншого, дорогі в Христі, а несхитна віра й довір’я до Христа-Ісуса.
Дорогі брати і сестри! Звідки й нам набратися сили посеред сучасної бурі світу: каламутних хвиль, забріханости, грабіжу, визиску, вбивств і розпусти. Як же нам вдержатися на висоті християнської моралі, як творити добро, плекати, чесноту, одним словом: бути чесними людьми? Хто дасть нам сили жити згідно з заповідями Божими тоді, коли довкола нас шаліє буря безбожних ідей, коли напирають хвилі безвір’я? Хто додасть сили праведним, щоб переносили всі життєві терпіння, хрести визиску, пониження, нерівности прав, коли біля них безкарно розпаношується проступок, обман, узаконнене топтання природного і Божого закону? Єдино довір’я і сильна віра в Христа-Ісуса. Доки будемо задивлені у Христа-Господа зможемо, як і Петро, іти сміло й відважно по розбурханих водах і хвилях життя. З сильним довір’ям, впяливши наш вір у Христа-Спасителя, навіть посеред сучасного безвірного світу, зможемо чинити добро і перемагати зло. Якщо Ісус дозволяє нам іти його слідом по бурхливих водах життя, то безперервно чуває він над нами своєю силою і ласкою. Нам лиш потрібно в повним довір’ям йому віддатись і Йти за ним. Бо найбільше трагічною хвилиною в житті людини є та, коли вона, як Петро-апостол, береться мудрувати, ввертати свою увагу на речі посторонні, а не на Христа-Бога. Коли вона починає рахувати на свої обмежені сили, на те, що довкруги неї шаліє вітер, піняться хвилі зла, що під нею бездонна пропасть гріха і беззаконня. Саме тоді, коли відвертаємо наш душевний вір від Христа-Ісуса, коли ми не злучені з ним повним довір’ям, починаємо поволі потопати серед вод життя.
І Петро-апостол був би потонув, якщо своєчасно не був би благав, як кожний потопаючий: „ Господи, рятуй мене!” Це власне й нам потрібно робити у хвилях тяжких терпінь, душевних заламів Й життєвої зневіри, і кликати сердечно до Ісуса: „Господи, рятуй мене, бо тину!” А Ісус напевно й до нас простягне свою рятуючу Божу благодать, мовивши ласкаво: „ Маловіре, чого засумнівався? „ Тут і причина, чому потопаємо серед хвиль життя: – брак віри і дитинного довір’я до Бога. А Христос так часто у своїй Євангелії накликає: „ Майте віру в Бога!” – „ Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так „ (Мр. 11,22.24). Бо, насправді, молиться наша віра, і саме з неї наша молитва немов би черпає всемогутню билу. „ Дочко, тебе спасла віра твоя! Іди в мирі і будь здорова від свові недуги” (Мр. 5,34) – каже Ісус до хворої жінки. Ї, навпаки, Христос нап’ятновує, дорікає і болів в причини недовір’я й хиткости у вірі, яку спостерігав серед своїх учнів. Він каже: „ Чого ви лякливі, маловіри? „ (Мт. 8,26). „Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?” (Мр. 4,40).
Дорогі брати і сестри! Христос-Бог нас також залевняє: „ Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що я їх роблю „ (Ів. 14,12). Бо сильна і жива віра в Христа зродить у наших стривожених серцях надію, відвагу, силу і любов, яка дасть остаточну перемогу. Св. Йоан повчає: „Перемога, яка перемогла світ: віра наша” (1 Ів. 5,4). Тому не лякаймось Антихриста і привидів його, а з довір’ям, задивлені в Ісуса, ідім відважно по розбурханому морю нашого життя! Христос бо кличе до наc: „ У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів. 16,33). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Після чудесного розмноження хліба, після того як Христос Спаситель п’ятьма хлібами і двома рибами накормив п’ять тисяч осіб, народ був такий зворушений, що хотів Ісуса Христа проголосити своїм царем. Христос є Царем душ, його царство не з цього світу (Ів. 18, 36). Він не хотів бути земним царем, тож він відійшов молитися на самоті, апостолам же поручив відплисти човном на другий берег Генезаретського озера.
Генезаретське озеро, відоме також як Тиверіадське море, особливе тим, що інколи над ним несподівано може зірватися буря. Саме так сталося і цього разу. Апостоли від плили човном ввечері і трудилися за північ. Зближався ранок, а вони не могли причалити до берега озера, бо віяв зустрічний вітер і хвилі кидали човном (Мт. 14, 24). Можливо, що апостоли говорили між собою: „Якби Ісус Христос був з нами в човні, він заспокоїв би бурю і ми скоро приплили б до берега. Може Христос забув про нас?” Ні! Христос – Спаситель не забув про своїх апостолів. Він в той час молився на самоті за апостолів і за весь світ.
„О четвертій сторожі ночі”, тобто між третьою і шостою годиною ранку апостоли побачили здалека постать, яка поверхнею озера зближалася до них. Вони думали, що це якийсь дух зближається, щоб затопити їх в озері, тому дуже налякалися і почали кричати. Яка дивна подія! Ісус Христос, улюблений Учитель чудесним способом іде по воді, зближається до апостолів, щоб їх потішити й заспокоїти бурю, а вони його не впізнали.
Ця історія повторюється в щоденному житті. Спаде на нас якесь терпіння, якась прикрість, якась невдача або якесь нещастя особисте, родинне чи громадське, і нам здається, що Бог забув про нас, і ми, може, нарікаємо словами записаними в пророка Ісаї: „Господь мене покинув, забув мене Владика мій” (Іс. 49, 14). Чи справді Бог забув нас? Ні! Ніколи! Господь Бог ніколи не забуває про нас. Господь повсякчас чуває над нами з більшою турботою, ніж мати чуває над своєю улюбленою дитиною, бо каже Господь у пророка Ісаї: „хоча б вона й забула, я тебе не забуду” (Іс. 49, 15).
У наших богослужіннях свята Церква постійно пригадує нам цю радісну правду, що Бог над нами чуває, що він опікується нами і завжди готовий допомогти нам. Наприклад, в понеділок на Вечірні ми молимося словами псалмопівця: „Господь почує мене, коли я візву до нього” (Пс. 4, 4). У вівторок ми співаємо радісні слова: „Милість твоя, Господи, буде зі мною по всі дні життя мого” (Пс. 23, 6). В четвер ми з довір’ям промовляємо: „Допомога моя від Господа, що створив небо і землю” (Пс. 121, 2). В п’ятницю ми молимося: „Боже, ти мій заступник, і милість твоя вийде мені назустріч”. Яке безмежне довір’я до Господа криється в цих коротких словах! Всі ці слова і багато інших подібних молитов викликають у нас довір’я до Господа Бога.
Перелякані і застрашені апостоли почули лагідні слова Христа Спасителя: „Заспокійтесь, це я, не страхайтеся” (Мт. 14, 27). І до нас Христос-Спаситель часто про- мовляє: „Не бійтеся, я з вами”.
Побачивши Христа Господа на поверхні моря, апостол Петро сказав: „Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе” (Мт. 14, 28). Господи Ісусе! Зроби для мене чудо! Я також хочу йти поверхнею води! Ласкавий Ісус вислухав його прохання і промовив до Петра: „Ходи”.
Петро несміливо ступає ногами на поверхню води. Хоч сильний вітер не переставав віяти, вода під стопами Петра була немов земля і Петро почав по воді зближатися до Ісуса Христа. Аж тут несподівано повіяв сильніший вітер, піднялася хвиля води і Петро налякався. Замість дивитися на Христа Спасителя, Петро звернув свій зір на морську хвилю і саме тоді почав потопати. Переляканий, він сильним голосом закричав: „Господи, рятуй мене!” Ісус Христос простягнув свою руку, вхопив руку апостола і промовив: „Маловіре, чого засумнівався?” (Мт. 14, 30-31). Тримаючи Петра заруку. Христос запровадив його по воді до човна і вітер ущух. Ісус Христос провадить верховного апостола Петра по воді до човна! Чудова, символічна і повчальна картина! Рука Христова, яка держить Петра перед загибеллю – це рука Божого Провидіння і Божої Всемогутності, рука Божої помочі і Божої опіки. Рука апостола Петра, яка тримається Христа Спасителя, – це рука людської немочі і щирого довір’я до Христа.
Майже кожному столітті вороги Божі вогнем і мечем, і всіма силами пекла намагалися затопити Петра і Христову Церкву (Мт. 16, 18). Римська імперія, різні азіатські орди, французькі революціонери, ворожий Китай і Японія, гітлерівська Німеччина, комуністичні уряди в Мексиці, Іспанії, більшовицькій Росії пробували затопити корабель святого Петра. Та всемогутня рука Господня завжди держала Петра і його Церкву на поверхні моря, бо „пекельні ворота її не подолають” (Мт. 16, 18).
Не раз здається, що Бог забув про нас, що немає рятунку, що все пропало. В таких хвилинах пригадаймо собі чудову картину Ісуса Христа, як він тримає Петра за руку і серед морських хвиль чудесно провадить його до човна. 3 Христом ми безпечні, бо він – всемогутній. Апостолам грозила смерть, коли ж прийшов до них Христос – небезпека минула, вітер ущух, настала тиша.
Христос завжди з нами. Наші святі ікони так задума ні, що де б ми не стояли, куди б не пішли, очі святої ікони завжди звернені до нас. Всевідучі очі Христа-Спасителя повсякчас споглядають на нас. „Я з вами по всі дні” (Мт. 28, 20). Тож у всіх потребах звертаймося до нього з апостолом Петром: „Господи, рятуй мене”, а він завжди прийде до нас з поміччю. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Коментар Євангелія на неділю 9-ту після Зіслання Святого Духа – Джерелo: https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-9-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha/
ІХ НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 25 СЕРПНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ПОЛІКАРП МАРЦЕЛЮК, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=GBfUo_1yGcA
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 1 Кор. 128 зач.; 3, 9-17.
Браття, ми співробітники Божі, ви Божа нива, Божа будівля.
За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, інший же най будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. Коли ж хто на цей основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
Хіба не знаєте, що ви храм Божий іо що Дух Божий у вас пробуває? Коли хто зруйнує храм Божий, Бог його зруйнує, бо храм Божий святий, і цей храм – ви.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 59 зач. 14, 22-34.
Того часу Ісус заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ. І коли відпустив народ, пошов на гору молитись насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. О четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ідучи по морю. Учні, побачивши, що він іде по морю, жахнулись.
– То привид! – заговорили і з переляку закричали.
Та Ісус тієї ж миті мовив до них: – Будьте спокійні – це я, не бійтеся!
Тоді Петро озвавсь до нього й каже: – Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
– Іди! – сказав Ісус.
І вийшов Петро а човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: – Господи, рятуй мене!
Сус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: – Маловіре, чого усумнився?
І як увійшли до човна, вітер ущух. Тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: – Ти істинно – Син Божий!
І перепливши, прибули в землю генесаретську.
1 Кор. 3, 9–17. «Ми бо співробітники Божі»
Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любови, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником.
Людина також має співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує та сподівається від нас.
І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом.
Мт. 14, 22–34. «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса»
Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо, коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути.
Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти понад» усілякі обставини нашого життя.
Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра в особу Ісуса Христа.
Тому віра – це фундамент, основа. Віруючи, можемо пережити всі життєві бурі, незгоди та ситуації у відповідь на те, що Господь нас покликав йти через ті реальності життя.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 8):
З висоти́ зійшо́в Ти, Милосе́рдний,* погребе́ння прийня́в Ти тридне́вне,* щоб нас ви́зволити від страсте́й,* життя́ і воскресі́ння на́ше,* Го́споди, сла́ва Тобі́.
Сла́ва: Кондак (г. 8):
Воскре́сши із гро́бу,* уме́рлих воздви́гнув Ти* і Ада́ма воскреси́в Ти,* і Є́ва лику́є в Твої́м воскресі́нні,* і кінці́ сві́ту урочи́сто святку́ють* воста́ння Твоє́,* Многомилости́вий.
І ни́ні: Богородичний (г. 8):
Неперемо́жній Влада́рці на честь перемо́ги* ми, слу́ги твої́, врято́вані від ли́ха,* подя́чні пісні́ склада́ємо Тобі́, Богоро́дице.* А ти, що ма́єш си́лу нездола́нну,* від уся́ких бід нас охорони́,* щоб взива́ти до те́бе:* Ра́дуйся, Неві́сто неневі́сная.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, святого, якого є храм, повернення мощів святого апостола Вартоломея, святого апостола Тита і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
