НЕДІЛЯ ХРИСТА ЦАРЯ – „Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…”
– ПРОПОВІДI ВИГОЛОШЕНI В НЕДІЛЮ ЦАРЯ ХРИСТА – о. Павла Райчинця ЧСВВ, о. Миколи Бичок, ЧНІ, о.Атанасія Чийпеш.
Свято Царя Христа Свято Христа Царя „наймолодше” свято в Католицькій Церкві. Свято було встановлене Папою Пієм ХІ Енциклікою QUAS PRIMAS, яка була оголошена 11 грудня 1925 року.
Свято відносно нове в літургійному календарі Католицької Церкви різних обрядів. Українська Греко-Католицька Церква відзначає в останню неділю жовтня або в пяту неділю перед Різдвом.
Причиною встановлення Cвята було зростання антиклерикальних настроїв у багатьох країнах світу і атеїстична пропаганда проти Католицької Церкви і проти Бога.
Це свято зосереджує увагу на особі Ісуса Христа Божого Сина – Царя слави. Він, Божий Син і Цар всесвіту, разом з Отцем і Святим Духом, є володарем всього за своїм божеством, а водночас є нащадком царської династії Давида, за людською природою. Месіянські пророцтва представляють Христа як справедливого і переможного царя, а водночас смиренного, який „оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря,… до кінців землі” (Зах. 9,9-10), а книги Нового Завіту наголошують, що Христове царство – не з цього світу (Йо. 18,36), проте воно наблизилося з Його приходом і його учасником можна стати, покаявшись і вірячи в Євангеліє (Мр 1,15). Царство Боже, а отже Царство Ісуса Христа, стає дійсністю при посередництві Церкви, спільноти, зібраної в ім’я Пресвятої Тройці, яка молиться до Бога Отця: „Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…”.
Христос, Який був з Небесним Отцем під час сотворення світу, у повноті виявить Свою владу при кінці світу, коли судитиме всіх людей.
Папа Бенедикт ХVІ підкреслив, що біблійний уривок з Євангелії від святого Йоана, який читався цього дня у храмах, розповідає нам про Ісуса, Який знаходиться в упокореній ситуації, у статусі звинуваченого перед римською владою.
Він був заарештований, Його ображали, з Нього насміхались і тепер намагаються отримати дозвіл на те, щоб Його розіп’ясти. Ісусові вороги представили Його Пилатові як такого, що прагне політичної влади, як того, який називає себе юдейським царем. Відповідаючи на запитання Пилата, чи Він і справді є царем, Ісус пояснює римському урядовцю природу Свого месіанського послаництва і Свого царства, що не передбачає світової сили і влади, але ґрунтується на любові, яка служить. Таким чином, Господь дає зрозуміти Пилатові, що не має жодних політичних амбіцій, що Його Царство не від цього світу; Боже Царство цілком відрізняється від земних царств. Христос не хоче, щоб Його захищали зброєю, але бажає повністю виконати волю Свого Отця та установити Своє царство не силою зброї та насилля, але любов’ю, яка, на перший погляд, видається слабкою, однак, саме вона дарує життя. Саме тому, перед таким беззахисним, слабким, упокореним чоловіком як Ісус, такий владний чоловік як Пилат здивований, адже чує від Нього про царство тих, які служать.
Отож, запитує Його вдруге: «То ти таки цар?». Здавалось би, як може чоловік у такому стані бути царем, проте, Ісус відповідає: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій». Ісус говорить про царя, про царство, але вказує не на владу, а на правду. Пилатові це важко зрозуміти, для нього важко усвідомити, що може існувати влада, яку людина отримує не за допомогою людських засобів, влада, яка не відповідає логіці панування та сили. «Ісус прийшов, щоб об’явити і принести нове царство, Боже царство; прийшов, щоб засвідчити правду про Бога, Який є любов’ю (див. Івана 18: 33 -37) і Який хоче установити царство справедливості, любові та миру. Хто є відкритим на любов, той слухає це свідчення і приймає його з вірою, щоб увійти у Боже царство», – наголосив Папа. Святіший Отець, коментуючи читання з книги Одкровення, вказав на те, що також і ми беремо участь у царюванню Ісуса Христа. У ньому читаємо: «Благодать вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох духів, які – перед престолом його, і від Ісуса Христа, що є свідок вірний, первісток із мертвих і володар царів земних. Йому, що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю і зробив нас царством священиків Богові й Отцеві своєму, – йому слава і влада на віки вічні! Амінь» (Одкровення Йоана 1, 4-6). Своєю жертвою на хресті Ісус відкрив для нас шлях до глибоких стосунків з Богом: у Ньому ми стали справжніми усиновленими дітьми, і, таким чином, стали учасниками Його царювання у світі.
«Отож, бути учнями Ісуса означає не дозволити світській логіці влади нас зачарувати, але нести у світ світло Божої любові та правди», – наголосив Святіший Отець, додавши, що автор книги Одкровення вказує на те, що навернення, як відповідь людини на Божу благодать, – це умова для встановлення Божого царства. Це є сильним запрошенням для усіх нас: щоразу навертатись на Боже царство, на Його володарювання у нашому житті, що є володарюванням Правди.
Святіший Отець заохотив усіх, одним серцем та однією душею, піднести молитву до Господа: «Нехай прийде Царство Твоє».
Папа Бенедикт ХVІ 26 Листопада 2012
Одного разу зібрався ізраїльський народ біля дому первосвященика в Раматі та вигукував: «Дай нам царя, який не полишить нас на знущання чужинцям! Царя, який судитиме по справедливості, який буде переможцем у боях з ворогами нашими!» І Самуїл, помолившись, просив у Господа світла. Опісля вийшов перед народ і промовив: «Савло є ваш цар!» Народ вибухнув великою радістю та кинувся шукати свого вибраного царя. Знайшов його, укритого, покірного, десь в убогій хаті. Вивели Савла перед народ. Був він напрочуд гарний. Тоді-то Самуїл закликав: «Ось це той, якого Господь посилає вам за царя! Дивітеся, ніхто з-поміж людей не є такий великий, такий дужий, як він». Тоді ж, наче вулкан, загомоніли оплески та вигуки радості народу: «Хай живе наш Цар і Вождь!»
Також і в наші часи християнський народ, поневолений і придавлений розбещеністю світу та злобою гріха, звернувся до свого Первосвященика з окликом: «Подай нам Царя, який не полишить нас на знущання і поталу ворогам нашої душі і нашого спасіння! Царя, який судитиме з повною справедливістю, царя, який встановить правдивий і тривкий мир у наших втомлених душах і зранених серцях!» І Первосвященик «Нового Завіту» – Папа Пій XI у 1926 році промовив до християнського люду: «Христос ваш Цар і Господь!» Тому-то й християнський світ в останню неділю жовтня віддає йому окрему, особливу честь. Був час, коли люди славили Христа, який від століть скривався в маленьких, укритих кивотах забутих церков, наче в’язень. Але й прийшов час, щоб вийти йому з цієї мовчанки і забуття, щоб увійти в вир життя усіх народів світу, щоб бути їхнім володарем, бути їхнім Царем. Бо без Христа-Царя, Пантократора-Чоловіколюбця, немає справедливості, без Нього не існує добробуту і, що найважливіше, без Нього немає любові і справжнього миру поміж людьми. Бо Христос є справжній Цар, віковічний, могутній володар. Про велич, красу і тривалість Христового Царства говорить ще перед зачаттям Ісуса Божий посол, архангел Гавриїл: «Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню його не буде кінця» (Лук. 1,32). А більше сто літ перед народженням Христа про красу і велич Його Царства пророк Ісая співав похвальний гімн, називаючи Його князем миру, потужним володарем, на якого рамені зазначене його начальство, батьком будучого віку. І з того приводу пророк попереджає Божих супротивників: «З нами Бог, зрозумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»
Коли ж Христос-Цар народився серед нічної темряви цього світу, в крайній нужді й опущенні, в печері Вифлеєму, небесні Ангели оспівували його як Царя: «Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі!» І ось приходять три царі зі сходу в Єрусалим, допитуючись: «Де народився ваш цар? Ми прийшли, щоб поклонитися йому». Його, Ісуса, новонародженого Царя шукає, щоб убити, лукавий Ірод; та це йому не вдається. Вкінці сам Христос говорить і засвідчує нам своєю надземною силою та властю, що він наш Цар і Бог.
Одного трагічного вечора в Єрусалимі юдеї звинуватили Христа Ісуса перед цісарським судом, римським намісником Пилатом, що Христос – самозванець, небезпечний для римської імперії, бо робить себе Царем. Не раз-бо чули, що Христос говорив про своє Царство та про умови належності до нього. А тут злобно вкладають інакше значення у Христові слова й на цій основі звинувачують Ісуса. Тому-то Христос на питання Пилата «То ти таки цар?» дає вичерпне пояснення свого Царства: «Царство моє не від світу цього; було б моє царство від цього світу, то сторожа моя воювала б, щоб мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство» (Ів. 18,36). «Так ти цар?» – допитується зацікавлений Пилат. «Так, я – цар! – каже Ісус. – Я на те родився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій» (Ів. 18,37).
В одну ж трагічну п’ятницю на горі Голготі піднесено три хрести. По правиці і по лівиці розіп’яли двох розбійників, а на середущому хресті, над розп’ятим Ісусом виднів напис римського намісника Пилата: «Ісус Назарянин – Цар Юдейський». Дивний Цар: його трон – це хрест, його корона – це терновий вінок, його царський багряний одяг – це власна кров, що спливала з роздертих ран. Всі інші царі перестають бути царями з хвилиною смерті, а цей Божественний Цар зачинає володарювати власне зі своєю смертю! Він-бо сказав колись: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12,32). І ось розбійник, розіп’ятий по правиці Ісуса, перший взиває: «Згадай за мене, Господи, коли прийдеш у царство твоє!»
Сам Христос-Господь теж зволив нам дещо розповісти докладніше про обсяг своєї царської влади, коли каже: «Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Мат. 28,18). Йому – Спасителеві світу – дана не частина, але вся, повна, безмежна, вічна влада. Дана вона Богом, Творцем всесвіту. Влада ця не обмежена ні ріками, ні кордонами, ні простором, ні відстанню країв. Увесь всесвіт з мільярдами зірок її не охоплює. Вона сягає куди ширше і далі, і вище, бо небесні, надприродні області світи обняті необмеженою Христовою владою. Ніхто із смертних володарів і завойовників не мав, навіть здалеку, подібної влади. Їх влада була обмежена часом, простором і областю. Наказували і рядили дочасним тілом, а до вічної душі жоден з них приступу не мав. Христос в першу чергу – володар духів і душ, хоч не зрікається володіння над усім видимим, дочасним.
«Все передане мені моїм Отцем» (Мат. 11,27), – запевняє Христос. Все у Його руках: земля, краї, ріки, моря, повітря, зорі, сонце – незміренний всесвіт. Вся доля всіх на землі і у вічності – в руках Христа-Царя, і то виключно в Його. У нього не тільки законодавча влада, з якою всім і по всі часи треба числитися, але він має теж повну, безапеляційну суддівську владу. Він вживає її тут, на землі, у Тайні Покаяння (Сповіді), розв’язуючи гріховні кайдани і повертаючи невольникам гріха свободу Божих дітей. І у повнім блиску й славі виявить свою суддівську владу на страшнім суді, де невідклично припечатає вічну долю кожної людини.
Яке ж відношення цього Христа-Володаря до нас? Св. Василій каже, що між справжнім Володарем і тираном є та різниця, що тиран загарбує засоби й майно підданих на свою власну користь, а правдивий володар всього себе беззастережно посвячує благові своїх підданих. І таким є Христос. Він – Пан над панами, Володар володарів, безмежний, вічний Бог стає нашим слугою і віддається всеціло за нас. «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, а послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20,28), – каже Ісус. Христос кличе: «Я прийшов, щоб мали життя, щоб мали його вповні» (Ів. 10,10). І подбав Він про все: насіяв багато зерна Божої істини, проголосив закони, що їх завданням приспорити нам добро, відчинив криниці святих Тайн, що вистачать на всі наші потреби, забезпечив цілющим кормом – Пресвятою Євхаристією та й не лишає нас самих сиротами, а бере сам провід у свої руки й не покине, допоки цілих, здорових, багатих, у заслуги не доведе до берегів вічності. Чудовий він – Христос, наш Цар, напрочуд добрий, не такий, як земні володарі. Чи ми користаємо з його багатств, якими він так радо і щедро нам служить?
«Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він уже розгорівся!» (Лук. 12,49) – каже Христос-Цар, накреслюючи завдання свого приходу на світ. А того вогню так треба людям! Він освітлює і гріє; не нищить і не шкодить, а помагає і дає життя; не висушує і не палить, а вливає сили й наснагу для боговгодних учинків.
Чи ж ми не перешкоджаємо Христові у його змаганнях удосконалити нас та й освятити? Чи гріх, потурання пожадливостям, головно змисловості, не гасить вогню Христової любові у наших серцях? Чи вміємо ми тих, що трясуться не раз від холоду, привести до Ісуса-Володаря, щоб їх загрів теплом своєї любові? Чи тих, яких палить гарячка ненависті до Бога, звертаємо до Христа-Ісуса, щоб отінив їх своєю любов’ю?
«Не мир прийшов я принести на землю, а меч», – далі заявляє Ісус. Дивне це слово. Христос – князь миру, у Великий Четвер лишив нам мир, якого світ не може нам дати, а тут говорить, що не мир прийшов він принести, а меч. Та цей меч не на руїну нашу, а на життя. Його вістря звернене проти всього, що низьке, шкідливе, підле, небезпечне, на те саме, щоб після його усунення запанував повний, надприродний, Христовий мир.
Земні володарі зачиняються, обставляються охоронцями, не допускають усіх до себе. Цілком не так поступає великий, могутній володар Христос: вступ до нього вільний для всіх. Він усіх просить до своїх скарбниць: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11,28). «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Ів. 7,37). А однак скільки таких, глухих на поклик Христовий, лишають Його самого, самі ж гинуть із-за виснаження і нужди.
Перенесімося думкою ще раз в Єрусалим перед палату намісника Пилата, де весь майдан – наче розбурхане море, наче хвилі гірського потоку – щораз міцніше, щораз більше гуде; несеться крик із безлічі грудей: «На хрест з Христом-Ісусом, нехай живе Варава-розбійник! Нехай живе гріх, безвір’я, поганство, нечесть, а Христові – смерть!» І ця сцена й досі повторюється. «На хрест з Христом! Випусти нам Вараву! Розіпни! Розіпни його! Хай живе Варава!» – гукають і сьогодні у парламентах, де укладають закони; проголошують з університетських кафедр, які не раз служать брехні; почуємо це в театрах, у кінофільмах, на телебаченні, де ширять неморальність; знайдемо це в часописах, журналах, літературі, які поширюють безвір’я і розпусту; стрінемо в урядах і трибуналах, а то і в родинних гніздах. Та найбільше і найчастіше поновлюється ця сцена у серцях людей. Бо хто тяжко грішить, той розпинає Христа-Ісуса! Люди світу цього не хочуть цього розуміти. Та чи бодай ми, християни, це добре розуміємо?
Тож докладаймо всіх зусиль, щоб Христос не тільки жив, але щоб по всіх усюдах розвивалося Христове Царство, царство правди і любові! Щоб усі люди стали учасниками його багатих і могутніх ласк й осягнули його вічне Царство. Амінь!
Парафія Пресвятої Трійці УГКЦ – https://kluziv-ugcc.at.ua/blog/2010-10-31-6
ПРОПОВІДЬ О. ПАВЛА РАЙЧИНЦЯ ЧСВВ, ВИГОЛОШЕНА В НЕДІЛЮ ЦАРЯ ХРИСТА
«В той час увійшов Пилат у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, чи інші про мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?” „Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство”. „То ти таки цар?” – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: „Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій”.» – (Євангеліє від Івана: 18, 33-37)
„ Царство Твоє, Христе Боже наш, не від світу цього, бо його начало небесне, а кінець його – знання Бога і вічне блаженство. Цар його – небес Владика, його закон – воля божественна, надприродно обʼявлена, а нагорода його – оглядання Бога лицем у лице. Тому бувши в цьому світі, не живімо для світу, але вірою у Христа, Бога нашого „
Такими словами сьогодні оспівує Церква Христова свого Царя – Ісуса Христа. Сьогодні ми в особливий спосіб прославляємо нашого Царя Господа і приклоняємось перед величчю його Царства, яке він приніс на цю землю. Однак слухаючи слова Євангелія, які проголошуються в Неділю Царя Христа, ми наново заглиблюємося в таємницю Божої величі, яка проявляється навіть у найбільшому приниженні на суді і найбільш ганебній смерті на хресті.
Ми чули з Євангелія, як зустрілися два царі: один – земний цар Пилат, а другий – Цар Всесвіту Христос. І хоч в цій зустрічі, саме Христос був засудженим, а Пилат – суддею, духовний зміст Євангелія показує нам зовсім протилежне. Ми бачимо тут справжню велич Ісуса Христа, яку не може підважити будь-яка людська влада. Ми бачимо, що саме Христос знає, що таке істина, що таке справжнє царювання, і від кого походить правдива влада.
Тим часом Пилат, який ніби то і має владу над Ісусом Христом, ставить йому лише одні розгублені запитання:
«То ти таки цар?»
«Що таке істина?»
«Звідкіля ти?»
А коли Ісус нічого не відповідав Пилатові, той обурено заявляв:
« Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що в мене є влада відпустити тебе і влада розіпʼясти тебе? » (Ів. 19, 10).
І тут Ісус дав відповідь, яка показує, наскільки Боже царювання вище від людської влади:
« Не мав би ти наді мною ніякої влади, – сказав Ісус Пилатові, – якби тобі не було дано згори » (Ів. 19, 11).
Кожен з нас, в певній мірі прагне мати владу над тим, що посідає, і над тими, хто нас оточує. Кожен з нас хоче мати своє царство, не важливо чи воно велике чи мале, але головне щоб воно було наше і щоб нам воно служило та підпорядковувалось. У когось це царство складається з людей, у інших – з речей, ще інші мають нематеріальні земні царства.
Ми виступаємо справжніми суддями, коли наше царство відмовляється нам підпорядковуватись, або бунтується проти нашої волі. Щоб втриматись на троні наших земних царств, ми вдаємося до різних засобів, часом навіть нелюдських і неморальних. Коли приходиться вибирати між нашим царюванням і збереженням святості в нашому житті, то людина переважно те, що святе, розпинає на хресті, подібно як Пилат видав Ісуса на розпʼяття, аби лише зберегти свою владу.
Тому сьогоднішнє свято Царя Христа є надзвичайно важливим для кожного з нас. Адже у всіх нас є своє, хоч би й крихітне, царство. Поставмо себе сьогодні в порівнянні з Царем Христом, щоб побачити, чи ми хоч трохи на нього подібні.
Поставмо собі сьогодні також ці важливі запитання:
« На кого ми взоруємося у нашому царюванні: на Христа, чи на Пилата?»
«Що в нашому царюванні важливіше: ми – як царі, чи наші царства?»
«Чим ми готові пожертвувати будучи царями: собою, чи своїми царствами? »
Проповідуючи Царство Боже на землі, Ісус Христос закликав людей збирати собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Адже де скарб людини, там буде і її серце (Пор. Мт. 6, 19-21).
Також він заохочував будувати свої доми, або в переносному значенні, свої царства не на піску, а на скелі, щоб коли полиє злива, потоки розіллються, подують вітри й натиснуть на наші царства, вони б не повалилися, тому що мали б міцну і непохитну основу (Пор. Мт. 7, 24-27).
На основі цих повчань Ісуса Христа, подумаймо, яку основу мають наші особисті царства і що є скарбом цих царств?
Наше земне життя таке, що Бог кожному з нас дає якусь владу над чимось і одночасно відповідальність за те, над чим ми володарюємо. У когось ця влада поширюється на його сімʼю і родину, у когось – на співробітників, у інших – на однодумців, і так далі. В своєму розпорядженні ми маємо і матеріальні блага, якими повинні мудро розпоряджатися.
Як ми вже сказали, це є своєрідними царствами людей, які для них є найціннішим в житті. Якщо хтось вступає на територію такого царства, його цар сприймає таку людину як завойовника і ворога.
Можливо, як такого ворога, сприйняв і Пилат Ісуса. Побоявшись за свою владу, він все ж таки, дав наказ Христа розпʼясти.
В Євангелії говориться, що Пилат шукав можливості, як би відпустити Ісуса, але тоді юдеї закричали:
« Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Кожен, хто з себе робить царя, кесареві спротивляться! » (Ів. 19, 12).
І Пилата ці слова перемогли.
З одного боку, Ісуса Христа до Пилата привели насильно, як засудженого і як злочинця на суд. Але з іншого боку, в духовному значенні, це Христос прийшов, щоб судити і випробувати Пилата. Він прийшов, щоб змінити царство Пилата, або його засудити, в залежності від вибору самого Пилата.
Сьогодні Христос Цар приходить і в царство кожного з нас. Не раз в нашому житті Христос зʼявляється зненацька, немов результат якихось непередбачених обставин.
Але Він не випадково приходить до нас. Він спеціально приходить, щоб піднести нас на вищий, духовний рівень, якщо ми його приймемо і прислухаємося до нього. Христос, будучи правдивим Царем, відразу висвітлює перед нами ж, якими є наші царства і якими ми є царями. Христос доносить до нас істину, що лише він є надійним фундаментом тих наших крихітних і земних царств, а також є єдиним скарбом, який робить наші царства цінними і непроминаючими. Христос Цар приходить як слуга, до наших земних тронів і доводить нам, що якщо забрати від нас ті трони, то й нашому царюванню відразу прийде кінець. Тому що в земних цінностях, ми є царями лише за рахунок того, що є під нашою владою. Якщо в земного царя забирають його царство, він вже не цар.
А Христос закликає нас насамперед будувати духовне царство у себе в душі. Він закликає нас бути насамперед царями самих себе. Закликає не узалежнюватися від зовнішніх і матеріальних благ, а також від інших людей. Він вчить нас, що цар повинен творити царство, а не царство повинно творити царя.
Правдивий цар, це той, хто сам будує довкола себе царство добра, миру і правди, а не той, хто починає владарювати над тим, над чим не трудився і чого не заслужив. І якщо від нього віднімуть його царство, він збудує нове, тому що основа його царства міститься в його серці, і цією основою є Христос–Цар.
Одного разу, Ісус перестерігав своїх учнів перед лжепророками:
« Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…
Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих » (Мт. 7, 15-20).
Ці самі слова можна застосувати до нашого людського царювання над нашими царствами. Якщо в душі у нас панує Святий Дух, то ми є правдивими царями, на подобу Христа, які де б не були, творимо Боже Царство, фундамент якого закладений в нашому серці. А якщо в душі у нас панує дух світу і пожадливої влади, дух Пилата, тоді яким би величним не було те, над чим ми маємо владу, розвалиться, як дім збудований на піску в бурхливу погоду.
Одного разу фарисеї спитали Ісуса: « Коли прийде Царство Боже? »
А він відповів їм: « Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – Або: Он там! – Бо Царство Боже є між вами » (Лк. 17, 20-21).
Почавши проповідувати Царство Боже на землі, Христос зібрав довкола себе дванадцять апостолів. Можна сказати, що це були перші люди, між якими заіснувало Царство Боже. І ось на Тайній Вечері, Ісус встав, взяв рушник і умивальницю, і почав обмивати апостолам ноги і обтирати їх рушником. Після цього він сказав їм такі слова:
« Чи знаєте, що я зробив вам? Ви називаєте мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істино, істино говорю вам: Слуга не більший за пана свого… Знаючи те, щасливі будете, коли так чинитимете » (Ів. 13, 1-17).
Вчинок вмивання ніг, має в Євангелії також переносне і духовне значення. Вмиваючи ноги своїм учням, Ісус показав їм, що вони стали з ним одним цілим і він любить та дорожить ними, як самим собою. Христос-Цар, заклавши основу свого Царства в серцях своїх учнів, поєднав їх з собою. Таким чином, Цар і його Царство стали одним цілим.
Як добрий пастир піде шукати навіть одну загублену овечку з великого стада, так і Христос спускається до найбільш опущеної верстви свого Царства, щоб її піднести, відбудувати і обмити.
Нехай цей єдино-правдивий Цар Христос, стане основою нашого щоденного життя і наших вчинків.
Будуймо і ми в своєму житті на цій землі те царство, початком якого є Христос – що є єдиною Істиною, Дорогою і Життям (Пор. Ів. 14, 6).
ПРОПОВІДЬ о. Миколи Бичок, ЧНІ, ВИГОЛОШЕНА В НЕДІЛЮ ЦАРЯ ХРИСТА –
ПРОПОВІДЬ О.АТАНАСІЯ ЧИЙПЕШ, ВИГОЛОШЕНА В НЕДІЛЮ ЦАРЯ ХРИСТА
Це свято не має такої давньої історії, як, наприклад, свято Богоявлення чи Преображення, чи Воскресіння Ісуса Христа, і воно не пов’язане аж ніяк із євангельськими подіями.
Звичайно, що Ісус постійно наголошував, що Він прийшов проповідувати Царство Небесне. І сьогодні чуємо Євангеліє, як у останні хвилини Свого життя Христос підтверджує незаперечну істину, що Він є тим Керівником, тим повелителем Небесного Царства, яке Він проповідує. І не дивлячись на те, що Він буде розп’ятий, Він все ж таки є Царем. Однак Його Царство не з цього світу. Знаємо добре з історії інших країн, держав, що у народів здавна існувало, що є царі, королі, у нас на даний час є президенти, і завжди та людина, яка є на чолі держави, є найважливішою для всього народу, яким та людина керує. І кожен старається тій людині догодити. Якби зараз до нас приїхав наш президент, то ми б не знали, що робити – співали, кричали „Ура” чи „Слава”, стелили б йому рушники під ноги, бо президент приїхав. Однак, крім того президента, якщо ми є християни, у нас є найважливіший Президент, найвеличніший Цар і найбільший Король – це наш Спаситель. Бо Він прийшов на цей світ, щоб не тільки проповідувати Небесне Царство і пообіцяти нам, що ми колись там будемо, зможемо його осягнути, якщо будете старатися жити по Божих заповідях, Він іще і Своєю Кров’ю показав нам дорогу до того Царства. І ця Кров показує, що не на цім світі, не на цій землі людина повинна шукати добробуту понад усе, що не основною метою є життя людини є збагачення і не тіло має панувати над розумом у житті людини. Христос нам показує, що найважливішим для нас є наше майбутнє, наше вічне життя. Він вчить нас сьогодні істини, як Він каже, щоби у своєму житті ми навчилися поступати правдиво, без обману, без фальшу, без крику, без злоби. Щоби у своєму житті ми пробували керуватися серцем, своєю душею і розумом. Бо деколи, на жаль, буває таке, що нам немов розум відбирає, коли починаємо робити якісь грішні, погані вчинки. І тому сьогоднішнє свято і було призначене нашою Церквою, щоби ми зрозуміли, що так, як ми почитаємо тих наших земних володарів, ми ще більше повинні почитати Небесного Царя.
Ісус, каже апостол Павло, є головою Церкви. А Церква є Тілом Христовим. А отже усі ми, християни, які належимо до Христової Церкви, є маленькими клітинками у величезному Христовому Тілі. І так, як у нашому тілі є клітини, якщо вони відмирають, може відказати чи то рука, чи нога, або стати спаралізованими, так само ми є клітинами Великої Вселенської Христової Церкви, і у цій Церкві кожен має своє призначення. Хтось, як розповідає гарно апостол Павло у своєму посланні, має призначення у Тілі Христовому – голову, – навчає, проповідує, хтось рук – працює, трудиться, ніг – несучи у світ добру вістку про Спасителя. Хтось має призначення у Церкві Христовій серця – любові, милосердя, прощення. Хай кожен із нас є в цьому могутньому, великому Тілі Христа Ісуса, яке називається Церквою. І кожен із нас повинен пам’ятати, що ми є лише клітини – хтось голови, хтось розуму, відімруть, пропадуть, зникнуть назавжди. А головою нашою є Христос. І Він повинен керувати нашим життям, Він повинен бути вершиною нашого прагнення. І немає такої речі, щоби вона могла жити у нашому фізичному тілі без розуму. Добре, кажуть, людина живе, доки ще мозок подає імпульси, доки ще є життя в голові. Може серце зупинитися на хвилину, однак якщо ще є в голові імпульси життя, то людина ще може повернутися до цього світу і жити тілесно. Так і в житті християнина: доти той християнин ще живе в Царстві Христовім, доки ще пам’ятає про свого Голову – про свого Царя, про свого Спасителя, доки ще є прагнення звернутися до тої Голови і сказати: „Боже, поможи, дай мені розуму”, – доти ще наше життя не є пропащим у цьому світі. Тому закликає нас сьогодні апостол Павло жити так, щоби Головою Церкви, Головою кожного з нас був Христос, щоби Він керував усіма нашими почуттями, всіма нашими прагненнями, всіма нашими працями, де б ми не були, бо все, що ми робимо – робимо на славу Божу. Кожне наше слово, кожен подих наших грудей, кожен удар нашого серця – це є прослава Бога, бо Він є Царем того всього, що ви маєте. Він нас сотворив. Ми створені, каже сьогодні апостол Павло, Ним і для Нього. І через нього ми живемо. Ми живемо тільки завдяки божій любові, завдяки тому Розумові, який дає нам імпульси до життя.
Тому сьогодні молімося, щоби наша Голова, наш Розум, наше Серце і наша Любов – наш Христос керували нашим життям. Щоби Вони були головним Царем нашої істоти, нашого тіла, а не земні якісь пристрасті. Щоби завжди ми покладалися на Ісуса у важких хвилинах нашого життя, а не зверталися до якихось земних речей, тим більше до якихось недобрих. Нехай наш Господь і Спаситель Ісус Христос керує кожним із нас, і допоможе нам завжди бути клітинами Його Тіла, Його Церкви, нашого спасіння.
„Царюй між нами, Князю мира, по наших селах і містах! Пануй в державах і родинах, і прав у серцях і умах!” – співає Церква гимн Цареві Христові.
Літургійні тексти підкреслюють основи царської гідності Христа – Його Втілення і звершене Ним Відкуплення, а також динаміку Спасіння – зрештою, вічне і загальне Царство буде належати Величі Божій.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Надійшов празник Господній,* тому прославмо нині Христа Бога, що явно зізнався: Я Цар!* Оспівуймо нині нашого Царя, бо він вічно царює з Отцем!* Звеличмо сьогодні безсмертного Царя,* що царює в Пресвятій Тайні, і йому поклонімся.
Сповнилось пророче сповіщення:* Ось прийдуть дні, — каже Господь,* — і я знову встановлю Давидові праведний Схід,* що владарюватиме як цар і буде премудрий,* та чинитиме на землі суд і справедливість.* Ось ім’я його, яким його будуть звати: Господь наш праведний. Йому поклонімся.
Господь Ісус Христос, Богочоловік,* як сяйво Отцевої слави, є Царем по своїй природі.* Він – Цар спадкоємець, що в спадку має всі народи* і владу на всіх кінцях землі.* Він – Цар Спаситель, бо викупив нас за ціну свого життя.* Він – Цар вибраний, і до його царства* ми добровільно за писалися хрещенням.* Йому, зігнувши коліна душ і тіл, поклонімся.
Прийшовши з неба, Христе Царю,* ти – над усіма, вище всякого начальства й влади, і сили, і володарства, і всякого славного імени,* не тільки на цьому світі, але й у майбутньому.* О, яка піднесла величність твоєї сили і влади!* Тому, підкоряючись жезлові твого царства, однодушно співаємо тобі:* Всесильний Царю, слава твоїй владі!
Ісусе, Царю істини, задля якої ти царюєш,* навчи нас твоєї істини!* Ти Бог наш, ти наша істина і все твоє – це істина:* життя і наўка, заповіді й поради, чуда й святі Тайни.* Тож дай нам відтепер у твоїй істині ходити,* доки ясно не побачимо тебе у твоїй славі.
Христе, Царю наш, єдиний пастирю твого царства, а ми овечки стада твого спадкоємства,* яких поіменно кличеш: Мій єси ти!* Тому, знаючи твій голос, ми йдемо за твоїм Намісником,* а від чужого пастиря втікаємо,* бо не розпізнаємо його голосу. Тому-то й молимо тебе, щоб ми були одним стадом,* а ти єдиним пастирем у своїм небеснім царстві.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Володіння твоє, Христе Боже наш, визволило нас від влади темряви і перенесло в царство твоєї любови. Ти, що є, і споконвіку був та явився нам, як Цар, Господи – слава тобі!
Кондак:
Царю віків безсмертному, єдиному премудрому Христу Богові, поклонімся і, припадаючи, закличмо: Тобі дана влада і честь і царство, і всі люди тобі підкоряються. Влада твоя – влада вічна, і царство твоє не занепаде: бо задля нас став царем предвічний Цар Христос.
Прокімен, гл. 3:
Слівайте Богові нашому, слівайте; співайте цареві нашому, слівайте.
Стих: Бо Бог цар усієї землі, співайте якнайкраще!
АПОСТОЛ: ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ (1: 12 – 20)
Браття і Сестри! Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. Він образ невидимого Бога, первородний усякого сотворіння, бо в ньому все було створенне, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви.
Він начало, первородний з мертвих, так, щоб я всьому він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кровю його хреста.
Стихи на Алилуя:
– Бін буде правити від моря аж до моря, івід ріки аж до кінців землі.
– Йому поклоняться всі царі, усі народи Йому служитимуть.
ЄВАНГЕЛІЯ: ВІД ІВАНА 18: 33 -37
У той час увійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: “Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: “Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?”“Хіба я юдей,” озвався Пилат. “Народ твій і первосвященики видали тебе мені. Що ти таке зробив?” “Царство моє не від світу цього,” відрік Ісус. “Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.”
“То ти цар?” мовив до нього Пилат. І відповів Ісус, “Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і на те прийшов у світ, щоб свідчити правду. Кожен, хто від правди, слухає голос мій.”
Замість “Достойно: Ірмос гл. 2:
Величай, душе моя, Царя Христа, що воцарився у вселенній.
Предвічного Родителя Син, Бог і Господь, воплченний від Діви нам з’явився, у тьмі сущих просвітити, зібрати розсіяних, тим-то всехвальну Богородицю величаємо.
Причастин:
Господь Суддя наш, Господь Князь наш, Господь Цар наш, що нас спасе. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
о. Петро Фостик
