СУБОТА СИРОПУСНА. ВСІХ ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ, ЩО В ПОДВИЗІ ПРОСІЯЛИ. СВ.ПРП. МЕЛЕТІЯ, АРХИЄП. АНТІОХІЙСЬКОГО.
Душам праведників приснопам’ятним
Слова прославлення в дар приношу. Стихи
У цей день ми звершуємо пам’ять усіх преподобних, чоловіків і жінок, що просіяли в пості, бо богоносні отці, поступово наставивши нас попередніми святами, заздалегідь підготувавши до поприща (посту), відвернувши від ситості і насолод, настрашивши майбутнім Судом, очистивши наперед як слід сиропусною седмицею, доречно встановили посеред неї і два дні (за чином) посту [1], щоб потроху привчити нас до нього. Ось і всіх чоловіків і жінок, що жили праведно, до того ж з багатьма скорботами і трудами, вони представляють нам, щоб нагадуванням про їхні змагання надати нам сил для поприща (посту), і щоб ми, маючи перед собою їхнє житіє як певний образ і шлях, отримуючи від них підкріплення і допомогу, прагнули до духовних подвигів, думаючи, що і вони були з нами одного єства.
Бо як воєводи заохочують своїх воїнів, озброєних і вже стоячих в строю, промовами, знаменами і згадуванням предків, що хоробро і відважно воювали, і воїни, що укріплюються цим, надихаються надією на перемогу, – так нині премудро творять і богоносні отці: зміцнивши до духовних подвигів і мужів, і жінок (прикладом) преподобних, таким чином підводять до посного поприща, щоб ми, дивлячись на їхнє достойне наслідування, безгрішне життя, здійснювали різноманітні чесноти, кожен згідно з силами, – переважно любов і свідоме ухилення від неправедних діл і вчинків. І піст – це не тільки дієта, але стриманість і язика, і очей, і від гніву, і, простіше кажучи, віддалення від всякого зла
З цієї причини святі отці і встановили тут справжнє святкування всіх преподобних, приводячи (нам на пам’ять) тих, що угодили Богові постом та іншими добрими ділами, наставляючи нас їхнім прикладом на шлях чеснот, щоб ми сміливо озброїлися проти пристрасті і демонів, і пропонуючи нам деякий зразок: якщо і ми докладемо однакове з ними старання, то зможемо безперешкодно зробити все, що і вони зробили, і сподобитися тих же вінців, – адже і вони були одного з нами єства.
Про сиропусну ж (седмицю) деякі кажуть, що її встановив імператор Іраклій [2], – а раніше вона була м’ясоїсною, – бо він, шість років воюючи з Хозроєм [3] і персами, дав обітницю Богові: якщо здолає їх, заснувати таку (седмицю), по уставу середню між м’ясоїдінням і постом, – що і виконав.
Я ж думаю, що, може бути, і так сталося, а може бути, і вона була задумана святими отцями заради деякого приготування, щоб ми, відразу перейшовши від м’яса і щедрої їжі до крайньої стриманості, не сумували і, крім того, не пошкодили тілу, але, повільно і потроху відмовляючись від жирної і солодкої їжі, як незвиклі до вузді коні, через відняття їжі сприйняли і вудила посту.
Таким чином, як душу (отці) налаштували притчами, так само майстерно подбали і про тіло, потроху видаляючи перешкоди до посту.
Христе Боже наш, молитвами всіх преподобних Твоїх помилуй нас. Амінь.
[1] Тобто середу і п’ятницю. У ці дні сиропусної седмиці богослуження відбуваються за постовим уставом.
[2] Іраклій – візантійський імператор (610-641 рр.). Робив спроби примирити вчення Православної Церкви з монофізитами.
[3] Хозрій I, великий перський цар з династії Сасанідів. Він взяв у полон Хрест Христовий, Єрусалимського патріарха Захарію і багатьох християн. Скинутий із престолу і убитий сином Сіроєм в 628 р.
Ряд.: ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Рим. 115 зач.; 14, 19-26.
Тож стараймося про те, що веде до миру і до обопільного будування. Не руйнуй Божого діла задля їжі. Все чисте, та горе чоловікові, що їжею призводить до упадку. Добре не їсти м’яса і вина не пити, ні того, об що твій брат спіткнувся б. Ту віру, що ти маєш, тримай її для себе перед Богом. Блажен, кому совість не закидає в тому, що рішив робити. Хто ж вагається, коли їсть, уже засуджений, бо не чинить по добрій вірі; все бо, що не по добрій вірі – гріх.
Тому ж, хто може вас утвердити згідно з моїм Євангелієм і з проповідуванням Ісуса Христа, згідно з відкриттям тайни, промовчаної протягом відвічних часів, тепер же об’явленої через писання пророків, за велінням предвічного Бога, і розголошеної для всіх народів, щоб вони корились вірі, — Богові, єдиному мудрому, через Ісуса Христа, слава на віки віків. Амінь.
Отцям: ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Гал. 213 зач.; 5, 22 – 6, 2.
А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння; лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На все це нема закону. Котрі ж Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та похотями. Коли живемо духом, духом ходімо. Не будьмо суєславні, задиркуваті між собою, завидущі одні одним.
Брати! Коли б хто попав у яку провину, ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности; але вважай, щоб і ти не впав у спокусу. Носіте тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа.
Ряд.: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 16 зач. 6, 1-13.
Сказав Господь: Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі.
Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі.
А коли молитеся, не будьте як лицеміри, що люблять молитися перед усіма по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що в тайні, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі. Коли ж молитесь, не говоріть зайвого, як погани; гадають бо, що за своїм многословієм будуть вислухані. Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього.
Моліться, отже, так:
Отче наш, що єси на небі!
Нехай святиться твоє ім’я; Хай прийде твоє царство; нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш насушний дай нам днесь.
Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим.
Не введи нас у спокусу, але визволь нас від лукавого.
Отцям: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 43 зач. 11, 27-30.
Сказав Господь своїм учням: Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.
Рим. 14, 19–26. «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування»
У наших взаєминах ми завжди свідомо чи несвідомо завдаємо одні одним болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують, підпирають, а потім, з часом, можемо відкрити для себе їхні слабкості, їхні недобрі сторони. Наші друзі іноді стають невірними нашій дружбі. І тоді впускаємо у своє серце розчарування щодо цих осіб.
Маємо бути свідомі, що кожна людина вражена гріхом. Ніколи не треба знеохочуватись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого. Навпаки, маємо розвивати в собі здатність виявляти добрі сторони тих людей, які нам прикрі, немилі.
Завжди легко побачити недоліки інших, вони немовби самі нагору лізуть. Але варто зауважити добрі риси одні в одних. І тоді ці добрі риси, ці позитивні сторони розвивати, щоб ними ми всі збагачувалися на славу Божу!
Гал. 5, 22 – 6, 2. «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»
Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак, довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо.
Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось у той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів?
Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов та милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через їхню призму наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль.
Тож докладаймо всіх зусиль щоб огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!
Мт. 6, 1–13. «Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»
Людина має тіло, душу й духа. У людській, тілесній, сфері ми начебто вміємо собі зарадити, суспільство нас цього навчило. І дуже часто, коли говоримо про людину, то саме ідентифікуємо її лише з тілом, а на духовний аспект її життя звертаємо дуже мало уваги.
Коли в Євангелії сказано, якщо людина щось робить, то йдеться про те, що вона нерідко це щось робить так, щоб виглядало гарно назовні. Ми часто не усвідомлюємо, що наш християнський принцип поведінки, наші добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім виявитися назовні. Пам’ятаймо, що найважливішим є те, що носимо всередині себе. Адже навіть коли ми цього не реалізуємо назовні, коли його ніхто не побачить, то перед Богом все стане явним.
Лише тоді наші діла сповняться справжньою добротою, коли будемо дбати про те, щоб подобатися Господеві у всіх своїх думках, переживаннях і планах.
Мт. 11, 27–30. «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим»
У своєму житті ми завжди прагнемо змін, хочемо досягати якихось нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у цю мить, у наше життя, і є тим, що найкраще для нас.
Найважче це нам усвідомлювати, коли настають труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це й говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти кожну людину і подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що їх дав нам Господь.
Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити Його волю у кожній хвилині свого життя.
Коли зуміємо все це приймати, тобто взяти це ярмо на себе, тоді в нашому серці запанує радість і мир.
Вл. Венедикт Алексійчук)
Житіє святого отця нашого Мелетія, архиєпископа Антіохійського
Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Мелетіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 6: Духовної мужності твоєї злякавшись, відступник Македоній утікає, молитовну ж службу звершуючи, раби твої з любов’ю прибігають до тебе, співбесіднику ангелів, мечу вогненний Христа Бога нашого, який всіх безбожних губить. Оспівуємо тебе – світильника, просвітившого всіх.
Про святого Мелетія святий Григорій Богослов пише так: “Був то найпобожніший єпископ, простий, щирих звичаїв, повний Бога, лагідний, мужній і скромний”. Мелетій – означає “старанний”. Походив він із міста Мелитина в Малій Вірменії. Був єпископом Севастії, згодом Вереї, в Сирії, а 360 р. його покликав імператор Констанцій, за волею зібраних в Антіохії єпископів, на архиєпископа Антіохії. Були це часи, коли аріяни взяли гору над правовірними, і сам імператор схилявся в бік єресі. З-поміж антіохійських правовірних одна частина шукала згоди з аріянами, а друга – не хотіли мати з ними, як єретиками, нічого спільного, гуртувалася навколо священика Павлина, і називала себе павлиянами. Аріяни не виступали проти вибору святого Мелетія, бо думали, що його вдасться намовити до згоди з ними.
Однак сталося інакше. Святий Мелетій, зайнявши архиєпископський престол, рішуче виступив проти єресі і став найгарячішим оборонцем святої віри. Побачивши це, аріяни, намовили імператора і той заслав святого Мелетія до Вірменії. На його місце архиєпископом вибрано єретика Євзоя. Тепер усі правовірні виступили проти аріян, однак павлияни вибрали своїм єпископом Павлина, а святого Мелетія не прийняли, тому що він був вибраний також і тими, хто спочатку шукав згоди з аріянами. Однак більшість залишилася вірна своєму правдивому пастиреві Мелетію, який далеко від своєї Церкви молився Богові і провадив святе життя, сповнене великих чеснот і добрих діл.
А коли наступником Констанція став Юліян Відступник, тоді серед інших повернувся із заслання до Антіохії і святий Мелетій. Усі церкви в місті були в руках аріян, лиш одну відступили Павлинові. Тож Мелетій збирав своїх вірних на богослуження за містом у церкві святих Апостолів. Однак не довго тішилися вірні своїм пастирем: Юліян Відступник приїхав до Антіохії, багатьох вірних, зокрема двох священиків Євгенія і Макарія, велів замучити, а святого Мелетія вигнав з Антіохії.
Та рука живого Бога діткнула Відступника, на війні з персами він загинув, а вмираючи сказав: “Ісусе, Ти переміг!” Наступником його став добрий та вірний Церкві імператор Йовіян, і святий Мелетій (363 р.) знову повернувся до Антіохії, де скликав місцевий собор єпископів, якому утвердив святу віру згідно з рішеннями Першого Вселенського собору в Нікеї (325 р.).
За імператора Валента, відвертого єретика, почалося нове переслідування св. Церкви, однак сім літ цісар-єретик не турбував святого Мелетія. В той час Мелетій охрестив святого Йоана Золотоустого, котрий перебував при ньому три роки, і возвів його в чин читця. Аж у 370 або 371 році Валент заслав Мелетія на вигнання до Вірменії, поблизу Кападокії, де святий часто спілкувався з Василієм Великим. Після смерти Валента (378 р) імператор Ґраціян повернув святого Мелетія назад в Антіохію, де усі міщани зі сльозами в очах вітали повернення свого архиєпископа. Перші кроки святого Мелетія були спрямовані на приєднання павлиянів, однак йому це не вдалося, хоч архиєпископ з найбільшою любов’ю ставився до Павлина, і не хотів застосовувати щодо нього рішучих заходів, які він, як правдивий антіохійський пастир, міг би використати. Тимчасом начальник Антіохії Сапор відібрав в аріян антіохійські церкви і віддав їх св. Мелетію. У 379 р., через кілька місяців після смерти святого Василія Великого, святий Мелетій зібрав місцевий собор єпископів в Антіохії, на якому було урочисто прийнято навчання Церкви про Пресвяту Тройцю і виклято єресь Аполінарія. Тоді-то також повернувся з пустелі Йоан Золотоустий, і святий Мелетій висвятив його на диякона.
Імператор Ґраціян передав цісарську владу над східною частиною держави славному і побожному полководцеві Теодосію. Теодосій, прибувши до Царгорода, відібрав в аріян усі церкви і передав їх архиєпископові Димофилеві, а на царгородського патріярха поставив святого Григорія Богослова, про що ми вже читали у житії цього великого святителя. Святий Григорій спонукав імператора Теодосія скликати до Царгорода (381 р.) Вселенський собор. На цей собор з’їхалося 150 владик, серед учасників багато було таких, яких Церква зачислила до лику святих. Прибув сюди і святий Мелетій.
Імператор Теодосій, хоч не знав до цього святого, його побачив і привітав як син батька. Бо незадовго до того, як він обійняв цісарський престол, у сні побачив, як Антіохійський архиєпископ Мелетій покладає на його голову царський вінець. Сон сповнився, а цісар упізнав, що єпископ, якого бачив у сні, – справді був святий Мелетій. Першим завданням Собору було затвердити на царгородському патріяршому престолі святого Григорія Богослова. Святий Мелетій у своїй гарячій промові підтримав його, а також, як голова Собору урочисто оголосив Царгородській Церкві, що Григорій є її пастирем. З життя святого Григорія, однак, знаємо, що ще під час того Собору він зрікся патріярхату і повернувся до самітницького життя.
Тут, у Царгороді, святий Мелетій у травні 381 р. занедужав і віддав духа свого в руки Отця небесного. Тіло його було забальзамовано і перевезено до Антіохії. Коли в Царгороді його тіло клали в домовину, весь народ, що зібрався, тяжко ридав. Усі знали, що помер великий святитель Церкви і великий слуга Божий, якого Христос прийняв до лику своїх святих. Багато отців Собору виголошували похвальні бесіди, а найкращим було слово Григорія Ниського, брата святого Василія. В Антіохії мощі святого поховали в церкві святого Вавили (його пам’ять вшановуємо 4 серпня). Жаль по ньому тривав довго, кожного року народ збирався біля його гробу, поминаючи його заслуги. Про це згадує святий Йоан Золотоустий у похвальній бесіді, яку він виголосив на честь святого в п’яту річницю його смерти.
У той самий день
Житіє святої дівиці Марини
Жив у Витинії побожний чоловік, що звався Євгеній. Коли померла його жінка, залишивши йому дочку, дівицю Марину, Євгеній задумав вступити до монастиря. Тоді дочка стала гаряче просити батька, щоб дозволив їй перебратися на юнака і взяв з собою до святої обителі. Добачаючи в тому Божу волю, Євгеній погодився на це і разом з сином Марином (так він назвав дочку) вступив до монастиря. Юнак відзначався такою побожністю і тяжкими постами, що всі дивувалися з його святого життя, а Бог дав йому дар творити чуда і проганяти біси.
Сталося так, уже після смерти Євгенія, що одна грішна жінка звинуватила Марина у тяжкому, непристойному гріху. Ігумен, не знаючи, що Марин не чоловік, а дівиця, прогнав його з монастиря, а Марин три роки простояв біля воріт монастиря в тяжкій покуті за невчинений гріх.
Через три роки інші монахи стали просити ігумена, щоби простив йому, за словами Святого Письма: “Простіть, щоби вам прощено було”. Ігумен прийняв Марина до монастиря, але не вважав його гідним жити з іншими братами, і наказав йому бути останнім з усіх. А Марин з якнайбільшою радістю прийняв це упокорення. Однак через кілька днів Бог покликав його до себе, і лиш тоді, після смерти, виявилося, як невинно постраждала свята Христова дівиця, звинувачена в такому тяжкому гріху. З плачем припав ігумен до ніг святої Марини і просив прощення за те, що через невідомість уважав її великим грішником. Святу дівицю поховали, а на її гробі діялися численні чуда. Безчесну наклепницю, що очорнила святу дівицю, Бог тяжко покарав: в неї вселився диявол, і лиш тоді, коли вона визнала свій блуд і гріх й прийшла до гробу святої Марини, то, за молитвами святої дівиці, отримала звільнення від злого духа. Діялося це близько 480 р.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіть, усі вірні, возхвалімо лики преподобних отців:* Антонія першого серед них, світлого Євтимія:* і кожного окремо, і всіх разом;* і мислено проходячи їх житіє, ніби через другий рай блаженства, красно закличмо:* ці дерева, які насадив Бог наш, принесли Христові оці розквітлі плоди нетлінного життя,* окормляючи наші душі. До них же закличмо: «Богоносні блаженні, моліться, щоб нам спастися».
Прийдіть, усі вірні, возхвалімо лики преподобних отців:* Антонія першого серед них, світлого Євтимія:* і кожного окремо, і всіх разом;* і мислено проходячи їх житіє, ніби через другий рай блаженства, красно закличмо:* ці дерева, які насадив Бог наш, принесли Христові оці розквітлі плоди нетлінного життя,* окормляючи наші душі. До них же закличмо: «Богоносні блаженні, моліться, щоб нам спастися».
Радуйся Єгипте вірний,* радуйся Лівіє преподобная, радуйся Фіваідо вибраная,* радуйся всіляка місцевість, і країна, і місто-поселення,* що виховали громадян Царства Небесного* і зростили їх важкими трудами стриманості-посту,* і появили їх Богові, як досконалих мужів бажань.* Вони бо явилися світилами нашим душам.* Вони ж проміннями чудес і дивовижними знаменнями діл* мисленно-духовно просіяли всі кінці землі.* Тож закличмо до них: «Отці всеблаженні, моліться, щоб нам спастися».
Радуйся Єгипте вірний,* радуйся Лівіє преподобная, радуйся Фіваідо вибраная,* радуйся всіляка місцевість, і країна, і місто-поселення,* що виховали громадян Царства Небесного* і зростили їх важкими трудами стриманості-посту,* і появили їх Богові, як досконалих мужів бажань.* Вони бо явилися світилами нашим душам.* Вони ж проміннями чудес і дивовижними знаменнями діл* мисленно-духовно просіяли всі кінці землі.* Тож закличмо до них: «Отці всеблаженні, моліться, щоб нам спастися».
Хто із жителів землі може розповісти про дивовижні ваші житія,* отці всесвяті;* і який язик висловить священнодуховно ваші подвиги,* ваші поти, і страждання, і чесноти,* таїнственні діла і ворожі утиски.* Чуваннями, молитвами і сльозами ви явилися в світі воістину, як ангели,* а ті ж бісівські сили до останку повалили, вчинивши дивовижні і невимовні чуда.* Тому моліться за нас, всеблаженні, щоб знайти нам велику милість.
Хто із жителів землі може розповісти про дивовижні ваші житія,* отці всесвяті;* і який язик висловить священнодуховно ваші подвиги,* ваші поти, і страждання, і чесноти,* таїнственні діла і ворожі утиски.* Чуваннями, молитвами і сльозами ви явилися в світі воістину, як ангели,* а ті ж бісівські сили до останку повалили, вчинивши дивовижні і невимовні чуда.* Тому моліться за нас, всеблаженні, щоб знайти нам велику милість.
Зберігши неушкодженим образ Божий* подвижницьки поставивши ум володарем* проти пагубних пристрастей, до того, що на подобу, на скільки можна вийшли;* бо мужньо природу примусивши, ви постаралися гірше підчинити ліпшому* – і плоть підкорити духові.* Тому явилися вершиною для іноків,* жителі пустині подвизателі, вчителі, помічники тим, котрі благодатно проходять подвизання,* досконалі правила чеснот.* І нині на небесах, де вже нема потреби бачити «як через дзеркало»,* ви, всепреподобні, чисто споглядаєте Святу Трійцю,* без посередників молячи за тих, що вірою і любов’ю вас почитають, щоб нам спастися.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Очистимо себе, браття, від усякої скверни тіла і духа,* світила наших душ просвітимо любов’ю до вбогих,* не поїдаючи один одного заздрістю, обмовами,* бо наблизився час, коли прийде Наречений,* віддаючи всім за їхніми ділами.* Разом з мудрими дівами увійдімо з Христом, взиваючи до Нього отим виголосом розбійника:* «Пом’яни і нас, Господи, коли прийдеш у царстві своїм».
Очистимо себе, браття, від усякої скверни тіла і духа,* світила наших душ просвітимо любов’ю до вбогих,* не поїдаючи один одного заздрістю, обмовами,* бо наблизився час, коли прийде Наречений,* віддаючи всім за їхніми ділами.* Разом з мудрими дівами увійдімо з Христом, взиваючи до Нього отим виголосом розбійника:* «Пом’яни і нас, Господи, коли прийдеш у царстві своїм».
Святими мучениками, які моляться за нас* і Христа оспівують,* всяка омана припиняється* і людський рід вірою спасається.
Почитаємо нині вас, наставників численних монахів, отці преподобні,* бо через вас ми побачили, як ходити дорогою воістину правдивою.* Блаженні ви, що Христові послужили і посоромили ворожу силу,* ангелів співбесідники, святим співпричасники.* З ними ж моліться Господеві, щоб помилувані були душі наші.
Радуйся, скарбе чистоти,* радуйся чистая оселе надприродного світла,* радуйся осново нашого спасіння,* радуйся апостолів проповідування,* радуйся мучеників похвало,* радуйся пророків сповнення, Всенепорочная,* радуйся подвижників і монахів окрасо і спасіння вірних.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше.
Слава: Кондак (г. 8):
Як благочестя проповідників* і нечестя загнуздателів,* собор богоносних просвітив Ти, Господи,* тих, що вселенну осяюють;* їх молитвами в мирі совершеннім* тих, що Тебе славлять і величають, охорони,* щоб співали Тобі: Алилуя.
І нині: Богородичний (г. 8):
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби Твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен (г. 4): Возхваляться преподобні у славі і возрадуються на ложах своїх (Пс. 149,5).
Стих: Прославлення Бога в устах їх і мечі обосічні в руках їх (Пс. 149,6).
Алилуя (г. 2): Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс.91,14).
Стих: Веселіться в Господі і радуйтеся, праведні, і хваліться, всі праві серцем (Пс. 31,11).
Причасний: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, чесного, славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа мирлікійського, чудотворця, святих славних і переможних мучеників, преподобних і богоносних отців наших, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святих і праведних богоотців Йоакима й Анни, святого, якого є храм, св. прп. Мелетія, архиєп. Антіохійського, всіх преподобних отців, що в подвизі просіяли, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1633728187072371
о. Петро Фостик
