Праведного путь з похвалами – каже Святе Письмо. А пам’ять праведного вічна буде. Томуто доки світу – доти всі будуть почитати і славити пам’ять святого Григорія Богослова, світильника Церкви Христової і взірця великої святости. Житіє святого подаємо на основі опису, який залишив учень його Григорій, а також багато беремо з листів самого святого Григорія. Глибоке смирення, незмірна любов до Бога і ближнього, ангельська доброта, сяюча мов зірка любов, послух і пошана до батьків, тяжкі покути за гріхи, яких він не чинив, а насамперед глибока як море відданість Христовій Церкві, крім того, запальна красномовна бесіда, глибока мудрість, знання богослов’я і філософії, ясний, найбільші тайни виявляючий і доступний спосіб писання, а при цьому любов і ще раз любов – це і є святий Григорій. Пречистої Богоматері поміч і сила нехай дозволить мені слабкою і невмілою рукою описати життя Її великого слуги.
Народився святий Григорій близько 320 р. в селі Аріянз, біля міста Назіянзу (римляни те місто називали Діокесарія) в Кападокії. Його батько прийняв св. хрещення в уже старшому віці, а з ним ім’я Григорій, а згодом як чоловіка чеснотливого його вибрали єпископом Назіянзу. Мати звалася Нона. Була це невіста, котру можна назвати взірцем досконалости. Вона випросила собі у Бога сина, щоб посвятити його на службу Йому, а коли він був ще дитиною, давала йому торкатися святих книг, щоб змалку дитина шукала святої забави. Крім Григорія, мали вони ще дочку Горгонію, котра опісля одружилася, і сина Кесарія, який був придворним цісарським лікарем і великим достойником. Про батьків святого Григорія досить сказати одне: вони, як і їх діти, є святими. Більшої похвали не треба; кращий взірець християнської родини годі знайти. Свята Нона була так милосердною, що говорила: “Я хотіла б продати себе і своїх дітей, щоб ті гроші роздати вбогим”. Коли молодому Григорієві вона подарувала перше святе Євангеліє, то сказала йому такі слова: “Пам’ятай, що я випросила тебе у Бога, і хочу лишень одного, щоб ти був досконалим”.
І запалало серце юнака великою любов’ю до Бога і спрагою до кожної чесноти, та наймиліша була йому чеснота чистоти. “Я не прийняв на себе узів супружества, – пише він, – а старався належати до тих, що вибрали вічне дівицтво. І подібно, як той, хто, раз скуштувавши солодкого меду, не хоче дивитися на інші страви, так і я, пізнавши розкоші святої чистоти і дівицтва, не міг би рішитися скуштувати гірких плодів змисловости. Тому-то не тішили мене ані славні обіди, ані багатий одяг, ані накручений волос, ані пусті розмови, я уникав полювання та інших молодечих розваг, а оскільки не знаходив я смаку в щасливості буденного життя, то цілком віддався чистоті й поміркованості, щоб завдяки їм прийти до Христа”.
Закінчивши школу в Назіянзі, своє навчання продовжив у Кесарії, в Олександрії, а згодом в Атенах. Коли добирався до того міста морем, то корабель їх потрапив у дуже сильну бурю, і лиш чудесній Божій помочі святий Григорій міг завдячувати своє спасіння. А тоді – відповідно до звичаю тих часів – він не був ще охрещений. Ось як сам святий описує ту подорож: “Час для плавання був найбільш невідповідний, але мене гнала пристрасть до наук, і додавало впевнености те, що корабельники були свої люди. Однак вже на початку подорожі ми потрапили в таку бурю, що корабельники здавна не пам’ятали подібної. Двадцять днів і ночей умирали ми, а я навколішках взивав про допомогу царствуючого в небі Бога. Перед лицем неминучої смерти всіх охопила тривога, але я, бідний, боявся найбільше за всіх, боявся за свою душу, бо опинився в небезпеці померти нехрещеним, і посеред згубних хвиль морських бажав я води духовної. Тож просив і молив я у Бога хоч би найменшої відстрочки. Так страждав я, а зі мною страждали і мої батьки, бо в нічному видінні побачили, в яку я потрапив небезпеку. Вони з суші подали мені поміч своєю молитвою, про що я пізніше довідався. І море стало втихомирюватися. А тоді я прирік, що якщо спасуся, то посвячу себе цілковито на службу Богові, і через приречення те я спасся”.
В Атенах святий Григорій подружився зі святим Василієм Великим. Яка то була дружба, ми описали в житії святого Василія зі слів самого святого Григорія. Тут вони дали обіцянку жити самітницьким життям, тут дивували всіх чеснотою і мудрістю, тут понад всяку мудрість підносили читання Святого Письма. Тоді в Атенах учився також Юліян, який згодом став імператором і відомий під прізвиськом “Відступник”. Уже тоді святий Григорій спізнав, що нелюд той стане гонителем Христа, і вже тоді написав про нього такі слова: “О яке велике нещастя виховує собі Греція!” Закінчивши навчання, він нетривалий час був в Атенах професором красномовности, а потім повернувся до батьків. У ті часи був звичай, що чоловіки приймали святе хрещення, коли їм виповниться 30 років життя. Тож і святий Григорій лиш тепер прийняв це велике таїнство. При тій нагоді він пожертвував Богові все: свої сили, життя, здоров’я, знання, маєток. “Я все віддав Тому, котрий мене сотворив, відкупив і утримує. Йому посвятив я своє майно, свою честь, своє здоров’я і свій дар слова”.
Думка про те, щоб у пустелі, на самоті, служити Богові, його не полишала. “Та, однак, – пише святий, – після почитання, яке ми винні Господу Богу, першим нашим обов’язком є почитати тих, які дали нам життя і які навчили нас почитати Бога”. Тож святий Григорій мусив відкласти пустельне життя на пізніше, а самому залишатися підпорою своїх старих батьків. Та при першій-ліпшій нагоді він на якийсь час покидав Назіянз, і радісно поспішав до свого друга Василія, який у пустелі, біля Понту, постом, трудом, молитвою, розважанням Святого Письма готувався до виконання свого посланництва. Не мені описати, яке святе, невинне, ангельське життя провадили обидва святі, про це ми вже згадували в житії святого Василія. Однак невдовзі отець-єпископ покликав святого Григорія до себе і, в ім’я послуху, святий Григорій мусив прийняти з його рук священство, якого не вважав себе гідним. Він сам пише, що “під тягарем такого великого обов’язку забув я про все, про приятелів, родичів, і, як віл під’яремний, утік до Понту, щоб там у свого приятеля знайти розраду і поміч”. Стривожений, він поспішив до святого Василія, тут скріпив своє серце, але знову мусив повертатися до свого батька. Священство він уважав чимось найдосконалішим, бо знав, що священик має владу, якої не мають навіть ангели. У своїй першій проповіді, яку проголосив на Великдень 362 р., святий Григорій сказав таке: “Не гідний бути священиком, пастирем і провідником духовним той, хто чеснотами своїми не підноситься понад усіх. Священик має бути вільний від усяких блудів, бо те, що у звичайного чоловіка вважається дрібницею, у священика є дуже небезпечне. Народ-бо швидше наслідує його блуди, як його чесноти. Хто хоче бути посередником між Богом і людьми, яким є священик, той мусить упокорити свої пристрасті. Його серце має горіти вогнем Божого слова, йому мають бути відкриті найвищі тайни віри Христової”. Як священик він став ревним помічником свого батька і гарячим проповідником Божого слова. Після смерти злощасного імператора Юліяна Відступника (363 р.), за порадою святого Василія, він написав дві бесіди, в яких з незрівнянною красою описує перемогу християнства над поганством. У 369 р. помер брат святого Григорія Кесарій, муж, який серед розкошів цісарського двору, в часи найбільшого гоніння, єресей і поганства провадив якнайсвятіше життя й удостоївся вінця слави, був визнаний святим. А його батьки свій жаль і чисто людський біль жертвували Богу; свята Нона на поминальному богослуженні і похвальному слові святого Григорія стояла не в жалобних, а в світлих одежах, бо смерть для християн – це не кінець, а початок вічного життя, не смуток, а радість для тих, які сприймають її крізь призму віри. Невдовзі померла і їх дочка свята Горгонія, над якою святий Григорій також виголосив надгробне слово.
На владичий престол у Кесарії сів святий Василій Великий, він, використовуючи свій вплив на Григорія, наказав йому стати єпископом Сазиму, місцевости, розміщеної на дорозі до Царгорода. Там святий Василій установив нове єпископство. Григорій уже був зібрався в дорогу (372 р.), як цьому спротивився Антим, архиєпископ Тіяни, і святий залишився в Назіянзі. У 374 р. помер його батько, святий Григорій, а невдовзі і його мати, свята Нона. Упродовж певного часу Григорій опікувався осиротілою церквою в Назіянзі, та через тяжку хворобу пішов до монастиря святої Теклі в Ісаврійський Селевкії, де провадив покаянне затворницьке життя.
Саме тут, коли тяжка хвороба прикувала його до ліжка, прийшла до нього вістка про смерть святого Василія Великого (1 січня 379 р.). Так-то вся його родина і найщиріший друг вже отримали свій вінець слави, а святий Григорій залишився сам. Бог мав свої плани щодо нього, на святого чекали великі діла. Церква Христова тяжко страждала від аріян, які за своєю спиною мали імператорів, усе пекло і злобу цього світу. Дійшло до того, що єретики в самому Царгороді зайняли всі до одної церкви. Тоді-то святий Григорій пішов до Царгорода і став апостолом Церкви Христової, поборником віри, свідченням правди. Він сам один, старий роками, знищений хворобами, знесилений постами, в старій, бідній і протертій одежі, стає супроти могутніх єретиків, за якими було все: сила, майно, імператор, військо, – все, крім Бога і правди.
У Царгороді св. Григорій постарався про те, щоб один дім, який був власністю Алипіяни, дочки його сестри Горгонії, було облаштовано на каплицю і названо каплицею Анастасії (воскресіння), бо тут мала немовби воскреснути для Царгорода Христова віра, яку злоба єретиків упродовж 40 літ гонила і переслідувала, яку позбавила всіх церков, а вірних її переслідувала і убивала. І тут почав проповідувати святий Григорій, і слова його творили чудеса, вони були громом для єретиків і джерелом любови для каяників. Той слабий лисий чоловік, нуждар-єпископ притягав до себе тисячі, притягав своєю наукою, своєю святістю, своїми чудесами, бо, як сам пише, Бог дав йому силу оздоровляти недужих.
Тож аріяни казилися, вся їх злоба і ненависть впали на святого. Вони кидали в нього камінням, нападали на нього на вулиці, били його, висміювали, волікли перед суд, а він усе зносив, молився за них, навчав, проповідував і далі спонукав усіх до любови Христа і до виправлення життя. Цілі ночі він чував у молитві і співанні псалмів, його стравою були корінці і ярина, він опікувався хворими, допомагав бідним, готовий був зняти з себе останній одяг і віддати убогому. В тому часі він написав п’ять наук про Пресвяту Тройцю. Ці науки такі глибокі, так сповнені Святого Духа, що свята Церква назвала їх автора Богословом. До нього так називали тільки одного чоловіка – святого Йоана Євангелиста.
І поширилася на сотні миль слава про святого Григорія. Святий Єронім залишає пустелю, щоб послухати його науки. Згодом він написав, що лиш від святого Григорія навчився він розуміти Святе Письмо. Та слава та для самого св. Григорія була обтяжлива, його більше тішили переслідування аріян, які мусив зносити, він жалівся, що каміння, яке кидали в нього, лишень поранило його, а не вбило, а він так охоче переніс би смерть за віру Христову! В кінці аріяни намовили одного молодого чоловіка і той прийшов до святого Григорія, щоб убити його ножем. Та коли глянув в лице святого, ніж випав йому з руки, і він припав до ніг святого і просив про помилування. “Я тобі прощаю, бо те наказує мені Божа доброта, яка мене спасла! А прошу і молю тебе про одне: покинь єресь, навернися до Бога!” Так сказав святий Григорій тому, хто мав його убити. Так учинити міг лишень святий!
Та прийшли кращі часи для Христової Церкви. На престолі сів імператор Теодосій, який у 380 р. прибув до Царгорода і прогнав аріян з усіх церков, а святого Григорія возвів (всупереч його волі) на царгородський патріярший престол. 381 р. у Царгороді зібрався Другий Вселенський собор. Деякі єпископи Єгипту піддали сумніву канонічність вибору святого Григорія на патріярха, бо його було висвячено на єпископ Сазиму, а перед возведенням на патріярхат він не був звільнений із Сазимського владичого престолу. Тоді святий Григорій сам, добровільно, задля згоди, звільнив патріярший престол, попри те, що всі зі сльозами в очах просили його залишитися. Згода єпископів, єдність святої Церкви йому була важливіша. Хто опише той плач, коли патріярх в церкві святої Софії, в присутності всіх учасників Собору, прощався зі своєю паствою? І як убогий та покірний прийшов він до Царгорода, такий же вбогий, в одній протертій рясі повернувся до Назіянзу, де заопікувався церквою, аж доки єпископом для неї не висвячено (383 р.) Євлалія. Тоді на остаток життя повернувся святий у своє рідне село Аріянз. Святий сам описав, як він там жив: “Я живу серед скель і диких звірів. Помешкання моє – яскиня, тут я завжди на самоті, не маю нічого, крім одної одежі, чобіт не потребую, вогню мені не треба. Сплю на соломі, вкриваюся волосяницею, подушка моя завжди мокра від сліз, бо вони постійно течуть з моїх очей”.
Саме тут, серед такого життя укладав він свої пречудесні вірші, в яких описав своє життя, не задля гордости – бо яка ж гордість могла бути в тому джерелі смиренности, яким було серце його, – а на славу Бога, задля утвердження Христової віри, задля навчання, користи і спасіння людей усіх віків, аж до кінця світу.
Помер святий близько 390 р. у віці 80 років. Його тіло поховано в Назіянзі біля могили батька. У 950 р., за правління імператора Костянтина Багрянородного, нетлінні мощі святого Григорія перенесено до Царгорода і покладено в церкві святих Апостолів, біля мощей святого Йоана Золотоустого (його пам’ять вшановуємо 13 листопада і 27 січня), а частину згодом було перевезено до Риму, де донині спочивають на престолі базиліки святого Петра у Ватикані. Церква називає святого Григорія “вселенським учителем”.
Джерелo: Фото – „Григорій Богослов” Тетяна Знак, поліхромія храму свв. апп. Петра і Павла в с. Липники ksm.lnam.ua – https://prayer-service.online/m/#20240125&vita
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Отче Григорію,* губи твої* гріб, речник забуття, не замкнув;* ти бо явився устами богослов’я,* благочестя догмати* і нині вселенній виголошуючи.* Тому молися,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Отче Григорію,* від недоброзичливости та підступности плоті* мудро ухилився ти;* а сівши на запряжену до неба* чотирикінну колісницю чеснот,* злетів до краси несказанної.* Нею упиваючись,* нині роздаєш душам нашим* мир і велику милість.
Отче Григорію,* Богові і людям* був єси вірним посередником благодаттю;* і нині до благопримирення* вблагавши нам Христа* твоїми благовідважними молитвами,* не припиняй молити Господа, преподобний,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Прийдіте, священними піснями восхвалімо богомовного:* недремне око благодаті і всемудрі уста Духа,* світлого світильника вселенної,* великий Церкви розголос, славу православ’я,* всечудну богослов’я течію,* божественних догматів невичерпну ріку, джерело кипуче,* напою безсмертя ручаї божественні.
Любов’ю духовною днесь оспіваймо ієрарха,* апостолів однодумця і благочестя поборника,* богомовности повінь, потік учительства щонайсолодший,* слів високомовних твердість,* губи – небесні громовиці, язик – вогнем натхненний,* мудрости скарбницю,* Слова проповідника, вірян окрасу.
Піснями належними всі восхвалімо Богослова:* Христового стада охоронця,* ловця вовків і всемудрого виполювача приблудного куколю,* а правих догматів – сіяча всечудного,* єресей незламного прогонителя,* що Христові таланти справді недремністю божественною примножив,* як годилося, і світ просвітив божественними світочами вчень.
Невтомний язик твій до повчання,* у вухах серця знаходячи відгук,* лінивих душі пробуджує;* і в богогласних словах ліствиця виявляється,* що від землі до неба виводить.* Тому, Григорію Богослове, не переставай молитися Христу Богові,* щоб від бід спас душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Радуйся, богослов’я кринице* і високого богозріння світлице;* бо горню глибину, отче,* з благочестивим помислом дослідивши,* всім з’ясував єси,* що в трьох Сонцях – єдине світла сполучення,* об’єднане тотожністю Божества,* а троїсте – священними іпостасями.* Життя чистотою* і світлістю слів* вшановувати навчав єси* Тройцю Всесвятую, богонатхненний;* моли низпослати від неї душам нашим* велику милість.
Зорею богослов’я твого* безмісячну ніч єресей розігнав єси,* бо зустрівши богосвященним* і богомудрим помислом, богослове,* джерело осяянь,* ти зі світлостями, що звідти проливаються, злучився.* Прозорим бо, мов дзеркало,* ум свій учинивши, отче,* ти пишносяйне світло Божества прийняв єси,* Троїчне і Нероздільне,* і єдиний обильно вмістив єси Промінь;* Його, нині вблагай* душам нашим дарувати* велику милість.
Радуйся, річко Божа,* повсякчасно повна вод благодаті,* що звеселяєш Царгород* божественними словами Христа і вченнями;* солодка бистрино,* невичерпна безодне,* пильний охоронцю догматів законний,* прегарячий Тройці оборонцю,* знаряддя Святого Духа,* уме недремний,* милозвучний язику, що глибину Писань витлумачуєш,* Христа нині благай* душам нашим дарувати* велику милість.
Серця вірних обробляючи мовою твоєю, Григорію,* ти Богові виростив у них вічноквітучі плоди благочестя,* тернисті єресі підрубуючи під корінь* і прикрашаючи помисли чистотою.* Тим-то, приймаючи наші похвали,* божественна ліро,* недремне око,* пастирів Пастирю, вовків ловче,* молися усильно Слову, Богослове,* за душі наші!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Пастирська сопілка твого богословія перемогла труби красномовців,* бо Тобі, що дослідив глибини духа,* була додана і краса віщування.* Моли ото Христа Бога, отче Григоріє,* щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Богословним твоїм язиком Ти розрушив видумки красномовців, славний;* православія одежою, з висоти тканою, Ти Церкву украсив,* яку і носить, і з нами, твоїми дітьми, кличе:* Радуйся, отче, богословія розуме найвищий.
о. Петро Фостик
