Одного року в Чикаго молода дівчина терміново мала прибути до Ню-Йорка. Taк, як вci мiсця нa нaйближчий рейс були продані, дівчина попросила свою товаришку, щоб вона відступила для неї своє місце в літаку. Очевидно, що товаришка згодилася на це і врятувала своє життя, бо літак, яким вона мала летіти, розбився і всі люди загинули. Дівчина, що з любові до товаришки відступила своє місце в літаку, врятувала своє життя. Дехто скаже, що це випадок, а віруюча людина скаже Боже Провидіння.
Один чоловік запізнився на летовище, тож мусив чека ти на інший рейс. Сталося так, що в наступному літаку той чоловік сидів біля католицького єпископа, який почав з ним приязну розмову. Подорожуючий признався, що він католик, але довгі роки не ходить до церкви і не приступає до святих Тайн. Розмова закінчилася тим, що той чоловік у літаку висповідався в єпископа. Та тим не скінчилося, бо його зустрічала дружина, яка також відчужилася від церкви. Вона також висповідалася в єпископа відразу на летовищі і щаслива пара від’їхала додому. Знову хтось скаже, що це випадковий збіг обставин. Для віруючої ж людини – це дорога Божого Провидіння.
Правда про Боже Провидіння належить до найбільш радісних правд християнської релігії. Збудований дім стоїть і не потребує фізичної підтримки будівничого. Господь, всемогутній архітектор, створив увесь світ видимий і невидимий, але світ, щоб існувати, постійно потребує творчої Божої сили. Якби Господь Бог на одну хвилинку перестав думати про світ, то всі планети, всі зорі, всі ангели, всі люди, всі звірі, всі рослини, одним словом, вся вселенна перестала б існувати. Господь рядить світом, опікується світом і цю його опіку називаємо Божим Провидінням.
Навіть деякі поганські народи вірили в Боже Провидіння. Філософ Лактанцій у творі „Про гнів богів” каже: „Хто заперечує провидіння, той заперечує самого Бога”. Ціцерон у трактаті „Про природу богів” пише: „Боже провидіння створило світ в усіх його частинах і провидіння рядить світом повсякчасно. Найдосконаліша чинність Бога – це опіка над світом”. Тому всі народи зверталися до богів у різних потребах і приносили їм різні жертви.
У Святому Письмі описані також дивні дороги Божого Провидіння. Патріарх Яків мав дванадцять синів, і найбільше любив Йосифа. Рідні брати зненавиділи Йосифа, зв’язали його і як невільника продали мідіямським купцям, які їхали до Єгипту. В Єгипті Йосиф спершу працював як невільник, навіть несправедливо вкинено його до тюрми, але врешті він став управителем Єгипту і правою рукою могутнього фараона. Коли ж настав великий голод, який тривав сім років, брати Йосифа два рази вирушали до Єгипту купити збіжжя. Йосиф пізнав їх і дав себе пізнати своїм братам. Каже Святе Письмо: „I заплакав Йосиф уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона. Та й каже Йосиф до братів своїх: „Я – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет”. Брати налякалися сильно, бо думали, що Йосиф повбиває їх, але Йосиф заспокоїв їх, кажучи: „Ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами… Не ви мене сюди послали, а Бог” (Бт. 45,2. 4-5. 8).
Подібна була історія і пророка Мойсея. Фараон видав наказ топити у воді народжених єврейських хлопчиків (Вх. 1, 22). Одна ізраїльтянка скривала свого народженого сина три місяці, опісля взяла кошик з очерету, поклала в нього свого сина і сховала при березі ріки. Дочка фараона вийшла купа- мися і, почувши дитячий плач знайшла те немовлятко. Вподобала собі хлопчика і виховала його як свого сина. Це був пророк Мойсей, який випровадив євреїв з єгипетської неволі. Дивні дороги Божого Провидіння!
Правду про Боже Провидіння часто пригадує нам Святе Письмо. „Владика… створив великого і малого, і однаково піклується усіма”, – читаємо в книзі Мудрості (Мдр. 6, 7). В книзі Приповідок сказано: „Господь керує кроками людини” (Прип. 20, 24). Псалмопівець проголошував: „Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме” (Пс. 23, 1). Ісус Христос чудово говорить про Боже Провидіння. „Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же все волосся на голові пораховано. Не бійтесь, отже: ви вартісніші за багатьох горобців” (Мт. 10, 29-31). І знову повчає нас Христос Спаситель: „Ось кажу вам: Не турбуйтесь вашим життям. Отець ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне” (Мт. 6, 25-32).
Читаючи ці слова Христа-Спасителя, ми, мабуть, запитуємо самі себе: „Що це має означати? Я не живу в раю, ані в якійсь ідилічній чи казковій країні, але на цій долині сліз, з дня на день мушу працювати, маю різні турботи, а Христос потішає нас словами, що Небесний Отець заопікується нами”. Як зрозуміти ці його слова? Ісус Христос навчає, щоб ми серед щоденних клопотів не забували про нашого Отця, що на небі, який знає всі наші потреби і який бажає нам щастя. Це не значить, що нам не треба працювати. Навпаки, апостол Павло каже: „Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сл. 3, 10). Навіть Син Божий Icyc Христос у Назареті працював. Пречиста Діва Марія працювала і ми всі повинні працювати.
Бог дає поживу, але треба її шукати і за нею глядіти. Пташки літають у повітрі не для приємності; вони літають, шукаючи поживу, яку Боже Провидіння створило на землі. Христос направив у сіті апостолів багато риби, але апостоли мусили закинути сіті й витягти рибу на берег. Бог посилав манну на пустелі, але треба було збирати її кожного дня.
Псалмопівець Господній твердить: „Молодим був я і вже постарівся, але не бачив покинутого праведника і його нащадків, які просили б хліба” (Пс. 37, 25). „Господь мій – пастир: Нічого мені не бракуватиме” (Пс. 23, 1). Я певний, що кожний і кожна з вас, тут присутніх у минулому жит ті мали нагоду переконатися, що дивні і непередбачені дороги Божого Провидіння.
Люди забагато журяться і то не раз дрібницями. Нам треба мати довір’я до Господа Бога. Життя без довір’я немислиме. Дитина довіряє батькам, школяр учителям, – клієнт адвокатові, хворий — лікареві, приятель побратимові, а ми, віруючі християни, маємо мати довір’я до Отця, що на небі. Псалмопівець заохочує: „Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає” (Пс. 55, 23). „Допомога моя в імені Господа, що створив небо і землю” (Пс. 124, 8). Апостол Петро кличе: „Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас” (1 Пт. 5, 7). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
„Ніхто не може двом панам служити „. (Мт. 6,24)
У кожній людині можна запримітити дві протилежні схильності, дві відмінні настанови: Одна поривав людину вгору, спрямовує її думки до вічности, друга тягне вниз, приковує до речей дочасних, туземних. Ці сили в людині безнастанно зударяються і змагаються в собою ва перемогу, ва володіння. Звичайно, перемагає та сторона, якій прийде на допомогу наше „я” – наш розум і наша воля. Однак не завжди ця боротьба кінчається перемогою однієї сили, і здачею та підкоренням другої. Частіше буває так, що між цими двома силами настає тихе перемиря, компроміс. Одна одній силкується не перешкоджати, і так кожна сила, певною мірою знаходить вихід і вдоволення в своєму напрямку діяння. Тоді наше „я” грав тільки ролю посередника, який дозволяє на такий стан і його толерує. Таким чином постав тип людини, про яку каже народна пословиця, що готова жертвувати „і Богові свічку і дияволові огарок „. Така людина охоче служить і Богові й мамоні, позірно узгіднюючи одне в одним. Така людина зватиме себе християнином, здобудеться навіть на деяку жертву, зайде в Божий храм на молитву, але, рівночасно, в щоденному житті ламатиме Божий закон, моральні засади та убожествлює дочасні речі чи приємності життя. Така людина – це догідник, людина хвилі й конюнктури, яка раз-у-раз служить двом панам.
В сьогоднішній Євангелії Христос саме осуджує всяке догідництво морального порядку. Цю важливу життєву проблему розв’язує Христос безкомпромісово, кажучи: „ Ніхто не може двом панам служити: бо, або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні „ (Мт. 6,24). Христос мав на думці „ панів”, які стоять на протилежних собі кінцях, яких характер, засади, ідеї, стремління і накази є собі супротивні та взаємно себе виключають, як вода і вогонь. Служити рівночасно таким двом „ панам „, то гра на два боки.
Коли Ісус говорив про „двох панів”, мав на думці Бога і мамону. Тому в натиском підкреслював: „ Не можете Богові служити і мамоні!” Слово ж „мамона „ по-арамайськи – це гріш, зиск, дохід, прибуток. Цим словом Ісус означує всі земські добра, охоплює ним усе, що не є Богом і його вченням. Дочасні добра, окреслені словом „мамона „, зображають наче якесь уосіблене божество, якому людина служить інколи наче Богові. Невільниками мамони можуть бути і багаті, і вбогі-бідаки. Однак мамона, про яку розказує сьогоднішнє Євангеліє – це добра і втіхи, догоди цього світу, піднесені до гідности божества.
Ось чому, як колись так і сьогодні Христос остерігає: „Ніхто не може двом панам служити!” Або Бог, або мамона! Або цілковите підпорядкування нашого життя і всього, що лише маємо, його святій волі, або ж надмірна, злишня журба про дочасні добра, про особисте щастя, супротивне всяким моральним законам і засадам. Або – або! Цих двоє речей рівночасно погодити в собою не можна.
У наші дні стрінемо на світі багато моральних догідників. Їх спіткаємо на кожному кроці. Такі люди є дуже небезпечними, з огляду на їх хиткий і дволичний характер. Моральні догідники – це люди пусті, лихі, завжди готові пожертвувати всякі духовні Й моральні добра заради матеріяльних і дочасних дібр.
Більше того: людина вигідлива готова служити кожному, хто в даний час сильніший, хто запевнить їй більші користі, вигоди, зиски, приємності. Для таких людей звичайно існує одна лише засада: хто, або що дасть більше. Якби заплатила їм добре Церква, служили б облудно Церкві; якби обіцянку дав нарід – служили б народові; як заплатить більше ворог – служитимуть ворогові.
Догідники є ще й іншої породи головно у відношенні до Бога і його прав, законів. Для них Бог так довго є добрий і потрібний, доки ніщо не стає на перекір їхнім пожадливостям і забаганкам; доки не зазнають терпінь, недостач, трагедій життя. Такі люди так довго шанують моральні права, доки для їх зберігання не потрібно зусилля, самопоконання, посвяти, жертви. І, навпаки, коли це все необхідно здійснити, перестають служити Богові і беруться служити мамоні. Тоді такі люди готові не лише зрадити Бога, але й людей: жінку, мужа, дітей, честь, вітчизну.
Лиш на цьому тлі можемо як слід зрозуміти гарячий заклик Христовий до нас: „Отже, не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити і в що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець ваш небесний знає, що вам усе це потрібне” (Мт. 6,31-32). Не турбуймося тільки про їжу, пиття Й одежу, бо це ще далеко не все. Не думаймо, що підтримування життя і нагромадження великих дочасних дібр та всяких приємностей, це головна мета нашого туземного життя. Так думають погани, тобто люди, які не знають Бога, не вірять в нього, які не чули про його дбайливе провидіння й опіку над усім. Такі люди насправді є вбогими: думають, що ніхто над ними не чуває, що у всьому вони полишені на власні сили, що вся будуччина лежить єдино в їхніх зусиллях і стараннях, що лиш вони самі без нічиєї допомоги здолають запевнити собі життя і щастя. Та ми ж не погани, ми християни! Отже, так не думаймо і в нашому житті так не поводімся; бож „ Отець небесний знає, що нам все це потрібне! „
Саме в сьогоднішній Євангелії Христос хоче повчити нас, що Бог без перерви чуває над нами, він знає і думає про всі наші потреби відносно тіла й душі. Тому немає потреби двом панам служити. Ісус хоче переконати нас в цій важливій правді, тому подає нам приклад з природи, з спостережень практичного життя. „ Хіба життя не більш їжі, тіло – не більш одежі? „ (Мт. 6,25), питає Христос. Пожива й одежа – це не мета, а засіб до неї. „Не тому живемо, щоб їсти, але їмо, щоб жити „ – казали старинні римляни. Отже, якщо Бог дав життя, дар стократно цінніший, то, без сумніву, дасть також і те, що менше цінне; те, що необхідне для підтримання життя.
Христос говорить до нас, як добрий батько до дитини. Він наче переконує нас: Якщо вам здається, що про вас Бог забуває, тоді „гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? „ (Мт. 6,26). Якщо Бог пам’ятає про нерозумні тварини, які є для нашого вжитку й послуг, то чи міг би Він забути про нас, створених на його подобу, що маємо йому служити й успадувати вічне життя з ним? „ Про одежу чого ж вам клопотатися? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть… І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, та чи не багато більше вас, маловірні? „
Ганить Ісус у людей брак віри в Боже провидіння. Бо людина, яка надіється лиш на себе – полишена лише на свої сили – є справді безсильною, виставленою на постійну непевність, журбу і муки. Цю безсилість людини підкреслив Христос влучним запитанням: „ Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? „ (Мт. 6,27). Отже, як неможливим є продовжити свій вік, свій ріст, так і ніхто не може довершити речей пожиточних, тривалих, великих без Бога і проти його суверенних прав. Брак віри у провидіння Боже – це обмеження людських спроможностей, це полишення людини на брутальну тваринну боротьбу за існування і життєві права, це безнадійність і розпач, особливо тоді, як людина є на службі мамони.
І, навпаки, дорогі брати і сестри, віра в Боже провидіння є могутня творча сила й підтримка людини. Віра в провидіння – це свідомість, що є хтось Всемогутній і Всезнаючий, що невпинно чуває над нами, що знає про всі наші потреби, що не дозволяє терпіти понад сили, що пам’ятав не лиш про наші хиби, але також про заподіяні нам кривди. Віра в провидіння – це свідомість того, що є хтось, хто скоріше, чи пізніше все направить і вирівняє. Таке переконання – велика підтримка, невичерпний резервуар енергії, нездоланна сила; наче спілкування в природі й силі самого Бога. Тому то людина, що завжди покладається на Боже провидіння є незламна, непоборима – це людина Божа.
Тому Христос наказує всім: „ Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ані тілом вашим, у що одягнутись… Отець бо ваш небесний знає, що вам все де потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться „ (Мт. 6,25.32-33). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Рим. 88 зач.; 5, 1-10.
Браття, виправдані вірою, ми маємо мир з Богом черев Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що страждання дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Христос бо, ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за безбожних. Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго може б хто і відважився умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож тим більш тепер, оправдані його кров’ю, ми ним спасемося від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 18 зач. 6, 22-33.
Сказав Господь: Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява!
Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні.
Ось чому кажу вам: не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більше їжі, тіло – не більше одежі? Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки; і Отець ваш небесний їх годує. Хіба ви не вартніші від них? Хто з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?
І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли польове зілля, яке сьогодні є, а завтра вкидають до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?
Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.
Рим. 5, 1–10. «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»
Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства Сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.
Перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за неї, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних спроможностях, щоб жити у святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми завжди важливі і цінні.
То тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас!
Мт. 6, 22–33. «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле»
Можливо, це видасться дивним, але ми сприймаємо обставини нашого життя завжди дуже і дуже суб’єктивно. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну й ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен із них подасть її в інакший спосіб.
Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь нагадує нам, що ми здебільшого сприймаємо дійсність через очі. Наскільки ми стаємо вільніші від гріхів, настільки можемо бачити все довкола чистішим і більш об’єктивним. Однак наскільки ми самі занечищені, забруднені гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.
Що більше ми переображуємось і змінюємося, стаємо ближчими до Бога, то краще все бачимо в Господі та по-Божому вміємо правильно діяти!
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 2):
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 2):
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Богородичний (г. 2):
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен (г. 2): Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасінням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Алилуя (г. 2): Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. Онуфрія Великого, прп. Петра Атонського і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
