26 березня церква святкує день Віддання празника Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У церковній традиції Східної Церкви відзначення великих свят слід розрізняти на дні – Передпразденство свята – Cвята Церква готує нас до празника молитвами та піснеспівами до належної зустрічі свята, день самого свята, потім Попразденство свята – за складом молитов та піснеспівів складають продовження свята, і останній день Попразденства свята має назву – Віддання свята і відрізняється більшою урочистістю богослужіння, оскільки воно містить у собі велику частину молитов та піснеспівів самого свята, які в колі церковного року читаються востаннє.
Основою даного свята є «блага вість» архангела Гавриїла Діві Марії (звідси і Благовіщення) про народження нею божественного немовляти, Спасителя людського роду. Після того, як Марія була заручена з Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою» (Лк. 1, 28); «Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця». Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, – тим-то й Святе, що народиться, назветься – Син Божий. У Бога нема неможливого». І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по твоєму слові» (Лк. 1, 31-38) [2].
Час встановлення празника Благовіщення відноситься до III-IV ст., оскільки до нас дійшло похвальне Слово на цей день св. Григорія Богослова (III ст.). Також вже св. Йоан Златоустий (IV ст.) у своїх працях називає Благовіщення «першим празником» і «коренем празників», тож можна припустити, що празнування Благовіщення відбувалося у цей період [3]. Також про празник згадували:, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець [4]. Свідченням можна також вважати побудову імператрицею Оленою (IV) в Назареті Базиліки Благовіщення на місці, де, вважалося, відбулася зустріч Діви Марії з архангелом Гавриїлом [3]. У V ст. св. Прокл, патріарх Константинопольський (439-446) також згадує цей празник. На Заході перша згадка також датується V ст. і знаходиться у сакраментарії папи Геласія (492-496), проте відзначати його тут почали значно пізніше. У тому ж V cт. Анатолій, єпископ Константинопольський, створив на день Різдва Пресвятої Богородиці стихири, що співаються до сьогодні [4]. В VII ст. Благовіщення стало відзначатися в Римі та Іспанії, Галлія прийняла його лише у VIII ст. [3]. Особливе значенне празника підкреслюється 52-м правилом Шостого Вселенського Собору, що постановив у день Благовіщення, незважаючи на Великий піст, служити Літургію [4].
Празник Благовіщення тісно пов’язаний з празником Христового Різдва, природньо, що дату Благовіщення визначили відрахувавши від нього 9 місяців – 25 березня знаходиться рівно на 9 місяців від 25 грудня. Вперше дата 25 березня з’являється у творах західних авторів III ст. Тертулліана і священномученика Іполита Римського.Чудесні події празника Благовіщення є свідченням не лише з’явлення Пресвятій Діві Марії небесного посланця Гавриїла, але насамперед звіщен ням таємниці втілення Ісуса Христа – Спасителя світу, що було особливо важливим для богослов’я V і VI ст. В цей час виникали єресі, які принижували лице Богоматері і викривляли догмат про втілення Христа. Тож празничні піснеспіви стали прикладом особливого возвеличення торжества події, що в музично-поетичній формі розкривали тайну Різдва Христового, його подвійну природу і велич Богородиці [3] .
Що до нас мовить ікона свята?
Центральною богословською темою ікони Благовіщення є Воплочення. У стихирі на вечірні Благовіщення сказано, що «земне стало небом», тобто через зустріч Божого посланця та людини наново починає здійснюватися Божий план спасіння та преображення людини, яка покликана дійти до подоби Божої. Цей план був задуманий ще в часи тісного співжиття людини та Бога в Раю. Але тепер Господь сходить на землю після гріхопадіння, щоб знову підняти людину до небесної гідності [1].
Перші зображення зустрічі Марії з архангелом відомі зі стінописів катакомб Прісцилли з ІІІ ст., також збережені мозаїки V ст. у храмах Равенни та Риму. Іконографічний тип Благовіщення вдосконалювався разом із розвитком богослов’я Воплочення, тому остаточно ця ікона постала в більш звичному для нас вигляді вже у пост-іконоборчий період, після ХІ ст. Власне, цим часом датована мозаїка та фреска Благовіщення в Соборі Софії Київській. Згодом з’являлися виразніші відмінності між західною (латинською) та східною (візантійською) іконами Благовіщення. Першому типу більше властивий акцент на Марії як на другій Єві, тому на задньому фоні часто можна побачити сцену вигнання Адама та Єви з Раю, також можна побачити роздерту багряну завісу храму – провісник смерті Христа на хресті. Східній іконі більш властивий акцент на Воплоченні, тому знаходимо Марію за прядінням, або бачимо воплоченого Христа у типі Знамення, на задньому або передньому плані колодязь, біля якого, за Протоєвангелієм Якова, арх. Гавриїл вперше звернувся до Марії. Колодязь – це символ джерела, тобто Христа, життя якого буде джерелом спасіння для кожної людини, а також це чотири сторони світу, що вказують на спасіння всього людства [1].
Найбільш поширеними видами ікони Благовіщення є: Благовіщення біля криниці, Благовіщення з рукоділлям, Благовіщення з книгою. Різниця цих видів, як бачимо, полягає в деталях, які взяті з апокрифів. Євангелист Лука не описує розлого місце і рід заняття, йому важливо передати суть та зміст Божого об’явлення та діалогу Марії з архангелом. Ось чому в іконі центральними є саме ці дві постаті, їхні жести, позиції [1].
У фресках катакомб Прісцилли та в мозаїці базиліки Санта Марія Маджоре в Римі Богородиця зустрічає архангела, сидячи на троні, як цариця. Тут Марія – це сама Церква, наділена владою, царською гідністю. Часто в українських іконах можна побачити, що Марія сидить, але є зразки випростаної постаті Богородиці, яка схилила голову в послусі та прислуханні до Слова Божого. У таких іконах одна рука діви покладена на груди або опущена, а інша злегка піднята вгору, що виявляє водночас здивування та діалог. Але можуть бути й інші варіанти. Традиційно Богородиця зодягнена в синю сукню (земна природа) та має багряний мафорій, що покриває голову і плечі та вказує на те, що Марія наділена Божою, царською гідністю. На раменах та чолі золотом прописані три зірки, що одночасно символізують приснодівство до народження Христа, під час та після нього, та вказують на Триєдиного Бога [1].
Постать архангела Гавриїла найбільш динамічна в іконі. Якщо Марія – це непорушна скинія, де спочиває Бог, то ангел – це діяльність Бога у світі. У лівій руці він тримає жезл або мірило, що вказує на владу з небес. У пізніших західних зразках замість жезла Гавриїл триматиме лілію як символ непорочності. Для українських ікон це поодинокі випадки, зазвичай якщо лілія присутня, то вона стоїть у вазі на передньому або задньому фоні. Архангел благословляє правицею, ніби знімаючи з новозавітної Єви печать розмови праматері Єви зі змієм. Два пальці вказують на божественну та людську природу Христа, три пальці вкупі – Триєдність Бога-Отця, Сина і Святого Духа. Зодягнутий у багаті шати білого кольору, або в червоний хітон та зелений гіматій. Світло променіє з нього, золото розтікається по його одягу та на крилах – він щойно перебував у славі Божій і зараз несе її в собі, прислуговуючи Богові та Марії, сповіщаючи їй про народження Сина [1].
Важливо пам’ятати, що на іконі Благовіщення також присутній промислительний образ Пресвятої Трійці – це відкритий сегмент неба, з якого сходить промінь та Дух Святий «отінює» Марію, котра вже має в собі Воплочене Слово. Повертаючись до колодязя, про який згадують апокрифи як про перше місце зустрічі Марії та архангела Гавриїла, важливо розуміти, що йдеться не стільки про історичне місце зустрічі ангела і Марії, скільки про палітру символів та підтекстів, які вказують на таїнство та допомагають пройнятися його суттю глибше. Зазвичай колодязь зображають круглим або чотирикутним, що поєднує в собі чотири сторони землі. Бувають зразки, коли ця деталь знаходиться позаду основної сцени, але це радше виняток, ніж правило. Адже сенс символу посилюється, якщо він винесений на передній план і розміщений нижче ангела, який не належить до земного світу, і нижче Богородиці, перед Її престолом, що вказує на те, що світ приймає від Марії живе джерело [1].
Престол на деяких іконах теж не є випадковим, адже згідно з літургійними текстами сама Богородиця є престолом для Бога, скинією Нового Завіту. Престол також вказує на те, що у цій сцені відбувається особливе священне таїнство. Отож, ікона та свято Благовіщення проповідують усі три таїнства – Благовіщення, Воплочення та Обожествлення, вміщаючи в собі найповніший містичний коментар до історії спасіння [1].
Джерела:
- https://risu.ua/ikonografiya-blagovishchennya-pokirnist-drugoji-yevi_n90175
- https://risu.ua/blagovishchennya-presvyatoji-bogorodici-svyatkuyut-7-kvitnya-hristiyani-shidnoji-tradiciji_n68236
- https://risu.ua/blagovishchennya-presvyatoji-bogorodici_n56031
- https://dyvensvit.org/top/1022391/
Стаття: бр. Вадим Поліщук, IV курс – https://ktds.org.ua/news/our-publish/38193-7-kvitnya-xrystyyany-sxidnogo-obryadu-svyatkuyut-svyato-blagovishennya-presvyatoi-vladychyci-nashoi-bogorodyci-i-prysnodivy-marii/
„Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається” (Тропар празника). Ось таким похвальним гимном наша Церква вітає празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, називаючи його початком нашого спасення. І слушно, бо цей празник належить до найважливіших свят нашого церковного року. Про його важливість говорить уже сама назва в наших богослужбових книгах: „Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
Святий Атанасій Великий († 373) у своїй проповіді називає Благовіщення першим серед празників, бо воно починає спасення людського роду. Основа цього празника — це радісна подія Благовіщення, записана у святого Луки (1, 26-28). Благовіщення дає початок цілому ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба береться навіть тоді, коли він випаде на Квітну неділю, Велику п’ятницю чи Христове Воскресення.
ВАЖЛИВІСТЬ ТАЇНСТВА БЛАГОВІЩЕННЯ
Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасення. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в аді. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня „Слово стало тілом, і оселилося між нами” (Йо. 1, 14).
У проповіді на Благовіщення, яку приписують святому Йоанові Золотоустому, читаємо:
„Гавриїл був посланий об’явити всемірне спасення. Гавриїл був посланий принести Адамові обітницю про поворот з неволі. Гавриїл був посланий до Діви, щоб нечесть жіночої статі замінити на честь. Гавриїл був посланий, щоб чистому Женихові приготовити достойну весільну світлицю. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити зі Створителем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви зарученої Йосифові, але береженої для Сина. Був посланий безтілесний слуга до чистої Діви. Був посланий свобідний від гріха до винятої з-під тління. Був посланий світильник, щоб указати на Сонце правди. Був посланий ранок, що біжить перед світлом дня. Був посланий Гавриїл, указуючий на Того, Хто находиться у нідрах Отця і в обіймах Матері. Був посланий Гавриїл, звістуючий Того, Хто находиться на троні і в вертепі” (Твори, Т. 8, с. 854).
У повчанні, яке на цей день подає Пролог, так сказано про значення таїнства Благовіщення:
„Днесь Син і Слово Боже, Господь і Бог наш, несказанно вміщується в лоно Діви, бажаючи своїм вочоловіченням обожити людину, рук своїх твориво, і в древній рай знову вивести. Днесь нестворений вміщується у своє створіння. Днесь невидимий стає видимий. Днесь недотикальний починається у дівичому лоні і стає дотикальний. Днесь Боже Слово приймає тіло. Син Божий стає Сином Діви… Днесь райські двері отвираються, і полум’яна зброя, що вигнала людську природу, поспішно відходить, а людський рід вірою у Христа і добрими ділами з радістю знову входить до раю. Днесь Адам ликує, прийнявши у свою природу свого Творця. Днесь Єва стерши змієву голову, своєму лютому спокусникові, ввесь світ взиває до радости, кажучи: „Радуйтеся зі мною, бо сьогодні ми знайшли невимовну радість і звільнення від усіх гріхів”.
З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього празника ясно виступають її привілеї богоматеринства і дівицтва.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов’язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.
На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев’ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.
Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.
Празник Благовіщення зі Сходу приходить на Захід десь між 660 і 680 роками. Як на Сході, так і тут він спочатку вважався Господським і мав різні назви: Господнє Благовіщення, Христове Благовіщення, Зачаття Христа, Празник воплочення, Благовіщення ангела Пресвятій Діві Марії, Благовіщення Святій Марії про Зачаття. Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було те, що давній звичай не дозволяв святкувати празники під час великого посту, а також і те, що празник Благовіщення був ближче до Христового Різдва, аніж до його смерти і воскресення. Щойно в XI ст. всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квітня тому, що вони святкують Христове Різдво і Богоявлення разом в один день — 6 січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. „В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла”. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ БЛАГОВІЩЕННЯ
Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: „Радуйся!” Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. „Днесь радість благовіщення, — співаємо на стиховні вечірні, — торжество Дівиці, земля і небо єднаються, Адам обновляється і Єва увільняється від печалі”. А сідален утрені каже: „Днесь все створіння радіє, бо тобі каже архангел: Радуйся, благодатна, всехвальна і пречиста
Мати Христа Бога”. Канон утрені звертає на себе увагу тим, що він укладений у формі діялогу Пресвятої Богородиці й архангела. Ось приклад: „Богородиця: „Почувши, Гавриїле, радісний голос слів твоїх, я наповнилася божественної радости, бо ти голосиш радість і звіщаєш безконечну веселість”. „Ангел: „Тобі дана радість, божественна Богомати. Все створіння, Богоневісто, взиває до тебе: Радуйся! Ти бо єдина чиста була вибрана на Матір Божого Сина” (Шоста пісня).
Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: „Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима… ”
Головне джерело тієї радости це воплочення Божого Сина й наше спасення: „… Дівиче лоно приймає Сина. Дух Святий сходить. Отець з висот дає згоду, і примирення доконується спільною радою. В Нім і через Нього спасені враз з Гавриїлом закличмо до Діви: „Радуйся, благодатна, бо з тебе спасення Христос Бог наш принявши, нашу природу злучив її з собою, Його моли за спасення душ наших” (Стихира на стиховні вечірні).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд.
ПРО ІКОНУ
Іконографія Благовіщення — це зображення „доброї новини” для людства, як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.
Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.
В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Шостого місяця посланий був архангел до Діви Чистої* і мовив їй, щоб радувалася,* і благовістив їй, що від неї вийде Визволитель.* Вона ж, прийнявши це привітання, зачала тебе предвічного Бога,* що невимовно зволив стати людиною,* на спасіння душ наших.
Шостого місяця посланий був архангел до Діви Чистої* і мовив їй, щоб радувалася,* і благовістив їй, що від неї вийде Визволитель.* Вона ж, прийнявши це привітання, зачала тебе предвічного Бога,* що невимовно зволив стати людиною,* на спасіння душ наших.
Мову незнану почула Богородиця,* коли вирік до неї архангел слова благовіщення.* Вона зачала тебе, споконвічного Бога,* як тільки з вірою прийняла привітання.* Тому і ми, радіючи, кличемо до тебе:* Незмінний Боже, що з неї прийняв тіло,* подай мир світові, а душам нашим велику милість!
Оце сьогодні нам Благовіщення:* Понад усяке розуміння Бог з’єднується з людиною!* Голос архангела проганяє сумнів,* бо Діва приймає радість,* земне стає небесним,* а світ звільнюється від прадавнього прокляття.* Тому нехай радіє створіння, співаючи пісню:* Творче і Спасителю наш, Господи, – слава тобі!
Слава (г. 8): Нині Владика творіння і Господь слави* до хреста прибивається і між ребра проколюється,* жовчі й оцту куштує Той, хто є осолодою Церкви,* терновим вінком вінчають Того, хто небо хмарами вкриває,* в одежу наруги зодягається і дозволяє себе бити тлінною рукою* Той, хто рукою своєю створив людину,* по плечах б’ють Того, хто зодягає небо хмарами,* оплювання й рани приймає, дорікання й ляпаси по обличчю,* і все це ради мене, засудженого, терпить,* щоб спасти світ від омани,* бо він Ізбавитель і Бог милосердний.
І нині (г. 6): Посланий був з неба архангел Гавриїл* благовістити Діві про зачаття.* Коли він прибув до Назарету, міркував собі, подивляючи чудо:* Як же це народиться з Діви Бог неосяжний?* Той, хто має за престол небо, і за підніжок землю,* як він вміститься в лоні Діви?* Той, на кого шестикрилі і многоокі не можуть споглядати,* на одне слово зволив прийняти з неї тіло!* Це ж справжній Бог Слово!* Чому ж я стою і не кажу Діві:* Радуйся, благодатна, Господь з тобою!* Радуйся, чиста Діво; радуйся, Дівице непорочна!* Радуйся, Мати Життя, благословенний плід твого лона!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – ПРОПОВІДЬ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ІЛЛЯ БРОНОВСЬКИЙ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=lvfNOCFYKu4
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=9u8Htoi7BQU
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – ПРОПОВІДЬ У СВЯТО БЛАГОВІЩЕННЯ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. В’ЯЧЕСЛАВ СЕНИК, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=VsdKhVJJSnE
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=SFqRL5a7f5k
Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої і Приснодіви Марії – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=HYOuZmwp7VQ
о. Петро Фостик
