ПРАЗНИК НАЙСОЛОДШОГО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА – ЧОЛОВІКОЛЮБЦЯ. НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ. З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ. СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ. КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ НА ЗАХОДІ. КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ В НАШІЙ ЦЕРКВІ. ІСТОРІЯ СВЯТА. ЛЮБОВ І СЕРЦЕ.
У п’ятницю після другої неділі по Зісланні Святого Духа Церква святкує ще одну урочистість – Христа Чоловіколюбця. Це свято можна назвати певним підсумком всього пасхального часу від Воскресіння до Вознесіння, а також Зіслання Святого Духа і Євхаристії. Всі ці події в особливий спосіб вказують передусім на Божу любов, підкреслюють Божу любов, як найбільший дар для людей.
Ісус Христос прийшов на землю, щоб об’явити нам любов Отця. І свята після Зіслання Святого Духа, а саме Всіх святих, Євхаристії, Христа Чоловіколюбця своєю назвою пригадують і вказують на ці важливі засоби освячення, як джерела Божої любові, а метою інших неділь є навчити нас пізнавати і здобувати цю Божу любов – основу щастя і спасіння. Бо Божа любов дає людині розуміння подій життя як знаків любові Бога до нас, як нагод випробування і утвердження нашої любові до Бога.
Один чоловік запитав священика про те, що є особливого у грішної людини у порівнянні з ангелами, що Бог прикладає стільки старань для її спасіння. Отже велич людини перед ангелами проявляється в наступному:
– Бог створив ангелів, як чистих духів для своєї слави, а людину створив на свій образ і подобу, і тим залишив частку своєї особи в ній.
– Коли ангели згрішили, Бог проявив до них справедливість і засудив їх на вічні муки, а до грішної людини проявив милосердя.
– Божий Син став людиною і страждав за людину для її спасіння.
– Людина приймає Тіло і Кров Христа, і за словами Отців Церкви, носить Бога в собі, коли ангели лише споглядають Бога.
– Отець через втілення Ісуса Христа задля спасіння людей показав цілому світові всю свою любов до кінця.
– Тому Ісус одного разу сказав:
„На небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’яносто дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння” (Лк 15.7).
Як бачимо, Бог робить всі старання, щоб кожна людина жила з Ним у небі.
Про те, як ми можемо пізнати Божу любов і нею жити щодня, допоможе нам одна історія.
Одного разу поліція Індії зловила за забороненою грою двох молодих людей і посадила їх у в’язницю. Згідно закону, їх могли звільнити тільки коли за них заплатять штраф. Батьки одного були багаті і швидко заплатили належну кару. Другий натомість мав тільки одну бідну матір вдову, яка не мала чим заплатити за сина, і той був змушений залишитись у в’язниці. Під час одного побачення, син зауважив, що у мами скривавлені, покалічені руки. „Мамо, – спитав син, – чому в тебе руки в крові?” „Для того, щоб заробити гроші на твоє визволення, я ношу важке каміння на будові шосе. От там і покалічила руки”, – пояснила мама. За деякий час мама заробила гроші і визволила сина.
У день звільнення по обіді товариш прийшов до нього і каже: „Ось ми і вільні. Тож давай зіграємо знову”. Тоді бідний юнак відповів: „Тобі свобода дісталася легко і швидко. А я був викуплений дорогою ціною. Ціною важкої праці мами, ціною крові, пролитої з її скалічених рук. Завжди буду пам’ятати, якою ціною я є викуплений, тому не хочу більше завдавати своїй мамі таких терпінь через свою гріховну пристрасть”.
Отож пам’ятаймо завжди, брати і сестри, якою дорогою ціною, ціною Жертовної Крові Ісуса Христа, ми є викуплені з рабства гріха і вічного прокляття. Він заради нас пішов на неймовірні муки, тому згадуймо цю Його жертву, коли до нас підступають спокуси гріха. Цінуймо Божу любов, як найбільший скарб свого життя, наповнюймо нею свою душу, щоб вона приносила нам справжню радість і щастя в житті.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Усі наші літургійні Богослуження кінчаться висловом: «Христос істинний Бог наш… нехай спасе нас, як благий і чоловіколюбець».Звемо Христа Спасителя чоловіколюбцем і Він справді ним є. Церква установила окреме свято на честь цієї Христової любови – Христа Чоловіколюбця, або Пресвятого Серця Ісусового, яке припадає в третю п’ятницю по Зісланні Святого Духа. У цьому дні Утреня звеличує необмежену любов Христа Спасителя до людей такими словами: «Величаємо тебе, Життєдавче Христе, і почитаємо найсвятіше Серце Твоє, що любов’ю до людей палає».Любов Христа Спасителя до людей є вічна, але людство найкраще її пізнало під час земного життя Божого Сина. Ставши людиною, Він своїм життям і хресною смертю за наше спасіння виявив її в найвищому рівні.
НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ (Ів.15,13).
Христос віддав своє життя не лише за своїх друзів, але й за спасіння всіх людей. За добрих і злих, за тих, що Його люблять і тих, що Ним нехтують, Його відкидають, ненавидять, переслідують, або злобно Його промовчують, роблячи Його мало значним для сучасної релігійно збайдужілої людини. Не зважаючи на людські гріхи, Христос своєю любов’ю обнімає все людство. «Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек.33,11).
Про цю необмежену любов Христа до грішників пише ап. Павло римлянам: «Уже пора прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж годі, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла». (Рим.13,11-13).Любов Христа Спасителя, яку ми почитуємо в формі Пресвятого Серця Ісусового – це та необмежена, вічна і життєдайна любов до всіх людей, яку Божий Син засвідчив своїм життям і хресною смертю. Про цю любов Христа Спасителя до всіх людей, віщував пророк Єремія ось так:«Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».
З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ (Єр.31,3,9)
У святій Євангелії Христос гаряче закликає людей, щоб із своїми труднощами й терпіннями приходили до Нього. Він запевняє, що в Його любові всі, що приходять, знайдуть спокій і полегшу для своїх душ. «Приходіть до мене всі струджені й обтяжені, а я вас успокою. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо моє любе й тягар мій легкий». (Мт. 11,28-30)
Ап. Павло закликає свого учня Тимотея молитися за всіх людей, царів і тих, що, при владі, щоб усі вели своє життя спокійно, побожно й пристойно, бо Христос бажає, щоб усі спаслися: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх.» (1 Тм.2,15).
Приналежність до якоїсь спільноти вимагає від людини певного ототожнення, Непомильним ототожненням християнина – справжнього учня Христового, це любов, яка полягає в зберіганні Христової заповіді взаємної любови. Без любови такі прикметники як: християнин, католик, православний, богопосвятний, чи мирянин – є порожніми та позбавлені свого справжнього значення. Тільки взаємна любов робить людей християнами – учнями Христа в повному значенні того слова. «З того всі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13,35). «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі». (Мт.7,21)
Коли б ми, християни, зробили Христову Євангелію законом життя, зникли б з-поміж нас міжусобиці, громадські й міжконфесійні порізнення та ненависть.Св. Іван Богослов каже, що хто твердить: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого (1 Ів.4, 20-21). Святий ап. Петро закликає християн жити у взаємній любові, бо «любов покриває многоту гріхів». (1 Петр.4,8)
Не зважаючи до якого стану, спільноти, чи віросповідання ми належимо, якість нашого християнського існування позначує любов, або брак любови. Про цю найбільшу Христову заповідь ап. Павло так пише до коринтян: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і віддав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І як би я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.»
Бо любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, і усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає”. (1 Кор.13,1-9).
СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ
Почитування Христового Серця – це найуспішніший засіб, який має людина до здобуття свого вічного спасіння. У Христовому Серці, як запевняє Христос, струджена й обтяжена гріхами людина, знайде успокоєння і спасіння своєї душі. Христос прийшов на світ, як Спаситель і Його гарячим бажанням – дати ласку спасіння всім людям. Він закликає всіх приходити до Нього та взяти на себе Його ярмо: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим». (Мт.11,30)
Христове Серце – це найкраща запорука й вияв Божої любови до людей. Любов звеліла Божому Синові стати чоловіком, страждати й померти на хресті, щоб нас відкупити. Кожна людина повинна звертатися до Христа так, як звертався Нього ап. Павло: «Полюбив мене і віддав Себе самого за мене!». (Гал.2,20)
Про Христа Чоловіколюбця Папа Лев XIII каже: «Почитування Христового Серця це найкращий вияв релігії. Люди повинні покладати всі свої надії на цю набожність і шукати в ній спасіння своєї душі, бо вона корисна для всіх». А Папа Пій XII каже : Ця набожність це ядро нашої релігії, правило досконалого життя, бо воно наближає душі до Христа, спонукує їх любити і наслідувати Його».
До почитування Христового Серця гарячи закликав наш український народ Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, видаючи окремий Декрет АЕП Собору 1940 р. про «Культ Христової Любови». У ньому Він твердить: «У парафії, в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом (Христового Серця), усе релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, зникають пороки; між людьми, в родинах настає згода і любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати і любити батьків. З настанням! культу Христового Серця в парафії все міняється, так, як з настанням весни уся природа будиться до нового життя».
Такої оживляючої сили, яку дає почитування Христового Серця, потребує сучасне зматеріалізоване й релігійно байдуже людство. Пресвяте Ісусове Серце, нехай до наших душ і людських спільнот прийде Твоє Царство любови!
о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ
26 Червня в п’ятницю, по другій неділі від Зіслання Св. Духа, у церковному календарі маємо свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса Ісуса Христа – Чоловіколюбця. Зазвичай урочисте святкування цього празника переносять на неділю. В цей день Українська Греко-Католицька Церква особливо відзначає велику Божу Любов і Милосердя.
У стихирах вечірньої свята співаємо:
«Що такого доброго в нас є Ісусе, задля чого ти так дуже полюбив нас? Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти та позбавили первісної краси? Чи розум, що його ми затьмарили незнанням? Чи правда від якої ми відпали?» Попри нашу гріховність, «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16).
Велика та безмежна любов Ісуса дає надію кожному, хто прибігає до Нього, Його ціле земне життя було доказом цієї любові. Апостол Павло у листі до ефесян пише, що не можна виміряти «широту, довжину, висоту і глибину Христової любови, яка перевищує всяке уявлення» (Еф. 3.14-19). Під час богослужінь священнослужителі виголошують: «…бо Ти благий і Чоловіколюбець», адже «полюбивши своїх, що в світі, полюбив їх до кінця» (Ів.13,1).
„Любов’ю відвічною полюбив я тебе”. (Єрем. 31, 3).
„Християнська побожність” — каже наш Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький ЧСВВ —
„працювала від віків над тим, щоб Христові Спасителеві, як Богові і як чоловікові, віддати якнайповнішу честь. Церква установляла празник по празнику, щоб відповісти тій побожності християн, та, щоб вести їх до якнайбільшої любови Христа. Природно, що й любов Христа-Чоловіка супроти людей мусіла ставатись щораз виразнішим предметом християнського культу. Вдумуючися у любов Христа, християнські душі, Церква, під проводом Св. Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любови Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей. Любов є товчком цілого його поступування. А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під змисли, стаються для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то почитання людської любови до Христа, а з нею і цілого внутрішнього, духового життя Христа прибрало у вселенській Церкві вид почитання Христового Серця, як символу любови”
(З декретів Львівського Архиєпарх. Собору, 1940 р.).
Культ Христової Любови. у формі почитання Христового Серця зродився і розвинувся у лоні Західньої Церкви в кількох останніх сторіччях. Цей культ дав спонуку до різних набожностей і практик та до установи празника в честь Христового Серця. Цей культ знайшов добрий ґрунт і в нашій Українській Католицькій Церкві. — Тож на закінчення серії начерків про рухомі празники скажемо ще і про празник Христового Серця.
КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ НА ЗАХОДІ
Від 13-го століття під впливом великих містиків, як св. Вернард, св. Бонавентура, св. Гертруда й інші, починає розвиватися у латинському обряді осібне почитання Христових Ран. Культ рани Христового боку отворив дорогу до культу Христового Серця.
Великою апостолкою цього культу стає монахиня Сестер Візиток у манастирі Паре-лє-Моніяль у Франції, Св. Маргарита Марія Алякок (1647-1690), канонізована 12-го травня 1920 р. Цій побожній монахині в роках 1673-1675 більше разів появлявся Ісус Христос, показував їй Своє зранене Серце та поручав ширити набожність до Нього. І так, починає поволі розвиватися в Церкві культ Христового Серця. Папа Климент ХІІІ-ий у 1675 р. позволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ-ий у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву. Днем празника стала п’ятниця, що наступає по другій неділі від Зшестя Св. Духа. Папа Лев ХІІІ-ий 25 травня 1899 р. посвятив цілий світ Христовому Серцю. Св. Пій Х-ий відтак поручив ту посвяту відновляти кожного року.
Папа Лев ХІІІ-ий назвав почитання Христового Серця найкращим виявом релігії. Пій ХІ-ий в енцикліці з 8 травня 1928 р. про це почитання каже: „В тому вияві побожности міститься цілий зміст релігії, тому й у цьому почитанні міститься теж правило досконалого життя”.
Папа Пій ХІІ-ий в енцикліці з 15 травня 1956 р„ у столітню річницю установи празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культові, опираючи його на Св. Письмі, науці Св. Отців та літургійних джерелах. Він уважає почитання Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі модерного світу.
„Де ж шукати за ліком, — каже папа — на вид стільки лиха, що нині більше як у минулому так дуже мучить і поодиноких людей і родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти краще набоженство від почитання Пресв. Христового Серця…? Що може успішніше спонукати вірних-християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює почитання Пресв. Христового Серця?”
В одній зі своїх появ Св. Маргариті Алякок Ісус Христос показуючи своє зранене Серце, сказав:
„Ось, Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаю від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресв. Тайні Любови”.
Тож по бажанні самого Христа ціллю культу Його Пресв. Серця є відплачувати Йому любов’ю за любов та надолужувати за зневаги у Пресв. Євхаристії. До особливих форм культу Христового Серця належать: Святкування празника Христового Серця, перші п’ятниці в місяці з винагородним Св. Причастям і Св. годинами, щорічна віднова акту посвяти, посвята родини Христовому Серцю, інтронізація образу Христового Серця в родинах та нічні винагородні адорації Св. Тайн.
КУЛЬТ ХРИСТОВОГО СЕРЦЯ В НАШІЙ ЦЕРКВІ
Богослуження нашої Східньої Церкви відзначаються глибоким культом Божої Любови і Милосердя. Відправи середи й п’ятниці повні сердечного почитання і пієтизму до хресного дерева, Христових мук, ран та його пробитого боку. Тут величаються і знаряддя Христових страждань. Тут часто згадуються муки й болі серця Пресв. Богородиці на вид її розп’ятого Сина. На стихирах вечірні вівтірка 4-го гласа читаємо: „Оспівуємо Твої страждання, Владико Христе, хрест, копіє і тростину, губку і цвяхи, бичування, багряницю і вінець з терня, оплювання і насмішки, що їх Ти добровільно перетерпів”. „Ти на хресті пригвоздився — каже стихира вечірні вівтірка 8-го гласа — проколений на руках і ногах та пробитий у святе ребро, істочаєш мені каплі божественного спасіння, Преблагий…”
Наш Слуга Божий митрополит Андрій, великий знавець і любитель східнього обряду, у своїх пастирських листах часто говорить про Божу любов. Він так був перенятий тією любов’ю, що не уважав, щоб почитання Божої Любови у виді Пресв. Христового Серця було незгідне з духом і практикою нашого обряду, тому його ревно поручав. В часі Львівського Архиєпархіяльного Собору в 1940 р. він предложив осібний декрет про Культ Христової Любови.
Тут на основі Св. Письма він змальовує безконечну любов Ісуса Христа до нас людей. „Постать Христа, — каже він — начеркнена Євангелистами та Апостолами, така світла, така висока, що й змагання довгих століть та цілого людства не вичерпають пізнання Того, що в Ньому „мешкає повнота Божества тілесного” (Колос. 2, 9)… І хрест і жертва і пресв. рани в руках, ногах і з боку й рани тернового вінця і Пресв. Кров, що так обильно проливається на цілий світ, .— все те предмети Богопочитання”.
Митрополит Андрій бере у ширшому значенні культ Христового Серця і під ним розуміє радше цілу особу Христа-Богочоловіка. „Властивим предметом культу Христового Серця .— говорить він у згаданому декреті — є все те, що в людській природі Христа може бути і підтягнене під той символ, хоч навіть і не походить з внутрішнього афекту любови, як нпр. ціла його наука, його мудрість, всі його чесноти, всі молитви, всі справи, установи, зарядження тощо. Уживаючи терміну „Христове Серце” як символу цілого, такого багатого внутрішнього життя в Христі, приписуємо все те його любові. Усьому тому поклоняємося, в тому символі маємо знамениту синтезу та конкретний знак безконечних скарбів Христової душі й безконечної скарбниці безцінних дарів для нас”.
В культі Христового Серця бачить наш Слуга Божий Андрій великі користі для духовного життя нашого народу, і тому поручає його плекати. „В парафії, — каже він — в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом, ціле релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсв. Євхаристії, поволі зникають пороки поміж людьми, в родинах настає згода й любов; родичі пізнають, яким для них скарбом діти, діти вчаться поважати й любити родичів. З настанням культу Христового Серця усе в парафії зміняється — так, як з настанням весни ціла природа будиться до нового життя. Тому є це безсумнівним обов’язком кожного душпастиря плекати той культ у своїй родині, в християнських родинах і цілій парафії”.
Говорячи про святкування празника Христового Серця в нашій Церкві, митр. Андрій зазначує, що „ні єпархіяльна Влада, ні Архиєпархіяльний Собор не є компетентні впроваджувати таких звичаїв… Коли, за ласкою Божою, збереться Собор нашої церковної провінції, прийдеться йому може одобрити і практику обходити празник Пресв. Серця у другу неділю після Зшестя Св. Духа. Наш Архиєпархіяльний Собор може тільки мовчанкою одобрити дотеперішню практику манастирів Чина Св. Василія Великого й багатьох парафіяльних церков, цебто тій практиці не противитися”.
Службу празникові Христового Серця уложив наш найкращий літургіст о. Ісидор Дольницький. „Служба написана о. прал. Дольницьким, — каже митрополит Андрій — не тільки відповідає усім обрядовим приписам, але й щодо змісту є дуже добрим представленням культу безконечної Христової любови під символом його Серця”. О. Іс. Дольницький уложив також акафист Христовому Серцю, його можна б назвати найкращим звеличним гимном у честь Христової Любови.
Львівський Архиєпархіяльний Собор у своїх рішеннях щодо культу Христової Любови з дня 20 грудня 1940 р. поручає священикам щороку в третю неділю після Зшестя Св. Духа по Св. Літургії відчитувати акт посвяти Христовому Серцю та подає формулку посвяти. Собор одобрює практики почитання Христового Серця в братствах Апостольства Молитви, дуже поручає священикам заохочувати вірних до винагородного Св. Причастя та заводити всюди Апостольство Молитви. Собор посвячує цілу Львівську Архиєпархію Христовому Серцю і приписує священикам посвятити Христовому Серцю себе, свої родини, свою парафію і цілу Україну. (§63-69).
Празник Христового Серця приняли Східні Католицькі Церкви сирійців, маронітів, халдейців ,вірменів, мелхітів та італо-греків. Реформа наших богослужбових книг переведена Апостольською Столицею у 1940-их роках оставила в нашому часослові празник Христового Серця під назвою „Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Чоловіколюбця”.
У своїх обітницях даних Св. Маргариті Алякок Ісус Христос обіцює почитателям свого Пресв. Серця обильні станові ласки, зріст у святості й чеснотах, щедре благословення за життя та ласку щасливої смерти. Мільйони і мільйони душ по цілому світі в почитанні Христового Серця знайшли спокій і радість душі, зросли в любові Бога і ближнього та в практиці християнських чеснот.
Знаменна черта любови це любити й жертвувати себе для любленого та бажати взаємної любови. Такою є і любов нашого Спасителя. „Ми любимо Бога, бо Він перший нас полюбив” — каже у своєму першому листі св. евангелист Іван (4,19).
Папа Лев ХIII-ий в енцикліці з 28 червня 1889 р. — заохочуючи до культу Христового Серця, пише: „Найгарячішим бажанням нашого Спасителя є бачити, що в душах вірних родиться і росте вогонь любови, яким горить його Серце. Тому йдімо до Нього, бо Він не жадає від нас нічого іншого, як тільки взаємної відплати за його любов”.
ІСТОРІЯ СВЯТА
Назва «Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса Ісуса Христа, Чоловіколюбця» з’явилась у 1940-х роках, після реформування богослужбових книг. УГКЦ перейняла свято від Римо-Католицької Церкви, де культ Христової любови розвинувся у формі почитання Христового Серця.
У 1673-1675 роках св. Маргарита Марія Алякок бачила з’яви Ісуса Христа, який показував їй Своє зранене Серце. Папа Климент ХШ у 1675 р. дозволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву.
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький не вважав, що почитання Божої Любові у вигляді Пресвятого Серця Христового може бути незгідне з духом і практикою східного обряду: «Вдумуючися у любов Христа, християнські душі, Церква, під проводом Св. Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любови Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей… А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під змисли, стаються для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то почитання людської любови до Христа, а з нею і цілого внутрішнього, духового життя Христа прибрало у вселенській Церкві вид почитання Христового Серця, як символу любови».
ЛЮБОВ І СЕРЦЕ
Люди завжди порівнюють любов з серцем. Розуміємо так, що любити когось можна не чимось іншим, а лише серцем. Ісус Христос каже: «Люби Господа, Бога твого, всім своїм серцем» (Мт.22,37). У Приповідках читаємо: «Дай мені, сину, твоє серце”» (Прип. 23,26). Тому Господню любов нам краще зрозуміти на образі Пресвятого Серця.
Ісус як доказ своєї любові до людей дає пробити свій бік і Серце з якого «потекла негайно ж кров і вода» (Ів.19,34).
Передання каже, що меч болю прошиває Серце Божої Матері, коли воїн широким римським списом проколює Серце і бік Її Сина.
Св. Ансельм Кентерберійський у XII столітті так говорить про Серце, пробите через бік Христа: «це пробиття відкрило нам багатство Його доброти, а саме любов Його Серця до нас».
Апостоли на початку проповідували для молодої Церкви про несотвореного Бога-Слово. За словами святої Гертруди, проповідувати про Серце Ісусове Бог застеріг собі на останні часи, щоб остиглий жар любові людського серця знову розпалити.
Просімо нашого Спасителя, щоби Його безмежна любов торкнулась і нашого серця. Нехай воно запалає вогнем Божої Любові, яка попелить пристрасті та очищає серця і душі!
Стихири на „Господи, взиваю я”
Гляньте, небо і земле,* на незбагненний задум Божого чоловіколюб’я!* Оце Єдинородний Син Отця небесного, зійшовши з неба,* прийняв вигляд слуги, понизив себе заради нас* і витерпів різноманітні знущання й муки, і смерть хресну.* Він визволив нас з адових челюстей і отворив нам небесні двері.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Дивіться, дивіться, як полюбив нас Ісус,* більше ніж ангелів!* Бо не від ангелів, але від потомства Авраама він прийняв це:* той, що з Отцем і Святим Духом сидить на престолі слави* та від шестикрилих серафимів приймає трисвяту пісню,* не соромиться називати нас братією своєю,* коли каже до свого небесного Отця:* Я звіщу ім’я твоє братам моїм,* хвалитиму тебе серед громади.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Що такого доброго в нас є, Ісусе,* задля чого ти так дуже полюбив нас?* Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти* та позбавили первісної краси?* Чи розум, що його ми затьмарили незнанням?* Чи правда, від якої ми відпали?* Навряд чи хтось за праведного зважиться вмерти,* а ти, Ісусе, показав свою любов до нас тим, що вмер на хресті за нас грішних і твоїх ворогів,* ставши за нас прокляттям, як каже святе Писання:* Проклятий кожний, хто висить на дереві.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Ісусе, Самарянине всемилостивий!* Яку подяку принесемо тобі за те, що ти, побачивши нас,* як ми під райським деревом попали між розбійників,* обнажені з одежі благодаті та зранені гріхами,* не минув нас, але, змилувавшись, підніс із землі.* Поливши на наші рани олію й вино своєї ласки, перев’язав їх* і привіз нас до заїзду – святої Церкви,* щоб піклуванням її пастирів привернути нам здоров’я.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Як Творець і Вседержитель світу,* що наповняє кожну живину благоволінням,* ти жив нужденніше від нас.* Бо лиси мають нори й небесні птиці гнізда,* ти ж, Ісусе, не мав де голови прихилити:* народився в чужім вертепі і в чужій печері був похований.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Прийди, душе моя, до Ісуса, що лежить у яслах!* Він – маленький, він хлоп’ятко, щоб ми стали дорослими.* Він – обвитий пелюшками, щоб ми звільнилися від смертних кайданів.* Він лежить у яслах, щоб ми перебували в храмах.* Він був на землі, щоб ми були на небі.* Він не і мав місця в заїзді,* щоб ми мали вдосталь світлиць у небі.* Він, бувши багатий, заради нас став убогим,* щоб ми його вбожеством збагатилися.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Скінчивши своє скрите життя* з тобою, Пречиста, в Назаретській хатинці,* пішов твій Син Ісус на пустиню* і жив там із звірами та відбув сорокденний піст з чуванням і молитвою, не уникаючи спокусника.* А ти, залишившись сама у хатинці, молитвами співпрацювала з Ісусом за наше спасіння.* Тому, з любов’ю Ісусового Серця,* величаємо також любов твого Серця до нас, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих 1: Як возлюблені оселі Твої, Господи сил.* Прагне, ба й пропадає душа моя до дворів Господніх (Пс. 83,2-3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Серце моє і тіло моє* возрадувалися Богом живим (Пс. 83,3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Бо птиця знайшла собі храмину* і горлиця собі гніздо, де покладе пташат своїх (Пс. 83,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Ісповімся Тобі, Господи, всім серцем моїм* розповім про всі чуда Твої (Пс.9,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: І нехай уповають на Тебе* ті, що знають ім’я Твоє (Пс. 9,11).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Бажання убогих почув Ти, Господи,* готовости серця їх послухало вухо Твоє (Пс. 9,38).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що возлюбив нас безконечно, співаємо Тобі: Алилуя.
Єдинородний Сину
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Третій антифон
Стих 1: Видало серце моє слово добре,* говорю я про діла мої цареві (Пс. 44,2).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Стих 2: Гарний красою понад синів людських,* вилилася врода на губах Твоїх (Пс. 44,3).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Стих 3: Красою Твоєю і добротою Твоєю:* і натягни лук, і успівай, і царюй, істини ради, і лагідности, і справедливости (Пс. 44,5).
Тропар, глас 6: Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Вхідне: Сповідуйтеся Господеві, бо Він благий,* бо на віки милість Його (Пс. 117,1).
Тропар, глас 6:
Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Непереможний Владарю і Господи,* ада переможцю,* я, врятований від вічної смерти,* похвалу виписую Тобі, творіння і раб Твій,* але Ти, що маєш милосердя несказанне,* від усяких бід визволи мене, що взиваю:* Ісусе, Сину Божий, помилуй мене.
Прокімен, глас 4:
Повім ім’я Твоє братії, посеред церкви оспівуватиму Тебе (Пс. 21,23).
Стих: Молитви мої воздам перед тими, що бояться Його (Пс. 21,26).
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 2, 11–18.
Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.
І ще: Буду надіятись на нього.
Та: Ось я і діти, що Бог мені дав.
А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Аджеж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
Алилуя, глас 6:
Схаменуться і навернуться до Господа всі кінці землі (Пс. 21,28).
Стих: I поклоняться перед Ним усі батьківщини народів (Пс. 21,28).
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 3, 13-17.
Сказав Господь: Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син чоловічий. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним.
Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ.
Замість Достойно,
приспів: Величай, душе моя, найсолодшого Ісуса – Чоловіколюбця.
I ірмос, глас 2: Від Бога – Бога Слово, що несказанною мудрістю прийшов обновити Адама, їддю у тлінь впалого тяжко, що від Святої Діви несказанно ради нас воплотився, вірні однодумно піснями величаємо.
Причасний:
Виділи всі кінці землі спасення Бога нашого (Пс. 97,3). Алилуя, тричі.
о. Петро Фостик
