Одного дня Ісус Христос взяв зі собою трьох апостолів: Петра, якова та Івана, вийшов з ними на високим і переобразився перед ними.
„Його обличчя засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 2). Апостоли були зачаровані величчю небесної слави і краси, а святий Петро в захопленні проказав: „Господи, добре нам тут бути” (Мт. 17,4). Anoстолам було добре на горі, далеко від життєвих клопотів насолоджуватися небесною славою Христа Господа. Але це тривало дуже коротко.
Зійшовши з гори, ці три апостоли побачили зовсім іншу картину: сила народу, гамір, крик, нарікання, суперечка. На горі був мир, щастя, радість і насолода небесною славою Сина Божого, а біля підніжжя гори клопіт і нещастя. Що сталося?
Батько привів сина епілептика, опанованого злим духом. Дев’ять апостолів, які були біля гори, пробували оздоровити нещасного сина, але не мали успіху, а злий дух кидав хлопця до землі так, що хлопець пінився, скреготав зубами і качався по землі.
Чому апостоли не могли вигнати злого духа й оздоровити хлопця, Таж вони мали від Ісуса Христа силу ліку вами недуги і виганяти бісів. В Євангелії святого Матея читаємо: „Прикликавши своїх дванадцятьох учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч” (Мт. 10, 1). Подібно говорить євангеліст Марко (Мр. 6, 7). Святий Лука додає, що сімдесят два учні, повернувшись з одної місії, з радістю промовили до Ісуса Христа: „Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імені” (Лк. 10, 17). А тут дев’ять апостолів не могли вигнати одного біса з молодого хлопця. Зійшовши 3 гори і побачивши заколот. Христос з огірченням закликав: „О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене” (Мр. 9. 19).
Нещасний батько несміло промовив до Христа Спаси теля: „Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над нами” (Mp. 9, 22). Христос Господь найперше старався оживити захитану віру батька, кажучи: „Все можливо тому, хто вірує” (Mp. 9. 23). Ти мусиш вірити, що я можу тобі помогти! Я оздоровлю твого сина, якщо ми віриш, що я маю владу над бісами і маю силу привернути здоров’я твому синові. Горем прибитий батько викрикнув крізь сльози: „Вірю, поможи моєму невірству!” (Мр. 9, 24). Тоді Христос оздоровив його сина.
Апостолам було дуже прикро, що вони не могли оздоровити хворого, хоч Христос дав їм силу і власть виганяти духів і лікувати всілякі недуги. Вони запитали Христа: i „Чому ми не могли його вигнати?” Ісус відповів: „Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом” (Mp. 9, 28-29).
Молитва і піст необхідні в Христовій Церкві. Ісус Христос на горі Тавор молився і під час молитви переобразився. а його апостоли у стіп гори, замість молитися, сперечалися з книжниками (Мр. 9, 14). Христова Церква постійно за охочує всіх вірних до молитви. Під час Великого посту ми повинні більше часу посвячувати на молитву.
Iсус Христос часто поручав апостолам молитися. Святі угодники Божі, які прикрасили Христову Церкву добрими ділами, багато часу присвячували на молитву. Молитва це ключ до неба. Молитва це розмова люди- ни з Богом, це, за словами одного містика, „поцілунок землі з небом”. Молитвою ми прославляємо Бога, дякуємо йому За всі добродійства його, перепрошуємо Бога за щоденні зневаги і вимолюємо в нього поміч і благословення на що- денне життя. Як риба не може жити без води, а птиця без повітря, так Християнин не може бути добрим християнином без молитви. Статистика показує, що дев’ятдесят відсотків населення в Америці вірять в Божество. Часопис „Readers Digest” 1992 року помістив цікавий допис під заголовком „Чому Америка молиться?” Автор подає, що в наших часах люди відчувають душевний голод, відчувають потребу помочі від Творця вселенної. Проведена анкета показала, що 75 відсотків опитуваних моляться, принаймі, раз у тиждень. а 52 відсотки моляться кожного дня.
Лікарі, зокрема психіатри, досить часто радять своїм пацієнтам молитву. Гарвардський кардіолог д-р Герберт Бенсон доводить, що молитва прискорює хворим одужання. Відомий в Америці дитячий психіатр д-р Артур Корнгабер дуже часто молиться з молодими пацієнтами. Він каже: „Виключити Бога з психіатричних порад для деяких пацієнтів буде даремною лікарською практикою”. Статистика свідчить, що три четвертих підростаючих хлопців і дівчат на самоті моляться. Отже, серед аме риканської молоді є багато тих, що відчувають потребу Бога, вірять у нього, моляться.
Христос каже, що нам треба завжди молитися. „Просіть, і дасться вам”.- каже наш Спаситель (Мт, 7, 7). Чи ви зауважили, що під час Божественної Літургії священик або, якщо є присутній диякон, двадцять один раз закликає вірних до молитви словами: „Господу помолімся!” Ми, християни і учні Христові, маємо часто і багато молити ся; молитися не лише в церкві, але також на самоті, в хаті, в дорозі, при праці. Ось наприклад, їдете самі в автомашині, моліться. Ви в літаку, ніхто вам не перешкоджає думайте про Бога, про Ісуса Христа, про Пречисту Діву Марію. Це не значить, що маєте проказувати якісь усні молитви, бо вже сама думка про Бога є молитвою, часами кращою, ніж повторювання усної молитви.
В одній парафії священик зауважив, що молодий чоловік щодня заходив до церкви, сидів або клячав у лавці та приглядався до ікони Ісуса Христа. На питання священика: „Які молитви ти проказуєш?”, чоловік відповів: „Я дивлюсь на нього, а Він дивиться на мене. Я з увагою вдивляюся в Icyca Христа, а Христос споглядає на мене”. Чудова молитва, без слів, без порушення уст. Всі ви не раз співали в церкві пісню до Божої Матері „О спомагай нас, Діво Маріє”. Ця пісня закінчується словами: „Ми хочемо Бога Він наш Батько”. Ми всі хочемо Бога. Добра молитва це бажання Бога, туга за Богом, – душевна потреба лучитися з Богом, внутрішня сила тяжіння до Господа Бога. Розмовляймо з Богом, як з рідним батьком, як з вірним приятелем, а він ніколи нас не розчарує. Господь завжди вислухає нас і дасть нам усе потрібне до вічного щастя. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
„О роде невірний!… Доки вас терпітиму?„ (Мк. 9,19)
В євангельському повчанні четвертої неділі Великого Посту розповідається про страждання біснуватого та про чудесне вцілення його Ісусом Христом.
Ціла сцена сьогоднішнього Євангелія є надзвичайною. Надзвичайною є сама слабість, про яку розказує батько юнака: його син має німого духа і де тільки його схопить, кидає об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Його недуга має ще особливші ознаки опановання злим духом. Надзвичайним є також і те, що учні Христові пробували оздоровити нещасного хлопця, однак не змогли. Надзвичайним є їхнє намагання і їхній неуспіх. А найбільше надзвичайними є слова Христові. Бож це одиноке місце Євангелії де Христос виявив свою нетерпеливість і обурення кажучи: „ О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму „? В кінці надзвичайним є сам спосіб, як Ісус оздоровляє хворого. Христос приказує злому духові вийти і залишити хворого юнака, Він бо володар всього створеного, навіть найтемніших сил пекла.
Вся ота надзвичайність події замикається у словах Христових, які він звернув до народу: „О роде невірний„!, і до учнів своїх, які не могли прогнати злого духа „задля слабко)… віри”: О, якщо б ви мали віру, як зерно гірчиці! Віра, отже, є вирішальним чинником. Ось у народі немає правдивої віри, він бажає лиш зовнішньої помочі. Заінтересування народу звернене хіба що до речей фізичних і до матеріального добробуту. Народ славить і подивляє Христа, коли він чудесним способом допомагає у справах їхнього зацікавлення, однак з чудес Христових цей народ не пізнає того всього, що ті чуда собою появляють і доказують, а саме: його Божество, Його Божу силу. Люди, звичайно, звернені до земських справ, тож не можливо привести їх до повного пізнання величі світа Божого. Бажають часто, щоб Бог служив їм, а не вони Богові. Тому то люди є тим „ родом невірним „, звироднілим, невдячним, збунтованим. Не вірять, не навертаються, не каються, хоч є свідомими дивних чудес Божих у природі, хоч зазнають страшних допустів кари Божої. 0, коли б ми частіше з увагою гляділи на предивні діла Божі у всесвіті, коли б ми добачували їх архітекта і керманича, як дуже міцніла б і збільшувалася б наша віра в Бога. Тим то напімнення Христове, -яке він звертає, може воно стосується й до нас сьогодні: „О роде невірний!… Доки вас терпітиму?„ це напімнення люблячого, зболілого Божого серця, кинене для нашого опам’ятання, для нашого каяття і навернення. Ані в учнів Христових не було достатньої віри. Вони хотіли покаватися, що спроможні робити такі чуда, як і Христос, і це не вдалося. Це була болюча проба для Апостолів, тому вони на самоті приходять до Ісуса і запитують: „чому ми не могли… вигнати „ злого духа? І дізналися від Ісуса ось що: щоб чинити діла Божі, щоб мати силу протиставитись злому духові, для цього потрібно сильної віри, скріпленої молитвою, покутою і тісною злукою з Богом, який сам діятиме в нас і через нас дивні діла свої. Учні Христові ще далекі від такої віри, тому й вони належать до „ роду невірного„! А ми? чи також належимо до групи тих, які плекають самолюбні заінтересування, або до групи тих, які мають добру волю, але ще не зрозуміли правдивої істоти Й інтимної величі всього того, що охоплює наша віра.
І до нас каже Ісус Спаситель: „Коли маєш віру, коли можеш вірити, то все є можливе тому, хто вірує”! А що ж значить вірити? Вірити значить -узнати щось за правду тому, що це підтверджує віро достойний свідок. Вірити по-християнськи -це узнати за правду те, що Бог об’явив, а Церква навчає з його доручення. Наприклад: учень не бачив Африки, але учитель говорить, тож учень вірить, бо вчитель є віро достойний свідок. Ісус Христос на тайній вечері сказав: „Прийміть і їжте, це в моє Тіло, це є моя Кров”. Хоч Апостоли бачили тільки хліб і вино, то вони вірять, бо перед тим були свідками, як Христос накормив п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу; бачили, як Ісус ішов по морі, як Ісус перемінив воду у вино, як Ісус воскресив молодця з Наїм, дочку Яїра, Лазаря і багато інших чуд, які Ісус робив у їх присутності. Тому вони без застереження вірили: так, це справді є Тіло 1 Кров Ісуса Христа.
Віра християнська відноситься до таких речей, яких ми не можемо спостерегти, ані нашими замислами, ані сприйняти нашим розумом. Наші змисли можуть нас впровадити в оману, наш розум може нас довести до помилки, але віра в Бога -ніколи. Наприклад: нам здається, що сонце сходить і заходить, а то, навпаки, наша земля крутиться довкола сонця. А чи ми так добре розуміємо складний процес росту збіжжя, працю еклектичності, телебачення, дороги атомів і т.д. Все це є також перед нами якоюсь мірою закрите і не цілком зрозуміле. Отже, наша християнська віра спирається на правдомовність нашого Творця і Бога, який не може помилятись, а чи нас у помилку ввести. Тим то віра наша -це найбільший дар Божий. Щаслива та людина, щасливий народ, що мав віру в Бога і згідно з цією вірою живе. Ї, навпаки, нещаслива та людина, той народ, який не вірить у Бога-Творця. Бо де немає Бога, там усього бракує.
Хто не вірить, для того життя є без розв’язки. Хто не вірить не має задовільної відповіді на найважливіші питання життя, які постійно виникають перед людиною. Яка ж ціль мого життя? Звідкіль я вийшов і куди прямую? Що буде зо мною після моєї смерти? -Ось на одному нагробнику в Лондоні в напис: „В сумніві жив, в непевності вмираю, куди йду -не знаю „! Чи може бути щось страшнішого для вмираючої людини, яка прагне нескінченного світла і життя, яка бажає осягнути свого Бога? Ні на що не придасться нам знання, кудою кружляють планети, що знаходиться десь там на Місяці чи на Венері! Ні до чого нам не придатні атомні реактори, які могли б понести нас ген високо-високо у безвісті простори вселенної, якщо не знаємо, пощо і для кого живемо, якщо не маємо знання правдивої віри в Творця і Бога! Хто ж має віру, той має ціль життя; хто ії не має -живе в хаосі: він не знає потіхи в терпіннях, ані спокою в годині смерти. Що станеться з тим народом, який стратив віру в Бога? Хто хоче знати, нехай погляне на історію хоч би французької революції. Ось що каже нам про це історик Бекер: В 1793 р. панівною була релігія розуму. Спочатку мали виконати її культ у паризькому театрі, але пізніше перейшли до катедрального храму „ Нотр Дам”. На престолі, де колись знаходився в кивоті Христос Бог, посадили танцюристку, одягнену у священичі богослужебні ризи; заквітчані дівчата співали гимн Ченієра на честь нової віри. Мощі святих спалено і довкола того вогню виводили розпусні танці. Вулична товпа у богослужбових одежах їздила на ослах по вулицях міста; бешкетуючи і впиваючись, виробляли вони просто диявольські речі. Який був кінець того всього? Ніж гільйотини ніч у ніч стинав голови. За несповна шість місяців нараховано було 15 тисяч людей, яких утоплено, розстріляно чи вбито. Невже ж треба далі оповідати, що сталося з народом, що стратив віру в Бога? А нинішні тоталітаризми рівних типів і пород -не тисячі, а мільйони людей задавлюють чи спалюють у крематоріях, розстрілюють, вивішують, ув’язнюють. Бо царство тьми панує власне там, де немає віри в Бога. Нині здійснюється чимало дослідів, і багато людей кажуть, що якраз наукові досліди допровадили їх до невірства. Завдяки науці могли вони втратити хіба що свою дитинячу віру. Бо між знанням і вірою заходить таке відношення, як між оком і мікроскопом чи телескопом. Хоч знаю багато, то маю лише двоє очей; коли окрім знання маю віру, то тоді послуговуюся неначе телескопом. Віра, отже, так скріпляє зір нашої душі, як телескоп чи мікроскоп, очі тіла. За допомогою доброго мікроскопу доглянемо в воді мільйони животин, яких оком годі доглянути. Добрий телескоп дозволяє побачити на небозводі багато невидимих для голого ока зірок. Людський розум на багато питань не може дати відповіді; якже роз’яснить їх телескоп чи мікроскоп святої віри тоді дасть певну відповідь. Так розум, як і віру дав Бог, тому й немає причини, щоб один одного поборював, один одному перешкоджав. Так можуть твердити лиш ці, хто не має правдивої, глибокої віри, або належної освіти…
Однак пам’ятаймо, що віра це не тільки дар Бога, але також діяння людської волі. Передусім треба хотіти вірити та розвивати нашу віру. Вона в нас є, лиш треба її вправляти та постійно молитися про її помноження, так, як це робив батько хворого юнака. На початку він лиш просив Ісуса: „якщо можеш, поможи нам”. Коли ж Ісус відповів йому: „все можливе тому, хто вірує „ батько вмить закликав крізь сльози: „вірую, Господи, поможи моєму невірству„| Чи з подібною ревністю і покорою молимось і ми щодня: „вірую, Господи, що Ти мій Творець і Бог; вірую, що Ти всім кермуєш, вірую, що за добро нагороджуєш, а за зло караєш. Вірую, що Ти є моїм початком і моїм кінцем! Вірую Господи, поможи моєму невірству „! Прожени в моєї душі, в мого ума і серця духа німоти і духовної сліпоти, щоб я прзрів, повірив і побачив Тебе, мого Творця і Бога. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 314 зач.; 6, 13-20.
Браття, колй Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Прп.: Еф. 229 зач.; 5, 9-19.
Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не приставайте до безплідних діл темряви а радше їх ганіте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, і все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: О ти, що спиш, прокинься, встань із мертвих, і Христос тебе освітить».
Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але зрозумійте, яка Господня воля. Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти, але сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 40 зач. 9, 17-31.
Одного разу чоловік якййсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав: – Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.
Він у відповідь каже їм: – О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене.
І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. Він спитав його батька: – Скільки часу, як це йому сталося?
– З дитинства, – відповів той.
– Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами.
Ісус каже йому: – Якщо можеш? – Все можливе тому, хто вірує.
І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози: – Вірую, поможи моєму невірству!
Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: – Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього.
І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав.
Коли він увійшов у дім, учні питали його насамоті: – Чому ми не могли його вигнати?
Він відповів їм: – Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, бо він навчав своїх учнів і казав їм: – Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Прп.: Мт. 10 зач. 4, 25 – 5, 13.
Одного разу за Ісусом ішла велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.
Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; і він, відкривши уста, почав навчати їх:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Євр. 6, 13–20. «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»
Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра допомагала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими.
Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми неміцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на те, що ми не тримаємось за Господа.
Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могло б нас звести із правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом у будь-яких обставинах нашого життя.
Еф. 5, 9–19. «Шукайте пильно того, що Господові подобається»
Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось здебільше своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто вже згодом усвідомлюємо, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрости, не шукали Божої волі в цій ситуації.
Знаємо, що Бог є любов. Отже, Його волею завжди легко розв’язати кожну ситуацію, наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати нам. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.
Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, прагнімо в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати, що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священника, а навіть через вчинки інших осіб.
Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкритими на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!
Мр. 9, 17–31. «О роде невірний! Доки Я буду з вами?»
У Євангелії можемо знайти декілька епізодів, коли Ісус Христос промовляє, здавалось би, досить категорично: коли проганяє продавців із храму, коли називає Петра сатаною чи людей – родом невірним. Так відбувається не тому, що Його «довели» і Він емоційно зреагував. Спаситель хоче вказати на основу буття людини – життя вірою. Адже бачимо, що особу Ісуса Христа апостоли прийняли з вірою.
Можливо, сьогодні здається дивним, що люди мали нагоду пізнати Ісуса Христа, але цього не зробили. Адже навколо Нього ходили тисячі, і Юда Іскаріотський був поруч Нього. Але одне – знати про Ісуса Христа, бачити Його, а зовсім інше – повірити в Нього. І це справа кожного з нас. Ми можемо розповісти дуже багато про Спасителя, знаємо правди віри, Символ віри, можемо вживати багато цитат з Євангелія.
Але ті слова, з якими Ісус Христос звертався до людей, Він може сказати і до кожного з нас: «О роде невірний!» Бо Він один знає наші серця й те, наскільки в нас слабка віра, наскільки ми не вміємо покладатися на Бога!
Тож, слухаючи це Євангеліє, робімо іспит сумління: наскільки ми живемо вірою? Наскільки Бог може діяти в нашому житті за нашою вірою?
Мт. 4, 25 – 5, 13. «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»
Це Євангеліє відкриває перед нами блаженства. Шануючи Божий авторитет, ми приймаємо те, що говорить Господь. Але, коли будемо відверті з собою, то признаємося собі в тому, як нам важко сприйняти слова, що щасливі ті, які голодні та спраглі, щасливі переслідувані, що щасливі ті, яких будуть зневажати. У своєму житті кожен з нас уникає терпіння, страждань, незручностей. Але саме це Бог дає нам, щоб провадити нас до себе. Божі шляхи незвідані, незрозумілі, Бог провадить кожного своїми дорогами. Усі шляхи в Божому промислі важливі й цінні. Дуже важливо, щоб за цими проблемами, труднощами, клопотами, які приходять у наше життя, ми побачили Господа. Дає все це, щоб наблизити нас до себе, щоб нас перемінити, щоб освятити і спасти. Потрібно приймати ці труднощі як добру нагоду наблизитися до Нього. Труднощі, біда, проблеми, з одного боку, можуть віддалити нас від Бога, коли будемо їх не сприймати, а нарікати. А з іншого боку, вони можуть бути доброю нагодою до нашої переміни.
Стараймось користуватися всім, що стається в нашому житті, як нагодою наблизитися до Господа, стати учасниками Царства Божого.
Вл. Венедикт Алексійчук)
ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО ЙОАНА ЛІСТВИЧНИКА
Святий Йоан народився в Палестині близько 525 р. Ще юнаком він подався до лаври на горі Синай, монахи якої дивували всіх надзвичайною суворістю життя. Тут він подвизався впродовж 19 років як учень боговгодного монаха Мартирія і досяг такої святости, що багато святих пустинників, навчені Божим Духом, провістили, що він стане ігуменом цієї лаври.
Після смерти Мартирія святий Йоан провадив життя затворника в місцевості, що звалася Тола, і прожив тут в молитвах 40 років. Бог дав йому дар сліз, а пролив їх він стільки, що келію його ще довго після його смерти називали “сльозоточивою”. Коли до нього стали горнутися учні, він, щоб уникнути спокуси гордости, впродовж цілого року не промовив жодного слова. Бог наділив слугу свого силою чинити чуда, а браття впросили його, щоб став їх ігуменом. Упродовж чотирьох років він управляв монастирем, а потім повернувся назад до своєї келії, де, прославлений Богом, помер у глибокій старості близько 605 р. На прохання ігумена Раїтського монастиря Йоана, святий написав книгу, в якій описує способи, як християнин може поступово осягнути досконалість. Цю книгу він назвав “Ліствицею раю”, тобто драбиною, і звідси пішла його назва – Йоан Ліствичник.
Тропар:
Як драбину божественну, Йоане преподобний, знайшли ми чесноти твої божественні, які до небес возводять нас. Ти бо був чеснот уосіблення, тому моли Христа Бога, щоб спас душі наші.
Кондак:
Господь істинно поставив тебе, наставниче, отче наш Йоане, на висоті повздержности, як зорю необлесну, яка освітлює всі краї землі.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 4 посту”
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребіння прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
I преподобному (г. 1):
Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав ти себе, богоносний отче наш Йоане.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення.
Слава: Кондак преподобному (г. 4):
На висоті правдивої повздержности* Господь тебе поставив, як звізду необманну,* що просвічує світокраї,* наставнику Йоане, отче наш.
І нині: Богородичний (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе: * Неплідна родить Богородицю * і кормительку життя нашого.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
І преподобному (г. 8): Возхваляться преподобні у славі і возрадуються на ложах своїх (Пс. 149,5).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
I преподобному (г. 4): Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс. 91,14).
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Літургія Василія Великого.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1650793012032555
о. Петро Фостик
