Святий апостол і євангелист Іван Богослов ( івр. יוחנן — Йоханан ) – був сином Зеведея і Саломії та братом святого апостола Якова. Обоє вони, як і їх батько, були невченими рибалками. Коли Христос, побачивши їх у човні, покликав, “вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 22). Йоан був тоді молодий літами. Він з дитинства вірно служив Богу в добровільному дівицтві, і, як кажуть святі Єронім і Августин, за чесноту чистоти став гідним незвичайних дарів Христа Спасителя.
Коли через кілька місяців Ісус Христос зі своїх учнів вибрав дванадцять апостолів, то серед них виявилися брати Йоан і Яків, “й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому” (Мр. 3, 17). Ісус назвав їх Синами грому тому, що як грім чути далеко, так і чути було їх проповідь слова Божого серед народів. Святий Йоан був одним з трьох вибраних учнів, яких Ісус всюди брав зі собою. Так, Петро, Яків і Йоан були при оздоровленні тещі святого Петра, при воскресенні дочки Яїра, при всеславнім Преображенні Христа, а потім і при останній перед страстями молитві в Гетсиманії. Петра і Йоана Господь послав, щоб приготували Останню вечерю. А під час тої вечері Йоан сидів найближче до Христа Спасителя і “схилився йому на груди” (Йо. 21, 20). А святий Йоан Золотоустий каже: “На грудях Христа Йоан почерпнув таку мудрість, якої не вдалося почерпнути нікому зі смертних”. Святого Йоана в Євангелії кілька разів названо “возлюбленим” учнем Ісуса, що святий Григорій Ниський тлумачить так: “Ісус любив його, бо Йоан завдяки своїй великій чистоті став гідний тої вищої і більшої любови. На запитання Йоана, хто з апостолів передасть Спасителя мучителям, Христос сказав, що є ним той, кому Він подасть змочений хліб, “…і вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. І ввійшов тоді за куснем у и:ього сатана” (Йо. 13, 26-27).
Коли воїни в Гетсиманії зв’язали руки Ісуса, а всі апостоли розбіглися, коли навіть Петро зрікся Його в притворі архиєрейської палати, тоді один лиш Йоан перебував при Ньому; він стояв під хрестом і сам Спаситель довірив йому найбільший скарб – Пресвяту Богородицю: “Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе” (Йо. 19, 26-27). “Христос на хресті зробив заповіт, – каже святий Амвросій, – і той заповіт неначе підписав апостол Йоан, гідний свідок такого діла”.
А коли Марія Магдалина “прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, та й каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!»” (Йо. 20, 2), тоді побігли вони обидва до гробу, але святий Йоан, “той інший учень біг швидше за Петра, тим і прибув до гробниці першим” (Йо. 20, 4). Це любов до Спасителя підганяла його, він прийшов до гробу “і побачив, і увірував” (Йо. 20, 8). А коли під час ловлі риб на Тиверіядському озері Христос явився апостолам, то Йоан перший впізнав Його і “каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То – Господь!»” (Йо. 21, 7).
Разом з іншими апостолами був він свідком Вознесення Господнього, а після Зішестя Святого Духа став разом з Петром проповідувати в Єрусалимі “Христа розп’ятого”. Він був свідком:, як святий Петро уздоровив кривого; обох їх ув’язнили, тримали цілу ніч у в’язниці, а наступного дня на суді фарисеї заборонили їм проповідувати Христа Спасителя, але св. апостоли запитали їх: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!” (Ді. 4, 19). Вони обидва пішли до Самарії, щоб покласти руки на тих, кого навернув до віри і охрестив диякон Филип. А після Собору апостол Йоан навчав в Малій Азії, засновуючи в Ефесі та інших містах християнські громади. В Ефесі він пробув до 95 р., коли імператор Домитіян почав переслідування християн. Апостола Йоана перевезли з Ефесу до Риму і тут його бичували, а потім кинули в котел з киплячою олією. Однак, за волею Божою, та олія не завдала апостолу жодної шкоди, а імператор не посмів його далі мучити. Він засудив святого Йоана на вигнання на острів Патмос, поблизу берегів Малої Азії, в Егейськоиу морі.
На тому острові святий Йоан написав книгу своїх об’явлень, яка називається Одкровення. За словами святого Єроніма, вона містить у собі стільки тайн, скільки там є слів. Сам святий Йоан каже, що одної неділі сам Господь наказав йому записати все, що він побачить, і надіслати це сімом Церквам, які є в Азії. У перших трьох главах Одкровень містяться поради і застереження для цих Церков та їх єпископів. У наступних сімнадцяти главах подано об’явлення про майбутню долю Христової Церкви, про переслідування, які на неї чекають, та всупереч яким вона, після зруйнування Римської держави, буде поширюватися і міцніти. Двадцята глава описує боротьбу, яку Церква провадитиме з антихристом та його прихильниками і яка збудеться при кінці світу й закінчиться перемогою Церкви. А в останніх двох главах описано блиск і красу Христового царства і тих, хто це царство успадкує. Вони за добрі діла отримають вічне небо, тоді як грішних чекає вічне пекло.
У 96 р. замість убитого Домитіяна на престолі сів добрий імператор Нерва, який дав свободу всім засудженим за Христову віру. Тоді апостол Йоан повернувся в Малу Азію, де управляв Церквою. Життя його було дуже строге, він не їв м’яса, не пив вина й одежу носив бідну. Вже в ті часи почали зароджуватися всякі єресі, що заперечували Божество Христа Спасителя. Тому апостол Йоан, після тривалих молитов і постів, написав святе Євангеліє, в якому найбільше наголошує на Божество Христа Спасителя (всі інші Євангелія більше говорять про людську природу Ісуса Христа). Воно починається словами: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог” (Йо. 1, 1). Святий Августин каже, що євангелиста Йоана сміливо можна порівняти з орлом, бо він, немов орел на сонце, звернув око своє на вічне сонце Божества. Також святий Иоан написав три послання, котрі входять до Нового Завіту.
Не можна його інакше назвати, як апостолом любови. Бо не лишень сам виявляв до всіх найбільшу любов, але й на кожному кроці цю любов проповідував. Ось кілька фрагментів з його послань: “Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде не знає бо темрява у нього засліпила очі” (1 Йо. 2, 10-11); “Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є” (1 Йо. З, 1-2); “Ми знаємо що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває (1 Йо. 3, 14); “Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б” (1 Йо. 3, 15); “Дітоньки, не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою” (1 Йо. 3, 18). “Любі, любім один одного бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов” (1 Йо. 4, 7-8). “Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала” (1 Йо. 4, 12). “Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого»” (1 Йо. 4, 20-21).
То ж чи не слушно назвати святого Йоана апостолом любови? Передання розповідає таке про нього: В одному місті, поблизу Ефесу, святий Йоан зустрів вродливого юнака і довірив його опіці місцевого єпископа, щоб той привів хлопця до Бога. Через якийсь час, повертаючись з апостольської подорожі, апостол завітав до того міста і запитав у єпископа, де той юнак. Єпископ зі сльозами відповів, що юнак став на злу дорогу, нині він є ватажком розбійників які промишляють в сусідніх лісах. Святий Йоан, не зважаючи на небезпеку, вирушив до лісу де розбійники його схопили і привели до свого ватажка. А той, побачивши Йоана, став утікати.
Сину мій, – сказав святий апостол, – чому втікаєш від мене, свого отця? Я ж прецінь беззброиний старець. Стій, сину, і не бійся. Є ще надія. Я буду перед Христом відповідати за тебе. Якщо буде потреба, я радий померти за тебе, як Христос помер за нас, за твою душу я віддам свою. Стій і вір, що Христос послав мене!”
А коли юнак залився сльозами, то святий Йоан обійняв його, втішив, вивів з лісу, вивів з грішного життя і спас його душу. І була ця любов не словом, а ділом. В останні роки свого життя, коли йому було вже близько ста літ і він вже не мав сили говорити довгих проповідей, то повторював учням своїм усе ті ж слова: “Діти мої, любіть брат брата!”
А коли вони запитали його, чому він повторює постійно те саме, то святий Йоан відповів їм так: “Це заповідь Господа, а якщо б крім неї не було іншої, то й цієї досить було б для спасіння світу!”
Про смерть святого апостола Йоана знаємо, що наступила вона, коли йому виповнилося сто літ. Відчуваючи близький кінець свого життя, святий Йоан велів приготувати собі гріб, попрощався з учнями і мирно закінчив своє життя. Коли через якийсь час після його смерти християни відкрили могилу, то не знайшли тіла, а з могили підносився легенький порошок, який вірні збирали і зцілювали ним хворих. Пам’ять відкриття гробу Христова Церква вшановує 8 травня.
Фото – „Іван Богослов”Юрій Гречин, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua
Стихири
(г. 1, подібний: Небесних хорів): Тайновидець незбагненного одкровення* і проповідник вишніх Божих таїн,* син Заведеїв,* написав нам Христове Євангеліє* і навчив нас прославляти* Отця і Сина і Святого Духа.
Ти – сурма, якої Бог ужив для небесних пісень,* списатель таємних речей,* богомовні уста, що чудові пісні співають,* бо ж устами твоїми він ворушив, мов струнами,* а язик твій, мов звучний інструмент.* Ти молишся, щоб спаслися душі наші.
Оповідаючи гучним своїм голосом* про таємне слово Божої Мудрости,* Богом улюблений,* ти завжди красномовно взиваєш,* що споконвіку було Слово,* – і кожну людину навчаєш вірувати в Бога.
(г. 2, подібний: Коли з дерева): Прийдіте, пісня́ми боже́ственними* днесь, вірні, увінча́ємо* глибінь му́дрости і правосла́вних догма́тів списа́теля,* Йоа́на усла́вленого і возлю́бленого!* Це ж бо він прогримів: «В нача́лі було́ Сло́во».* Тимто і громогла́сним ви́явився,* як той, хто велему́дро записа́в світові Єва́нгеліє,* навік віків оспівуваний.
Спра́вді ви́явився ти щи́рим дру́гом,* напе́рсником вели́ким Учи́теля – Христа́:* бо на гру́дях Його́ спочи́вши,* звідти почерпну́в єси́ му́дрости догма́ти;* ни́ми і збага́чуєш аж до о́бріїв усю́ зе́млю,* як богомо́вець Бо́жий.* Тимто, зберіга́ючи їх, кра́сна Христо́ва Це́рква* ни́ні ра́дісно і весели́ться!
Ра́дуйся, воістину Богосло́ве!* Ра́дуйся, Ма́тері Госпо́дньої си́ну всеми́лий!* Ти бо, предстоячи́ при хресті Христо́вому,* чув боже́ственний го́лос Влади́ки,* що візва́в до те́бе: «Ось ни́ні ма́тір твоя́!»* Тимто досто́йно,* як Христо́вого Апо́стола вели́кого і возлю́бленого,* тебе́ всі ублажа́ємо.
(г. 2): Апо́столів* верши́ну, богосло́в’я сурму́,* духо́вного воєво́ду, що вселе́нну Бо́гові підкори́в,* – прийдіте, вірні, ублажім Йоа́на приснопа́м’ятного,* що із землі переселя́ється* і від землі не відступа́є,* але́ живе́ й очікує* страшне́ Влади́ки дру́ге прише́стя;* ви́моли, улю́бленцю, таїннику, Христів напе́рснику,* щоб неосу́дно зустріти його́ і нам,* що з любо́в’ю зве́ршуємо па́м’ять твою́.
(г. 1): Па́росток чистоти́, ми́ро благово́ння* зно́в возсія́ло нам у сьо́му свя́ті, щоб до ньо́го взива́ти:* «Ти, що спочи́в на гру́дях Влади́чиних* і ороси́в світ сло́вом, Йоа́не Апо́столе,* що Діву зберіг як зіни́цю о́ка,* ви́моли нам у Христа́ вели́ку ми́лість!»
Слава (г. 2, подібний: Коли з дерева): Си́на Гро́мового, осно́ву Боже́ственних слове́с,* зачина́теля богосло́в’я* і найпе́ршого проповідника істинних догма́тів Бо́жої Му́дрости,* возлю́бленого Йоа́на і дівственника,* лю́дський ро́де, нале́жно похвалімо.* Він бо, постійно ма́ючи в собі Боже́ственне,* говори́в: «В нача́лі було́ Сло́во»,* й одра́зу додава́в: «З Отце́м нерозлу́чне»,* а пото́му: «Рівне Отце́вій Су́щності»,* – пока́зуючи нам собо́ю правосла́в’я Свято́ї Тро́йці:* Співтворця́, су́щого з Отце́м і життєно́сного* і Його́ ж – Світло істинне показа́в нам.* О, чу́до, що порива́є, і я́вище, що вража́є!* Бо спо́внений любо́ви – спо́внений був і богосло́в’я!* Сла́вою, і че́стю, і вірою* засно́вник ти єси́ чи́стої на́шої віри,* зара́ди яко́ї оде́ржимо вічні бла́га в день су́дний.
І нині (догмат, г. 6): Хто ж тебе не прославлятиме, Пресвята Діво?* Або хто не оспівуватиме твого пречистого Різдва?* Син бо єдинородний, що предвічно засяяв від Отця,* той вийшов з тебе, Чиста, воплотившись несказанно.* Бувши з природи Богом, став задля нас правдивим чоловіком;* неподільний на дві особи,* але пізнавальний у двох незлитих природах.* Його моли, чиста Всеблаженна,* щоб помилував душі наші.
Стихири на Литії
(г. 1): Ріки божественної науки, Апостоле,* ринули з чистих твоїх уст.* Напившись з них, Церква правовірно поклоняється Тройці єдиносущній.* Ублагай її, Іване Богослове,* щоб зміцнила і спасла душі наші.
Учню Спаса, Дівственнику і Богослове!* Тобі, як дівственникові, розп’ятий Христос передав Діву й Богородицю.* Ти її охороняв, як зіницю ока.* Тому моли, щоб спаслися душі наші.
Як очевидець невимовних таїн, закликав ти, кажучи:* Предвічне Слово споконвіку було в Бога і воно було Богом!* Іване Апостоле, вічний друже Христовий,* що спочив на його грудях!* Ти – насолода Тройці,* непохитна твердиня Ефесу й Патмосу та й наша допомога!* Молися, преблаженний Богослове,* щоб ті, які завжди вшановують твою пам’ять,* визволилися від ворогів тілесних і душевних.
Слава: (г. 1): На Господній вечері, припавши до грудей Христа Вчителя,* ти, улюблений Учню, звідтіль добув пізнання несказанного таїнства.* Ти всім сповістив небесним голосом:* Споконвіку було Слово і з Богом було Слово і Слово було Бог.* Це те правдиве світло, яке просвітлює кожну людину,* що приходить на світ – Христос Бог і Спас душ наших.
І нині: богородичний: Син, Яко́го з Отце́м і Ду́хом* славосло́влять во ви́шніх Херуви́ми,* бажа́ючи відтвори́ти первоство́реного,* всього́ Себе́ зубожи́в несказа́нно в утро́бі Твоїй,* Богоро́дице всеоспівана,* і, з Те́бе зазорівши,* просвіти́в уве́сь світ Божество́м,* визволя́ючи його́ від ідолобезу́мства,* і лю́дство в Собі обожи́вши, з Собо́ю на Небеса́ возвів* Христо́с Бог і Спас душ на́ших.
Стихири на стиховні
(г. 4, подібний: Покликаний був ти): Богосло́влячи Си́на Всеви́шнього,* Отцю́ співвічного і єдиносу́щного,* Світло від Світла безперемінне* і відобра́ження іпоста́сі Роди́теля,* що безча́сно і безстра́сно з Ньо́го зася́яло,* Співтворця́ і Го́спода всіх віків* – Його́ ти світові проголоси́в, возлю́блений,* як Того́, Хто ви́вів світло із те́мряви:* Христа́ Бо́га на́шого,* Яко́го моли́* спасти́ і просвіти́ти ду́ші на́ші.
Утіши́теля Світло сприйня́вши* і Ним просвіща́ючись, ти богосло́вив* Того́, Хто від Отця́ ісхо́дить* і че́рез Си́на лю́дству явля́ється,* єдиноче́сного, сопресто́льного і єдиносу́щного* Отцю́ безнача́льному і Бо́жому Сло́ву* – Його́, возлю́блений, усім ти возвісти́в.* Тимто пісня́ми тебе́ вшано́вуємо,* як віри боже́ственну осно́ву;* її і зберіга́й непохи́тною* твоїми до Го́спода моли́твами.
Зійшо́вши на висоту́ богосло́в’я,* ти був утаємни́чений у несказа́нні Бо́жі та́йни* про єди́ну су́щність Божества́* і єди́ну сла́ву, і ца́рство, і госпо́дство,* що на Три Іпоста́сі розділя́ється,* Су́щністю нероздільне і з’є́днане* в незли́тну Боже́ственну Єдність;* так сла́влячи, возвіща́в ти, Богосло́ве,* Тро́йцю Нероздільну,* Яку́ моли́* спасти́ і просвіти́ти ду́ші на́ші.
Слава: (г. 6): Апо́столе Христів, Євангелісте Йоа́не,* ста́вши таїнником невирази́мого,* Прему́дрости невирази́мі прогримів єси́ нам догма́ти:* що в нача́лі було́, вірним поясни́вши,* і що не було́ – відки́нувши,* і відсіка́ючи словеса́ схи́льних до є́ресей;* напе́рсником ти яви́вся і дру́гом возлю́бленим.* Ма́ючи дерзнове́ння до Бо́га,* як Іса́я велегла́сний і Мойсе́й Богови́дець,* моли́ся ре́вно за ду́ші на́ші.
І нині: Богородичний: Творе́ць і Відкупи́тель мій, Всечи́стая, Христо́с Госпо́дь із Твого́ ло́на ви́йшов, у ме́не зодягну́вшись, і від дре́внього прокля́ття Ада́ма ви́зволив. Тому́ Тобі, Всечи́стая, я́ко Бо́жій воістину Ма́тері і Діві, «Ра́дуйся!» голо́симо з Ангелом не змовка́ючи: »Ра́дуйся, Влади́чице, Провідни́це і Покро́ве, і спасіння душ на́ших!»
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Апостоле Христа Бога возлюблений, * поспіши ізбавити людей безодвітних; * приймає Тебе, що припадаєш, той, хто прийняв Тебе, як Ти припав до грудей. * Моли Його, Богослове, щоб розігнав хмару поган, що налягає, * і проси для нас миру і великої милости.
Кондак:
Величні діла твої, дівственнику, хто оповість? * Даруєш бо чудеса і розливаєш оздоровлення, * і молишся за душі наші як богослов і друг Христовий.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
