ХIV НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА, ПЕРЕД ВОЗДВИЖЕННЯМ. ПРЕДСВЯТТЯ ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО Й ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА. СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КОРНИЛІЯ, СОТНИКА.
ЛЮДИНА НА РОЗДОРІЖЖІ – МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ
В сьогоднішній притчі навчає нас Христос про непослідовність, яку завважуємо в людині, що Богом призначена до небесного щастя, тяготить до землі, хоч і знає, що це туземне життя дуже коротеньке. Не зважаючи на те, що земля та її добра ніяк не задоволюють людину, вона все-таки замикає очі, щоб не дивитись у майбутнє й у призначення, яке Бог дав, але неначе крот бажає закопатись у землі. Цю розбіжність у людській поведінці змальовує Спаситель причтою про величаве весілля, що його приготував багатий цар своєму синові. На це велике родинне свято він запросив багато гостей в-поміж своїх родичів, приятелів та сусідів. Коли вже все було готове на весільний пір,
„Він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготовив: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, приходьте на весілля, Ті однак знехтували собі й пішли, хто на власне поле, хто до свого крамарства, інші ж, схопивши слуг, познущались над ними і повбивали” (Мт 22,4сс).
Гадаю, що немає в нас трудності зрозуміти цю притчу Спасителя. Ми легко здогадуємося, що тим багатим царем не є ніхто інший як наш Бог і Творець, який хоче бути й нашим Отцем. Задля Його доброти ми, неначе князі, живемо на оцій землі, яку Він сотворив, а воднораз і все, що на ній задля нашого добра. Він хоче, щоб усе сотворіння служило нам і провадило нас до остаточної мети, тобто до злуки з ним нашим Творцем і до повного щастя в Ньому. Але, щоб злучитися з Ним і зазнати безмежно щасливого життя, нам треба сповнити деякі умови, і то найперше сповняти Його святу волю, яку Він об’явив нам своїм розумним сотворінням за посередництвом своїх Божих Заповідей. Так бо навчає нас Христос: „Коли хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Мт 19,17). Розважмо тепер, як то ми виповняємо оцю важливу вимогу? Якщо ми хочемо бути щирими принаймні самі з собою, мусимо признати, що ми ледве чи так то й дуже стараємось виконувати їх, хоч і знаємо, що вони вказують нам одиноко-правдиву дорогу до вічного щастя. Що ж є для нас головною перешкодою у сповнюванні волі нашого небесного Отця? Усі це признають, що головною перешкодою є наше тіло, тобто наша людська первородним гріхом звихнена природа. Бо вона тяжіє до землі, До всіх цих земних дібр, які так дуже припадають їй до вподоби, що задля них людина готова забути про запросини Бога-Отця, про обіцяне небесне щастя, аби лише могти зоставатись завжди на землі й утішатись її матеріальними проминаючими добрами. Ця схильність до землі й до її дібр зродилась у людини, в її тілі, разом із первородним гріхом. Він відвернув її від Бога, від сповнювання Його святої волі й звернув до землі, до земних дібр і земних розкошів, які, очевидно противляться Божій волі; тому що відвертають людину від Її остаточної мети, до якої її Господь Бог призначив. Про це розповідає нам св. апостол Павло зі свого власного досвіду, каже бо він таке:
„Отож знаходжу (такий) закон, що коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й поневолює мене законові гріха, що в моїх членах. Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом – законові гріха” (Рм 7,21сс).
Ці слова апостола пояснюють внутрішню боротьбу, що її відчуваємо в часі кожної спокуси до гріха. Наш розум і наше сумління знають Божий закон, шанують його й бажали б його зберігати, але в його виконувані відчувають сильний спротив з боку нашого тіла, яке іде за іншим собі властивим законом. Воно взяте з землі й до неї схиляється усіма своїми силами, тому що ті знаходять своє задоволення в добрах землі. Тіло наше знає й відчуває всі розкоші, які земля та її земні добра можуть йому дати. Тому й не диво, що тіло хоче ними втішатись, задовольняти свою жагу й свої тілесні забаганки, та з тієї причини воно противиться законові нашого ума й сумлінню, що пізнають і бажають той Божий додержувати.
Які добра може наш розум і наше сумління нам запевнити на те, щоб відвернути нас від землі й від її грішних розкошей? Розум і сумління вказують на Божі Заповіді, що є об’явленням волі небесного Отця, Який ними вказує нам, що нам треба робити, аби ввійти й узяти участь у бенкеті, який Він приготував на пошану Свого єдинородного Сина Ісуса Христа. Бо Він, будучи Богом живим, сповнив бажання свого небесного Отця й пожертвував Себе самого, щоб поєднати розгніваного Отця з грішним родом людським. А звершивши це, тобто Своїми страстями й смертю на хресті відкупивши людство, тепер у небі обіцяє обтерти всі сльози з наших очей, які сповняючи Його святу волю на землі, терпіли, відмовляючи собі земних дібр ї розкошів злучених в їхнім уживанням. Так бо потішає Господь усіх тих, що терплять тут на землі задля його імені:
„Він знищить смерть навіки й утре Господь сльози з усіх обличь і зніме ганьбу зі свого люду по всім світі, так бо сказав Господь. Того дня скажуть: Ось він наш Бог і На нього ми надіялися Й він спас нас” (Іс 25,8с).
Господь обіцяє нам велику нагороду, запевняє нас, що задоволить всі наші бажання безмежним, всеобнімаючим, досконалим щастям, тобто Собою самим. Господь уже обіцяв праотцеві Ізраїльського народу, що стане його великою нагородою:
„Не бійся Аврааме: Я твій щит! Твоя нагорода вельми велика” (Бут 15,1).
Як виходить з цих слів Божих, нагорода дійсно безмежна, бо Сам всемогутній Бог-Творець прийме час у Свої обійми, щоб нас надгородити за вірну службу йому. Злука з Ним, безмежно досконалою Істотою, й оглядання лицем у лице від вічного Бога наповняє серце розумної людини таким щастям, що його ані описати, ані зрозуміти ніхто не зможе, як довго живе тут на землі. Наші сотворені снаги не є в спромозі збагнути краси, величі й могутності. Бога-Творця, як про це говорить св. апостол Павло:
„Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю Бог знає, був узятий до третього неба… був узятий у рай і чув слова неможливі до висказання, яких людині годі висказати” (2 Кор 12,1-4).
На іншому місці той сам апостол так об’являє славу її радощі всіх тих, що осягнуть небесну славу:
„Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кор 2,9).
Друга вимога, що вможливить нам вступ до неба – це часте приймання св. Тайн, а передусім Пресвятої Тайни Євхаристії, тобто Тіла й Крови Христової. Так бо говорить Бого-чоловік:
„Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Йо 6,54).
Тому що Христос Спаситель, будучи Богом живим, джерелом усякого життя, має силу привернути життя тим, що живучи на землі, приймали його до своєї душі як оживляючий елемент, як того, що своєю смертю подолав смерть. Так ото Спаситель приходячи до смертних людей своїм тілом і своєю кров’ю, защеплює в них антидот, могутні ліки проти смерти, тобто свою людську природу, яка своєю смертю знищила жало смерти. Так бо говорить св. Павло про перемогу Христа над смертю:
„Смерть поглинута перемогою. Де твоя смерте перемога? Де твоє жало смерте? Жало смерти гріх, а сила гріха-закон. Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа!” (1 Кор 15,54сс).
Й Ісус Христос став людиною, тому що ми є людьми, „щоб і Він сам міг брати участь у людській природі на те, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола й визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві” (Євр 2,14с).
Коли беремо участь у тілі й крові Христа, в пресв. Тайні Євхаристії, ми засвоюємо собі Його Боже життя, а тим самим безсмертя.
— вічне життя в небі:
„Хто споживає моє тіло й кров мою п’є, той у мені перебуває, а я в ньому. Як мене послав живий Отець, і як я живу Отцем, так і той, хто споживає мене, житиме мною” (Йо 6,56).
Тому й не диво, що всі ті, що споживали Христа в Тайні Євхаристії, можуть сподіватися, що той сам Христос, який був поживою їхніх душ в часі їхнього туземного життя, буде тим самим Христом, який покличе їх знову до життя:
„Хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме” (Йо 6,58)
Але ті, що відмовляються приймати Ісуса Христа в Його тайні любови, тобто в Пресвятій Тайні Євхаристії, того життя не осягнуть, але будуть позбавлені щасливого оглядання Бога повіки. Вони, на подобу гостей запрошених на весільний бенкет, які відмовились прийти, будуть відкинені Богом і повік не скуштують того щастя, що Творець приготував усім тим, які підкоряються Його Божій волі, зберігаючи Його святі заповіді. Так бо заявляє Син Божий:
„Направду, направду кажу вам: Якщо не споживатимете тіла Сина Чоловічого й не питимете крови Його, життя не матимете в собі” (Йо 6,53).
Тому підкоряймося велінню Христа і по змозі, якнайчастіше приступаймо до трапези Тіла й Крови Господньої. Бо цим ми побільшуємо в собі скарби Його ласк, і засвоюємо собі Його Боже життя і запевнюємо собі в Нього наше майбутнє воскресення. Своїм приходом до наших душ Спаситель буде їх перетворювати чимраз то більше в Себе самого, і тим робом приготовлятиме нас до свого другого приходу в день страшного суду.
о. д-р М.І. Любачівський
Святкуючи сьогодні Неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста, ще раз усвідомлюємо, що хрест і воскресіння нероздільні. Так само є і в житті, де смуток переплетений з радістю.
Євангелист Іван пригадує нам про старозавітню подію в пустині, де Мойсей з Божого повеління зробив мідяного змія і повісив його на стовпі. Народ, дивлячись на нього, зцілювався від укусу зміїного (Чис. 21, 4-9). Але цього було замало, недостатньо було старозавітніх жертв. Потрібно було жертви Божого Сина, треба було великодньому світлу осіяти хрест. Це не лише перемога добра над злом, через це нам відкривається дорога до Царства Небесного, до вічної радості. Очевидно, ми є немічні й слабі люди, але багато, однак, залежить від нас самих. Найперше, чи ми це запрошення приймаємо. Якщо хтось каже або своїми вчинками доводить, що не хоче бути спасенний, тоді важко з такою людиною.
Ісус Христос прийшов нас не засудити, а спасти, бо як говорить далі наше сьогоднішнє Євангеліє:
«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним» (Ів. 3, 16).
Боже, світ є гарний, це діло твоїх рук і плід великої твоєї любові. Але проблема є в людині, яка відвернулася від Тебе через гріх Адама і Єви, вона і сьогодні часто відвертається від Тебе через власні гріхи. Тому, Боже, дякуємо Тобі, що Ти не відвертаєшся від нас, від мене конкретно!
Бог християн є Богом любові, другом життя, а не смерті, бо у своєму Сині уподібнився до нас. Бог завжди шукає людину, Він на нас чекає, хоче нам товаришувати в дорозі до вічності. Але Він це робить лише за однієї умови, якщо ми Йому це дозволимо. Багато людей бояться Бога, але чи тут є логіка? Напевно, така людина ще не знає Бога, тому і має страх. З іншого боку, наша молитва може бути таким пригадуванням Богові, що Він ще для нас не зробив. Ми тоді не чуємо, що Він очікує від нас. Проблема може бути в тому, що нам часто дорога з Богом невигідна. Людина різними способами хоче обминути хрест, Голготу, терпіння, незручності, а тоді розминається і з Воскресінням. Роздумаймо глибше над подією великоднього ранку. Після розп’яття Ісуса Христа апостоли занепали духом, можливо і нарікали на свою долю. Тоді настав час дії для жінок. Вони рано-вранці пішли до гробу. Жінку, яка дуже сильно когось любить, нічого не злякає, не зупинить. Воскреслого першою побачила Марія Магдалина. Жінка випередила чоловіка, як серце випереджує розум, хоч і одне, і друге потрібне: серце, щоб служити і любити, а розум, щоб пізнавати і переконувати. Чому саме жінки стали першими свідками Воскресіння? Бо вони були під хрестом, пережили дуже особисто подію Страсної П’ятниці. Тоді вони несуть цю радісну вістку про Воскресіння до апостолів, але ті сумніваються і перевіряють. Бачимо, що Бога швидше знаходять ті, які хочуть Йому служити, а не розумово досліджувати.
Оскільки ми недавно святкували Різдво Богородиці, то хочемо в особливий спосіб подякувати Марії за її материнство, за дар Сина, за те, що погодилася віддати Його на хресну дорогу. Вона за всім слідкувала, зберігаючи це в своєму серці. Вона, десь, до цього готувалася, але цих аргументів було замало. Її серце розривалося з болю, але така була воля неба. Це непросто бачити смерть дитини у розквіті сил. Він помирав брутально, як злочинець, хоч був цілком невинний. Він помирав від втрати крові. Вона готова була зробити все, щоб бути на місці дитини. Напевно, її болить, коли люди надалі прибивають Ісуса гріхами до хреста. Розп’ятий Ісус не мав сили щось промовити до матері, лише віддав її в опіку Івану. А відразу після Воскресіння наповнив її радістю та присутністю. Так після смутку завжди приходить радість, хрест невід’ємний від Воскресіння, про що переконуємося цієї неділі.
о. Володимир Груца, ЧНІ
Ряд.: Апостол: ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 1, 21 – 2, 4.
Браття, той, хто утверджує нас з вами у Христі і хто помазав нас, то Бог, який поклав нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.
Я ж призиваю Бога на мою душу, що я, щадячи вас, не прийшов більш у Коринт. Не наче б ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати вам на радість; бо ви щодо віри стоїте твердо.
Я постановив не приходити до вас знов у смутку; бо коли я вам завдаю смутку, хто мене розважить, як не той, що зазнає від мене смутку? Написав я, отже, щоб, коли прийду, не мати смутку від тих, від кого мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. З великого бо горя теги серця писав я вам, и крізь ревні сльози, не щоб ви сумували, але щоб знали мою любов до вас надмірну.
Перед Воздвиж.: Апостол: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 6, 11-18.
Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я – світові; бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого.
А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.
Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 22, 1-14.
Сказав Господь притчу оцю: Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: – Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля.
Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. Тоді він мовив своїм слугам: – Обід готовий, але запрошені були негідні. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля.
Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що ну був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: – Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?
Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: – Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
Багато бо покликаних, але мало вибраних.
Перед Воздвиж.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 3, 13-17.
Сказав Господь: Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син чоловічий. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним.
Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ.
2 Kr. 1, 21 – 2, 4. «то утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»
Господь наш Ісус Христос через свою свою воскресення утвердив нас у покликанні до життя вічного й до Царства Небесного. Тому ніякі наші недоліки, невдачі чи падіння не мають нас збивати з тієї дороги і до того, що нам Бог приготував. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знову знественных знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти вперед.
Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, кожен із них мав якісь хиби. Всі вони без винятку каялись перед Богом за свої падіння. Але вони добре усвідомлювали те, що Бог повірив у них, вони жили цією вірою ітоть витривало йшли до Господа.
Не забудьмо, що навіть коли ми знеохотились в собі, або ж в інших особах, Бог надалі вірить, що наше, як і інших осіб, освячення і спасення є можливе.
Мт. 22, 1-14. «Багато бо покликаних, але вибраних мало».
Це Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке цар справив для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять: кожен має якусь іншу справу.
Часто ми, як ті запрошені, знаємо, як би мали жити, але не відгукуємося на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше досконалість свого християнського життя, і кожен знаходить собі виправдання.
Скажімо, якщо поглянути на наш день, то скільки часу ми присвячуємо Богові? Чи досить, аби засмакувати те Небесне Царство, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить – багато? Це всі покликані, кожний із нас покликаний у кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя.
Однак замість того щоб всеціло жити думками про Царство, ми здебільшого переймаємося земним буттям, тілесним справами. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина сприймає на тілесному рівні, забуваючи про духовний. Кожна особа покликана насамперед до життя в Бозі, до життя в Дусі.
Бог запрошує нас у кожну хвилю нашого життя ставати учасниками Його Царства.
Господь каже, що вибраних мало, тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.
Гл. 6, 11-18 «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа»
Коли дивитися на тогочасний світ, хрест – місце ганьби, місце смерті злочинців, до яких був зарахований також Ісус Христос. Ніколи в нашому житті ми не надаємо аж великої пошани місцю, де загинула наша близька, рідна, важлива для нас людина. Це місце для нас – місце втрати, смерті.
Хрест – це теж місце смерті. Але не тільки людської смерті, а й перемоги життя над смертю. Це місце, де Ісус Христос обдаровує нас життям вічним. Це місце смерті Ісуса Христа, і місце народження нас до життя вічного.
Саме тому апостол каже, що він буде хвалитися хрестом як місцем, де він стає учасником Царства Небесного.
Хай Господь дасть нам мудрість поцінувати хрест Господній як місце нашого освячення і спасення!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Тропар передсвяття, глас 4:
Животворящий хрест Твого благодіяння,* який дарував Ти нам, недостойним, Господи,* Тобі приносимо як молитву.* Спаси благовірний народ і місто Твоє, що молиться,* заради Богородиці, єдиний Чоловіколюбче.
Кондак, глас 5:
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з Собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
І нині: Кондак передсвяття, глас 8:
Явилося днесь із надр земних спасенне дерево,* яке архиєрей у церкві почесно підносить в долонях.* Вселенна, поклоняючись, зі страхом його цілує,* ним спаси нас, Господи.
У той самий день
ПЕРЕДПРАЗДЕНСТВО ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО
Прийдіть, усі боголюбиві, видівши воздвиження чесного хреста; возвеличмо разом і славу віддаймо єдиному Ізбавителю і Богові, взиваючи: Ти, що розп’вся на дереві хреснім не погорди нами, що молимось Тобі.
” Спішімо поклонитися святому хресту, на якому звершилося викуплення людського роду, на якому повис Христос Спаситель. Спішімо приготувати душу до завтрашнього свята. Бо завтра маємо поклонитися святому хресту, завтра маємо дякувати Господу Богу за те, що дав нам зброю проти диявола – хрест святий! Хрест – то благочестя славна перемога, двері раю, вірних утвердження, Церквам прикрашення; хрестом поборено силу смерти, хрест возніс нас від землі до неба, хрест – непереможна зброя, хрест – слава мучеників, пристановище спасіння, царів укріплення, праведних сила, священиків окраса, Христа божественна слава.
Хрест – наставник сліпих, лікар хворих, усім померлим воскресення, хрест – наша надія на життя і нагороду, хрест – наша дорога, у хресті прощення, у хресті джерело ласки. Хто нині припаде до підніжжя хреста, той не загине, бо з хреста спливає на нас поміч і втіха. Хрест спас і навернув світ, переміг беззаконня, правду запровадив, землю в небо і людей в ангелів перемінив” (св. Йоан Золотоустий). “Хрест Христовий від сходу сонця і до заходу, від полудня і до півночі зібрав народ в одну Церкву, в одну віру” (св. Єфрем).
Хто не візьме хреста на плече своє і не піде за Ісусом, тобто, хто не піде дорогою заповідей Христових і хто не приб є на хресті всіх своїх пристрастей, той не буде мати частки з Христом Спасителем.
І тому завжди знаменуймо себе знаком святого хреста, бо “вже сама згадка про хрест Христовий проганяє диявола і дає нам силу проти його напастей”, і “чого боїшся, коли чоло твоє знаком^святого хреста є озброєне?” (св. Августин). Послухаймо святого Сфрема, який пише: Малюймо на дверях і знаменуймо своє чоло і груди знаком животворящим святого хреста, бо хрест – переможець смерти, вірних надія, світло світу, дверник раю, покоритель єресі. Цю зброю християнинові слід носити і вдень, і вночі, на всякий час і на всяку годину, на кожному місці, без нього нічого не починай, хрестися перед їдою, перед працею, перед спочинком. Знаком хреста огороди члени свого тіла, і зло не приступить до тебе. Коли диявол бачить хрест, то дрижить і втікає. Замість щита огороди себе дорогоцінним знаменем святого хреста; чини це не тільки Рукою, але й думкою у всіх ділах своїх”. Через хресне знамення ми визнаємо дві найважливіші тайни Христової віри: Пресвяту Тройцю і Воплочення Сина Божого. І разом зі святим апостолом Павлом повторюймо: “Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал. 6, 14). Всюди прилюдно знаменуймо себе знаком святого хреста, і напевно “тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого” (Мт. 24, ЗО), і в час суду, коли “заридають усі племена землі” (там само), тоді хрест святий буде нам на славу і на життя вічне.
Тропар передсвяття, глас 4:
Животворящий хрест Твого благодіяння,* який дарував Ти нам, недостойним, Господи,* Тобі приносимо як молитву.* Спаси благовірний народ і місто Твоє, що молиться,* заради Богородиці, єдиний Чоловіколюбче.
Кондак передсвяття, глас 8:
Явилося днесь із надр земних спасенне дерево,* яке архиєрей у церкві почесно підносить в долонях.* Вселенна, поклоняючись, зі страхом його цілує,* ним спаси нас, Господи.
У той самий день
СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КОРНИЛІЯ, СОТНИКА
Це діялося після Зішестя Святого Духа. Число тих, які прийняли святий хрест за знамено свого спасіння, росло і більшало. Та дотепер апостоли проповідували слово Боже лиш серед юдеїв; поганам вони не несли ще світла Христової науки. Апостол Петро був саме в Яффі, коли відбулися події, про які розповідають нам Діяння апостолів: “А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським, побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився. Бачив він — десь коло дев’ятої години дня — ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе. Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром. Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря». І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували, і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу.
Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години. Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього: бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю. Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці. І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!» Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого». І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань». Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.
Як же збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, – он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро. А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають. Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх». Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?» Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх». Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх.
Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним. Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому на зустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина». І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?» Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в • Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав».
Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. І ми свідки всього того, що Він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; Його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав Йому з’явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих. І Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він призначений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його Ім’я одержує відпущення гріхів».
Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: «Чи може хтось боронити води, щоб оці не хрестились, що, як і ми, одержали Святого Духа?» І повелів, щоб їх хрестили во їм я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів” (Ді. 10).
З цієї розповіді бачимо, що праведний Корнилій і його родина були першими з поган, які прийняли святе хрещення. Бог через чудесне видіння, яке мав апостол Петро, показав йому, що не можна робити різниці між жидами і поганами, бо прийшов уже час, “що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім” (Мт. 8, 11). І така ревна була віра святого Корнилія, що після хрещення він залишив усе і разом з апостолами проголошував науку Христа Спасителя, страждав разом з ними і заслужив собі на те, що Церква називає його “рівноапостольним”.
Апостол Петро висвятив Корнилія на священика, а опісля поставив його єпископом Кесарії. Утвердивши тут християнську громаду, святий Корнилій пустився в Гелеспонт, до міста Скепсії, де правитель Димитрій, дуже вчений поганин, змушував Корнилія жертвувати богам. Коли святого єпископа завели до божниці, то він помолився, зробив знак хреста і щойно всі вийшли з святині, як вона з тріском завалилася. Димитрій наказав святого Корнилія зв’язати і повісити у в’язниці на гак, аж до наступного дня. Та тут у місті стався страшний переполох, бо, як виявилося, під руїнами божниці залишилася жінка Димитрія, на ім’я Євантія, і його син Димитрій. Всі кинулися розбирати руїни, щоб знайти їх тіла, коли враз почули, як під уламками кам’яних вони вголос славлять Бога християн. Досвідчили погани велике чудо, привели святого Корнилія і за його молитвами Євантія і син Димитрія живі і здорові були знайдені там, де все, навіть залізо, стерлося в порох.
Правитель зі своїм домом прийняв святе хрещення, а невдовзі навернулося майже все місто. І тут у глибокій старості святий Корнилій помер, а Бог прославив мощі його численними чудами. Христова Церква називає Корнилія “священномучеником”, бо хоч він і не помер мученицькою смертю, але все-таки перетерпів за святу віру багато страждань.
Після смерти святого Корнилія минуло понад чотири століття, і гріб його пішов у забуття. Та одного разу до Скепсії прибув єпископ Силуан з Троади. Йому уві сні явився святий Корнилій, показав місце, де спочивають його мощі, і наказав на місці, що називалося Пандохіум, звести церкву, бо там спочивають мощі багатьох мучеників. А коли відкопали мощі святого Корнилія, то вони виявилися цілими й неушкодженими, немовби вчора поховані. Ставши свідками цього чуда, багато з поган прийняли Христову віру.
Тропар священномученика, глас 4:
I звичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномученику Корниліє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак священномученика, глас 2:
Прийняла тебе Церква як початок святий від народів.* Її ж просвічував ти добрими своїми ділами,* священний тайновидче богомудрий Корнилію.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1271449169966943
о. Петро Фостик
