Ці мученики постраждали за Христову віру в часи переслідування за Диоклетіяна. Святий Євстратій упродовж двадцяти восьми років служив високим військовим достойником і мешкав у місті Саталіоні. Коли ж до того міста прибув лютий мучитель Лисій і заповнив в’язниці християнами, тоді святий Євстратій, довідавшись, що схопили також і священика Авксентія, прийшов уночі до в’язниці і став просити святих страждальців, щоб вимолили йому у Бога дар мученицької смерти. Наступного дня він добровільно пішов разом з ними на суд і вголос став прославляти Христа Спасителя. За це його жорстоко мучили. Бачив це Євгеній, земляк і товариш Євстратія, і також голосно став ісповідати Христа Спасителя, в якого щойно повірив. Його схопили, закували в кайдани разом з іншими мучениками і кинули до в’язниці.
Наступного дня Лисій наказав усіх їх вести за собою до Никополя, у Вірменії, рідного міста святого Євстратія. Тут один убогий християнин на ім’я Мардарій поцілував окови святих мучеників і за це його взяли на муки: підвісили стрімголов і краяли його тіло доти, доки душа святого не вознеслася на небо. Святому Євгенію спочатку відрізали язик і руки, потім перебили йому кости на ногах – і він закінчив свій земний подвиг. А святого Авксентія було стято мечем. Лисій побоявся мучити святого Євстратія у Никополі, бо міг цим зворохобити народ, то ж послав його до Селевкії Вірменської, до мучителя Агриколая.
Того самого дня під час військових виправ Лисій побачив, як одному молодому воїнові на ім’я Орест впав на землю золотий хрестик. Ореста зразу ж поставили перед судом, де він привселюдно воздав славу Христу Спасителю. За це його поклали на розпечену решітку, на якій Христовий воїн і прийняв мученицький вінець.
А святого Євстратія відпровадили до Севастії. Уночі прийшов до нього єпископ цього міста святий Власій, запричастив його й укріпив спільною молитвою. Наступного дня Агриколай радив святому Євстратієві бодай про чуже око зректися Христа, а коли той і чути не хотів про відступництво, наказав спалити його живцем у печі. Перед смертю святий Євстратій став голосно молитися до Бога такими словами: “Прославляю й величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з мого нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не замотав її у темряві за всі свідомі й несвідомі гріхи, які мені трапилися у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні й світлі Твої ангели. Прослав Твоє святе ім’я і своєю силою приведи мене на Божий Твій суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене, грішного, в пекельну безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену покаянням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь”. (Цю молитву завжди читаємо на північній суботній.) І сам, з вірою у Бога, святий Євстратій ступив у вогонь і чиста душа його вознеслася до неба.
Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму, до церкви святого Аполінарія з Равени.
Тропар:
Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші.
Кондак:
Як світильник явився Ти світліший у темряві невідання сидячим, страстотерпче,* вірою бо, як копієм, захистившись, роз’ярення ворогів Ти не побоявся, Євстратіє,* бувши з риторів найкрасномовніший.
У той самий день
Святої мучениці Лукії-діви
Свята Лукія народилася в Сиракузах, яке у той час було головним містом Сицилії. Батько її помер, коли дівчинці виповнилося дев’ять років. Мати називалася Свтихія, вона виховала Лукію у великій побожності, а коли свята діва підросла, заручила її з одним багатим юнаком. З Божого допусту Свтихія тяжко захворіла. Через чотири роки, впродовж яких хворобу не вдалося вилікувати, мати і дочка пішли до Катани, щоб там помолитися на гробі святої мучениці Агафії. І після Божественної літургії, коли вони ревно помолилися, мати святої Лукії в чудесний спосіб зцілилася. З молитвою подяки Лукія заснула на гробі святої Агафії й уві сні побачила святу мученицю, яка сказала діві, щоб вона посвятила своє дівицтво Христу Спасителю, і колись вона прославить Сиракузи.
Лукія послухалася доброї поради. Своє придане вона стала роздавати бідним, а маєток святої був дуже великий. Коли ж її суджений побачив, що вона продає землю, а гроші роздає убогим і з маєтку вже майже нічого не лишилося, тоді він оскаржив її перед старостою Пасхасієм, що вона християнка. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Диоклетіяна. Пасхасій велів поставити святу діву перед судом. Та не злякалася Лукія того суду, вона голосно і сміливо визнала Христа Спасителя, а Бог явними чудами прославив слугу свою, так, що ані вогонь, ані розтоплена смола, якою поливали її тіло, не завдали їй шкоди. Засоромлений, мучитель наказав стяти святу мечем. Перед смертю свята Лукія провістила, що Господь Бог подасть мир святій Церкві, а потім, 13 грудня 304 року, нахилила свою голову під меч і прийняла вінець вічної слави.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
