II НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. ТОМИНА НЕДІЛЯ. АНТИПАСХА.
Простягни твою руку і вклади її у бік мій ( Ів. 20, 19-31.)
Незвичною є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як він з любов’ю допомагає Томі віднайти віру. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, Ісус перший вийшов на зустріч Томі, щоб порятувати його душу, кажучи до нього: „Подай сюди твій палець і глянь на мої руки” (Ів. 20, 27). А це свідчить про те, що Ісус настільки любить нас, що готовий піти на любу жертву, щоб спасти душу людини.
Тома, доторкнувшись особисто Ісуса через його рани, негайно утвердився у вірі і любові, залишився вірним Христові до кінця свого життя.
Історія навернення Томи навчає, що тільки особиста зустріч з Христом зміцнює віру людини, єднає тісно дві особи. Людині потрібно мати лише щире бажання навернутися і відкрите серце на Божу любов. Якщо духовне життя християнина обмежується лише до рівня дотримання релігійних традицій і звичаїв, а не переростає у особистий зв’язок віри і любові, тому не дивно, що в таких осіб часто виникають сумніви у вірі, зневіра, знеохота, розчарування, недбалість у виконанні християнський обов’язків.
У наступні неділі після Пасхи ми побачимо, як особиста зустріч з воскреслим Христом утвердила віру жінок мироносиць, оздоровила хворих.
За прикладом Христа ми також маємо бути готові жертвувати всім земним, задля Христа, для добра своєї душі, якщо любимо Бога. Бо справжня любов є жертовна, спільне добро ставить вище особистого задоволення.
Один священик, що був місіонером у Китаї, розповів про одного чоловіка, який був особливо недовірливим до нього. Він увесь час усе в нього випитував, задавав неприємні питання, перевіряв чи отець дійсно живе за тими правилами, що проповідує. Та отець все це покірно сприймав і терпеливо зносив. Крок за кроком, день за днем скресала крига недовіри між ними. В один день отець побачив, що цей чоловік почав йому довіряти, почав вірити в його слова.
За деякий час в тій місцевості почалися переслідування християн імператором і цей чоловік переховував отця у своєму домі, наражаючи на небезпеку усю свою родину. Він до останніх днів свого життя залишився вірним Христові і тій добрій Новині, що проповідував отець-місіонер.
Бувають такі люди, що вимагають переконливих доказів, щоб повірити будь-чому. Але коли вже повірять, коли вже довіряють, то будуть вірними за будь-яких, навіть найгірших обставин.
За прикладом апостола Тома хай наша віра і любов зажди провадить нас до з’єднання з Христом, довір’я його любові і милосердю, вірності в різних обставинах життя, щоб саме в Ньому ми зажди бачили джерело свого справжнього щастя.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 5, 12-20.
В тих днях руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони були однодушно у притворі Соломона, і ніхто інший не насмілювався до них приставати, але народ хвалив їх вельми. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила чоловіків і жінок; так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ішов Петро, бодай тінь його на кого з них упала. Сила людей збиралась і з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, яких мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – була то секта садукеїв, – і повні заздрощів, наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, мовив: – Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 20, 19-31.
Коли настав вечір, того самого дня, першого в тижні, і двері були замкнені там, де були учні, зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: – Мир вам!
Сказавши це, показав їм руки й бік. І зраділи учні, побачивши Господа. І знову Ісус їм каже: – Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас.
Сказавши це, дихнув на них і каже їм: – Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться.
Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. Інші учні йому сказали: – Ми бачили Господа.
Він відповів: – Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю!
По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус – а двері були замкнені – і стає посередині й каже: – Мир вам!
Потім каже до Томи: – Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий!
Тома відповів і сказав до нього: – Господь мій і Бог мій!
Каже йому Ісус: – Тому що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!
Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.
Ді. 5, 12-20 «Усі вони перебували однодушно»
Коли придивимось до нашого життя, бачимо, як нам часто бракує цієї однодушності, однодумності. Щоб бути однодумцями з іншими, треба часто вміти вислухати іншу людину і не раз визнавати чиюсь правоту і свої помилки. Ми ж частіше претендуємо на те, що наша думка правильна, не слухаючи іншого? Будь-яка думка завжди суб’єктивна, така, що зазнала впливу обставин, виховання, темпераменту….
Щоб пізнавати правду, щоб бачити щось об’єктивно, дуже важливо дивитись з різних сторін, з різних позицій, з різних середовищ. І саме це завжди збагачує нас, чийсь погляд, чийсь підхід чи розуміння. Тому не біймося інших позицій, інших думок, інших переконань. Вони допомагають нам побачити ситуацію чіткіше, доповнити своє розуміння того, що відбувається. І в цьому полягає однодушність. Не у тому, що всі починають думати однаково, а в тому, що єдність урізноманітнює.
Коли ми сприймаємо одні одних, то все більше доходимо до цієї правди, якою є Господь. І в цій Божій правді всі ми стаємо однодумні, однодушні та єдині!
Йо. 20, 19-31. «Господь мій і Бог мій!»
Коли чуємо Євангеліє про Тому, то одразу, майже автоматично, наче осуджуємо його. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо, – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи невіруючий, – це був лише один момент його життя. В іншу мить він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома був правдивий перед Богом. Він у силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, засумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива.
Господь очікує від нас, щоб ми не грали ролі. Адже Тома міг легко погодитися з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді думав.
Це дуже важливо для нас – не грати ролі! Висловлювати Богові те, що переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома: «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив у собі віру в те, ким є Христос, – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді перед Богом!
Бог хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви.
Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.
Неділя Антипасхи, що з грецької означає „замість Пасхи”, бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст. ) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.
Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. „У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення”.
Неділя Біла, або „в білому”. Колись давно новохрещенці, прийнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю „неділя в білому”.
Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поминання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.
Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення торжеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим празником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: „Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Великдень) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження… Справжню онову ми сьогодні празнуємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя”.
Наша Церква святкує пам’ять святого апостола Томи б жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: „Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись проповідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним”. Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.
о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли ввійшов ти, Христе, через замкнені двері,* Тома, званий Близнюк, не був з ними,* тому й не повірив у те, що йому казали.* Ти, милосердний, щоб його з невірства до віри привести,* сподобив його побачити пречистий бік твій,* та рани на руках і ногах.* Він же, доторкнувшись і побачивши, визнав тебе* – не привидом і не звичайною людиною, – але Богом, закликавши:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Коли ввійшов ти, Христе, через замкнені двері,* Тома, званий Близнюк, не був з ними,* тому й не повірив у те, що йому казали.* Ти, милосердний, щоб його з невірства до віри привести,* сподобив його побачити пречистий бік твій,* та рани на руках і ногах.* Він же, доторкнувшись і побачивши, визнав тебе* – не привидом і не звичайною людиною, – але Богом, закликавши:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Восьмого дня з’явився Спас* невпевненим ще учням на місці зібрання* і, привітавши їх, промовив до Томи:* Прийди, апостоле, діткнись долонь, у які вбито цвяхи!* О, щасливе невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання,* бо з острахом він закликав:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Восьмого дня з’явився Спас* невпевненим ще учням на місці зібрання* і, привітавши їх, промовив до Томи:* Прийди, апостоле, діткнись долонь, у які вбито цвяхи!* О, щасливе невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання,* бо з острахом він закликав:* Господь мій і Бог мій! Слава тобі!
Крізь замкнені двері прийшов ти між твоїх учнів, Христе.* Томи тоді провидінно не було з ними.* Бо він сказав: Не йму віри, поки і я не побачу Владики,* не побачу його боку, звідки випливла кров, вода – хрищення,* поки не побачу рани, яка вилікувала людину з великої рани – гріха,* поки не переконаюся, що не був це лише дух,* але мав тіло і кості!* Господи, що здолав смерть* і привів Тому до віри, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 7:
Хоч запечатаний був гріб,* як життя із гробу возсіяв Ти, Христе Боже,* і, хоч замкнені були двері,* ученикам представ єси, як воскресіння всіх,* дух правий через них обновлюючи нам,* по великій Твоїй милості.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Допитливою десницею* життєдайні Твої ребра Тома провірив, Христе Боже,* бо, хоч замкнені були двері, як Ти увійшов,* він із іншими апостолами кликав до Тебе:* Господь єси і Бог мій.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1: Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на Тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замістьБлагословен, хто йде в ім’я Господнє,
співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик мовить відпуст з хрестом.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
о. Петро Фостик
