Послух покликові Божому – запорука благословення.
„Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей „. (Мт. 4,19)
Дорогі брати і сестри, хто кориться Божим велінням, стає спадкоємцем вічного Божого Царства та відчуває його передсмак уже тут, на землі. Боже об’явлення дав нам багато доказів на те, що за виконання Божих заповідей Бог обіцяє і дає нагороду не лиш у вічності, але й тепер. Ось через пророка Ісаю Господь каже: „ Як хочете бути слухняними, то їстимете від благ країни.
А як затнетеся і буртуватиметесь, то меч пожре вас” (1с. 1,19-20). Черев пророка Давида, обіцює Господь заплату праведникові ва чесноти: „ Довгим віком його насичу і явлю йому моє спасіння” (Пс. 91,16). Коли ж прийшов Христос-Спаситель, ще виразніше навчає про те, що хто правдою і чеснотами здобуває спадкоємство Божого Царства, одержить не лише вічні, але Й земні блага. „Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться „ (Мт. 6,93). А тих, хто в любови до Христа-Бога залишить своїх батьків, своїх рідних, майно й вигоди життя, Ісус запевняє, що дістануть свою нагороду вже в цьому житті, й життя вічне в майбутньому (Мр. 10,29-30). „Ось ми покинули все і пішли ва тобою” – пригадує і питав апостол Петро Ісуса! „Що нам ва це буде?” І добре, що запитав, бо маємо ясну відповідь і запевнення нагороди самого Бога для всіх тих, хто піде за його покликом. „ Істинно кажу вам — впевняє Ісус – нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради мене та ради Євангелії, – не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей або поля, – і в майбутньому віці життя вічне” (Мр. 10,29-30). Отже, хто лиш хоче втішатися і по-божому насолоджуватися благами цього світу та запевнити собі нагороду дочасну й вічну, повинен коритись велінням Божим, завжди і всюди та бути слухняним покликові Божому.
Класичний приклад послуху покликові Божому дає нам якраз сьогоднішня св. Євангелія. Розповідь євангельська кінчається короткою, але дуже промовистою згадкою про покликання Ісусом перших чотирьох своїх Апостолів, яких він знайшов і вибрав в-поміж рибалок.
На покликання перших апостолів вплинуло чудо, про яке розказує св. Лука. Одного ранку два човни причалили до берега, на якому стояв Ісус в оточенні юрми народу, заслуханого в його божеську науку. Рибалки вийшли 8 човнів полоскати свої сіті. Ісус, на якого юрба людей чимраз більше натискала, увійшов в один в човнів, що належав рибалці Симонові, попросив його відплисти трохи від землі, і далі навчав народ. Коли ж скінчив навчати, сказав Ісус до Симона: „ Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву „. Симон, старий, досвідчений рибалка, вмить відповів Христові: „ Наставнику, всю ніч трудились ми й ніч ого не спіймали, але на твоє слово закину сіті” (Лк. 5,4-5). Жах охопив рибалок, коли вони побачили, що в одну мить, у ясний день, недалеко берега, де гамір народу відстрашує рибу, їхні сіті починають рватися від многоти риби.
Вони наповнили ними обидва човни. Досвідчений рибалка Симон-Петро, побачивши безперечне чудо Божої сили, припав до стіп Христа і каже: „ Іди від мене, Господи, бо я грішна людина”. Але Христос заспокоює його та предсказує йому його будуче покликання, кажучи: „ Не бійся! Віднині людей будеш ловити „.
Ось рибалки, а було їх чотири: Симон і Андрій, сини Йони, та Яків і Йоан, сини Заведея, витягши свої човни на берег, захоплені чудом Христовим, кидають все і йдуть слідом за Ісусом. ”
Четверо вбогих рибалок, четверо простих невчених людей, які, може, не вміли читати – писати, які більшу частину свого життя провели на самітних водах у терпеливому довгому вичікуванні на рибку, непомітні й нікому не знані! Саме цих четверо рибалок Христос-Спаситель світу кличе на перших апостолів і будівничих Царства Божого у людських душах на землі. Вони загартовані, терпеливі, невибагливі рибалки. У них сильна і рішуча воля. Для Христа і його Царства кидають усе: ввесь свій дорібок, свій рідний дім, сіті, човна, а передовсім – свою рідню. Кидають все, щоб іти за тим, який не обіцяв їм ані багатства, ані слави цього світу, а, навпаки, закликає до вбогости, покори, надусе ж, до любови всіх людей.
Дорогі брати і сестри, хто ж з нас сьогодні готовий піти слідом отих чотирьох рибалок з Капернауму? Хто з нас готовий покинути все та йти за Христом, не оглядаючись ні на що й ні ка кого, як Він кличе його? А кожний і кожна з нас у своєму стані і званні є покликані бути апостолом Христовим. Кожний з нас покликаний засвідчити науку Христову своїм прикладним християнським життям, що є першим і основним завданням апостола. Ніхто нехай не виправдується, що йому бракує здібностей, сили, знання, приготування до того, щоб бути апостолом Христовим, головно за сучасних умов нашого життя.
Зовсім не був це припадок, що перших своїх апостолів Христос вибрав з найпростіших нашарувань людей, звичайних невчених робітників, рибалок. В цьому якраз можна добачити чудо всемогутності Божої; зі звичайних робітників, рибалок Христос зробив своїх апостолів, великих Святих, яких почитають, до яких моляться мільйони-мільйони людей упродовж майже двадцяти соток років. Перші апостоли Христові не були вченими законовчителями, а лише рибалками, зате їх оживляла сильна непохитна віра у всемогутню силу Божу, їх бадьорила палка любов до Христа Спасителя.
Так і всім нам, християнам, апостолам Христовим у найширшому розумінні цього слова, потрібна не так висока освіта, сили чи знання високих богословських правд Божих, а радше – чесноти рибалок, перших апостолів Ісуса. Нам треба, як вони, в сильною вірою, кріпкою надією, та гарячою любов’ю, з покорою, терпеливістю й витривалістю вірних послідовників Христових іти поміж байдужих і остиглих у вірі християн, щоб розігріти їхні холодні серця, щоб розбудити в них захоплення до Христа-Спасителя і його найвищих ідеалів.
Дорогі брати і сестри, поміж сьогоднішніми християнами стрінемо багато вовків в овечій шкурі, багато фальшивих пророків й апостолів, які удають з себе наших приятелів і добродіїв, щоб лише звести нас з простої дороги Євангелії Христової. Вони захвалюють нам нові погубні засади, нову дорогу життя, противну від тої, яку показав нам Христос-Спаситель. Зате всі ми, що у Христа хрестились, покликані бути апостолами Христовими, тобто, нести науку і духа Христової Євангелії в усі ділянки людського життя, бути апостолами чеснот і діл любови. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Мт. 4, 18-23 Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей
У цю неділю ми читаємо розповідь євангелиста Матея про покликання Ісусом перших апостолів. Цією подією Христос запрошує нас наново відкрити своє покликання, Боже покликання у нашому житті.
Подібно як апостолів, Ісус покликав кожну людину до життя, а потім запрошує нас іти за Ним і з Ним будувати своє життя. Іти за Христом, це не просто іти ззаду за кимось, це вдивлятися в Його приклад і застосовувати його у своєму житті. Така поведінка Ісуса зроджує запитання: а до кого, або можливо до чого, я стараюся бути подібним, хто є прикладом, авторитетом для мене – Христос чи світ, згідно якого хочу будувати своє життя?
Один подвижник, вмираючи, на запитання своїх учнів, що він залишає у спадщину, відповів: „Я залишаю вам спосіб свого життя”. Так і Господь Ісус Христос на Тайній Вечері сказав: „Бо Я вам дав приклад, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив” (Ів. 13, 15).
Коли Ісус шукав собі учнів, він особисто звернувся до рибаків Петра та Андрія, Якова та Івана на березі Галилейського озера словами: „Ідіть за мною” (Мт. 4, 19). Сьогодні Ісус промовляє до нас ті самі слова зі сторінок Євангелія, устами священиків, через різні релігійні науки Церкви, релігійні твори святих.
Ісус Христос часто і в різний спосіб звертається до людей і постійно запрошує всіх будувати своє життя разом з Ним, згідно його науки і настанов. Він пропонує, радить, просить нас дотримуватись певних правил у житті, які допоможуть нам надійно будувати своє життя. Якщо ми шукаємо щастя у житті від Бога, чи стараємося почути Божий голос, прислухатися до порад, настанов, які Ісус дає нам для створення щасливого життя. Ці звернення, запрошення Христос висловлює у дотриманні заповідей, практикуванні постійної молитви, прийнятті Святих Тайн. Виконання цих порад виражають дух нашої віри, надії, любові, довір’я Ісусу, співпраці з Ним.
Роздумуючи над нинішнім уривком Євангелія про покликання перших апостолів, гляньмо на таку річ нашого духовного життя. Багато з нас відвідує храм для особистої молитви, участі у Богослужіннях, чи користати зі Святих Тайн. Під час цих Богослужінь читається Євангеліє. Це не просто побожні релігійні тексти. Сам Христос промовляє тоді до нас. Звернімо тут увагу на те, як я сприймаю почутий уривок Євангелія: як звернення Христа до мене, чи як звичайний релігійний текст.
Хто уважно слухає слова Євангелія і виконує їх у житті, той прислухається до порад самого Бога, а хто не виконує наук Євангелія, той показує, що не хоче слухати Бога, і таким чином відкидає Його від себе, позбавляє себе щастя. Ось що сказав про це Христос: „Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить” (Ів. 14, 21). „Якщо ви мене любите, зберігайте мої заповіді”, „Коли хтось мене любить, слово моє берегтиме… А хто мене не любить, слів моїх не береже” (Ів. 14, 15, 23-24).
Один старець часто молився до Бога, щоб його учні після смерті разом із ним увійшли до раю. На цю молитву Господь відповів старцю ось як. У сусідньому монастирі був празник, і старець разом з учнями був запрошений туди. Старець не мав бажання йти, але у сні йому було сказано, щоб він обов’язково пішов, тільки після своїх учнів. Прийшов час і учні старця пішли на празник. На дорозі вони зустріли бідного пораненого. Вони запитали: „Що з тобою?” Нещасний відповів: „Я і без цього був хворий, а тут ще напав злодій на мене. Лежу, і немає людини, яка б змилосердилась наді мною і донесла би мене до якоїсь найближчої хати”. На це вони відповіли: „Нам шкода тебе, але допомогти тобі не маємо чим”. І пішли собі далі. Незадовго цього бідного і нещасного зустрів старець – їхній ігумен. Дізнавшись про причину його горя, взяв нещасного на свої плечі і поніс. Спочатку йому було дуже важко, а відтак ставало чим раз легше, а нарешті він став зовсім невидимий. Задумався ігумен, що би то означало. А незадовго він почув голос: „Ти повсякчасно молишся за своїх учнів, щоб разом із тобою осягнули вічну щасливість, але поглянь, що поведінка їхня і твоя є різні. Тому постарайся, щоб вони поступали так, як ти, бо Я справедливий Суддя і віддаю кожному по ділах його”.
Христос промовляє до нас також через ближніх, коли хтось дає нам певні поради чи робить якісь зауваження. Як ми реагуємо на це? Хто приймає ці поради, той прислухається до Божого голосу. Дехто реагує на зауваження негативно, кажучи: чого ти пристав до мене, хто ти такий, щоб вказувати мені, я сам знаю, що робити. Ісус Христос у своїй науці про страшний суд сказав: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Отож, наше ставлення до ближніх є одночасно ставленням до Бога. Як ми відповідаємо ближнім, так ми відповідаємо самому Богові. Тоді ми неначе несвідомо кажемо до Бога: „Хто ти такий, щоб вказувати мені, я сам знаю, що робити”. Хто, отже, словами молитви звертається до Бога, а ділом несвідомо відкидає Бога, той нехай не дивується, що Бог не відповідає на його молитви, що йому не щастить у житті.
„Коли хто слухає мої слова, а не береже їх, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто відкидає мене і слів моїх не приймає, той має суддю свого: слово, яке я сказав, воно його судитиме в останній день” (Ів. 12, 47-48). А іншого разу Ісус так висловився про дану поведінку людей: „Хто слухає вас, Мене слухає; хто погорджує вами, Мною погорджує; а хто погорджує Мною, погорджує тим, хто послав Мене” (Лк. 10, 16).
Заклик Божий „Ідіть за Мною”, який пролунав біля Галилейського моря, сьогодні лунає в наших храмах, – Господь кличе нас, християн, до духовної досконалості і вічного блаженства. „Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мт. 11, 28). Господь закликає нас через особливу свою милість, кличе ударами долі, через хвороби, скорботи та іншими шляхами. „Ось Я стою перед дверима, – говорить Господь, – і стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зі мною” (Од. З, 20). Сам Господь і Його Святе Євангеліє – це правдива дорога, по якій ми повинні йти.
Сьогоднішні роздуми над покликанням апостолів і нашим покликанням завершимо короткою молитвою до Спасителя. Бо хто ж подасть нам силу потрудитись заради вічності, як не Ти, Господи! Просимо Тебе! Допоможи нам із гідністю пройти цей шлях, на який Ти нас колись покликав і закликаєш сьогодні всіх тих, що хочуть спастися, щоб цей поклик, який пролунав колись до святих апостолів, також дійшов і до наших сердець, щоб ми, пішовши за Тобою, колись за це отримали вічну і блаженну нагороду з Твоїх Священних рук! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемптористо
КОМЕНТАР ЄВАНГЕЛІЯ НА ДРУГУ НЕДІЛЮ ПО ЗІСЛАННЮ СВЯТОГО ДУХА (МТ 4, 18-23) – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-drugu-nedilyu-po-zislannyu-svyatogo-dukha-mt-4-18-23/
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 2, 10-16.
Браття, слава і честь, і мир усякому, хто добро чинить: юдеєві перше, потім грекові, бо Бог не дивиться на особу.
Бо ті, що згрішили, не маючи закону, без закону і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не маючи закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхня совість і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, в день, коли Бог, згідно з моїм євангелієм, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 4, 18-23.
В той час, коли Ісус проходив попри Галилейське море, він побачив двох братів: Симона, що звався Петро, і Андрія, його брата, що кидали сіті у море, бо були рибалки, і мовив до них: – Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.
І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.
Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Івана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.
І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи добру новину про царство і зціляючи всяку хворобу та всяку недугу в народі.
Рм. 2, 10-16 «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються»
Напевно, одна із проблем сучасного суспільства та, що часто ми плутаємо поняття «знати щось» з іншим поняттям – «жити цим». Дуже часто кажемо: «Я знаю про це». Однак запитання, чи ми живемо так, чи ми чинимо так, чи показуємо це своїм життям. Попередні покоління менше знали, ніж ми. Вони не мали такої можливості доступу до різних джерел інформації. Але чи наші можливості та знання нам справді допомагають? Чи ми живемо тим, що знаємо?
Апостол вказує нам, що Бог виправдає не тих, які знали, а тих, які виконували! Тобто тих, які може і мали найменше знання, однак, втілювали його в життя. Отож, добре, коли ми знаємо щораз більше, але ще важливіше, щоб те, що знаємо, втілювати у життя!
Мт. 4, 18-23. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей».
Часто думаємо, що ці слова стосуються лише апостолів, а в особах апостолів – священнослужителів – єпископів, священиків, дияконів. Але річ у тім, що Господь покликав кожного з нас іти за собою, щоб кожен був рибалкою, це значить «ловити» людей для Бога.
Часто нам тяжко проповідувати про Христа, нести Добру Звістку ще й тому, що ми самі до кінця не усвідомили, наскільки євангельські події – Благовіщеня, Христове Народження, Його Воскресіння – є для нас радістю, Доброю Новиною. Доки не усвідомимо, наскільки це стосується нас особисто, доти не зможемо вповні ділитися цією радістю з іншими.
Добрим рибалкою для Христа зможе стати лише той, хто сам пізнав Христа і має глибокі стосунки з Ним. Лише так можна мати щире бажання провадити кожну людину до Христа, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасення.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 1:
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло Твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню Твоєму, Христе,* слава царству Твоєму,* слава промислові Твоєму,* єдиний Чоловіколюбче.
Слава: Кондак, глас 1:
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із Собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, Той, Хто всім подає воскресіння.
І нині: Богородичний, глас 1:
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* – з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Створителя Твого.* Слава Тому, що вселився в Тебе,* слава Тому, що пройшов із Тебе,* слава Тому, що визволив нас Різдвом Твоїм.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1454298708348654
о. Петро Фостик
