ВСЕСВІТНЄ ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО Й ЖИВОТВОРНОГО ХРЕСТА. ІСТОРІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ОБРЯДИ ПІДНЕСЕННЯ-ВОЗДВИЖЕННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА: – 1. ОБРЯД СВЯТОГО АТАНАСІЯ НА АТОСІ, 2. ОБРЯД ГОРИ СИНАЙ, 3. КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ОБРЯД, 4. ОБРЯД ВОЗДВИЖЕННЯ НА РУСІ. (СТРОГИЙ ПІСТ)
Хрест Христовий – наше спасіння.
Наша Церква свята відзначує сьогодні торжественне свято Воздвиження Чесного Хреста. В той спосіб вона пригадує нам той факт, що цариця Олена, мати цісаря Костянтина Великого, віднайшла хрест, на якому був розп’ятий наш Спаситель Ісус Христос. його знайдено на горі Голготі, близько того місця, де Христа розіп’ято, а його автентичність підтвердило чудо. здається, що викопавши три хрести, цариця й клир хотіли пізнати, котрий в них є хрест Христовий, і коли вони доторкнулись ним тіла померлої людини, вона негайно ожила. Так. ото Господь чудом вказав на дерево хресне, на якому повисло його Боже тіло. Одержавши такий доказ із неба, цариця Олена, разом з духовенством, піднесли священний хрест, а маси народу падали на коліна й голосно повторяли ту молитву, яку ми так часто чуємо під час Божественної Літургії: „Господи помилуй!”. Отже, не від речі буде розважити над тим, чому католицька Церква почитає Хрест Господній та й чому він став символом перемоги Спасителя над дияволом і над його жалом — гріхом.
Чому Хрест Христовий є в такому великому почитанні серед християн, вказує св. апостол Павло у своїй проповіді такими словами:
„Ми проповідуємо Христа розіп’ятого, ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані, чи юдеїв чи греків – – Христа Божу силу й Божу мудрість” (1 Кор 1,23с).
Тут для апостола народів і для всіх віруючих християн Спаситель, що безсильний висить на хресті, є тією самою мудрістю Бога-Отця якою Він отворив світ, і тією силою, якою Він усе з неіствування привів до буття. Хрест був лише принадою для диявола, коли він бачив на ньому Спасителя, думав, що мав перед собою лише звичайну людину, з якої смертю сподівався знищити не лише її саму, але також і її діло, тобто організацію, що Христос оснував не землі — Церкву святу. І справді Христос на хресті, зненавиджений старшиною народу й фарисеями, опущений своїми апостолами й учнями, побитий, вінчаний терновим вінком, умираючий, здається опущений навіть Богом самим, Якому Він ціле життя служив. Про це він, мабуть, здогадувався зі слів умираючого Христа:
„Боже мій Боже, чому ти мене опустив!” (Мт 27,46; Мр 15,34).
Здавалось йому, що це не може бути обіцяний Спаситель, який має розчавити йому голову; все ж таки, то був для нього небезпечний чоловік, тому диявол хотів його позбутись, воднораз же і його Церкви, бо нею він робив велике спустошення в його туземному царстві. Але на погляд безсильний Христос, був лише приманою, на яку зловився диявол. Він спричинивши смерть Христа, сам спричинив свою загладу, бо якраз тією своєю смертю Спаситель розчавив йому голову. Він підкорився небесному Отцеві аж до смерти хресної, ї цим послухом знищив непослух Адама, а з ним і гріх, як цього навчає св. апостол Павло:
„Як через непослух одного чоловіка багато людей стало грішниками, так послухом одного, багато людей стане праведними” (Рм 5,19).
Так то хрест Христовий став Божою принадою, на яку зловився прехитрий диявол і був упокорений тим хрестом. Бо він спричинюючи смерть Христа, спричинив також і власне знищення, власну поразку. Жертвенна смерть нашого Спасителя звільнила людей не тільки від первородного гріха, але також від їх особистих гріхів, привертаючи їм ласку синівства Божого, а з нею і спадкоємство Небесного Царства. Те, що ніяк не було можливо осягнути звичайному чоловікові, те осягнув Христос Бого-чоловік своєю смертю на хресті. Нею Він, як про це співають Великодні Пісні:
„Христос воскрес із мертвих, смертю Він смерть подолав, ї тим що в гробах життя дарував”.
Дійсно — Хрест Христовий став наймогутнішою зброєю проти диявола. За його допомогою люди, що задля своїх гріхів стали однодумцями диявола, відроджуються Божою ласкою і знову стають дітьми Божого Царства. Очевидно, ми стаємо учасниками в усіх привілеях, що їх хрест Господній нам уділяє тільки тоді, коли стаємо учасниками Христових терпінь і смерти:
„коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, перебуває в вас, то той хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе в вас” (Рм 8,1). „Сам цей Дух свідчить разом з нашим духом; що ми діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці Божі — співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом з Ним, щоб разом з Ним і прославитися” (Рм 8,16с).
З цього виходить, що коли хочемо брати участь у славі Христа, мусимо найперше брати участь в Його терпіннях. До цього заохочує нас Господь, кажучи:
„Коли хто хоче бути моїм учнем, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за мною” (Мт 16,24). З другого ж боку, відмовитися терпіти з Христом, означає, не бути Його гідним, так бо запевняє нас Христос:
„І хто не візьме хреста свого й не йде за мною, не є мене гідний” (Мт 10,38). Як хрест Христовий є для Самого Спасителя знаком безмежної мудрости й сили Бога-Отця, так для нас він став знаряддям нашого визволення з неволі диявола й гріха. Крім того хрест є для нас символом жертви й способом наслідування Христа. Тому що його хресна смерть звільнила нас від гріхів й уможливила нам стати дітьми Божими. Він домагається від нас, щоб ми також співстраждали з Ним, тобто, щоб зріклися цього світу і його розкошей, та й віддалися цілковито Йому, нашому Спасителеві й нашому Богові. Він бо прийняв на себе жертву хресну задля нас, задля нашого спасіння, тому то й хоче, щоб ми також уподібнились до Нього в нашому туземному житті, то значить, піднімали наші власні хрести. Ісус каже:
„Коли хтось приходить до мене й не ненавидить свого батька й матері, жінки, дітей, братію, сестер, та ще й свого життя, той не може бути моїм учнем. Хто не несе хреста свого й не йде слідом за мною, не може бути моїм учнем” (Лк 14,26с).
Може й ці слова видаються нам твердими, але вони не є нічим іншим як тільки домаганням Христа наслідувати Його. Він бо сам задля любови до нас залишив свого небесного Отця й щастя неба, та зійшов до нас на землю, щоб уподібнитись до нас і, будучи як кожний з нас в нашому імені перепросити Бога-Отця і надолужити Йому своїми терпіннями й смертю хресною. Він, будучи безмежним, згодився обмежитись нашим людським недосконалим тілом. Він-Творець узяв на себе природу свого сотворіння та й наші гріхи, щоб, знищивши їх разом із своєю людською природою звільнити нас від них. Тож коли Він всесвятий, всемогутній Бог зробив так багато для нас і заради нас, Він має право вимагати від нас, щоб і ми також задля Нього дечого відріклись. Зрозуміло, те чого ми за для Нього відрікаємось є нічим у порівнянні З тим, що Він залишив задля нас. Тому, коли Він це все зробив за для нас, Своїх негідних сотворінь і слуг, ми, що врятувалися Його жертвою, саме зрозуміло не можемо відмовити Йому нічого, тим більше, що це робимо на для Нього, але для нашого власного спасіння. А крім того, вирікаючись цього світу й приймаючись хрестів, ми робимо це задля нашого Творця й Бога, який є для нас одночасно нашою остаточною метою й нашим найбільшим щастям.
о. д-р М.І. Любачівський
Церква святкує великий Господній празник – Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. В цей день ми згадуємо віднайдення цього хреста стараннями цариці Олени і урочисто вшановуємо його молитвами, як особливу пам’ятку Христових страждань, важливий символ християн, нашої віри і відкуплення.
Роздумуючи над сьогоднішнім святом і його духовним значенням для нас, спробуймо спочатку дати відповідь на питання: чому Господь наш Ісус Христос для спасіння людства повинен був перетерпіти таку ганебну смерть на хресті.
Спасіння, про яке ми так часто говоримо, означає оновлення людської природи, яка була затьмарена гріхом і підпала під владу смерті. Оновлення людської природи міг звершити тільки той, хто створив цю природу, тобто Бог. Ні ангели, ні людина не могла сама оновити людську природу, тому для її оновлення треба було подолати гріх в людській природі і подолати смерть. „Тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Бо як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1 Кор. 15, 21-22).
Найбільшим виявом людського гріха була ганебна смерть на хресті. Хресна смерть за часів Ісуса була найбільшою ганьбою, бо нею карали не кожну людину, а великих злочинців. Ісус Христос, який прийшов на землю для того, щоб обновити людську природу, подолати в ній гріх і смерть, вирішив прийняти хресну смерть і дозволив зарахувати себе до злочинців, щоб таким чином показати всю злобу і небезпеку гріха, як заповідав пророк Ісая: „Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Провини нас усіх Господь поклав на нього. Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила,… бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався” (Іс. 53, 4, 12).
Христос прийняв хресну смерть, як спосіб очищення людської природи від гріха, не тільки зі справедливості, а передусім з любові до нас, солідарності з людиною. Він не покинув нас після первородного гріха, а прийшов нам на поміч. Своєю смертю на хресті і воскресінням з мертвих Ісус дав доказ перемоги над гріхом і смертю, і кожен, хто увірує в нього, зможе отримати очищення від гріхів і звільнитися від смерті.
Хресна смерть Ісуса стала найбільшою жертвою на землі і найвищим проявом любові Бога до людини. Вшанування Господнього Хреста пригадує нам цю велику жертовну любов Бога до нас і запрошує нас наповнитися таким духом жертовної любові до Бога і ближніх за прикладом Христа. І ми можемо вчинити це досить просто, коли всі наші духовні вправи будемо виконувати не з обов’язку, а в дусі любові до Бога, жертвуючи час особистої молитви, участі у Богослужіннях на славу Божу і добро своєї душі.
Ще одна важлива річ, на яку звертає нашу увагу сьогоднішнє свято, це значення самого хреста для нас. Хрест є символом спасіння людського роду. Не хрест сам, як дерево, спас людину, а Ісус, розп’ятий на тому хресті. Тому ми ставимо хрест на куполах церков, носимо на своїх грудях, як символом спасіння, перемоги над гріхом і смертю. Хрестик, який ми носимо на грудях, повинен пригадувати нам про любов Бога до нас, зміцнювати нашого духа, захищати від всякого зла і бути знаком нашої віри в Бога, його присутності при нас, за словами святого Павла: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє” (Фп. 4, 13), „Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (1 Кор. 1, 18).
Коли ми носимо хрестик на грудях, а в найменших труднощах нас опановує дух зневіри, знеохоти, неспокій наповнює серце, не виконуємо заповідей, дбаємо більше про добро тіла, ніж душі, то це означає, що нагрудний хрест не є для мене духовною зброєю, який може захищати мене від спокус, зміцнювати надію на Бога, а звичайною прикрасою. Якщо хрест має зміцнювати нашого духа, зближати мене до Бога, „бо чоловік дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Сам. 16,7), тоді немає потреби виставляти його на верх одежі, інакше він перетвориться у звичайну прикрасу, щоб хвалитися перед людьми. Про це попереджає нас Христос: „Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в отця вашого, що на небі” (Мт. 6, 1). Ісус дивиться на нашу віру, яка є в серці, а не в зовнішніх релігійних символах. Християнин повинен свідчити свою віру ближнім не зовнішніми речами, як хрестик чи медалик, а ділами любові, милосердя, покори, терпеливості, лагідності, прощення і т.д.
У селі помирала дівчина, яка у свій час не жила побожна, не дбала про Бога і виконання заповідей Його. Вона помирала, але не хотіла вірити, що помирає. Але одного дня дуже прихворіла і зрозуміла, що справді наближається смерть, згасає життя, а з чим вона має стати перед Богом? Їй гірко стало на душі, піднесла руки вгору і промовила: „Погляньте, погляньте, я з порожніми руками відходжу на Суд Божий!” На щастя вже був прикликаний священик. Коли він наблизився до неї, вона жалібно промовила: „Отче, погляньте на мої руки, вони порожні, я нічого не зробила для Бога, а вже змушена помирати”. У цьому священикові Бог посилає добру думку, він бере Хрест і подає їй цілувати, а відтак у руки. Умираюча здригнулась, відкрила очі, її обличчя прояснилось, притисла Хрест до серця, відтак висповідалась, отримала розрішення і через декілька хвилин із Хрестом у руках померла.
Святий Хрест був у великому почитанні у перших християн. Пам’ятаймо, що зі святого Хреста спливає на нас велика сила, бо на ньому Божий Син помер із любові до нас, щоб нам повернути радість неба. Тому у різних обставинах нашого життя ніколи не втрачаймо з очей Розіп’ятого Ісуса. У сьогоднішнє свято припадаймо з поклоном перед животворним деревом святого Хреста і благаймо Спасителя: „Святим Твоїм Хрестом спаси нас, Господи!” Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Перший антифон
Стих 1: Боже, Боже мій, зваж на мене, чому Ти оставив мене?* Далеко від спасення мого слова гріхопадінь моїх (Пс. 21,2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Боже мій, закличу вдень і не вислухаєш,* і вночі, і не в безумство мені (Пс. 21,3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: А Ти у святому живеш,* хвало ізраїлева (Пс. 21,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Чому, Боже, відкинув Ти до кінця,* розгнівалася ярість Твоя на вівці пасовиська Твого? (Пс. 73,1).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що плоттю розп’явся, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Пом’яни соньм Твій, що його придбав Ти іздавна,* ізбавив Ти жезлом насліддя твого (Пс. 73,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що плоттю розп’явся, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Гора Сіон* ота, в якій Ти вселився (Пс. 73,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що плоттю розп’явся, співаємо Тобі: Алилуя.
Єдинородний Сину
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Третій антифон
Стих 1: Господь воцарився, нехай гніваються люди,* возсідає на херувимах, нехай порушиться земля. (Пс. 98,1).
Тропар (г. 1): Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
Стих 2: Господь у Сіоні великий* і високий є над усіма людьми. (Пс. 98,2).
Тропар (г. 1): Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
Стих 3: Нехай ісповідяться імені Твоєму великому,* бо страшне і святе воно. (Пс. 98,3).
Тропар (г. 1): Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 1, 18-24.
Браття, слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо.
Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові угодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу і Божу мудрість.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35.
В той час первосвященики і старші зібрали раду на Ісуса, щоб його вбити, і привели його до Пилата, кажучи: Візьми і розпни його!
Каже їм Пилат: – Візьміть його ви й розіпніть, бо я ніякої вини не находжу в ньому.
Юдеї йому відповіли: – У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим.
Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. 9. Вернувся він ще раз у Преторію й каже Ісусові: – Звідкіля ти?
Ісус не дав йому одвіту.
Каже йому Пилат: – Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розп’яти тебе?
Відповів Ісус: – Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Тому, хто мене тобі видав, має більший гріх.
Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Літостротон, по-єврейськи – Гаввата.
А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: – Ось цар ваш.
Ті закричали: – Геть! Геть із ним! Розпни його!
Пилат каже їм: – Царя вашого розп’яти?
Первосвященики відповіли: – Нема у нас царя, крім кесаря!
І видав його їм на розп’яття.
Взяли вони Ісуса; і несучи свій хрест, він вийшов на місце, зване Череп, по-єврейськи Голгота. Там його розп’яли і з ним двох інших з одного й з другого боку, Ісуса ж посередині. Пилат велів зробити напис і прибити на хресті. Написано було: «Ісус Назарянин цар юдейський». Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Писано було по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи.
При хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: – Жено, ось син твій.
Потім каже до учня: – Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
По тому Ісус, знаючи, що все совершилось, щоб збулося Писання, мовив: – Жажду. Скуштувавши оцту, Ісус сказав: – Совершилось.
І схиливши голову, віддав духа.
Тому що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з ним розп’яті. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода.
І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували.
Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього
Знаємо, що відколи свята Олена віднайшла Господній Хрест, відтоді його завжди вшановували з великою ревністю. І не лише тому, що він є місцем страждань і смерті Ісуса Христа за наші гріхи, але – місцем перемоги Господа над смертю, гріхом та злом!
Саме на хресті Господь переміг диявола. Хрест – це знак для диявола, що він уже переможений і не має сили панувати над людиною. Кожен екзорцист, коли молиться над людиною, бере до рук хрест, аби нагадати про цю перемогу Христа й поразку диявола.
Кожному з нас дуже важливо пам’ятати, що зло переможене.
Знак хреста є знаком нашої перемоги і нашої сили. Коли будемо про це пам’ятати, то ніякі труднощі, проблеми, випробування не зможуть нас налякати чи засмутити. Ми завжди будемо черпати силу в животворному Хресті – знаку нашої перемоги, нашого відкуплення.
Владика Венедикт (Алексійчук)
„Почитання святого Господнього хреста, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні про святий хрест, — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка… Знак святого хреста, роблений на собі, це один з найстарших звичаїв християн”.
Святий хрест це вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних, символ Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасення, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь святому хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак святого хреста, ми кожного разу визнаємо свою віру в нашого Спасителя.
Східна Церква так високо почитає святий хрест, що встановила в його честь аж кілька празників у році. Найбільший празник у честь святого Господнього хреста — це празник Всесвітнього Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста. Тож погляньмо на історію його установлення та на різні обряди воздвиження.
ІСТОРІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже давніх празників, але, як історія знайдення святого Господнього Хреста, так й історія встановлення празника покриті серпанком різних легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.
Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника; ВОЗДВИЖЕННЯ, що значить ПІДНЕСЕННЯ, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.
Історики Східної Церкви назагал погоджуються, що передусім дві події сприяли встановленню цього празника: віднайдення святого Господнього хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII столітті.
Встановленню празника Воздвиження передувало віднайдення святого хресного дерева, на якому помер Ісус Христос. Християнська традиція передала нам кілька різних легенд щодо віднайдення святого хреста, з яких аж три приписують це святій Єлені († к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Віднайдення святого хреста мало бути в 326 році.
Історики, які згадують про віднайдення святого хреста, нічого не говорять про його перше воздвиження відразу після віднайдення, що оповідає нам побожна традиція. Грецька Церква відзначає пам’ять віднайдення святого хреста 6 березня. Цей церковний празник у Пролозі має назву: „Віднайдення Чесного Хреста, що його віднайшла блаженна Єлена”. Латинська Церква святкувала цю подію 3 травня, але при реформі празників за папи Івана XXIII у 1960 році це свято викреслено з церковного календаря.
Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресення, який збудував святий Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого святого хресного дерева. Під час воздвиження народ багато разів просив: „Господи помилуй”. Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресення 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.
Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході, це повернення святого Господнього хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій (610-641) після перемоги над персами відшукав святий хрест і приніс його до Єрусалима, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення святого хреста. Відтепер празник має назву „Всемірне — це є всесвітнє — Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Оскільки празник Воздвиження нагадував про Христове розп’яття і смерть і прирівнювався до Великої п’ятниці, то від найдавніших часів свята Церква наказувала в цей день дотримуватися строгого посту.
Воздвиження належить до 12 великих празників нашої Церкви і має один день перед- і 7 днів попразденства. Субота й неділя перед і після Воздвиження мають назву суботи й неділі перед і після Воздвиження, бо в ці дні Апостол і Євангеліє говорять про святий хрест.
Крім празника Воздвиження, наша Церква віддає честь святому хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені відбувається винесення святого хреста і поклоніння йому, але без обряду воздвиження — піднесення, яке є тільки на празник Воздвиження.
7 травня Східна Церква вшановує пам’ять „Явління знамена Чесного хреста на небі в Єрусалимі”. За святого Кирила Єрусалимського 351 року в часі П’ятдесятниці на небі з’явився святий хрест, що сягав від Голготи аж до Єлеонської гори.
У нашому церковному календарі маємо ще 1 серпня „Проісхожденіє Древ Честнаго хреста”, що значить винесення, похід чи процесія з частинкою хресного дерева, яку в цей день з процесією переносили з царської палати в Царгороді до храму святої Софії. Тут було окреме поклоніння святому хресту, подібно як у Хрестопоклонну неділю. Починаючи від 1 серпня через два тижні кожного дня святе хресне дерево носили містом, щоб його освятити й відвернути всякі недуги. Цей празник установлений у Царгороді в IX ст. внаслідок різних недуг і пошестей, що звичайно з’являлися в серпні.
ОБРЯДИ ПІДНЕСЕННЯ-ВОЗДВИЖЕННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Особлива риса празника Воздвиження — це врочисте віддання прилюдної чести святому хресту через окремий обряд піднесення під час утрені празника. Протягом віків у Східній Церкві витворилися різні обряди воздвиження святого хреста. Тут згадаємо деякі з них та їхні важливіші моменти.
- Обряд святого Атанасія на Атосі
Він записаний в Апостолі тієї Лаври з Х-ХІ ст. Цей обряд дуже простенький. Патріярх, стоячи на амвоні, — у той час амвони ще стояли посередині церкви — підносить святий хрест при співі народу „Господи помилуй”. Після того читають п’ять тропарів: „Спаси, Господи, люди Твоя”, „Животворящий крест твоєя благости” — тропар передпразденства, „Токмо водрузися древо креста твоєго” і „Днесь пророческоє ісполняється” — обидва тропарі зі стихословії утрені празника та „Вознесийся на крест”.
- Обряд гори Синай
Він знаходиться у Синайському канонарі з X ст. і відбувався так: спочатку співають п’ять тропарів, потім на амвон виходить архиєпископ, бере святий хрест, повертається на схід, робить ним тричі хресне знамено і мовчки творить перше піднесення — від своїх грудей дуже поволі підносить святий хрест аж над свою голову. У той час, як він підносить святий хрест, народ співає 50 разів „Господи помилуй”, і стільки ж само „Господи помилуй”, коли опускає святий хрест вниз. Так само відбувається друге піднесення на південь, третє на захід і четверте на північ. При кожному піднесенні народ співає сто разів „Господи помилуй”. Після останнього воздвиження настає поклоніння святому хресту при співі кондака празника „Вознесийся на крест”.
- Константинопольський обряд
Його подає константинопольський типікон Евергетицького монастиря за рукописом з XII сторіччя. Цей обряд подібний до синайського з тією різницею, що перед воздвиженням співається тільки тропар „Спаси, Господи”. Патріярх підносить святий хрест не чотири, а п’ять разів, тобто на всі сторони світу і п’ятий раз знову на схід. При кожному воздвиженні сто разів співають „Господи помилуй”.
- Обряд воздвиження на Русі
У пам’ятках нашої Церкви цей обряд уже згадується в XIII ст. У давні часи воздвиження святого хреста відбувалося тільки в єпископських катедрах і великих соборах, де був єпископ і багато священиків. Патріярший Собор 1276 року дозволив здійснювати воздвиження у всіх церквах. Митрополит Кипріян (1381-1382 і 1390-1406) у своєму „Поученні руському духовенству” пише: „А щодо воздвиження Чесного хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни, хрест воздвигають, хоча б був один священик, на славу чесного і життєдайного хреста”.
Опис обряду воздвиження наші пам’ятки подають з XV і XVI ст. Винос святого хреста в часі великого славослов’я на утрені та прошення потрійної єктенії в часі воздвиження, — відбуваються, як і сьогодні. Було п’ять воздвижень з усіх сторін тетраподу, а останнє воздвиження ще раз на схід. Під час кожного воздвиження народ співав сто разів „Господи помилуй”. Обряд закінчувався поклонінням і цілуванням святого хреста при співі кондака „Вознесийся на крест” і трикратнім „Кресту Твоєму”.
Типік о. І. Дольницького подає обряд воздвиження згідно з традицією нашої Церкви з тією тільки різницею, що в Галичині при кожному піднесенні святого хреста співали не сто, а 24 рази „Господи помилуй”.
Богослужба празника Воздвиження Чесного Хреста — це величний гимн у честь святого хреста. Тут святий хрест безнастанно величається і славиться як знамено перемоги, сили і спасення. „Радуйся, життєносний хресте, — каже стихира на стиховні вечірні празника, — благочестя непобідна побідо, брамо райська, вірних кріпосте, Церкви захороно!
Ти знищив і знівечив тлінність, поконав силу смерти і підніс нас зі землі до неба. Ти зброя непоборна, бісів покоритель, слава мучеників, справжня окраса святих, пристановище спасення, даруй світові велику милість”.
Празник Воздвиження за допомогою святого хреста пригадує про наш обов’язок святий хрест почитати, любити й визнавати. „Не стидаймося Христового хреста, — каже святий Кирило Єрусалимський у своїй 4 катехизі, — хоча б хтось його укривав, але ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, дрижали й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси і п’єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді”. А святий Йоан Золотоустий у Проповіді про цвинтар і хрест каже: „Хрест — трофей проти бісів, оружжя проти гріха, меч, що ним Христос проколов змія. Хрест — воля Вітця, слава Єдинородного, радість Духа, окраса ангелів, укріплення Церкви, похвала Павла, твердиня святих, світло всієї вселенної”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього
Радіє вселенна. Костянтин Великий став служителем святого хреста, а віра Христова стала ширитися світом і всі славили Ім’я Спасителя. Минули довгі роки страждань, просякла земля кров’ю мучеників і ось тепер ця кров зродила посів свободи – вже не під землею, а над нею царює святий хрест, уже всі: і могутній цар, й убогий нуждар, — спішать до його підніжжя, і всюди чути пісню перемоги, всюди дякують Господеві і співають: “Слава Тобі, що показав нам світло!”
І лишень там, де святий хрест став джерелом нашого спасіння, у Єрусалимі, було сумно і печально. Бо хоч там і багато народу стало сповідниками Христової віри, і хоч імператор Костянтин повернув місту давню назву — “Єрусалим”, однак усі святі місця, де проповідував, зцілював і страждав Христос Спаситель, були збещещені божками і всякою поганською скверною. Аж ось стара, майже вісімдесятилітня мати Костянтина цариця Олена приїхала до Єрусалиму, щоб вознести славу міста, де Спаситель звершив діло нашого відкуплення.
Пам’ять про місце, де страждав Христос Спаситель і де він висів на хресті, переходило з роду в рід. І тепер знайшлися дуже старі люди, які маленькими чули від найстаріших, що Христос був розіп’ятий на горі Голготі, а поблизу того місця був Його гріб. Та тепер на тому місці були руїни поганської божниці; а гріб святий був засипаний римлянами, які колись володіли цією землею.
Цариця Олена разом з Єрусалимським патріярхом Макарієм веліли розібрати руїни поганської божниці і вивезти за місто, щоб із тої диявольської будівлі не залишилося ні одного каменя на святому місці. Потім стали копати землю і, за Божою ласкою, відкопали печеру, де був гріб Христа Спасителя, а біля печери знайшли три хрести. Не було сумніву, що один з них має бути тим, на якому страждав Христос. Але котрий із них? Було знайдено і таблицю з написом на жидівській, грецькій і латинській мовах: “Ісус Назорей, цар юдейський”, знайдено цвяхи, але не було жодної певности, котрий з трьох хрестів є деревом життя і нашого спасіння. Тоді, за порадою святого Макарія, всі три хрести занесли до одної побожної, але смертельно хворої жінки, а весь народ гаряче молив Господа, щоб Він чудом показав, який з хрестів є хрестом Його Сина. Приклали один хрест до хворої, не допомогло їй нічого, приклали другий, те саме, аж коли доторкнулася вона до третього хреста, то животворяща сила увійшла в неї, вона підвелася з ліжка цілком здорова і стала величати Господа. (Згідно з іншими джерелами, святий хрест приклали також і до одного мерця і той ожив.)
Тепер уже не було сумніву, котрий з хрестів – є хрестом Ісуса Христа. Свята Олена і святий Макарій припали до підніжжя животворящого хреста і віддали честь Тому, який на цьому хресті був розіп’ятий задля нашого спасіння. А зі всіх сторін горнувся народ, плакав і розкаювався у своїй злобі, бо всі побачили той самий хрест, який двигав Христос Спаситель і по якому стікала Його свята кров. Коли при такому велелюдному здвигу народу годі було, щоб усі поклонилися святому хресту і поцілували його, тоді патріярх Макарій зійшов на підвищення і, високо підносячи святий хрест, на всі сторони благословив ним народ, а всі припали на коліна і вголос взивали: “Господи, помилуй”.
Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять цього “Воздвиження” і всі ми сокрушеним серцем, як колись у Єрусалимі, зі сльозами жалю і вдячности взиваємо: “Хресту Твоєму покланяємося, Владико!” Сталося це 326 р.
Свята Олена взяла поперечну частину святого хреста зі собою до Царгорода, а повздовжну частину, поміщену у срібну скриньку, веліла зберігати в Єрусалимі. Коли ж побудовано було церкву святого Воскресення Христового, то там і поклали святе хресне дерево. Маленькі частинки^ хреста єпископи отримували для своїх церков і всюди до цієї святині ставилися з надзвичайним почитанням.
Біля хреста було знайдено цвяхи, якими пробили були руки і ноги Ісуса Христа. Святий Амвросіи, святий Єронім та інші церковні письменники стверджують, що цариця Олена веліла один Цвях вправити в корону, а другий у вуздечку коня свого сина, щоб сповнилося слово пророка Захарії. Того дня на дзвониках у коней буде написано: «Посвячене Господеві»” (Зах. 14, 20).
Минуло багато років, минулася і давня християнська ревність; народ став більше служити пристрастям, аніж Богу. І тоді нависла люта хмара над Єрусалимом, перський цар Хозрой II у 614 р. захопив Єрусалим. Дуже багато народу, зокрема і тодішнього патріярха Захарію, він узяв у полон, забрав усе золото і цінності, які були в церквах, і святий хрест Господній забрав з собою до Ктезифону, одного з головних міст Персії. І лиш весь християнський світ став каятися і навертатися до Бога, як Він допоміг імператорові Іраклію і той успішно провадив семилітню війну з персами. Тоді рідний син Хозроя на ім’я Сирой велів убити батька, а сам, обійнявши престол, став просити в імператора Іраклія миру, який і було укладено 628 р. Сирой відпустив на волю всіх полонених християн, зокрема й патріярха Захарію, а також повернув святий хрест, що було однією з найперших умов миру.
Святий хрест спочатку переправили до Царгорода, а потім сам імператор повіз його до Єрусалиму. Прибувши сюди, він побажав сам винести святий хрест на гору, до церкви святого Воскресення Христового, і ніс його при незліченному здвигу народу. Та у підніжжя гори він зупинився і не міг навіть кроку ступити вперед. Усі здивувалися, що значить те чудо, аж ось приступає до імператора патріярх Захарій і каже так: “Не можна тобі, царю, в дорогих шатах виходити на гору, на яку Христос Спаситель в одній лиш скривавленій накидці ступав босими ногами”.
Іраклій зняв свою багату одежу, зняв чоботи і в бідній одежі, босим прийняв святий хрест на рамена і тепер уже без перепон вийшов на гору, де патріярх Захарій поблагословив святим хрестом народ. Христова Церква нині також святкує пам’ять цього другого “Воздвиження”, яке відбулося 14 вересня 629 р.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Стихири на „Господи, взиваю я”
Воздвиження хреста Господнього * спонукає всіх створінь * славити заповітні страждання і розп’ятого Христа. * Убившись на тому ж, що нас колись вбив, * він, як милосердний, з надмірної своєї доброти, * оживив померлих, прикрасив і в небі жити сподобів. * Тому, радіючи, просламо його ім’я * і звеличмо безмежний його милосердя.
Христос пресвятий! * Мойсей проображав тебе, * коли в боротьбі з жорстоким Амаліком * підняв руки до неба. * Ти – вірних похвал, * затвердження мучеників, слава апостолів, * праведних перемог * і оборона всіх преподобних. * Тож, споглядаючи на твоє справу , * радіє все створіння, * святкує і славить Христа, який з найвищою добротою * зібрав розсіяних.
Хрест преславний! * Ти з радістю оточує ангельські коріння, і ми щиро тобі сьогодні подносимо. * Ти, з волі Божої, підносиш усіх, хто за споживання заборонених овочів прогнано з раю і на смерть засуджений. * Тим-то, з вірою цілюючи тебе серцем і устам, * висвічуємо свячення і взиваємо: * Визволи Христа, премилостівого Бога, і вікло душевного його підніжкі.
Хрест життя Подателя, як божественна скарб, захована в землі, * з’явився в небесах Костянтинового царя * і духовно з’явився йому знак перемоги над ворогами. * Радіючи їм, він, за Божою ласкою, * з вірою і любов’ю хотіла бачити його воздвиження * з великою дбайливостью виніс його з глибин землі * – на відкуплення світу і на спасіння душі наших.
Ти наш могутній покров, пресвятий Хрест Христовий! * Освяти нас своєю силою, щоб ми з вірою і любов’ю тебе поклонялися.
У виді світлосяйного сузір’я, Хрести, ти в видінні з’явився великому Костянтинові повна перемога. * Його матушка Олена знайшла і всесвітньо світу, об’явила. * І ми, хор вірних, сьогодні підносячи тебе, кличемо: * Просвіти нас, живосний Хресть, твоєю світлістю! * Освяти нас, прецінний Хрест, твоєю силою, і утверди нас твоїм возз’єднанням проти ворожих полків!
Прийдімо, усі народи, поклонімось благословенному дереву, * через якого досконале вічне справедливість. * Бо той, що на дереві обманував батька Адама, був переможеною хрестом * і той, що в неволі тримав царське створіння * випробував найбільшу провину. * Ось Божою кров’ю змито зміїну отруту * і знесено заклик справедливого засуду * – завдяки несправедливому вироку на Праведника *. Бо треба було, щоб дерево деревом оздоровилось * та щоб збитки непричетного мука * – були знесені муки суджених за провину при райському дереві. * То у, Христе Панує, слава твого мудрий провідінніт * Яким ти врятував усій, як добрий и чоловіколюбець!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Вхідне: Возносіть Господа Бога нашого* і поклоняйтеся підніжжю ніг Його, бо святе воно (Пс. 98,5).
Тропар:
Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Вознісся Ти на хрест волею Своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти Твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Замість Трисвятого: Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо.
Прокімен, глас 7: Вознесіть Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг його, бо святе воно (Пс. 98,5).
Стих: Господь воцарився, нехай гніваються люди (Пс. 98,1).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, пречесний хрест Господній.
І ірмос, глас 8: Таїнственний рай Ти, Богородице, що невоздільно виростила Христа. Він на землі насадив хресне життєносне древо. Йому, що його нині возносять, поклоняючися, Тебе величаємо.
Алилуя (г. 1): Пом’яни сонм твій, що його придбав Ти іздавна (Пс. 73,2).
Стих: Бог же – цар наш перше віку, вчинив спасення посеред землі (Пс. 73,12).
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, якого днесь всемірного Воздвиження світлий празник торжественно звершуємо, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
На які ж то жертви йдуть люди, щоб підтримати життя тіла, натомість задля вічного життя нічим не хочуть пожертвувати (св. Августин)
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1520100715101786
о. Петро Фостик
