Як виходить iз сьогоднішньої святої Євангелії, згідно з навчанням Христа Спасителя, життя правдивого християнина, тобто дійсного учня Христового – це постійна боротьба проти зла, проти гріха. Так бо каже Він:
„Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, але меч” (Мт 10,34).
Коли так перенесемось у часи, в яких жив наш Спаситель Христос, у яких Він навчав і творив чуда, то мусимо признати, що це були дійсно невідрадні часи. З-поміж усіх людей єдино євреї вірили в одного правдивого Бога. Але й вони, під проводом фарисеїв і книжників, звихнули здорову Божу науку. щоб вона служила їхньому, а не боговгодному життю. Ісус Христос дуже часто вказує на розбіжність навчання ізраїльських учителів з Його Божою наукою. Він Божа Мудрість називає їх сліпими провідниками сліпих, які своєю ложною наукою зводять народ на манiвцi, тому й не диво, що заведуть його на погибель. Лишіть їх (фарисеїв) каже Христос,
„це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму” (Мт 15,14).
Як ми це знаємо з історії ізраїльського народу, їхні провідники дiйсно довели народ до морально й політичної руїни. Інші народи блудили ще гірше, бо вони навіть не знали правдивого Бога. Вони на протязі багатьох років цілком забули про Нього; замість Нього вони поклонялись Його сотворінням, силам при роди: сонцю, місяць, зорям, воді, вогневі й вітрові. Ба навіть iз сотворiнь вони робили собі божків і почитали бикiв, левiв, а то й людей, що володіли над ними. Очевидно, що маючи таких „богів” їхня мораль була цілковито знищена. Всі вони дбали тільки про одне, а саме, щоб ужи вати туземного життя наскільки можливо, без огляду на те, кого скривдили чи вбили, кого ошукали чи знищили. Та й не диво, бо їхні божки, в яких вірили і яким жертви зі звірят, а то й з людей приносили, згідно з їхньою мітологією, жили таким самим розгнузданим життям як і вони. Та пощо вертатися дві тисячі років назад. Гляньмо на наш нинішній світ. Мораль така сама, а то до певної міри ще й нижча, ще більше злочинна. Багато людей дотримується тепер цієї засади: Чоловіче, уживай життя скільки можеш, бо після смерти немає нічого! На основі такої філософії вони вживають усіх засобів, які в для ïхньої диспозиції, щоб туземне життя зробити якнайбільше розкішним, якнайкраще задоволити всі свої пристрасті й низькі пожадання. Вони вживають різ них наркотиків, вони ж бо приносять їм певного роду вдоволення. Для них подружжя й родина, це вже перестарілі речі. Тож вони пропагують статеву сваволю й на чесноту чистоти не тільки не звертають уваги, або радше ïï висьмiвають, так що деякі ще до ґрунту не зіпсовані молоді люди стидаються, що вони шанують ще цю чесноту. Не диво, чому так поширилися в останніх часах брехня, обман, наркотики, венеричні хвороби, розводи, зігнання плоду, бо судиною журбою тих модерних людей є в усю повноту мати особисте задоволення, без огляду на права чи обов’язки супроти ближнього.
Як у своєму часі Христос, так і в наших часах Церква Свята проголошує невпинну боротьбу проти такої звироднілої моралі, бо вона приводить усіх, що її практикують, до відкритої пекельної пропасти. Тому що побіч добрих людей живуть і лихі люди, Ісус проголошує роздiл мiж тими двома родами. А він настане навіть у родинах між най ближчими членами тієї самої родини:
„Я прийшов, каже Ісус, порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю, невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні (Мт 10,35c).
Згідно зі словами Ісуса немає для людини можливості вибору, коли йдеться про спасіння і душі. Навіть такi тiснi родинні зв’язки не можуть бути оправданням для людини, коли вона бажав спасти свою душу. Та доконечно треба відректися цього зіпсованого світу й стати на прю зі злом – з гріхом. Батьки мусять виректися своїх дітей, а діти батьків, брати сестер, а сестри братів, коли йдеться про осягнення вічного щастя. Ісус висловлюються про те цілком виразно такими словами:
„Хто любить батька або матір більше ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене” (Мт 10,37).
З цього виходить, що Спаситель не лишав нам ніякої можливості вибору, так що ми мусимо в усякому випадку вибрати Христа, коли хочемо спастися й не запропастити нашої душі. Бо це рiч неможлива служити двом панам, слова Ісуса Христа:
„Ніхто не може двом панам служити, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а другого знехтує” ( Мт 6,24).
I дальше каже Вiн:
„Хто не зі мною, той проти мене й хто зі мною не збирав, той розсипає” (Лк 11,23).
Ось нам „вiз i певіз” Під цим оглядом немає двох можливостей. Чому? Треба нам знати, що Господь Бог ненавидить одну-дину річ на світі, тобто грiх, бо гріх в образою Божого Маєстату Отця, а також і образою його єдинородного Сина. Та й Ісус тому прийшов на цей світ, щоб знищити гріх і його спричинника – диявола. Тому той, хто не хоче цiлковито вiдректися гріха, не може бути учнем Христа; допускаючись гріха, він може бути тільки ворогом Христовим і приятелем диявола. Щоб нам помогти в тому виборі між ним і гріхом – чи грішним світом, Ісус Христос об’являє, що станеться з тими людьми, які рішать ся іти за світовими розкошами й забаганками та й відречуться його і Його науки й заповідей:
„Кажу вам: Кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. Хто ж мене відречеться, того я відречуся перед ангелами Божими” (Лк 12,8c).
На страшному суді буде остаточна вiдплата всім тим, якi вибрали цей грішний світ і його розкоші та й покинули Христа Господа. Зате, що вони перейшли на бік. Його вiдвiчного ворога диявола, Христос від кине їх навіки від свого Божого лиця у вогонь пекельний, як про це говорить Вiн в описі страшного суду:
Тоді скаже тим, що ліворуч: „Ідіть від мене геть, прокляті в вогонь вічний, приготований дияволові й його ангелам” (Мт 25,41).
Тому що вони добровільно вибрали спосіб життя противний Божий волі, жили грішно не зважаючи на остороги Христа, не зостається для них нiчого іншого як вічна мука в пеклі. Так то грішники будуть платити справедливості Божій за свої гріхи, за нехтування Божих заповідей, за всi тi образи, що їх завдають безмежному Божому маєстатові своїми проступками. З другого ж боку всі тi, якi протягом туземного життя воставались вірними Боговi а сповняли Його святу волю, приймуть нагороду ва свою вірну службу Богові! На запит св. Петра
„Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”
Ісус вiдповiв їм: я направду кажу вам:
„Ви, що пі шли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий засяде на престолi своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля iмени мого по кине дiм, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вiчне матиме в спадщину” (Мт 19,27сс).
Якже Господь наш Ісус запевняє нас так наполегливо про безконечну нагороду для кожного, хто Йому в туземному житті служив, можемо бути певними, що всемогутність Творця зуміє винагородити без міри кожного, хто рiшився служити Йому тут на землі.
о. д-р М.І. Любачівський
„Величаємо вас, апостоли, мученики, пророки і всі святі, і почитаємо святу пам’ять вашу, ви бо молите за нас Христа Бога нашого” Величання на неділю Всіх святих
Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. „У цей день, в неділю після П’ятдесятниці, — читаємо в синаксарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце грішних ангелів, і Христові Богові привів: одних через муки і кров, инших через постійність у чеснотливому житті”.
Диякон Костянтин (VI ст. ) з Царгорода у своїй проповіді в першу неділю після Зіслання Святого Духа каже: „Грецька Церква визначним і дуже світлим празником поминає ці славні всесвітні безсмертні квіточки, що їх видала ціла земля, постійно наводнювана ріками Святого Духа”. Тож погляньмо на історію цього празника, на спонуки почитати святих та наш обов’язок їх наслідувати.
„Ось ми покинули все і пішли за тобою”.
Ця неділя пригадує нам основне завдання християнина – дбати про власне освячення і спасіння.
Христос зіслав Церкві Св. Духа і його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди.
Найперше освятитися особисто , змінитися внутрішньо, духовно стати подібним до Христа, змінюючи свій спосіб мислення і поведінки на спосіб Христа. Тому апостол Павло у своїх листах написав:
„Плекайте ті самі думки в собі, які були в Христі Ісусі” (Флп. 2, 5), „вам треба позбутися старої людини, що жила, як перше, яку розтлівають звабливі пристрасті, і обновитись духом вашого ума, і одягнутись у нову людину, сотворену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди” (Еф. 4, 23-24). А до римлян так звернувся: „І не взоруйтеся на цей світ, але перемінюйтеся обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, яка воля Божа, що добре, що угодне, що досконале” (Рим. 12, 2).
Ті думки, це покора і любов, Божа слава, Божа воля. Християнин повинен навчитися дивитися на всі події життя і оцінювати їх не як події людські чи збіг обставин, а сприймати очима віри, як знаки Божої волі і провидіння.
Другий плід освячення, це свідчити перед людьми словом і прикладом життя про свою віру, любов до Бога, зв’язок з Богом, життя заповідями за прикладом святих. Християни часто звертаються в різних справах за допомогою до святих, а чи стараємося наслідувати приклад життя святих, ставати святими, бути близько Бога, як вони?
В однієї дочки була дуже побожна мати і вона померла. Дочці бракувало мами і вона постійно молилася за неї, жертвувала на Служби Божі. Дочка мала жорстокого і сварливого чоловіка, від якого багато терпіла родина. Перед конфліктами мати снилася дочці, і вона зрозуміла, що мати хоче допомогти їй. Як тільки починалися сварки, дочка молилася до матері і просила:
„Мамо, ти так близько Бога, поможи мені, випроси у Бога заступництва, бо я не в силах терпіти, не витримую”.
Після кожної такої молитви чоловік ставав спокійним. Тоді дочка зрозуміла, що мама в небі є заступницею перед Богом для її родини.
У праці над своїм освяченням християнин повинен шукати перше духовних плодів: пізнання Бога, Його волі, Божої слави, нагороди неба, а тоді успіху в земних справах. Христос в Євангелії цієї неділі звертає увагу, щоб не сприймати святості, як засобу вирішення людських справ, як Петро, тому сказав до нього, що його нагорода буде в небі. Нехай про це завжди пригадують нам слова Христа:
„Шукайте перше Царства Божого і його справедливості, і все інше вам додасться” (Мт. 6, 33).
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.:ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 11, 33 – 12, 2.
Браття, всі святі вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.
Свщнмчч.: ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб могли дати відсіч хитрощам диявола. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в небесних просторах. Тому візьміть зброю Божу, щоб за лихої години ви могли протистати і, перемігши все, міцно стояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати євангеліє миру. Над усе візьміть щит віри, яким зможете згасити всі вогненні стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.
Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.
Сказав Господь своїм учням: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.
Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний.
Тоді озвавсь Петро і сказав до нього: – Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?
Ісус відповів їм: – Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, як новий світ настане, коли Син чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїля.
І кожний, хто задля імени мого покине дім. братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.
Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.
Свщнмчч.: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь своїм учням:
Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки.
Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах. Волочитимуть вас і до правителів, і до царів за мене, щоб свідчити перед ними й поганами. І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити; вам буде дано на той час, що масте говорити; 20. не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме.
Брат видасть на смерть брата й батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати. Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витримає до кінця, той спасеться.
Євр. 11, 38-12, 2 «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»
Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття, розуміння, кожен з нас по-різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі в вірі, слідували, вірували і йшли за Господом і уподібнились до Нього у святості.
Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.
Еф. 6, 10-17. «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»
Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли для нас наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми не спроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями.
Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись.
Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інакше в нашому житті, однак знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше.
Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя є лише один, щоб нас привести до Небесного Царства!
Мт. 10, 32-33. 37-38; 19, 27-30. «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним».
У своєму житті ми неминуче свідчимо або не свідчимо про Бога. Хоч дуже часто живемо в ілюзії, що можемо дотримуватися нейтрального стану, але це не є так. Загалом завжди робимо крок або в бік Бога, або від Бога. Часто тішимо себе думками, що ті чи інші обставини наблизять нас до Господа, або нарікаємо, що деякі ситуації віддаляють нас від Нього. Насправді будь-які обставини можуть як наблизити нас до Бога, так і віддалити від Нього. Це цілковито залежить від постави кожного з нас. Обставини самі по собі не роблять нас ні святими, ні грішними.
Ми святкуємо пам’ять всіх святих. Це ті, які зуміли всі обставини свого життя використати так, щоб жити досконало, свято. Вони не мали кращих чи гірших умов від нас. Вони мали такі ситуації, які дав їм Бог. По-людськи, можливо, інколи вони були легшими від наших, але здебільшого набагато важчими. Усе все це посилав їм Господь, щоб саме в цих обставинах вони прийшли до святості. Так само послав нам і наше життя.
Господь посилає нам кожну людину, кожну подію, дає нам працю, родину, щоб саме там, у тих конкретних обставинах нашого життя, ми визнавали й свідчили нашу віру в Нього.
Мт. 10, 16-22. «І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, ─ дано буде вам на той час, що маєте говорити».
Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина унікальна й неповторна. Як би ми не готувалися до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються, на наш погляд, випадково, їх неможливо проконтролювати, тому немає змоги підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано.
Господь каже нам, щоб ми не мали страху. Коли ми перебуваємо з Ним через нашу молитву, через участь у таїнствах, коли Божий Дух все більше сповнює нас у кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як маємо поводитися, що маємо сказати.
Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вслухаймося в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас.
Будьмо уважні, бо Господь завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно в цю хвилю!
Владика Венедикт (Алексійчук)
ІСТОРІЯ СВЯТА
- Східна Церква
Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.
До культу новозавітних святих долучається також культ старозавітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення „ми згадуємо тих, що уснули перед нами, найперше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… „. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Христовим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.
Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. „Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.
Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Календар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 травня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн.
Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих святкували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).
- Західна Церква
Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боніфатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбулося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.
Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 травня на 1 листопада.
СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ
Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. „Почитання святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).
Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: „Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догматична Конституція про Церкву, § 50).
Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.
Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й заступництво святих: „Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.
НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ
Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: „Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: „Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).
Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. „На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).
Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости.
Катрій Юліян, , ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Духовні красномовці* й учні Спасові,* завдяки вірі ставши оргáнами Духа,* розійшлись по всій землі* і посіяли боговгодну й правовірну проповідь.* Від них божественним земледільством і благодаттю полки мучеників проросли* і різнорідними муками,* і ранами й вогнем відобразили святу страсть* та сміливо моляться за душі наші.
Розпалені вогнем Господньої любови,* святі мученики знехтували вогнем* і, як божественне вугілля, спалахнули у Христі.* Спаливши хмиз підступної чванливости,* вони пащі звірів загородили побожним призиванням;* прийнявши ж присуд на смертну кару,* посікли всі ворожі полчища* і, мужньо проливши потоки крови, напоїли Церкву, просвітивши її вірою.
Боровшись із звірами,* убивані мечем,* розривані пазурами,* руками задавлювані й мучені,* нещадно палені жарким вогнем,* проколювані та січені на кусні,* непохитні мученики мужньо витривали,* передбачаючи майбутню нагороду,* нетлінні вінки і славу Христа,* та сміливо моляться до нього за душі наші.
Апостолів, мучеників, богомудрих священиків,* священне зібрання чесних жінок,* що по всіх країнах вірно страждали,* священними піснями достойно звеличаймо.* Бо поєдналося земне з небесним,* і за муки, Христовою благодаттю, прийняли безболісність,* і нині, немов блискучі зорі,* освічують нас та сміливо моляться* за душі наші.
Об’єднані однією вірою,* святкуймо духовно всесвітнє торжество тих,* які від віку сподобались Богові:* Славу патріярхів і хор пророків,* апостолів окрасу, збір мучеників,* посників похвалу і пам’ять усіх святих;* бо вони безустанно моляться,* щоб дано було мир світові* і душам нашим велику милість.
Прийдіть усі вірні,* і похвалімо в псалмах, співаннях і піснях духовних* всеславну пам’ять усіх святих:* Христителя Спасового, пророків, апостолів і мучеників,* священних ієрархів, учителів і преподобних,* посників, праведників і боголюбний хор святих жінок.* Побожно прославляючи їх, одноголосно заспіваймо:* Предобрий Христе, Боже наш!* Їхніми моліннями подай мир своїй Церкві, перемогу над супротивниками,* а душам нашим велику милість.
Мученицький божественний хоре,* осново Церкви, Євангелія звершення!* Ви ділом здійснили Спасові навчання.* Вами замкнено пекельні брами, які розкрилися на Церкву;* пролиттям вашої крови висушились ідольські жертвоприноси;* ваша жертва зродила Вселенську Церкву;* ви здивували ангелів і стоїте перед Богом увінчані, як переможці.* Тож безустанно моліть його за душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресення наше,* Господи, слава Тобі.
I тропар святим, глас 4:
У всьому світі мучеників Твоїх кров’ю,* як багряницею і виссоном, Церква Твоя прикрасилася* і через них воскликує Тобі, Христе Боже:* Людям Твоїм щедроти Твої зішли,* мир громаді Твоїй даруй* і душам нашим велику милість.
Тропар, глас 7:
Блаженні му́ченики українські,* цілість Тіла Христо́вого не розірва́ли ви,* тіла́ свої відда́вши на му́ки:* ле́сті во́рога не піддали́ся і Петро́вої є́дности не зрекли́ся.* Ублажа́є вас земна́ вітчи́зна ва́ша Україна* і вся Вселе́нська Це́рква да́внім співом:* Святії му́ченики,* ви сла́вно стражда́ли і вінча́лися;* тож моліться до Го́спода,* щоб поми́лував ду́ші наші
Слава,Кондак, глас 8:
Як початки єства насадителеві творіння* вселенна приносить Тобі, Господи,* богоносних мучеників.* Їх молитвами в мирі глибокому* Церкву Твою, громаду Твою,* Богородиці ради, збережи,* Многомилостивий.
I нині: Кондак святим, глас 4:
Ясними світилами ви сяєте, Богом натхненні праведники нашої Церкви,* і прикладом заохотливим служите громадам вірних* по всьому християнському світі.* Тому-то в покорі схиляємо перед вами наші голови,* дякуючи великому і вселаскавому Богові,* що вчинив вас нашими заступниками в небі* і молільниками за душі наші.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1209035179541676
о. Петро Фостик
