Потреба виконування діл милосердя щодо душі й щодо тіла.
В розмові з багатим юнаком Ісус Христос підкреслює велику вагу діл милосердя, як щодо тіла, так і щодо душі наших ближніх. Вони помагають тим людям, що мають земні маєтки в осягненні їхньої мети, тобто Небесного Царства. Як виходить із Спасителевого опису страшного суду, ті діла милосердя будуть мати вирішальне значення в осягненні вічного щастя, яке сповняє кожну людину безмежним спокоєм і радощами, будучи видінням відвічної, безмежно досконалої Божої Істоти. На питання юнака-багача: „Учителю! Що доброго мені чинити, щоб мати життя вічне?” (Мт 19,16), Христос відповідає просто: „Якщо ти хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Мт. 19,18). Але „Якщо хочеш бути досконалим”, каже дальше до нього Ісус, „йди продай що маєш, дай бідним, і будеш мати cкарб на небі; потім приходь і йди слідом за мною” (Мт 19,21). Може дивно нам буде, чи це добра ота порада, яку Спаситель дав тому юнакові? Гадаю, що це найкраща порада, бо її дала йому Божа Мудрість, Син відвічного Бога Отця. Так-то говорить про Ісуса Христа св. апостол Павло: „Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу й Божу мудрість” (1 Кор 1,23с). Але розважмо над тим, щоб ми могли переконатись самі у правдивості слів Христових. Порада Христова позбутися майна з тією метою, щоб роздавши його між бідних і потребуючих чинити діла милосердя щодо тіла ближніх, помагає людині звільнитись від тих земних дібр. Разом з ними людина звільнюється також і від тієї магічної сили, що маєтки мають над людьми, й стає вільною, щоби старатись про найважливішу річ, а саме про спасіння нашої безсмертної душі. Спаситель радить юнакові позбутися того вантажу — у найлегший і найкорисніший спосіб, тобто продавши їх, роздати гроші бідним; бо це не забирає багато часу й здійснюється без великого труду. Загально знаною є аксіома, що лихої схильності найкраще й найлегше позбутися, коли її цілковито заперестанено, ніж коли намагаємось позбутись її поступово й поволі. З тією правдою годяться також ті всі, що набули звичку куріння, чи п’янства. Вони признають самі, що запереставши курити чи пити є багато легше, ніж курити й пити в міру — помірковано; подібно й схильність збирати й накопичувати майно чи гроші. В людини є те укрите бажання — схильність побільшувати майно чи гроші, незважаючи на те, що ми самі здаємо собі справу, що цього майна не зможемо зужити протягом нашого короткого життя. Та й не диво, чому в людини є така схильність, бо в нашому скомплікованому світі майно так дуже пов’язане з рівними політично-економічними справами, що багач мусить його побільшувати, інакше збанкротував би. Здається Бінг Кросбі, славнозвісний співак, кінозірка й мільйонер, на запитання, чому він будучи вже мільйонером. все ще працює, мав відповісти: „Я мушу працювати, щоб не збанкротувати!” Отже, як бачите, немає багачеві користі з того, що грошовитий, якщо він такий зайнятий їх побільшуванням з доконечності, що навіть не має часу їх уживати. Він мусить цілий час важко працювати, завжди в страху, що може все стратити, коли що-небудь зміниться в економії. Будучи так зайнятим земними справами, багач не має часу зайнятися куди важливішими справами, тобто справами своєї душі; ба що більше він навіть і не думає про неї. В нього немає часу йти до церкви, прочитати дещо про надприродні справи, послухати проповіді чи реколекцій. В нього завжди на гадці, як побільшити майно, чи як захоронити себе перед його втратою. Так ото він марнує свій час на пусті речі та й не має змоги ні часу приготовитись до життя після смерти.
Якже людина позбулась свого маєтку й тієї сили, яку він має над нею, вона може відвернути свою увагу від земних справ і звернути її на речі духові, тобто на ті, що прийдуть після туземного життя. Наш Спаситель не раз остерігає своїх слухачів, кажучи: „Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26). Глибока правда криється в цих словах Христових. Бо хто запевнить людину, що вона буде довго жити на землі й втішатись тими усіма добрами, які собі наскладала, працюючи так важко, іноді з кривдою для інших людей? Коли людина помре й залишить цей світ, тоді вона не зможе купити собі щастя небесного, хоч би й цілий всесвіт був її власністю. Там, перед справедливим Божим суддівським престолом оці земні маєтки, гроші, влада чи сила не мають жодної вартості. Одне, що багатому грішникові могло б помогти — це добрі діла, правильний ужиток його маєтку, щоб помогти ближнім, що в потребі — в біді. Тому багач, залюблений у своїх багатствах, звичайно не осягає щастя вічного, як про це свідчить сама Божа мудрість — Христос: „Направду кажу вам: Трудно багатому ввійти в Царство Небесне. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже” (Мт. 19,23с). Хтось однак може подумати собі: „Якщо я сам не буду дбати про майно, тоді хто подбає про прожиток для мові родини? Аджеж кожна людина повинна подбати про те, що є їй доконечним для життя та й для життя тих, що від неї залежать”. Це правда, що кожний з нас повинен дбати про земні речі також, та людина не повинна забувати про те, що вони не в найважливішими та що Господь не сотворив Її на те, щоб вона збивала маєтки, чи в безконечність їх побільшувала, але на те, щоб вона живучи згідно з заповідями спасла свою душу. З тієї причини навчає нас Ісус не дуже журитись тим, що не маємо достатків та живемо в біді чи нужді. „Не турбуйтесь вашим життям”, каже Христос, „що вам їсти та що пити; ні тілом вашим у що одягнутись. Хіба життя не більш — їжі, а тіло — не більш одежі? Отож не турбуйтесь кажучи: Що будемо їсти, що пити Й у що зодягнемось? Про те все побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться” (Мт. 6,25.32с). З того виходить, що коли Господь Бог подбав про щось багато важливіше, тобто про наше життя, без сумніву подбає і про харчі потрібні для підтримання нашого життя. Коли Він дав нам таку цінну річ, якою є людське тіло, тоді без сумніву подбає й про менше важливу справу, тобто про одежу, накрити те тіло. Він бо годує стільки різних звірят, птиць і риб та й рослин; Він зодягає все своє сотворіння, тож не залишить без своєї опіки й царя сотвореного, туземного світу, тобто людину. Нашою найпершою й найважливішою журою повинна бути наша безсмертна душа, бо щодо її спасіння навіть Господь Бог не може нічого зробити, якщо ми не співдіємо з Його ласками. Під цим оглядом всемогутній Творець потребує нашої помочі. Все ж інше Він може осягнути без нас, без нашої співпраці. Тому й каже нам Христос найперше дбати про те до чого потреба нашої співпраці, а все інше залишити Його Божому провидінні, яке знає найкраще, чого нам до утримання цього туземного життя потрібно.
А що до осягнення вічного щастя нам потрібно добрих діл, тобто діл милосердя щодо тіла й душі ближнього, а тим самим правильного вжитку нашого земного майна, виходить зі слів Спасителя, який змальовує своїм слухачам образ страшного суду й вироку найвищого судді Божого Сина. „Тоді скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу й ви напоїли мене, подорожнім був, і ви прийняли мене; нагий, і ви мене зодягли, хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене” (Мт 25,34сс). Потім Він звернувшись до тих, що по Його лівиці скаже: „Ідіть від мене геть прокляті в вогонь вічний, приготований дияволові Й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти, мав спрагу й ви не напоїли мене…” (Мт 25,41сс). Отже ті самі речі виконані праведними виєднали для них у страшного Судді вічну нагороду, а їхнє занедбання потягнуло за собою страшну кару на грішників Бо як перші виконуючи діла милосердя хоч і помагали ними здавалось своїм ближнім, вони остаточно віддавали їх самому Христові, який ототожнює себе з нашими ближніми: „Направду кажу вам, усе те, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили” (Мт 25, 40). Подібно як і відмова допомогти ближньому в біді — є відмовою самому Христові — страшному Судді. Будьмо отже, дуже уважні Й не дбаймо за дуже про ті земні добра, але стараймось уживати їх відповідно, щоб ними виєднали собі в Бога життя вічне, як це радить нам Христос: „А я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні” (Лк 16,9), або інакшими словами: Спаситель радить нам, щоб ми вживали нашого майна ділячись ним з нашими ближніми й у той спосіб робили собі Його — Небесного Отця нашим приятелем у небі. Якже після смерти, ми вже не будемо мати наших маєтків, тоді наш приятель Господь Бог прийме нас до Царства Небесного за те, що ми вживали Його дібр земних згідно з Його волею, тобто для добра й пожитку інших людей.
о. д-р М.І. Любачівський
Найпевніша дорога до вічного життя.
„Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей „. (Мт. 19,17)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній Євангелії ми чули про те, як один багатий юнак приступив до Ісуса і запитав: „Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? „ Ісус відповідає йому коротко і ясно: „Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей Ї” „Яких ?” – запитав юнак. А Ісус – всевидючий Бог – відповів йому: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого!” Та молодець відповів Ісусові: „Все це я зберіг змалку. Чого мені ще бракує?” Христос сказав йому: „Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною „. А юнак, почувши це слово, відійшов засумований, бо мав великі маєтки. Про дальшу долю того юнака не знаємо нічого. Можливо, що по деякому часі, подумавши глибше над словами (Спасителя, пішов ва його порадою, продав майно, гроші роздав убогим, а сам прилучився до гуртка тих, що пішли слідом за Ісусом. Можливо що залишився при своїх маєтках, – хоч ситий тілом, однак в неспокійною, може, й голодною душею.
Тут бачимо, що євангельський молодець, повний запалу і апостольської ревності, сам іде назустріч Христу-Богові. Багатства і розкоші туземного життя, хоч як він був до них прив’язаний, не вдовольняли його. Він бажає чогось вищого, його душа відчуває голод на добра непроминаючі. Молодець знає, що ціль Його життя є одна-єдина, тобто – життя вічне, але Й відчував, що дорога до тієї цілі не одна. Він сповняє вірно Божі заповіді, що виписані невидимою Божою рукою у його серці й душі, але й тут відчуває, що повинен ще більше дати зі себе для Бога. На оте „більше „ не став йому одначе сили, бо він був надто прив’язаний до свого майна.
Він, напевне, чув про науку Христа і про євангельські блаженства. Його, може, полонив заклик Христа: „Блаженні голодні і спрагнені правди”, бо він сам у душі відчував цей шляхетний голод, але прив’язання до земських благ не дозволило йому піднестися вище – до стану вбогости духа, щоб здобути можливо найвищу міру радощів небесного царства, доступну для розумного створіння на землі.
Дорогі брати і сестри! Кожна людина, без вийнятку, відчував у глибині своєї душі бодай деякою мірою голод вищої. Божої правди; тож у хвилині, як його відчуває, можна її назвати блаженною. Створена вона на образ і подобу Божу та покликана до високої гідности Божого дитинства; тим то відчуває внутрішній неспокій, доки Божа правда і надприродні блага не заспокоять того шляхетного голоду. Це, одначе, неможливо осягнути без особистої жертви з нашого боку і поза убогістю духом.
Ми, може, сьогодні стали надто великі догідники, щоб здобутися на жертву, тож ідемо по дорозі найменшого спротиву і стараємося втихомирити духа та заспокоїти його голод на найнижчій, невідповідній площині, тобто частковими благами й матеріяльною догодою. Та дарма; чим більші наші зусилля, тим більше змагається отой внутрішній неспокій, а з ним і голод душі. І, може, ніколи не відчула людина того голоду так діймаюче, як власне сьогодні. Не в одного сите тіло, але голодна, неспокійна душа. Ось – це саме сумний образ більшої частини теперішнього людства!
Євангельський молодець мав право до життя вічного, бо він сповняв заповіді Божі. Він тільки не знайшов у собі доволі сили, щоб дати з себе більше для Бога, ніж те, що необхідне, й піти на дорогу вищого, досконалого життя. Сьогодні, на жаль, мало таких людей, зосібна ж молодців, які виконують Божі заповіді. Що ж казати про вищі ступені внутрішнього, релігійного життя, про християнську досконалість ?
Справді Христос вичислив юнакові лиш декілька заповідей природного і Божого закону, виписаного у серці кожної людини. Ним ми є тісно зв’язані з нашим Творцем і Богом. Від зберігання цього закону Божого залежить наше „бути, або не бути „, наше надприродне життя або смерть. Хто ж відхилиться від цієї дороги Божих заповідей, яка веде до вічного життя – втратить те життя в Бозі навіки.
Для образного унагляднення глибини й краси християнського релігійного життя згідно з заповідями Божими, представмо собі у нашій уяві простір велитенських розмірів. Цей простір є розділений на дві частини і докладно відмежований граничними стовпами, але так, що перехід в одного боку на другий є без труду можливий. По одному боці стовпів простягається Боже царство правди, добра і краси на землі, по другому ж – царство ложі, гріха в службі сатани. Ввесь цей уявний простір заселюють живі люди, образ і подоба Божа. Граничні стовпи – це заповіді Божі й церковні, це обов’язки стану Чи уряду, це попередження і заборона батьків, це накази сумління, тощо.
У царстві правди, при самих стовпах найбільше народу. Це ті пересічні християни, що дають зі себе для Бога лиш те, що найнеобхідніше для спасіння Їхньої душі: Вони стараються зберігати заповіді Божі Й виконувати обов’язки свого стану. На більшу жертву з себе їм не спромогтися, бо на це не зізволяють їм щоденні клопоти, або просто задля байдужности не думають про вищі речі. Тим то часто переступають вони визначені межі і, тим самим, переходять у царство гріха по той бік граничних стовпів. Тут залишаються вони так довго, доки виявом покаяння не змиють з себе вини гріха.
По котрому боці і під чиєю владою хто помре, під тією і залишиться у вічності.
Дальше від кордону смерти, в області праведних, бачимо вже менше людей. Це ті, що є вірні заповідям і обов’язкам. Вони терпеливо і 8 повним відданням Божій волі переносять найтяжчі допусти долі, терпіння, недостатки, образи.
Ще далі від граничних стовпів, в повним самовідреченням і посвятою, трудяться невтомно апостоли Христової любови і милосердя, щоб злагіднити фізичні й моральні терпіння ближніх. У тих далеких від кордону областях царства правди і добра бачимо місіонерів, монахів і монахинь, що відреклися вигідного життя на світі, щоб занести слово святої Євангелії у найдальші закутини землі.
Там безліч мучеників за Христову віру і героїв чесноти, що повністю посвятили себе Богові й пішли беззастережно на дорогу християнської досконалості. Там велич і краса геройського християнського подвигу.
Та перейдімо на другий бік кордону – у царств ложі й гріха. Тут, на всьому просторі метушня-рух, але не той, що є ознакою життя, а якийсь неприродний, спричинений невдоволенням, неспокоєм і страхом. При стовпах заповідей Божих юрмиться багато перебіжчиків з тамтого боку, які одначе скорше чи пізніше вертаються назад. Князь темряви невдоволений з них.
Далі в глибині численні ряди тих, що, втративши віру, шукають вдоволення в грошах, у заспокоєнні забаганок гордості, або найнижчих пожадливостей тіла.
А в самій глибині того царства темряви засіли найближчі прислужники сатани, ненависники Бога, жадні влади над світом, провідники ложі й ненависти, воюючі безбожники. Їх невдоволяє влада над мільйонами. Вони жадають необмеженої влади над безсмертними душами, щоб з їхнього серця вирвати віру в Бога і вже тут, на землі, дати їм передсмак пекла.
Дорогі брати і сестри! Піднеслість і краса християнської релігії не вичерпується заповідями і законами; вона виступає в усій повноті щойно у християнській досконалості, у подвигах чеснот і самопожертви. Тому то Ісус виразно домагається від своїх послідовників кожпочасного жертвенного героїзму. Він каже: „ Кожний в вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем „ (Лук. 14,33). Також не може бути ним той, „ хто не візьме свого хреста, і не йде вслід за Ісусом „. Це значить, що той, хто хоче Йти за Ісусом, має любити його над усе. Любов до Христа не виключає любови до ближніх; але ця остання має уступити місце найвищій любові, яка єдино і абсолютно мусить панувати у серці того, хто любить Христа Ісуса. Ніяким іншим способом не можна статись учнем Христовим. Це стверджує св. апостол Павло, коли каже: „ А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель „ (І Тим. 6,9).
Тому то, дорогі брати і сестри, часто питаймо себе: „що мені доброго робити, щоб мати життя вічне? „ Вслухуймося у відповідь, яку дає Христос-Бог сьогодні кожному з нас: „ Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей „, а „коли хочеш бути досконалим – іди, продай, що маєш і роздай вбогим, а матимеш скарб на небі, і приходь та й іди в слід за мною!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 1 Кор. 158 зач.; 15, 1-11.
Браття, пригадую вам Євангеліє, яке вам проповідував, яке ви і прийняли, в якім і стоїте. Ним ви також спасаєтеся, коли держите його таким, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо.
Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням, що був похований, що воскрес третього дня за Писанням, що явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж явився більш як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, а деякі померли; опісля явився Якову, згодом усім апостолам; а наостанку всіх, немов якому недоноскові, явивсь і нені; бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є тим, чим я є і благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх них, та не я, але благодать Божа, що зо мною. Чи то я, отже, чи то вони: так ми проповідуємо, і так ви увірували.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Прп.: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 79 зач. 19, 16-26.
В той час один юнак приступив до Ісуса і сказав: – Учителю добрий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?
Ісус сказав до нього: – Чому називаєш мене добрим? Ніхто не добрий, тільки один Бог. Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.
– Яких? – питає його.
Ісус до нього: – Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.
Каже юнак до нього: – Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?
– Якщо хочеш бути досконалий, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.
Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: – Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже.
Почувши це, учні здивувались вельми і сказали: – Хто ж тоді може бути спасенний?
Ісус глянув на них пильно й мовив: – У людей це неможливо, Богові – все можливо.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Прп.: Мт. 43 зач. 11, 27-30.
Сказав Господь своїм учням: Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.
1 Кор. 15, 1–11. «Благодаттю Божою я є те, що я є»
Коли ми уважніше придивимось до учнів, апостолів Христових, до святих, як також до всіх тих, хто оточує нас, ми побачимо, що всі вони були немічні. Вони не були «супергероями» чи «надлюдьми», вони – звичайні люди, які мали свої вади, недоліки, пристрасті, слабкості.
Але чим відрізняються апостоли, святі Христові від нас? Тим, що вони дозволили благодаті Божій діяти в них, те, що вони дозволяли Богові діяти через них. Що заважає нам все більше уповати на Господа, все більше дозволяти Богові діяти через нас?
І Бог, як Він діяв через учнів і апостолів, як діяв через святих, може діяти своєю благодаттю через кожного з нас.
Мт. 19, 16–26. «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі»
Кожний із нас від свого народження, відколи наші очі побачили цей світ, постійно щось нагромаджує. Спочатку знання, потім досвід, коли росте фізично, починає збирати різні матеріальні речі. Ми всі чимось володіємо, кожен із нас чогось досягнув у житті. З одного боку – віримо в Бога, живемо християнським життям, але з іншого – дуже часто покладаємося на те, чого ми досягнули в житті, – на свої знання, досвід, статки…
У цьому уривку Євангелії Господь каже піти й продати все, що маємо, і цілковито довіритися Йому, бути убогим, тобто бути «в Бозі», покладатися на Бога.
Як бачимо, той юнак не мав потрібної відваги, щоб цілковито покластися на Бога й пам’ятати, що Господь є Тим, хто подбає про людину, навіть коли батько та матір її покинуть.
Стараймось поступово, однак щоразу більше й більше покладатися на Бога; не на свої знання, досвід чи друзів, навіть не на свою віру. Покладатися на Бога, вчитися довіряти Йому, які б ситуації не складалися в нашому житті.
Мт. 11, 27–30. «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим»
У своєму житті ми завжди прагнемо змін, хочемо досягати якихось нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав у цю мить, у наше життя, і є тим, що найкраще для нас.
Найважче це нам усвідомлювати, коли настають труднощі, проблеми й клопоти. Саме про це й говорить Господь: взяти своє ярмо на себе – значить прийняти життєву ситуацію, прийняти кожну людину і подію, яку Господь послав. Прийняти – це повірити, що їх дав нам Господь.
Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за всім у нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити Його волю у кожній хвилині свого життя.
Коли зуміємо все це приймати, тобто взяти це ярмо на себе, тоді в нашому серці запанує радість і мир.
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 3):
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар передсвяття (г. 4):
Люди, заздалегідь тіштеся,* з вірою плещіть руками і в любові зберіться,* днесь радуючись і світло воскликуючи всі з веселістю,* Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно.* Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо.
Тропар святому (г. 8):
Піднісся Ти до чеснот, змолоду полюбивши монаше життя,* бажане сміливо осягнув, вселився Ти в печеру,* і прикрасивши життя Твоє постом і світлістю,* в молитвах як безплотний пробував Ти,* в руській землі, як світле світило, засіяв Ти, отче Теодосію.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак (г. 3):
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
Слава: Кондак святому (г. 3):
Звізду руську – блаженного Теодосія днесь вшануймо,* що від сходу возсіяла і на захід прийшла,* бо всю цю країну чудесами й чеснотами,* а всіх нас діянням і благодаттю монашого уставу, збагатила.
I нині: Кондак передсвяття (г. 4):
У славній пам’яті Твоїй* вселенна, оздоблена безтілесним духом,* розумно з веселістю взиває до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало.
Прокімен (г. 3): Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 46,7).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2)
Прокімен (г. 7): Чесна перед Господом смерть преподобних Його (Пс. 115,6).
Стих: Що віддам Господеві за все, що Він воздав мені? (Пс. 115,3).
Алилуя (г. 3): На Тебе, Господи, я уповав, щоб не посоромився навіки (Пс. 30,2).
Стих: Будь мені Богом захисником і домом прибіжища, щоб спасти мене (Пс. 30,3).
Святому (г. 6): Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Стих: Сильне на землі буде сім’я його (Пс. 111,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. прор. Міхея, прп. Теодoсія, ігумена Печерського, що його чесних мощів перенесення днесь пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1740266483085207
о. Петро Фостик
