ІІІ НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ХРЕСТОПОКЛОННА. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ. ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА.
„ХРЕСТУ ТВОЄМУ ПОКЛОНЯЄМОСЬ, ВЛАДИКО „!
Дорогі брати і сестри! Стомлений довгою дорогою подорожній з радістю зупиняється для відпочинку десь у тіні, під деревом біля води. Ось такий відпочинок пропонує вірним свята Церква в неділю хрестопоклонну – подорожньому, що йде дорогою Великого Посту, виносячи на середину церкви „ благосіннолиственне дерево „ хреста, щоб усі віруючі, стомлені постом, відпочили під благодатною тінню цього дерева. Великий піст – це смутний спомин страждань Христових. Роздумуючи про Христові страждання, пригадуємо собі той факт, що колись за нас умирав на хресті Спаситель. А вмирав він на хресті не тільки тому, щоб вказати нам певний шлях до щастя, але також, щоб повчити нас, яке значення повинні ми надавати нашим власним стражданням і терпінням. Вершком страждань Ісуса і, немов тією сочкою, що зосереджує всі його терпіння, – є хрест, який у нашій поточній мові став синонімом страждання. Тому й не диво, що колись великий римський бесідник Ціцеро кликав: „ Хрест має бути далекий не лиш від тіла римського громадянина, але й від його думок, від його очей і ушей, бо розп’яття на ньому – це найстрашніша і найганебніша кара смерти „! Кару смерти на хресті спершу зачали застосовувати перси, імовірно тому, щоб посвячена богові – „ Ормуздові „ земля не була сплямлена тілом висудженого на смерть злочинця. Опісля хрест служить за шибеницю, зосібна за Олександра Великого, а особливо у картагінців; звідси згодом переходить він до римлян. Тут засуджують на хресну смерть найбільших злочинців: зрадників держави, революціонерів, святотатців. Смерть на хресті – це один з головних засобів, яким римляни втримують лад і карність у завойованих провінціях. Вже прокуратор Квінтілій Вара, в неспокійній Юдеї, наказав водночас розіп’яти дві тисячі євреїв. А в часі облоги Єрусалиму щоденно розпинали по п’ятсот невільників юдеїв, довкруги міста, так, що вкінці бракувало дерева на хрести й місця, щоб їх застромляти. Римське карне право забороняло, щоб до своїх громадян застосовувати кару розп’яття на хресті. А єврейське право взагалі такої кари не знало, хоч ідолопоклонників і богохульників карало каменуванням, а також настромленням на палі, бо Мойсей писав: „ проклятий Богом кожний, хто висить на дереві” (хреста) (Втор. 21,23). Хреста, як символу ганебної смерти бридились не лиш погани, але навіть праведні ізраїльтяни вважали хрест знаменом ганьби і наруги, до того й прокляттям Божим. Тому й не диво, що люди гіршилися Месією-Спасителем, розп’ятим на дереві ганьби, прибитим до хреста. Бо слово про хрест вражало тоді прикро всіх, навіть тих, що вичікували спасіння. Святий Павло апостол ясно здавав собі справу з цього. А щоб не було ніяких сумнівів, він щиро попереджував тих, кого притягало вчення Христове, кажучи:
„ Христос же послав мене ке хрестити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним „. Він каже далі: „Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого – для жидів згіршення, для поган глупоту, а для покликаних – Божу мудрість і силу „! (І Кор. 17.23-25). „ Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (І Кор. 1,18).
Ось так визначаються границі і кордони між світами. Чому ж? – Бо наше відношення до хреста вміщує людину на її властивому місці та, одночасно, говорить правду про неї. І кожний з нас є таким, яким є наше відношення до хреста. І тому вірні, які розуміли наміри святого Павла, знали, що воно неможливо уникнути розп’ятого Христа. Ті вірні знали, що не вистачить бачити в Ісусі мудреця, чоловіколюбця, чудотворця, щоб колись з ним, воскреслим, ділити славу. Коли ж вірні забували про те, тоді святий Павло накликав із пророчою палкістю серця: „ Бо багато з вас так поступають, як вороги хреста Христового… Їх кінцем – загибіль, їх богом – уживання, а їх слава в неволі змислів „ (Фил. 1,7). Бо хто не відречеться себе й не візьме свого хреста та не піде слідом за Ісусом, не може бути його учнем.
Отже перші християни не обмежувались тільки до культу хреста святого, як знаряддя Христових мук, але споглядали на Ісусову жертву на хресті; вона бо, властиво, єднала світ з Богом. І саме тоді, коли люди зрозуміли Христову смерть на хресті, як жертву, тоді почали дивитися без страху і ненависти на гору Голготу, на терновий вінець, і, передовсім, на хрест, бо в тому всьому добачували безмежну любов втіленого Бога до нас і до всього людства. Ця Божа любов поставила на землі хресне дерево, вознесла на нього Сина божого Єдинородного і освятила хрест цей кров’ю і смертю Богочоловіка. В слід за цим люди почали відплачуватись Розп’ятому Христові своєю взаємною любов’ю, а згодом ця любов почала звертатися до всього того, що було знаряддям Христових мук, в першу ж чергу – до хреста. Хрест називали: чесним-цінним, святим, животворним. А пізніше перші християни, за святим Павлом, почали хвалитися євятим хрестом:
„ Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові „ (Гал, 6,14).
Згодом проповідники проповідували з хрестом у руках, апостоли з хрестом ішли на підбій поганського світу; святий Константин Великий під цим знаменом здобув свободу християнам. З хрестом у руках станув колись на київських горах України, як каже передання, апостол Андрій, а згодом святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української держави. Цей хрест святий прикрашав десятки храмiв золотоверхого Києва та тисячі соборів міст і сіл України. А не бракувало й таких святих- -юродивих, які чесний хрест покривали гарячими поці лунками і за святим Павлом кликали: „ що нас відлучить від любови Христа: чи голод, чи спрага, чи недуга, чи смерть „? Ось таку дивну історію пережив хрест у людській свідомості.
Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми вже до хреста привикли, бо бачимо його на найвищих вершках гір, оглядаємо його, як він у проміннях сонця блистить на церковних вежах, на гробах і могилах, на престолах, на роздоріжжях, ба навіть носимо його на наших втомлених грудях. Хрест стався одним із наших щоденних знаків: ним ми, як і наші предки, зачинаємо i кiнчаємо день, ним благословимо їжу, ним зачинаємо i кінчаємо працю. Хрест увійшов глибоко у нашу культуру, про нього ми спiваємо багато пісень, йому поклоняємося, на його честь святкуємо саме тепер окремий празник, співаючи:
„ Хресту Твоєму покланяємося, Владико, і святоє воскресеніє Твоє славим”!
Але, на жаль, дорогі брати і сестри, після майже двадцятьох століть, ще й сьогодні стрічаємося з людьми, які від хреста не тільки відвертаються, але й ненавидять його, поборюють i, де лиш можуть, – нищать. З приходом комуністів у західні землі України молоді запалені безбожництвом „ місіонери кидаються на всі роздорiжжя, щоб у темряві ночі нищити святі хрести, які були наче дороговказами на дорозі праведного життя християн. I один з таких безбожних „ мiсiонерiв” в одному мiстi вилазить на високу вежу храму Божого, звідки мав скинути аж п’ять хрестів, які прикрашували святиню. Підрізав він один найбільший хрест, але разом із ним, хоч був прив’язаний, стрiголов полетів з високої вежі храму святої Єлисавети, розбившись цілковито, втопившися в калюжі власної крови; зневажений хрест його переміг. Решта ж хрестів зісталася по сьогодні неторкнутими. І мимоволі, дорогі в Христі, насувається нам питання: Чому ті люди поборюють хрест? Чи може тому, що хрест – це символ страждання? Що це шибениця для невільників? Hi! зовсім нi! Бо люди епохи газових комор, електричних крісел, крематорій і концентраків уже не зворушуються терпіннями одиниці. Все визнання хреста, як жертви, могло б їх привести до докорiнної зміни світогляду, поведінки і цілого Їхнього життя. Бо віруюча людина знаходить у хресті розв’язку всіх життєвих питань. У підніжжі хреста християнин починає розуміти себе самого, мету свого життя, знаходить докази для християнського стилю життя. Хрест – це символ страждання! Але це також знак Божої ласки, любови благословення. Тому ми святий хрест почитаємо, перед ним б’ємо поклони йому співаємо:
„ Кресту Твоєму покланяємся, Владико, святоє воскресенiє Твоє славим”!
Як промені сонця пробиваються крізь хмари, так нам, християнам, крiзь негоди життя хрест просвічує радістю воскресіння! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДОРОГА ХРЕСТА ЦЕ ДОРОГА ЖИТТЯ (Третя Неділя Святого Великого Посту – Mp 8,34-39)
Коли так Спаситель наш Ісус Христос навчав своїх учнів й апостолів про те, що йому в недалекому майбутньому мав трапитися, тобто про ті страшні муки, що ждуть на Нього, та про ганебну смерть на хресті:
„ Тоді Петро взявши його набік, заходився йому докоряти. Він же обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра й сказав: „ Геть від мене сатано! Бо гадаєш не про те, що Боже, лише про те, що людське „ ( Mp 8,320).
Ця велика любов, Петра до Спасителя спонукала його намовляти Христа Господа, щоб той не наражувався на такі страшні страждання і ганебну смерть хресну. Очевидно, св. Петро як і інші апостоли, не знали в тому часі абсолютної потреби страждань Христових і Його смерти, а тому по-людськи думали. Для них, як і для багатьох християн нашого часу, найбільшим нещастям, яке може на людину впасти на землі – це терпіння. У Бога, однак, інші гадки, як про це говорить Святий Дух устами пророка Іcaї:
„ Думки бо мої — не ваші думки й дороги наші не мої дороги, — слово Господнє (Іс 55,8).
Бога якраз навпаки, а саме: дорога до спасіння веде крізь терпіння. Тому кличе Христос до всіх, що бажають стати його учнями, щоб ішли за Ним, несучи свої хрести, щоб терпіли, як і Він за час свого життя на землі:
„ Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти своє життя, той погубить його, а хто погубить своє життя задля мене й Євангелії, той спасе його „ ( Mp 8,34с).
Призадумаймось трохи над цими, на перший погляд твердими словами Христа. Коли дивитись на Христа Спасителя, надзвичайного Учить теля й Чудотворця, то напевно багато людей бажали б стати Його учнями. Бажали б бути в Його товаристві, слухати його чудових слів, бути свідками преславних чуд, і собі, щоб стати учасниками його слави. Їм бажалося б стати учасниками не тільки Його науки, але передусім прийняти силу його чудес, а може й забезпечити собі якесь визначне місце в Його Царстві, яке, на їхню гадку, Він мав оснувати на землі. Так то думали навіть Його найближчі учні й апостоли Яків і Йоан, які бажали виєднати собі в Нього найпочесніші місця: по правиці і лівиці Учителя: „ Підійшла до нього мати Заведеєвих синів зі своїми синами вклонилась, щоб його про щось проти: „Скажи, щоб оці два сини мої сиділи в твоєму Царстві один праворуч, другий ліворуч тебе „ (Мт 20,20c).
Щоб справити їхні помилкові уявлення про Його Царство, Христос повчає їх про те, що це значить бути його учнем. Він найперше вказує, що земна слава и становище дуже коротко тривалі. Вони проминають і зникають неначе та роса з появою сходячого сонця. Та і Він сам прийшов на цей світ не на те, щоб царювати, але щоб служити і серед терпінь віддати життя за спасіння людей.
„ Так само и Син Чоловічий прийшов не нате, щоб йому служили, але послужити а дати життя своє на викуп за багатьох „ (Мт 20,28). Тому-то Христос почав е най чати їх, що Синові Чоловічому треба багато страждати, відцураються від нього старші, первосвященики й книжники, його убють, але по трьох днях він воскресне „ ( Mp 8,31).
З цього виходить, що всі ті, що сподіються одержати визначні становища в Його Царстві, дуже скоро заведуться, коли побачать тих самих людей, які перед кількома роками намагалися проголосити його царем, будуть кричати перед Пилатом:
„Не маємо царя, тільки кесаря, (Йо 19,15).
Тоді всі люди, навіть Його найближчі учні і апостоли втечуть зі страху перед смертю, ва виїмном двох св. Петра и Йоана, а Він сам постанеться. Начальники й старшина народу передадуть його римському намісникові, а той під їхнім натиском, зі страху перед імператором засудить його на хресну смерть. Незважаючи на те, що його послідовники побачать Його скатованого, завінчаного тернетим вінцем, висячого безсило на хресті, вони відбудуть це важке випробування, тим більше, що побачать його негайно після воскресіння прославленого, живучого вже неземським, але потойбічним життям, що вже не підпадає ваконам землі. Тому коли вони дійсно бажають стати учнями й слугами Христа Господа, мусять бути готові на таку саму долю, як Йото, бо:
„Не в учень понад учителя, ані невільник понад свого пана. Досить для учня коли стане як його вчитель, а слуга, як його пан (Мт 10, 240).
Так ото Христос уже приготовляє своїх учнів і апостолів до тієї твердої дійсности, що це означав бути його учнем, пан, іти слідом за Ним. На багатьох місцях Ісус говорить своїм учням ясно, яка їх доля чекає, коли вони підуть за Ним:
„Згадайте слово, що його я вам сказав: Невільник не більший від пана свого. Переслідували мене переслідуватимуть і вас „ (Йо 15,20).
Причиною, чому їм треба вибирати дорогу, якою Він сам ішов, є осягнення мети їхнього існування. Бо тільки ця дорога — терпіння і хрестів веде до їхньої остаточної мети до злуки з Богом і до щастя в Його Небесному Царстві. Декому нас може дивно: Чому таку важку долю вибрав Спаситель для своїх вірних? Відповіддю на це 6, що не мас якоїсь іншої такої рівно певної безпечної дороги, як дорога хреста. Якщо б така існувала, тоді напевно Христос Спаситель, який задля нас зійшов з небес і віддав своє життя для нашого спасіння, був би нам і показав. Але такої дороги немає, тому Він сам, хоч безгрішний, бо предвічний Бог, що воплотився, вибрав цю дорогу а й перейшов аж до Голготи, на якій poзпятий помер. Так само і нам треба померти тілом, щоб увійти в життя. Коли ж однак хтось, боячись тієї дороги хреста, шукатиме якоїсь іншої вигіднішої дороги, то він однаково мусітиме вмерти але крім смерти тіла, він ще занапастить і свою душу, а з нею втратить і своє небесне спадкоємство, це об’являє нам сама Божа Мудрість, наш Христос Спаситель цими словами:
„ Бо хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто погубить своє життя задля мене а Євангелії, той його спасе „ ( Mp 8,35).
Це означав, що коли хтось намагається урятувати своє земне життя, я відречеться Ісуса та Його заповідей, той не тільки що втратить своє земне життя бо кожна людина мусить колись умерти але вона переступаючи його заповідь і цим вирікаючись Його, втратить і своє майбутнє життя, життя вічне в небі. Так бо казатиме до тих, які його виреклися на землі, майбутній страшний Суддя Христос:
„Кажу вам: Кожен, хто визнав мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. Хто ж відречеться мене перед людьми, того й я відречуся перед ангелами Божими„ (Лк 12, 8c).
З цього виходить, що для нас немає іншого вибору як іти за Христом і ступати на цю важку дорогу хресну, якою Він сам за свого ту земного життя прямував. Якщо ми бажаємо з Ним колись царювати в Його Небесному Царстві, ми мусимо, так само як і Він, терпіти в цьому житті. Подібно як і Він терпів задля нас, щоб нас визволити від грі хів і від неволі диявола. Невже це не в славна дорога: йти за нашим Спасителем і Богом ? Чи не в то царське життя — жити так як жив цар царів Христос? Призадуймось над цим: Він з любов до нас грішних залишив небо, щастя свого Отця, ба навіть і нашу людську природу, в яку в одягнувся , щоб стати нам подібним. Зазнавши терпінь і ганебної смерти на хресті Ісус не здобув для себе нічого, тільки все для нас, звільняючи нас від наших гріхів і від влади диявола, та а відкриваючи нам двері Царства Небесного. Чому ж тоді ми не могли б зробити щось для Нього, щоб виявити Чому нашу вдячність, нашу любов ? А Йдучи слідом за Ним та вибираючи дорогу, якою Він сам у земному житті прямував, ми виявляємо йому це все. Та все-таки, ідучи слідом за Ісусом хресною дорогою й переносячи це все з любові до Христа, ми не е такими безкорисливими як Він був. Бо ми знаємо, по, йдучи за Ним і переносячи труди й терпіння, спасемо наші душі й заслуговуємо собі вічну нагороду в небі. Христос вчинив усе для нас безкорисно: Він терпів за нас, за своїх ворогів, бо коли чинимо гріхи, ми переходимо на сторону Його ворога-диявола. То коли ми бажаємо йти за Ісусом і терпіти з любові до Нього, маємо без сумніву найкращий і найвищий мотив; бо цим ми виявляємо любов нашому Богові й Творцеві а воднораз прямуємо до нашої остаточної мети, що буде також нашою найбільшою нагородою. Тож ми повинні радо йти за Христом, будучи свідомі того, що коли це робимо задля Нього, то остаточно робимо задля нашої власної користи, бо цим ми заслуговуємо собі в Нього щастя небесне. Якже будемо йти слідом за ним, то його одягнемо, а з ним осягнемо й наше без мене щастя.
Ступаймо, отже, відважно й без страху на цю дорогу, якою іде перед нами й показує нам шлях сам Бого – Чоловік. Очевидно, що вона важна и трудна, вона повна терпіння і самовідречення, але від неї залежить наше спасіння. Це правда, що на тій дорозі зустрінемо багато людей, які будуть сміятись і кепкувати собі з нас; але були люди, що сміялись і кепкували собі з Христа Господа, що навіть не давали Йому спокійно умерти, але ще й там богохулили. Він однак це все перетер пів, тому що від цього залежало наше спасіння. То чому ми не можемо перенести все те, коли йдеться про наше власне, особисте спасіння? Він не стидався, що його зарахували до розбійників і злодіїв, що вмер роз п’ятий між двома розбійниками, щоб нам помогти. То чому нам треба стидатися, коли ми наслідуємо Його, тим більше, що від цього визнання Його нашим паном залежить спасіння нашої душі? Адже ж Він говорить ясно:
„Хто, отже, посоромиться мене й моїх слів перед оцим родом перелюбним і грішним, того посоромиться й Син Чоловічий, коли прийде в славі Отця свого зі святими ангелами„ ( Mp 8,38).
Тому визнаймо себе учнями й послідовниками Христовими, щоб виявитися гідними Його. А зате Спаситель визнає нас, коли як страшний Суддя прийде на землю, щоб видати свій вирок на всіх людей.
о. д-р М.І. Любачівський
АПОСТОЛ: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 4, 14 – 5, 6.
Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.
Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.
Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив: Син мій єси, я сьогодні родив тебе.
Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека.
ЄВАНГЕЛІЄ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 8, 34 – 9, 1.
Сказав Господь: – Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.
І сказав їм: – Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.
Євр. 4, 14 – 5, 6. «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»
Часто в різноманітних обставинах та ситуаціях ми бачимо свою людську обмеженість, чуємо свою слабкість, свою безпомічність щось зробити, на щось вплинути. Навіть на свої вади і гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Ісуса Христа, Його смерть і воскресення.
Важливо повсякчас собі усвідомлювати, що Господня благодать нам конечно потрібна для спасення. Ми самі по собі не можемо дати собі ради і завжди маємо шукати й уповати на Бога, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити цього всього в собі, завжди просімо про Божу благодать.
І так як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить і спасе.
Мр. 8, 34 – 9, 1. «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною».
Взяти Хрест Господній – значить прийняти обставини свого життя такими, якими вони є.
Нам завжди важко їх прийняти, завжди щось не так. Ми носимося зі своїми планами, маємо свої переконання, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити. Однак не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога. Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, які є в цю мить нашого життя, і жити в них за Божими законами. Брати хрест – це також приймати себе таким, яким я є в цю мить мого життя. Коли ми це приймемо – зразу прийде радість і настане мир, бо ми приймемо Бога, який стоїть за тим.
Ми почитаємо Хрест Господній, виставляємо його для поклоніння і співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!» Віддаємо честь і шану Хрестові, бо на Хресті відбулося наше спасення. Знаємо, що екзорцист завжди має зі собою хрест, щоб нагадати дияволові, що він уже переможений і не має ніякої сили над людиною. Через якийсь обман він, можливо, заволодів особою, як і через обман диявол спокушає нас, але він ніколи не має над нами сили.
Частіше вдивляймося в Хрест, споглядаймо Хрест, поклоняймося Хрестові, цілуймо Хрест, бо це місце нашого спасення! Хрест – це місце і гарантія нашої свободи в Ісусі Христі!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест.
У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.
Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос: „Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною… Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу.
Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: „Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини: Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… „.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле Воскресення.
Основний гимн цієї неділі — пісня „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Звідки ця велична пісня? Її взято з молитви „Воскресеніє Христово видівши… ” воскресної утрені Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій пасхальній, глибоко догматичній молитві з’являються якраз слова: „Хресту Твоєму… „.
Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні „Про почитання святого хреста” каже: „Не можна яскравіше й величавіше представити суті почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення: „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Це християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства”.
Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це великий гимн слави на честь Господнього хреста. „Радуйся, життєдайний хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків, дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся, життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо, захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала, переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість”.
„Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, — Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню”.
ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так. У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі. Тепер співають тропар „Спаси, Господи… „, після нього співають тричі „Хресту Твоєму… ” і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.
Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого хреста: „Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни народів, і Господній хрест піснями звеличаймо: Радуйся, хресте, упавшого Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо Твоєю силою сильно перемагають ізмаїльських людей. Тебе сьогодні ми християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп’ятого Бога славимо, кажучи: Господи, розп’ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і чоловіколюбець”.
Цього дня, замість „Святий Боже”, співаємо на Літургії „Хресту Твоєму… „. Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної відправи цілий тиждень аж до п’ятниці і при тому поклоняємося святому хрестові та побожно його цілуємо.
Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.
Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя святого хреста святого Єфрема Сирина († 373):
„Хрест — воскресення мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест — кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків. Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність для дівиць… Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених… Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди… Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п’ємо, чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор’ю, чи переходимо ріки — усі свої члени ми повинні оздобляти животворним хрестом”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар Хресту (г. 1):
Спаси, Господи, людей Твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй* і хрестом Твоїм* охорони люд Твій.
Слава і нині: Кондак (г. 7):
Вже полум’яне оружжя не охороняє врат єдемських,* на Нього бо прийшло преславне погашення – Древо хресне;* смерти жало і адову перемогу прогнано,* і став Ти, Спасе мій,* перед тими, що в аді, кличучи:* Увійдіть знову в рай.
Замість Трисвятого:
Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо.
Прокімен (г. 6):
Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс. 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 7):
До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 73,2).
Стих: Бог же – цар наш перше віку, вчинив спасення посеред землі (Пс. 73,12).
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця Твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, якому поклоніння звершуємо святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і преподобного Венедикта і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1390724771372715
о. Петро Фостик
