Пам’ять цього великого святителя Церква вшановує 13 листопада і в цей день подано його житіє. Сьогодні Церква вшановує пам’ять перенесення мощей святого учителя, ісповідника і слуги Христового. Перенесення це відбулося так: святий Йоан Золотоустий, засланий імператором Аркадієм на вигнання, помер 14 вересня 407 р. в понтійськім місті Комани. Імператор Аркадій помер на 7 місяців пізніше (408 р.). У 434 р. царгородський патріярший престіл зайняв святий Прокл (пам’ять його вшановуємо 20 листопада). На п’ятому році свого владицтва звернувся він разом з цілим народом до імператора Теодосія Молодшого з проханням, щоб перенести мощі святого Йоана до Царгорода. Імператор погодився на це і наказав послати в Комани знатних вельмож зі срібною домовиною.
Та при мощах святого сталося чудо: стали вони такі тяжкі, що не можна було їх зрушити з місця. Повідомлений про це, імператор написав листа, в якому просить святого, щоб дозволив перенести свої мощі до Царгорода. Лист той поклали на домовині святого; і мощі враз стали такі легкі, що без труду поклали їх у домовину, привезену з Царгорода. В супроводі плачу команців, биття дзвонів і побожних співів повезено її до Царгорода. Коли похід прибув до Халкедону, що лежав на протилежному від Царгорода березі морської протоки, тут вже на святі мощі чекали патріярх і імператор зі своїм двором і численний натовп вірних. Домовину перевезли на царському кораблі на другий берег, внесли до міста, спочатку до набережної церкви святої Ірини, а потім на царськім возі до церкви святих Апостолів. Тут склали мощі на патріярший престол. Коли домовину відчинили, то мощі знайшли нетлінними, і церкву наповнив пречудесний аромат. Імператор зняв із себе плащ і накрив ним мощі, а потім, припавши на коліна, голосно молився і просив прощення для свого батька і матері, бо вона особливо переслідувала Христову Церкву і святого Йоана. Цар і патріярх, святий Прокл, побожно поцілували мощі, а народ з плачем голосив: “Прийми назад, отче, престол свій”. І тоді святий Прокл побачив, що святий Йоан відкрив уста і, мов живий, промовив: “Мир вам!” А під час Служби Божої сталося багато чудес, велика кількість хворих були оздоровлені. Святі мощі зложено у великому престолі.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
(г. 4, подібний: Як хороброго): Золотоко́вану сурму́,* богонатхне́нний орга́н,* догма́тів безо́дню невиче́рпну,* Це́ркви опо́ру,* ум небе́сний,* прему́дрости глибину́,* ча́шу всезолоту́, що узлива́є ріки вчень медоточи́вих* і напо́ює творіння,* пісе́нно оспіва́ймо.
Зорю́ незаходи́му,* що про́менями вчень просвічує* всю підсо́нячну зе́млю,* покая́ння проповідника,* гу́бку всезолоту́,* що страшну́ мокроту́ ро́зпачу всо́тує* і зро́шує ви́палені гріха́ми серця́,* – Йоа́на Золотослове́сного* досто́йно вшану́ймо.
Земни́й а́нгел і небе́сний чоловік,* ла́стівка красномо́вна і багатоголо́са,* чесно́т скарбни́ця,* ске́ля нерозко́лена,* вірних взіре́ць,* му́чеників супе́рник,* на рівні святи́х а́нгелів поста́влений,* апо́столів однозвича́єць* – у пісня́х хай звели́читься Златоу́ст!
(г. 4, подібний: Покликаний був ти): У всесвяще́нному згурту́ймося хореспіві,* бо золотови́дний віне́ць Це́ркви Христо́вої* на сла́ву ца́рську днесь прихо́дить із Кома́н у царю́ючий го́род;* світить, ся́ючи згори́ у пове́рненні своїм,* до Ца́рства неземно́го вірних вво́дить* і всіх чи́нить рідними Царе́ві.* Тим-то взива́ємо:* «Золотойме́нний о́тче,* боже́ственний всезолоти́й Златоу́сте,* вблага́й спасти́ і просвіти́ти ду́ші на́ші!»
На́че світле церко́вне не́бо, о Златоу́сте,* прийня́в єси за́хід – ве́льми суво́ре вигна́ння,* сього́дні ж, незахідний, схо́диш, радіючи і ся́ючи творінню,* грієш, прикра́шуваний зо́рями чуде́с, му́дрий,* но́сиш Христа́, світлішого від со́нця справедли́вістю,* Яки́й ося́ює ни́ні твоє́ пове́рнення.* Тим-то взива́ємо:* «Світлозо́рий світлосло́ве,* Златоу́сте всему́дрий,* вблага́й спасти́ і просвіти́ти ду́ші на́ші!»
Ни́ні не́бо з а́нгелами лику́є,* творіння весели́ться з собо́рами сме́ртних.* Бо хто на землі явля́в усе́ небоми́сленне* Боже́ственною ліствицею слів своїх,* цей схо́дженням уви́ш по Богохідних щабля́х,* немо́в нови́й Яків, пока́зує Боже́ственних а́нгелів, що радіють із перехо́ду його́.* Тим-то взива́ємо:* «Всеблаже́нний, неорече́влених а́нгелів співбе́сіднику,* Золотосло́ве, моли́,* щоб спасли́ся ду́ші на́ші!»
Слава (г. 4): Не ли́чило тобі, Златоу́сте,* ца́рський град зали́шивши,* жити в Кома́нах.* Тим-то Бо́гом ве́дений ца́рський двір* зно́ву тебе́ поверну́в у Ца́ргород.* Звесели́лася ж і Це́рква, спогляда́ючи тебе́,* тож ісповідувала і промовля́ла:* «Велича́є сла́ва моя́ Го́спода,* що відда́в мені провідника Невісти та опо́ру віри,* прийняття́ осно́в моїх* і спо́кій скронь моїх,* висоту́ смиренному́дрія* і глибину́ ми́лостині,* і ширину́ моє́ї вбо́гости,* і довжину́ покая́ння».* Тим-то мо́лимо тебе́, преподо́бний о́тче,* мир ви́проси і вели́ку ми́лість ду́шам на́шим.
І нині(догмат, г. 4): Пророк Давид, що через тебе став богоотцем,* у пісні тому, хто величність тобі дарував,* таке звістив про тебе:* Стала цариця по твоїй правиці!* Він бо появив тебе як матір життя,* бо зволив Бог стати з тебе людиною без батька,* щоб оновити свій образ, знищений пристрастями,* і знайти заблукану в гірських пропастях овечку, взявши на рамена,* та й принести до Отця і за своєю волею приєднати до небесних сил* та й спасти, Богородице, світ у Христі,* що має велику й щедру милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Ра́дується Це́рква Христо́ва,* погляда́ючи на свічник свяще́нний* – на те́бе, світлоно́сного світи́льника,* яко́го вороги́, низложи́вши,* під посу́диною мовча́ння скри́ли;* вшано́вує тебе́ на горі чесно́т,* о́тче преподо́бний,* як боже́ственний мая́к,* що кінці вселе́нної* по́над со́нце опромінює чудеса́ми.* Сього́дні непідку́пний Бо́жий Суд* пока́зує з висоти́ твою́ пра́вду,* на́че по́лудень пресвітлий,* і подає́ су́щим у світі мир і вели́ку ми́лість.
Пшеницеда́вець світу, вірні,* що небе́сною соло́дкістю Ду́ха* жи́вить усіх серця́,* надхо́дить не з Єги́пту;* новоя́влений же Йо́сиф* у чесни́х мо́щах із Кома́н прихо́дить,* бу́рю лих і відхлань печа́лей* відсіка́ючи сього́дні моли́твами.* Його́ як блаже́нного звели́чмо* і з вірою закли́чмо:* «Будь прису́тнім, блаже́нний,* по́серед тих, що зве́ршують па́м’ять твою́,* го́йно подаючи́ їм* спасіння і вели́ку ми́лість!»
То́чить ковче́г твій світові,* як кра́сна мирополо́жниця, Златоу́сте,* чуде́с боже́ственні пото́ки,* і стру́менями лікува́нь зма́щує* ду́ші тих, що вшано́вують тебе́;* бо Христо́вими благода́тями,* мов неземни́ми арома́тами,* ти збагати́в усіх* і дару́єш вічнопаху́че благово́ння* тим, що прибіга́ють з вірою.* Тим-то, насоло́джуючись благода́тями твоїми, всему́дрий,* і натішившись пречи́стими й боже́ственними моща́ми твоїми,* вірно про́симо* ду́шам на́шим да́ти вели́ку ми́лість.
Слава: (г. 6): Преподо́бний, три́чі блаже́нний,* святіший о́тче,* па́стирю до́брий і Архипа́стиря Христа́ у́чню,* що покла́в ду́шу за ове́ць,* сам і ни́ні, всехва́льний Йоа́не Золотоу́стий,* проси́ моли́твами твоїми* про дарува́ння нам вели́кої ми́лости!
І нині: (богородичний): Богоро́дице, Ти єси́ Лоза́ істинна,* що ви́ростила нам Плід життя́.* Тебе́ бла-га́ємо: моли́ся, Влади́чице, з Апо́столами і всіма́ святи́ми* про поми́лування душ на́ших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Ликує божественна Церква і вся вселенна празнує світло* перенесення Твоїх чудесних мощів, святителю преподобний, Йоане Золотоустий,* між святителями благочесно пожив Ти і мучеником добровільно став Ти.* Тому співаємо Тобі, страдальче, і страстотерпче, і святителів співпрестольнику:* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Возвеселилася таїнственно чесна Церква* поверненням чесних твоїх мощів* і, скривши їх, як золото багатоцінне,* тим, що оспівують Тебе, подає невичерпно благодать зціління* – молитвами твоїми, Йоане Золотоустий.
о. Петро Фостик
