Преподобний Харитон був родом з Іконії, міста, що лежить в Ликаонській стороні. У часи Ліцинія його поставили перед судом, Де він сміливо визнав Христа Спасителя. За це його немилосердно побили, аж тіло відпадало від костей, а потім кинули до в’язниці, де преподобний страждав аж до хвилі, коли було оголошено свободу для християн. Тоді святий Харитон, зі знаками перенесених мук на тілі, вийшов із в’язниці. Щоб подякувати Господу за всі Його ласки, він вирушив на прощу до Єрусалиму. За кілька миль до міста на нього напали розбійники і зв’язаного залишили у своїй печері, а самі пішли шукати ще іншої здобичі. За переказом, до печери заповзла ядовита змія і почала пити з коновки вино. Коли розбійники вернулися до печери і напилися того вина, то в лютих муках усі померли, бо вино було отруєне зміїною отрутою. І так преподобний Харитон врятувався, а що знайшов він у розбійників величезні скарби, то все роздав убогим і церквам, а сам біля печери розбійників побудував лавру, що звалася Фаре, Була вона розміщена від Єрусалиму на шість миль, У самій печері облаштували церкву, яку близько 380 р. посвятив тодішній патріярх Єрусалиму святий Макарій.
У лаврі преподобного Харитона зібралося багато самітників, які проводили час у молитві і праці. Святий Харитон призначив їм ігумена, а сам перебрався до іншої печери, поблизу Єрихону. Однак і сюди дуже скоро стали горнутися монахи, і невдовзі тут постала нова лавра, яку згодом розширив Елпідій, учень преподобного. Тоді святий Харитон пішов глибоко в пустелю в бік міста Фекуї, але й там змушений був заснувати третю лавру, яку названо “Сукійською”, що в перекладі означає “стара лавра”. Не залишився і в ній жити преподобний Харитон, а перебрався на високу гору, де на самоті прожив аж до смерти. Господь Бог не випускав зі своєї опіки вірного слугу, а коли святий старець вже не мав сил ходити по воду, то, за волею Божою, поблизу його печери зі скали потекло джерело здорової води.
Перед смертю святий слуга Божий зібрав у монастирі Фаре монахів з трьох монастирів, які він заснував, дав їм останню науку, благословив і повний чесноти передав свою душу в руки Творця. Свята Церква зачислила до лику мучеників ще одного Харитона, який постраждав за віру Христову в часи імператора Аврелія. Він був убитий мечем.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
(г. 4, подібний: Дав ти як знамено): Пристрасті тілесні* поздержністю виснажив ти* і напруженим молінням;* змія облудного зливами сліз потопив єси, отче,* і Богові догодив єси безмірно,* Харитоне преподобний.* Тому прикрасив тебе небесними дарами* Ісус Чоловіколюбець* і Спаситель душ наших.
Подвигом аскези* згасив ти вугілля пристрастей, подивугідний,* з вогнем злучаючись* ранами і болями,* ісповідавши перед беззаконними мучителями* Воплоченого Слова умаління,* і став Його свідком,* рясно вкритий ранами численних мук,* богоносний Харитоне пребагатий.
В пустелі і гори* як вигнанець віддалився ти,* душу зберігши неоскверненою,* весь сяючи святістю,* і явився ти, Харитоне, домом Тройці,* силою якої доми священні заснував, блаженний,* та обителі для спасительного облаштування монахів,* що вшановують пам’ять твою святу,* приснопам’ятний.
(г. 1, подібний: Небесних хорів): Настала, Богоносний,* ясніша від сонця пам’ять твоя,* що опромінює тих, які з вірою до тебе приходять,* наповнює запахом безсмертя* і виточує душам ізцілення, Харитоне,* молільнику за душі наші.
Чудотворче Харитоне!* Вудилами стриманости переміг ти тілесні пристрасні почування* і появив на землі ревність безтілесних,* підкоривши духові всі тілесні прагнення.* Перебуваючи нині в небесних оселях,* молися за душі наші.
Блаженний Харитоне, ти поклав за основу чеснот* зречення з похітливости давнього чоловіка* і направду зодягнувся у Христа.* Тому й засоромив ти, Преподобний, багато ворожих наступів,* і ставши начальником ченців;* моли його, щоб спастися душам нашим.
Слава, (г. 4): Богоносцю Харитоне,* ти і по смерті на Небесах живеш у Христі,* ради якого ти для світу розіп’явся;* бо поза плоттю і світом перебуваючи,* ти понад тим, що видиме, прожив істинно,* бо не жив ти для самого себе,* а радше жив у тобі Христос Бог наш* – Його благай, щоб спастися душам нашим.
І нині (догмат, г. 4): Пророк Давид, що через тебе став богоотцем,* у пісні тому, хто величність тобі дарував,* таке звістив про тебе:* Стала цариця по твоїй правиці!* Він бо появив тебе як матір життя,* бо зволив Бог стати з тебе людиною без батька,* щоб оновити свій образ, знищений пристрастями,* і знайти заблукану в гірських пропастях овечку, взявши на рамена,* та й принести до Отця і за своєю волею приєднати до небесних сил* та й спасти, Богородице, світ у Христі,* що має велику й щедру милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
(г. 1, подібний: Преславні мученики): Харитоне прехвальний,* ти твоє життя присвятив плеканню чеснот;* тож пісень словами* та правою вірою* Христа похваляють ті,* хто твоїм повчанням підкорився.* Моли, щоб ті, за кого предстоїш ти,* утвердилися у мирі* Божественного Духа.
Харитоне богонатхненний,* твоє життя рівною мірою* і ангелам, і земним об’явилося;* небесним же твоє ісповідання принеслося* як благовонна жертва* і добре кадило.* І нині молися,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Харитоне пребагатий,* ти був переможцем пристрастей,* і розбійників переміг;* ликуючи з вінценосцями, блаженний,* пам’ятай про всіх,* що звершують твою пам’ять.* Нині Христові молися,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Слава (г. 8): Монахів собори, як наставника тебе вшановуємо, отче наш Харитоне: твоєю бо стезею воістину ходити в правді ми навчилися. Блажен єси, що для Христа трудився і ворожу викрив силу, Ангелів співбесіднику, преподобних сопричаснику і праведних – з ними ж і молися до Господа про помилування душ наших.
І нині (богородичний): Неневісная Діво, що Бога несказанно зачала плоттю, – Мати Бога Вишнього! Твоїх слуг просьби прийми, Всенепорочная, всім подаючи очищення прогрішень: Нині, наші благання приймаючи, моли про спасіння всіх нас.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Еф. 225 зач.; 4, 14-19.
Браття, не будьмо більше малолітками, якими кидають хвилі і кружляє усякий вітер науки, щоб обманом людським і всякими хитрощами увести у блуд. Але будемо жити по правді та в любові в усьому, зростаючи в того, хто є голова – у Христа.. Від нього все тіло, складене та споєне всілякими зв’язками взаємної помочі згідно з відповідним діянням кожного члена, бере зріст на будування самого себе в любові.
Кажу, отже, і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у суєті свого ума, запаморочені умом, далекі від життя в Бозі через їх неуцтво, що в них, та через зачерствілість їх серця. Вони, отупілі, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з запалом чинити всяку нечисть.
ДО КОРІНТЯН ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ісп.: 2 Кор. 176 зач.; 4, 6-15.
Браття, Бог, який сказав: нехай із темряви світло засяє, освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на лиці Ісуса Христа.
Ми маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не погублені. Увесь час носимо в тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть задля Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. І так смерть діє в нас, а життя у вас. Та маючи той самий дух віри, про який написано: Я вірував, тому й говорив, і ми віруємо, тому й говоримо; бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами побіч себе. Бо все це ради вас, щоб благодать, множачись через багатьох збагатила дяку на славу Божу.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 52 зач. 11, 27-33.
В той час прийшов Ісус у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики, книжники та старші й кажуть до нього: – Якою владою чиниш це? Хто дав тобі владу це робити?
Ісус відповів їм: – Спитаю я вас одну річ; дайте мені відповідь, і я скажу вам, якою владою я чиню. Іванове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені.
Вони почали міркувати між собою й говорити: як відповімо: з неба, – скаже: чому ж ви не повірили йому? А скажемо: від людей, – боялися народу, бо всі вважали Івана за пророка. І відповіли Ісусові: – Не знаємо.
Ісус же сказав їм: – І я вам не скажу, якою владою я це чиню.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ісп.: Лк. 24 зач. 6, 17-23.
В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.
Блаженні голодні нині, бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Еф. 4, 14–19. «Вони, очманівши, віддали себе непогамовній розпусті, щоб з ненавистю коїти всяку нечисть»
Який би ми не розглянули гріх, чи на яку б не подивились пристрасть, бачимо, що людина ніколи не вгамовується, чинячи їх. Кожен може побачити це зі свого життя, із власного досвіду. Пристрасть нас ніколи не насичує. Піддаючись одній пристрасті, людина залишається незадоволеною і переходить до іншої. Чинячи якийсь гріх, людина ніколи не є тим гріхом ощасливлена, і так постійно…
Ніщо і ніхто не наситить нас – лише Господь. І кожен із нас має цей досвід, коли він досвідчив Бога, «наситився» Богом у молитві, в таїнстві покаяння, у причасті Тіла і Крови. Це сповнює нас не тільки щастям та радістю, а й дає повноту, коли нічого іншого не хочеться і нічого більшого ми не очікуємо.
Нічим ми не наситимось, якщо не наситимось і не сповнимось Господом.
2 Кор. 4, 6–15. «А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас»
Коли подивитися на апостолів, вони не були дуже вченими чи освіченими серед тогочасних людей. Якщо ж подивимось на весь Божий люд в історії Церкви, то хоч і багато святих були вченими й освіченими, але часто люди у світі були більш освічені. Поряд з цим можемо зауважити, що святі мали більший вплив на суспільство і людей, політику світу, аніж ці більш освічені чи впливові люди. Чому? Тому що сам Господь діяв через них.
З цього погляду і ми маємо дивитись на свої слабкості та немочі й розуміти, що хоча своєю силою і потугою ми не можемо змінити щось навколо себе, в Церкві, суспільстві, державі, однак якщо дозволимо Богові діяти через себе, Він змінюватиме нас і все навколо нас.
Святі не були іншими, ніж ми. Вони були такими ж немічними та слабкими, як кожен із нас, але щораз більше у своїх немічних глиняних посудинах дозволяли діяти великому Богові.
Мр. 11, 27–33. «Хто дав Тобі владу це робити?»
Господь у Святому Письмі наголошує, що навіть якщо батько й мати забудуть про нас, то Він нас ніколи не забуде. Бог постійно турбується, дбає, клопочеться про всіх нас. Він хоче в різний спосіб наблизитися до нас: через радісні події, приємні пережиття. Але коли ми не готові зауважити Його в такий спосіб, то Бог починає промовляти до нас через різні життєві труднощі, випробування. Може, це виглядає і дивно, але нерадісні події в житті, біди й клопоти частіше приводять нас до Господа.
Тому коли юдеї звертаються до Христа із запитанням: «Якою владою це чиниш?» – Він пробує їм сказати: подивіться на самі обставини – що вони промовляють. І які б не були в нас обставини – приємні чи неприємні, як би ми їх не називали – милі чи немилі, – через ці обставини Творець постійно щось нам промовляє, щось нам завжди хоче сказати.
Зупинімося і зауважмо Бога, який повсякчас діє в нашому житті!
Лк. 6, 17–23. «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі»
На перший погляд висловлювання Господа про те, хто є блаженний, може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, радше хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас є унікальні.
Так, людина завжди прагне стабільности у житті, щастя, радости. Але маємо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли збудуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерти. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного.
Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 8):
До джерела сліз твоїх потоки ісповідання злучив Ти* і купіль духовну вчинив Ти, Харитоне преподобний,* і в ній умиваєш прогрішення,* і чистими представляєш Владиці Богу всіх тих, що з вірою творять пам’ять твою.* Тому моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші.
Слава: Кондак (г. 2):
Насолодившись, богомудрий, повздержністю* і плоті Твоєї пожадливість приборкавши,* явився Ти як той, що виростає вірою,* і як дерево життя посеред раю, процвів Ти, Харитоне всеблаженний, священніший.
I нині: Богородичний (г. 2):
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен (г. 7): Возхваляться преподобні у славі і возрадуються на ложах своїх (Пс. 14,5).
Стих: Заспівайте Господеві пісню нову, похвала Його в церкві преподобних (Пс. 149,1).
Алилуя (г. 6): Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Стих: Сильне на землі буде сім’я його (Пс. 111,2).
Причасний: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святого отця нашого Миколая, архиєпископа, мирлікійського чудотворця, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. ісп. Харитона, св. В’ячеслава, князя чеського, собор прпп. отців Печерських, що спочивають у ближніх печерах, прп. Антонія, свщмч. Никити Будки і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
