Свята Євангелія розповідає нам сьогодні про те, як добрі приятелі принесли на ношах паралітика, певне їхнього сусіда або приятеля до того дому, де Спаситель навчав людей, сподіючись, що той добрий і милосердний учитель зглянеться над терплячим приятелем і приверне йому здоров’я. Видячи з одного боку глибоку віру тих чотирьох мужів, а з другого недолю й терпіння паралітика, що багато літ отак непорушливо лежав, Ісус оздоровляв його чудесним способом. Та заки Ісус привернув паралітикові владу над тілом, каже до нього:
«Сину, відпускаються тобі твої гріхи! » ( Mp 2,5).
Почувши ці слова Спасителя, деякі з книжників почали виявляти незадоволення, думаючи собі:
« Як може він так говорити ? Він богохулить! Бо хто може відпускати гріхи крім одного лише Бога ? » (Мр 2,7).
Думаючи так вони дійсно мали рацію. Чому? Бож це самозрозуміле! Гріх це нічого іншого як образа безмежного Божого маєстату; бо він це переступлення Божої заповіді, легко важення його святої волі, яку Божа заповідь людям об’являв. Інакшими словами: це вчинок або залишення діла, слова, гадки, чи бажання, що спротивляється волі всемогутнього Творця. Це образа його Істоти й тому ніхто не може простити цю образу, як тільки ображена особа, тобто єдино Бог, якого нашими гріхами й проступками ображаємо. Тут застосовуємо те саме правило, що його дотримуємо в нашому щоденному житті. Наприклад, як хтось когось образив, то тільки ображена особа може простити зневагу я ніхто інший не має права того робити, хіба що він одержить те право від зневаженої особи.
Тому то, думаючи так юдеї й книжники мали рацію, що єдино Бог може прощати гріхи, бо вони в образою Його Божої особи. Їхньою помилкою, однак, було те, що вони не хотіли дальше слідкувати за словами Христа, який допомагав їм прийти до висновку відносно Снові власної особи, а саме, що Він с Богом, тією особою, яку ображено грі- хами і тому Він мав право прощати гріхи бо вони в образою його Божого маєстату, хоч Він тимчасово не об’являє його людям, скриваючи це під людською природою. Те свое право прощати гріхи, тобто свій Божий маєстат, Він доказує чудесним оздоровленням паралітика. Як знаємо, чудо не вчинок понад, поза чи навіть проти законів природи Тобто звершити його може тільки Творець природи, тому що Він, спотворюючи все, разом із природою, створив ті закони й тому має силу їх змінити, чи в своєму діянні не в’язатися ними. Це Він робить, очевидно в надзвичайних випадках, полишаючи природу й її закони звичайному ходові. А робить чудо лише тоді, коли цього вимагає якесь незвичайне моральне добро, як ось у нашому випадку, щоб добро зробити паралітикові, воднораз же, щоб об’явити себе як Месію, Божого посланця, а то й самого Бога. Тому звертаючись до юдеїв та книжників, які не були задоволені, з питанням
« Що легше в сказати паралітикові: Прощаються тобі твої гріхи, чи сказати: Встань візьми твоє ліжко й ходи? » ( Mp 2,9),
Очевидно, обидві ці речі в неможливими для звичайної людини, бо найперше вона не в ображена гріхами, а по-друге вона не в творцем природи, отже не може чуд творити. Але, а другого боку, ці дві речі в легко звершити Богові. Найперше тому, що наші гріхи його ображують і єдино Він може їх прощати. А по-друге, тому що лише Він в творцем природи и її законів, то єдино Він може робити те, що тільки хоче й не потребує ними в’язатись. Тому тепер Він уживає того чудесного оздоровлення як доказу своєї Божої особи, кажучи:
« Та щоб ви знали, що Син Чоловічий мас владу на землі відпускати гріхи, каже розслабленому: Кажу тобі: Встань візьми твоє ліжко я іди до свого дому!» (Мр 2,10).
Підкоряючись велінню Христа, паралітик устає цілковито оздоровлений, бере килим чи мату, на якій лежав і відходить додому на очах здивованої юрми. Ось такими способами Спаситель намагався переконати співгородян своїх, що Він є тим давно обіцяним Месією і, якщо вони бажають спастися, усять прийняти Його навчання, підкоритися Його заповідям. А що вони не прийняли і не піддались Його законові, тому на них прийшов Божий суд, як про те говорить Христос:
«Хто вірус в Нього не буде засуджений, хто ж не вірус, – той уже засуджений бо не увірував у ім’я Єдинородного Сина Божого » (По 3,18).
Ісус подає воднораз причину їхнього засудження такими словами:
«Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони… Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, – гріха не мали вони. А так ось бачили й зненавиділи: і мене й мого Отця. Але щоб здійснилось слово, яке в їхньому законі записано: Зненавиділи вони мене без причини » (Йо 15,22. 24с).
Але тепер виникає питання: Яким правом священики мають владу відпускати людські гріхи, коли вони не Бог, який єдино мав цю владу ? Це питання спадав на гадку деяким людям, яким Церква свята доручав принаймні раз у рік висповідатися і коло Великодня запричащатися. Питають вони: Хто й коли дав цю владу священикам прощати гріхи, тобто в імені Бога заявляти їм, що їхні гріхи відпущені й що вони оправдані перед їхнім Творцем, якого своїми гріхами образили? Відповідь на це питання дав той сам Божественний Спаситель, який у сьогоднішній події дає доказ юдеям, що Він будучи Богом, має владу від пускати гріхи і мав силу творити чуда. Коли ж Христос в Бог живий, то Він не тільки що сам може відпускати, прощати наші гріхи, але може дати цю владу кому тільки захоче, щоб та особа в Його імені відпускала гріхи. Подібно як і в нашому щоденному житті; кожна ображена людина може або сама безпосередньо одержати сатисфакцію — перепросьбу, або може когось уповноважити її одержати й у її імені пробачити на несену зневагу. Саме те і зробив наш Господь Ісус, коли негайно після свого воскресіння появився апостолам. « Ісус, став посередині й каже їм:
„Мир вам!” Як мене послав Отець, так я посилаю вас ». Це промовивши, дихнув на них і каже їм: « Прийміть Духа Святого! Кому від пустите гріхи відпустяться їм, комуж затримаєте затримаються » (Йо 20,21 cc).
Спаситель, отже дає їм ту саму місію, яку Він як Бого-Чоловік одержав від небесного Отця. А щоб вони могли її успішно виконувати, да їм також і повновласті, без яких вони не могли бути успішними. Одною з них, і то найважливішою, було в Його імені, в імені правдивого живого Бога прощати гріхи людські і так успішно, як це Він сам робив. А це означає ось що: їх цілковито змивати з душі. Очевидно, це все робить його Божа ласка, все-таки цю ласку до душі вводить видимий знак Тайни Сповіді, тобто слова священика: «Я владою Його (Бога) мені даною прощаю з звільняю тебе від усіх твоїх гріхів: в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь ». Проказуючи ці таїнственні слова, священик звершує знак Тайни Покаяння, а Христос посилав свою освячуючу ласку до душі каянника; вона очищує її від усіх плям гріховних вчиняє її законною дитиною небесного Отця, спадкоємцею Його Божого Царства.
Ось чому Церква свята закликає нас до приймання Тайни Покаяння і чому раз у рік під важким гріхом доручає своїм вірним сповідатися, бо цим вони звільнюють свої душі від тієї страшної зарази, якою є важкий гріх. Цими словами надав Спаситель своїм апостолам, а після них усім їхнім наступникам, владу прощати й відпускати гріхи людські в імені Пресвятої Тройці цим приготовляти їх до свого майбутнього приходу на страшному суді. Ця влада звільняв душі каянників від їхніх гріхів, робить їх законними дітьми Божими і тим самим відкриває перед ними, первородним гріхом замкнені брами Царства Небесного. Це не лика ласка, яку заслужив нам Спаситель своїми страстями й смертю на хресті. Він бо знав добре, що хоч ми й звільнимося від первородного гріха в св. Тайні Хрещення, то наша первородним гріхом звихнена природа, схильна до злого й незважаючи на наші найкращі бажання і намагання, попадає назад у гріховне багно. І як би Він не був дав людям такої влади, багато з них пропало б, бо тільки Він Божий Син без грішний, а ми всі як родились у гріхах, так і ціле життя валяємося в них! Так бо каже псальмоспівець Давид:
«Я ж у беззаконні народився й у грісі зачала мене мати моя (Пс 50,7).
Тому для ратування душ Спаситель дав цю владу не лише своїм апостолам, але і усім тим правно покликаним їхнім наступникам, бо завжди будуть люди, які потребу ватимуть Божого спасіння. Очевидно, щоб осягнути прощення гріхів, каянник мусить сповнити вимоги Христом означені, тобто: він мусить визнати свої гріхи перед представником Христа священиком, мусить жаліти за те, що їх допустився й мусить зробити щиру й серйозну постанову їх у майбутньому не чинити. Щойно під такими умовами священик може промовити ті таїнственні слова, спроваджуючи Божу освячуючу ласку в душу каянника, Він тут не діє своєю силою, але силою самого Христа Господа, який послуговується іншим наче своїм знаряддям. І в цьому випадку священик є знаряддям Божої безмежної любові до своїх сотворінь і Його Божого милосердя до них.
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 1, 10 – 2, 3.
Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються; ти їх, неначе одежу, згорнеш, і, немов одіж, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться. До кого з ангелів він коли мовив:
Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?
Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 2, 1-12.
В той час, колй прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: – Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: – Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.
Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.
Євр. 1, 10 – 2, 3. „Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги”
Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог.
Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.
Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!
Мр. 2, 1-12. „Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?”
Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа?
Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту.
Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення.
Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: „Хто без гріха?” Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими.
Владика Венедикт (Алексійчук)
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 2 посту”
Тропар, глас 1:
Хоч камінь запечатали юдеї * і воїни стереглі перечисте тіло Твоє, * воскрес Ти, триденний Спасе, * даруючи світові життя. * Раді цього силі небесні взивали до Тебе, Життєдавче: * Слава воскресенню Твоєму, Христе, * слава царству Твоєму, * слава промислові Твоєму, * єдиний Чоловіколюбець.
Слава: Кондак Тріоді, глас 4:
Нінний час для реакції з’явився, * при дверях суд, * востаньмо, відже, постячися, * принесім сльози благання з мілостинями, шукаючи: * Ми согрішили більше піску морського, * але ослабі, Творче всіх, щоб я прийняв нетлінні вінці.
I нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездіяльності * і Адам і Єва від смерті смерті визволилися, Пречиста, * в сусідньому Різдві Твоїм. * Його пожертвували люди Твої, * з провини прогрішень ізбачені, * як клічуть до Тебе: * Неплідна родить Богородицю * і кормительку життя нашого.
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Літургія св. Василія Великого.
МОЛИТВА НА ДРУГУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ
Час подвигу тепер настав, суд при дверях.* Тому візьмімось до посту* і принесім сльози жалю з милостинями, взиваючи:* Більше гріхів наших, як піску морського,* — але прости, Творче всіх,* щоб і нам прийняти нетлінні вінки. – http://ecumenicalcalendar.org.ua/2019/3/24
о. Петро Фостик
