28 ГРУДНЯ – БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ГРИГОРІЯ ХОМИШИНА ЄПИСКОПА СТАНІСЛАВІВСЬКОГО – 75 РІЧНИЦЯ ДНЯ СМЕРТІ

75 років тому 28 грудня 19458 року о 10 год. після восьми місяців фізичних і моральних тортур перестало битися його серце.

27 червня 2001 зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.

Владика Григорій пройшов складний і небезпечний шлях вірного воїна Христової віри, мужнього пастиря Греко-Католицької Церкви.

Владика Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 року у родині селянина-середняка в с. Гадинківці Густинського району Тернопільської обл., на Україні. Своє навчання Григорій розпочав у сільській початковій школі. Провчившись там чотири роки, у дванадцятирічному віці, по рекомендації і допомозі священика Сімовича вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчив 1888 року на відмінно. З дитинства Григорій відзначався побожністю і вже як учень гімназії належав до товариства „Апостольство Молитви”. Завжди був одним з кращих учнів не лише у класі, а й цілій гімназії, був взірцем для інших.

Після здобуття початкової освіти та закінчення Тернопільської гімназії 1888 року, побожний юнак вступив до вступив до Львівської Духовної Семінарії. Роки навчання молодого богослова промайнули у ретельній праці над книжкою та над собою, і невдовзі після закінчення студій, 18 листопада 1893 року, він отримав ієрейські свячення.

Першим призначенням молодого священика був пост вікарія в кафедральному соборі Станіслава. Станіславський ординарій, Владика Юліян Сас-Куїловський побачив у молодому священикові велике майбутнє, і дав йому направлення на поглиблення богословії до Відня (1894-1899), де він навчався 5 років і одночасно був сотрудником греко-католицької парафії св.Варвари.

По закінченні Віденської Вищої Духовної Академії („Августінеуму”) одержав звання доктора богослов’я. Отець Григорій Хомишин спочатку отримав призначення на пост другого вікарія Станіславського кафедрального храму, а з 23 грудня 1899 року – призначення на пост першого вікарія, і до того ж став катехитом (учителем релігії) в школі імені Міцкевича і жіночих школах Станіславова . Незабаром за добру працю на духовній ниві о. Григорія призначено парохом міста Коломиї.

1902 року Митрополит Львівський і Галицький Андрей Шептицький покликав талановитого священика собі на поміч до Львова і призначив ректором семінарії.

16 квітня 1904 року о. Григорій Комишин був іменований Єпископом Станіславським. 19 червня того ж року Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики в Станіславській кафедрі.

Владика Хомишин очолив Станиславівську єпархію відразу після Андрея Шептицького, і слід особливо наголосити, що це була гідна заміна.

Владика Григорій писав: «Програмою мого владицтва буде дбати про славу Божу і спасіння людських душ. Від цієї програми я ані не смію, ані не можу, ані не бажаю відступити». Владика Григорій Хомишин усе своє життя керувався цим заповітом.

На початку своєї діяльності новий владика зосередив свою увагу на духовній формації священиків, підкреслюючи роль молитви у житті та заохочуючи священиків щоб ті з більшою любов’ю поставилися до пасторальних завдань та місійних викликів часу. Він почав відвідувати парафії, організовувати в них тижневі а деколи і двотижневі місії, коли він сам часто проповідував та сповідав.

Єпископ Григорій Хомишин усіма силами працював над розбудовою єпархії. За стараннями Владики уряд асигнував фонди на утримання духовної семінарії в Станіславі, і 1907 року її нарешті було відкрито. Єпархіальна семінарія стала справжнім осередком духовної та наукової освіти для українців. Таким чином почала здійснюватися мрія Владики – виховати нове духовенство під своїм безпосереднім доглядом.

Одночасно Єпископ Григорій дбав про розвиток монаших Чинів і Згромаджень та допомагав їм матеріально. Так, в липні 1909 року, єпископська капітула (дорадчий орган при єпископові, що складається з священиків) віддала дім з фундації інж. Осостовича на вул. Петра Скарги, 17 (тепер вул. Василіянок) на власність Сестер Василіянок, які заснували там інститут для дівчат, початкову школу й учительську семінарію. З допомогою Владики Сестри вибудували на тій площі праве крило нового будинку, де примістилися монастир і названі установи.

У 1920-х роках Єпископ Григорій Хомишин запросив до Станіслава монахів Чину Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористів). Владика надав їм парохію (парафію) на передмісті Гірка і вибудував каплицю й приміщення на вул. Голуховського (тепер – Чорновола). Владика Григорій дбав про монастирі не лише Станіслава, але й усієї єпархії. Так, за його допомогою побудовано дім Сестер Служебниць в Микуличині. Мріяв також підняти з руїни історичний монастир Манявський Скит, але Друга світова війна перешкодила цьому. А загалом про розвиток монаших чинів у єпархії свідчить таке порівняння. У час, коли Владика Григорій 1904 року став Єпископом в Станіславській дієцезії (єпархії) були один чоловічий монастир і чотири жіночих, то у 1935 році їх було відповідно сім і тридцять чотири.

Будучи Станіславським єпископом Владика Григорій дбав не лише про розвиток і добробут церков та монастирів, а й про розвиток освіти населення краю, виділяючи чималі кошти на розвиток шкіл та сільських читалень. Владика пильно тримав у полі зору розвиток мирянських організацій, дитячих захоронків, шкіл, католицьких видавництв і преси. З його ініціативи, 1927 року у контексті Католицької Акції, було засновано „Українську Католицьку Організацію”, яку 1931 року переіменовано на товариство „Українська Народна Обнова”. 1935 року створив товариство „Скала”, яке вело активну діяльність по зміцненню католицької віри та проти Радянської влади і комуністичних ідей. Організував на місцях „приходські читальні”. Також постали католицькі газети „Правда” і „Нова Зоря” тираж яких становив, відповідно, 25 і 1.5 тисяч екземплярів. Часопис „Нова зоря” був заснований наприкінці 1925 року, згодом став друкованим органом Української Католицької Організації – Української Національної Обнови. Перше його число побачило світ 7 січня 1926 року. І хоча газета виходила у Львові, її духовним натхненником був Єпископ Станіславський Григорій Хомишин. Крім того, з метою поширення релігії та заохочення до читання, матеріально підтримував інші станіславські часописи.

Єпископ Григорій Хомишин залишив після себе велику інтелектуальну богословську спадщину, матеріалізовану в книгах, періодиці та більш ніж тридцяти пастирських листах і посланнях.

1910 року Владика видав „Пастирський лист про часте і щоденне св. Причастя”, а в 1912 році опублікував працю „Про Найсвятішу Євхаристію”.

Вже після Першої світової війни, 1920 року, опублікував книгу „Набоженьство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа// Підручник для священиків”. Книга була настільки популярною серед духовенства і вірних, що отримала назву „Червона Книжка”. У цій праці Владика Григорій подає богословські основи почитання Пресвятого Серця Христового та Пресвятої Євхаристії, а також різні форми цього почитання: молебні, акафісти, Свята Година, нічні чування з адорацією тощо.

Другою фундаментальною працею Владики Григорія є його книга „Парафіяльна Місія”, яка на правах рукопису з’явилися друком у трьох томах перед Другою світовою війною, а у 1999 році перевидана одним томом в Івано-Франківському єпархіальному видавництві „Нова Зоря”. „Парафіяльна Місія” є цінною пасторальною працею, актуальною і для наших часів, про що свідчить великий попит на неї серед сучасного молодого духовенства.

Своїми проповідями і видавничою діяльністю сприяв не тільки духовному збагаченню віруючих, а й піднесенню їх національної свідомості.

Він, як мало хто з тодішніх провідників українського народу виразно бачив як переваги, так і недоліки української нації, яка тоді ще формувалася. Непохитною була віра владики Григорія Хомишина в незмінну опіку Божого Провидіння над рідним народом та нашою землею. Він завжди підкреслював, що є гордим з того що він – українець та завжди молився за Україну і її народ. Це часто доводило до конфліктів з польською владою.

Попри всі свої численні душпастирські харизми, Владика був ще й дбайливим і талановитим господарем. Єпархіальне Товариство Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії під натхненням Владики закупило дві площі в Станіславі, на одній з яких вибудував фешенебельне приміщення, де розмістився кінозал, готель, крамниці і приватні помешкання (нині – готель „Дністер” та Народний Дім №1 на розі вул. Шевченка і Січових Стрільців). Здаючи це приміщення в оренду, єпархія отримувала поважні прибутки для своїх потреб. Мала Єпископська консисторія (судово-адміністративна колегія при єпископі) і дві чотириповерхові кам’яниці в місті, які також забезпечували її доходи. Був Владика Григорій, спільно з Митрополитом Андреєм, одним з фундаторів Земельного Банку Іпотечного, поважної фінансової установи, яка дбала про розвиток українського підприємництва і капіталу. У зв’язку з цим єпархія часто брала кредити з цього банку, які спрямовувалися на будову церков, шкіл, захоронків, закупівлю землі і лісу.

В бурхливі роки національно-визвольної революції на Україні після перенесення Національної Ради Західно-Української Народної Республіки зі Львова до Станіслава надав приміщення для Національної Ради ЗУНР в Станіславі, брав участь у її засіданнях і нарадах. Активно закликав населення до вступу в Українську Галицьку Армію. Направляв до УГА священиків у якості капеланів для ідеологічного зміцнення військ, виховання солдат в національному дусі.

Під час польської окупації він вперше, на Зелені Свята, попровадив процесію на могили Січових Стрільців, за що мав великі неприємності від влади.

Актуальною у час видання (1932 р.) і до сьогодні залишається публіцистичний нарис Єпископа Григорія Хомишина „Українська Проблєма”, який сповнений мудрим і пророчим словом Архіпастиря на переломі історичної долі України між двома світовими війнами.

В міжвоєнний період вів активну пропаганду проти більшовиків, за що пізніше і був покараний ними. Єпископа Григорія Хомишина радянська влада заарештовувала двічі. Перший раз 1939 року. Цілу ніч водили його на третій поверх і вниз у будинку магістрату, де розташувалося НКВС, і тільки над ранком відвезли додому.

Влітку 1941 року, на загальноміському мітингу в Станіславові, Владика першим офіційно привітав Акт відновлення Української Держави.

Владика Григорій всіляко домагався об’єднання представників різних релігійних напрямів, що на той час, було дуже прогресивним явищем не лише для України, а й для всього світу.

З початком Другої світової війни та разом з тим і масового винищення єврейського народу Єпископ звернувся до німецької влади з проханням не порушувати шосту Заповідь Божу („Не вбивай”), зокрема, не винищувати євреїв, відкрито виступив перед громадянами Станіслава з закликом допомагати їм і захищати від фашистів. За це Преосвященний Владика був заарештований і жорстоко побитий німцями.

За спогадами о. Петра Герилюк-Купчинського:

Коли під час війни німці нищили жидів, Владика у катедрі виголосив рішучу проповідь із закликом: „Не убий! Кров невинна кличе о пімсту до неба…” За це гестапо його арештувало. Преосв. Григорія не було цілий день, і аж десь близько 9-ї години вечора Владика Іван Лятишевський умовив гестапівців відпустити Кир Григорія… „

15 квітня 1945 року Владику Григорія вдруге заарештовано радянською владою, майже одночасно з усіма Владиками греко-католицької Церкви (більшість греко-католицьких єпископів, на чолі з митрополитом Й. Сліпим було заарештовано ще 11 квітня 1945 року).

Зі спогадів о. Петра Герилюк-Купчинського:

„Владику арештували вночі з 14 на 15 квітня 1945 року. Десь коло 11 години били кольбами в двері, але не могли розбити: двері були дубові, оковані залізом. Аж вранці один з солдат переліз через ковану загорожу, розбив вікно, заліз в середину єпископського палацу і двері невдовзі відчинилися. Розлючені енкаведисти вхопили Владику, копали його чоботами, а потім кинули по сходах. Преосвященні вже не могли стати на ноги і їх, як мішок, викинули на вантажну машину та повезли в НКВД на допит.”

Після 11 допитів (з 21 квітня до 9 травня 1945 р.) 10 травня 1945 року Кир Григорію пред’явлено звинувачення, в якому, зокрема, констатовано:

„ХОМИШИН Григорій Лукич, звинувачується у тому, що він, будучи єпископом греко-католицької церкви в Станіславській і Тернопільській областях, з моменту встановлення Радянської влади, проводив активну антирадянську агітацію, зводив наклепи на Радянську владу та її політику, будучи агентом Ватикану, вживав активних заходів на відрив українського народу від російського народу, намагаючись розповсюдити вплив католицької віри на територію Радянського Союзу… Після визволення Західної України від німецьких окупантів, продовжував проводити антирадянську діяльність, вів тверду лінію зміцнення уніатської греко-католицької церкви і розповсюдження її впливу на Схід.”

Останній допит Єпископа Григорія Хомишина відбувся 11 вересня 1945 р. Він тривав з 21год. До 23 год. 40 хв.

По те, за якими методами проводились допити, сказати важко, але багатогодинна тривалість більшості з них при порівняно невеликій кількості запитань і відповідей, свідчить про те, що до звинуваченого швидше всього застосовувались фізичні засоби впливу. Мова протоколів також свідчить, що допити відбувалися в атмосфері фізичного і психічного терору.

21 грудня 1945 року Єпископ Григорій Хомишин був переведений із внутрішньої тюрми НКДБ до лікарні Лук’янівської тюрми. А 28 грудня 1945 року о 10 год. після восьми місяців фізичних і моральних тортур перестало битися його серце.

Численні свідки підтверджують, що смерть Владики Хомишина настала після тривалих побоїв на допитах, де він безстрашно боронив святу католицьку віру.

Зі спогадів о. Петра Герилюк-Купчинського:

„Слідчий сам розповів мені, як він вбив Владику. „Ви, Хомишин, виступали проти комунізму?” Владика, як завше, відповів рішуче: „Виступав і буду виступати”. „Ви виступали проти комсомолу?” – „Виступав і буду виступати”. „Ви поборювали радянську владу?” – „Поборював і буду поборювати!”. Тоді слідчий зшаленів, схопив книги, написані Владикою, які лежали перед ним на столі, і тяжко бив ними Преосвященного по голові та де попало. Владика зомлів. Його забрали в тюремну лікарню Лук’янівку, де він невдовзі помер. „

Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене. Найімовірніше, тіло поховане на Лук’янівському цвинтарі, який знаходиться недалеко однойменної в’язниці. За іншою, також правдоподібною версією, воно могло бути похованим в урочищі „Биківня” на околиці Києва – відомому місці страти десятків тисяч жертв сталінського режиму.

Сім останніх місяців життя Єпископа Хомишина докладно описані на 390 сторінках у кримінальній справі, яка тепер зберігається в Архіві Служби Безпеки України в Києві. Ці факти виразно свідчать про мучеництві цього великого Визнавця Христового.

Під страшенним тиском німецького фашизму та радянської влади Владика Григорій Хомишин залишився вірним загальнолюдським ідеалам та ідеї відродження державності українського народу.

„З Єпископа можна здерти мітру, відібрати відзнаки і окраси його достоїнства, можна його вкинути до в’язниці і закути в кайдани, однак самого достоїнства і влади його ніяка сила світу цього не може йому відібрати і він і з в’язниці, подібно, як св. Апостол Павло, буде управляти своїми вірними. Якраз тоді він буде найсильніший.

Не про Церкву, отже, не про віру і релігію я переживаю, але я боюсь про добро і долю цілого мого народу. Бо де влада і повага Церкви знехтувана, чи там можливий послух і пошана для всякої іншої влади? Чи можливий там лад, порядок і спокій? Де Церква переслідувана, де віра і релігія понижена, де Духовество зневажене, чи там нарід може правдиво поступати і правильно розвиватись? Чи там всякий дорібок не обернеться на загибель свого народу?”

Ці вражаючі, пророчі слова Блаж. Священномученика Григорія Хомишина взяті з одного з його останніх пастирських звернень до свого духовенства і віруючого люду, незадовго до його мученичої смерті у Лук’янівському СІЗО м. Києва, яка настала 28 грудня 1945 року після кількамісячних катувань, принижень і знущань. Владика Григорій передбачав Голготу своєї Церкви і народу. А тому усіма своїми духовними силами намагався підтримати у зневірених віру, у застрашених – мужність і надію, у збайдужілих і твердих серцем – любов. Впродовж усього свого архіпастирського служіння він чував не тільки про духовне добро України, але й про міцність її національного духа, про її державне майбутнє. Єпископ Григорій любив Бога усім серцем і душею, а своїх духовних дітей – більше як самого себе. І ТОМУ ГОВОРИВ ПРАВДУ, хоч якою гіркою вона б не була. Його критикували, зневажали, ображали як чужі, так і свої, а він стояв мужньо та твердо в обороні Божої істини і справжнього духовного добра рідного народу, головним джерелом якого вважав католицьку віру.

У своїй пророчій візії, на схилі життя Єпископ Станиславівський Григорій Хомишин писав:

„Ми мріємо про Україну, нею зайняті наші гадки, наші бажання і стремління… Шукаймо Божого Царства в нас самих, стараймося те Боже Царство, його засади і права поширювати і примінювати в житті нашого народу. Тоді будьмо переконані, що Христос не забуде про нашу земну державу.

…Сиплемо пропам’ятні могили, ставимо на них хрести. Уважаймо однак, щоб вони не були для нашої слави, але для прославлення Ісуса Христа, бо інакше ми готові висипати могилу для цілого народу. Нехай ті хрести нам пригадують, що наш нарід має понести гідно свій хрест, що має понести жертву Ісуса Христа, бо тільки в святій жертві, тільки в хресті – Воскресіння” (24 жовтня 1941 р. Б.).

Скільки разів ці слова Владики Григорія справдилися в новітній історії нашого народу, і чи не справджуються вони сьогодні на наших очах?!

Блаженний Священномученик Григорій Хомишин мужньо і до кінця пройшов Хресною Дорогою свого Спасителя. Він ні на мить не засумнівався у своїй католицькій вірі і єдності з Апостольським престолом у Римі, віддавши за цю віру і єдність своє життя, надихнувши власною цілопальною жертвою тисячі і тисячі своїх духовних дітей.

27 червня 2001 зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.

МОЛИТВА ДО БЛАЖЕННОГО МУЧЕНИКА ГРИГОРІЯ ХОМИШИНА

Безмежно милосердний Спасителю Ісусе Христе!

Складаємо Тобі подяку за прославлення Слуги Твого Єпископа Станіславівського Кир Григорія Хомишина на престолах нашої Церкви.

Йому поручаємо в опіку наше життя і наш народ, для якого він ревно апостолував, розбуджуючи любов до Серця Христового і єдності в католицької вірі. Серед нових випробувань, які чекали би нашу Церкву, нехай буде Богу слава, честь і подяка за нового опікуна, мученика та ісповідника Кир Григорія, який указав би своїм послідовникам правдиву дорогу, що веде до спасіння. Амінь.

За посиланням: –https://www.youtube.com/watch?v=kRHmne3oLAY&fbclid=IwAR2igU6wiBw-nhYeqS-n9aSdDP0ebpQjYE87teoAkopbYKemw1fBpw16yO8 – Григорій Хомишин блаженний священномученик Фільм – про життя, пастирську діяльність та мучеництво блаженного священномученика Григорія Хомишина, єпископа Станіславівського Української Греко-Католицької Церкви.

фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk

о. Петро Фостик