ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. КОРОТКА ІСТОРІЯ. ПРО ІКОНУ.
Ось ще одне торжество святкує Церква – Вознесіння нашого Спасителя Ісуса Христа на небо до Отця.
Своїм земним життям Ісус Христос об’явив нам образ Бога – Отця і його любов до людей, показав нам дорогу до Бога. Своїми науками Ісус навчив і пояснив нам правду про Бога і про людину, як отримати Божу любов – основу щастя, як берегти її, у ній перебувати. Прикладом свого життя Христос показав, як Божою наукою жити, як з її допомогою дійти до неба.
У Вознесінні Ісус з тілом відійшов до Отця, завершив безпосередньо навчати людей і словами
«ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати те все, що вам заповідав» (Мт. 28, 56)
передав цю ініціативу Церкві: апостолам, їх послідовникам і нам самим – нашій власній вільній волі, ініціативі, особистій відповідальності за добро Церкви і власне спасіння.
Читаючи Євангеліє, бачимо, що земне життя Ісуса було часом особливої ласки для людей, але не всі увірували в Ісуса-Месію, не всі прийняли Його науку. Та Бог, не зважаючи на черствість людського серця і невдячність, далі дарує людям свої ласки. Вознесіння Ісуса не стало повною розлукою з людьми, а радше перетворилось у духовну єдність людей з Христом, присутнім в Євангелії і Святих Тайнах.
Подібно в житті людей Бог дає особливі знаки своєї ласки. І сьогоднішнє свято пропонує нам поглянути глибше у своє життя, чи добре бачимо і достатньо використовуємо ці нагоди зібрати всі плоди Божих дарів.
Перший крок до неба – власна відповідальність, здійснення на практиці заповіді любові себе самого. Подія Вознесіння Христа на небо пропонує нам запитати себе, якою є наша відповідальність, старання за своє освячення, наскільки вміємо любити себе, поважати, шанувати власну гідність, зберігаючи Божі дари добрим виконанням християнських обов’язків.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 1, 1-12.
Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку. аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Він показував їм себе також у численних доказах живим після своїх страстей, являючись їм сорок день і розповідаючи про царство Боже. І коли був разом з ними за столом, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, яку ви від мене чули; бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Духом Святим.
Отож, зійшовшися, вони питали його: – Господи, чи цього часу відбудуєш царство Ізраїля?
Він відповів їм: – Не ваша справа знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі.
Сказавши це, коли вони дивились, знявся угору і хмара його взяла з-перед очей у них. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі. і сказали: – Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви його бачили, коли відходив на небо.
Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 24, 36-53.
В той час, коли Ісус воскрес із мертвих, став посеред своїх учнів і до них каже: – Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: – Чого стривожились ? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я маю.
Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: – Чи не маєте тут чого їсти?
Вони подали йому кусень печеної риби і крижку меду. Він узяв їх і їв перед ними.
Потім до них промовив: – Це слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: треба щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея в пророків та у псалмах.
Тоді він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання, і до них мовив: – Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того. Я вам зішлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти.
Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим. і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Ді. 1, 1–12. „Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав”
Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся. Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній.
Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас.
Лк. 24, 36-53. „А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо”.
Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся.
Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує.
Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця.
Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!
Владика Венедикт (Алексійчук)
ГОСПОДНЄ ВОЗНЕСЕННЯ – КОРОТКА ІСТОРІЯ
Празник Господнього Вознесення завжди припадає у четвер на сороковий день після Христового Воскресення. Це один з великих Господських празників і має дев’ятиденне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесення на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесення каже: “Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
У пам’ятках трьох перших сторіч нічого не сказано про цей празник. Не згадує про нього й письменник Ориген († к. 251), який перераховує християнські празники у восьмій книзі свого твору Проти Цельсія. Знавці обряду вважають, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зіслання Святого Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесенням, а тільки “сороковим днем після Пасхи”.
У IV столітті празник Господнього Вознесення стає загальновизнаним. Історик Сократ († к. 440) називає його “всенародним празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесення звеличили своїми проповідями святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Епіфаній Кипрський, Лев Великий й инші. У IV столітті цариця Єлена поставила храм в честь цього празника на місці Христового Вознесення.
Дух богослужень цього празника в загальному бадьорий і радісний. Свята Церква радіє славою Христа-Богочоловіка, що засів по правиці Отця. Він вознісся на небо, щоб зіслати нам Утішителя — Святого Духа та щоб, як Він сам каже: “приготовити нам місце” (Йо. 14, 2). “Господь вознісся на небо, — співаємо в першій стихирі на великій вечірні Вознесення, — щоб зіслати Утішителя світові. Небо приготувало престол його, а хмари — вознесення Його. Ангели дивуються, бачачи чоловіка понад собою. Отець чекає на Того, що Його від віків держить у своєму лоні. А Святий Дух каже всім ангелам Його: “Візьміть, князі, ворота ваші; всі народи плескайте руками, бо вийшов Христос там, де був перед тим”.
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
ПРО ІКОНУ
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам’янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з’являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з’яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, – вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „…Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П’ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Господь вознісся на небеса,* щоб світові послати Утішителя.* Небо приготувало йому престол, хмари – вознесіння його;* ангели дивуються, побачивши чоловіка вище від себе,* а Отець чекає, маючи його в лоні завжди присутнього.* Дух же Святий велить усім ангелам його:* Підніміте в брамах їхні главні!* Усі народи плещіть руками,* бо відійшов Христос туди, де був перше.
Херувими здивувались з твого вознесіння, Господи,* бачивши тебе – Бога,* що возноситься на хмарах і сидить на них.* Славимо тебе, бо велика твоя милість, – слава тобі!
На горах святих побачивши твоє вознесіння,* Христе, – сяйво слави Отця – оспівуємо світлом осяянний вид лиця твого.* Поклоняємось страстям твоїм, почитаємо воскресіння* і славимо преславне вознесіння, – помилуй нас.
Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Коли ти, Христе Боже, у славі вознісся на небо,* учні бачили, як хмари піднімали тебе з тілом твоїм.* Ворота небесні відчинилися, хори ангельські вельми ликували,* сили ж небесні взивали, виголошуючи:* Підніміте, ворота, глáвні ваші, бо входить Цар слави!* Учні ж, дивуючись, казали:* Не покинь нас, Пастирю добрий,* але пошли нам пресвятого Духа твого,* щоб наставив, укріпив й освятив душі наші. Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Лона Отцевого не залишаючи, найсолодший Ісусе,* на землі ти жив як людина.* Сьогодні з гори Оливної вознісся ти у славі,* і возсів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство.* Тому небесні, безтілесні хори, дивуючись чудові,* вельми зжахнулися і, пройняті тремтінням,* величали твоє чоловіколюбство.* З ними ми, земляни, славлячи твоє до нас приниження і вознесіння від нас,* молимось і взиваємо:* Ти, що учнів і Богородицю, яка тебе породила,* із своїм вознесінням наповнив безмежною радістю,* з великої твоєї милости сподоби і нас* радости вибраних твоїх, – їхніми молитвами.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Слава, і нині: Кондак, глас 6:
Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним,* вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,* Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:* Я з вами і ніхто проти вас.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що з плоттю у славі вознісся на небеса.
I ірмос, глас 5: Тебе, вище ума і слова Матір Божу, що в часі безлітнього несказанно родила, вірні однодумно величаємо.
о. Петро Фостик
