Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. – Мт. 6, 22-33
Слова Євангелія кожної неділі після Зіслання Святого Духа допомагають нам здійснювати нашу духовну подорож до неба разом з Ісусом, за прикладом апостолів, як відповідь на запрошення Христа: „Ідіть за мною” (Мт. 4, 19). Ці науки вказують нам на умови, які можуть допомогти нам впевнено іти за Ісусом, і подають засоби, які допоможуть вчинити цю подорож успішною, щоб вона приносила бажані плоди: духовного зросту, освячення і спасіння.
У Євангелії третьої неділі після Зіслання Святого Духа Ісус вказує на перші три основні і важливі речі, необхідні для успішної подорожі з Ним: духовне світло віри, вірність Богові і повне довір’я Його волі. На першому місці Ісус Христос ставить духовне світло Святого Духа, без якого людина не здобуде вірності і довір’я Богу, не зможе пізнати Божий закон, Божу волю і виконувати їх. „Без мене нічого не можете чинити” (Ів. 15, 5) – сказав Христос до своїх учнів на Тайній вечері. А апостол Павло додає такі слова:
„Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого” (1 Кор. 12, 3).
Слова Євангелія цієї неділі закликають нас до тісної співпраці з Богом через такі речі, як вірність і довір’я, які мають проникати все духовне життя кожного християнина і здійснити слова святих: „Треба працювати так, якби все залежало від нас, і молитися так, якби все залежало від Бога”.
Євангелист Іван у перших рядках свого Євангелія називає Ісуса Христа світлом: „У ньому було життя, а життя було світлом людей. Світло світить у темряві і темрява його не огорнула” (Ів. 1, 4-5). Та й сам Спаситель називав себе світлом, кажучи: „Я – світло світу. Хто йде за мною, не буде блукати у темряві, а буде мати світло життя” (Ів. 8, 12) „Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, не пробував у темряві” (Ів. 12, 46). Тим світлом є слова науки Ісуса Христа і приклад Його життя, якими він показує нам дорогу до Бога, до особистого освячення і спасіння, до переміни життя і успішного вирішення його проблем, дорогу до неба.
Причиною частих непорозумінь, які виникали між Ісусом і його слухачами, зокрема з фарисеями, був брак у них духовного світла. Книжники і фарисеї добре знали Божий закон, але їм бракувало правильного розуміння духа закону, Божої волі. Через брак духовно світла, вони не пізнали в Ісусі Месію – визволителя Ізраїльського народу, якого заповідали пророками. Тому Ісус Христос гостро критикував їхню фальшиву побожність і називав їх сліпими проводирями: „Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих. Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму” (Мт. 15,14). „Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда. …Сліпий фарисею! Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті” (Мт. 23, 24, 26). А на іншому місці Євангелист Матей пише так:
„Він засліпив їм очі і закаменив їм серце, щоб очима не бачили, щоб серцем не розуміли і не навернулися та щоб я їх не вигоїв” (Ів. 12, 4).
Можливо багато з нас люблять нічну пору доби, нічний відпочинок, але час дня має більше переваг, бо ми краще бачимо речі навколо нас, легше розрізняти їх, у день нам легко ходити чи вирішувати якісь справи знаходити потрібні речі, орієнтуватися в ситуації. Так само є і в духовному житті. Коли людська душа наповнена Божим світлом – ласкою, має глибоке знання і розуміння Божої науки, Божої волі, правил духовного життя, такій особі легше є духовно зростати, бути витривалою у молитві, боротися з гріхами і труднощами у житті, вирішувати різні проблеми, виконувати Божу волю.
Одного разу пані з двома доньками їхала на весілля у сусіднє село. Вони були святково вдягнені і мали на шиї дорогі прикраси. Дорога провадила через ліс. В лісі галузка з дерева перервала нитку з перлами, що висіли на шиї у пані. Вони стривожились, почали нарікати, збираючи перли, що запізнюються на цілу годину на весілля. Аж раптом надбіг лісник, задихавшись, і говорить: „Дякуйте Богу, що ви ще тут, у лісі я зустрів банду злочинців і з їхньої розмови зрозумів, що вони чекали на вас. Тому я біг бічними дорогами, щоб попередити вас і застерегти від біди і нещастя”. З цього можемо взяти для себе науку, що все те, що ми не раз називаємо нещастям і невдачею, за Божим Провидіння, буває великим щастям для нас.
Через брак духовного світла – ласки Святого Духа, а зокрема знання і особливо правильного розуміння Божої науки, Божої волі, засад духовного життя, у людей виникають різні проблеми у житті, особисті непорозуміння, конфлікти. Їх часто переслідують різні гріхи і спокуси, помилки і невдачі у духовному житті: у молитві, прийманні Святих Тайн, виробленні християнських чеснот.
У своїй першій прилюдній науці, нагірній проповіді, Ісус сказав до зібраного народу такі слова:
„Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 14-16).
Дорогі брати і сестри. Як правдиві християни, стараймося так провадити своє духовне життя, щоб кожен релігійний вчинок служив не лише вирішенню справ щоденного життя, а найперше приносив користь нашій душі, наповнював нас світлом Святого Духа, щоб ми могли будувати своє життя і щастя згідно Божої науки і впевнено йти за голосом Божої волі, знаходили розуміння всього, що стається у житті і з Божою допомогою успішно вирішували всі справи. Таким чином кожен наш вчинок стане духовним світлом для ближніх, який буде направляти їхнє життя з темряви гріха до Бога, спонукати їх будувати своє життя на непохитній основі Божих заповідей і віри в доброту Бога до людей. І в Ньому наша сила і мудрість, і наше життя! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 5, 1-10.
Браття, виправдані вірою, ми маємо мир з Богом черев Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що страждання дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Христос бо, ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за безбожних. Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго може б хто і відважився умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож тим більш тепер, оправдані його кров’ю, ми ним спасемося від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 6, 22-33.
Сказав Господь: Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява!
Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні.
Ось чому кажу вам: не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більше їжі, тіло – не більше одежі? Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки; і Отець ваш небесний їх годує. Хіба ви не вартніші від них? Хто з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?
І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли польове зілля, яке сьогодні є, а завтра вкидають до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?
Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.
Рм. 5, 1-10 «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»
Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.
Однак перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми важливі.
І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас!
Мт. 6, 22-23. «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле».
Можливо, це видасться дивним, але ми сприймаємо обставини завжди суб’єктивно. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну й ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен із них подасть її в інакший спосіб.
Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь нагадує нам, що ми здебільшого сприймаємо дійсність через очі. Наскільки ми стаємо вільніші від гріхів, настільки можемо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш об’єктивним. Наскільки ми самі занечищені, забруднені гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.
Що більше ми преображаємось і змінюємося, стаємо ближчі до Бога, то краще все бачимо в Бозі і по-Божому, і на все вміємо правильно реагувати!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 2:
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 2:
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з Тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.
о. Петро Фостик
