Правильний лад у відношенні до матеріальних і духових речей.
Св. євангелист Лука й св. Марко розповідають, що входячи в країну Герази, Христос зустрінув одного біснуватого чоловіка, тимчасом як св. Матей говорить про двох біснуватих. Ця позірна різниця між оповіданнями Євангелистів походить, може, з того, що св. Марко й Лука не були очевидцями, так як св. євангелист Матей, що був рівночасно й апостолом Христовим, одним із дванадцяти. Може також і тому, шо один з тих двох біснуватих, був особливо грізним і небезпечним і тому він став головною особою у цьому епізоді; або ще й тому, що тільки один з тих біснуватих просив Ісуса, щоб його забрав зі собою. В усякому разі в Євангеліях розповідається, що вони була пострахом тої околиці,
„так що ніхто не важився іти тією дорогою „ (Мт 8,28). Самі ж біснуваті жили серед невідрадних обставин: „не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах „ (Лк 8,27).
Або як св. Марко додає:
,Днями й ночами перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням „ (Мр 5,5).
Цілий легіон (2000) бісів увійшли в тіла тих нещасних людей, намагаючись заподіяти їм смерть, щоб опанувати їхні душі, коли в стані важкого гріха помруть. Змилосердившись над ними Ісус проганяє з них бісів, яким дозволяє ввійти в стадо свиней, що паслося над берегом кручі. Налякані тією зміною безроги, яка в них із приходом дияволів настала:
„стадо кинулось – близько дві тисячі – з кручі в море тай потопилось у морі” (Мр 5,13).
Така – то була зустріч Христа з біснуватими та Й їхнє оздоровлення, що його довершив Спаситель. Але тепер пригляньмося, яке враження зробило те Христове чудо на мешканців міста Герази, власників того стада свиней, в яких увійшли біси?
Як тільки стадо погнало долів кручі й потонуло в озері,
„їхні пастухи повтікали й порозповідали про це в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. Приходять вони до Ісуса й бачать біснуватого, той що мав легіон, що сидить одягнений, при здоровому глузді й полякались. Тож просили його, щоб вийшов З їхніх околиць” (Мт 5 146.17).
Втрата двох тисяч свиней була, як не як, не малою втратою, хоч стадо мало багато власників. Тож приходить нам на гадку, чому Христос так важко покарав мешканців Герази, тим більше, що на перший погляд не було до цього причини? А далі питаємо, чи мав Він право це робити? Щодо права, то немає сумніву, що в Ісуса було право зробити з тими свиньми, що тільки Йому подобалося. Чому? Бож Він є творцем усього існуючого, тому, дозволяючи тим безрогам потонути в озері, Він нікого не скривдив, це ж бо були Його звірята й Він був їхнім правдивим власником. Не зважаючи ж на це, Спаситель мав причину це вробити, щоб цим покарати мешканців Герази. Коли вони були євреї, тоді для них було протизаконним годувати безроги, що вважались в них нечистими сотворіннями; їм не можна було їсти свинського мяса, ані не можна було приносити Богові в жертву. Отже, якщо право – закон, забороняло споживати їхнє мясо, а до нічого іншого безроги не надавались, тож заборонялось також їх годувати. Якже власники не були євреями, але поганами, то й у тому випадку покарання було слушне, бо годуючи свині в сусідстві євреїв, вони були постійною спокусою для них, ображуючи їхні релігійні почуття. Тим – то, намагаючись захоронити свій вибраний нарід, Спаситель мав рівночасно й право покарати їх зате, що спокушували євреїв до вживання свинського мяса.
Як же ж зареагували на те мешканці міста Герази? Яке становище вони зайняли, побачивши втрату стада, а з ним і виску, що Його сподівались набути чи з продажу безрог, чи зі споживання їхнього мяса? Прийшовши побачити що сталось, вони довідалися, що їхнє стадо потонуло в озері, але рівночасно побачили й біснуватого, який сидів при умі біля Христа, зодягнений і заслуханий у Його навчання. Побачили мешканці Герази перед собою могутнього Вчителя й пророка, який був спроможний проганяти бісів, що стали нещастям для тодішніх людей. Але замість послухати Ісуса, замість просити Його, щоб зостававсь із ними,
„вони просили його, щоб вийшов з їхніх околиць” (Мр 5,17).
Що було причиною тієї просьби? Може це почуття власної гріховности й тому вони не почували себе добре в Його присутності? Або, може, вони боялись чого іншого, а саме, щоб вони ще що-небуть не втратили, щось може й вартнішого, ніж ті безроги? Власне тому вони просили Ісуса, щоб залишив їхню країну. Що за іронія! Бог – Творець відвідує їх, а вони замість із вдячністю й любов’ю Його прийняти до себе, гостити Його й слухати Його навчання, просити про поміч у євоїх потребах, просять, щоб Ісус відійшов від них!
А тепер спитаймо себе самих: Як би ми зареагували, будучи в положенні тих мешканців Герази? Що ми зробили б, коли б так само як і ті втратили майно, здобуте в грішний спосіб? Чи прийняли б ми цю втрату рівнодушно? Ба що більше, чи призналися б ми до гріха, чи були б вдячні Спасителеві, що в той спосіб допоміг нам позбутися речей, що їх ми нечесно набули? Коли ми дійсно хочемо знати, як би ми самі, чи люди нашого часу, зареагували на таку втрату, то спитаймо брехуна, як він почував би себе, якби його зловили на брехні? Або злодія, коли поліція зловила б його на гарячому вчинку, як він хотів би втекти з місця крадежу разом з украденими речами? Чи дійсно ті люди були би вдячними Богові за те, що допустив, щоб вони практично могли пізнати злобу свого гріха тай вагу заховування Божих заповідей:
„Не свідчи ложно на твого ближнього” чи „Не кради”? (Вих 20,15с).
Здається однак, що ті люди не були б вдячні Богові, за те, що вказав на злобу їхніх учинків, але радше ненавиділи б Його за це. А може й у нашому серці родилась ненависть до нашого Творця за те, що Він не дозволив нам уйти безкарно переступлення Його Божих заповідей? Дійсно, коли так призадумаємось над нашим життям, пізнаємо, що ми не кращі від тих мешканців Герази, ми також цінимо вище туземні речі, тобто наше майно чи гроші більше, ніж Божий Закон і спасіння наших безсмертних душ. Нам бракує критерія розцінювати відповідно земні й духові речі. Щоб нам помогти в тому взгляді Христос повчає нас, кажучи:
„Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26).
Спитаймо себе: Що важливіше для нас – цілий світ чи наша власна безсмертна душа? Хоч би ми й здобули цілу вселенну, але рівночасно втратили через гріх нашу безсмертну душу, нащо здався б нам увесь світ, що ним втішались би ми той коротенький час нашого життя, коли після смерти ми мали б каратись у вічному, пекельному вогні? Ба хоч би ми й жили мільйони літ тут на землі, то навіть у цьому випадку ми мусіли б колись умерти й повік каратись серед страшних, безконечних мук.
Біснуватий чоловік, що його Христос оздоровив, вибрав добру дорогу. Він звертається до Спасителя й просить Його, щоб дозволив йому стати Його учнем і завжди перебувати в Його товаристві. Таким повинно бути й наше бажання. Ми повинні відкидати всякі розкоші земні й бажати собі тільки одного, а саме: завжди перебувати в присутності Христа Господа, вглиблятися в Його науку та втішатися гадкою про майбутню нагороду. Власне в цьому Христос помагає нам вибирати властиві речі Його науки, кажучи до Марти, Лазарової сестри:
„Марто, Марто, ти побиваєшся й клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10,41). Вона ж, як розповідає єв. Євангелія „сівши в ногах Господа, слухала Його слова” (Мт 10,39).
Велика правда криється в словах Христових, бо всі оці земні речі, тобто багатства, слава, могутність, приминаючі й ми можемо втратити їх кожної хвилини. А наука Христова й життя згідне з Його заповіддями триватиме по віки, бо вони запевнять нам нагороду в небі. Якщо ми втратимо це земне життя, тоді наше земне життя, згідне з заповіддями Божими, яким ми вислужили собі нагороду на небі, введе нас у Царство Небесне. Так бо запевняє нас Христос:
„Хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя задля мене й Євангелія, той його спасе” (Мр 8,35; Мт 16,25; Лк 9,24).
Тому будьмо готові віддати задля Христа і Його навчання не тільки наші земні речі, але навіть і те, що в нас найцінніше, тобто наше життя. Бо жертвуючи його для Христа й Його правд, ми не тратимо нічого, бо всі ми раніш чи пізніше мусимо вмерти. А за жертвування нашого туземного життя ми одержимо в нагороду життя вічне, тобто учасництво в житті й щасті самого Бога – Творця.
о. д-р М.І. Любачівський
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них (Лк. 8, 26-39)
Подія оздоровлення Ісусом Христом герасинського біснуватого, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, є ще одним свідченням того, що стається з людиною, якщо вона недбало ставиться до Божого слова, Божого закону. Своєю недбалістю чи байдужістю, вона наражає себе не тільки на терпіння у вічності, як це ми бачили в притчі про багача і Лазаря, але стаючи невільником гріха, зазнає різні терпіння вже тут на землі через сильний вплив злих сил. А все це є плодом і наслідком черствості людського серця на Божий голос, який промовляє до нас і кличе до щасливого життя словами Святого Писання.
Прикладом негативних наслідків легковажного ставлення до Божого закону є герасинський біснуватий, якого опанували злі духи. Бо становище, в якому опинився біснуватий, є наслідком поведінки герасинців, котрі злегковажили приписом закону Мойсея, не розводити свиней і не споживати їхнього м’яса. Однак основна суть провини герасинців є не в самому порушенні припису Мойсея, а в тому, що, вони злегковажили Божу настанову, поставили тілесну вигоду і насолоду, отриману від споживання м’яса свиней, вище від Бога, зрадили вірність Богові, і таким чином втратили його опіку та стали невільниками злого духа. А прикладом цього став біснуватий чоловік, мешканець їхнього краю.
У сьогоднішньому Євангелії варто звернути увагу на дві речі: поведінка біснуватого і поведінка герасинців, в яких можемо знайти важливу науку для свого духовного життя.
Історія оздоровлення біснуватого має одну особливість, що Ісус негайно відповів на звернення цього чоловіка і оздоровив його своїм милосердям, звільнивши від злих духів, без додаткових умов. Подібно Ісус Христос готовий визволити кожного з найважчої проблеми, хто з відкритим серцем звернеться до Нього і довіриться Йому.
Подія біля Герасину показує також два стани душі, два способи ставлення людини до Божої ласки і милосердя: відкритої на Божу ласку, яку представляє біснуватий чоловік, і черствої на різні прояви Божого милосердя, як це бачимо в поведінці герасинців, котрі попросили Ісуса Христа відійти з їхніх околиць через загибель свиней, яка сталася внаслідок оздоровлення Ісусом Христом їхнього мешканця від злого духа.
Опис оздоровлення Ісусом біснуватого чоловіка від злих духів, а зокрема поведінка пастухів і негативна реакція на це мешканців Герасину через загибель свиней, є образом подвійної поведінки людей у життєвих труднощах. Одні люди, котрі, хоч вірують в Бога, моляться до Нього у своїх проблемах, однак не задовольняються простими знаками Божої ласки, допомоги у своїх труднощах і очікують від Бога оздоровлення в чудесний спосіб. Вони часто проявляють недовір’я людям, лікарям, спеціалістам, брак особистих старань у вирішенні проблем, а це свідчить про певну черствість їхнього серця через надмірну надію на Боже милосердя. Такою поведінкою вони підсвідомо вимагають від Бога надзвичайних знаків Божої ласки і милосердя. А ця черствість серця стається під впливом злих сил, різних спокус, які засівають у душу такої людини зневіру, песимізм, а особливо недовіру Божому провидінню.
Інші люди бувають настільки зачерствілі серцем через різні гріхи, прив’язання до земних речей, що навіть великі чуда, найбільші знаки Божої ласки і милосердя не здатні зворушити їхнього серця, навернути їх до Бога. Царство земне стає важливіше для них ніж царство небесне.
Один християнин, який визнавав себе великим грішником, постійно молився Богові: „Знаю, Господи, що я не вартую, щоб Ти простив мене, бо я багато нагрішив перед Тобою, але я сподіваюся на Твоє велике милосердя і благаю Тебе: прости мені. А якщо я того не вартий, то покарай мене тут, на землі, щоб я не мучився у загробному житті”. Якось після молитви він заснув, у сні побачив Ісуса Христа, Який з’явився йому і запитав: „Що тобі потрібно, чого ти плачеш?” Християнин відповів: „Я дуже важко згрішив!” „Встань”, – промовив до нього Господь. „Не маю сили, – відповів християнин, – хіба якщо Ти Сам піднімеш мене”. І Господь простягнув руку і підніс його. Прокинувшись, чоловік відчув у своєму серці невимовну радість від переконання, що Господь простив йому. Решту життя свого він прожив у святості і мирно відійшов у вічність.
Роздуми над Євангелієм цієї неділі ще раз запрошують нас бути відкритими на слово Боже, вірними йому, навчитися довіряти Божому провидінню, а це принесе нам надійну Божу поміч і опіку, захист від шкідливого впливу злих сил, вчинить спокійним наше щоденне життя і збереже дорогоцінний душевний спокій.
Нехай же наша щира молитва очищає наші душі, зміцнює надію на те, що Господь ніколи не залишить нас без Своєї всесильної опіки, яка всім нам так необхідна у щоденному житті!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 2, 4-10.
Браття, Бог, багатий милосердям, з великої своєї любови, якою возлюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом: благодаттю ви спасені! І разом з ним воскресив нас, і разом посадив на небі у Христі Ісусі, щоб у віках грядущих він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його сотворіння, сотворені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми чинили.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 8, 26-39.
В той час прийшов Ісус у Герасин-околицю, що проти Галилеї. Як Ісус вийшов на берег, попався йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах. Побачивши Ісуса, він закричав, припав йому до ніг і сказав сильним голосом: – Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!
Він бо велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.
Ісус спитав його: – Як тобі на ім’я?
– Леґіон – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.
І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. Було ж там велике стадо свиней, що паслося на горі, і демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм. Вийшли демони з чоловіка, увійщли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро й потонуло.
Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. І вийшли люди подивитися, що сталось.
Прибули вони до Ісуса й найшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі – і злякались. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й вернувся. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути а ним, але він відпустив його, кажучи: – Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі.
Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Еф. 2, 4-10 „Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом”
У різних життєвих ситуаціях ми зустрічаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможності когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, гріховною. І це – правда, що самі ми нічого не можемо, тільки в Бозі.
Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Бозі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя.
Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.
Лк. 8, 26-39. „Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”
Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють.
Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.
Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори.
Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх!
Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола нас!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 6:
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 6:
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
І нині: Богородичний, глас 6:
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди, як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святих мчч. і ісп. Гурія, Самона й Авіва, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1313350752443451
о. Петро Фостик
